К РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ СПРАВИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальний процес"
на тему:
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття, значення і завдання стадії порушення кримінальної справи 6
2. Загальна характеристика принципів кримінального процесу,
що реалізуються у стадії порушення кримінальної справи 13
3. Окремі проблеми реалізації принципів кримінального процесу
у стадії порушення кримінальної справи 18
3.1 Приводи до порушення кримінальної справи. Дотримання процесуальної форми одержання інформації про злочин 18
3.2 Законність та обгрунтованість оцінки й перевірки заяв
і повідомлень про злочини. Доказування у стадії порушення
кримінальної справи 22
3.3 Відмова в порушенні справи і оскарження рішення
про відмову в порушенні кримінальної справи 25
Висновки 31
Список використаної літератури 35


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Важливою передумовою забезпечення законності в діяльності правоохоронних органів є чітка правова регламентація порядку провадження по кримінальним справам, принципи розуміння, додержання і застосування норм кримінально-процесуального права.
Серед цих норм важливе місце посідають ті, що регламентують процесуальну діяльність на різних стадіях кримінального процесу. Особливого значення набуває додержання всіх процесуальних норм, що забезпечують законність та обгрунтованість порушення кримінальної справи. Помилка в цій стадії небезпечна, оскільки її допущення потягне за собою інші порушення закону.
Науковим дослідженням актуальних питань порушення кримінальної справи займались багато фахівців. Це В. С. Зеленецький, Є. Г. Коваленко, Л. М. Лобойко, В. Т. Маляренко, Є. О. Мірошніченко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Півненко, В. Д. Фінько, В. П. Шибіко та ін.
Проте залишається чимало проблем, що вимагають подальшої розробки, особливо з урахуванням сьогодення, розвитку відповідного законодавства з позицій захисту прав і законних інтересів людини.
Частина 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод містить припис, згідно з яким жодна людина не може бути позбавлена свободи інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом. Особа вважається невинною у вчиненні злочину й не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку (ч. 1 ст. 62 Конституції України).
Як можна побачити, і міжнародний акт, і Конституція України прямо вказують на наявність обов'язкового законодавчого регулювання процесу доведеності винуватості та піддання покаранню особи, яка вчинила протиправні дії. Таким законом, в якому визначено процесуальний порядок провадження у кримінальних справах, є Кримінально-процесуальний кодекс України (надалі – КПК України). В його восьми розділах встановлений порядок провадження у кримінальних справах, який є обов'язковим до виконання всіма без винятку суб'єктами, що беруть у ньому участь. Визначений процесуальний порядок провадження у кримінальних справах є важливою складовою кримінального процесу, в якій реалізуються загальні положення КПК України, визначені його завданнями [18, с. 44].
Мета курсової роботи полягає в дослідженні найбільш актуальних питань, пов'язаних із реалізацією принципів кримінального процесу у стадії порушення кримінальної справи.
Завдання дослідження:
– з'ясувати поняття, значення і завдання стадії порушення кримінальної справи;
– дати загальну характеристику принципів кримінального процесу, що реалізуються у стадії порушення кримінальної справи;
– визначити приводи до порушення кримінальної справи й необхідність дотримання процесуальної форми одержання інформації про злочин;
– розглянути, як додержуються принципи законності й обгрунтованості оцінки та перевірки заяв і повідомлень про злочини, здійснюється доказування у стадії порушення кримінальної справи;
– розкрити приводи відмови в порушенні справи і оскарження рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.
Об'єктом дослідження є теоретичні та практичні аспекти, пов'язані із реалізацією принципів кримінального процесу у стадії порушення кримінальної справи.
Предмет дослідження – норми Конституції України, КПК України, в яких містяться положення, пов'язані із визначенням та реалізацією принципів кримінального процесу у стадії порушення кримінальної справи.
Методи дослідження: формально-юридичний, історичний, порівняльний, системного аналізу, структурний.
Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.


1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ І ЗАВДАННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Кримінальний процес як передбачена кримінально-процесуальним законом діяльність поділяється на відповідні частини – стадії. Кожна стадія має особливі завдання, своїх суб'єктів процесуальної діяльності, кримінально-процесуальну форму, правовідносини, початкові й кінцеві процесуальні рішення [10, с. 221].
Порушення кримінальної справи – це акт застосування процесуального права, який здійснюється у формі винесення постанови, що відкриває загальну юридичну можливість провадження всіх без винятку слідчих дій та застосування, за наявності для того відповідних підстав, засобів процесуального примусу [25, с. 389].
Стадія порушення кримінальної справи – початкова стадія кримінального процесу, зміст якої становить діяльність з прийняття, реєстрації, розгляду, перевірки заяв та повідомлень про злочини, прийняття щодо них рішень, з'ясування наявності або відсутності підстав для порушення кримінальної справи [22, c. 6].
Жодна особа не може бути визнана винною у вчиненні злочину, притягнута до кримінальної відповідальності без порушення кримінальної справи. Більш того, у справах публічного обвинувачення, крім справ протокольної форми досудової підготовки матеріалів, обов'язковим є досудове слідство, що не може розпочинатись без порушення кримінальної справи.
Провадження ж розслідування, попереднього розгляду справи суддею і розгляд справи в судовому засіданні без порушення кримінальної справи вважається істотним порушенням вимог і принципів кримінально-процесуального закону, що, своєю чергою, тягне за собою скасування вироку і направлення справи на нове розслідування. Такою є судова практика у кримінальних справах. Своєчасне й обгрунтоване порушення кримінальної справи – необхідна передумова спрямування зусиль органів розслідування на швидке й повне розкриття злочинів, викриття та покарання винних, виконання інших завдань кримінального судочинства [10, с. 221].
Кримінальний процес починається з моменту прийняття уповноваженим на це суб'єктом кримінального процесу офіційної заяви або повідомлення про злочин, явки з повинною або безпосереднього виявлення ознак злочину.
Заява чи повідомлення про злочини, явка з повинною або безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, ініціюють кримінальний процес та його першу стадію – стадію порушення кримінальної справи. Діяльність з розгляду заяв та повідомлень про злочини є системою правовідносин, що виникають між правоохоронними органами та іншими учасниками кримінального процесу [25, с. 389].
Згідно зі статтею 4 КПК України суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів щодо встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, та їх покарання.
Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або такі, що готуються, злочини, в тому числі й в справах, які не підлягають їх віданню.
Стаття 97 КПК України визначає: "По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб запобігти злочину або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, необхідно вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника, а також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.
Кінцевими рішеннями даної стадії є порушення кримінальної справи або відмова в порушенні справи.
Завданнями стадії порушення кримінальної справи є прийняття, реєстрація, розгляд, перевірка заяв та повідомлень про злочини, прийняття щодо них рішень, виявлення та попередження злочинів тощо [7, с. 18].
Засобами вирішення цих завдань є процесуальні дії, спрямовані на одержання доказів та захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб: огляд місця події, отримання пояснень від громадян, витребування й отримання предметів та документів, а також ревізія, контрольна закупка та оперативно-розшукові дії [25, с. 390].
Суб'єктами, які згідно із чинним законодавством мають право вирішувати питання про порушення кримінальної справи, є органи дізнання, слідчий, прокурор, суд. Жодний інший правоохоронний орган не має права вирішувати питання про порушення кримінальної справи. Більшість кримінальних справ порушується органами дізнання і слідчими, які не лише мають юридичні й технічні можливості першими отримувати повідомлення про злочини, а й безпосередньо виявляти латентні злочинні діяння [25, с. 391].
Органами дізнання є міліція, податкова міліція, органи безпеки, командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів та профілакторіїв, органи державного пожежного нагляду, органи охорони Державного кордону, у визначених в законі випадках, та капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Органами досудового слідства є слідчі органів внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та слідчі органів безпеки.
У стадії порушення кримінальної справи орган дізнання, слідчий чи прокурор, а у визначених в законі випадках і суд (справи приватного обвинувачення), здійснивши перевірку інформації про злочин, вирішують питання про те, чи мало місце офіційне повідомлення про злочин і чи є законний привід до порушення кримінальної справи, чи встановлені ознаки злочину, чи немає підстав, що виключають порушення справи, до якого слідчого органу необхідно буде направити справу по підслідності в разі її порушення [20, с. 201].
Порушення кримінальної справи має, перш за все, значення юридичного факту, що тягне за собою для органу дізнання, досудового слідства і прокурора обов'язок розслідувати певну справу, розкрити злочин (якщо він дійсно був) і виявити винних.
Порушити кримінальну справу означає почати кримінальне судочинство щодо злочину, який готується або вже вчинений. Порушення кримінальної справи є правовою підставою для проведення слідчих дій і вжиття передбачених законом заходів процесуального примусу. Ці дії та заходи закон пов'язує з конкретною кримінальною справою. У стадії порушення кримінальної справи не лише вживаються заходи до встановлення винного у вчиненні злочину, а й запобігається в зв'язку із застосуванням заходів процесуального примусу можливість продовження ним злочинної діяльності [10, с. 222].
Порушення кримінальної справи має не тільки юридичне, а й громадське значення. Рішення про її порушення приймає орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд. Тому залежно від роботи цих органів значною мірою й у населення формується уявлення про боротьбу зі злочинністю, про ставлення держави до порушників громадського порядку тощо.
Однією із найістотніших вимог, що висуваються до вирішення питання про порушення кримінальної справи, є своєчасність прийняття рішення по заяві чи повідомленні про злочин. Додержання цієї вимоги в кожному конкретному випадку наближує момент вчинення злочину до моменту розслідування, розгляду справи в суді та покарання винного.
Стадію порушення кримінальної справи іноді іменують стадією прийняття, перевірки і розгляду заяв та повідомлень про злочини. Адже стадія може закінчуватись не лише порушенням справи, а й іншим рішенням – постановою про відмову в порушенні справи. Тому Л. М. Лобойко та В. С. Зеленецький пропонують іменувати її дослідчим провадженням [8, с. 4].
В. М. Тертишник визначає цю стадію більш слушним і доцільним поняттям, яке відповідає змісту і формі діяльності, що здійснюється на цьому етапі кримінального процесу, – дізнанням [25, с. 391].
Згідно із моделлю, запропонованою В. М. Тертишником, дізнанням треба вважати діяльність з прийняття, перевірки і розгляду заяв і повідомлень про злочини, провадження протокольної форми досудової підготовки матеріалів та здійснення органом дізнання невідкладних слідчих дій по порушеній кримінальній справі.
Заява чи повідомлення про злочин мають бути розглянуті протягом трьох діб. Згідно зі ст. 97 КПК України, коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів. Продовження цих строків законом не передбачено.
Таким чином, стадія порушення кримінальної справи є обов'язковим етапом кримінально-процесуальної діяльності. Невиконання завдань цієї стадії перешкоджає подальшому розвитку процесу. Процесуальні дії та відносини, що складають цю стадію, протікають у специфічних для цього етапу судочинства умовах, відповідно до положення суб'єктів процесуальної діяльності щодо закріплених в нормах КПК їх прав та обов'язків, відокремлюють цей етап провадження від інших. У кінці стадії порушення кримінальної справи приймається акт, в якому уповноважені на те посадові особи викладають своє рішення і вказують подальший хід справи.
Виходячи з положень чинного законодавства, можна дійти висновку про наявність загальних правил порушення кримінальної справи:
1) це може зробити лише належний суб'єкт;
2) тільки за наявності передбачених законом приводів і достатніх для цього підстав;
3) лише за відсутності обставин, які виключають провадження у справі, передбачених ст. 6 КПК України;
4) тільки на підставі ретельно перевірених фактичних даних;
5) як за фактом вчиненого злочину, так і проти конкретної особи у зв'язку з наявністю в її діях складу злочину;
6) рішення про порушення кримінальної справи повинно охоплювати всі виявлені на момент його прийняття епізоди злочинної діяльності і всіх причетних до неї осіб;
7) воно повинно бути прийнято своєчасно й обов'язково в межах встановлених законом строків;
8) прийняття такого рішення не може ставитися у залежність від можливості (чи неможливості) розкрити злочин, від позиції потерпілого (у справах публічного обвинувачення), фізичних або юридичних осіб, які заявили (повідомили) про вчинений злочин чи той, що готується;
9) рішення про порушення кримінальної справи в будь-якому випадку має бути оформленим документально в особливому процесуальному акті, який спеціально виноситься для констатації факту, змісту і наслідків прийнятого рішення [18, с. 97].
Швидкий та всебічний розгляд заяв і повідомлень про злочини створює оптимальні умови для вирішення слідчим завдання встановлення об'єктивної істини та забезпечення захисту прав громадян і організацій.
Несвоєчасне порушення кримінальної справи ці умови погіршує: особи, заінтересовані в результатах справи, отримують можливість приховати сліди злочину та перешкоджати встановленню істини.


2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ, ЩО РЕАЛІЗУЮТЬСЯ У СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Оскільки кримінальний процес, у тому числі й окремі його стадії, зокрема, стадія порушення кримінальної справи, є системою правових норм і заснованої на них діяльності, то в ньому можна виокремити основні вихідні положення, загальні правила, засади, які утворюють фундамент цієї системи [25, с. 82].
"Не може йтися про вищу справедливість суду, – зазначає
В. Т. Маляренко, – без впровадження в його діяльність положень, що забезпечують професіоналізм, абсолютну неупередженість та об'єктивність" [16, с. 21].
Відповідно і в юридичній науці під принципами розумітись детерміновані суспільними відносинами та виражені в нормах права ідейно-політичні й моральні основи, засади певної галузі права, якісні особливості, що визначають її найістотніші риси та перспективи розвитку [24, с. 124].
Принципи кримінального процесу – це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найзагальніші положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення призводить до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі [25, с. 33].
Принципи мають загальнообов'язковий характер для всіх учасників процесу; реалізація принципів кримінального процесу забезпечується засобами державного впливу; кримінально-процесуальний закон визначає правовий механізм реалізації та захисту принципів кримінального процесу.
Принципи кримінального процесу – це не пасивне закріплення об'єктивних закономірностей правового життя чи певних правових ідей, не абстрактне побажання, а суттєвий засіб регулювання правовідносин у сфері кримінального судочинства. Вони являють собою акт волевиявлення держави, продукт свідомої законотворчості, й у цьому розумінні можуть виступати засобом розвитку процесуальної форми. Прикладом виступає Конституція України, в якій сформульовані такі принципи кримінального процесу, як змагальність, недопустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім'ї та своїх близьких родичів, знайшов юридичне визначення і розкриття принцип презумпції невинуватості обвинуваченого [25, с. 83].
Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони:
– є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;
– виступають суттєвими гарантіями правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;
– синхронізують усю систему процесуальних норм і забезпечують узгодженість кримінально-процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми;
– створюють юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм та вирішення спірних питань;
– слугують основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримінально-процесуальних інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних гарантій правосуддя [6, с. 52].
"Значення засад судочинства, – як зазначає В. Т. Маляренко, – вбачається не тільки в тому, що кожне рішення, прийняте з порушенням їх вимог, підлягає скасуванню, а й у тому, що вони вносять упорядкованість у випадках застосування права за аналогією, а також сприяють правильному розумінню змісту інших правових норм" [19, с. 44].
"Більше того, – вважає А. Колодій, – виражені в праві принципи стають принципами правосвідомості, внутрішнім регулятором поведінки людей" [12, с. 18].
Традиційно в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють на конституційні (закріплені в Конституції держави) та інші (суто кримінально-процесуальні).
При цьому важливо відокремлювати принципи кримінального процесу від принципів судоустрою, а також принципів організації і діяльності окремих правоохоронних органів.
Принципи судоустрою – це принципи організаційні, вони визначають побудову судової системи, взаємозв'язок усіх ланок судової влади.
Принципи кримінального процесу – це принципи діяльності слідчого, органів дізнання, прокурора і суду з розгляду заяв і повідомлень про злочини, дізнання, розслідування, судового розгляду кримінальних справ, касаційного провадження та перегляду справ за нововиявленими обставинами, тобто це принципи виконання суб'єктами процесу своїх процесуальних функцій (розслідування, захисту, обвинувачення, правосуддя), принципи діяльності, спрямованої на вирішення завдань саме кримінального процесу [25, с. 86].
На стадії порушення кримінальної справи реалізуються принципи різного рівня узагальненості:
1) загальноправові принципи – принципи, характерні для всіх галузей права (наприклад, законність, справедливість, рівність людей перед законом);
2) міжгалузеві – принципи, характерні для деяких галузей права (наприклад, притаманний як цивільному, так і кримінальному процесу принцип об'єктивної істини);
3) галузеві принципи – принципи, характерні лише для окремої галузі права (наприклад, щодо кримінального процесу, то це презумпція невинуватості обвинуваченого, публічність, недопустимість примусу до свідчень проти самого себе й своїх близьких родичів та членів сім'ї тощо).
Принципами кримінального процесу, що реалізуються на стадії порушення кримінальної справи, на наш погляд, є:
– встановлення об'єктивної істини;
– забезпечення захисту прав і свобод людини;
– недоторканність сфери особистого життя;
– недоторканність особи;
– недоторканність житла;
– забезпечення таємниці листування, телефонних та інших розмов, телеграфної і поштової кореспонденції;
– забезпечення таємниці банківських вкладів;
– непорушність права власності;
– повага та захист честі й гідності людини;
– презумпція невинуватості обвинуваченого;
– презумпція добропорядності людини;
– рівність людей перед законом;
– гарантованість доступу до правосуддя;
– забезпечення обвинуваченому права на захист;
– недопустимість примушування до свідчень проти самого себе, членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів;
– забезпечення безпеки учасників кримінального процесу;
– допустимість застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності;
– допустимість притягнення до кримінальної відповідальності тільки за умови доведеності вини;
– незалежність слідчого;
– прокурорський нагляд за забезпеченням законності на стадії порушення кримінальної справи;
– змагальність та диспозитивність;
– свобода оскарження процесуальних дій і рішень;
– недопустимість звуження існуючих прав і свобод людини;
– застосування державної мови;
– документованість слідчих дій;
– законність;
– толерантність;
– гуманізм;
– справедливість.
Таким чином, у своїй сукупності принципи кримінального процесу, реалізуючись у різних його стадіях, в тому числі – у стадії порушення кримінальної справи, утворюють злагоджену систему єдиних за своєю спрямованістю на забезпечення правосуддя основоположних засад визначального характеру, в якій кожен із принципів має свою самостійну теоретично-правову сутність і процесуально-генетичну цінність, виступаючи першоджерелом окремих правових інститутів, органічно поєднаний з іншими засадами, а всі вони разом взяті визначають особливість процесуальної форми і становлять основу процесуальних гарантій істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості.


3. ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
3.1 Приводи до порушення кримінальної справи. Дотримання процесуальної форми одержання інформації про злочин
Приводи до порушення кримінальної справи – це передбачені законом (ст. 94 КПК України) джерела початкових відомостей про злочин, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини та зобов'язують правоохоронні органи здійснити перевірку інформації, що міститься в них, по суті [7, c. 30].
Приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви та повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості чи окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом;
3) з'явлення з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Усі перелічені приводи до порушення кримінальної справи охоплюються терміном "заяви та повідомлення про злочини".
Правильне процесуальне оформлення приводу до порушення кримінальної справи дозволяє уникнути помилок при розв'язанні питання про порушення кримінальної справи [27, с. 38].
Дотримання процесуальної форми одержання інформації про злочин дозволяє використовувати її в майбутньому як докази у справі [14, с. 130].
Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними та письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджається про відповідальність за неправдивий донос, про що зазначається в протоколі [8. с. 4].
Письмова заява має бути підписана особою, від якої вона подається.
Анонімні заяви не можуть бути приводом до порушення кримінальної справи. Вони лише є приводом для перевірки фактів, що в них містяться. Приводом до порушення кримінальної справи може бути безпосереднє виявлення ознак злочину самим органом, якому доручено перевірку.
Повідомлення про злочин можуть бути зроблені керівниками підприємств, установ та організацій, посадовими особами, а також представниками влади або громадськості, коли вони мають дані про вчинення злочину. Такі повідомлення мають бути зроблені в письмовій формі та підписані посадовою особою. До повідомлень можуть бути додані документи, що підтверджують факт вчинення злочину, відомості про осіб, що його вчинили (наприклад, акт ревізії, виписка з історії хвороби тощо). Закон не містить будь-яких вимог щодо оформлення листів громадян, оскільки обмежувати ці види інформації процесуальними рамками неможливо та й недоцільно [22, с. 98].
Явка з повинною – це особиста, добровільна, зроблена з власної ініціативи заява особи про вчинений нею злочин органу дізнання або досудового слідства, прокурору або суду.
При явці з повинною складається протокол (ст. 96 КПК України), в якому докладно викладається зроблене повідомлення. При цьому встановлюється особа того, хто з'явився, з'ясовується причина явки з повинною, виясняються дані про співучасників злочину і коло осіб, які можуть підтвердити обставини злочину.
Докладне з'ясування обставин явки з повинною необхідне тому, що явка може бути спричинена не лише каяттям у вчиненому, а й намаганням приховати більш тяжкий злочин або взяти на себе чужу вину [25, с. 390].
Явка з повинною є обставиною, що пом'якшує відповідальність, а в деяких випадках і обставиною, яка в сукупності з іншими фактами може звільняти особу від кримінальної відповідальності чи покарання.
Повідомленнями, опублікованими у пресі, є статті, листи тощо, надруковані в багатотиражних газетах та журналах.
На наш погляд, до них доречно було б віднести й інформацію, оголошену по радіо та в телепередачах, що теж є формою опублікування, до того ж, ця інформація фіксується на матеріальних носіях.
Матеріали стінної газети не є повідомленнями преси, і тому не можуть бути використані як привід до порушення справи. Якщо такі матеріали стануть відомі органу, яким має право порушити кримінальну справу, то приводом до її порушення буде виявлення ознак злочину самим органом.
Статті, листи, які редакціями не були надруковані, а переслані в органи слідства, можуть бути приводом до порушення кримінальної справи як повідомлення громадських організацій або державних установ.
Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без будь-якого повідомлення виявляють злочин і порушують кримінальну справу, використовуючи надані їм повноваження.
Органи дізнання здійснюють безпосереднє виявлення ознак злочину в процесі адміністративної діяльності, а органи дізнання, наділені оперативно-розшуковою юрисдикцією, також у процесі оперативно-розшукових заходів.
Виявлення злочинів є одним із завдань міліції та служби безпеки.
Слідчий безпосередньо виявляє ознаки злочину, щодо якого не було порушено кримінальної справи, в процесі провадження слідчих дій, а суд – у процесі судового розгляду.
Про безпосереднє виявлення ознак злочину співробітники органів дізнання мають складати рапорт або інший документ, що прирівнюється до повідомлення посадових осіб та підлягає розгляду нарівні з іншими приводами до порушення справи.
Інша інформація про злочини: повідомлення громадян по телефону, повідомлення про спрацювання охоронної сигналізації, інформація негласних співробітників, повідомлення по радіо та телебаченню, інформація медичних установ про надходження до них осіб з ознаками кримінальних травм та інша інформація, яка не мас характеру офіційних повідомлень та заяв про злочини не може бути приводом до порушення кримінальної справи і не породжує кримінально-процесуальних відносин. Проте вона підлягає перевірці в адміністративному порядку. Вона може бути підставою для виїзду на місце події, проведення оперативно-розшукових заходів, призначення ревізії, проведення контрольних закупок та інших перевірочних дій. Якщо в процесі перевірочних дій будуть виявлені ознаки злочину, складається рапорт про безпосереднє виявлення ознак злочину.
Відмова в прийомі заяв і повідомлень про злочини за будь-якими мотивами неприпустима. Працівники міліції зобов'язані приймати заяви та повідомлення про злочини в будь-який час і в будь-якому місці, якщо вони перебувають при виконанні службових обов'язків. Отримані заяви негайно передаються до чергової частини для реєстрації та належної перевірки.
Отримавши заяву чи повідомлення про злочин, слідчий або співробітник органу дізнання зобов'язаний у найкоротший строк визначити, чи є необхідність вжиття негайних заходів з попередження, припинення злочину, надання допомоги потерпілим та збереження слідів, і в необхідних випадках вжити таких заходів.
3.2 Законність та обгрунтованість оцінки й перевірки заяв і повідомлень про злочини. Доказування у стадії порушення кримінальної справи
Згідно зі статтею 97 КПК України за заявою або повідомленням про злочин, що надійшли до правоохоронного органу, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з рішень: про порушення справи, про відмову в порушенні справи, про передачу заяви або повідомлення за підслідністю або підсудністю.
Одночасно вживаються всі можливі заходи, щоб запобігти злочину. Якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин, тоді така перевірка провадиться в строк не більше десяти днів без проведення слідчих дій (за винятком огляду місця події).
Розгляд заяв та повідомлень про злочини полягає в оцінці їх за формою та змістом. При цьому з'ясовуються такі обставини:
– чи є заява або повідомлення про злочин, що готується або вчинений, приводом до порушення кримінальної справи;
– чи є у фактах, про які повідомлено, ознаки злочину;
– чи є в діях, про які повідомлено, будь-який конкретний склад злочину;
– за якою статтею може бути кваліфікований злочин;
– чи немає підстав для відмови в порушенні справи;
– якими фактичними даними підтверджуються названі вище обставини;
– чи є необхідність у проведенні додаткових перевірочних дій, спрямованих на з'ясування тих або інших обставин;
– чи не піддягає заява або повідомлення передачі за підслідністю в іншій орган;
– до чиєї юрисдикції належить розв'язання заяви або повідомлення по суті;
– чи додержані права заявника та інших зацікавлених осіб і які додаткові заходи треба вжити до їх захисту;
– чи є сукупність одержаних відомостей достатньою для прийняття підсумкового рішення, передбаченого законом [8, с. 5].
У необхідних випадках проводиться перевірка заяв і повідомлень про злочини, яка полягає у провадженні процесуальних й інших передбачених законом та підзаконними актами дій зі збирання, дослідження, перевірки й оцінки доказів.
Основний зміст діяльності з перевірки заяв та повідомлень про злочини полягає у встановленні наявності або відсутності в події, що досліджується, ознак злочину. Тобто така діяльність має пізнавальний характер. Пізнання в кримінальному процесі може здійснюватися не інакше як у формі доказування. У стадії, що розглядається, без доказування неможливо вирішити питання про наявність або відсутність підстав до порушення справи або відмови в її порушенні [14, с. 63].
Цілком очевидно, що процес доказування буде найбільш результативним у разі максимального його наближення за часом до події злочину (отримання повідомлення про нього). Пов'язувати діяльність з доказування з провадженням лише слідчих дій за порушеною кримінальною справою – означає штучно відкладати пізнавальний процес, формалізувати його всупереч об'єктивно існуючим закономірностям [11, с. 212].
Нарешті, передбачені законом засоби перевірки заяв і повідомлень про злочини включають деякі слідчі дії, а у своїй сукупності можуть бути засобами отримання різних доказів, дозволяють здійснити їх перевірку, визначити віднесеність до справи та достовірність.
Чинний кримінально-процесуальний закон передбачає такі засоби отримання доказів у стадії порушення кримінальної справи:
– безпосереднє отримання заяв та повідомлень про злочини;
– з'явлення з повинною;
– отримання пояснень від громадян;
– витребування та отримання предметів і документів;
– провадження огляду місця події;
– проведення виїмки поштово-телеграфної кореспонденції;
– зняття інформації з технічних каналів зв'язку;
– проведення судово-медичного чи медичного освідування;
– проведення ревізій та аудиторських перевірок;
– здійснення оперативно-розшукових заходів [11, с. 214].
Чинний наразі закон дозволяє в порядку винятку проведення до порушення кримінальної справи таких слідчих дій, як огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України); виїмка поштово-телеграфної кореспонденції (ч. З
ст. 187 КПК України); зняття інформації з технічних каналів зв'язку (ч. З ст. 187 КПК України); судово-медичне освідування тощо.
Однак, як свідчить практика, перелічених засобів інколи буває недостатньо для розв'язання основного завдання стадії порушення кримінальної справи – визначення наявності або відсутності ознак злочину. Для вирішення цього питання часто виникає необхідність у проведенні тих чи інших експертиз. Наприклад, судово-медичної – для визначення тяжкості тілесних ушкоджень, товарознавчої – для з'ясування вартості викраденого тощо [14, с. 89].
На нашу думку, наразі існує необхідність реформувати стадію порушення кримінальної справи.
По-перше, для розв'язання завдань, що постають перед даною стадією, не вистачає процесуальних засобів.
По-друге, багато з передбачених законом засобів отримання доказів у стадії порушення справи носять непослідовний, суперечливий та штучний характер.
Реформувати стадію порушення кримінальної справи шляхом розширення переліку дозволених до провадження слідчих дій – такий підхід малоперспективний [23, с. 40].
На нашу думку, найбіл