К ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ДОПИТУ.

КУРСОВА РОБОТА
на тему:
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ДОПИТУ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття, значення, завдання і види допиту 5
2. Кримінально-процесуальні й тактичні основи проведення допиту 9
2.1 Підготовка до допиту 9
2.2 Процесуальні правила проведення допиту 12
2.3 Характеристика основних тактичних прийомів проведення допиту 14
2.4 Фіксація результатів допиту 20
3. Проблема виклику на допит: правові, організаційні
і тактичні аспекти 23
Висновки 29
Список використаної літератури 31
Додаток А. Протокол допиту свідка 34


ВСТУП
Актуальність теми. Допит є однією з найпоширеніших і найважливіших слідчих дій, яка вимагає від слідчого високої професійної підготовки і майстерності. Його сутність полягає в одержанні від допитуваних осіб показань про будь-які обставини, що належить встановити й довести у кримінальній справі.
Забезпечення повноти й достовірності одержуваної інформації є одним з основних завдань допиту, оскільки допитуваний, навіть якщо він прагне до викладу правдивої інформації, не завжди здатний відразу згадати певні обставини.
Допит є найбільш поширеним способом одержання доказів. У той же час допит – найскладніша слідча дія, що потребує від слідчого високої загальної і фахової культури, глибокого знання психології людини. Утаювання і перекручення інформації допитуваними обумовлюють необхідність активності та наступальності слідчого при допиті, щоб він не виступав у ролі простого реєстратора відомостей, які йому повідомляються.
Отже, мета роботи полягає в тому, щоб всебічно дослідити особливості допиту як процесуальної дії.
Об'єкт дослідження – процесуальний порядок допиту.
Предмет дослідження – норми КПК України, що регламентують особливості проведення допиту на досудовому слідстві.
Методи дослідження – описовий, порівняльний, аналіз, синтез, узагальнення, дедукція, індукція.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:
– визначити поняття, значення, завдання і види допиту;
– охарактеризувати процес підготовки до допиту;
– розглянути процесуальні правила проведення допиту;
– описати основні тактичні прийоми проведення допиту;
– висвітлити порядок фіксації результатів допиту;
– розкрити правові, організаційні і тактичні аспекти проблеми виклику на допит.
Окремі аспекти проведення допиту (процесуальні, організаційні, тактичні, психологічні) досліджували у своїх працях Бахин В. П., Богинський В.Є., Весельський В. К., Глазирін Ф. В., Дулов А. В., Зорін Г. А., Карнєєва Л. М., Коваленко Є. Г., Комарков В. С., Коновалова В. Е., Лукашевич В. Г. Маляренко В. Т. Ю Порубов М.І., Сербулов А. М., Тертишник В. М., Шепітько В. Ю. та інші автори.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.


1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ, ЗАВДАННЯ І ВИДИ ДОПИТУ
Допит – це слідча дія, спрямована на отримання та перевірку інформації стосовно обставин, які мають значення для встановлення істини у справі [30, с. 7].
Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого з допитуваним для одержання відомостей, які є необхідними для встановлення обставин справи, що розслідується. Особливість одержання інформації про обставини вчиненого злочину під час допиту полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов'язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних положень проведення допиту (ст.ст. 143, 145, 146, 166-173 КПК України).
Допит є найбільш поширеною слідчою дією, з допомогою якої отримується доказова інформація. Важливість допиту визначається не лише тим, що він є способом отримання та перевірки інформації, а й тим, що він є способом захисту обвинуваченого (підозрюваного) від обвинувачення [4, с. 10].
Допит – одна із найбільш складних і трудомістких слідчих дій, оскільки допитувана особа внаслідок різних причин може неповно або неправильно сприйняти певну подію, і, відповідно, неправильно викласти її слідчому під час допиту. Крім цього, підозрюваний, обвинувачений та їх рідні, як правило, не заінтересовані у повному та всебічному розкритті злочину, що не може не впливати на правдивість їх свідчень [16, с. 308].
Для успішного проведення допиту й отримання очікуваних результатів, особі, яка проводить допит, необхідні знання законів мислення, логічних методів, тактичних прийомів допиту, що розроблені криміналістикою.
Психологічні основи допиту, як способу вилучення інформації про суб'єктивний уявний образ (слід пам'яті) у допитуваного, полягають у тому, що формування показань допитуваної особи – це складний психологічний процес, який складається з трьох основних стадій або етапів: сприйняття, запам'ятовування та відтворення [22, с. 14].
Сприйняття людиною будь-якої події, факту здійснюється через органи почуттів, які є за змістом суб'єктивним джерелом, і тому сприйняття певним чином залежить від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.
На правильність сприйняття впливають об'єктивні й суб'єктивні чинники:
а) об'єктивні – умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою особа спостерігає тощо;
б) суб'єктивні – стан організму й органів почуттів людини, її суб'єктивна можливість правильно сприйняти певний факт або подію, емоційний стан особи, наявність інтересу до події, спрямованість уваги та темперамент [5, с. 27].
А. В. Дулов до переліку основних чинників, що впливають на процес сприйняття, відносить:
1) заінтересованість особи у події, яка сприймається (спрямованість сприйняття);
2) наявність певного життєвого або професійного досвіду;
3) тривалість сприйняття;
4) стан здоров'я;
5) наявність фізичних недоліків органів почуттів у особи, яка сприймає подію;
6) відстань до об'єкта сприйняття;
7) метеорологічні умови спостереження;
8) обсяг інформації, що особа сприймає одночасно [12, с. 60].
Другою стадією формування показань є запам'ятовування. Внаслідок сприйняття у нервовій тканині головного мозку людини утворюються нервові зв'язки. Уявні образи минулого зберігаються у клітинах мозку у вигляді так званих асоціативних зв'язків. Запам'ятовування, як і сприйняття, має вибірковий характер, тому людина запам'ятовує не все, що сприймає, а лише те, що викликає у неї глибокі переживання, або має для неї істотне значення. На повноту запам'ятовування інформації та тривалість її зберігання впливають:
– умови сприйняття;
– вид пам'яті (зорова, слухова, емоційна, рухова);
– наявність установки на зберігання сприйнятого у пам'яті;
– час, що пройшов з моменту сприйняття;
– стан здоров'я;
– вік;
– характер людини [5, с. 28].
Повнота відтворення залежить від умов сприйняття, властивостей пам'яті, психологічного стану допитуваного, його темпераменту, схильності до навіювання, здатності до уявлення [30, с. 11].
Знання процесу формування показань та чинників, що впливають на їх повноту та об'єктивність, дозволяють слідчому правильно обрати тактичні прийоми для отримання у ході допиту повної та об'єктивної інформації про подію, що мала місце.
Завданням допиту є одержання достовірної інформації стосовно обставин злочину, що розслідується. Об'єктивність інформації, що одержується під час допиту, залежить від психологічної позиції обвинуваченого – бажання давати правдиві свідчення або навпаки, приховувати правду. Навіть, якщо допитуваний дає правдиві (на його думку) свідчення, то і в цьому випадку слідчий обирає такі тактичні прийоми спілкування, що спрямовані на допомогу допитуваному згадати минуле, відділити реально сприйняте від фантазії або уяви [17, с. 221].
Залежно від підстав класифікації, можна виділити такі види допиту:
– за суб'єктом проведення допиту (допит, який проводить дізнавач, слідчий, прокурор, суддя);
– за процесуальним станом допитуваної особи (допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого);
– за віком допитуваного (допит неповнолітнього, малолітнього, особи похилого віку);
– за послідовністю проведення (допит первісний, додатковий, повторний);
– за місцем проведення (на місці події, у кабінеті слідчого, за місцем знаходження допитуваного);
– за складом учасників допиту (слідчий, допитуваний, захисник, педагог, законний представник, спеціаліст, експерт, перекладач);
– залежно від використання науково-технічних засобів (із використанням звуко- та відеозапису, без використання технічних засобів).
Класифікація допиту на види має практичне значення, оскільки залежно від виду допиту слідчий використовує ті чи інші тактичні прийоми.
Отже, допит – це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, що беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини по справі. У сучасний практиці допит розглядають, з одного боку, як метод отримання інформації про психічне (ідеальне) відбиття людиною обставин, пов'язаних з подією, що розслідується, а, з іншого, – як діяльність, що має процесуальну форму, щодо реалізації цього методу.


2. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ Й ТАКТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ
2.1 Підготовка до допиту
Ретельна і всебічна підготовка до допиту є необхідною умовою одержання повних та достовірних показань. У процесі підготовки до допиту слідчий здійснює комплекс організаційних і тактичних заходів [10, с. 22].
Підготовка до допиту може бути поділена на три основних рівня: пізнавальний, прогностичний та синтезуючий.
Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань.
Інформація, яка буде одержана на пізнавальному рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту.
Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов'язаних із визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення.
Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів справи, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному.
Вивчення матеріалів справи слід розпочинати з первинних даних, покладених в основу порушення кримінальної справи. У цьому сенсі цікаву інформацію для проведення допиту можна одержати з пояснень опитуваного, в яких відображається його позиція, ставлення до того, що трапилося. Такі пояснення часто містять дані, які допомагають спрямувати перебіг допиту, перевірити відомості, одержані від опитуваного [7, с. 181].
Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає аналіз даних, які містяться у протоколах слідчих дій, що дає можливість виявити суперечності або прогалини з деяких обставин. Важливе місце в процесі вивчення матеріалів справи належить аналізу результатів таких слідчих дій, як огляд місця події та обшук. Дослідження їх може бути корисним для висування версій про механізм вчиненого злочину і осіб, які його вчинили.
Вивчення даних, які містяться у протоколі огляду місця події, дає змогу виявити окремі психологічні риси особи допитуваного: його рішучість або обачливість, сміливість або боягузтво, навички та звички, жорстокість, цинізм, схильність до афективних спалахів, патологічні відхилення психіки тощо.
Вивчення матеріалів справи дозволяє дійти висновку щодо характеру дій допитуваного і скласти його "кримінальний" портрет.
Під час вивчення матеріалів справи слідчий робить закладки у потрібних місцях, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові та речові докази. В окремих випадках доцільно вести робочі записи щодо кожного допитуваного у вигляді карток або на окремих аркушах паперу.
Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність:
1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо;
2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджуваних матеріалах;
3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на допиті [5, с. 78].
Деякі слідчі розпочинають допит, не вивчивши добре матеріали справи, і тому забувають з'ясувати істотні обставини. Це призводить до необхідності проводити повторні допити, що є небажаним [28, с. 142].
Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, яка складається з даних про його характер, темперамент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до референтної групи, спосіб життя, виховання в сім'ї тощо. Вивчення особи допитуваного дозволяє обрати доцільний момент для допиту, визначити послідовність допиту кількох свідків або обвинувачених, встановити психологічний контакт з допитуваним, обрати найефективніші прийоми, способи виховного впливу, а також оцінити одержані показання [22, с. 74].
Вивчення особи допитуваного здійснюється на підставі певних методів: спостереження, бесіди, аналізу результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик.
Обсяг даного вивчення залежить від таких чинників, як процесуальне становище допитуваного, характер злочину, мета допиту, організаційні можливості слідчого та його професійні знання.
Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції.
При плануванні слідчий прогнозує поведінку обвинуваченого або свідка на допиті, а також можливість виникнення різних ситуацій допиту та їх зміни під час його проведення. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту [8, с. 33].
Планування допиту потребує використання можливостей рефлексивного мислення (імітації можливого перебігу міркувань іншої особи). За допомогою рефлексивного мислення слідчий прогнозує варіанти відповідей, які може дати допитуваний на поставлені йому запитання, і визначає відповідну тактику. Рефлексивне управління являє собою конкретне запровадження слідчим напрямів прогнозу.
Результати розумової діяльності слідчого при підготовці до допиту знаходять свій концентрований вияв у плані допиту – усному або письмовому, короткому або розгорнутому.
Складання розгорнутого письмового плану допиту починається з визначення його предмета.
Предметом допиту є сукупність обставин, що підлягають з'ясуванню і мають значення для встановлення істини у справі. Такі обставини мають викладатися в логічній послідовності та відображати специфіку відповідно до процесуального становища допитуваного [27, с. 506].
План допиту відображає зміст тактики: запитання допитуваному та використання інших тактичних прийомів. Підготовка до допиту полягає у визначенні не тільки змісту тактичних прийомів, а й їх послідовності.
2.2 Процесуальні правила проведення допиту
Згідно зі статтями 143, 167 КПК України допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).
Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз'яснює йому його права та обов'язки, з'ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу свідомо неправдивих показань.
Загальні правила допиту полягають у такому [16, с. 309].
1. Виклик на допит проводиться повісткою, телеграмою або телефонограмою. Неповнолітній викликається через законних представників.
Особи, що не явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддані приводові, а свідок і потерпілий – ще і штрафу до половини мінімального розміру заробітної плати.
2. Місце допиту. Допит проводиться за місцем проведення досудового слідства, а в разі потреби – у місці перебування допитуваного. При цьому повинно бути забезпечене дотримання правила: викликані по той самій справі допитуються окремо й не повинні мати можливості спілкуватися між собою.
3. Час допиту. Допит не повинний проводитися у нічний час, крім випадків, що не терплять зволікання (нічний час із 22.00 до 6.00). Забороняються тривалі виснажливі допити. До таких можуть бути віднесені допити тривалістю понад чотирьох годин без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю більш восьми годин.
4. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, обману, шантажу або інших незаконних засобів. При допиті неприпустимо застосування гіпнозу або психотропних засобів. Не передбачена можливість одержання показань за винагороду, оскільки достовірність такого "товару" буде з елементами корисливого інтересу.
5. Порядок допиту. На початку будь-якого допиту слідчий встановлює особистість допитуваного, його стосунки з іншими учасниками процесу, роз'ясняє допитуваному його процесуальні права й обов'язки. Допитуваному пропонується у довільній формі викласти усе, що йому відомо по справі. Потім йому можуть бути задані запитання. Навідні запитання не припускаються.
6. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі засвідчується підписами допитуваного і слідчого (який допитував). Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями цілком і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи й, по можливості, дослівно.
7. Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйомка, відеозапис або використовуються інші засоби технічного документування, то про це обов'язково попереджається допитуваний. Йому повідомляються найменування і технічна характеристика засобу фіксації показань, що застосовується, мета його застосування. По закінченні допиту результати застосування технічних засобів надаються допитуваному для ознайомлення.
8. Допитуваний має право відмовитися від дачі показань стосовно самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів (батьків, чоловіків, дітей, рідних братів або діда, бабусі, онуків) (ст. 63 Конституції України).
9. Допитуваний має право заявити відвід того, хто допитує, знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення й уточнення, що підлягають занесенню до протоколу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом слушність записів у протоколі.
10. Не можуть бути доказами дані, що повідомляються допитуваним, якщо він не може назвати джерело своєї поінформованості.
Всі перераховані правила допиту є загальними незалежно від процесуального положення допитуваного і застосовуються в будь-якому допиті.
2.3 Характеристика основних тактичних прийомів проведення допиту
Тактичні прийоми допиту є засобами, за допомогою яких слідчий здійснює управління спілкуванням та отримує об'єктивну інформацію [21, c. 19].
До загальних тактичних прийомів допиту належать:
1) прогнозування та планування допиту (власне підготовка до допиту);
2) встановлення психологічного контакту;
3) викладення показань у формі вільної розповіді;
4) поставлення запитань;
5) пред'явлення доказів;
6) актуалізація забутого в пам'яті допитуваного [14, c. 25].
Встановлення психологічного контакту здійснюється незалежно від процесуального становища допитуваного та ситуації, у якій здійснюється
допит. Сутність встановлення психологічного контакту полягає в отриманні згоди допитуваного розпочати спілкування та обмін інформацією, яка досягається: встановленням сприятливих відносин з допитуваним; збудженням інтересу та підвищенням активності до спілкування; зняттям конфліктного настрою у допитуваного [13, c. 10].
Психологічний контакт завжди має двосторонній характер і його встановлення та підтримання залежить як від слідчого, так і від допитуваного. Проте ініціатива повинна належати слідчому.
Встановлення психологічного контакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного та врахування його індивідуально-психологічних особливостей, психічного стану на момент проведення допиту, життєвого досвіду та інших обставин, що його характеризують [22, с. 64].
Для успішного встановлення психологічного контакту необхідним є дотримання таких умов:
– індивідуальний підхід до особи допитуваного (вивчення особи, встановлення її темпераменту, інтелекту, вольових якостей, життєвих інтересів та схильностей);
– здійснення психологічної діагностики лінії поведінки, що обрана допитуваним, з метою встановлення причин обраної ним позиції;
– об'єктивна, коректна, доброзичлива поведінка слідчого;
– роз'яснення допитуваному його прав та обов'язків;
– дотримання законних інтересів і прав допитуваного;
– проведення допиту без присутності сторонніх осіб (за винятком випадків, коли цього вимагають закон та обставини справи) [25, с. 80].
Для встановлення психологічного контакту можуть бути використані такі тактичні прийоми як проведення бесіди з допитуваним на сторонню тему, що становить інтерес для нього або слідчого; демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби та інтереси та ін.
Викладення показань у формі вільної розповіді полягає в тому, що у випадках, коли допитуваний не ухиляється від дачі показань, йому ставиться загальне запитання з пропозицією розповісти всю відому інформацію, яка стосується розслідуваної події [6, с. 77].
Застосування цього тактичного прийому дозволяє слідчому:
– скласти свою думку про особу допитуваного;
– виявити ступінь поінформованості допитуваного про обставини справи;
– отримати уявлення про правдивість свідчень допитуваного;
– отримати інформацію про факти, що невідомі слідчому [21, с. 173].
Під час вільної розповіді допитуваного не треба часто ставити уточнюючі та додаткові запитання, перебивати без потреби, але бажано вчасно спрямовувати розповідь до суті встановлюваного факту. У процесі розповіді не рекомендується вести протокол, а лише робити короткі нотатки. Неуважне ставлення до допитуваного порушує психологічний контакт, свободу та бажання спілкуватися.
У випадках, коли у слідчого є підстави вважати, що допитуваний дає неправдиві показання, доцільно звузити тему вільної розповіді та запропонувати допитуваному розповісти про інші обставини – ті, які вже відомі слідчому та були досліджені в процесі розслідування. Цей тактичний прийом носить назву "поділ теми вільної розповіді".
Поставлення запитань полягає в тому, що слідчим після закінчення вільної розповіді ставляться допитуваному запитання з метою уточнення обставин та заповнення прогалин у показаннях. Залежно від змісту та мети поставлених запитань, вони поділяються на:
– основні (що формулюють сутність обставин, які становлять інтерес для слідства);
– доповнюючі (спрямовані на встановлення фактів, що не були висвітлені під час вільної розповіді);
– нагадуючі (переслідують мету оживити пам'ять допитуваного чи викликати певні асоціації);
– уточнюючі (спрямовані на точніше та детальне з'ясування обставин справи);
– контрольні (спрямовані на перевірку правдивості та об'єктивності показань допитуваного, їх відповідність вже відомим фактам) [9, с. 53].
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 143, ч. 4 ст. 167 та ч. 2 ст. 171 КПК України під час проведення допиту забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні питання).
Незалежно від виду поставлених запитань, вони повинні бути чіткими, зрозумілими та логічно послідовними.
Пред'явлення доказів як тактичний прийом полягає в тому, що слідчий з метою здійснення психологічного впливу на допитуваного, повідомляє його про докази та інші матеріали, що наявні у справі, які спростовують його показання чи суперечать їм, або демонструє докази допитуваному у певній послідовності. Даний тактичний прийом може бути застосований і для актуалізації забутого у пам'яті допитуваного [26, c. 9].
В. Ю. Шепітько пропонує класифікацію способів пред'явлення доказів за основними підставами:
1) за характером використання доказів у розслідуванні:
– пред'явлення доказів на одному допиті;
– пред'явлення доказів у ході низки допитів однієї особи;
2) за характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:
– роздільне пред'явлення одиничних доказів;
– пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;
– пред'явлення всієї системи доказів;
3) за характером демонстрації доказів на допиті:
– згадування про наявні докази на допиті;
– перелік наявних доказів із зазначенням джерел їх походження;
– часткова демонстрація доказів допитуваному;
– надання можливості допитуваному оглянути і вивчити докази;
– підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється;
4) за характером послідовності пред'явлення доказів:
– пред'явлення доказів у послідовності "зростання сили";
– пред'явлення доказів у послідовності "зменшення сили";
5) за характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного:
– несподіване пред'явлення доказів;
– пред'явлення доказів після з'ясування попередніх обставин, що пов'язані з ними;
– пред'явлення доказів та роз'яснення їх значення у справі;
– використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;
– супроводження пред'явлених доказів описом передбачуваного ходу розслідуваної події та її обставин [28, с. 143].
Актуалізація забутого у пам'яті допитуваного полягає у наданні слідчим допомоги допитуваному з метою пригадування подій минулого. Можливість актуалізації забутого у пам'яті допитуваного базується на збудженні відповідних нервових зв'язків або асоціацій.
З метою пожвавлення пам'яті використовують такі прийоми:
1) асоціація за суміжністю;
2) асоціація за схожістю;
3) асоціація за протилежністю (контрастом) [8, с. 101].
Для актуалізації забутого можуть бути застосовані такі тактичні прийоми:
– поставлення запитання у формі нагадування;
– демонстрація доказів;
– демонстрація іншої матеріалізованої інформації;
– допит на місці події;
– оголошення показань інших осіб [8, с. 103].
У процесі використання цих прийомів ефективним може стати кожний з них, або їх комплекс залежно від психологічних особливостей допитуваного і своєрідності забутого матеріалу.
Залежно від виду ситуації слідчий обирає ті чи інші тактичні прийоми проведення допиту. У ході проведення допиту можуть виникнути два види ситуацій:
а) безконфліктна:
– повідомлення допитуваним правдивих показань;
– добросовісна помилка допитуваного, що тягне за собою виникнення перекручень у показаннях;
– виникнення суперечностей у показаннях;
– неспроможність допитуваного повідомити про певні обставини внаслідок забування;
б) конфліктна:
– повідомлення неправди у показаннях;
– відмова допитуваного від показань [19, c. 122].
Відповідно до мети допиту та ситуації, що склалася, слідчий і обирає тактичні прийоми, які можуть бути спрямовані на:
– встановлення психологічного контакту з допитуваним;
– усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного;
– актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного;
– уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;
– спонукання допитуваного до давання показань;
– викриття неправди у показаннях [18, с. 136].
У конфліктних ситуаціях, коли допитуваний не бажає повідомляти правду, можуть бути застосовані: переконання, звернення до почуттів гідності, справедливості та шляхетності тощо. Прийоми переконання мають бути зрозумілими допитуваному, їх слід повторювати кілька разів, посилатися на відсутність логіки фактів у його неправдивих показаннях.
Для викриття неправдивих свідчень можуть бути застосовані прийоми психологічного впливу:
– замовчування обставин, вже відомих слідчому;
– створення умов, за яких у допитуваного формується думка, що слідчий знає замовчувані ним факти;
– застосування тактичних комбінацій, побудованих на послідовності запитань, що ставляться;
– несподівані запитання стосовно фактів, що приховуються;
– демонстрація можливостей слідчого щодо встановлення обставин, які приховуються [25, c. 34].
Тактичні прийоми, що застосовуються під час проведення допиту повинні відповідати вимогам кримінально-процесуального законодавства, моралі, професійної етики. Застосування тактичних прийомів, які грунтуються на фізичному та психічному насиллі, шантажі, обмані, використанні релігійних почуттів та помсти, є недопустимими.
2.4 Фіксація результатів допиту
Важливе значення для розслідування має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об'єктивно відображені повідомлені допитуваним дані [16, с. 310].
Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого:
1) показання записують від першої особи і по можливості дослівно;
2) поставлені запитання та відповіді на них у разі необхідності записуються дослівно;
3) на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку;
4) протокол не може бути стилізованим, а повинен точно фіксувати вирази, які вживає допитуваний;
5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті [27, c. 508].
Протокол допиту повинен містити (Додаток А):
1) відмітку про попередження допитуваного (свідка) про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом;
2) відмітку про роз'яснення допитуваному свідоцького імунітету;
3) відмітку про роз'яснення допитуваному у вчиненні якого злочину його підозрюють та про його право на захист;
4) заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;
5) відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього [28, с. 217].
У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого.
Способом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Згідно з КПК України такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії (ст.ст. 85-1, 85-2). Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває у хворобливому стані тощо. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол.
Отже, допит як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних й інших прийомів і засобів розслідування для отримання, дослідження, фіксування і перевірки показань особи, яку допитують, щодо розслідуваної події.


3. ПРОБЛЕМА ВИКЛИКУ НА ДОПИТ: ПРАВОВІ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ І ТАКТИЧНІ АСПЕКТИ
Допит у кримінальному судочинстві є одним із найпоширеніших засобів збирання криміналістичної інформації про подію злочину та особу, яка його вчинила. За даними окремих дослідників на нього припадає понад 80% усього бюджету часу, що витрачається слідчим на провадження слідчих дій [23, с. 17].
За загальним правилом допитові підлягають особи, яким відомі обставини, що стосуються кримінальної справи. Фактичною підставою для прийняття рішення про виклик на допит є наявність у слідчого даних, достатніх для припущення, що особі відомі будь-які дані про обставини, які підлягають доказуванню [17, с. 223].
Рішення про виклик особи на допит може бути прийняте як на підставі процесуальної інформації, що міститься в матеріалах справи, так і на підставі даних, зібраних у процесі застосування оперативно-розшукових заходів. Такі дані можуть мати як вірогідний, так і імовірнісний характер.
Слушно з цього приводу зазначається, що як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи [4, с. 72].
Із цього випливає висновок, що виклик особи для допиту як свідка, коли відсутня інформація про її обізнаність у справі, є недоцільним, тягне невиправдану витрату часу слідчого та накопичення у справі протоколів допитів, які не містять інформації про злочин. Тому вважається недостатньо обгрунтованою рекомендація щодо виклику особи для допиту в якості свідка, як одного із заходів перевірки типової версії.
Звичайно, перевірка типових версій може здійснюватися процесуальними діями та оперативно-розшуковими заходами. Важлива роль у пошуку джерел інформації про злочин належить оперативно-розшуковим заходам. Саме їх застосування уможливлює у найкоротші терміни встановити осіб, які володіють інформацією про злочин.
Мабуть, не випадково на початковому етапі розкриття злочинів на місце події виїжджає слідчо-оперативна група. У той час, коли слідчий проводить огляд місця події, співробітники оперативних апаратів застосовують оперативно-розшукові заходи, у тому числі і для перевірки типових версій, для виявлення джерел криміналістичної інформації [17, c. 228].
Чинний закон передбачає засоби передачі інформації особі, яка підлягає виклику. Вони залежать від процесуального статусу, вікових характеристик, місця знаходження та громадянства особи.
Виклик для допиту свідка і потерпілого здійснюється за єдиними правилами, докладно визначеними у ст. 166 КПК України. Детальна і чітка регламентація виклику на допит зумовлюється можливістю заподіяння особі певних незручностей морального та матеріального характеру, застосування до неї приводу, якщо не з'явиться без поважних причин (ч. 2 ст. 70; ч. 3 ст. 72 КПК України).
Чинний КПК передбачає засоби, якими може бути зроблено виклик для допиту: повістка, телеграма, телефонограма.
Повістка вручається свідкові або потерпілому під розписку. В разі їх тимчасової відсутності повістка може бути вручена будь-кому з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційної організації, селищному або сільському органу місцевого самоврядування чи адміністрації за місцем його роботи.
Виклик неповнолітнього свідка здійснюється через законних представників. Крім визначених законом форм виклику, слідчий може безпосередньо повідомити особу про необхідність з'явитися, визначивши час і місце зустрічі.
У повістці або іншому письмовому повідомленні вказують: кого викликають (прізвище, ім'я, по батькові, а за необхідності – адресу та інші дані), до якого органу (співробітника), день і час явки, а також наслідки неявки без поважних причин.
Практика свідчить, що доцільним є вказувати номер телефону співробітника, до якого викликають особу.
Певні особливості має виклик для допиту як свідків осіб, які перебувають на стаціонарному лікуванні, в іншій державі або утримуються під вартою. Можливість виклику особи, яка перебуває в стаціонарі медичної установи, засвідчується довідкою лікаря, що додається до кримінальної справи. Виклик на допит громадян інших держав, які перебувають за межами України, а також громадян України, що мають місце постійного перебування на території інших держав (і тих, які утримуються під вартою), передбачена двох- і багатосторонніми міжнародними договорами та угодами. Вирішення пов'язаних з цим питань передбачено відповідною Інструкцією, затвердженою наказом МВС України № 600 від 31.08.1995 р. за погодженням з Генеральним прокурором України.
Осіб, які користуються дипломатичним імунітетом, викликають для допиту як свідків лише на їхнє прохання або за згоди давати показання. Порядок виклику узгоджується з МЗС України. Право безпосередніх зносин з цих питань органам досудового слідства не надано.
Інкол