К РОЛЬ СУДУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальний процес"
на тему:
РОЛЬ СУДУ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Загальна характеристика кримінально-процесуальних
гарантій забезпечення прав і свобод громадян
на досудовому слідстві 6
Розділ 2. Судовий контроль у системі гарантій забезпечення прав
і свобод громадян на досудовому слідстві: роль та значення 11
Розділ 3. Проблема меж судового контролю на стадії
досудового слідства 16
Висновки 24
Список використаної літератури 27

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Проголосивши себе суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою, Україна фактично взяла на себе обов'язок реально гарантувати основні ідеї соціально-правової держави. Світова практика конституціоналізму свідчить, що переважна більшість країн, які називають себе правовими, декларують насамперед прихильність загальнолюдському, гуманістичному виміру у здійсненні влади, забезпеченню прав та свобод людини і громадянина. У таких прагненнях Україна не є винятком. Проте проблема забезпечення прав і свобод особи у нашій державі постає ще доволі гостро, зокрема це стосується кримінального судочинства, діяльності органів дізнання та досудового слідства, які вправі застосовувати заходи процесуального примусу, втручатися у сферу особистого життя суб'єктів, які залучаються до процесу.
Специфіка діяльності суду щодо забезпечення законності, прав, свобод та інтересів громадян на досудовому слідстві обумовлена тим, що судова влада є самостійною і незалежною гілкою державної влади. Органи, які розслідують злочини, не входять до системи органів, що здійснюють правосуддя. Проте оскільки органи дізнання та слідства, по суті, "працюють" на суд, і саме він розглядає кримінальні справи, які вони розслідували, можна говорити про те, що суд (суддя) має правову можливість певною мірою впливати на слідство з метою забезпечення законності, захисту прав та інтересів учасників кримінального процесу [36, c. 7].
судово-правова реформа, що здійснюється в Україні, має на меті створення більш ефективної системи судочинства, яка б дозволяла успішно поєднувати ефективну діяльність судів і правоохоронних органів з охороною прав та законних інтересів не лише осіб, чиї права порушуються учасниками відповідних правовідносин (в цивільному, адміністративному, господарському судочинстві), але й тих, що притягуються до кримінального процесу як потерпілі від злочинів, підозрювані у вчиненні злочинів, обвинувачені та підсудні [10, с. 700].
Побудова демократичної, соціальної та правової держави нерозривно пов'язана із формуванням нового типу правової системи. Правотворча діяльність має бути зорієнтована на основні конституційні засади, зокрема такі, як верховенство права, ефективне правове регулювання, реальне забезпечення прав людини і громадянина [25, с. 47].
Ці засади повинні відобразитися у реформуванні правової сфери. Їх суттю є самообмеження держави і розширення прав і свобод особистості, що досягається за допомогою формування такого методу правового регулювання кожної з галузей права, який забезпечував би охорону інтересів особистості й обмежував можливості держави щодо порушення цих прав, що повною мірою відноситься й до методу кримінально-процесуального регулювання.
Наведені обставини вказують на актуальність теми курсового дослідження.
Вивченню проблем ролі суду у забезпеченні прав і свобод громадян на досудовому слідстві присвятити свої праці багато українських і російстких домлідників в галузі еримінального процесу. Серед них: Волколуп О. В., Гошовський М.І., Демідов І. Ф., Дудар О. Ф., Клочков В.І., Коваленко Є. Г., Козьяков І. С., Коляда П. В., Коновалов Є. А., Лобойко Л. М., Маляренко В. Т., Маркуш М. А., Мінюков А. П., Михеєнко М. М., Нор В. Т., Піюк А. М., Пилипчук П.І., Романюк Б. С., Сірий М.І., Тертишник В. М., Туманянц А. Р., Чепурнова Н. М., Черечукина Л. В., Шибіко В. П. та ін.
У рамках поставленої проблеми метою роботи є: комплексний розгляд проблем у галузі судового контролю за забезпеченням прав та свобод людини і громадянина на досудовому слідстві.
Об'єктом дослідження виступають процесуально-правові відносини, що виникають в процесі судового контролю за забезпеченням прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства за законодавством України.
Предметом дослідження є правові норми, що регулюють питання судового контролю за забезпеченням прав і законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства на досудовому слідстві.
Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання:
– розглянути кримінально-процесуальні гарантії забезпечення прав і свобод громадян на досудовому слідстві;
– визначити роль і значення судового контролю у системі гарантій забезпечення прав і свобод громадян на досудовому слідстві;
– розкрити проблему меж судового контролю на стадії досудового слідства.
Методи дослідження: діалектичний підхід наукового пізнання, а також комплекс сучасних загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема, формально-логічний, історико-правовий системно-структурний, порівняльний, описовий.
Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.


РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ
Встановлені кримінально-процесуальним законом правила провадження по кримінальним справам спрямовані на охорону прав і законних інтересів громадян, держави, громадських організацій, підприємств й установ, що беруть участь у кримінальному процесі, і у такий спосіб є процесуальними гарантіями [32, с. 74].
На думку Д. С. Карєва, "процесуальні гарантії – це норми кримінально-процесуального права, що забезпечують здійснення завдань правосуддя, охорону прав і законних інтересів всіх осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, організацій, установ і підприємств" [13, с. 84].
Д. С. Карєв вбаачає два завдання, що постають перед процесуальними гарантіями, а саме:
1) створення належних умов для здійснення завдань правосуддя;
2) охорону прав і законних інтересів всіх осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, підприємств, установ й організацій [13, c. 85].
Дещо інше обгрунтування поняття процесуальних гарантій наводить М. С. Строгович. Він вважає, що "процесуальні гарантії – це встановлені процесуальним законом заходи, які забезпечують правильне здійснення по кожній кримінальній справі завдань правосуддя" [31, с. 64].
Як правило, кримінально-процесуальні гарантії визначаються як встановлені законом заходи і способи, що сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особистості [12, с. 106].
Таке визначення, будучи недостатньо повним, у той же час правильно орієнтує на нерозривний зв'язок процесуальних гарантій належного здійснення правосуддя й гарантій інтересів особистості.
Іншими словами, значення кримінально-процесуальних гарантій не можна пов'язувати лише з охороною інтересів правосуддя або тільки з охороною інтересів особистості й не можна протиставляти їх один одному. У той же час потрібно мати на увазі, що гарантії правосуддя не поглинають собою гарантій прав особистості, оскільки в цьому випадку взагалі виключається можливість конфліктів і розбіжностей суспільних й особистих інтересів [8, с. 20].
Проте у кримінальному судочинстві розбіжність цих інтересів спостерігається частіше, ніж в інших сферах відносин держави й фізичної особи.
У кримінальному судочинстві обвинувачений або підозрюваний часто вдаються до різних хитрощів, щоб уникнути передбаченого законом покарання, втім, і при такому поводженні він користується всіма гарантіями його процесуальних прав. Це викликає необхідність розрізняти й досліджувати як наукову проблему процесуальних гарантій правосуддя, так й проблему процесуальних гарантій прав особистості, але як основного виду процесуальних гарантій правосуддя [33, с. 14].
Система процесуальних норм і процесуальних відносин у кримінальному процесі побудована у такий спосіб, що для органів дізнання, прокуратури і суду створюються всі умови, що забезпечують правильне розслідування та розгляд кримінальних справ, з'ясування по них всіх істотних обставин, встановлення істини.
Процесуальні гарантії – гарантії правосуддя, а кримінальний процес – це система таких процесуальних гарантій. У цьому значенні будь-який інститут кримінального процесу, будь-який процесуальний принцип виступає як процесуальна гарантія повного, всебічного й об'єктивного розслідування кримінальної справи й справедливого його вирішення [24, c. 112].
Кримінально-процесуальні інститути слугують захисту як прав громадян, що беруть участь в кримінальному процесі, так і їх законних інтересів.
Право особистості й законний інтерес особистості – категорії не тотожні. Втім, права громадянина виражають його законні інтереси, слугують їх захисту. Тому цілком правомірна постановка питання про процесуальні гарантії прав і законних інтересів громадян, що беруть участь у процесі, як особливий вид процесуальних гарантій правосуддя [17, с. 44].
За своєю метою й суттю кримінально-процесуальні гарантії прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, є демократичними гарантіями. При цьому необхідно відзначити, що система процесуальних прав і гарантій особистості в кримінальному процесі має на меті забезпечити не будь-який, а лише законний інтерес учасника кримінального судочинства, тобто такий інтерес, який відповідає завданню пізнання компетентними органами держави об'єктивної істини, викриттю і справедливому покаранню винних і лише відповідно до їх дійсної вини [34, с. 213].
Важливе значення в системі процесуальних заходів охорони прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, мають:
1) обов'язки посадових осіб – дізнавача, прокурора, суддів – по забезпеченню прав і законних інтересів зазначених осіб;
2) сукупність прав, наданих кожній особі, що бере участь у кримінальному процесі.
Зміст процесуальних гарантій не вичерпується перерахованими вище елементами, втім, важливо відзначити, що всі елементи взаємозалежні й забезпечують один одного. Наприклад, обов'язок слідчого залучити особу як підозрюваного, є однією із гарантій його права знати, у чому він підозрюється [18, c. 38].
Необхідно зазначити, що процесуальні гарантії прав учасників досудового провадження на відміну від конституційних, здебільшого індивідуальні та застосовуються до учасників досудового слідства згідно з їх статусом. Всі права та обов'язки учасників кримінального процесу викладені у главі 3 КПК України.
Так, згідно зі статтею 43 КПК України, обвинувачений має свої індивідуальні права, а саме:
– знати, в чому його обвинувачують;
– давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
– мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
– подавати докази;
– заявляти клопотання;
– ознайомлюватися по закінченні досудового слідства з усіма матеріалами справи;
– брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції;
– заявляти відводи;
– подавати скарги на дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки;
– оскаржувати арешт в судовому порядку та знайомитись з усіма матеріалами справи по закінченні досудового слідства.
Підозрюваний у вчиненні злочину має здебільшого такі самі права, що й обвинувачений, а також користується додатковими правами, а саме:
– правом вимагати перевірки правомірності затримання;
– правом мати побачення із захисником віч-на-віч до першого допиту як підозрюваного, а після першого допиту без обмеження їхньої кількості й тривалості.
Необхідно підкреслити, що конституційні гарантії охоплюють всіх учасників кримінального процесу.
Очевидно, що в реалізації прав суб'єктів не все залежить від самих суб'єктів. Певні дії повинні бути зроблені іншими учасниками кримінально-процесуальної діяльності. Зокрема, для здійснення своїх прав потерпілий повинен бути вчасно сповіщений про наявність відповідних прав, процедуру й особливості їх реалізації у відповідній стадії кримінального судочинства, а також наслідках здійснення цих прав [8, с. 59].
Проте в законі немає вказівок, коли особа, яка провадить дізнання або слідчий повинні визнати громадянина потерпілим. Загальне тлумачення ст. 49 КПК України дає слідчому право виносити постанову про визнання особи потерпілою в будь-який момент досудового слідства [9, с. 48].
Тому необхідно, щоб учасникам була надана реальна можливість здійснювати їх права, тобто не допускалася протидію (у тій чи іншій формі) реалізації законних прав суб'єктів кримінального судочинства.
Комплекс процесуальних заходів, спрямований на надання можливості здійснювати права учасників кримінального судочинства, являє собою інститут забезпечення прав і захисту законних інтересів учасників кримінального процесу [8, с. 59].
Отже, як можна побачити, спеціальної уваги заслуговує питання про гарантії реалізації прав людини. Без розробки розгорнутої системи гарантій домогтися реального забезпечення прав людини, ліквідувати розрив між словом і справою, між юридичною нормою і життям неможливо. Саме гарантії прав та свобод людини, учасника досудового слідства тісно пов'язані із гарантіями законності та правосуддя.

РОЗДІЛ 2. СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ У СИСТЕМІ ГАРАНТІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ: РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ
Поступові демократичні перетворення, що відбуваються в Україні з моменту проголошення незалежності, привели до закономірного підвищення ролі суду в забезпеченні законності, прав і свобод особи. Саме в процесі здійснення провадження по кримінальних справах права і свобод особи піддаються найбільшим обмеженням. Тому необхідні тверді гарантії, що забезпечують законність і правомірність проведення всіх процесуальних дій.
Однією з основних гарантій у цій сфері є здійснення судового контролю на досудових стадіях кримінального процесу.
Судовий контроль – це конституційно закріплена особлива правова форма реалізації контрольної функції держави в сфері здійснення судової влади, що знаходить своє вираження в охороні судами конституційної, загальної і господарської юрисдикції конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні режиму законності, верховенства і прямої дії Конституції [39, с. 11].
Судовий контроль на досудових стадіях кримінального процесу здійснюється за трьома напрямками:
1) контроль за тими процесуальними діями, що обмежують особисті права і свободи особи (проведення обшуку житла й іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, а також виїмка з житла й іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку);
2) прийняття рішення про застосування найбільш суворого запобіжного заходу, пов'язаного з триманням особи під вартою;
3) контроль за тими рішеннями органу дізнання, слідчого, якими завершується провадження по кримінальній справі: постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи та про припинення кримінальної справи (інші рішення слідчого і органу дізнання також підлягають судовому контролю, але вже на судових стадіях провадження кримінальної справи) [40, с. 19].
Функція судового контролю, як процесуального інституту вітчизняного судочинства, склалася історично.
Статут карного судочинства 1864 р. Російської імперії наділяв суд повноваженнями перевірки "достовірності" слідчих дій, проведених поліцією (ст. 107 Статуту).
У СРСР роль суду в здійсненні контролю на досудових стадіях кримінального процесу була мінімізована, що було пов'язано з розвитком та посиленням прокурорського нагляду.
З прийняттям Конституції України 1996 р. істотні права впливу на хід розслідування справи одержав суд. У юридичній літературі розгорнулася дискусія між прихильниками збереження прокурорського нагляду в колишньому вигляді і введення судового контролю.
Необхідно зазначити, що контрольна функція суду і прокурорський нагляд повинні бути частинами одного механізму контролю за діяльністю органів дізнання і досудового слідства, кінцевою метою якого є забезпечення прав і свобод особи, що потребує чіткого розмежування повноважень суду і прокуратури з цього питання [16, с. 22].
Проблемним вбачається також питання оскарження ухвал і постанов суду, винесених у процесі здійснення судового контролю. У такому випадку для захисту своїх прав особа може звернутися у вищестоящий суд, а в деяких випадках оскарження взагалі неможливе. Це стосується, наприклад, постанов і ухвал суду про проведення процесуальних дій у житлі чи іншім володінні особи (ст.ст. 177, 178, 190 КПК України), оскільки ці рішення не підлягають оскарженню з боку приватних осіб, а набирають чинності та виконуються негайно (ч. 3 ст. 402 КПК України). Проте відмова в проведенні даних процесуальних дій може бути оскаржена.
Слід погодитися з думкою тих авторів, які вважають, що здійснення судом контролю за законністю і обгрунтованістю дій і рішень органів досудового розслідування є самостійною функцією судової влади, яку здійснюють виключно суди [14, с. 44; 36, с. 26].
Зрозуміло, що правосуддя, як основна функція судової влади, та судовий контроль мають багато спільного. Спільне між ними виявляється у:
1) спільних правовідносинах, що складаються у сфері функціонування судової влади, де найбільш чітко виявляються охоронні та регулятивні функції держави;
2) принципах та особливому процесуальному суворо регламентованому законом порядку (процесуальній формі) здійснення правосуддя і судового контролю;
3) формі реалізації правосуддя та судового контролю – постановлення судом відповідного судового рішення (вироку, постанови, ухвали) [37, с. 8].
Проте поряд із загальними рисами є також і суттєві відмінності. Найперше це:
1) неоднакові форми державної діяльності, де знаходить свою реалізацію судова влада;
2) неоднакове їх функціональне призначення, адже при здійсненні правосуддя найяскравіше вираженою є регулятивна функція держави, тоді як при виконанні судового контролю судовими органами реалізується контрольна діяльність держави та виконується охоронна функція [37, с. 9].
Аналізуючи контрольну діяльність суду на підставі норм Конституції України та КПК України, виділимо такі ознаки, якими характеризується, саме контрольна функція суду:
– при здійсненні контрольної діяльності не вирішується питання про винність або невинність особи, притягнутої до кримінальної відповідальності;
– основним предметом цієї діяльності є перевірка правомірності застосування до осіб заходів процесуального примусу, які обмежують конституційний принцип недоторканості особи;
– суд здійснює перевірку рішень органів досудового слідства, пов'язаних із закінченням провадження у справі в цілому на досудових стадіях процесу [40, с. 23].
Оскільки чинна раніше система передбачала право на оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи та закриття справи прокурору, який є суб'єктом досудового слідства, розгляд скарг з цих питань судом створює гарантії законності й обгрунтованості рішень, що ним приймаються.
Відтак, норми передусім чинної Конституції України дають підставу для виділення в діяльності судової влади, крім виключної функції правосуддя, ще й контрольну функцію в кримінальному процесі. Йдеться про окрему, самостійну, функцію суду, змістом якої є захист конституційних прав громадян шляхом контролю та перевірки застосування заходів процесуального примусу, пов'язаних з обмеженням цих прав [21, с. 41].
Таким чином, значення судового контролю в кримінальному процесі як засобу захисту прав, свобод і законних інтересів особи, полягає в такому:
– наданням можливості для звернення обвинуваченому, потерпілому або іншому учаснику кримінального процесу до незалежного і незаіртересованого у результатах розгляду суду зі скаргою на дії слідчого чи прокурора, що являє собою важливу гарантію прав та свобод людини від необ'рунтованого їх порушення і відіграє роль стримуючого органи слідства фактора;
– судовий контроль забезпечує громадянам доступність судового захисту (доступу до правосуддя) під час попереднього розслідування, що означає можливість швидкого та ефективного відновлення порушеного права;
– судовий контроль дає можливість запровадити на попередньому слідстві деякі елементи змагальності.
Отже, в системі юридичних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина судовий контроль набуває особливого значення, що підтверджено багатьма правниками.


РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА МЕЖ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
Процесуальні повноваження органів прокуратури, суду та керівників слідчих відділів стосовно діяльності слідчого повинні бути збалансовані [28, с. 51].
Судовий нагляд – це засіб обмеження свободи державної влади і засіб контролю. Ідея полягає в тому, що жоден орган не повинен мати надто великої влади, а змагальність є важливим засобом відновлення рівноваги між підозрюваним і державою [22, с. 77].
Для виходу досудового слідства на якісно новий рівень до слідчого, його статусу потребується серйозна увага, у тому числі конституційне і законодавче врегулювання. В іншому разі, якщо в Конституції України йдеться про суд, прокуратуру і адвокатуру, то про досудове слідство немає розмови [25, с. 139].
Будь-які обмеження прав і свобод особи повинні застосовуватися лише за рішенням суду. Дії та рішення, які мають обвинувальний характер, повинні здійснюватися лише прокурором. За такої конструкції процесу змагальності на досудовому слідстві забезпечуватиметься за рахунок розширення прав обвинуваченого, потерпілого і їх захисників, законного представника, цивільного позивача, цивільного відповідача, введення судового контролю за діями слідчого і прокурора, оскільки наразі судовий контроль втілюється в формі фрагментарних усічених повноважень суду [29, с. 6].
Проблема установлення чіткого контролю за органами досудового слідства є актуальною. Насамперед, це має бути контроль з боку судових органів, і, зазвичай, внутрішній механізм контролю. Нагляд за діями слідства здійснюється прокуратурою, проте в найбільш важливих випадках спори досудового слідства повинен вирішувати суд. У КПК України існує альтернатива, згідно з якою заінтересований особі надано право звернутися до прокурора, чи суду (ст. ст. 110, 234-236-6 КПК України). Практика застосування цього закону показала його ефективність.
Звідси, змагальність повинна проявлятися в розумному розширенні судового контролю за законністю й обгрунтованістю дій органів досудового слідства, який гарантуватиме дотримання змагальності, законності на досудовій стадії слідства; законність, обгрунтованість і об'єктивність вирішення спірних питань, що виникають в цій стадії; створить найбільш сприятливі умови для успішного вирішення завдань досудового слідства; забезпечить дотримання прав і свобод людини і громадянина, верховенство права, рівність всіх перед законом і судом [12, с. 105].
У судовому контролі заінтересовані як держава, так і громадяни, оскільки за такої конструкції всім учасникам процесу гарантується можливість домагатися захисту й охорони публічних і особистих інтересів законними методами.
Таким чином, судовий контроль, який охоплює судовим захистом права, свободи та законні інтереси людини і громадянина, вимагає свого послідовного розширення й на стадії досудового слідства. Необхідність судового контролю під час досудового слідства передбачена у Постанові Верховної Ради "Про Засади державної політики в Україні в галузі прав людини", Конституції України, Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., що набрала чинності для України 11 вересня 1997 р., і ряді міжнародно-правових актів.
Можливість обмеження прав і свобод людини та громадянина допустима за умови необхідності швидкого розкриття злочину, викриття усіх винних і під контролем суду. Запроваджуючи повноваження суду в стадію досудового слідства, розробники Конституції заклали такі підвалини, щоб судова влада стала бар'єром на шляху свавілля органів слідства і оперативних служб, а будь-які незаконні рішення і дії з їх боку могли бути оскаржені у суді та переглянуті ним.
Забезпечення законності розслідування, розвиток змагальності на стадії досудового слідства, надання учасникам процесу реальних можливостей щодо відстоювання своїх інтересів – саме з досягненням цієї мети ототожнюється судовий контроль на стадії досудового слідства [22, с. 79].
Раніше вирішення питань про обмеження конституційних прав і свобод громадян вирішувалося органами досудового слідства і прокуратури, які не є структурами судової влади. Впровадження змагальних начал у стадію досудового слідства, захист прав людини і громадянина свідчать про необхідність розширення інституту судового контролю в цій стадії.
Прихильники радикальних змін досудового слідства дотримуються принципу "необмеженості" судового контролю в цій стадії. Вони не схильні обмежувати судове втручання в діяльність органів досудового слідства і прокуратури рішеннями, що дають дозвіл на виконання дій, які обмежують конституційні права і свободи.
Юридичною підставою для вирішення цієї проблеми вони вважають ст. 55 Конституції України, яка гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, діянь органів державної влади, службових осіб. Ця позиція є цілком виправданою і відповідає ідеї про необхідність захисту прав людини від закону на підставі Конституції України [11, с. 29].
Вона сприяє реалізації принципу змагальності на стадії досудового слідства, всебічному судовому контролю та забезпеченню реалізації функцій сторін.
Далі автори вважають, що судовий контроль обмежується двома напрямами:
1) контролем за процесуальними діями (бездіяльністю) і рішеннями органу дізнання, слідчого прокурора, якими обмежуються найбільш значимі конституційні права і свободи людини і громадянина;
2) контролем за тими рішеннями досудового слідства, якими завершується провадження у кримінальній справі на досудових стадіях.
Вони вважають цей перелік вичерпним [21, с. 42].
З ними не можна зовсім погодитися, оскільки визначення, які конституційні права і свободи людини і громадянина є найбільш значимими, не існує. Всі права і свободи, закріплені в Конституції України, є значущими й повинні бути захищеними однаково, тому для судового контролю в цій стадії є більше напрямів.
На нашу думку, на суди слід покладати обов'язок вирішувати всі конфлікти між особами, що здійснюють досудове слідство, з одного боку, й учасниками кримінального процесу, з іншого.
Судовий контроль, будучи дійсно зв'язаним з посиленням змагальних начал, забезпечить доступ до правосуддя і гарантії реалізації принципу змагальності на стадії досудового слідства.
Тільки суд має право розглядати матеріали і приймати рішення, коли йдеться про обмеження конституційних прав громадян (ст. ст. 165-2, 165-3, 177, 178, 184, 187 КПК України). Без цього "судове слідство втратило б своє першочергове значення і представлялося б одним повторенням того, що зроблено було вже по перевірці кримінальних доказів на досудовому слідстві" [30, с. 314].
Зміст судового контролю за органами досудового слідства полягає в тому, щоб забезпечити особі гарантію захисту своїх прав і інтересів в суді. Особа, права якої порушуються на стадії досудового слідства, не позбавлена судового захисту і має перспективу такого захисту, а суд за чинним законодавством має широкі можливості у поновленні прав та інтересів особи. Такий контроль повинен забезпечити гарантію оскарження всіх рішень, діянь органів досудового слідства, прокурора, які здатні завдати шкоди конституційним правам і свободам учасників кримінального судочинства або утруднити доступ громадян до правосуддя (ст. ст.110, 234-236-6 КПК та ін.), а правосуддя звертається до принципів "однаково застосовних до всіх і протиставляється будь-яким конкретним наказам чи привілеям" [38, с. 129].
За вітчизняним законодавством прокурор, орган дізнання, слідчий є процесуально самостійними фігурами, проте в їх діяльності часто наявні необгрунтовані рішення, незаконні дії, тиск, порушення прав людини. Результати розслідування оцінюються судом, а критеріями оцінки є всебічність, повнота й об'єктивність розслідування (ст. 22 КПК України).
Втім, на нашу думку, на чільному місці повинні бути вимоги належності, допустимості, достовірності, достатності доказів і законності способів їх збирання (ст. ст. 160, 164 КПК України), що відповідає сучасним вимогам.
Важливо сформулювати правило, за яким необхідно надати право звернутися до суду, й у випадку, коли громадянин вважає, що в ході досудового слідства був ускладнений доступ до правосуддя, чим обмежено його право в розумний термін, без невиправданої затримки "одержати" ефективне і справедливе правосуддя.
До рішень і дій, які "ускладнюють доступ до правосуддя" слід віднести випадки, коли оскаржений акт досудового слідства, прокурора не надається оперативно до суду; коли особи, дії чи рішення яких оскаржено, умисно затягують розгляд справи неявкою до суду чи не надають негайно суду належні матеріали; коли скарга на дії чи рішення особи, що здійснює попереднє розслідування, подана керівнику слідчого підрозділу, прокурору, залишилася без руху чи без відповіді.
Під час обговорення проблем судового контролю зустрічається точка зору, що його потрібно розширювати і далі, а саме: істотно розширити перелік підстав, по яких допускається судове оскарження, включивши до нього не лише основні дії та рішення органів досудового слідства й прокурора, "перешкоджаючі руху кримінальної справи", але й оскарження в суд відмови в задоволенні клопотання сторони захисту про проведення слідчих дій по збиранню доказів [27, с. 40].
Противники цієї позиції аргументують свої заперечення тим, що це може призвести до постійних судових засідань протягом досудового слідства, а адвокати умисно затягуватимуть процес, щоб потім мати змогу у разі відмови в задоволенні їх клопотань оскаржувати ці відмови до суду [15, с. 242].
Наявна й інша крайність, за якою пропонується не просто розширити сферу судового контролю за досудовим слідством, але й повністю ліквідувати прокурорський нагляд у цій сфері, оскільки судовий контроль – більш надійний гарант прав особи на досудовому слідстві, ніж прокурорський, та суд не зв'язаний відомчими інтересами, незалежний, не несе відповідальності за розкриття злочинів.
Прибічники цієї ідеї вважають, що немає рації та необхідності на подвійний заслін від помилок і зловживань та у виконанні тих самих контрольних функцій різними органами, оскільки "при добре поставленому судовому контролі прокурорський нагляд стає зайвим" [26, с. 30].
Європейський суд з прав людини теж вважає, що в Україні скарга прокурору не є ефективним і доступним засобом правового захисту, оскільки його статус у національному праві та участь у кримінальному процесі як обвинувача не надають відповідних гарантій незалежного та безстороннього розгляду справи [10, с. 698].
Судовий контроль має багато переваг, але він не є панацеєю від усіх проблем з будь-якого приводу.
Вважаємо, що прокурорський нагляд теж має свої переваги. Це повністю незалежний від суду контроль. Відкидати його було б необачним, особливо коли йдеться про права людини, оскільки рішення суду в порядку контролю не завжди виноситься оперативно, тоді як прокурор може і не доводити ситуацію до звертання до суду і відразу скасувати незаконне рішення органу дізнання чи слідчого.
Крім того, прокурорський нагляд здійснюється як стосовно органів досудового розслідування і їх діяльності, так і стосовно учасників кримінального процесу.
Судовий контроль проводиться лише стосовно учасників кримінального судочинства, коли цією діяльністю можуть бути завдані реальні збитки конституційним правам і свободам учасників кримінального процесу.
Отже, на наш погляд, підставами для судового контролю повинні бути:
– питання про обмеження конституційних прав громадян, якщо таке обмеження припустиме не інакше як на підставі судового рішення, в тому числі сюди слід віднести і позбавлення спеціальних звань, відсторонення від посади, дача згоди на накладення арешту на майно і рахунки;
– застосування незаконних методів проведення слідчих дій: допитів, слідчих експериментів, впізнання, очних ставок, перевірок показань на місці, отримання екземплярів для експертних досліджень, якщо такими діями порушуються конституційні принципи недоторканості особи, житла, завдаються збитки честі й гідності громадян;
– розгляд скарг усіх заінтересованих учасників процесу, коли органами досудового слідства, прокурором винесене рішення, яке перешкоджає руху справи (відмова в прийнятті заяви про злочин; постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, про призупинення, припинення справи, про продовження термінів досудового слідства);
– порушення чи умисне перешкоджання реалізації прав учасниками процесу, які закріплено в спеціальних нормах КПК України;
– відхилення клопотань органами досудового слідства;
– відмова у прийнятті документів для приєднання до матеріалів кримінальної справи;
– рішення про об'єднання і виділення справ, порушення правил підслідності.
Чинний КПК України не містить чіткої регламентації обсягу і меж судового контролю на досудовому слідстві. Це можуть бути й інші підстави, і на практиці їх з'являється все більше.
Учасникам кримінального процесу необхідно забезпечити реальні можливості щодо відстоювання своїх інтересів. Судовий контроль повинен бути здійснений ефективно відразу, бути доступним, а не "теоретичним або ілюзорним під час подання заяви" [10, с. 699], а прийняте рішення повинно бути дійсно об'єктивним і базуватися на перевірці й оцінці зібраної сукупності доказів.

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки.
1. Основні права людини – гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.
2. Під гарантіями прав, свобод і обов'язків людини та громадянина розуміють систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист. Без гарантій права свободи та обов'язки людини і громадянина перетворюються на своєрідні "заяви про наміри", що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.
3. Процесуальні гарантії – це передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь.
4. Процесуальні гарантії прав і свобод людини в кримінальному процесі – особливий вид гарантій, які виступають засобом їх забезпечення: реалізації в процесі кримінального судочинства, захисту від безпідставного втручання, відновлення порушених прав. Якщо право – це можливість відповідної поведінки, то процесуальні гарантії представляють собою юридично визначені процедури реалізації відповідних прав, механізм попередження їх порушень, порядок захисту і відновлення порушених прав і свобод людини.
5. Поступові демократичні перетворення, що відбуваються в Україні з моменту проголошення незалежності, привели до закономірного підвищення ролі суду в забезпеченні законності, прав і свобод особи. Саме в процесі здійснення провадження по кримінальних справах права і свобод особи піддаються найбільшим обмеженням. Тому необхідні тверді гарантії, що забезпечують законність і правомірність проведення всіх процесуальних дій. Одніє