К ПРОБЛЕМИ ЗМАГАЛЬНОСТІ У ВІТЧИЗНЯНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ 2.

Курсова робота
з дисципліни "Кримінальний процес"
на тему:
ПРОБЛЕМИ ЗМАГАЛЬНОСТІ У ВІТЧИЗНЯНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття, зміст і значення принципу змагальності сторін у кримінальному процесі 6
2. Проблеми забезпечення змагальності на досудовому слідстві 12
3. Актуальні аспекти впливу змагальності на криміналістичне забезпечення судового розгляду справи та деякі питання її реформування 18
Висновки 26
Список використаної літератури 29

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція України головним обов'язком держави визначила "забезпечення прав і свобод людини" (ст. 3), а однією із засад закріпила змагальність, яка покликана регулювати діяльність суду та органів досудового слідства.
Це потягнуло за собою кардинальні зміни у формі кримінального судочинства України і принципово новий підхід до регулювання кримінально-процесуальних відносин між державними органами, що здійснюють кримінальне переслідування і особою, яка притягається до кримінальної відповідальності, потерпілого і інших суб єктів кримінально-процесуальної діяльності.
Концепція розвитку правосуддя в Україні на 2005-2015 р.р. сформулювала нові пріоритети: судова процедура повинна бути заснована на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, диспозитивності, і змагальності, що покладає на сторони обов'язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи [20, c. 45].
Вказані напрямки Концепції повністю відповідають Конституції України, європейським стандартам кримінально-процесуальної діяльності, закріпленим в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.).
Вони вимагають переглянути нормативний зміст основних інститутів кримінального процесу з метою найбільш повного захисту прав учасників кримінального процесу, розширення дії принципу змагальності як на досудових, так і в судових стадіях.
Тому розширення змагальних засад кримінального процесу виражає сутність правової реформи.
Значення і роль змагальності в кримінальному процесі досліджувалися в працях дореволюційних та сучасних учених-процесуалістів: М. С. Алексєєва, Ю. П. Аленіна C. А. Альперта, В. І. Баскова, А. С. Барабаша, В. П. Божьєва, О. Д. Бойкова, Т. В. Варфоломеєвої, Ю. М. Грошевого, П. М. Давидова,
В. Г. Даєва, І. Ф. Демидова, Т. М. Добровольської, В. С. Зеленецького,
В. Т. Маляренка, М. М. Михеєнка, Т. М. Мірошниченко, В. В. Молдована,
Я. О. Мотовиловкера, В. П. Нажимова, В. Т. Нора, М. М. Полянського,
Р. Д. Рахунова, А. Л. Рівліна, В. М. Савицького, Д. О. Савицького,
М. С. Строговича, В. М. Тертишника, Ю. С. Шемшученка, С. Д. Шестакової, В. П. Шибіка та ін.
Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, не вирішеними залишилися проблеми щодо:
– визначення процесуального статусу суду, як органу здійснення правосуддя по кримінальним справам;
– нормативного змісту принципу змагальності і його ролі, як однієї із засад організації кримінально-процесуальної діяльності на різних стадіях процесу;
– розвитку змагальності та дії принципу змагальності на стадії досудового слідства;
– не достатньо врегульовано питання процесуального статусу захисника;
– вимагає осмислення роль слідчого судді та введення цієї процесуальної фігури у вітчизняний кримінальний процес;
– потребує розширення прав потерпілого у різних стадіях процесу.
Мета курсової роботи полягає у дослідженні найбільш актуальних проблем, пов'язаних із реалізацією змагальності в кримінальному процесі України.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:
– розглянути поняття, зміст і значення принципу змагальності сторін у кримінальному процесі;
– розкрити проблеми забезпечення змагальності на досудовому слідстві;
– визначити актуальні аспекти впливу змагальності на криміналістичне забезпечення судового розгляду справи та з'ясувати деякі питання її реформування.
Об'єктом дослідження є теоретичні та практичні аспекти, пов'язані із принципом загальності у вітчизняному кримінальному процесі.
Предмет дослідження – норми Конституції України, КПК України, в яких містяться положення, пов'язані із змагальністю сторін в українському кримінальному процесі.
Методи дослідження: історичний, порівняльний, описовий
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПУ ЗМАГАЛЬНОСТІ СТОРІН У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Принцип змагальності в кримінальному процесі вже давно привертає увагу багатьох вчених-процесуалістів як в Україні, так і за кордоном, у тому числі й в Росії, але лише недавно він отримав конституційне закріплення в Україні.
Проте ні в законі, ні в юридичній літературі принцип змагальності повною мірою не розкритий, а тому з цього приводу існує багато точок зору, якими на підтвердження своїх аргументів робиться наголос або на Статут кримінального судочинства 1864 р., або на досвід здійснення правосуддя в країнах англо-американського права.
Не досягнуто одностайної думки в розумінні цього принципу і в науці українського та російського процесуального права. Незважаючи на те, що принцип змагальності в судочинстві загальновідомий, проте наразі у зв'язку з новими історичними умовами розвитку суспільства виникла нагальна потреба в його грунтовному переосмисленні з метою наповнення цього поняття новим змістом.
Величезний внесок у розвиток теорії змагальності кримінального судочинства був здійснений радянським вченим-процесуалістом М. С. Строговичем, який спочатку вважав, що забезпечення обвинуваченому права на захист і змагальність є одним принципом, втім, пізніше дійшов висновку, що змагальність має особливо важливе значення і почав виділяти її як самостійну засаду радянського кримінального процесу [37, с. 67].
М. С. Строгович одним із перших обгрунтував таку точку зору на змагальні основи, яка дотепер є домінуючою (переважаючою) серед інших.
Змагальність, за визначенням вченого, полягає в тому, що суд розглядає справу за участю сторін – обвинувачення і захисту, при цьому всіма правами сторони користується обвинувачений чи підсудній. Сторони – прокурор, потерпілий, підсудний, захисник, а також цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники – наділені рівними процесуальними правами для відстоювання перед судом своїх вимог для заперечення, спростування вимог і тверджень другої сторони.
На думку М. С. Строговича, функції сторін – обвинувачення та захисту – відділені від функцій суду, який в судовому розгляді не є стороною, а наділений керівною та вирішальною роллю [38, с. 330].
Традиційно поняття принципу змагальності включає такі елементи:
1) розподіл основних кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення (кримінального переслідування), захисту і вирішення справи (правосуддя);
2) процесуальну рівність сторін;
3) активну й керівну роль суду в процесі [12, c. 45].
Деякі автори висловлювали думку, що за такої теоретичної конструкції змагальних положень неможливо визначити їх зміст, оскільки якщо ці елементи принципу змагальності розглядати окремо, то неважко визначити, що в переважній своїй більшості вони входять як складові частини до змісту інших самостійних принципів, таких як публічність, право обвинуваченого на захист, рівність прав учасників судового розгляду тощо.
На наш погляд, з такою точкою не можна погодитися, і справедливо, що вона не знайшла підтримки та спростовується в наукових колах, оскільки за такого підходу аналогічним буде прояв й інших принципів, які тісно взаємопов'язані та взаємообумовлені, що унеможливлює чітке розмежування кожного зі складових системи процесуальних принципів.
Окремі вчені зазначають, що зміст принципу змагальності зводиться до всіх трьох вищевказаних ознак.
Я. О. Мотовіловкер вважав, що принцип змагальності означає поєднання ініціативи та самодіяльності сторін з ініціативою та активністю суду у виявленні всіх обставин справи й у підтвердженні її доказами, що сприяють встановленню об'єктивної істини [28, с. 115].
Л. М. Корнєєва визначала принцип змагальності як право сторін посилатися на фактичні обставини справи та розпоряджатися доказами разом з правом прокурора доводити обставини справи і з правом суду досліджувати факти, які мають значення для справи, та збирати докази [16, с. 65].
Проте найбільш аргументованою та доведеною, на нашу думку, є точка зору про те, що змістом змагальних засад є розподіл та чітке розмежування процесуальних функцій, тобто відокремлення функцій обвинувачення, захисту від функцій вирішення справи.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство не допускає суміщення одним і тим же суб'єктом функцій по захисту, обвинуваченню, розгляду і вирішенню справи.
З метою недопущення порушення принципу законності та одним з елементів гарантії його дотримання законодавцем передбачено право відводу судді, народного засідателя (ст.ст. 54-56 КПК України), прокурора (ст. 58 КПК України), слідчого і особи, яка проводить дізнання (ст. 60 КПК України) та захисника (ст. 61 КПК України).
В. Бернхем вважає, що основним у принципі змагальної системи є те, що вона вимагає чіткого розмежування між активною функцією – розслідуванням та збиранням доказів і пасивною – розглядом доказів та прийняттям рішення у справі.
На його думку, цього можна найкраще досягти, якщо той, хто приймає рішення, займає нейтральну, неупереджену позицію і відповідальний лише за прийняття рішення у справі; сторони самі розробляють і подають докази та аргументи, на яких грунтуватиметься рішення; судова процедура концентрується переважно на зіткненні протилежних доказів і аргументів, наданих сторонами; сторони мають рівні можливості представляти й обговорювати свої справи з тим, хто приймає рішення [6, с. 120).
Вважаємо, найбільш правильною в цьому спорі є позиція, яку займають ті процесуалісти, які не схильні надавати принципове значення розходженням у визначеннях, в яких на перше місце висувається або напрям діяльності учасника процесу, або призначення і роль цього учасника.
Втім, на нашу думку, вирішальну роль для забезпечення реалізації принципу змагальності в кримінальному процесі має обсяг і співвідношення прав сторін.
Зауважимо, що ні Конституція України, ні КПК України не містять спеціальної норми, яка б проголошувала й гарантувала здійснення принципу змагальності сторін із моменту порушення кримінальної справи аж до її надходження для розгляду в суді.
У цих випадках теорія кримінального процесу вбачає цей принцип у конституційному праві підозрюваного, обвинуваченого отримувати можливість користуватися допомогою професійного захисника. Разом із тим є необхідність закріплення цього принципу на цих стадіях процесу у спеціальній нормі хоча б у КПК України.
Рівність сторін на стадіях дізнання й слідства мала б полягати в рівності процесуальних юридичних засобів для обвинувачення й захисту.
Суть формальної рівності у змагальному процесі полягає в тому, щоб забезпечити сторонам такі процесуальні можливості, які б дозволили реалізувати свої матеріально-правові інтереси.
Слушно зауважує А. Р. Бойков, що гасло "рівних прав і рівних можливостей хибне одвічно. Справедливий закон – це не рівний для всіх закон, а закон, який створює додаткові гарантії для слабкішого" [7, с. 20].
У демократичній правовій державі рівень розвитку принципу змагальності у кримінальному процесі свідчить про стан захищеності прав і свобод громадян, про рівень незалежності адвокатури, про рівність процесуальних сторін за законом тощо [15, с. 12].
Змагальність безпосередньо пов'язана із правом на захист: одне без одного не можуть існувати. Змагальність виступає гарантією права на захист, участь захисника завжди має сприйматися судом як додаткова й важлива гарантія виключення судової помилки [25, с. 26].
Отже, змагальність – це така побудова процесу, за якої:
– заінтересовані сторони, сторони обвинувачення й захисту мають рівні можливості для відшукання істини та відстоювання своїх позицій або оспорювання позицій іншої сторони;
– функції обвинувачення і захисту відокремлені від правосуддя і розслідування;
– обвинувачений може здійснювати свій захист як самостійно, маючи всі права щодо дослідження доказів, так і за допомогою захисника;
– сторони мають рівні процесуальні можливості брати участь у судовому слідстві;
– кожна зі сторін має можливість захищати свої права, свободи та законні інтереси в процесі судових дебатів, де обмеження в обгрунтуванні своєї юридичної позиції не допускаються;
– суд повинен всебічно проаналізувати доводи кожної зі сторін;
– правосуддя здійснюється судом з додержанням принципу рівності сторін, гласності та інших засад судочинства [24, с. 8].
В основі змагальності завжди є наявність у кожної зі сторін процесуального інтересу, який відображує намагання учасника процесу домогтися такого рішення, яке б задовольнило його матеріально-правові прагнення.
Змагання у процесі – це форма соціальної діяльності, коли сторони відстоюють, як правило, протилежні інтереси, спосіб взаємодії сторін обвинувачення й захисту, принцип організації їх спільної діяльності, суть якої полягає у боротьбі протилежностей. Змагальність сторін у процесі – це конфлікт, соціальне протиріччя тощо [22, с. 55].
Для змагальності характерними є такі ознаки:
– наявність двох протилежних сторін – обвинувачення та захисту на всіх стадіях кримінального процесу (ст. ст. 21, 45, 262, 264, 288, 289, 290 КПК України);
– процесуальна рівність сторін, яка є гарантом реалізації ними прав та обов'язків, сприяє змагальності, стимулює саме активність сторін у дослідженні доказів, а не суду, який зобов'язаний вживати всіх заходів до викриття або виправдання підсудного (ст. ст. 22, 253, 260, 299, 315-1 КПК України);
– наявність незалежного від сторін арбітра в особі суду, який не має функцій сторін, виступає гарантом дотримання конституційних прав, керує процесом при розгляді справи, вирішує її по суті, будучи не зв'язаним думками сторін.
Принцип змагальності грунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти подання фактичного матеріалу.
Змагальність, яка реалізується у визначеній законом процесуальній формі, спрямована на встановлення об'єктивної істини в більш повному обсязі та на більш реальний захист прав людини і громадянина.


2. ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗМАГАЛЬНОСТІ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Розбудова правової держави в Україні потребує пошуку і запровадження такої форми кримінального процесу, яка б найповніше забезпечувала захист прав та законних інтересів людини, життя якої, честь та гідність, недоторканність і безпека відповідно до ст. 3 Конституції України визнано найвищою соціальною цінністю.
З огляду на зазначене, окремі науковці, посилаючись, в тому числі й на зарубіжний досвід, вважають, що такою формою є лише змагальна форма кримінального процесу [19, с. 9; 23, с. 168; 32, с. 116].
На наш погляд, такий висновок є необгрунтованим, оскільки серед країн, які визнаються світовою спільнотою взірцем справжньої демократії та цивілізованості, є такі, що мають як змагальну форму кримінального процесу (Велика Британія, США), так і змішану форму кримінального процесу (Франція, ФРН, Швеція, Швейцарія, Іспанія, Італія, та ін.).
Як свідчить зарубіжний досвід, змагальність має також свої вади, на що прямо вказують авторитетні юристи країн, де така форма кримінального процесу існує впродовж століть.
Так, наприклад, відомий американський правник Ллойд Л. Уайнреб, вказуючи на основні недоліки кримінального процесу США, пише, що у цьому процесі весь доказовий матеріал розділений на дві окремі "справи": обвинувачення і захисту, а "судовий розгляд кримінальної справи нагадує суто ритуальний поєдинок між добром і злом, Державою і Зловмисником, а не прагнення встановити факти, і у цьому сенсі такий процес зберігає у собі відчутні сліди стародавності, коли результат справи вирішував фізичний поєдинок сторін" [17, с. 43].
Наявність двох "справ" не залишає місця для серединного шляху, який звів би воєдино всі доказові матеріали. Сторони – обвинувачення і захисту – не заінтересовані в його пошуку, перед кожною зі сторін постає лише одне завдання – перемогти, саме з цих позицій фільтрується і шліфується кожною із сторін доказовий матеріал, який свідчить на користь її тверджень [17, с. 48].
У такому процесі "у центрі уваги виявляється не підсудний, а юристи, які представляють сторони. При цьому суть судового розгляду справи сприймається усіма (і підсудним – не в останню чергу) як питання про виграш чи програш справи представниками сторін, а не про доведеність чи недоведеність вини підсудного [17, с. 49].
У цьому контексті важливим є також дослідження і вітчизняної спадщини – досвіду реформи кримінального судочинства середини ХІХ – початку ХХ ст.cт., аналізу наукових дискусій щодо сутності та місця змагальності у кримінальному процесі того часу, в яких брали участь відомі правознавці С. І. Вікторський, Л.Є. Владимиров, В. М. Гессен, М. А. Елачич, П. І. Люблінський, М. М. Полянський, М. Д. Сергієвський, В. К. Случевський, Д. Г. Тальберг та ін.
Необхідно зазначити, що того часу, як і наразі, існувало два підходи щодо впровадження змагальності у кримінальний процес.
Одна група дослідників вбачала шлях до підвищення ефективності кримінального судочинства лише у розповсюдженні змагальності на весь кримінальний процес.
Інша – припускала можливість застосування змагальності у кримінальному процесі лише на окремих його стадіях.
Саме погляди правників другої групи знайшли своє відображення у Статуті кримінального судочинства 1864 р. Особливістю змагальності кримінального процесу за Статутом кримінального судочинства, що, на наш погляд, мало позитивне значення, було те, що в ньому, на відміну від англо-американської моделі, суд у кримінальному судочинстві займав активну позицію. Він мав обов'язок "вжити всіх заходів, що знаходяться в його розпорядженні для повного роз'яснення для себе справи" [22, с. 59].
Правники цієї групи допускали змагальність у кримінальному процесі лише у тій мірі, в якій вона не суперечила публічності процесу.
Так, С. І. Вікторський вбачав місце змагальності в судових дебатах, зазначаючи, що "кращий шлях до відкриття кримінально-судової істини – це шлях боротьби перед судом представників обвинувальних і захисних доводі" [8, с. 208].
Отже, попереднє слідство (те, що проводилося судовим слідчим) за Статутом кримінального судочинства 1864 р. не знало змагальних засад.
Необхідно зазначити, що у п. 4 ч. 1 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства вказується змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів й у доведенні перед судом їх переконливості, а у ч. 1 ст. 161 КПК України зазначається, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.
Отже, ані у Конституції України, ані у чинному кримінально-процесуальному законодавстві України не зазначається про змагальні засади досудового провадження, проте, виходячи із низки норм КПК України (ст. 43, 48, 66) та ст. 6 Закону України "Про адвокатуру", можна дійти висновку, що на стадії досудового слідства наявні окремі елементи змагальності, проте вони потребують як розширення, так і подальшого правового забезпечення.
Особливо це є актуальним, виходячи з того, що у проекті нового КПК України, підготовленого робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, змагальні засади досудового провадження значно розширені.
Так, у частині 1 ст. 15 цього проекту закріплено, що "кримінальне провадження після повідомлення особи про підозру у вчиненні кримінального правопорушення здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ним суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості".
Проте у жодній зі статей цього проекту не міститься норм, які б були спрямовані на забезпечення цих засад, що є, на нашу думку, суттєвим недоліком.
У напрямі забезпечення засад змагальності на досудовому слідстві, на наш погляд, повинні стати такі основні заходи:
– зміна статусу органу досудового розслідування і забезпечення його процесуальної незалежності й самостійності та наділення тими функціями, які відповідають його природі;
– вдосконалення процесуального статусу обвинуваченого (підозрюваного) й розширення їх процесуальних прав на захист;
– вдосконалення механізму оскарження постанови про порушення провадження у кримінальній справі;
– надання можливості обвинуваченому (підозрюваному) витребувати будь-які матеріали для залучення їх до кримінальної справи та викликати для допиту осіб як свідків на будь-яких стадіях процесу;
– встановлення строків та порядку розгляду клопотань обвинуваченого (підозрюваного), в тому числі й при ознайомленні обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи;
– встановлення відповідальності за порушення норм щодо ігнорування права обвинуваченого на отримання відповідних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі;
– прискорення прийняття нового Закону України "Про адвокатуру" та нового Кримінально-процесуального кодексу, в яких необхідно забезпечити відповідність діяльності адвоката-захисника міжнародним стандартам захисту прав людини;
– створення таких організаційних форм функціонування адвокатури, які б забезпечували її діяльність як однієї з найефективніших правозахисних інституцій в державі;
– реформування існуючої системи підвищення кваліфікації адвокатів;
– запровадження нової системи надання обвинуваченому (підозрюваному) безкоштовної або частково безкоштовної правової допомоги;
– надання права захиснику не лише збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян – за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру");
– забезпечення реалізації цих прав шляхом встановлення відповідальності конкретних посадових осіб за відмову в реалізації зазначених прав адвоката-захисника;
– диференціація процесуальної форми, запровадження відновлюваного правосуддя та процедур примирення у справах про злочини, що не є тяжкими;
– підвищення ефективності прокурорського нагляду за дотриманням закону органами дізнання, слідчими щодо забезпечення права обвинуваченого (підозрюваного) на кваліфікований захист;
– розширення юрисдикції суду на досудовому провадженні у кримінальних справах (контроль щодо застосування запобіжних заходів, розгляд скарг органу дізнання, слідчого, прокурора та ін.).


3. АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ЗМАГАЛЬНОСТІ
НА КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ

Специфіка криміналістичного забезпечення судового слідства тісно пов'язана з вимогами загальних умов судового розгляду.
Структура провадження судових дій у цілому включає умови їх проведення, тобто правові підстави, а також правила поведінки суддів та інших учасників процесу із здійснення пошукових, пізнавальних та посвідчувальних функцій [18, с. 128].
Наведемо декілька визначень загальних умов судового розгляду, які існують у спеціальній літературі.
За поглядом В. В. Побережного, це найбільш загальні обов'язкові правила розгляду кримінальних справ у суді, у яких виражені специфічні особливості названого розгляду як важливої стадії кримінального процесу та котрі є незмінними при провадженні у будь-якій справі [31, с. 4].
Н. Дудко пише: "загальні умови судового розгляду відповідно до специфіки судового пізнання визначають особливі правила дослідження обставин справи, оптимально забезпечуючи мету та результат пізнання об'єктивну істинність висновків у справі" [10, с. 96].
Вичерпним, на наш погляд, є такий перелік загальних умов судового розгляду:
1) змагальність;
2) колегіальний та одноособовий розгляд справ;
3) незалежність суддів та підкорення їх тільки законові;
4) гласність судового розгляду;
5) безпосередність, усність та безперервність судового розгляду;
6) незмінність складу суду;
7) розгляд справи лише щодо підсудних і тільки за обвинуваченням, за яким вони віддані до суду.
Додержуючись цієї позиції, необхідно зазначити: вона логічно пов'язує принципи кримінального процесу та загальні умови судового розгляду в одне ціле та одночасно проводить між ними чітку межу.
На змагальність необхідно звернути найбільшу увагу, оскільки існує закономірна тенденція щодо її посилення.
Звичайне класичне уявлення про суть принципу змагальності у тому, що у судовому засіданні процесуальний спір ведуть між собою дві сторони – обвинувачення та захист, а суд має зробити офіційні висновки щодо вагомості і об'єктивності поданих доказів та законності їх отримання, віддавши потім перевагу доказам тієї чи іншої сторони у відповідному судовому рішенні.
Втім, це стандартне явище не охоплює всієї повноти галузевих проявів даного принципу, особливо в сучасних умовах розвитку правової науки і практики. Вже постало кілька проблемних питань. Що розуміти під визначенням "судочинство" у кримінальному процесі – лише судову процедуру розгляду справи у суді чи також ще й досудове слідство та дізнання?
На наш погляд, можна погодитися із позицією деяких авторів, що в українському судочинстві змагальність сторін доповнюється активною участю суду, яка обумовлюється обов'язком встановити об'єктивну істину в справі. Активна участь суду полягає у остаточному визначенні предмета доказування, збиранні за своєю ініціативою необхідних доказів та у їх дослідженні.
Закон встановлює, а суд зобов'язаний забезпечити можливість реального використання сторонами процесуальних засобів захисту інтересів в умовах змагального порядку судового розгляду. Якщо сторони не будуть мати рівних прав і можливостей змагальності, то про жодну змагальність не може бути й мови.
Розглянувши змагальність судового розгляду, К. Андреєва слушно пише: "діяльність з розгляду кримінальних справ не може бути успішною, якщо різнорідні функції, об'єктивно необхідні для її здійснення, міститимуться в одному органі держави" [5, с. 35].
Судовий розгляд будується як змагальний процес. Його суть полягає у рівності сторін при розподілі функцій обвинувачення, захисту та правосуддя. Остання знаходиться тільки у компетенції одного органу держави – суду.
Виконання функції обвинувачення закон покладає на прокурора, який підтримує державне обвинувачення, а у деяких випадках – на потерпілого. Функцію захисту виконує підсудний, захисник, якщо він бере участь у справі, законні представники та близькі родичі підсудного, а також представники громадських організацій, допущені до справи як захисники.
Змагальна побудова судового процесу є специфічним, продиктованим своєрідною умовою цієї форми державної діяльності, вираженням найбільш загального методу людського пізнання, сенс якого полягає у тому, що істина встановлюється завдяки полеміці і що історичні факти випливають з протилежних суджень.
Обвинувачення та захист – поняття корелятивні. Лише динамічна взаємодія вказаних двох протилежних за своїми напрямами функцій може забезпечити умови для правильного вирішення кримінальної справи у суді [43, с. 15].
Суд самостійний щодо протидіючих позицій. Це полягає у його активній ролі у судовому розгляді.
Активність суду у встановленні обставин, які підлягають доказуванню, пояснюється тим, що на ньому лежить обов'язок правильного та належного вирішення всіх поставлених перед стадією судового розгляду завдань. Тільки стосовно цього суд не є німим споглядачем перипетій протидіючих позицій, а сам, за власним розсудом, досліджує всі обставини справи, створюючи необхідні умови як для підтримання обвинувачення, так і для його повного або часткового спростування [26, с. 10].
У науці процесуального права загальновизнано, що зібрання доказів є одним з елементів процесу доказування. Він полягає в отриманні доказів у порядку, передбаченому законом. Деякі криміналісти не включають у процес зібрання доказів їх фіксацію та збереження, зводячи його тільки до виявлення доказів.
Важливе значення має і процесуальний порядок зібрання доказів.
Посадові особи та відповідні органи з метою отримання доказів мають право:
1) провадити слідчі та судові дії, перелік та порядок проведення яких визначений у законі;
2) вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян подання предметів та документів, проведення ревізій;
3) приймати докази від учасників процесу, а також інших громадян, установ, підприємств та організацій [14, с. 128].
Стаття 66 КПК України відносить збирання доказів до виключної прерогативи органів дізнання, слідчого, прокурора та суду. Інші учасники процесу можуть тільки їх подавати. Це означає, що учасники процесу можуть:
а) заявляти клопотання про проведення слідчих та судових дій;
б) подавати предмети і документи, що є у їх розпорядженні та які можливо мають значення у справі;
в) давати пояснення та брати участь відповідно до закону в проведенні слідчих та судових дій.
З наведеного вбачається, що у ході доказування іншим учасникам процесу відведена пасивна роль.
Вважаємо, внесення відповідних змін до ст. 66 КПК України та дозвіл іншим учасникам процесу, а, у першу чергу, – захисту, самостійно збирати докази, призвело б до більшої ефективності процесу доказування.
Проведення захистом самостійного розслідування, при обмеженні у застосуванні заходів примусу, підвищило б змагальність у суді та наповнило б цю умову новим якісним змістом [33, с. 445].
Розглядаючи вплив загальних умов судового розгляду на криміналістичне забезпечення доказування у суді першої інстанції, необхідно зазначити: приведення їх до упорядкованої системи дозволяє вірно зрозуміти взаємозв'язок наук кримінального процесу та криміналістики щодо описаної проблеми.
Враховуючи застереження І. Пантелеева про можливість стирання грані між процесуальною та криміналістичною наукою деякими вченими [18], вкажемо: процесуальне законодавство встановлює межі та умови криміналістичного забезпечення доказування на судовому слідстві, у тому числі компетенцію та коло учасників судового розгляду, підстави і порядок проведення судових дій тощо.
Криміналістика розробляє свої засоби та методи у межах, які визначаються кримінальним процесом, спираючись на процесуальне встановлення та дотримуючись процесуальної форми, що сприяє найбільш ефективному виконанню приписів закону при розгляді судом кримінальних справ.
Таким чином, криміналістика, врешті-решт, забезпечує інтереси правосуддя.
Концепція судової реформи від 28 квітня 1992 р. спрямувала вітчизняну науку на вивчення нових аспектів та вирішення проблем кримінального процесу України, підняла їх актуальність, надала їм нового змісту, а також висунула перед дослідниками нові завдання, спрямовані на необхідність розширення змагальних засад у всіх стадіях процесу.
Розташування проблеми змагальності в одному ряді з іншими проблемами кримінально-процесуального права свідчить про те, що значення змагальності недооцінюється.
На нашу думку, розширення змагальних засад українського кримінального судочинства – не просто один з основних напрямів його реформування, а суть його реформи.
Дійсно, закріплення в Конституції України принципу про те, що судочинство в Україні здійснюється на основі змагальності й рівноправності сторін, означає принципово новий, порівняно з покладеним в основу КПК України 1960 р., підхід до регулювання суспільних відносин, що утворюються між державними органами, які здійснюють кримінальне переслідування, і особою, відносно якої ставиться питання про притягнення її до кримінальної відповідальності [20, с. 59].
З початку 90-х р.р. минулого століття законодавцем внесено суттєві зміни до КПК України, спрямовані на перетворення закріпленого в ньому пошукового (інквізиційного) процесу на змагальний процес.
У теорії кримінально-процесуального права, зазвичай, досліджувались окремі аспекти змагальності: принцип змагальності або змагальна форма кримінального процесу серед його історичних форм, право на захист у змагальному кримінальному процесі.
Втім, більшість цих досліджень припадає на радянський період розвитку кримінально-процесуальної науки, у зв'язку з чим змагальність, властива кримінальним процесам демократичних іноземних держав, характеризувалась як неприйнятна для вітчизняної системи.
Реформа українського кримінально-процесуального законодавства повинна мати під собою теоретичну основу, що представляє собою висновки, отримані в результаті вільного від ідеологічних підходів комплексного дослідження змагальності кримінального процесу як соціально-правового явища.
Концепцією судово-правової реформи, схваленою Постановою Верховної Ради України "Про Концепцію судово-правової реформи в Україн" від 28 квітня 1992 р., передбачено заходи, спрямовані на демократичну розбудову судової системи, створення надійного правового фундаменту для діяльності судів. Частково ці заходи здійснено, але судова система ще остаточно не сформована.
Основними принципами цієї Концепції є:
1) створення такого судочинства, яке б максимально гарантувало право на судовий захист, рівність громадян перед законом, умови для здійснення змагальності;
2) реалізація презумпції невинуватості, радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства;
3) перевірка законності та обгрунтованості прийнятих судом рішень, визначення умов допустимості доказів.
Розробленим проектом Концепції розвитку системи правосуддя в Україні на 2005-2015 р.р. поглиблюються демократичні засади здійснення правосуддя у вітчизняному судочинстві, визначено завдання подальшого розвитку системи правосуддя через призму реального забезпечення верховенства права і права кожного на справедливий судовий розгляд незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до принципу верховенства права людина, її права визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а судова процедура буде вважатися справедливою лише тоді, коли вона спрямована на забезпечення верховенства права та заснована на засадах законності, рівності учасників процесу перед законом і судом, змагальності, диспозитивності, гласності та відкритості, обов'язковості виконання судових рішень [33, с. 446].
Змагальність є одним з елементів методу правового регулювання суспільних відносин у сфері кримінального судочинства. Поєднання в повноваженнях однієї сторони функцій обвинувачення і вирішення кримінальних справ є проявом реакційності судової системи держави та перетворює органи правосуддя на органи розправи.
Змагальність сторін необхідна як гарантія реалізації принципу всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи і захисту, які є необхідними для повноцінного змагання у всіх стадіях процесу. Вона також є гарантією для утвердження законності і справедливості при винесенні судових рішень.


ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене у курсовій роботі, можна дійти таких висновків.
1. Принцип змагальності передбачає таку побудову кримінального процесу, при якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від функції вирішення кримінальної справи, вик