К ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО.

КУРСОВА РОБОТА
на тему:
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого 6
2. Загальна характеристика процесуального порядку притягнення
особи як обвинуваченого 12
2.1 Постанова про притягнення особи як обвинуваченого: структура,
зміст, процесуальна форма, логіка, мова та стиль 12
2.2 Особливості пред'явлення обвинувачення та роз'яснення
обвинуваченому його процесуальних прав 16
3. Проблеми захисту прав особи у кримінальному процесі на стадії
її притягнення як обвинуваченого 24
Висновки 29
Список використаної літератури 32
Додаток А. Постанова про притягнення особи як обвинуваченого 35


ВСТУП
Для того щоб особа, яка вчинила злочин, була піддана справедливому покаранню, необхідно вірогідно встановити всі фактичні обставини скоєного нею злочину, ступінь її винності та інші дані, що мають значення для вирішення справи (зокрема, обставини, що обтяжують і пом'якшують кримінальну відповідальність), а також причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.
Історично на основі багаторічного досвіду склалася суворо впорядкована система, мета якої – оптимально засвідчити істинність відомих компетентному органу відомостей про злочинну подію. Ця система представляє собою діяльність щодо попередньої перевірки заяви (повідомлення) про злочин, розслідування, судового розгляду кримінальних справ і, частково, виконання вироків та регулюється кримінально-процесуальним законом.
Кримінальний процес неможливо уявити без вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, без обвинуваченого.
Чинне кримінально-процесуальне законодавство визначає притягнення особи як обвинуваченого одним із найважливіших процесуальних актів, який спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування.
У цьому власне виражається принцип змагальності кримінального процесу, в якому основними складовими є функції обвинувачення, захисту та вирішення справи по суті (ст. 161 КПК України).
Наразі здійсненні кримінально-процесуальної діяльності допускається багато порушень. За окремими справами органи дізнання і досудового слідства не встановлюють мотив, спосіб вчинення злочину, всі епізоди злочинної діяльності, всіх осіб, що приймали участь у скоєнні злочину, дані про особистість обвинуваченого; не визначають характер і розмір завданих збитків і не вживають заходів до забезпечення їх відшкодування, а також не розкривають причин і умов, що сприяють вчиненню злочину. Не завжди об'єктивно, всебічно і повно перевіряються показання обвинувачених, версії про вчинення злочину іншими особами. За окремими справами допускаються порушення прав обвинуваченого та інших учасників процесу, обвинувачення пред'являється з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, мають місце й інші недоліки.
З погляду процесуалістів, термін "притягнення особи як обвинувачуваного" має чотири значення:
1) рішення слідчого, що оформлене як постанова про притягнення особи як обвинуваченого;
2) спеціальний етап стадії досудового слідства – проміжок часу, протягом якого вирішується питання про наділення особи статусом обвинуваченого, а також оголошується йому про це і проводиться допит обвинуваченого;
3) сукупність певного роду кримінально-процесуальних дій і рішень, що приймаються й здійснюються на зазначеному вище етапі;
4) процесуальний інститут – сукупність норм, що стосуються підстав, умов і процедури наділення громадянина кримінально-процесуальним статусом обвинуваченого.
Утім, в якому б значенні ні вживався термін "притягнення особи як обвинуваченого", сутність його визначається, насамперед, призначенням і місцем у кримінальному процесі рішення про притягнення особи як обвинуваченого, що оформляється постановою.
Отже, тема, обрана для курсового дослідження, має очевидну актуальність.
Питання притягнення особи як обвинуваченого досліджувалися в працях відомих українських і російських науковців: Адаменка В. Д., Акінчі Н. А., Батюка О. В., Грошевого Ю. М., Дроздова Г. В., Дубинського А. Я., Калашникової Н. Я., Карнєєвої Л. М., Коваленка Є. Г., Коляди П. В., Леоненка В. В., Лобойка Л. М., Маляренка В. Т., Маріупольського Л. А., Михайленка О. Р., Сергєєва А.І., Тертишника В. М., Чугунова В.Є., Шимановського В. В. та ін.
Мета роботи – розглянути процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого й виробити пропозиції щодо вдосконалення механізму забезпечення прав та законних інтересів обвинуваченого на стадії досудового слідства.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час притягнення особи як обвинуваченого на стадії досудового слідства.
Предмет дослідження – правові норми, які регламентують процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого та практика їх застосування.
Відповідно до поставленої мети в курсовій роботі зроблено спробу вирішити такі завдання:
– дослідити поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого;
– охарактеризувати процесуальний порядок притягнення особи як обвинуваченого;
– розкрити структуру, зміст, процесуальну форму, логіку, мову та стиль постанови про притягнення як обвинуваченого;
– з’ясувати особливості пред'явлення обвинувачення та роз'яснення обвинуваченому його процесуальних прав;
– розглянути проблеми захисту прав особи у кримінальному процесі на стадії її притягнення як обвинуваченого.
Методи дослідження: діалектичний, системно-структурний, описовий, порівняльний.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.


1. ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ І ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО
Обвинувачений – це особа, щодо якої є достатньо доказів, які вказують на вчинення нею злочину, і на цій підставі слідчим винесена постанова про притягнення цієї особи до участі в справі як обвинуваченого (ст. 131, ч. 1 ст. 43 КПК України). Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним, а після винесення вироку – засудженим або виправданим [25, с. 214].
З моменту винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого до неї можуть бути вжиті передбачені законом заходи процесуального примусу, зокрема запобіжний захід, оголошено її розшук. Проте завжди необхідно пам'ятати, що притягнення особи як обвинуваченого, віддання до суду не означають визнання її винною, і з нею не можна поводитись як з такою, називати її злочинцем [36, с. 9].
Серед осіб, які мають у кримінальній справі свій інтерес і відстоюють його, обвинувачений, як і потерпілий, є центральною фігурою. Для захисту від обвинувачення й інших своїх законних інтересів закон наділяє обвинуваченого процесуальними правами і передбачає гарантії їх здійснення [20, с. 138].
Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують, давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати їх і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення досудового слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду. Підсудний має право на останнє слово (ч. 2 і З ст. 43 КПК України).
Притягнення особи як обвинуваченого – один з найважливіших процесуальних актів, спрямований на практичну реалізацію функції обвинувачення та забезпечення захисту прав і законних інтересів особи, щодо якої порушено кримінальну справу і ведеться розслідування, який полягає:
– у винесенні постанови про притягнення як обвинуваченого;
– пред'явленні обвинувачення;
– роз'ясненні обвинуваченому його прав та наданні можливостей щодо їх реалізації і допиті обвинуваченого [16, с. 171].
Обвинувачений – особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого.
Підставою притягнення особи як обвинуваченого є наявність системи неспростовних доказів, що підтверджують винність особи у вчиненні конкретного злочину. Це означає, що на момент винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого:
– висунуті всі можливі, в тому числі і взаємовиключні версії у справі;
– всі версії у справі, включаючи алібі підслідного, всебічно перевірені;
– всі версії, крім однієї – про винність підозрюваного,- спростовані зібраними доказами, а версія про винність особи знайшла підтвердження системою незаперечних доказів;
– у справі зібрано таку сукупність допустимих та достовірних фактичних даних (доказів), яка дозволяє зробити однозначний висновок про вчинення злочину особою, яка притягається до відповідальності, та виключає будь-які сумніви щодо її провини (сама особа, яка притягається до відповідальності, не зобов'язана доводити свою невинність);
– відсутні обставини, що виключають кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин [6, с. 7].
Згідно з принципом презумпції невинуватості всі сумніви по справі, якщо вичерпані можливості їх усунення, повинні тлумачитись і вирішуватись на користь обвинуваченого. Для притягнення особи як обвинуваченого потрібна система неспростовних доказів, які вказують на наявність в її діях конкретного складу злочину. Помилкове притягнення як обвинуваченого є одним з найнебажаніших актів. Воно спричиняє невиправну шкоду правосудцю та людині, оскільки ніщо мабуть не викликає більшої образи і більш болючої душевної травми, ніж безпідставне звинувачення у злочині [14, с. 94].
Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що на підставі зібраних доказів конкретна особа потрапляє у становище головного учасника кримінального процесу, щодо якого державою в особі органів правосуддя публічно формулюється та проголошується обвинувачення у вчиненні кримінально караного діяння, проте сам обвинувачений при цьому в силу презумпції невинуватості ще не вважається винним, поки його провина не встановлена вироком суду, і наділяється для захисту своїх інтересів широкими процесуальними правами [32, с. 49].
Отже, з одного боку, держава оголошує обвинуваченій особі про свою готовність піддати її покаранню, а з іншого – дозволяє їй знати, в чому вона обвинувачується, і вжити заходів захисту від безпідставного обвинувачення.
Закон не визначає, коли саме має бути пред'явлене обвинувачення, однак містить винятки з цього правила: якщо запобіжний захід був обраний щодо підозрюваного, то обвинувачення має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або ж останній відміняється.
В інших випадках час пред'явлення обвинувачення визначається слідчим, який не повинен проявляти як поспішність, так і зволікання.
Стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права доречно встановлює, що кожен, хто притягується до кримінальної відповідальності, має право бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення.
Притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, який тягне за собою подальший розвиток правовідносин між слідчим і особою, що притягається до кримінальної відповідальності [27, с. 90].
Значення акту притягнення особи як обвинуваченого можна розглядати в різних аспектах.
У кримінально-правовому аспекті це проявляється в тому, що діям обвинуваченого дається конкретна юридична кваліфікація за відповідною статтею Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Кримінально-процесуальний аспект значення акту притягнення особи як обвинуваченого проявляється в таких моментах:
– у кримінальному процесі з'являється центральна фігура – обвинувачений, якому мають бути надані та роз'яснені його права, забезпечена можливість їх реалізації;
– висунуте обвинувачення є основою для обвинувального висновку та судового розгляду: обвинувальний висновок та вирок суду не можуть виходити за межі висунутого обвинувачення;
– зміна обвинувачення в суді допускається обвинувачем за умови, що при цьому не порушуються правила підсудності справ чи обов'язкового проведення розслідування, обвинуваченому надається можливість ознайомитись з новим обвинуваченням і не погіршується право обвинуваченого на захист;
– розгляд у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким вони передані суду;
– з моменту притягнення особи як обвинуваченого органи розслідування отримують право на застосування низки засобів примусу: відсторонення обвинуваченого від посади, обрання запобіжних заходів, а також право об'явити розшук обвинуваченого;
– притягнення особи як обвинуваченого є юридичним фактом, який дає обвинуваченому право користуватися послугами захисника;
– притягнення особи як обвинуваченого дає початок змагальності кримінального процесу: чітко визначаються сторони та права учасників процесу, функції захисту та обвинувачення отримують можливість активного прояву;
– між обвинуваченим, захисником та іншими учасниками процесу виникають кримінально-процесуальні відносини, які характеризуються змагальністю та конструктивним розвитком у рамках процесуальної форми в напрямі розв'язання справи по суті.
Як обвинувачений можуть бути притягнуті лише осудні особи, які досягай віку, з якого за відповідні злочини може наставати кримінальна відповідальність. Іноземці й особи без громадянства, що перебувають на території України, які вчинили злочини, відповідають на загальних підставах.
Притягнення особи як обвинуваченого складається з кількох етапів:
1) винесення постанови про притягнення як обвинуваченого;
2) пред'явлення обвинувачення;
3) роз'яснення обвинуваченому його прав та вручення йому копії постанови про притягнення як обвинувачуваного;
4) допит обвинуваченого.
Кожен з цих етапів взаємопов'язаний один з одним і в своїй сукупності являє єдиний акт притягнення особи як обвинуваченого, який повинен здійснюватись у передбаченій процесуальній формі з забезпеченням захисту передбачених законом прав учасників процесу.
Отже, процесуальне значення акта притягнення як обвинуваченого полягає в тому, що з цього моменту в кримінальному процесі з'являється людина, викрита у вчиненні конкретного злочину, і, крім того, встановлюються межі відповідальності даної особи. З моменту притягнення як обвинуваченого ця процесуальна фігура наділяється широким колом процесуальних прав.
Притягнення особи як обвинуваченого і наступне пред'явлення їй обвинувачення мають велике значення не лише для досудового слідства, але й для судового розгляду і вирішення кримінальної справи.
Своєчасне притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що вчинили злочини, забезпечує охорону їх прав і законних інтересів. Воно має істотне значення для самого громадянина, відносно якого проводиться досудове слідство. Пояснюється це тим, що в обвинуваченого з'являється більше можливостей для здійснення свого права на захист. Обвинуваченому надаються передбачені законом права, у тому числі право знати, у вчиненні якого злочину він обвинувачується.
Несвоєчасне притягнення особи як обвинуваченого, зволікання з пред'явленням обвинувачення, а також переніс даної дії на кінець досудового слідства, як це іноді трапляється на практиці, є різновидами обмеження законного права обвинуваченого на захист.


2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО .
2.1 Постанова про притягнення особи як обвинуваченого: структура, зміст, процесуальна форма, логіка, мова та стиль
Постанова про притягнення особи як обвинуваченого виражає у визначеній законом формі переконання слідчого (особи, що провадить дізнання) про наявність у діях особи, яка притягується як обвинувачений, складу злочину [31, с. 124].
Вказане суб'єктивне переконання повинне грунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи.
Постанова про притягнення особи як обвинуваченого визначає обсяг обвинувачення та кваліфікацію злочину, межі судового розгляду в цілому.
Розгляд справи в суді провадиться в межах того обвинувачення, яке було пред'явлене обвинуваченому. Суд не має права поставити у вину підсудному ані жодного факту, який не був включений у постанову про притягнення як обвинуваченого. Інший підхід позбавляє підсудного можливості здійснити своє право на захист [32, с. 48].
Зміст і форма постанови про притягнення як обвинуваченого визначаються ст. 130 та 132 КПК України, відповідно до якої цей процесуальний акт має складатися з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.
У вступній частині постанови мають бути вказані:
– найменування процесуального документа;
– місце та час його складання;
– посада, спеціальне звання, прізвище особи, яка склала постанову;
– номер кримінальної справи;
– обставини злочину, з приводу яких проводилося розслідування.
В описово-мотивувальній частині постанови вказуються прізвище, ім'я та по батькові особи, яка притягується як обвинувачений, її вік, злочин, у вчиненні якого вона обвинувачується, із зазначенням часу, місця, способу, наслідків та інших обставин вчинення злочину, кваліфікація дій обвинуваченого (посилання на статтю Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за вчинене діяння).
Виклад у постанові інкримінованих обвинуваченому діянь має бути максимально конкретизованим. Формулювання обвинувачення повинне містити виклад конкретних фактичних обставин події злочину, які обгрунтовують висновок про наявність злочину та його кваліфікацію. Ступінь деталізації цих обставин може бути різний. Закон не вимагає, щоб у постанові вказувалися докази, якими обгрунтоване обвинувачення [33, с. 643].
Утім, у будь-якому випадку мають бути вказані всі ознаки, суттєві для даного складу злочину.
Якщо обвинувачений притягується до відповідальності за вчинення кількох злочинів, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові має бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в провину за кожною з цих статей.
Якщо ж діяння являє собою ідеальну сукупність злочинів, у формулюванні робиться загальний опис вчиненого, а потім вказуються статті кримінального закону, якими передбачена відповідальність за таке діяння.
Якщо злочин вчинено групою осіб, то в постанові має бути конкретно вказано, які саме діяння вчинені обвинуваченим і яка його роль у злочині. Безсумнівно, якщо у справі притягуються як обвинувачені кілька осіб, то щодо кожної з них складається окрема постанова, що забезпечує індивідуалізацію обвинувачення.
У резолютивній частині постанови міститься рішення слідчого притягти як обвинуваченого конкретну особу, вказуються її основні анкетні дані, а також пункт, частина та стаття кримінального закону, за якими кваліфіковано її дії [28, с. 9].
Постанова про притягнення як обвинуваченого характеризується:
1) об'єктивністю викладення фактичних даних;
2) логічністю;
3) законністю;
4) обгрунтованістю;
5) вмотивованістю;
6) юридичною чіткістю формулювання обвинувачення [31, с. 126].
Об'єктивність – відповідність викладених у постанові відомостей та висновків про обставини справи об'єктивній дійсності, реальним фактам.
Логічність – відображення у змісті постанови внутрішнього зв'язку фактів між собою, відповідність змісту логіці фактичних обставин справи. Сформульовані висновки мають випливати з описово-мотивувальної частини.
Законність постанови про притягнення як обвинуваченого означає, що:
1) постанова винесена по порушеній кримінальній справі уповноваженим на те органом або посадовою особою в межах їх компетенції за наявності для того передбачених законом підстав (беззаперечних доказів вчинення злочину);
2) у постанові дано правильну юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого;
3) постанова відповідає встановленій законом процесуальній формі і містить передбачені реквізити, вона засвідчена підписом компетентних осіб [24, с. 159].
Обгрунтованість постанови про притягнення як обвинуваченого означає, що кожне положення, сформульоване в ній, грунтується на зібраних доказах.
Під вмотивованістю постанови слід розуміти такі систему та форму викладення обвинувачення, які приводять до логічного переконання у правильності висновку.
Безперечно, висновок буде правильним, якщо як вихідні посилки виступають положення, істинність яких доведена. Викладеш факти не повинні суперечити один одному. Кваліфікації злочину має передувати виклад усіх основних та кваліфікуючих ознак складу злочину, з яких, за правилами логіки, з необхідністю випливає сформульований висновок [17, с. 357].
Вимогам щодо юридичної чіткості формулювання обвинувачення відповідатиме в разі, коли висновок є лаконічним, чітко сформульованим і не містить у собі логічного протиріччя; фактичні обставини справи викладені за допомогою тих юридичних понять і тих юридичних формулювань, які використовує законодавець стосовно конкретного складу злочину. В документі використані такі слова і фразеологізми, які виключають багатозначність [31, с. 127].
Мова має бути простою, зрозумілою та доцільною. Використовуються такі граматичні засоби мови, які за умови стислого викладу дають максимум інформації. Всі речі означаються словами, які дають про них точне уявлення. Синтаксичні зв'язки формулюються залежно від логічних зв'язків.
Текст постанови про притягнення особи як обвинуваченого має бути точним, простим, лаконічним, елегантним. Елегантність мови – це здатність викладеної думки в простому вбранні слів бути змістовною та витонченою й у вишуканій словесній оправі бути зрозумілою.
Копія постанови про притягнення особи як обвинуваченого направляється протягом доби прокурору. Прокурор, здійснюючи нагляд за дотриманням законів у діяльності слідчого, може відмінити незаконно винесену постанову слідчого чи дати певні вказівки щодо зміни обвинувачення [22, с. 312].
Проте, у певній мірі реалізуючи принцип процесуальної самостійності і незалежності слідчого, закон (ст. 114 ч. 2 КПК України) передбачає, що в разі незгоди слідчого з письмовими вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину й обсяг обвинувачення, слідчий вправі подати справу вищому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень.
У цьому разі прокурор або скасовує вказівки нищого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Згідно зі статтею 133 КПК України обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня з'явлення обвинуваченого або його приводу.
2.2 Особливості пред'явлення обвинувачення та роз'яснення обвинуваченому його процесуальних прав
Пред'явлення обвинувачення – одна із складних і важливих процесуальних дій, у процесі якої має бути покладено початок та здійснені акти по практичній реалізації функції обвинувачення, а також вжито необхідних у зв'язку з цим заходів щодо забезпечення гарантій захисту обвинуваченим своїх прав [10, с. 7].
Пред'явлення обвинувачення включає в себе певну систему правовідносин слідчого й обвинуваченого та інших учасників процесу.
Забезпечення з'явлення обвинуваченого. Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення.
Згідно зі статтею 134 КПК України у випадках тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передавання йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.
Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення,
Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.
Згідно зі статтею 135 КПК України в разі нез'явлення без поважних причин обвинувачений підлягає приводу. Поважними причинами нез'явлення обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого [16, с. 171].
Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється вдень. Привід обвинуваченого без попереднього виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання. Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.
Коли місце перебування обвинуваченого не встановлене, слідчий оголошує його розшук. Розшук може бути оголошений як під час досудового слідства, так і одночасно з його зупиненням [15, с. 63].
Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає необхідні відомості про особу розшукуваного. Постанова про розшук і обрання запобіжного заходу направляється до відповідних органів дізнання, компетентних здійснювати оперативно-розшукову діяльність.
Пред'явленню обвинувачення має передувати роз'яснення обвинуваченому його права на захист та забезпечення реалізації його процесуальних прав у цій частині [11, с. 16].
Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, затримання чи арешту підозрюваного, а в справі про суспільно небезпечне діяння, вчинене особою в неосудному стані або особою, яка захворіла душевною хворобою після вчинення злочину, – з моменту отримання доказів про душевну хворобу.
Слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор та суд зобов'язані до першого допиту обвинуваченого роз'яснити йому право мати захисника та скласти про це протокол, а також надати обвинуваченому можливість захищатися встановленими законом засобами (ст. 21 КПК України).
Порушення права обвинуваченого на захист у процесуальному аспекті може бути підставою для скасування вироку суду і повернення справи на додаткове розслідування, а в кримінальному аспекті – підставою притягнення винних посадових осіб до кримінальної відповідальності [12, с. 109].
Згідно зі статтею 374 КК України недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, – карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Роз'яснивши обвинуваченому право на захист, слідчий зобов'язаний вжити заходів до забезпечення участі захисника у справі. Захисник може бути запрошений самим обвинуваченим або іншими особами за його дорученням. У тих випадках, коли з'явлення для участі у справі захисника, обраного обвинуваченим, неможливе протягом сімдесяти двох годин, слідчий має право запропонувати обвинуваченому іншого захисника або забезпечити участь захисника у справі через адвокатське об'єднання [4, с. 51].
Надати можливість захищатися самому – це означає, по-перше, ознайомити обвинуваченого з обвинуваченням, по-друге, роз'яснити обвинуваченому всі його права, по-третє, забезпечити можливість їх реалізації [6, с. 9].
Отже, обвинуваченому необхідно роз'яснити не лише право мати захисника, а й усі інші його права. У такому випадку доцільно це зробити одним актом – скласти відповідно до вимог ст. 21 КПК України єдиний протокол – протокол роз'яснення обвинуваченому його процесуальних прав, і копію такого протоколу вручити обвинуваченому під розписку. Даний документ може бути названим декларацією прав обвинуваченого.
На наш погляд, такий підхід є логічним, законним, доцільним, корисним, таким, що сприяє процесуальній економії.
Згідно зі статтею 140 КПК України при пред'явленні особі обвинувачення присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, коли сам обвинувачений відмовився від захисника і його відмова може бути прийнята (на дану ситуацію не поширюються вимоги закону про обов'язкову участь захисника у справі).
Необхідно зауважити, що саме обвинувачення при цьому має бути пред'явлене не пізніше двох днів з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого (ст. 133 КПК України), а присутність захисника під час пред'явлення обвинувачення, якщо обвинувачений від нього не відмовився, обов'язкова (ст. 140 КПК України).
У такій ситуації слідчий повинен забезпечити участь захисника під час пред'явлення обвинувачення через адвокатське об'єднання і пред'явити обвинувачення в передбачені строки, інакше буде порушено більш важливе право обвинуваченого – знати, в чому він обвинувачується, і самому захищатися від безпідставного обвинувачення.
Пред'явлення обвинувачення полягає в тому, що слідчий, пересвідчившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює сутність пред'явленого обвинувачення (ч. 1 ст. 140 КПК України), права обвинуваченого та порядок їх реалізації.
Обвинувачення має бути пред'явлене не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня з'явлення обвинуваченого або його приводу.
Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство, то зміст постанови йому перекладається мовою, якою він володіє. Про це робиться відмітка у постанові.
Факт оголошення обвинуваченому постанови та роз'яснення сутності пред'явленого обвинувачення засвідчується підписами обвинуваченого, захисника та слідчого на самій постанові.
Разом з тим відповідно до ч. 2-4 ст. 140 КПК України має бути здійснене так: "Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення та вручає копію постанови про притягнення як обвинуваченого.
Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником.
У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що повідомляє прокурора".
На наш погляд, у разі відмови обвинуваченого поставити підпис на постанові слідчому доцільно роз'яснити йому, що цей підпис фіксує тільки факт оголошення постанови, а не визнання обвинуваченим своєї вини.
Після пред'явлення обвинувачення слідчий зобов'язаний знову роз'яснити обвинуваченому його права, передбачені ст.ст. 43 та 142 КПК україни. Відповідно до цих норм під час провадження досудового слідства обвинувачений має право:
1) знати, в чому він обвинувачується;
2) давати показання за пред'явленим йому обвинуваченням або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) подавати докази;
4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, експертизи, про витребування та приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини у справі;
5) заявляти відвід слідчому, прокурору, експерту, фахівцю та перекладачеві;
6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;
7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення досудового слідства;
8) мати захисника та побачення з ним до першого допиту;
9) подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки.
Обвинувачений не несе відповідальності ні за відмову від давання показань, ні за давання заздалегідь неправдивих показань. Це цілком доречне правило. Але мабуть необхідно зробити виняток стосовно наклепу на добропорядну людину.
На наш погляд, обвинувачений має звільнятись від відповідальності за неправдиві показання щодо обставин злочину, але не повинен при цьому причиняти шкоди ні в чому невинним людям, показувати на таких як на тих, що скоїли злочин. Ці дії мають бути караними.
Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий робить відмітку в постанові про пред'явлення обвинувачення, яку засвідчує своїм підписом обвинувачений, а в необхідних випадках – і захисник.
Безумовно, тут є певне дублювання, оскільки після пред'явлення обвинувачення при допиті обвинуваченого йому знову мають бути роз'яснені його права.
На наш погляд, якщо законодавець прийме пропозицію щодо роз'яснення обвинуваченому його прав у повному обсязі до пред'явлення обвинувачення і щодо оформлення даних дій протоколом (декларацією) із врученням копії цього документа обвинуваченому, то необхідність у такому дублюванні відпаде.
Якщо обвинувачений перебуває під вартою, то адміністрація слідчого ізолятора або ізолятора тимчасового утримання повинна забезпечити умови для реалізації обвинуваченим свого права на побачення з захисником наодинці. Таке побачення обвинуваченому надається без обмеження кількості й тривалості у вільний від виконання слідчих дій час (ст. 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення").
Обвинувачення і допит неповнолітньої особи мають свої особливості.
Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому і його допит провадиться в присутності захисника. Відповідно до ст. 438 КПК України у випадках, коли неповнолітній не досяг 16 років або, якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення і при його допиті за розсудом слідчого або прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки або інші законні представники неповнолітнього.
До пред'явлення неповнолітньому обвинувачення слідчий повинен ознайомити батьків та інших законних представників неповнолітнього обвинувачуваного, педагога і лікаря з їх правами й обов'язками, передбаченими відповідно ст. 438 і 128-1 КПК України.
В постанові про притягнення неповнолітнього як обвинувачуваного, а також у протоколі його допиту повинні бути зазначені відомості про особи присутніх при проведенні процесуальної дії і їх ставлення до обвинуваченого.
Слідчий роз'ясняє педагогу або лікарю, батькам або іншим законним представникам неповнолітнього, присутнім при пред'явленні обвинувачення і допиті, їх право задавати обвинувачуваному питання і викладати свої зауваження. Слідчий має право відвести поставлене питання, але відведене питання має бути занесене до протоколу.
Якщо батьки або інші законні представники негативно впливають на неповнолітнього або намагаються заважати одержанню доказів і проведенню слідчої дії, слідчий або прокурор можуть не допускати їх до участі в допиті.
З урахуванням змін у законодавстві і внесених пропозицій щодо його вдосконалення роз'яснення прав обвинуваченого пропонуємо здійснювати шляхом складання, роз'яснення змісту та вручення обвинуваченому копії юридичного документа в запропонованій його моделі.


3. ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ НА СТАДІЇ ЇЇ ПРИТЯГНЕННЯ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО
Стаття 3 Конституції України проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Держава бере на себе обов'язок забезпечення