К ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ТАКТИЧНІ ДІЇ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОБШУКУ 1.

КУРСОВА РОБОТА
на тему:
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ТАКТИЧНІ ДІЇ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОБШУКУ


ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття, завдання та види обшуку 5
2. Загальна характеристика процесуальних і тактичних дій
при проведенні обшуку 10
2.1 Наукові основи підготовки до проведення обшуку 10
2.2 Тактика проведення обшуку 12
2.3 Забезпечення недоторканності сфери особистого життя людини
при обшуку 20
2.4 Протокол обшуку 21
3. Проблема участі понятих в обшуку. Реформування інституту понятих
в Україні 24
Висновки 30
Список використаної літератури 33
Додаток А. Подання про проведення обшуку 35
Додаток Б. Постанова про проведення обшуку 37
Додаток В. Протокол обшуку 39


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Обшук – це найпоширеніша слідча дія, що полягає у примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об'єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою знайдення та вилучення предметів і документів, що можуть мати значення у справі, або знайдення осіб та трупів, що розшукуються, проваджуваному
У спеціальній літературі немає єдності у визначенні поняття обшуку. Його пошуковий характер дозволив окремим авторам визначати цю дію як слідчо-оперативну. Проте таке трактування містить у собі змішання процесуальних дій і оперативних заходів, різних за своєю природою і завданнями, прийомами і формами проведення. Обшук – це слідча дія, яка здійснюється з метою отримання судових доказів, а оперативно-розшукові заходи не мають процесуального значення, відіграють допоміжну роль і до змісту обшуку не входять.
Обшук може проводитись і до порушення кримінальної справи, але лише стосовно об'єктів, на які не поширений статус недоторканності, й тільки за наявності для його проведення відповідних фактичних і юридичних підстав.
На факт приховання розшукуваних об'єктів як на підставу обшуку вказувалося ще в російському дореволюційному процесуальному законодавстві. Вважалось, що обшук міг бути проведений слідчим лише за обгрунтованої підозри, що в даному приміщенні приховані обвинувачений або предмети злочину, або речові докази, необхідні для пояснення справи.
Пізнавальний ефект обшуку здебільшого залежить від того, наскільки своєчасно, правильно й обгрунтовано прийняте рішення про його проведення. Тому правові приписи, що встановлюють підстави проведення цієї слідчої дії, як правило, визначають її ефективність у цілому.
Викладені обставини зумовлюють вибір теми пропонованої курсової роботи.
Різноманітні аспекти проведення обшуку – процесуальні, тактичні, практичні, методичні, психологічні – постійно перебували у центрі уваги українських і російських науковців. Серед них – Белозеров Ю. М., Денисюк Г. Ф., Дубинський А. Я., Коваленко Є. Г., Ларін А. М., Маляренко В. Т., Михеєнко М. М., Нор В. Т., Пащенко А. Б., Романов В. В., Рыжаков А. П., Рябоконь В. В., Сокиран М. Ф., Сокиран Ф. М., Тертишник В. М., Удалова Л. Д., Шепитько В. Ю. та ін.
Мета роботи – провести комплексний аналіз поцесуальних і тактичних дій, які реалізуються під час проведення обшуку.
Об'єктом дослідження є процесуальні й тактичні дії слідчого при проведенні обшуку.
Предмет дослідження – норми КПК України, якими врегульовано підстави й процесуальний порядок проведення обшуку.
Для досягнення мети дослідження вирішувались такі завдання:
1) розкрити поняття, завдання та види обшуку;
2) охарактеризувати наукові основи підготовки до проведення обшуку;
3) висвітлити тактику проведення обшуку;
4) визначити зміст забезпечення недоторканності сфери особистого життя людини при обшуку;
5) навести складові протоколу обшуку;
6) з'ясувати проблеми участі понятих в обшуку і реформування інституту понятих в Україні.
Методи дослідження – системно-структурний, порівняльно-правовий, описовий.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, три додатки.

1. ПОНЯТТЯ, ЗАВДАННЯ ТА ВИДИ ОБШУКУ
Обшук – це обгрунтована доказами, що є в справі, слідча дія, суть якої полягає у примусовому обслідуванні приміщень, ділянок місцевості, інших об'єктів та окремих громадян, з метою виявлення та вилучення знарядь злочину, речей та цінностей, здобутих злочинним шляхом, а також предметів і документів, які мають значення для встановлення істини в справі. Обшук може бути також проведений для виявлення злочинців, що переховуються [8, с. 7].
Від інших слідчих дій обшук відрізняється такими рисами:
1) примусовим характером.
Слід відмітити, що примусовий характер зустрічається і під час проведення інших слідчих дій, скажімо, допиту свідка. Згідно зі ст.ст. 166, 167 КПК України свідок викликається на допит і зобов'язується розповісти усе йому відоме у справі. У разі невиконанні цього обов'язку наступає кримінальна відповідальність відповідно до ст.ст.384, 385 КК України.
Проте примус під час проведення обшуку має більш глобальний характер. Слідчий може примусово увійти до приміщення, розкривати сховища, якщо його володільці відмовляються зробити це самі, роздягти людину із метою обстеження її одягу і тіла без її згоди тощо;
2) пошуковим характером;
3) наявністю відповідного правового статусу в об'єктів, які підлягають обшуку.
Ними можуть бути приміщення чи ділянки місцевості, транспортні засоби, які знаходяться у постійному або тимчасовому володінні конкретних осіб та ін.;
4) наявністю в осіб, які підлягають обшуку, особливого правового статусу громадян України, котрий визначається їх конституційними правами та обов'язками;
5) наявністю правових механізмів вилучення предметів і документів, які можуть мати значення для встановлення істини у справі;
6) досудовим характером [7, с. 26]
Обшук необхідно відрізняти від близьких до нього адміністративно-процесуальних та інших дій. Так, відповідно зі ст.ст. 30, 32 Митного кодексу України передбачено проведення митного огляду. Митниця має право провести огляд, а також переогляд речей громадян з розпакуванням багажу. Якщо є достатні підстави вважати, що громадянин приховує при собі предмети контрабанди чи предмети, які є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, може бути проведено особистий огляд. Огляд не є слідчою дією і здійснюється без санкції прокурора.
Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 20.08.2010 р. регламентує отримання розвідувальної інформації шляхом негласного проникнення оперативного працівника у жиле або інше приміщення громадянина. Такий оперативно-розшуковий захід повинен здійснюватися з санкції Генерального прокурора України або його заступників. Таємне обстеження жилого приміщення передбачає приховане і безперешкодне проникнення до житла, недопустимість вилучення будь-яких предметів, можливість тимчасової заміни їх муляжами, використання аудіо-, кіно- і фотозйомки тощо. Результати даної дії носять конфіденційний характер і не мають доказового значення.
За своїм характером обшук схожий з виїмкою. Виїмка – це слідча дія, яка передбачає вилучення або витребування у будь-якої особи чи установи (підприємства) певних предметів і документів, що мають значення по справі [11, с. 288].
Згідно зі статтею 178 КПК України виїмка проводиться у тих випадках, коли слідчий має точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи чи у певному місці.
Різниця між виїмкою і обшуком полягає у тому, що:
1) виїмка проводиться лише стосовно певних предметів, тоді як предмети, що підлягають вилученню при обшуку, можуть бути відомі орієнтовно, а іноді навіть не відомі взагалі;
2) під час виїмки повинно бути відоме місце знаходження тих чи інших предметів, а при обшуку передбачається їх відшукати. Якщо неможливо точно визначити, що саме необхідно відшукати або де і у кого знаходиться потрібна річ, проводять не виїмку, а обшук [25, с. 297].
Обшук має схожість з такою слідчою дією, як слідчий огляд, але на відміну від нього, обшуку притаманні певні особливості:
1) більша конкретність стосовно об'єкту пошуку;
2) належність об'єктів пошуку певним особам;
3) примусовий характер обстеження [10, с. 330].
Підставою для прийняття слідчим рішення про проведення обшуку є наявність достатньої сукупності даних, яка дає можливість слідчому вважати, що у певному місці, або у певної особи знаходиться певна річ або предмет, які мають значення для розслідуваної справи, або переховується особа, яка вчинила злочин [24, с. 9].
Під достатніми даними для проведення обшуку розуміються відомості, що містяться у показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, протоколах слідчих дій, заявах та повідомленнях громадян, а також одержані в ході оперативно-розшукової діяльності [17, с. 11].
Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає, що обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи (ч. 3 ст. 177 КПК України).
У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати (ч. 4 ст. 177 КПК України).
Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ч. 5 ст. 177 КПК України).
При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства (Додаток А). Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку.
Постанова судді про проведення обшуку (Додаток Б) оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.
Основною підставою для класифікації обшуку на види є об'єкт обшуку. Об'єкт обшуку – це те, що підлягає примусовому дослідженню для виявлення матеріалізованої інформації щодо події злочину або інших обставин справи [9, с. 131].
Залежно від характеру об'єкта обшуку, обшук поділяють на такі види:
1) обшук жилих та нежилих приміщень (квартири, індивідуальні будинки, службові кабінети, сховища, гаражі, підсобні приміщення та ін.);
2) обшук ділянок місцевості (подвір'я, садові ділянки, підсобні господарства, території установи);
3) обшук особи, її тіла та одягу;
4) обшук транспортних засобів.
Крім того, розрізняють такі види обшуку: первинний та повторний, одиночний та груповий (одночасний). Груповий (одночасний) обшук – це тактична операція з одночасним здійсненням серії обшуків за єдиним планом у різних осіб у межах однієї розслідуваної кримінальної справи.
Таким чином, обшук – це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення по справі, а також виявлення розшукуваних осіб. Головна мета обшуку як пошукової дії полягає у виявленні джерел доказової та орієнтуючої інформації. Обшук має на меті виявити знаряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини по справі.
Обшук для підозрюваних, обвинувачених, членів їх сімей означає хоча й санкціоноване законом, але небажане втручання чужих людей до їх дому, ознайомлення з матеріальними, особистими, інтимними сторонами життя. Проведення обшуку пов'язано з певними порушеннями прав громадян на недоторканність особи, житла тощо й тому вимагає дотримання встановлених законом гарантій.


2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ І ТАКТИЧНИХ ДІЙ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ОБШУКУ
2.1 Наукові основи підготовки до проведення обшуку
Відшукання прихованих об'єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, які переховуються від суду і слідства) може бути здійснено під час проведення обшуку, процесуальний режим якого визначений кримінально-процесуальним законодавством (ст.ст. 177, 179-186, 188, 189 КПК України).
Визнавши проведення обшуку у розслідуваній кримінальній справі необхідним, слідчий виносить відповідну постанову про проведення обшуку та здійснює підготовку до проведення цієї слідчої дії [11, c. 290].
Кожний обшук є неповторним й індивідуальним, оскільки визначається конкретними обставинами розслідуваної кримінальної справи, характером об'єктів пошуку, особливостями особи, яка обшукується, специфікою об'єкта, що підлягає обшуку та іншими обставинами кримінальної справи. Разом з цим, існує низка загальних рекомендацій, дотримання яких сприяє слідчому в досягненні оптимальних результатів обшуку [8, c. 67].
1. Слідчий повинен чітко визначити мету та місце проведення обшуку.
2. Визначивши місце проведення обшуку, слідчий повинен зібрати детальну інформацію про місце проведення майбутнього обшуку.
Ця інформація допоможе слідчому вирішити питання щодо обсягу пошукових дій, попередньо визначити їх послідовність та підготувати необхідні технічні засоби. Для отримання такої інформації слідчий може скористатися планами та схемами, особисто оглянути місце майбутнього обшуку, або дати доручення оперативним підрозділам щодо отримання необхідних даних шляхом проведення оперативно-розшукових заходів [12, с. 12].
3. Отримати інформацію стосовно особи, яка підлягає обшуку, членів її родини, способу життя, розпорядку дня та ін.
Наявність такої інформації дає слідчому можливість обрати оптимальний час для проведення обшуку, визначити лінію поведінки на місці проведення обшуку та тактику проведення пошукових дій.
4. Одним із головних правил обшуку є його раптовість. Дотримання слідчим цього правила позбавляє особу, яка вчинила злочин, можливості зникнути, знищити або приховати сліди вчинення злочину або речові докази.
5. Забезпечення конспіративності підготовки обшуку.
Раптовість проведення обшуку є неможливою без дотримання даної умови, оскільки розголошення відомостей про обшук, що готується, значній кількості осіб може призвести до витоку інформації та втрати чинника раптовості обшуку.
6. Для результативного проведення обшуку суттєве значення має правильний та обгрунтований вибір кількісний та персональний склад учасників обшуку.
Якщо обшуку підлягають значні за розміром ділянки місцевості, то слідчий повинен визначити таку оптимальну кількість учасників, яка могла б забезпечити якісне виконання пошукових дій із врахуванням об'єктів пошуку та місця обшуку [27, с. 149].
Слідчий повинен передбачити також кількісний склад груп, які будуть здійснювати зовнішнє спостереження за об'єктом обшуку та охорону місця проведення слідчої дії.
Залежно від особливостей об'єктів пошуку та обсягу пошукових дій до складу слідчої групи можуть бути включені відповідні спеціалісти або допоміжний персонал.
Бажано, щоб поняті були підібрані та включені до складу групи ще до виїзду на місце проведення обшуку.
Якщо не виключається можливість проведення особистого обшуку осіб, до складу групи повинні бути включені оперативні працівники та поняті як чоловічої, так і жіночої статі.
За наявності даних, що особа, яка може знаходитись на місці обшуку, здатна вчинити збройний опір, слідчий повинен передбачити у складі слідчо-оперативної групи відповідно екіпіровану групу захоплення та вжиття заходів щодо особистої безпеки учасників обшуку.
7. Слідчий повинен визначити перелік технічних засобів, необхідність застосування яких може виникнути під час проведення обшуку (засоби криміналістичної техніки, зв'язку, пошукові та транспортні засоби), а у необхідних випадках і перевірити її робочий стан та комплектність (валіза слідчого, портфель слідчого).
8. У випадках проведення групового (одночасного) обшуку за єдиним планом необхідно передбачити заходи для забезпечення одночасного початку проведення обшуків та створення перешкод можливим спробам осіб, що підлягають обшуку, повідомити своїм співучасникам про обшук.
Отримавши необхідну для підготовки обшуку інформацію та вирішивши усі зазначені вище питання, слідчий спільно з оперативними працівниками складає детальний план проведення обшуку. До виїзду на місце проведення обшуку слідчий проводить інструктаж членів слідчо-оперативної групи, визначає засоби зв'язку та порядок їх використання.
2.2 Тактика проведення обшуку
Тактика проведення обшуку розглядається, зазвичай, стосовно таких основних питань: що чи кого шукати; у кого шукати; де шукати; коли шукати; як шукати [19, с. 430].
Реалізація тактичних прийомів обшуку потребує розгляду їх ситуаційної обумовленості, вивчення повторюваності та типовості ситуацій. Знання типових ситуацій дозволяє не лише передбачати їх традиційне виникнення у відповідних умовах, а й обирати оптимальну тактику [13, с. 136].
У спеціальній літературі обшук визначається як дія, що відбувається у конфліктній ситуації. Втім, проведення обшуку може характеризуватися й безконфліктністю ситуації (наприклад, обшук за відсутності обшукуваного або при добровільній видачі предмета пошуку) [18, с. 390].
Поділ ситуацій на конфліктні та безконфліктні грунтується на характеристиці психологічних компонентів слідчої ситуації – суперництві чи протидії сторін, мета й інтереси яких при розслідуванні злочинів не збігаються. Поділ ситуацій обшуку на конфліктні та безконфліктні має широкий діапазон спрямованості. Обрання ж відповідної тактики обшуку, оптимальне використання тактичних прийомів передбачають диференційований підхід до ситуативності обшуку [22, c. 90].
Залежно від присутності чи, навпаки, відсутності обшукуваного можуть бути виділені дві ситуації:
1) здійснення обшуку в ситуації присутності обшукуваного;
2) здійснення обшуку в ситуації його відсутності.
У статті 181 КПК України вказано, що під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, однак такої можливості може і не бути, і тоді обшук проводиться за відсутності обшукуваного.
Залежно від ставлення обшукуваного до пропозиції слідчого видати зазначені у постанові предмети чи документи, а також вказати місце, де переховується злочинець, можна виділити такі ситуації обшуку:
1) при добровільній видачі;
2) при відмові від добровільної видачі.
Ситуація добровільної видачі ще не означає, що обшук на цьому може бути завершений. Добровільна видача іноді може бути пов'язана:
– з видачею частини компрометуючого матеріалу, аби перешкодити виявленню головної, більш важливої частини;
– з видачею документів чи предметів, щоб запобігти вилученню значної суми грошей або цінностей, виявленню слідів і речових доказів по інших злочинах.
Залежно від ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку можна виділити:
1) ситуацію активної протидії (коли обшукуваний своїми діями намагається заважати проведенню обшуку, не виконує законних вимог слідчого чи працівника міліції, істерично реагує на їх дії, зневажає їх);
2) ситуацію нейтральної поведінки обшукуваного і його відмову від спілкування зі слідчим (коли обшукуваний демонструє свою байдужість чи зневагу до дій слідчого, явну відмову від діалогу з ним, не бажає розмовляти, відповідати на запитання);
3) ситуацію надання допомоги слідчому під час проведення пошукових дій (коли обшукуваний намагається сприяти слідчому у його пошуках або імітує активну допомогу).
Ситуації обшуку можуть бути диференційовані також залежно від передбачуваного способу схову предмета пошуку. Тут можна простежити три типові ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку:
1) зберігається без спеціального маскування (документи знаходяться у шухляді письмового столу чи сейфі; сокира, якою було вчинено злочин, лежить у сараї разом з іншим інструментом тощо);
2) видозмінено або знищено (злиткам золота можуть надаватися вид і форма предметів (елементів) домашньої обстановки; у квартирі, де відбувалося розчленування трупа, можуть пофарбувати меблі, замінити шпалери);
3) сховано у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях (обрання способу приховання не є повністю вільним, воно детерміновано низкою чинників, обставин, у тому числі й обстановкою дому чи квартири).
Специфіка обшуку відбиває й своєрідність запропонованих груп ситуацій, їх взаємозв'язки та динамізм. Дослідження ситуативної варіантності обшуку дозволяє накреслити певні системи тактичних прийомів, які будуть доцільними в тій чи іншій ситуації обшуку [11, с. 293].
Розглянемо можливі варіанти ситуативних змін у процесі проведення обшуку та проаналізуємо запропоновані необхідні системи тактичних прийомів у тій чи іншій ситуації.
Перш за все, обшук може здійснюватися у присутності або за відсутності обшукуваного. Якщо обшукуваний присутній при обшуку, слідчий повинен запропонувати йому добровільно видати об'єкти, які розшукуються.
Після цього можливе виникнення двох різних ситуацій обшуку: при добровільній видачі та при відмові від добровільної видачі. Якщо має місце добровільна видача, то обшук вже на цій стадії може бути завершений. Встановити істинність добровільної видачі або її фальшивість (підміна предмета пошуку, видача тільки його частини) допомагає використання системи тактичних прийомів, спрямованої на діагностику такої видачі.
При відмові від добровільної видачі має місце перехід у два різних за своєю природою блоки ситуацій:
1) блок ситуацій, що відбиває ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку (ситуація активної протидії; ситуація нейтральної поведінки обшукуваного та його відмова від спілкування; ситуація надання допомоги слідчому при здійсненні пошукових дій);
2) блок ситуацій, що відбиває передбачуваний спосіб збереження предмета пошуку (ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається без спеціального маскування; ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку видозмінено або знищено; ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку сховано у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях) [11, с. 294].
Стосовно кожного блоку ситуацій пропонуються й два види систем тактичних прийомів:
1) пов'язані з взаємодією з обшукуваним (система тактичних прийомів, спрямована на усунення активної протидії обшукуваного; система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування; система тактичних прийомів, спрямована на отримання пошукової інформації від обшукуваного);
2) пов'язані з взаємодією з матеріальними об'єктами (система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маскування; система тактичних прийомів, спрямована на пошук видозмінених або знищених об'єктів; система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях) [11, с. 295].
Системи тактичних прийомів обшуку (тактичні комбінації) – це своєрідні алгоритми (типові програми) для слідчого в процесі їх використання. Застосування таких систем полегшує прийняття правильних рішень у різних ситуаціях. Між системами тактичних прийомів і ситуаціями їх реалізації існують нерозривні зв'язки, які мають науково обгрунтований характер [22, с. 93].
Системи тактичних прийомів обшуку виконують різноманітні функції (діагностичні, пізнавальні, психологічного впливу), дозволяють визначити необхідність пошуків, вплинути на обшукувану особу, одержати від неї певну інформацію, обрати напрямок пошуків та виявити об'єкти пошуку. Системи прийомів передбачають їх певний зміст і структуру, доцільність елементів, логічну послідовність способів дії [8, с. 117].
Система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування, включає:
1) роз'яснення мети і необхідності обшуку;
2) постановку нейтральних запитань;
3) залучення обшукуваного до діяльності слідчого;
4) словесну розвідку [20, с. 112].
Тактичний прийом системи, який стосується роз'яснення мети і необхідності обшуку, передбачає розкриття причин візиту слідчого, важливості виявлення об'єктів пошуку, зв'язку обшукуваної особи з розшукуваним предметом. Цей прийом впливає на обшукуваного, спонукає його до аргументації відсутності у нього певних речей.
Подоланню відмови від спілкування сприяє постановка нейтральних запитань, які не пов'язані з предметом обшуку. Відповіді на такі запитання ні до чого не зобов'язують респондента і разом з тим сприяють його залученню до спілкування.
У психології такий прийом іноді називають методом "зачіпки", який дає змогу увійти в контакт із співрозмовником. Важливим тут є те, що співрозмовника необхідно "спіймати на гачок" зацікавленості, використовуючи для цього незначну подію, порівняння, особисте враження, анекдотичний випадок чи незвичне запитання.
Ефективним способом усунення конфліктних стосунків є залучення обшукуваного до діяльності слідчого. Такий прийом включає пропозиції слідчого надати йому технічну допомогу (відкрити шухляду або шафу, перенести білизну тощо). Процес "спільної" діяльності спонукає обшукуваного до спілкування зі слідчим [20, с. 113].
Функцію подолання відмови обшукуваного від спілкування в процесі обшуку виконує також тактичний прийом словесної розвідки. Цей прийом має силу побічного навіювання. Слідчий звертається не до обшукуваного, а до інших учасників обшуку (працівників міліції, фахівців, понятих) з певними вказівками і пропозиціями (наприклад, про необхідність перейти до наступної стадії обшуку, доцільність пошуків у тому чи іншому місці, можливість застосування технічних засобів).
Використання прийому словесної розвідки дозволяє слідчому не лише діагностувати ставлення обшукуваного до того, що відбувається, а й спонукати його до спілкування, змінити поведінку й обрану позицію. Обшукуваний може відмовитись від зайнятої ним нейтральної позиції і зробити спробу вербальної взаємодії зі слідчим.
Особливий інтерес становлять системи тактичних прийомів обшуку, пов'язані із взаємодією з матеріальними об'єктами. Характер їх спрямованості грунтується на ймовірнісному судженні слідчого про спосіб зберігання предмета пошуку [20, с. 114].
Так, система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маскування, включає:
1) аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць природного зберігання предмета пошуку;
2) аналіз об'єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання;
3) зіставлення виявленого об'єкта з ознаками того, що шукають.
Важливе значення має пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках (створених чи пристосованих сховищах, прихованих від інших, відомих не всім) або в інших суб'єктивно недоступних місцях (важкодоступних, незручних, непридатних для зберігання). Слід мати на увазі, що злочинці часто застосовують витончені способи переховування предметів, прагнуть їх замаскувати, перешкодити доступ до них. Однак повністю усунути демаскуючі ознаки практично неможливо.
Система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях, може включати:
1) аналіз ознак предмета пошуку;
2) зіставлення предмета пошуку з різними об'єктами місця обшуку;
3) орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшукуваного під час визначення місця схову;
4) використання можливостей типових аналогів;
5) аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об'єктів з метою встановлення демаскуючих ознак;
6) зіставлення однакових предметів між собою [27, c. 155].
Запропоновані прийоми вимагають їх стислої інтерпретації.
Так, аналіз ознак предмета пошуку полягає в тому, щоб визначити (чи припустити) можливі його властивості та інші особливості (розміри, масу, об'єм, специфіку умов зберігання тощо).
Важливого значення набуває також з'ясування такої особливості предмета пошуку, як його ділимість (можливість розчленування) або неділимість на окремі самостійні частини (вузли), які можуть бути сховані в різних місцях. Аналіз предмета пошуку здійснюється з метою встановлення місць можливого його схову і тому виконує певну функцію.
Наступним прийомом системи є зіставлення предмета пошуку з різними об'єктами місця обшуку. Такий прийом дозволяє встановити найбільш ймовірні місця можливого зберігання і виключити ті з них, в яких не може бути сховано предмет пошуку (за своїми розмірами, особливостями будови, можливістю руйнування та ін.). Характер тайників залежить від особливостей об'єктів, схильностей особи, яка переховує їх, здатності її до фантазування.
Під час визначення місця схову як тактичний прийом може бути розглянута орієнтація на професійні (чи інші) навички обшукуваного. Злочинець вдається до тих способів, якими він краще володіє, використовує звичні виробничі методи. Це неминуче відбивається на обранні місця приховання, конструкції тайника, способі маскування. Професія людини визначає можливість наявності у неї тих чи інших інструментів, знарядь, сировини, матеріалів, що можуть бути використані для створення тайників, приховування слідів та знарядь злочину.
Тактичним прийомом системи є використання можливостей аналогів.
Аналоги – це типові випадки виявлення тих чи інших об'єктів у певних місцях. Документи виявляють у книжках, музичних інструментах, предметах одягу; зброю – у м'яких частинах меблів, книгах, тайниках, що зроблені в стінах чи підлозі, підсобних приміщеннях або санвузлах.
Важливе значення має й такий тактичний прийом системи, як аналіз окремих ділянок приміщення, меблів та інших об'єктів з метою встановлення демаскуючих ознак. Характер демаскуючих ознак залежить від конкретних умов, в яких діє особа, особливостей місць приховування предметів, дій обшукуваного. У приміщеннях місце схову виказують різниця у фарбуванні предметів, сліди на підлозі, відсутність сполучення шпалер та ін. Демаскуючі ознаки є своєрідними негативними обставинами, які сигналізують про необхідність пошуків у певному місці.
Тактичним прийомом є також зіставлення однакових предметів між собою. Зіставлення дозволяє виявити різницю між однорідними предметами, що може бути пов'язано з переховуванням у них предметів пошуку.
2.3 Забезпечення недоторканності сфери особистого життя людини
при обшуку
Згідно зі ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, обумовлених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Закон гарантує недоторканність особистого життя людини. Виконання цих вимог закону при обшуку полягає в такому [23, c. 568].
1. Не слід взагалі вилучати та описувати речі, які не є доказами злочину, а лише можуть носити характер компромату особи, наявності в неї якихось інтимних стосунків тощо.
2. При вилученні листів, особистих щоденників, інших речей, що є доказами в кримінальній справі і разом з тим містять інформацію про обставини особистого (приватного життя людини), вилучення та описування в протоколі таких об'єктів слід робити таким чином, щоб обставини особистого життя людини не розголошувались понятим та іншим учасникам взагалі, або розголошувались лише в випадку неможливості забезпечити їх конфіденційність.
3. Під час обшуку слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні.
4. Доцільно також попереджати учасників обшуку про неприпустимість розголошення його результатів. На практиці це робиться рідко. По вивчених нами справах таких фактів взагалі не траплялося. Разом з цим таємниця слідства – одна з важливих умов успішного його провадження. Уявляється, що в розроблюваних бланках протоколів обшуку слід було б спеціально передбачити відповідні реквізити.
2.4 Протокол обшуку
За результатами проведення обшуку слідчий складає протокол (Додаток В) не менше ніж у двох примірниках, в якому зазначаються:
– підстави для обшуку;
– приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук;
– особа, в якої проведено обшук;
– дії слідчого і результати обшуку та вся інша інформація про хід і результати проведення слідчої дії, яка має значення для справи [16, с. 289].
Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і за яких обставин він був виявлений.
Усі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен показати понятим та іншим присутнім особам і перерахувати в протоколі із зазначенням їх найменування, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи мають бути упаковані та опечатані.
У протоколі детальної всебічно фіксуються ознаки предмета і документів, що вилучаються. В необхідних випадках до них кріпляться ідентифікуючі їх ярлики чи вилучені предмети і документи упаковуються, а упаковка обклеюється ярликами з підписами понятих, так щоб потім у кожного з учасників процесу не виникало сумнівів, де, коли і у кого були вилучені відповідні об'єкти.
До протоколу обшуку заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу підписують слідчий, особа, в якої проводився обшук, та особи, що були присутні при проведенні слідчої дії.
Другий примірник протоколу обшуку вручається особі, в якої проведено обшук, а в разі її відсутності – повнолітньому членові її сім'ї або представникові житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів.
При проведенні обшуку на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу й опису вручається представникові підприємства, установи або організації
За наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством. Обшук особи провадиться відповідно до загальних правил обшуку. Обшук особи може провадитися тільки особою однієї статі з обшукуваною в присутності понятих тієї ж статі.
Без винесення постанови обшук особи можна проводити при затриманні її чи взятті під варту або за наявності достатніх підстав вважати, що, перебуваючи в приміщенні чи іншому місці, де проводиться обшук або виїмка, вона ховає при собі предмети чи документи, які мають значення для справи.
Отже, обшук передбачає здійснення слідчим активних пошукових дій для віднайдення предметів і документів, точне місце знаходження і ознаки яких заздалегідь визначити важко чи неможливо. Дії, що застосовуються при обшуку, пов'язані зі значним втручанням у сферу особистого життя громадян, обмеженням їх права на недоторканність житла, що обумовлює необхідність посилення гарантій законності й обгрунтованості проведення обшуку.


3. ПРОБЛЕМА УЧАСТІ ПОНЯТИХ В ОБШУКУ. РЕФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПОНЯТИХ В УКРАЇНІ
Реформування досудового слідства вимагає нових поглядів на значну частину правових інститутів, які існують наразі, зокрема на інститут понятих.
Науковцями мало приділяється уваги ролі й місцю понятих у кримінальному процесі, особливо на стадії досудового слідства. В підручниках з кримінально-процесуального права здебільшого перераховуються випадки, коли у слідчих діях зобов'язані брати участь поняті, називаються особи, які не можуть ними бути. Проте в жодному з них не піддається критиці цей інститут, не досліджуються його сутність, а також явища, що поро