К СКЛАДАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА.

КУРСОВА РОБОТА
на тему:
СКЛАДАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА


ЗМІСТ

Вступ 3
1. Кримінально-процесуальний документ як обов'язковий атрибут процесуальної форми 5
1.1 Поняття та функції процесуального документу 5
1.2 Види і класифікація кримінально-процесуальних документів 6
1.3 Загальні вимоги до кримінально-процесуальних документів 9
1.4 Значення кримінально-процесуальних документів 10
2. Загальна характеристика змісту та структури основних
кримінально-процесуальних документів досудового слідства 13
2.1 Постанова слідчого 13
2.2 Протоколи слідчих дій 17
2.3 Обвинувальний висновок 24
3. Проблеми використання та доказового значення кримінально-процесуальних документів, виконаних за допомогою
комп'ютерних технологій 31
Висновки 33
Список використаної літератури 35
Додаток А. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи 38


ВСТУП
Актуальність теми. В умовах демократизації суспільства перед правоохоронними органами України постають завдання щодо зміни пріоритетів у професійній діяльності, відповідно до яких людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).
Кримінальне судочинство повинно здійснюватись на основі неухильного додержання кримінально-процесуальних норм. В охороні прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, розкритті злочинів, викритті винних та притягненні їх до відповідальності важливе значення мають процесуальні документи кримінального судочинства.
Усі процесуальні документи складаються в конкретній правовій ситуації з обов'язковим дотриманням певних правил-вимог, які реалізуються у передбаченій законом процесуальній формі.
В умовах збільшення обсягу законотворчості, впровадження нового законодавства в життя держави велике значення має правильне оформлення процесуальних документів і техніка їх викладу.
Різні аспекти цієї багатопланової та складної проблеми так чи інакше розглядались багатьма вченими, такими як Бєляков К.І., Биховський І.Є., Вапнярчук В. В., Васютин А. П., Гулкевич 3. Т., Дубинський А. Я., Єфімичев С. П., Каткова Т. В., Каткова А. Г., Коваленко Є. Г., Лівшиць Ю. Д. Лисиченко В. К., Лупинська П. А., Маляренко В. Т., Маріупольський Л. А., Михайленко О. Р., Статкус В. Ф., Тертишник В. М., Тульченко В. С., Шейфер С. А., Шепітько В. Ю. та ін.
Метою роботи є розгляд порядку складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства.
Для досягнення поставленої мети заплановано реалізувати такі конкретні завдання:
1) розкрити поняття та функції процесуального документу;
2) розглянути види і класифікацію кримінально-процесуальних документів;
3) надати загальні вимоги до кримінально-процесуальних документів;
4) з'ясувати значення кримінально-процесуальних документів;
5) охарактеризувати зміст та структуру основних кримінально-процесуальних документів досудового слідства (постанови слідчого, протоколів слідчих дій, обвинувального висновку);
6) визначити проблеми використання та доказового значення кримінально-процесуальних документів, виконаних з допомогою комп'ютерних технологій, і шляхи їх вирішення.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у кримінальному процесі з приводу складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства.
Предмет дослідження – процесуальні документи, які складаються при провадженні досудового слідства. порядок їх складання та шляхи його вдосконалення.
Методи дослідження – системно-структурний, порівняльно-правовий, описовий.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.


1. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ДОКУМЕНТ
ЯК ОБОВ'ЯЗКОВИЙ АТРИБУТ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ
1.1 Поняття та функції процесуального документу
Поняттям "документ" означається діловий папір, який підтверджує право на що-небудь, або підтверджує певний юридичний факт, або слугує доказом будь-чого [24, с. 376].
Юридичний документ – це письмовий акт, який встановлює, розвиває або припиняє певні правовідносини або фіксує юридично значущі факти та дії [4, с. 240].
Кримінально-процесуальним документом можна вважати письмовий документ, складений на основі кримінально-процесуального закону уповноваженим на це суб'єктом у зв'язку із здійсненням будь-яких процесуальних актів (виконанням процесуальних дій або прийняттям рішень), в якому засобами письмової мови зафіксовано інформацію про хід та результати діяльності учасників кримінального процесу [8, с. 10].
Процесуальний документ – невід'ємний атрибут процесуальної дії або рішення, органічна частина процесуального акту. Неприпустиме здійснення будь-якої процесуальної дії без складання передбаченого законом процесуального документа і навпаки.
Перебуваючи у нерозривній єдності з процесуальною дією або рішенням, процесуальний документ відображає їх зміст та форму, засвідчує хід та результати. Він відіграє суттєву роль у розвитку кримінального процесу та здійсненні правосуддя, слугує засобом реалізації учасниками процесу своїх прав та законних інтересів, є однією з гарантій їх захисту [22, с. 13].
Процесуальний документ є найважливішим елементом процесуальної форми, яка покликана:
1) доводити до відома юридично значущі факти, закріплювати та засвідчувати отримані фактичні дані (докази), й у такий спосіб сприяти встановленню об'єктивної істини, в силу чого у самій процесуальній формі законодавчо втілюється накопичений людством досвід пізнання істини;
2) слугувати засобом реалізації учасниками процесу своїх прав та обов'язків;
3) бути гарантією законності [20, c. 7].
Таким чином, можна сказати, що в цілому кримінально-процесуальні документи виконують інформаційну, пізнавальну, комунікативну, засвідчувальну, правозастосовчу, правозахисну та виховну функції, забезпечують можливість здійснення дієвого прокурорського нагляду та процесуального контролю, відіграють організуючу та дисциплінуючу роль.
Процесуальні документи – необхідна умова правосуддя, влучності та безпомилковості застосування кримінальної репресії, процесуального примусу й інших заходів юридичної відповідальності.
1.2 Види і класифікація кримінально-процесуальних документів
Кримінально-процесуальні документи поділяються на види: постанови, протоколи, обвинувальні висновки, ухвали, вироки та ін. [24, с. 379].
Постанова – процесуальний документ, в якому мотивуються та формулюються рішення особи, що провадить дізнання, органу дізнання, слідчого, прокурора, судді, прийняті під час провадження у справі.
Протокол – процесуальний документ, в якому закріплюються відомості про проведення слідчих, судових та інших процесуальних дій, про їх зміст і наслідки.
Обвинувальний висновок – підсумковий процесуальний документ досудового слідства, в якому викладаються та мотивуються висновки слідчого у справі, розкривається суть і зміст обвинувачення, а також зазначається вся сукупність доказів, зібраних у справі.
Ухвала – процесуальний документ, в якому мотивуються та формулюються рішення (окрім тих, що формулюються у вироку), які виніс суд першої, апеляційної чи касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегіальному складі.
Вирок – підсумковий процесуальний документ судового розгляду справи, в якому мотивується та формулюється прийняте судом першої інстанції рішення про винність або невинність підсудного, а також інші рішення, прийняті судом за результатами розгляду справи по суті.
До інших видів кримінально-процесуальних документів належать: подання, клопотання, повідомлення, заяви, доручення, вказівки, зобов'язання та ін. [20, с. 10].
Кримінально-процесуальний документ – органічна частина процесуального акта.
Кримінально-процесуальний акт – складне поняття, що охоплює не лише певні кримінально-процесуальні документи, а й дії суб'єктів кримінального процесу, що виконуються ними під час здійснення своїх службових повноважень [22, с. 15].
Для зв'язку кримінально-процесуальних актів між собою та виділення специфіки їх окремих груп, а також зважаючи на їх суть, правову природу, призначення, вдаються до класифікацій кримінально-процесуальних актів [18, с. 63].
1. За стадіями судочинства, а також особами, що приймають процесуальні рішення або чинять процесуальні дії, – слідчі та судові акти.
2. Стосовно виявлення та закріплення доказів – акти, що стосуються провадження слідчих дій, і акти, що стосуються провадження інших процесуальних дій.
3. За процесуальним значенням можна виділити основні та допоміжні акти.
Основні акти становлять підсумок певного етапу кримінально-процесуальної діяльності. Зазвичай, ними закінчуються стадії судочинства (постанова про закриття справи, обвинувальний висновок, вирок та ін.).
Допоміжні акти забезпечують законне й обгрунтоване прийняття основного рішення, дають можливість суб'єктам процесу здійснювати свої права тощо.
4. За імперативністю прийняття – обов'язкові та факультативні акти.
Обов'язкові – це ті, що завжди складаються з дотриманням безумовної вимоги законодавства в будь-якій справі чи в певній категорії справ.
Факультативні – документи, складання яких не є обов'язковим у кожній кримінальній справі та залежить від фактичних обставин справи й розсуду особи, котра веде процес (протокол очної ставки, доручення тощо).
5. За суб'єктним складам прийняття процесуального акта – колегіальні й одноособові акти.
6. За місцем складання – документи, що складаються в службових приміщеннях органів слідства, прокуратури, суду та документи, які складаються поза їх межами.
Закон зобов'язує у деяких кримінально-процесуальних документах зазначати місце їх складання (ст.ст. 85, 130, 223 КПК України). Усі процесуальні дії, зазвичай, повинні проводитись у районі підслідності чи підсудності, що визначені законом, за місцем провадження досудового слідства чи судового розгляду справи (ст.ст. 112, 116, 143 КПК України), а іноді й за місцем перебування певних осіб (ст.ст. 143, 167, 407, 409 КПК України).
Якщо слідчі чи судові дії пов'язані з безпосереднім сприйняттям матеріальних об'єктів, то вони проводяться за місцем їх перебування (огляди, обшуки, виїмки, відтворення обстановки й обставин події, опис майна та ін.).
7. За юридичною силою – акти, що набрали та не набрали чинності.
8. За можливістю апеляційного чи касаційного оскарження – акти, що можуть бути оскаржені й на які може бути внесено подання прокурором, та акти, які не можуть бути оскаржені та на які не може бути внесено подання прокурором.
Кримінально-процесуальні акти можна також класифікувати за підставами, за умовами їх прийняття, правовими наслідками, ступенем процесуального примусу й іншими ознаками.
Підлягають самостійній класифікації і деякі види процесуальних актів, приміром, постанови, ухвали, протоколи, вироки, подання та інші акти, передбачені законом.
1.3 Загальні вимоги до кримінально-процесуальних документів
Усі кримінально-процесуальні документи повинні відповідати певним загальним вимогам.
Будь-який процесуальний документ має бути законним: складатися уповноваженою на те особою, за наявності передбачених законом підстав, виконуватися та засвідчуватися відповідно до вимог закону [24, с. 381].
Якщо в процесуальних нормах права закріплені обов'язкові реквізити документа, вони мають бути до нього включені.
Кожний документ має відповідати за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, грунтуватися на встановлених фактах. Сформульовані у ньому висновки мають відповідати об'єктивній дійсності [22, с. 28].
У процесуальному документі всі судження мають бути доказані, а висновки – мотивовані та логічно переконливі.
Процесуальний документ повинен бути максимально раціональним, зрозумілим і доцільним – мінімум слів, максимум інформації.
Повнота інформації – всі необхідні складники думки мають у тексті своє словесне вираження в такому достатньому і реально можливому обсязі й формі, щоб нічого не треба було домислювати [24, с. 384].
Документ має бути викладений зрозумілою, простою і доцільною термінологією, у суворій логічній послідовності, з тим щоб кожне нове судження виходило з попереднього або було пов'язане із ним за смислом та змістом [7. с. 7].
Поняття, що використовуються, мають відповідати сучасному рівню правових знань та культури, а їх зміст та обсяг – якісній і кількісній характеристиці означуваних предметів.
Успішному вирішенню завдання швидкого й кваліфікованого складання документів сприяє їх уніфікація.
Уніфікація юридичних документів – це моделювання певної логіко-інформаційної композиції тексту з найбільш оптимальним поєднанням текстових формул (кліше) [24, с. 385].
В юридичній практиці широко застосовуються трафарети та типові тексти (зразки) процесуальних документів, які необхідно постійно вдосконалювати й приводити в відповідність із законодавством.
1.4 Значення кримінально-процесуальних документів
Значення процесуальних документів, які складаються, зокрема, у процесі досудового розслідування, полягають в тому, що їх складання:
1) засвідчує виконання вимог закону, дотримання процесуальної форми.
Так, лише ознайомившись із відповідним процесуальним документом, з фактичними даними, які належним чином в ньому закріплені, та рішенням, прийняття якого в ньому обгрунтоване, можна зробити висновок:
– про встановлення обставин вчиненого злочину;
– про належність, допустимість, достовірність і достатність отриманої інформації для прийняття певних рішень та здійснення певних дій у справі;
– про виконання приписів закону (наприклад, щодо роз'яснення особам, котрі беруть участь у справі, їх прав і забезпечення можливості здійснення цих прав);
– про наявність законних підстав для застосування заходів процесуального примусу;
– про забезпечення учасникам кримінального судочинства їх прав та законних інтересів, оскільки копії основних кримінально-процесуальних документів (постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок) вручаються обвинуваченому (підсудному) з метою забезпечення його права на захист, а також права на оскарження відповідних процесуальних рішень.
Обов'язкове складання процесуальних документів при проведенні досудового розслідування є необхідним і для фіксації тих висновків, до яких приходить орган розслідування (наприклад, про достатність даних для притягнення особи, як обвинуваченого, закінчення розслідування і складання обвинувального висновку), а також і для доведення результатів своєї діяльності до відома суду та інших учасників кримінального процесу;
2) ознайомлюючись з процесуальними документами закінченого досудового розслідування, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їх прав (ст.ст. 217, 218 КПК України);
3) на основі документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування, істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на додаткове розслідування (ст.ст. 229, 246, 281 КПК України);
4) їх зміст є предметом дослідження під час досудового слідства у суді першої інстанції (ст.ст. 297, 323 КПК України), при перевірці судових рішень в порядку апеляційного і виключного проваджень [7, с. 6-7].
Таким чином, процесуальний документ – органічна частина процесуального акта, невід'ємний атрибут процесуальної дії чи рішення. Він відображає їх зміст і форму, засвідчує хід та результати.


2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІСТУ ТА СТРУКТУРИ ОСНОВНИХ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
2.1 Постанова слідчого
Постанова – це кримінально-процесуальний документ, у якому викладається, мотивується та формулюється рішення чи розпорядження органу дізнання, особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд під час провадження в кримінальній справі (п. 14 ст. 32, ст. 130 КПК України).
Через винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, вживаються запобіжні заходи, призначаються експертизи, зупиняється та закривається провадження у справі тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів досудового слідства [22, с. 18].
Загальні реквізити постанов містяться у ст. 130 КПК України. Зокрема, в постанові повинні бути вказані:
1) місце та дата її складання;
2) посада й прізвище особи, що виносить постанову;
3) справа, в якій постанова виноситься;
4) обгрунтування прийнятого рішення та посилання на статті закону, на підставі яких виноситься постанова.
Постанову підписує посадова особа, що її винесла, а в деяких випадках її санкціонують (ст.ст. 177, 178 КПК України), затверджують (ст.ст. 104, 192, 229 КПК України) чи узгоджують з прокурором (ст.ст. 7-10, 11-1 КПК України).
Згідно із частиною 5 ст. 114 КПК України постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами й організаціями, посадовими особами та громадянами.
Виконання постанов забезпечується не лише можливістю вжиття низки заходів процесуального примусу (привід, запобіжні заходи), а й моральними факторами, авторитетом органів і осіб, які винесли відповідні постанови. Ідеться про те, що закон не встановлює порядку примусового виконання постанов слідчого, наприклад, про огляд потерпілого, свідка, одержання від них зразків для експертного дослідження (волосся, крові тощо) [14, c. 178].
Водночас, як засвідчує практика, в більшості випадків такі постанови слідчого відповідні особи виконують добровільно.
Аналіз вимог закону та слідчої практики в частині складання кримінально-процесуальних документів дає підстави виділити типову структуру постанови, що складається зі вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частин [10, c. 55].
У вступній частині містяться: назва постанови, місце й дата складання, посада (якщо є, звання або чин) особи, що винесла постанову, її прізвище й ініціали, номер справи, у якій виноситься постанова.
В описовій частині викладаються встановлені обставини, дається їм оцінка, наводяться підстави і мотиви прийнятого рішення, вказуються статті закону, якими керувалася особа, що винесла постанову.
Резолютивна частина містить формулювання прийнятих рішень і відмітки про виконання додаткових дій.
Розглянемо більш детально постанову про відмову в порушенні кримінальної справи (Додаток А).
Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи складається у всіх випадках, коли по заяві, що надійшла, або повідомленню приймається рішення не порушувати кримінальну справу. Така постанова повинна бути мотивованою [13, с. 260].
Як і будь-яка постанова, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.
У вступній частині постанови вказується найменування документу, час і місце складання, ким він складений, матеріали, що були приводом для вирішення питання про порушення кримінальної справи.
Описова частина постанови у відмові в порушенні кримінальної справи повинна відповідати вимозі закону – бути мотивованою. Наприклад, при відмові в порушенні кримінальної справи за п. 1 ст. 6 КПК України доцільно навести обставини, що містились у заяві або повідомленні про злочин, а також обставини, які встановила особа, що прийняла рішення про відмову [24, с. 405].
При відмові в порушенні кримінальної справи за п. 2 ст. 6 КПК України наводяться обставини діяння, про яке повідомлялось в заяві. Як правило, це повинно бути розгорнуте викладення діяння з тим, щоб можна було з достовірністю простежити відсутність у ньому складу злочину.
Щодо вчиненого діяння при відмові в порушенні кримінальної справи за наявності обставин, зазначених в п.п. 4-11 ст. 6 КПК України, то у всіх цих випадках воно викладається в описовій частині постанови з врахуванням того, щоб було ясно, коли, ким і який злочин було вчинено.
Якщо при відмові в порушенні кримінальної справи за п.п. 1-2 ст. 6 КПК України в основній частині можуть бути відомості про конкретну особу, якій приписується діяння, то в цих випадках вказівки на конкретну особу обов'язкові, оскільки обставини, що виключають провадження в кримінальній справі (п.п. 4-11 ст. 6 КПК України), пов'язані у тому чи іншому ступені з оцією собою.
У разі відмови в порушенні кримінальної справи у зв'язку з дійовим каяттям, примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим та із вжиттям до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, в описовій частині постанови при викладенні матеріалу необхідно зазначити, що злочин не становить суспільної небезпеки і є малозначним [24, c. 406].
Отже, в описовій частині постанови при викладенні обставин діяння завжди повинні підкреслюватись ті з них, що є істотними в даному випадку для відмови в порушенні кримінальної справи. Цим значною мірою полегшується мотивування описової частини постанови [13, c. 261].
Відмова в порушенні кримінальної справи може бути мотивована лише тими обставинами, що вказані в законі.
Окремі працівники органів дізнання, слідчі додержуються довільного мотивування відмови в порушенні кримінальної справи. Наприклад, у районний відділ внутрішніх справ надійшла заява від начальника цеху № 17 заводу "Вулкан" про неодноразове викрадання речей в роздягальні робітників. Замість вжиття заходів з розкриття злочинів працівники міліції винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи з таким мотивуванням: "Через побутові приміщення цеху за добу проходить 800 робітників, тому встановити, хто вчинив крадіжку, неможливо" [13, с. 262].
У деяких випадках виносяться постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, мотивовані тим, що потерпілий "забрав заяву і претензій до міліції не має" або "халатно ставився до зберігання своєї власності" тощо. Відмова в порушенні кримінальної справи за такими надуманими мотивами є порушенням законності [24, с. 407].
Резолютивна частина постанови про відмову в порушенні кримінальної справи повинна бути логічним висновком вступної та описової частин. У ній формулюється висновок: "в порушенні кримінальної справи відмовити", який доповнюється посиланням на відповідну обставину, що виключає порушення кримінальної справи, наприклад "за відсутністю події злочину".
2.2 Протоколи слідчих дій
Кримінально-процесуальний закон, регулюючи порядок провадження певних процесуальних дій, передбачає правила складання відповідних протоколів, які оформлюють провадження цих дій. У КПК України називається понад 20 різноманітних протоколів, серед яких за регламентацією правил складання та засвідчення особливо виділяються протоколи слідчих дій [22, с. 87].
Аналіз норм КПК України, що передбачають складання протоколів слідчих дій та інших протоколів, доводить, що між ними існують не лише термінологічні відмінності, а й функціональні, оскільки їх роль у кримінальному процесі неоднакова.
Функціональна особливість протоколів слідчих дій полягає в тому, то в них, окрім відображення змісту та результатів конкретних слідчих дій. детально викладаються відомості про встановлені обставини щодо події злочину, вини обвинуваченого, завданої злочином шкоди, котрі впливають на ступінь і характер відповідальності. Вони є носіями фактичних даних, за допомогою яких встановлюються обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі. Тож, згідно із законом, протоколи слідчих дій належать до джерел доказів (ч. 2 ст. 65. ст. 82 КПК України).
За характером відомостей, що в них містяться, протоколи слідчих дій виконують:
1) фактофіксувальну функцію (відображають порядок, хід і результати провадження слідчих дій);
2) засвідчувапьну функцію (засвідчують відповідність змісту тому, що було встановлено під час провадження слідчої дії) [6, с. 48].
Невиконання протоколом хоча б однієї з цих функцій тягне за собою втрату ним процесуального значення джерела доказів.
У кримінально-процесуальному законі не дається поняття чи роз'яснення терміна "слідчі дії". Відсутнє загальновизнане визначення цього поняття й у правовій літературі. Найбільш поширеним є визначення слідчих дій як процесуальних дій, що спрямовані на виявлення, фіксацію, вилучення та дослідження доказів і характеризуються наявністю в КПК України самостійної процедури їх провадження [24, с. 478].
По-різному визначається й система слідчих дій. Зазвичай, до таких дій відносять допит, очну ставку, огляд, освідування, обшук, виїмку, призначення експертизи, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події, ексгумацію трупа, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію, зняття інформації з каналів зв'язку [13, с. 308].
Під час досудового розслідування, крім слідчих дій. спрямованих на з'ясування обставин вчиненого злочину, здійснюється низка обов'язкових процедурних процесуальних дій (роз'яснення прав учасникам процесу, оголошення про закінчення досудового слідства та надання матеріалів кримінальної справи для ознайомлення та ін.), про проведення яких також складається протокол. Особливістю цих протоколів є те, що вони в кримінальній справі виконують лише одну – засвідчувальну – функцію. Процесуальний режим формування цих протоколів та їх функціональне призначення відрізняються від цих же ознак протоколів слідчих дій. Незважаючи на їх обов'язковість у кримінальній справі, вони не є носіями відомостей про факти й обставини вчиненого злочину [22, c. 20].
Отже, протоколи слідчих дій – це письмові документи, складені у передбаченому кримінально-процесуальним законом порядку, в яких фіксуються та засвідчуються умови і зміст проведених під час провадження у кримінальній справі слідчих дій. а також встановлені фактичні дані про подію злочину, причетність до його вчинення конкретних осіб та інші обставини, що мають значення для справи [22, с. 90].
Під час провадження у справі слідчому доводиться складати велику кількість процесуальних документів, серед яких більшу частину становлять протоколи слідчих дій.
Отож, як і в багатьох інших видах діяльності, де виникає необхідність у складанні однотипних документів, широко використовуються друковані форми – бланки, до яких належать і бланки протоколів слідчих дій [26, c. 5].
Бланк документа – це носій інформації з нанесеними на ньому постійними реквізитами.
Використання бланків протоколів слідчих дій та інших процесуальних документів, як зазначається в літературі, має низку переваг:
– вони сприяють більш повному й точному дотриманню вимог КПК України (у протоколах відображаються обов'язкові умови провадження слідчих дій, права та обов'язки осіб, які беруть у них участь тощо);
– бланки спрощують і скорочують процес складання протоколів;
– наявність у бланках наперед надрукованих фрагментів скорочує обсяг рукописних записів і, відповідно, заощаджує час;
– використанням бланків досягається уніфікація протоколів (моделювання певної логіко-інформаційної композиції тексту з найбільш оптимальним поєднанням текстових формул (кліше), котрі відповідають ситуаціям, які трапляються найчастіше для того, щоб при мінімумі слів точно й зрозуміло передати максимум юридично значущої та доцільної інформації) що, зокрема, полегшує ознайомлення з матеріалами справи осіб, котрі мають на це право;
– застосування бланків підвищує культуру документування слідчих дій загалом [26, с. 108].
Для того, щоб бланки протоколів виконували зазначені функції, вони повинні відповідати певним процесуальним і технічним вимогам. Аналіз бланків протоколів слідчих дій, що використовують слідчі міліції, дає змогу виділити деякі загальні недоліки процесуального й технічного характеру, притаманні цим друкованим формам.
До недоліків процесуального характеру належать:
– розмаїття в назвах протоколів, якими оформлюються одні й ті ж слідчі дії (наприклад, "протокол очної ставки", "протокол зведення віч-на-віч", "протокол допиту на очній ставці"):
– невідповідність назв деяких бланків протоколів сутності проведеної слідчої дії. Так, наприклад, у бланку з назвою "Протокол огляду речових доказів" фіксується огляд предметів, які ще не були приєднані до справи як речові докази. Більш того, згідно зі ст. 190 КПК України, огляд предметів є поняттям загальним, яке містить і огляд речових доказів, який є додатковим оглядом об'єктів, що вже приєднані до справи як джерело доказів, тому в усіх випадках протокол повинен мати назву "Протокол огляду предметів (документів)";
– надруковані в бланках фрагменти, що містять перелік прав і обов'язків осіб-учасників слідчої дії, є неповними та неконкретними;
– у багатьох бланках відсутні графи для відомостей про участь у провадженні слідчої дії осіб, які мають на це право, а також про застосування додаткових засобів фіксації інформації;
– у бланках деяких протоколів слідчих дій передбачена графа для фіксації заяв і зауважень лише понятих, хоча таким же правом наділені й інші учасники слідчої дії;
– у деяких бланках надруковані фрагменти вирішення тих питань, які можуть бути вирішені лише під час провадження слідчої дії. Наприклад, окремі бланки містять такі формулювання: "Протокол зачитаний уголос, заяв і зауважень не надійшло";
– у бланках деяких протоколів слідчих дій зроблено помилкові посилання на статті КПК України, що не стосуються відповідної слідчої дії, чи, навпаки, необхідні посилання на норми закону відсутні [26, с. 120].
До недоліків технічного характеру належать:
– інколи надруковані бланки стають непридатними для ручного заповнення (не збігаються інтервали рядків з обсягом необхідної для фіксації інформації);
– ігноруються вимоги єдиних правил діловодства (відсутні стандарти в розмірах бланків, ширині відступів, розмірах шрифту та ін.) [26, с. 121].
Усуненню зазначених недоліків певним чином сприяло б встановлення централізованого чіткого порядку виготовлення необхідної кількості бланків протоколів слідчих дій та інших процесуальних документів.
Протокол кожної слідчої дії є індивідуальним за своїм змістом. Під змістом протоколу розуміють сукупність зафіксованих у ньому й у його додатках відомостей про порядок, послідовність провадження слідчої дії та про встановлені фактичні дані [8, с. 63].
Структуру протоколу слідчої дії становить внутрішня організація його змісту, зумовлена як загальними процесуальними вимогами, так і спеціальними вимогами, встановленими законом для кожного їх виду [27, с. 61].
У КПК України міститься загальна норма (ст. 85). в якій визначаються обов'язкові правила складання протоколів слідчих дій. У низці інших норм (ст.ст. 145, 170, 188, 195 КПК України) передбачені спеціальні правила, яких необхідно дотримуватися при складанні протоколів деяких видів слідчих дій відповідно до їх цілей і завдань.
Встановивши загальні й спеціальні вимоги складання протоколів слідчих дій, кримінально-процесуальний закон не визначає структурних частин протоколу та вимог, яким вони повинні відповідати, як це зроблено щодо інших процесуальних документів, наприклад, обвинувального висновку (ст. 223 КПК України) та вироку (ст. 332 КПК України).
Зміст протоколів слідчих дій традиційно поділяють на три структурні частини: вступну, описову та заключну.
Вступна частина протоколу охоплює відомості процесуально-організаційного характеру, а саме: назву протоколу: місце й дату його складання: посаду та прізвище особи, котра проводить слідчу дію: прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії. адреси цих осіб: роз'яснення їх прав і обов'язків; підстави провадження слідчої дії та статті КПК України, що регламентують порядок її проведення; час початку та закінчення провадження слідчої дії. Відображення цих загальних даних передбачено ст. 85 КПК України.
В інших статтях КПК України, що додатково визначають спеціальні вимоги до змісту протоколів певних слідчих дій, передбачено зазначення й інших даних. Зокрема, в разі застосування звукозапису про це згідно зі ст. 85-1 КПК України повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку та цей факт відображається у вступній частині протоколу.
Відповідно до статті 145 КПК України у протоколі допиту обвинуваченого, крім вище перерахованих даних, повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день і місце його народження, громадянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, судимість та інші відомості про нього, що видаються необхідними за обставинами справи.
У протоколі допиту свідка, крім перерахованих даних про особу, повинні бути також зазначені відомості про його відносини з обвинуваченим і потерпілим та про те, що йому роз'яснені його права, обов'язки й відповідальність за відмову від дачі показань й за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 170 КПК України).
В описовій частині протоколу відповідно до ст. 85 КПК України повинні міститися зміст проведеної слідчої дії та усі істотні для справи обставини, виявлені при її виконанні.
Правила складання протоколів окремих видів слідчих дій конкретизують це загальне положення.
Наприклад, згідно зі ст. 195 КПК України у протоколі огляду, освідування та відтворення обстановки й обставин події описують усе, що було виявлено, у тій послідовності, в якій це відбувалося, й саме в тому вигляді, в якому спостерігалось під час проведення слідчої дії.
У протоколі обшуку та виїмки також повинно бути зазначено, які саме дії та у який спосіб були проведені слідчим, чи видані предмети й документи добровільно чи вилучені примусово, в якому саме місці та за яких обставин їх було виявлено (ст. 188 КПК України).
Отже, зміст описової частини є специфічним для кожного протоколу, він визначається характером слідчої дії та отриманими в її результаті фактичними даним и. Проте в усіх протоколах слідчих дій у цій частині відображаються послідовність і зміст проведених дій; науково-технічні прийоми та засоби, що застосовувалися; встановлені фактичні дані про обставини, які належать до предмета доказування.
У заключній частині протоколу фіксується процедура ознайомлення учасників слідчої дії зі змістом протоколу, висловлені зауваження, доповнення та внесені до протоколу зміни, а також засвідчується відповідність його змісту тому, що було встановлено під час проведення слідчої дії. У цій частині також відображаються відомості про додатки до протоколу.
Загальний порядок підписання протоколу передбачений ст. 85 КПК України, в якій перераховуються особи, що засвідчують протокол. До них належать: особа, котра провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, котрі були присутні чи брали участь у проведенні цієї дії. Більш детально регламентується лише порядок підписання протоколів допитів і очної ставки (ст.ст. 145, 170. 173 КПК України).
Складовою частиною протоколів слідчих дій інколи є додатки. У ст. 85 КПК України зазначено, що до протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомки, відеозапису, плани, схеми, зліпки й інші матеріали, що пояснюють його зміст.
Для того, щоб зазначені матеріали були додатками до протоколу, слідчий при їх отриманні й оформленні повинен дотримуватися низки вимог. Насамперед, необхідно забезпечити їх зв'язок із протоколом. Це досягається через зазначення у протоколі відомостей про технічні засоби, що використовувались, порядку їх застосування, а також отриманих результатів. З іншого боку, додатки повинні бути засвідчені з дотриманням таких вимог, що й протокол, до якого вони додаються.
2.3 Обвинувальний висновок
Зміст обвинувального висновку, а також його структурні елементи визначаються кримінально-процесуальним законом, криміналістичною характеристикою злочину, що розслідується, а також особливостями слідчої ситуації, в умовах якої відбувався процес доказування [12, с. 10].
Наприклад, у справах про злочини проти життя та здоров'я особи, її волі, честі й гідності, а також проти статево