К ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ.

КУРСОВА РОБОТА
на тему:
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ


ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття і підстави закриття кримінальної справи 5
1.1 Поняття закриття кримінальної справи 5
1.2 Підстави закриття кримінальної справи та їх класифікація 7
2. Особливості процесуального порядку закриття кримінальної справи 10
2.1 Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі
обвинуваченого у вчиненні злочину 10
2.2 Закриття кримінальної справи за наявності обставин,
які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України) 11
2.3 Постанова про закриття кримінальної справи,
її форма і зміст 18
3. Деякі практичні проблеми закриття кримінальних справ 22
Висновки 27
Список використаної літератури 30
Додаток А. Постанова про закриття кримінальної справи 33

ВСТУП
Завданнями кримінального судочинства, зазначеними у ст. 2 КПК України, є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних й забезпечення правильного застосування закону, з тим, щоб кожен хто скоїв злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний. Високоякісне провадження по справі на підставі закону неминуче повинно привести або до винесення вироку по справі, або до закриття справи.
Закриття кримінальної справи стосовно особи, яка помилково була визнана обвинуваченою, не менш важливо, ніж встановлення й викриття, особи, яка дійсно скоїла злочин. Невинного треба за будь-яких обставин відгородити від даремного, помилкового обвинувачення, реабілітувати перед суспільством, відновити його репутацію.
Закриття кримінальної справи є одним із способів її остаточного вирішення. Справа має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки органом дізнання, слідчим, прокурором усіх зібраних і перевірених доказів.
Необгрунтоване закриття кримінальної справи шкодить боротьбі зі злочинністю, дозволяє уникнути покарання особам, винним у вчиненні злочинів, обмежує права та законні інтереси осіб, які постраждали від злочинів.
Викладені обставини зумовили вибір теми курсової роботи і свідчать про її актуальність.
Питання закриття кримінальних справ досліджувалися в роботах Г. І. Глобенка, Ю. А. Гришина, П. М. Давидова, А. Я. Дубинського,
Є. Г. Коваленка, А. М. Ларіна, П. А. Лупинської, В. Т. Маляренка,
Р. І. Матюшенка, Д. Я. Мирського, О. Р. Михайленка, Д. П. Письменного, Г. В. Рося, П. Л. Степанова, В. М. Тертишника, В. М. Федченка,
М. С. Шумила, М. А. Якубовича, Г. М. Ясинського та ін.
Проте, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, процесуальний порядок закриття кримінальних справ залишається недостатньо визначеним, що може негативно позначатися на практиці застосування правоохоронними органами чинного кримінально-процесуального законодавства.
Мета роботи – із врахуванням сучасних тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства здійснити комплексний аналіз процесуального порядку закриття кримінальної справи.
Об'єктом дослідження є процесуальний порядок закриття кримінальної справи.
Предмет дослідження – норми КПК України, якими врегульовано підстави й процесуальний порядок закриття кримінальної справи.
Курсове дослідження було спрямоване на вирішення таких завдань:
– визначити поняття закриття кримінальної справи;
– розкрити підстави закриття кримінальної справи та класифікувати їх;
– з'ясувати особливості процесуального порядку закриття кримінальної справи (за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, за наявності обставин, які виключають провадження у справі);
– охарактеризувати постанову про закриття кримінальної справи, її форму і зміст;
– висвітлити деякі практичні проблеми закриття кримінальних справ.
Методи дослідження – системно-структурний, порівняльно-правовий, описовий.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.
1. ПОНЯТТЯ І ПІДСТАВИ ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
1.1 Поняття закриття кримінальної справи
Важливим завданням органів досудового розслідування є швидке та повне розкриття злочинів, викриття осіб, що їх вчинили (ст. 2 КПК України). Не менш важливим завданням їх діяльності є недопущення випадків притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб, встановлення обставин, які перешкоджають подальшому провадженню у справі. У стадії досудового слідства виконанню зазначеного завдання слугує інститут закриття кримінальної справи.
Законне й обгрунтоване закриття кримінальної справи є своєрідним бар'єром надходження тих матеріалів до суду, що не повинні бути предметом судового розгляду, оскільки під час досудового розслідування була встановлена наявність обставин, які свідчать, наприклад, про відсутність події злочину чи складу злочину. "Закриття кримінальної справи, – зазначає А. Я. Дубинський, – є цілим етапом, заключною частиною розслідування, зміст якої полягає у вирішенні низки важливих питань" [11, с. 8].
Закриття кримінальної справи – юридичний акт, в силу якого закінчується досудове слідство та процесуальне провадження у кримінальній справі, вирішується доля зібраних по кримінальній справі речових доказів та майна, на яке був накладений арешт, відміняються обрані запобіжні заходи, а правовідносини учасників процесу після оскарження прийнятого рішення переводяться в русло цивільних правовідносин [29, с. 692].
Кримінальна справа може бути закрита:
1) за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
2) за наявністю обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).
За наявністю обставин, які дають право не піддавати обвинуваченого кримінальному покаранню, а обмежитися вжиттям щодо нього заходів адміністративного або громадського впливу (ст. 7-10 КПК України), слідчий направляє справу до суду для вирішення питання щодо закриття такої справи.
Закриття кримінальної справи є процесуальним інститутом, який забезпечує можливість справедливого завершення процесуальних правовідносин на основі встановлення об'єктивної істини. Слідчий не виконує функції обвинувачення і не має права на обвинувальний підхід до справи. Він повинен всебічно дослідити усі обставини справи, з'ясувати істину й на цій основі прийняти правильне і справедливе рішення, одним з яких може бути і рішення про закриття справи [29, c. 692].
Свого часу М. С. Строгович звернув увагу на те, що під час досудового розслідування функція вирішення справи у певних межах належить і слідчому, оскільки він може за наявності законних підстав закрити справу, а закриття справи – це і є вирішення по суті [28, с. 200].
Справді, якщо звернутися до рішень слідчого про закриття кримінальної справи у зв'язку з відсутністю події злочину, складу злочину, недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, то багато авторів зазначають, що за своїм значенням такі рішення наближаються до виправдувального вироку [10, с. 20; 18, с. 210; 32, с. 26].
Як і виправдувальний вирок, ці рішення слідчого повністю реабілітують обвинуваченого й наділені властивостями загальнообов'язковості та виключності.
Загальнообов'язковість постанови про закриття кримінальної справи полягає в тому, що винесена відповідно до закону, вона є обов'язковою для виконання всіма підприємствами, установами й організаціями, посадовими особами та громадянами (ч. 5 ст. 114 КПК України).
Винятковість цього рішення полягає в тому, що наявність такої постанови виключає можливість прийняття іншого рішення щодо цього ж факту та цієї ж особи, крім випадків, спеціально передбачених законом (п. 10 ч. 1 ст. 6 КПК України).
1.2 Підстави закриття кримінальної справи та їх класифікація
Закриття кримінальної справи можливе лише за наявності підстав, зазначених у законі (ст. 213 КПК України).
"Під підставами закриття кримінальної справи, – зазначають
П. М. Давидов і Д. Я. Мирський, – розуміють такі передбачені законом обставини, що виключають можливість обвинувачення, або при доведеності обвинувачення виключають можливість застосування заходів кримінального покарання" [10, с. 10].
Підстави закриття кримінальних справ на стадії досудового слідства визначені й регламентовані законодавством України.
Особливістю правового регулювання умов закриття кримінальних справ є те, що вони передбачені не лише у КПК України, але й в інших законах, включаючи Конституцію України. Тому перелік таких підстав, які містяться у КПК України, не є вичерпним. У КПК вказані такі з них:
1) передбачені ст. 6 КПК України;
2) передбачені ст.ст. 7-10 КПК України.
Обидві ці групи підстав вказані у п. 1 ст. 213 КПК України. Ще одна підстава – недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину – передбачена п. 2 ст. 213 КПК України.
За підставами, передбаченими ст. 6 і п. 2 ст. 213 КПК, підлягають закриттю і кримінальні справи, вчинені неосудними особами.
Крім наведеного нормативного розмежування підстав закриття кримінальних справ, які мають в основному орієнтувальне призначення, теоретично і практично значущим є їх поділ на такі види:
1) матеріально-правові і процесуальні;
2) безумовні (зобов'язуючі) і допустимі (можливі);
3) реабілітуючі і нереабілітуючі [26, c. 8].
Крім того, ці підстави можна співвіднести з колом суб'єктів процесу, правомочних приймати рішення про закриття кримінальної справи, що дозволяє вказати на відмінність в обсязі таких повноважень у слідчого і органів дізнання, у начальника слідчого відділу і прокурора та у суду.
Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину може бути зведена до окремої групи – ситуативних підстав. Критерії такої класифікації можна використати при доопрацюванні проекту КПК України [18, c. 220].
Матеріально-правові підстави закриття кримінальної справи виключають суспільну небезпеку (злочинність) діяння (ч. 2 ст. 7 КК України, п.п. 1, 2 ст. 6 КПК України), а тому і його караність, або тільки караність особи (п.п. З, 4, 5, 8 ст. 6 КПК України). Включені у перелік обставин, які згідно з КПК України, виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, вони у цьому значенні можуть вважатися і кримінально-процесуальними, поряд з усіма іншими, передбаченими ст.ст. 6, 7-10 та п. 2 ст. 213 КПК України.
Безумовними підставами закриття справи є всі ті обставини, які виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК України) [13, с. 419].
Кримінальна справа може бути закрита за реабілітуючими і нереабілітуючими обставинами. Слід зазначити, що за нереабілітуючими обставинами справа може бути закрита лише судом.
Реабілітуючими є такі обставини закриття справи, за якими особа визнається невинною у вчиненні злочину, в зв'язку з чим відновлюється її добре ім'я, репутація. Це відсутність події злочину, відсутність у діянні складу злочину, недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п.п. 1, 2 ст. 6, п. 2 ст. 213 КПК України).
Усі інші обставини є нереабілітуючими, хоч особу звільнено від кримінальної відповідальності за вказаними в законі підставами.
Отже, закриття кримінальної справи є різновидом процесуальних засобів досягнення завдань кримінального судочинства. Воно має метою: захистити громадянина від необгрунтованого обмеження прав, реабілітувати незаконно притягнутого до кримінальної відповідальності, забезпечити невідворотність відповідальності особи, яка скоїла діяння, що містить ознаки злочину, за наявності підстав для її звільнення від кримінальної відповідальності та вжиття щодо неї заходів громадського впливу.


2. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
2.1 Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину
Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину може мати місце за умов, коли:
1) у справі однозначно встановлено наявність події злочину (інакше справа закривається за відсутністю події);
2) у розслідуваній події вбачаються всі ознаки складу злочину;
3) конкретній особі було пред'явлено обвинувачення;
4) у ході розслідування отримані дані, які викликають сумніви у винності обвинуваченого, а сукупність зібраних доказів, яка є, не дозволяє їх спростувати та зробити беззаперечний і однозначний висновок про доказаність участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
5) вичерпані всі можливості для усунення сумнівів, які є;
6) з обставин справи виключається можливість вчинення розслідуваного злочину якоюсь іншою особою. Якщо ж недоказана винність лише конкретної особи, а розслідуваний злочин теоретично могла б скоїти і якась інша особа, справа закривається лише щодо особи, стосовно якої було винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого, а в цілому стосовно події злочину справа має не закриватись, а припинятись за невстановленням особи, яка скоїла злочин [29, c. 694].
Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості всі сумніви у справі, якщо вичерпані всі можливості їх усунути, мають тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого (ст. 162 Конституції України).
Згідно з частиною 2 ст. 2 КК України особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.
Недоказана винність дорівнює доказаній невинності (ч. 4 ст. 327 КПК України). Невинність обвинуваченого обумовлює припинення щодо нього кримінальної справи за відсутністю складу злочину, тобто за п. 2 ст. 6 КПК України.
2.2 Закриття кримінальної справи за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України)
Обставини, які згідно із законом виключають провадження кримінальної справи і слугують підставою для її закриття за своєю сутністю, можуть бути систематизовані та поділені на три групи.
Перша група – обставини реабілітуючого характеру.
Реабілітуючі підстави – це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було [31, с. 46].
Реабілітуючі підстави звільнення особи від відповідальності вказані у п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Реабілітуючими підставами є: відсутність події злочину; відсутність складу злочину, в тому числі й за наявності необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення віку, з якого настає відповідальність, виконання законного наказу або розпорядження, затримання особи, яка вчинила злочин, уявна оборона, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації діяння, діяння, пов'язане з ризиком, фізичний або психічний примус [16, с. 57].
Відсутність події злочину – це той випадок, коли діяння, у зв'язку з яким порушено кримінальну справу, або взагалі не мало місця, або не є кримінально караним [8, с. 30].
У силу ч. 2 ст. 7 КК України не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально містить ознаки складу злочину, але в силу малозначності не являє суспільної небезпеки.
За даною підставою підлягають закриттю численні кримінальні справи про лрібні крадіжки, які вчинюється неповнолітніми, про незаконну риболовлю без значної шкоди для інших, оскільки тут немає події злочину: є незаконність дій, але немає їх суспільної небезпеки, достатньої для кримінальної караності. У справі кримінальних репресій необхідні розумні межі [24, c. 38].
Згідно з частиною 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Отже, відсутність складу злочину – підстава для відмови в порушенні справи, закриття справи чи винесення виправдувального вироку.
Відсутність складу злочину як підстава закриття справи застосовується, коли встановлено, що подія, з приводу якої надійшли заява або повідомлення, мала місце, була результатом вчиненого особою діяння (дії або бездіяльності), але сама по собі не є злочином, оскільки:
1) відсутній хоча б один із елементів складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона);
б) наявні обставини, які виключають злочинність діяння [16, c. 56].
При закритті справи за відсутністю складу злочину стосовно особи, яка не досягла віку кримінально-правової деліктоздатності, слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру [29, с. 701].
Примусові заходи, що вживаються у процесі розслідування кримінальних справ, порушених стосовно осіб, які досягли віку одинадцяти років, мають обмежений характер і можуть застосовуватись лише в передбаченому законом випадку.
Якщо встановлено, що малолітня особа вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі понад п'ять років, і її необхідно негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, за згодою прокурора за вмотивованим рішенням суду, вона може бути поміщена в приймальник-розподільник для неповнолітніх на термін до 30 діб. Продовження зазначеного терміну законом не передбачено.
Участь захисника в цьому випадку забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього в приймальник-розподільник.
Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.
Якщо суспільно небезпечне діяння було вчинено особою у віці від 11 років і до досягнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, по закінченні розслідування слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа в такому випадку разом з постановою направляється прокурору.
Якщо ж слідчий встановив, що суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка ще не досягла одинадцятирічного віку, він виносить постанову про закриття справи з дотриманням вимог ч. 2 ст. 7-3 КПК України (надавши можливість неповнолітньому і його батькам ознайомлення зі справою). Про це він повідомляє прокурора, службу, а також кримінальну міліцію в справах неповнолітніх за місцем проживання особи.
У згаданих випадках приймається рішення про закриття кримінальної справи за відсутністю складу злочину.
При закритті слідчим справи за реабілітуючими підставами санкції прокурора або дозволу суду не потрібно, тобто слідчі уповноважені у цьому випадку приймати рішення самостійно.
При закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами необхідно роз'яснити обвинуваченому право на відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 01.12.1994 р. [29, с. 694].
Друга група – підстави нереабілітуючого характеру.
Нереабілітуючі підстави – це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності, Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин [32, с. 50].
Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання – гуманний процесуальний інститут, який передбачає обставини, за яких особа, що вчинила незначної суспільної небезпеки злочин, за наявності передбачених у законі фактів може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання [24, с. 36].
Цей інститут включає звільнення від кримінальної відповідальності і покарання внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинену дію, а також у разі помилування окремих осіб та за смертю обвинувачуваного.
Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання. Умови закриття справ викладаються у відповідних актах.
Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Президент України відповідно до Конституції України вправі видавати акти помилування, які готуються за передбаченою законом процедурою і, набувши юридичної сили, є обов'язковими для виконання слідчими і судовими органами.
Нереабілітуючою обставиною є також закриття справи щодо померлого. Смерть особи, яка вчинила злочин, робить провадження у кримінальній справі безпредметним. Відмова у порушенні кримінальної справи може мати місце тільки тоді, коли дані, отримані в ході перевірки, підтверджують, що діяння, яке досліджується, є злочином і було вчинено саме цією особою. Щодо померлого справа підлягає закриттю, за винятком випадків, коли провадження у кримінальній справі необхідне для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за обставинами, які знову відкрилися [29, с. 703].
Закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду, а в випадках, вказаних у ст. 6 КПК України, – з санкції прокурора.
Слідчий вправі закрити справу лише за підставами, визначеними у ст. 6 КПК України та за недоказаністю обвинуваченого чи підозрюваного у вчиненні злочину – останнє може розглядатись, з огляду на дію принципу презумпції невинуватості, як відсутність складу злочину.
У випадках закриття справи відповідно до ст. 6 КПК України за нереабілітуючими обставинами таке закриття здійснюється постановою слідчого з санкції прокурора. Право закриття справи в усіх інших випадках, тобто в випадках реабілітуючого характеру та за формально-процесуальними підставами законом надано безпосередньо слідчому, постанова якого в такому разі вступає в силу з моменту винесення її слідчим.
Третя група – формальпо-процесуальні підстави. Це підстави, що тягнуть за собою закриття кримінальної справи з огляду на наявність рішень щодо певного факту, які набули юридичної сили, чн відсутності волевиявлення певних учасників процесу, за умови що за законом справа порушується лише за наявності такого волевиявлення [29, с. 695].
Дана група об'єднує також підстави, які констатують неможливість повторного розслідування фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення. До них належать такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням (п. 9 ст. 6 КПК України),
За формально-прцесуальними підставами кримінальні справи можуть закриватися у таких випадках:
1) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справа може бути порушена не інакше, як за його скаргою, крім випадків, передбачених ч. З ст. 27 КПК України, коли прокурору надане право порушувати справи, і за відсутності скарги потерпілого;
2) щодо особи, про яку є вирок, що набрав законної сили, по тому самому обвинуваченню або ухвала чи постанова суду про закриття справи за тією самою підставою. У тих випадках, коли в процесі розслідування виявиться, що особа, яка вчинила злочин, вже була колись засуджена за цей злочин, і вирок набрав законної сили, провадження у справі продовжуватися не може і справа підлягає закриттю;
3) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому самому обвинуваченню. За цією підставою постанова прокурора, слідчого, органу дізнання про закриття кримінальної справи стає обставиною, яка виключає провадження у кримінальній справі, лише за наявності таких умов:
– якщо вона не скасована в установленому законом порядку;
– якщо вона винесена щодо тієї самої особи, яка притягається до відповідальності;
– якщо вона винесена по тому самому обвинуваченню, яке є предметом розслідування у цій справі;
– якщо немає обставин, які зумовлюють відміну раніше прийнятого рішення;
4) якщо щодо особи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в , рушенні справи, крім випадку порушення кримінальної справи судом за новим обвинуваченням або щодо нової особи [29, с. 704].
Залежно від обставин справи слідчий може, не вирішуючи кримінальної справи по суті, внести інформацію та свої пропозиції про скасування прийнятих раніше незаконних, на його погляд, рішень за розслідуваними обставинами, або пропозиції про скасування таких рішень у зв'язку із виявленням нових доказів. Прокурор або суд зобов'язані розглянути знову виявлені обставини. Якщо при цьому прийняті раніше рішення відміняються, кримінальні справи підлягають об'єднанню та розслідуються у загальному порядку. Справу може бути закрито лише тоді, коли клопотання слідчого не задоволене або коли слідчий сам згоден з прийнятим раніше рішенням.
За вказаними обставинами слідчий закриває справу самостійно окремою постановою без санкції прокурора.
2.3 Постанова про закриття кримінальної справи, її форма і зміст
Закриваючи справу, слідчий складає постанову з додержанням вимог ст.ст. 130 і 214 КПК України (Додаток А).
У вступній частиш постанови вказуються такі дані: місце і час складання; ким складена; за якою справою винесена ця постанова.
В описово-мотивувальній частині вказуються: всі юридично значущі факти й обставини, які встановлені в процесі слідства; особливості події злочину або розслідуваного діяння та ким воно вчинене; кваліфікація або інша юридична оцінка діяння, у зв'язку з яким проводилося розслідування; фактичні та юридичні підстави і мотиви закриття справи; процесуальні норми права, якими керувався при цьому слідчий.
Резолютивна частина постанови має логічно випливати з її описово-мотивувальної частини. Тут мають бути вказані:
1) суть прийнятих рішень про закриття справи із зазначенням підстав закриття та відомостей про особу, щодо якої справа закривається, або відомостей про подію, у зв'язку з якою справу було порушено;
2) рішення про долю речових доказів і майна, на яке накладено арешт;
3) рішення про відміну запобіжного заходу;
4) рішення про відміну арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;
5) рішення про відміну арешту на вклади;
6) рішення про повідомлення заінтересованих осіб про закриття справи, про роз'яснення їм права на оскарження прийнятого рішення, а також про роз'яснення права на реабілітацію особі, яка була незаконно притягнута до відповідальності [32, с. 70].
До особливих реквізитів цієї постанови належать:
1) резолюція прокурора про згоду з рішенням про закриття справи у всіх випадках, коли цього вимагає скасування запобіжного заходу взяття під варту (ч.ч. 4 і 5 ст. 165 КПК України), а також у випадках закриття кримінальних справ відповідно до ст.ст. 7, 7-2, 8, 9, 10 КПК України;
2) у всіх випадках звільнення обвинувачених з-під варти згода прокурора засвідчується, крім того, ще й гербовою печаткою [30, с. 83].
Логіка, мова та стиль постанови про закриття справи мають відповідати загальним вимогам, що пред'являються до процесуальних документів.
Копія постанови про закриття справи направляється прокурору й особам, що заінтересовані у справі.
Згідно з частиною З ст. 214 КПК України "копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві".
Доцільніше вручати їм такі документи під розписку з фіксацією дати вручення. Нерідко права заінтересованих осіб ущемляються тим, що вони не отримують відправлених поштою повідомлень або такі взагалі не відправляються.
Потерпілий, заявник, цивільний позивач, особа, яка притягалася до відповідальності, мають право оскаржити постанову про закриття справи.
Відповідно до статті 215 КПК України постанова слідчого про закриття кримінальної справи може бути оскаржена прокурору в семиденний строк з дня отримання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи.
Особа, щодо якої велося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи [12, с. 44].
У разі закриття справи з причини смерті обвинуваченого його близькі родичі та громадські організації мають право з метою реабілітації померлого просити про доведення досудового слідства до кінця.
Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцем розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.
Як доводить вивчення слідчої практики, слідчі часто виносять немотивовані постанови, не зазначають або неправильно зазначають підстави та мотиви закриття кримінальної справи.
Інколи підстава для закриття кримінальної справи, зазначена в резолютивній частині постанови, не відповідає мотивам, викладеним в описово-мотивувальній частині.
У деяких випадках мотивація рішення зводиться до перерахування окремих джерел доказів, без аналізу їх змісту, а деколи у постанові зазначаються як підстави для закриття справи обставини, не передбачені законом (недоцільність, відсутність тяжких наслідків та ін.).
Дослідження постанов прокурорів про скасування постанов слідчих про закриття кримінальної справи та направлення справи для провадження додаткового розслідування також свідчить, що однією з причин їх скасування є те, що слідчі поверхово мотивують свої висновки про закриття кримінальної справи за якоюсь підставою, не аналізують зібраних у справі доказів.
"Висновки слідчого у постанові про закриття кримінальної справи, – зазначає Г. М. Ясинський, – повинні мати категоричний характер і не повинні містити будь-яких сумнівів з приводу невинуватості особи чи залишати підозри в його винності" [33, с. 32].
Насамкінець варто наголосити, що рішення про закриття кримінальної справи в будь-якому разі повинно підтверджуватися конкретними та перевіреними фактичними даними, отриманими в результаті повного, всебічного й об'єктивного дослідження всіх можливих версій у справі.


3. ДЕЯКІ ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
Серед практичних працівників правоохоронних органів поширена думка про те, що закриття кримінальної справи є відхиленням від нормального ходу процесу, наслідком певних процесуальних помилок, допущених при порушенні кримінальної справи і при її розслідуванні. Здебільшого вважається, що, якщо справа порушена вірно, а розслідування проведено якісно, то у переважній більшості випадків розслідування закінчується складанням обвинувального висновку та направлення кримінальної справи до суду [18, с. 209].
Проте факт закриття кримінальної справи не можна розглядати лише з негативної точки зору, хоча існування такого ставлення до цих фактів невипадкове. У практичній діяльності правоохоронних органів часто мають місце факти безпідставного порушення кримінальних справ, проведення неякісного досудового розслідування, а також незаконного закриття справ [6, c. 5].
Раніше закриття кримінальних справ здійснювали слідчі за згодою прокурора. Утім Верховна Рада України Законом від 12 липня 2001 р. № 2670-ІІІ внесла зміни до статей 7 – 11-1 КПК України, згідно з якими визначено спеціальний порядок закриття справ: прокурор (а також слідчий за згодою прокурора) за наявності підстав складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
На нашу думку, головні проблеми, пов'язані із застосуванням законів, що регулюють закриття кримінальної справи, полягають у суперечливості і непослідовності самих законів. Так, наприклад, згідно із ч. 3 ст. 11-1 КПК України, якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття, передбаченою ч. 2 ст. 49 КК України, в якій закріплено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням чи її затримання або особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу злочину минуло 15 років.
Частина 3 ст. 11-1 КПК України, на нашу думку, не враховує положення ч. 3 ст. 49 КК України, зокрема того, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у ч.ч. 1 та 2 цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий чи особливо тяжкий злочин.
Доволі необачно закривати кримінальну справу, якщо невідомо, вчинила особа нові злочини чи ні, тобто чи переривався строк давності.
Фактично ч. 3 ст. 11-1 КПК України спонукає злочинця, якого в силу певних обставин, своєчасно не встановили і не притягли до кримінальної відповідальності, не з'являтися в органи слідства із зізнанням. Вона також і не спонукає органи слідства до особливо активних дій щодо пошуку особи, винної у вчиненні злочину. І органи слідства, і злочинця цілком влаштовує, що через визначений у законі строк справу буде закрито.
Достатньо проблемним вбачається питання закриття кримінальної справи по одному з епізодів стосовно учасника низки злочинів, чи одного злочину, скоєного групою осіб.
Законодавцем визначене коло осіб, які мають право оскаржити рішення про закриття справи у випадку його прийняття за нереабілітуючими обставинами. До них належать: потерпіла особа, її представник; близькі родичі померлого обвинуваченого (коли справу закрито через смерть останнього) та громадські організації з метою його реабілітації. А при прийнятті рішення про закриття справи за обставинами, що реабілітують, право на оскарження мають: особа, щодо якої проводилося слідство; особа, за заявою якої була порушена справа; потерпілий та цивільний позивач [12, с. 43].
Між тим, в аспекті зазначеного питання, вказані особи мають право оскаржити постанови про закриття лише справи в цілому, що випливає з норм чинного кримінально-процесуального законодавства (ст.ст. 215, 236-5, 236-6) [30, с. 83].
При досудовому розслідуванні у багатоепізодній справі стосовно протиправної діяльності декількох осіб, також не виключено прийняття рішення про припинення кримінального переслідування щодо однієї з осіб по одному з епізодів. Вказане рішення дорівнює частковому закриттю провадження по справі, (про яке неодноразово зазначалося в науковій літературі) [9, с. 137]
Це рішення безпосередньо торкається інтересів потерпілого та інших визначених законом заінтересованих осіб, але ці особи не мають змоги оскаржити винесену постанову, оскільки не існує законодавчих підстав для їх повідомлення. І навіть якщо особі стане відомо про прийняте рішення, вона все одно не має змоги його оскаржити, оскільки оскарження постанови про часткове закриття провадження у справі не передбачене.
Також законом не передбачено право особи на ознайомлення з матеріалами справи, яка повністю підлягає закриттю. Так, ч. 3 ст. 214 КПК України передбачає, що слідчий зобов'язаний лише направити таким суб'єктам копію постанови про закриття кримінальної справи, а в разі припинення кримінальної справи по одному з епізодів стосовно однієї особи закон не передбачає й повідомлення про це заінтересованих осіб.
Як зазначають дослідники, на практиці абсолютна більшість слідчих в разі самосійного