К ПРОКУРОР В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ.

Курсова робота
з дисципліни "Кримінально-процесуальне право України"
на тему:
ПРОКУРОР В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

План

Вступ 3
1. Загальна характеристика суб'єктів
кримінально-процесуальної діяльності 6
2. Правовий статус прокурора у кримінальному процесі 9
2.1 Нагляд прокурора за законністю при прийомі, реєстрації,
обліку і вирішенні заяв і повідомлень про злочини 9
2.2 Повноваження прокурора в стадії порушення кримінальної справи 17
2.3 Здійснення прокурорського нагляду за проведенням
оперативно-розшукової діяльності 24
2.4 Прокурор у стадії дізнання та досудового слідства 31
2.5 Повноваження прокурора при затвердженні
обвинувального висновку 36
Висновки 38
Список використаної літератури 41


ВСТУП
Становлення у нашій країні демократичної правової держави відбувається в умовах досить складного й суперечливого перехідного періоду, коли по-новому організуються державна влада, політика та економіка. Це супроводжується посиленням криміналізації суспільства. Все виразнішими стають ознаки моральної деградації окремих груп населення, які сприйняли демократію як право на вседозволеність. Зневажливе ставлення до права і моралі, громадянського обов'язку та елементарного порядку, дисципліни породило небезпечну хвилю негативних явищ, що можуть перекреслити наші історичні традиції й загальмувати втілення в життя нових стандартів побудови цивілізованої держави [11, С. 78].
За цих умов існує потреба в реальному створенні умов для нормального функціонування всієї системи державних органів влади, точніше, для балансу всіх гілок влади, що забезпечують стабілізацію в суспільстві на основі суворого додержання законів і норм міжнародного права.
Україна пішла таким шляхом, прийнявши 16 липня 1990 р. "Декларацію про державний суверенітет України", 24 серпня 1991 р. - "Акт проголошення незалежності України", 10 грудня 1991 р. - Закон "Про дію міжнародних договорів на території України", 28 червня 1996 р. - Конституцію України. Це і є шлях до справжньої демократії, за якої розвиток права і всіх державно-правових інститутів неповинен відставати від становлення суспільних відносин, щоб забезпечити в Україні законність і правопорядок.
Прокуратура, як один з інститутів правоохоронної системи, має найважливіше значення для забезпечення виконання законів, починаючи з захисту прав конкретної особи, колективів, національних груп, територіальних утворень і закінчуючи безкомпромісною боротьбою з правопорушеннями [18, C. 9].
Наразі вона опинилась в центрі політичного життя, оскільки веде боротьбу з корупцією в органах влади та організованою злочинністю. Загострилась суперечка навколо питання про місце прокуратури в суспільстві, у системі поділу влади і взаємодії її гілок. Причому необхідно зазначити, що вони мають не лише науково-практичний характер, а й нерідко - приховану політичну причину. У деяких випадках ці суперечки зводяться до спроб використати прокуратуру та її потенціал у конкурентній економічній боротьбі або в політичних кон'юнктурних цілях [7, С. 46].
Об'єктом дослідження у наданій курсовій роботі є правовий статус прокурора у кримінальному процесі (розглядаються лише деякі повноваження прокурора у кримінальному процесі внаслідок того, що його функції у кримінальному процесі вельми різноманітні).
Предмет дослідження - норми КПК, якими врегульовано повнова-ження прокурора у кримінальному процесі.
Метою курсової роботи є визначення і розгляд основних повнова-жень прокурора у кримінальному процесі.
Для досягнення мети дослідження вирішувались такі завдання:
- дати загальну характеристику суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності;
- з'ясувати зміст нагляду прокурора за законністю при прийомі, ре-єстрації, обліку і вирішенні заяв і повідомлень про злочини;
- визначити повноваження прокурора в стадії порушення кримінальної справи;
- окреслити напрями прокурорського нагляду за проведенням оперативно-розшукової діяльності;
- пояснити роль прокурора у стадії дізнання та досудового слідства;
- охарактеризувати повноваження прокурора при затвердженні обвинувального висновку.
Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Коло суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності в кримінально-процесуальному кодексі України (далі - КПК) чітко не визначено. В ньому говориться про "осіб, які беруть участь у справі" (ст. ст. 19, 20, 22, 53, 87 КПК), "учасників процесу" (глава 3 КПК), "учасників судового розгляду" (ст. 261 КПК).
Кого слід розуміти під "особами, які беруть участь у справі", КПК не роз'яснює. Аналіз наведених статей кодексу дає змогу зробити висновок, що до числа цих осіб не входять лише державні органи й посадові особи, які ведуть процес.
"Учасниками процесу" згідно з п. 8 ст. 32 КПК є обвинувачений, пі-дозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники.
"Учасники судового розгляду" перелічені в ст. 261, 265, 441, 442, 443 КПК. Це - всі згадані "учасники процесу", а також прокурор, громадській обвинувач, громадський захисник, законний представник неповнолітнього підсудного, представники підприємств, установ і організацій, в яких навчався або працював неповнолітній, соціальної служби та кримінальної міліції у справах неповнолітніх, а в разі необхідності й інших організацій.
Отже, коло учасників судового розгляду ширше, ніж коло учасників процесу, але воно не включає підозрюваного. Такі істотні недоліки кримінально-процесуального законодавства призвели до розбіжності і в теорії кримінального процесу [17, С. 34].
При аналізі кола органів і осіб які беруть участь у кримінально-процесуальній діяльності, в теорії використовуються терміни "суб'єкти кримінального процесу", "суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності", "учасники кримінального процесу", причому в ці терміни вкладається різний або однаковий зміст.
На погляд М. М. Михеєнка, поняття "суб'єкти" і "учасники" кримінального процесу (кримінально-процесуальної діяльності) за чинним законодавством є ідентичними за своїм змістом, але слід користуватися терміном "суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності", оскільки термін "учасники процесу" в КПК вживається в спеціальному і дуже вузькому значенні [12, С. 55].
Всі особи, які вступають між собою в процесуальні правовідносини, незалежно від обсягу їх прав і обов'язків, є суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності. Не можна бути суб'єктом процесуальних правовідносин і не бути суб'єктом кримінального процесу.
Таким чином, суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності - це всі державні органи, посадові і приватні особи, які ведуть кримінальний процес або залучаються до нього, вступають між собою у процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи цроцесуальні обов'язки [14, С. 113].
Для визнання особи суб'єктом кримінально-процесуальної діяльності необхідно, щоб однією із сторін правовідаошення були орган влади або посадова особа, яка веде процес.
Дещо вужчим за змістом є поняття "особи, які беруть участь у справі", та саме ним доцільно користуватися в законодавстві, бо воно є більш точним порівняно з нинішнім поняттям "учасники процесу", яке міститься в чинному КПК України і яке замінило собою поняття "сторони", що вживалося в главі З КПК УРСР 1927 р. "Склад суду, сторони і відвід".
Вчені вважають, що до цього поняття слід повернутися, бо без наявності сторін обвинувачення і захисту не може бути змагальності кримінального процесу [12, С. 55].
Прокурор як учасник кримінального процесу здійснює нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання і досудового слідства, бере участь у розгляді справ судами першої, касаційної і наглядної інстанцій [8, С. 160].
Він зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства вчасно вживати передбачених законом заходів до усунення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили.
Свої повноваження прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки закону і керуючись вказівками Генерального прокурора України.
Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами (ст. 25 КПК).
Під терміном "прокурор" розуміються Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва, Севастополя, районний, міський, військовий, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції (п. 6 ст. 32 КПК).


2. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРОКУРОРА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
2.1 Нагляд прокурора за законністю при прийомі, реєстрації, обліку і вирішенні заяв і повідомлень про злочини

Прокурорський нагляд за виконанням законів про прийом, реєстрацію, облік і вирішення заяв і повідомлень про злочини органами внутрішніх справ є частиною нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства [5, С. 80].
Сутність його полягає в тому, що Генеральний прокурор України і підлеглі йому прокурори, здійснюючи нагляд, виявляють порушення закону, причини й умови, що цьому сприяли, забезпечуючи виконання загальних завдань прокуратури і завдань нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.
Прокурору слід перевірити чи повністю були зареєстровані заяви і повідомлення про вчинені злочини з тим, щоб ні один злочин не залишився нерозкритим і ні одна особа, що вчинила злочин, не залишилась непокараною згідно з законом.
Конкретні завдання нагляду в цієї сфері полягають в тому, щоб:
1) повністю були зареєстровані заяви і повідомлення про підготовлювані і вчинювані злочини;
2) дотримувались строки реєстрації і вирішення заяв і повідомлень про злочини;
3) перевірка заяв і повідомлень про злочини проводилась шляхом витребування необхідних матеріалів і отримання пояснень, однак без провадження слідчих дій;
4) прийняті по заявах і повідомленнях про злочини рішення були законними і обгрунтованими і щоб про них повідомлялись особи, установи, від яких надійшла заява чи повідомлення, а також роз'яснювалось їм право на оскарження прийнятого рішення;
5) вживались заходи до усунення порушень закону, причин і умов, що їм сприяли, а винні в порушеннях закону посадові особи міліції притягались до встановленої законом відповідальності;
6) забезпечувались права і законні інтереси учасників процесу.
Здійснюючи нагляд за законністю вирішення заяв і повідомлень про злочини, прокурор повинен керуватись відповідними статтями Кримінально-процесуального кодексу України, а також відомчими нормативними актами.
Для виконання всіх названих вище завдань прокурор наділений відповідними повноваженнями. Вони мають безпосереднє відношення до нагляду за виконанням законів при прийомі, реєстрації, обліку і вирішенні заяв і повідомлень про злочини міліцією, оскільки вже в стадії порушення кримінальної справи особа, що проводить дізнання, і слідчий має право проводити таку слідчу дію, як огляд місця події, а після порушення кримінальної справи - будь-які дії, передбачені законом.
Повноваження прокурора свідчать про його особливе правове становище в досліджуваних стадіях процесу, при здійсненні ним процесуального керівництва дізнанням і досудовим слідством. Йдеться про такі повноваження прокурора, якими він не наділений не тільки в інших галузях прокурорської діяльності, але й в інших стадіях кримінального процесу.
Здійснення прокурором нагляду за виконанням законів при прийомі, реєстрації, облікові і вирішенні заяв і повідомлень про злочини органами внутрішніх справ означає перевірку виконання вимог кримінально-процесуальних і інших законів названими органами.
Завданнями кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, виявлення винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожна особа, що вчинила злочин, була піддана справедливому покаранню і жодна невинна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності і засуджена.
Кримінальне судочинство повинно сприяти зміцненню законності і правопорядку, попередженню і викоріненню злочинів, охороні інтересів суспільства, прав і свобод громадян, вихованню громадян в дусі неухильного виконання Конституції та інших законів України.
Із вказаних завдань випливає обов'язок порушення кримінальної справи і розкриття злочину судами, прокурором, слідчим і органом дізнання, в кожному конкретному випадку виявлення ознак злочину, вжити всі передбачені законом заходи до встановлення події злочину, осіб, винних у скоєнні злочину, і їх покарання.
Особливу роль в розкритті злочинів відіграють органи міліції, на які покладається проведення оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочинів і осіб, що їх вчинили, порушення кримінальних справ і вчинення невідкладних слідчих дій по справах, по яких проведення досудового слідства обов'язкове, а також проведення дізнання по справах, по яких досудове слідство необов'язкове.
Покладаючи на відповідні правоохоронні органи обов'язок порушення кримінальної справи, встановлюють обставини, що виключають провадження по кримінальній справі.
Викладене в названих нормах положення є основоположним при прийомі, реєстрації, обліку і вирішенні заяв і повідомлень про злочини всіма правоохоронними органами і, в першу чергу, органами внутрішніх справ, куди надходить найбільше таких повідомлень.
У зміст нагляду за законністю порушення кримінальної справи входить перевірка вимог закону про обов'язок слідчого, органу дізнання прийняти заяву, повідомлення про скоєний злочин, злочин що готується, чи чиниться, їх своєчасну реєстрацію, облік і вирішення.
За загальними правилами, на заяву чи повідомлення, що надійшли, повинно бути прийняте передбачене законом рішення в строк не більше 3-х днів з дня їх отримання, а у виключних випадках - не більше десяти днів з метою своєчасного виявлення порушень законів при вирішенні заяв і повідомлень про злочини.
Прокурор перевіряє, чи дійсно вимагалась перевірка заяв і повідомлень про злочини, і якщо так, то чи проводилась ця перевірка шляхом витребування необхідних матеріалів, отримання пояснень, чи з порушенням вимог закону органами внутрішніх справ проводились слідчі дії.
Відповідно до закону за заявою чи повідомленням, що надійшло, повинно бути прийняте одне з трьох рішень:
1) про порушення кримінальної справи;
2) про відмову в порушенні кримінальної справи;
3) про передачу заяви чи повідомлення по підсудності чи підслід-ності.
Підставами до порушення кримінальної справи є джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, суд чи суддя отримують дані про вчинювані чи підготовлювані злочини:
1) заяви і скарги громадян;
2) повідомлення представників юридичних і посадових осіб;
3) статті, замітки і листи та інші повідомлення в пресі;
4) явка з повинною; .
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом ознак злочину.
Необхідність перевірки законності приводів до порушення кримінальної справи має важливе практичне значення по справах, що порушуються, не інакше як за скаргою потерпілого, які органи міліції самі порушувати не мають права, а зобов'язані направити їх за підсудністю, а також перевірити скаргу потерпілого по справах приватно публічного обвинувачення, без якої справа також не може бути порушена і в якій повинно бути ясно виражено волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності.
Скарга потерпілого повинна мати прохання про притягнення винного до кримінальної відповідальності. Не може розглядатись як скарга пояснення з викладенням фактичних обставин справи, дане за вимогою посадової особи відповідним правоохоронним органом.
Закон регламентує вимоги, що пред'являються до заяв і повідомлень про злочини. В ньому зазначається, що усні заяви заносяться в протокол, який підписується заявником і посадовою особою органу дізнання, слідчим, прокурором чи суддею, що прийняли заяву. Повідомлення юридичних осіб різних форм власності (їх представників) і службових осіб повинні бути зроблені у письмовій формі.
Підставами для порушення кримінальної справи можуть бути взяті дані із змісту самої заяви чи повідомлення і для прийняття відповідних рішень не вимагається проведення відповідної перевірки. Якщо із заяви не вбачається можливим визначити достатність даних для порушення кримінальної справи, прокурор повинен враховувати, що згідно з законом до них відносять обставини, перераховані у відповідній статті Кримінально-процесуального кодексу України.
Визнавши, що кримінальна справа порушена без законних приводів і підстав або за наявності обставин, що виключають провадження по справі, прокурор своєю постановою відміняє незаконне рішення слідчого чи органу дізнання, відмовляє в порушенні кримінальної справи чи закриває кримінальну справу, якщо по ній були проведені слідчі дії.
При перевірці законності і обгрунтованості прийняття слідчим рі-шення про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор з'ясовує, чи дотримані вимоги закону.
Зокрема, про письмову форму повідомлень юридичних і посадових осіб, правильність занесення заяв громадян в протокол, роз'яснення заявникові відповідальності за завідомо неправдивий донос, строки перевірки інформації, що надійшла. Слід також з'ясувати, чи не проводились в ході перевірки слідчі дії і чи повідомлено про результати перевірки і прийняте рішення зацікавлених осіб.
Особливу увагу слід приділяти повноті перевірки і законності прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи. Перевіряючи постанову слідчого чи органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор зобов'язаний звернути увагу не тільки на обгрунтованість цієї відмови по суті, але й на відповідність формулювання приведеної в постанові підстави для відмови в порушенні справи нормам матеріального і процесуального права, а також на відповідність цього формулювання обставинам, викладеним в матеріалах.
При перевірці законності прийнятого рішення про передачу заяви чи повідомлення по підслідності чи підсудності, прокурор повинен виходити з вимог закону про те, що орган дізнання має право порушити справу про будь-який злочин, крім приватного обвинувачення.
В обов'язки прокурора не входить здійснення нагляду за виконанням органами внутрішніх справ відомчих інструкцій про порядок прийому, реєстрації, обліку і вирішення в органах внутрішніх справ заяв і повідомлень про злочини, але перевірка прокурором дотримання в органах внутрішніх справ конкретних їх вимог є важливим методом виявлення порушень кримінально-процесуального закону.
Способи виявлення порушень закону при прийомі, реєстрації, обліку і вирішенні заяв і повідомлень про злочини органами внутрішніх справ визначаються повноваженнями прокурора щодо здійснення нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, завданнями щодо здійснення даного виду нагляду, закріпленими в чинному законодавстві, наказах і вказівках Генерального прокурора України.
Органи внутрішніх справ зобов'язані приймати заяви і повідомлення про злочини незалежно від часу і місця їх вчинення. Прийом заяв і повідомлень про злочини, а також іншої інформації є обов'язковим для всіх працівників міліції. Він повинен виконуватись у будь-який час доби як безпосередньо в службових приміщеннях, так і за їх межами.
Факт прийому отриманої інформації про злочини повинен підтвер-джуватись реєстрацією заяв у відповідній книзі обліку і видачею заявникові документа про прийом заяви.
Документи, що надійшли поштою, передаються в чергову частину для реєстрації в книзі обліку заяв і повідомлень про злочини після запису їх надходження відповідно в журналі вхідної кореспонденції чи алфавітному журналі обліку заяв. Забороняється передача заяв, що надійшли, працівникам міліції для перевірки виконання до їх реєстрації. Інформація, що надійшла по телефону, реєструється черговим у відповідному журналі. Здійснення цілодобового прийому, оформлення і реєстрації заяв і повідомлень про злочини, а також іншої інформації покладається на чергового по органу внутрішніх справ, який несе безпосередню відповідальність за цю роботу.
Виявити порушення вимог закону про своєчасну, повну і правильну реєстрацію заяв і повідомлень про злочини прокурор може в результаті використання різних способів. До них, по-перше, слід віднести:
1) перевірку матеріалів, за якими прийнято рішення про відмовка порушенні кримінальної справи;
2) вивчення кримінальних справ чи тих заяв і повідомлень, у яких вказано про вчинення конкретного злочину;
3) отримання пояснень від відповідних осіб;
4) витребування документів з установ і організацій різних форм власності;
5) заслуховування доповідей чи звітів слідчих і осіб, що проводять дізнання;
6) розгляд скарг громадян на дії посадових осіб міліції;
7) доручення вищестоящим органам чи посадовим особам проведення перевірок діяльності міліції з питань прийому, реєстрації, обліку та вирішення заяв і повідомлень про злочини;
8) узагальнення різних видів практики.
Виявлення порушень закону у вказаній діяльності міліції можливе і в ході безпосередньої участі прокурора в розслідуванні злочинів чи в процесі підтримання державного обвинувачення в суді.
За всіма виявленими порушеннями законів при прийомі, реєстрації, обліку і вирішенні заяв і повідомлень про злочини в органах внутрішніх справ прокурор повинен вжити заходів щодо їх усунення, покарання винних посадових осіб і попередження порушень в майбутньому, використовуючи для цього надані йому повноваження.
Залежно від характеру виявлених порушень закону прокурор вживає відповідних заходів правового реагування. Прокурор виносить різного роду постанови, дає відповідні вказівки, робить офіційні застереження і вносить подання.
Прокурор приймає рішення про скасування постанови про порушення кримінальної справи і відмову в порушенні справи чи про закриття кримінальної справи; про відміну постанови про відмову в порушенні кримінальної справи і порушення кримінальної справи; про усунення особи, що проводить дізнання чи слідство, від подальшого ведення дізнання чи слідства, якщо нею допущено порушення закону при розслідуванні справи; про вилучення справи від органу дізнання і передачу її слідчому, а також про передачу справи від одного слідчого іншому; про повернення кримінальної справи органу дізнання чи слідчому із своїми письмовими вказівками про проведення додаткового розслідування.
Прокурор вправі також давати вказівки про проведення дізнання і досудового слідства, про обрання чи зміну відносно підозрюваного і обвинуваченого міри запобіжного заходу, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсягу обвинувачення, про направлення справи, а також про проведення окремих слідчих дій і розшуку злочинця, що зник.
Викладене дозволяє зробити висновок про те, що в процесі здійснення нагляду за виконанням законів про прийом, реєстрацію, облік і вирішення заяв і повідомлень про злочини органами внутрішніх справ прокурор зобов'язаний вживати всі передбачені законом заходи щодо усунення виявлених порушень закону.
Однак прокурор не може обмежитись тільки усуненням порушень закону. Він зобов'язаний також вжити заходів до притягнення винних посадових осіб органів внутрішніх справ за допущені порушення закону до встановленої законом відповідальності, а також до усунення причин і умов, що цьому сприяли.
2.2 Повноваження прокурора в стадії порушення кримінальної справи
Значення нагляду за законністю і обгрунтованістю порушення кримінальних справ визначається тим становищем, яке займає ця стадія у кримінальному процесі.
Будучи відправним, висхідним пунктом судочинства, акт порушення справи накладає свій відбиток на всю послідуючу діяльність органів розслідування, прокуратури і суду. Від того, наскільки правильно і своєчасно порушуються кримінальні справи, в значній мірі забезпечується дотримання гарантованих Конституцією прав і свобод людини, успіх розслідування, ефективність кримінальної репресії в цілому.
Правильне порушення кримінальної справи є обов'язковою передумовою, необхідною для законності усіх послідуючих дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Якщо справу порушено без урахування вимог, пред'явлених цьому актові законом, чи всупереч цим вимогам, то наперед можна сказати, що розслідування і судовий розгляд такої справи будуть незаконними і необгрунтованими, і прокурорський нагляд за подальшою діяльністю органів розслідування і суду вже не зможе надати належного ходу процесові. Звідси вся важливість ефективного нагляду в стадії порушення кримінальної справи.
Порушення кримінальної справи неможливе без повного до того приводу. Якщо таким приводом послужила заява громадянина, вона обов'язково повинна бути приєднана до справи з вказівкою дати її надходження. Усна заява заноситься в протокол, який підписується заявником і відповідною посадовою особою, і також приєднується до справи.
При цьому заявникові повинна бути роз'яснена відповідальність за завідомо неправдиве донесення. Явка з повинною, тобто заява про злочин, зроблена самою особою, що його вчинила, служить самостійним приводом до порушення кримінальної справи. Вона справедливо розцінюється законом і практикою як обставина, що пом'якшує відповідальність винної особи.
Прокурор, отримавши копію постанови про порушення кримінальної справи, повинен перевірити, чи вказаний і визначений привід для порушення кримінальної справи, чи є посилання на відповідну статтю Кримінально-процесуального кодексу України, а також правильність оформлення органом розслідування заяви (повідомлення), що надійшла, і наявність її у кримінальній справі.
Особливе практичне значення має чітке розмежування приводів, коли мова йде про нагляд за законністю і обгрунтованістю порушення справ приватного і приватно-публічного обвинувачення. Єдиним і обов'язковим приводом до їх порушення служить скарга потерпілого. Відсутність такої скарги чи неправильне її оформлення, що допускає подвійне тлумачення волі потерпілого, тягне за собою безумовне закриття справи.
Змістом скарги потерпілого визначаються і межі судового розгляду справ приватного обвинувачення. Судове провадження може вестись лише відносно тієї особи, яка вказана в заяві. Якщо в злочині задіяно декілька осіб, а в скарзі є прохання про притягнення до відповідальності тільки одного з них, то справа відносно інших співучасників злочину не може бути порушена, оскільки на це вимагається згода потерпілого.
Інакше повинно вирішуватись це питання в застосуванні до справ приватно-публічного обвинувачення. Якщо така справа порушена на за-конних підставах, тобто за наявності скарги потерпілого, то відповідно до закону все подальше провадження по справі провадиться в загальному порядку. А це означає, що притягнення до відповідальності тих чи інших осіб залежить вже не від волі потерпілого, а від того, чи є фактичні дані достатні для пред'явлення їм обвинувачення.
Без скарги потерпілого справа приватного чи приватно-публічного обвинувачення може бути порушена тільки прокурором.
Як грубе порушення закону розцінюються факти порушення таких справ з ініціативи слідчого чи органу дізнання. Але й прокурор, приймаючи рішення порушити без скарги потерпілого справу цієї категорії, може реалізувати своє право лише за наявності певних вказаних в законі передумов.
Серед приводів до порушення кримінальної справи закон називає безпосереднє виявлення ознак злочину органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом.
Коли справа виникає в результаті виявлення ознак злочину безпосередньо органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом, в постанові (ухвалі) про порушення справи нема і не може бути посилання на заяву (повідомлення) про злочин. Це ускладнює перевірку правильності акту порушення справи. Але в постанові обов'язково повинні бути викладені обставини, у зв'язку з якими компетентна посадова особа виявила ознаки злочину.
Крім того, про необхідність порушення кримінальної справи повинні засвідчувати додані до постанови матеріали, які підтверджують наявність ознак злочину.
Слідчий безпосередньо виявляє злочин найчастіше при розслідуванні іншої справи, прокурор - в процесі перевірки чи нагляду за місцями позбавлення волі, орган дізнання - в ході здійснення оперативно-розшукових заходів, суд - при розгляді справи, коли з'ясовуються обставини, що вказують на вчинення підсудним нового злочину або на вчинення злочину особою, не притягнутою до кримінальної відповідальності, а рівно на кримінально-карну поведінку свідка, потерпілого чи експерта.
Обгрунтовано порушеною може вважатись така справа, розслідування чи розгляд якої проводиться відносно події, що є суспільне небезпечною, тобто злочином. Це не означає, що в момент порушення кримінальної справи повинні бути достовірно відомі всі елементи складу злочину, але мінімум даних про злочин повинен бути встановлений у будь-якому випадку.
Закон, звичайно, не може завчасно визначити цей мінімум, що повністю залежить від обставин вчинення злочину і ступеню наступного його оголошення. Тому визначення достатності даних для порушення справи надається кожного разу тому органу, якому стало відомо про злочин. І тут нерідко виникають значні труднощі, пов'язані з оцінкою фактів, про які згадується в повідомленні про злочин, бо далеко не завжди в ньому є дані, що дозволяють вирішити, чи потрібно в конкретному випадку порушувати кримінальну справу. Позитивне вирішення цього питання, тоді як в дійсності злочину не було вчинено, означає серйозну помилку в діяльності державних органів, що тягнуть за собою необгрунтоване обмеження прав громадян.
Перевірка достовірності повідомлень про злочини не завжди служить умовою, без якої неможливо вирішити питання про порушення справи. Але якщо наявність ознак злочину викличе сумнів, така перевірка не тільки бажана, але й необхідна, вона є однією з гарантій законності і обгрунтованості порушення кримінальної справи.
Дуже важливо, щоб перевірка проводилась швидко і досить обережно, інакше із засобів, що сприяють боротьбі зі злочинністю, вона може перетворитись у свою протилежність.
Мета попередньої перевірки - з найбільшою ймовірністю з'ясувати саму подію злочину, тобто скласти реальне обгрунтування передбачень, що дія чи бездія, про яку повідомляє заявник, мала місце і вона є суспільне небезпечною.
Детальне ж дослідження всіх обставин вчиненого злочину, встанов-лення і процесуальне закріплення доказів не можуть бути предметом попередньої перевірки. З'ясування цих питань становить завдання розслідування.
Таким чином, попередня перевірка повідомлень про злочини має своїм завданням гарантувати законність і обгрунтованість порушення кримінальних справ. Завдання це може вважатись виконаним, якщо в результаті перевірки кримінальну справу буде порушено за наявності в події ознак злочину і одночасно при відсутності обставин, які виключають можливість провадження по справі.
Попередню перевірку слід розглядати як складовий (але не обов'язковий) елемент стадії порушення кримінальної справи. Ця стадія починається з надходження до компетентної посадової особи повідомлення про злочин і перевірки такого повідомлення, яка повинна передувати вирішенню питання про порушення справи, органічно включається в систему дій, з яких складається дана процесуальна стадія.
Серед них: прийом заяви (повідомлення), занесення в протокол усної заяви громадянина, роз'яснення заявникові відповідальності за завідомо неправдиве донесення, складання протоколу у разі явки з повинною, направлення заяви по підсудності чи підслідності, вжиття заходів до попередження чи недопущення злочину, а також закріплення його слідів.
Всі ці дії врегульовані кримінально-процесуальним законом, як юридичні факти вони породжують певні правовідносини і тому є процесуальними.
Конкретне практичне завдання, яке виникає перед прокурором кожного разу, коли він перевіряє законність і обгрунтованість порушення кримінальної справи, полягає в тому, щоб реалізувати владні повноваження, заборонити будь-які намагання слідчого чи органу дізнання з'ясовувати наявність ознак злочину з допомогою слідчих дій (крім огляду місця події).
Жодне зареєстроване повідомлення чи заява не повинні перевірятись з використанням таких процесуальних засобів, які розраховані законодавцем на інше застосування.
За наявності вказаних у законі приводів і належних підстав прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про порушення кримінальної справи. За своїм змістом ця постанова повинна складатися з мотивованої констатації ознак кримінальне карної дії і рішення почати розслідування чи судовий розгляд злочину.
Постанова повинна бути складена так, щоб, ознайомившись з нею, прокурор міг зробити висновок про відповідність її закону і залежно від цього підлягає скасуванню, зміні чи може бути залишена в силі.
У стадії порушення кримінальної справи між прокурором, як органом нагляду з одного боку, і органами дізнання, досудового слідства і суду (судді) з іншого, виникають наступні процесуальні відносини.
Порушивши справу, прокурор направляє її слідчому для провадження досудового слідства чи органу дізнання для проведення дізнання. Слідчий, до якого надійшла постанова прокурора про порушення справи, повинен негайно приступити до провадження слідства. Цей акт оформляється постановою про прийняття справи до свого провадження. Копію постанови слідчий не пізніше 24 годин направляє прокурору.
Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальних справ нерозривно пов'язаний з наглядом за законністю відмов в порушенні справи і немислимий без нього.
У порушенні кримінальної справи може бути відмовлено у разі відсутності підстав до порушення, а рівно за наявності обставин, що виключають провадження по справі. Ніяких інших причин до відмови в порушенні справи закон не передбачає.
Перевіряючи постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор одночасно знайомиться зі всіма матеріалами, що послужили підставою для відмови. Якщо він вважає, що вони недостатні для того, щоб зробити правильний висновок про відсутність ознак злочину, чи суперечать такому висновкові, то скасовує незаконну постанову слідчого (органу дізнання) і, якщо в цьому є необхідність, сам проводить додаткову перевірку матеріалів чи доручає її слідчому (органу дізнання) або безпосередньо порушує кримінальну справу.
Слідчий чи орган дізнання не може сам скасувати свою постанову про відмову в порушенні справи і почати провадження, якщо тільки він не має для цього нових, раніше невідомих фактів.
2.3 Здійснення прокурорського нагляду за проведенням оперативно-розшукової діяльності
Наразі оперативно-розшукова діяльність регламентуються цілим пакетом законів. І хоча ми досі ще не маємо достатньо повної узгодженої системи законодавчих норм, але у своїй сукупності вони все ж становлять вихідну правову основу зазначеної діяльності. З огляду на це Генеральний прокурор своїм наказом від 28 жовтня 2002 р. № 4/1 "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність" створив нові управління і відділи з нагляду за дотриманням законності в оперативно-розшуковій діяльності (ОРД).
Прокурорський нагляд має будуватися на конституційних принципах верховенства права та верховенства закону.
Крім того, законодавче й нормативне визначення меж прокурорського нагляду за дотриманням законності в оперативно-розшуковій діяльності має концептуально важливе значенн