К ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СЛІДЧОГО.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальний процес"
на тему:
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СТАТУС СЛІДЧОГО
 

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття і сутність процесуального статусу слідчого
у кримінальному процесі 6
2. Структура і зміст процесуального статусу слідчого
у кримінальному процесі 12
2.1 Повноваження слідчого як учасника кримінального процесу 12
2.2 Функції слідчого у кримінальному процесі 22
3. Шляхи вдосконалення процесуального статусу слідчого
у кримінальному процесі 31
Висновки 35
Список використаних джерел 35

ВСТУП
Актуальність теми. Відповідно до ст. З Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава взяла на себе обов'язок і відповідальність за забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Це вимагає докорінної перебудови всієї правової системи, у тому числі й кримінально-процесуального права.
До цього часу залишається не прийнятим новий Кримінально-процесуальний кодекс України. Однією з причин цього є проблематичність процесуального статусу слідчого і, як наслідок, невизначеність змісту та форми стадії досудового розслідування. Відтак необхідно привести у відповідність до сучасних наукових уявлень нормативне регулювання процесуальних прав та обов'язків слідчого, його функцій, гарантій діяльності та відповідальності за порушення кримінально-процесуальних норм. Потребують також більш чіткого впорядкування відносини слідчого з прокурором, органом дізнання, судом і захисником.
Необхідність наукової розробки цих питань зумовлена незадовільним сучасним станом діяльності слідчих із розслідування злочинів, що негативно позначається на охороні та захисті прав і свобод людини на стадії досудового розслідування. Так, протягом багатьох років залишаються типовими недоліками роботи слідчих: порушення принципу всебічності, повноти та об'єктивності дослідження всіх обставин справи, незаконне і необгрунтоване порушення кримінальних справ, притягнення особи як обвинуваченого, невідповідність сформульованого обвинувачення на досудовому слідстві змісту обвинувального висновку, порушення процесуальної форми проведення окремих слідчих дій, що є причиною повернення судами кримінальних справ на додаткове розслідування.
Проблема процесуального статусу слідчого була предметом дослідження багатьох науковців, зокрема таких як вчені-правознавці радянського періоду – С. Альперт, А. Гуляєв, В. Гончаренко, Ю. Грошевий,
А. Дубинський, Н. Клименко, О. Ларін, В. Лисиченко, О. Михайленко,
М. Михеєнко, В. Стремовський, М. Строгович, Ф. Фаткуллін та інші. Роботи цих авторів мали важливе наукове та практичне значення. Проте вони грунтувалися на тогочасному законодавстві й емпіричному матеріалі.
Оригінальними є роботи сучасних науковців О. Александрова,
А. Макаркіна, О. Баупіна, Н. Карпова, М. Сірого, С Стахівського,
Ю. Гришина, В. Маляренка, В. Тертишника, у яких викладено авторське бачення процесуального статусу слідчого.
Незважаючи на це, у наукових джерелах і серед практичних працівників залишаються дискусійними питання щодо поняття процесуального статусу слідчого, його організаційної підпорядкованості, напрямків реформування стадії досудового розслідування.
Усі перелічені обставини зумовили актуальність теми курсового дослідження.
Метою роботи є розгляд теоретичних засад процесуального статусу слідчого в кримінальному процесі, його відображення в кримінально-процесуальному законодавстві України.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі завдання:
– визначити поняття і сутність процесуального статусу слідчого у кримінальному процесі;
– з'ясувати структуру і зміст процесуального статусу слідчого у кримінальному процесі;
– висвітлити повноваження слідчого як учасника кримінального процесу;
– охарактеризувати функції слідчого у кримінальному процесі;
– окреслити шляхи вдосконалення процесуального статусу слідчого у кримінальному процесі.
Об'єктом дослідження є процесуальний статус слідчого у кримінальному процесі.
Предметом дослідження виступають норми вітчизняного та зарубіжного кримінально-процесуального законодавства, що встановлюють процесуальний статус слідчого; теоретичні напрацювання вчених, правозастосовча практика органів досудового слідства України.
Методи дослідження: діалектичний метод пізнання, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та описовий методи.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.


1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ СЛІДЧОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Одним із важливих напрямів діяльності держави є забезпечення прав і свобод учасників кримінального процесу. Особою, яка на стадії досудового слідства безпосередньо здійснює провадження у кримінальній справі, є слідчий. Від нього залежить, наскільки повно буде досліджено кримінальну справу, встановлено предмет доказування.
Слідчий є тією службовою особою, яка безпосередньо покликана сприяти реалізації прав суб'єктів кримінального судочинства, щодо яких ведуть кримінальне провадження та в інтересах яких воно провадиться. З метою створення ефективних умов для реалізації зазначених вище завдань, слідчий має певний правовий статус [15, с. 34].
Так, у наказі Міністерства внутрішніх справ України "Про організацію діяльності органів досудового слідства" [4] зазначено, що органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України (органи досудового слідства), відповідно до чинного законодавства України, забезпечують розслідування кримінальних справ, віднесених до їх підслідності.
Органами досудового слідства є:
1) Головне слідче управління Міністерства внутрішніх справ України;
2) слідчі управління ГУ МВС України, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізничному транспорті;
3) слідчі відділи, відділення міських, районних, міськрайонних, лінійних управлінь, відділів ГУ МВС, УМВС, відділів спеціальної міліції.
Правовою основою діяльності органів досудового слідства є Конституція України, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, інші закони України, укази й розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови та інші рішення Верховного Суду України, Конституційного Суду України, вказівки Генерального прокурора України з питань досудового слідства, нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України, міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, та ін.
У Положенні про органи досудового слідства Міністерства внутрішніх справ України зазначено, що до слідчих відносять керівників органів досудового слідства, їх заступників, керівників структурних підрозділів органів досудового слідства, їх заступників і старших слідчих в особливо важливих справах, слідчих в особливо важливих справах, старших слідчих, слідчих.
Слідчим може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, необхідний рівень знань, достатній для здійснення досудового слідства, і прийняв Присягу працівника органів внутрішніх справ України.
Слідчі не можуть належати до будь-якої політичної партії, руху, займатися підприємницькою та іншою діяльністю, що має на меті отримання прибутку, крім викладацької, наукової чи іншої оплачуваної творчої діяльності.
Чинний КПК України не розкриває змісту поняття "слідчий", визначає лише відомчу приналежність слідчого. У п. 7 ст. 32 і ст. 102 КПК України зазначено, що органами досудового слідства є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової міліції й органів служби безпеки. Таке визначення не розкриває сутності поняття "слідчий" і певною мірою навіть його звужує.
Дослідниці О. П. Кучинська і О. А. Кучинська зазначають, що слідчий є процесуально самостійним суб'єктом у кримінальному процесі, який уповноважений провадити досудове слідство у кримінальних справах [17, с. 43].
Інші автори вказують, що слідчий – службова особа органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, призначена у встановленому законом порядку. Завданням слідчого є провадження досудового слідства [12, с. 668].
В. М. Тертишник зазначає, що слідчий – учасник кримінального процесу, який прийняв відповідно до закону справу до свого провадження та здійснює досудове слідство [32, с. 496].
У наказі Міністерства внутрішніх справ України №160 визначено, що слідчий має статус службової особи, яка займає відповідальне становище у системі правоохоронних органів і наділена спеціальними, лише їй притаманними повноваженнями у кримінальному судочинстві.
Відповідно до положень проекту "Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України" слідчий – це посадова особа, уповноважена законом на безпосереднє провадження досудового слідства й наділена спеціальними, лише їй властивими повноваженнями у кримінальному судочинстві [6].
У главі 6 ст. 38 КПК Російської Федерації закріплено статус слідчого у кримінальному судочинстві, відповідно до якого слідчим є посадова особа, яка вповноважена, у межах своєї компетенції, передбачених КПК, провадити досудове слідство у кримінальній справі.
Таким чином, учені-процесуалісти сходяться на тому, що слідчий є особою, яка вповноважена провадити досудове слідство. Проте чітко визначеного правового її статусу у кримінальному судочинстві немає, оскільки не вказано, хто є слідчим – посадова чи службова особа.
Якщо слідчий є самостійною процесуально незалежною особою, на яку покладено значне коло обов'язків щодо розслідування кримінальної справи, встановлення об'єктивної істини, доказування вини або невинності особи з метою реалізації завдань кримінального судочинства, незрозуміло, чому його статус у КПК України не передбачено.
На думку В. О. Сича, для забезпечення правових гарантій слідчого у кримінальному процесі необхідно внести зміни до ст. 114 КПК України, де в ч. 1 вказати: "Слідчий – це посадова особа, уповноважена законом на безпосереднє провадження досудового слідства й наділена спеціальними, лише їй властивими повноваженнями у кримінальному судочинстві" [28, с. 203].
Таким чином, процесуальний статус слідчого буде закріплено не лише підзаконними актами, а й безпосередньо у КПК України, в якому визначено всіх основних учасників кримінального судочинства (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, захисник та інших), оскільки здійснення завдань судочинства залежить, передусім, від слідчого.
Необхідно також законом визначити професійні вимоги до слідчого, оскільки процесуальна самостійність і незалежність слідчих мають забезпечуватися і особистими їх якостями.
Слідчий повинен мати необхідні знання (кваліфікацію юриста) і професійний досвід. Це зумовлено складністю та багатогранністю виконуваної діяльності.
Процесуальне становище слідчого, його соціально-рольова функція передбачають наявність певних психологічних якостей (організаторські здібності, самоорганізація, гнучкість мислення, самостійність, спостережливість, відповідальність, акуратність, пунктуальність, тактовність, емоційна стійкість та ін.) [18, с. 57].
Слід зазначити, що екстремальність умов роботи слідчого визначила високий ступінь значущості його інтелектуальних, вольових і комунікативних якостей. Слідчий зазнає впливу негативних емоцій, тому йому мають бути властиві:
1) толерантність – стійкість до впливів несприятливих чинників, знижена чутливість до їх впливів;
2) знижений рівень тривожності;
3) емоційна стійкість тощо [18, с. 58].
Діяльність слідчого характеризується значною емоційною насиченістю. Ідеться про те, що робота слідчого пов'язана із впливом негативних чинників (сприйняттям об'єктів, що викликають негативні емоції, наприклад, огляд трупа або частин розчленованого трупа, присутність під час судово-медичного розтину трупа тощо), наявністю перевантажень, спричинених великим обсягом роботи (невідповідність кількості кримінальних справ у провадженні й строків виконання слідчих дій), протидією заінтересованих осіб. Під час пізнавальної діяльності слідчий має з усього нагромадження речей і слідів зібрати саме ті, що стосуються кримінальної справи. У цьому аспекті важливого значення набуває вміння слідчого будувати й варіювати розумові моделі, моделювати події минулого. Слідчому необхідні творче мислення, уява, наявність слідчої інтуїції [18, с. 60].
Слідчий має не лише самоорганізовуватися, а й уміти організовувати інших, координувати їх діяльність. Так, організація огляду місця події передбачає запрошення спеціалістів, понятих, подекуди – потерпілого чи обвинуваченого. Слідчий повинен уміти організувати діяльність різних осіб, бути керівником слідчої дії, керувати всіма учасниками процесу огляду.
Слідчий має працювати у слідчо-оперативній групі (СОГ). При цьому необхідно зважати на психологічну сумісність учасників групи, наявність організуючих засад, розподіл функціональних обов'язків. Одержання інформації під час слідчих дій передбачає вміння слідчого здійснювати психологічний вплив, обирати його необхідний рівень, спрямованість, способи.
Слідчий повинен розумітися на психології інших людей, уміти діагностувати психологічні їх особливості. Він має "перевтілюватися", не виявляти явного, різко негативного ставлення до особи підозрюваного чи обвинуваченого (у цьому контексті робота слідчого є близькою до акторської) [36, с. 140].
У кримінальному процесі слідчий є однією з важливих фігур, тому за своєю кваліфікацією, рівнем освіти, діловими і моральними якостями він має бути на рівні з прокурором, суддею, адвокатом. Саме встановлення таких жорстких вимог до слідчих позитивно вплине на якість досудового слідства й популярність професії слідчого.
Слідчі підрозділи повинні займатися розслідуванням переважно тяжких злочинів, а всі інші необхідно передати органам дізнання. Це позитивно вплине на якість слідства, зокрема, розслідування злочинів підвищеної суспільної небезпеки.
Відомо, що результати роботи слідчого у розкритті й розслідуванні злочинів значною мірою залежать від ефективної взаємодії з органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. На жаль, процесуальні аспекти такої взаємодії на законодавчому рівні відпрацьовано недостатньо.
Взаємодію повинен організовувати й спрямовувати слідчий, якому належить виняткове право на вибір конкретних форм взаємодії як процесуального, так і непроцесуального характеру. Форми такої взаємодії реалізуються не тільки за ініціативою, а й під безпосереднім контролем слідчого.
Таким чином, процесуальний статус слідчого – це система закріплених у кримінально-процесуальному законі функцій, прав і обов'язків, процесуальних гарантій діяльності та відповідальності слідчого за порушення норм цього закону, що відображає його фактичне положення у взаємовідносинах з іншими учасниками кримінального процесу в ході провадження досудового слідства.
2. СТРУКТУРА І ЗМІСТ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ СЛІДЧОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
2.1 Повноваження слідчого як учасника кримінального процесу
Слідчий – це особа, яка провадить досудове слідство у кримінальних справах. Є слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, органів безпеки і податкової міліції. Обговорюється питання про створення єдиного слідчого апарату.
Досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому КПК (ст. 113 КПК України).
Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.
Копію постанови про прийняття справи до свого провадження слідчий протягом доби надсилає прокуророві.
При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення (ст. 114 КПК України).
У разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В такому випадку прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому [16, с. 54].
Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при проведенні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
У справах, в яких досудове слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених ст. 104 КПК України.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.
При проведенні різних слідчих дій слідчий має право використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку і відеозапис.
Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження досудового слідства в кримінальних справах [21, с. 22].
Начальник слідчого відділу має право:
– перевіряти кримінальні справи;
– давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій;
– передавати справу від одного слідчого іншому;
– доручати розслідування справи декільком слідчим;
– брати участь у провадженні досудового слідства;
– особисто провадити досудове слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання. Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК України.
Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених КПК України, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.
Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими ст.ст. 106, 106-1 і 107 КПК України.
Досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його, слідство може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків.
Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю.
Спір про підслідність між слідчими в межах одного й того ж району розв'язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури, що діє на правах районної або міської прокуратури, – транспортний прокурор, який діє на правах районного, міського прокурора.
Спір про підслідність між слідчими різних районів Автономної Республіки Крим, області розв'язує прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, між слідчими різних транспортних прокуратур, що діють на правах районних, міських прокуратур, – транспортний прокурор, який діє на правах прокурора області, між слідчими різних районів міста – прокурор міста Києва, міський прокурор або їх заступники.
Якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей, спір про підслідність розв'язує Генеральний прокурор України або його заступник.
Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк. У межах міста або району, хоч і поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.
Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих (ст. 119 КПК України).
Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.
Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі [21, с. 23].
Зазначений строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування – до трьох місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства не враховується.
В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений ч. 1 ст. 120 КПК України, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого – до шести місяців.
Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.
При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.
Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудового слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.
Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй її права, передбачені ст. 49 КПК України, відмічає про це в постанові, що засвідчується підписом потерпілого.
У випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз'яснює потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.
Якщо в справі заявлено цивільний позов, слідчий зобов'язаний скласти мотивовану постанову про визнання потерпілого цивільним позивачем або про відмову в цьому. Про винесення постанови повідомляється цивільний позивач або його представник. У разі явки цивільного позивача або його представника йому роз'яснюються права, передбачені ст. 50 КПК України, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного позивача чи його представника.
Визнавши необхідним притягти в справі цивільного відповідача, слідчий виносить мотивовану постанову. Постанова оголошується цивільному відповідачеві або його представникові. При цьому йому роз'яснюються права, передбачені ст. 51 КПК України, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного відповідача або його представника.
Слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.
В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.
Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.
Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження. Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її сім'ї.
Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.
Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, опису майна обов'язкова присутність не менше двох понятих.
До участі у проведенні освідування поняті можуть бути залучені у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне. Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства. Поняті, присутні при провадженні зазначених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.
У випадках, передбачених ст. 19 КПК України, слідчий при провадженні слідчих дій запрошує перекладача. Перекладач повинен з'явитися за викликом слідчого і зробити повно і точно доручений йому переклад.
Слідчий роз'яснює перекладачеві його обов'язки і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад, про що відбирає від нього підписку.
Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.
Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим і потерпілим та роз'яснює спеціалістові його права і обов'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії.
В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування.
Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов'язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК України).
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.
Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених КПК України, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова.
У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття КПК України, на підставі якої прийнято рішення.
Коли є достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.
У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.
Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей. Копія постанови негайно надсилається прокуророві.
Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.
Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення. В разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.
Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця досудового ув'язнення.
Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк. В разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу. Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.
Якщо під час досудового слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний заново пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених ст.ст. 131, 132, 133 і 140 КПК України.
При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому його права.
Таким чином, слідчий – учасник кримінального процесу, який прийняв відповідно до закону кримінальну справу до свого провадження та вирішує завдання кримінального процесу шляхом здійснення функції розслідування [21, с. 27].
Слідчий процесуально самостійний і в своїй діяльності керується законом. Його процесуальний статус характеризується такими об'єктивно-правовими положеннями, що випливають із ст. ст. 4, 22, 114, 114-1, 115, 113, 121 КПК України.
При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачене отримання санкції прокурора або рішення суду, та несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення. При виконанні своїх повноважень слідчий незалежний від якогось впливу, діє тільки на підставі й у межах закону і наданих йому прав.
2.2 Функції слідчого у кримінальному процесі
Статус слідчого у кримінальному процесі визначається змістом функцій, які він покликаний виконувати.
У юридичній науці й, зокрема у кримінально-процесуальному праві, проблему функцій прийнято відносити до фундаментальних.
Функції є невід'ємною складовою кримінально-процесуальної діяльності. Тому кримінальний процес може також розглядатися не лише як система послідовних стадій, а й як система функцій суб'єктів кримінально-процесуальних відносин [9, с. 64].
У науці радянського періоду існувало дві основні точки зору щодо поняття кримінально-процесуальної функції.
За однією, функціями визнавали окремі види, окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності, котрі відрізняються за своєю спрямованістю, найближчою метою, на досягнення якої спрямовано цей вид діяльності, і навколо яких складається діяльність усіх учасників кримінального судочинства [9, с. 64; 23, с. 73].
За другою, під функціями розуміють визначені нормами права відповідні напрями кримінально-процесуальної діяльності, спеціальне призначення і роль її учасників або ж основний процесуальний обов'язок, у якому виявляється головне призначення і визначена процесуальна роль кожного з учасників процесу [14, с. 52; 34, с. 54].
Свого часу доволі поширеною стала концепція трьох процесуальних функцій:
1) кримінального переслідування (обвинувачення);
2) захисту;
3) судового вирішення справи.
Водночас не існує завершеної теорії, яка давала б чітке і логічне уявлення про функції кримінального процесу. Зокрема, відсутня загальновизнана точка зору про поняття кримінально-процесуальної функції та її сутність, відмінні риси і особливості. Немає всебічного дослідження змісту зазначеної функції слідчого як суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності.
Функції правомірно відносять до об'єктивних категорій науки кримінального процесу. Характерними рисами останніх є те, що вони:
– мають законодавче закріплення;
– репрезентують основні напрями процесуальної діяльності;
– є домінуючими при визначенні правового статусу суб'єктів кримінального процесу;
– спрямовані на вирішення завдань кримінального судочинства;
– здійснюються суб'єктами названого процесу [9, с. 70].
У загальному розумінні функція в кримінальному процесі – це діяльність конкретного суб'єкта, яку він здійснює відповідно до свого процесуального статусу.
На думку М. Л. Якуб, до процесуальних функцій слід відносити такі види процесуальної діяльності, від яких залежить порушення, рух і вирішення кримінальної справи. І в цьому зв'язку виділяють два аспекти функції: один – як основний обов'язок органу чи особи, що є учасником провадження у справі, другий – як вид, напрям його процесуальної діяльності [36, с. 89].
На думку О. М. Ларіна, процесуальні функції в кримінальному судочинстві – це види (компоненти, частини) процесуальної діяльності, що розрізняються за особливими безпосередніми цілями, які досягаються в підсумку провадження у справі [18, с. 5].
До основних функцій, окрім обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя), С. А. Альперт також відносить: розслідування справи, нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), підтримання цивільного позову, заперечення проти нього [7, с. 21].
Визначаючи кримінально-процесуальні функції як окремі напрями діяльності, В. М. Тертишник вказує на п'ять основних функцій: розслідування, н