К СЛІДЧІ ДІЇ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
"Кримінально-процесуальне право України"
на тему: СЛІДЧІ ДІЇ



ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття і система слідчих дій 5
2. Загальні правила провадження слідчих дій 12
3. Окремі слідчі дії та складання процесуальних документів
при їх проведенні 16
3.1 Затримання підозрюваного 16
3.2 Допит 17
3.3 Очна ставка 24
3.4 Огляд місця події 25
3.5 Пред'явлення для впізнання 26
3.6 Відтворення обстановки та обставин події 28
3.7 Обшук, виїмка 29
3.8 Призначення експертизи 30
Висновки 33
Список використаної літератури 35


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Збирання основного обсягу доказового матеріалу слідчим по кримінальній справі відбувається на стадії досудового слідства.
Досудове слідство у кримінальному процесі України – це урегульована законом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й інших учасників досудового слідства, що здійснюється у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, з метою виявлення злочинів, повного всебічного й об'єктивного розслідування кримінальних справ і спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства.
Діяльність органів досудового слідства спрямована також на з'ясування характеру і розміру збитків, завданих злочином, забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, і вжиття заходів щодо їх попередження.
Досудове слідство – найбільша за строками і кількістю документів, що складаються, частина кримінально-процесуальної діяльності. Саме на цій стадії до суду слідчим проводяться різноманітні слідчі дії.
Мета наданої курсової роботи – розглянути зміст, порядок проведення й оформлення слідчих дій.
Об'єкт дослідження – слідчі дії як необхідний атрибут кримінального процесу.
Предмет дослідження – норми КПК України, якими врегульовано проведення окремих слідчих дій у кримінальному процесі України.
Методи дослідження – системно-структурний, порівняльно-правовий, описовий.
У процесі досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:
– визначити поняття і розглянути систему слідчих дій;
– охарактеризувати загальні правила провадження слідчих дій;
– описати особливості проведення окремих слідчих дій та складання процесуальних документів при цьому.
Різноманітні аспекти проведення слідчих дій – процесуальні, тактичні, практичні, методичні, психологічні – постійно перебували у центрі уваги українських і російських науковців. Серед них – Белозеров Ю. М., Денисюк Г. Ф., Дубинський А. Я., Коваленко Є. Г., Ларін А. М., Маляренко В. Т., Михеєнко М. М., Нор В. Т., Рижаков А. П., Рябоконь В. В., Тертишник В. М., Удалова Л. Д., Шепитько В. Ю. та ін.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА СЛІДЧИХ ДІЙ
Основним змістом процесуальної діяльності є встановлення об'єктивної істини, а основним засобом отримання і перевірки доказів – слідчі дії [13, с. 10].
У теорії кримінального процесу маються різні визначення поняття слідчих дій.
Наприклад, на думку А. Я. Дубинського, слідчі, дії – це передбачені кримінально-процесуальним законом і здійснювані з метою збирання і перевірки доказів заходи, що складаються із сукупності пошукових, пізнавальних і засвідчувальних прийомів, які обумовлені своєрідним поєднанням у кожному з них загальнонаукових методів пізнання, котрі відповідають особливостям слідів злочину і пристосованих для ефективного виявлення, сприйняття і закріплення доказової інформації [6, с. 72].
Якщо бути більш лаконічним, то можна дати таке визначення.
Слідчі дії – це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження уповноваженою на те особою, а також забезпечувані заходами державного примусу та супроводжувані необхідним документуванням процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання, дослідження та перевірку доказів [14, с. 156].
Інакше кажучи, слідчі дії – це процесуальні дії, здійснювані для одержання доказової інформації, збирання, дослідження та перевірки доказів. Вони мають пізнавальний характер та процесуально-правову природу [10, с. 53].
Основу слідчих дій складають окремі методи пізнання – візуальне спостереження, розпитування, сприйняття, пошук, порівняння (ідентифікація), відтворення, дослідження, які супроводжуються закріпленням (фіксацією та засвідченням) одержаної доказової інформації чи висновків дослідження в відповідних процесуальних документах [8, с. 35].
Передбачуваний законом для певних випадків метод пізнання втілюється в практичній діяльності слідчого з провадження слідчої дії, а хід і результати пізнання відображаються в протоколі слідчої дії (процесуальному документі).
Норми права, які регламентують провадження слідчих дій, являють собою певну модель діяльності слідчого і несуть у собі конструктивні засади. Вони створюють правовий інститут – слідчу дію.
Виступаючи як пізнавально-засвідчувальна дія, слідча дія одночасно є також і актом застосування права і в силу цього являє собою певну систему правовідносин.
Інститут слідчої дії – це система правових приписів, що визначають:
– сферу й об'єкт слідчої дії, його мету і завдання;
– підстави проведення;
– коло учасників та їх правовий статус;
– механізм реалізації ними своїх прав і обов'язків;
– порядок здійснення і правила провадження пізнавально-засвідчувальних дій;
– способи і форми їх фіксації;
– гарантії захисту прав і свобод людини, заходи та межі примусу і відповідальності, які застосовуються у разі невиконання положень закону [11, с. 211].
Кожна слідча дія є не тільки засобом пізнання, засобом збирання, дослідження та перевірки доказів, а й виступає як акт правозастосовної діяльності. Тому інститут слідчої дії має встановлювати певну систему гарантій як встановлення істини, так і забезпечення прав і свобод людини [11, с. 213].
Норми, регулюючі слідчі дії, мають загальну правову конструкцію: "гіпотеза", "диспозиція", "санкція".
Гіпотеза вказує на фактичні та юридичні підстави проведення слідчої дії.
Диспозиція визначає суб'єкт і коло учасників, а також порядок здійснення слідчої дії (яка поведінка наказується, дозволяється, забороняється), визначає форму проведення та регулює правовідносини учасників слідчої дії, передбачає необхідні гарантії захисту прав і свобод людини.
Санкція має вказувати на негативні наслідки невиконання вимог закону.
Як недолік процесуальних норм можна відзначити те, що в їх структурі не завжди знаходять місце необхідні санкції, деякі положення закону зовсім не забезпечені можливостями притягнення порушників до відповідальності, відповідальність не завжди адекватна суспільній небезпеці чи шкідливості правопорушення.
В цьому аспекті з точки зору гуманізації законодавства викликає сумнів забезпечення деяких вимог процесуального закону засобами кримінальної відповідальності.
Разом з тим для інституту слідчих дій характерна наявність системи загальних норм, які застосовуються при провадженні кожної слідчої дії або окремої групи таких, що дозволяє законодавцю при регламентації певної слідчої дії обмежуватися оглядом та регулюванням лише окремих аспектів, які визначають його специфіку. Такий підхід слід розвивати і в багатьох випадках для цього є можливості.
Кримінально-процесуальний закон передбачає та регламентує проведення таких слідчих дій:
– огляд (місця події, предметів, документів, місцевості, приміщень, трупа);
– освідування;
– обшук (обшук житлових приміщень та інших приватних володінь, обшук службових та інших приміщень, обшук особи);
– виїмка (предметів, документів);
– виїмка поштово-телеграфної кореспонденції;
– зняття інформації з каналів зв'язку;
– накладення арешту на майно;
– накладення арешту на вклади;
– затримання підозрюваного;
– відтворення обстановки та обставин події злочину;
– допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта);
– очна ставка;
– впізнання;
– ексгумація трупа;
– отримання зразків для порівняльного дослідження;
– призначення та провадження експертизи.
Система слідчих дій передбачає такі процесуальні форми здійснення пізнавальних дій, які включають у себе всі необхідні та допустимі методи пізнання і у своїй сукупності дають можливість встановлення об'єктивної істини.
Котрі з названих слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені у кримінальній справі, залежатиме від конкретної слідчої ситуації і вирішуватиметься слідчим, дізнавачем, а в необхідних випадках також прокурором, начальником слідчого підрозділу чи начальником органу дізнання, які мають право давати вказівки особі, що провадить розслідування, щодо провадження конкретних слідчих дій.
Слідчі дії залежно від мети, яка ставиться перед ними, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Слід зазначити, що одна і та сама слідча дія за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування може бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних [6, с. 32].
Залежно від джерел отриманої інформації слідчі дії поділяються на:
а) спрямовані на отримання інформації від людей (допит, очна ставка, впізнання та деякі інші);
б) спрямовані на отримання інформації від матеріальних об'єктів (огляд, обшук, виїмка, експертиза та подібні);
в) спрямовані на отримання інформації як від матеріальних об'єктів, так і від людей (відтворення обстановки й обставин події злочину, затримання підозрюваного).
Залежно від характеру одержуваної інформації слідчі дії поділяються на вербальні (виявляють і фіксують словесно-знакову інформацію), невербальні (виявляють, досліджують і фіксують емпіричні дані – властивості і стан об'єктів матеріального).
За особливостями процесуальної форми провадження слідчі дії можуть бути поділені на такі, які провадяться:
1) за постановою слідчого (виїмка, проведення експертній тощо) або без неї.
Без досудового винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допит, огляди, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із загального правила, обшук особи (ч. 2 ст. 184 КПК України);
2) з санкції прокурора (виїмка документів, які становлять державну або банківську таємницю, ексгумація трупа, накладення арешту на вклади – ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і без санкції прокурора;
3) з дозволу суду (виїмка поштово-телеграфної кореспонденції, обшук житла чи іншого володіння особи, зняття інформації з технічних каналів зв'язку);
4) за участю понятих (обшук, виїмка, впізнання тощо – ст. 127 КПК України) і без них (допит, очна ставка);
5) з обов'язковою участю фахівця (огляд трупа; судово-медичний огляд; ексгумація трупа; допит неповнолітнього свідка у віці до 14 років) і без його участі або за його участю на розсуд слідчого. Допит осіб, що не розуміють мови, на якій ведеться судочинство, проводиться за допомогою перекладача;
6) особою однієї статі з іншими учасниками (освідування, особистий обшук) та будь-якими особами, що проваджують розслідування в передбаченому порядку.
Слідчі дії за послідовністю проведення можуть бути поділені на:
а) первинні і повторні. При цьому, наприклад, слідчий може призначити повторну експертизу, але не може провести повторне пред'явлення особи для впізнання;
б) невідкладні та інші.
Огляд місця події, наприклад, завжди має характер невідкладної слідчої дії, а очна ставка, навпаки, проводиться в певний, визначений слідчим час, або ж не проводиться взагалі.
Невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не тільки на початку розслідування, а й у ході подальшого його провадження. Наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту одного з співучасників злочину;
в) основні та додаткові. Наприклад, після відтворення обстановки й обставин події злочину може виникнути потреба в проведенні додаткового допиту потерпілого, обвинуваченого чи проведенні додаткової експертизи.
Слідчі дії можуть бути обов'язкові й необов'язкові.
Обов'язковість слідчої дії може визначитися прямою вказівкою в законі, наприклад, обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, обов'язковий допит затриманого підозрюваного.
Більше того, закон може передбачити обов'язкове проведення певної слідчої дії протягом певного часу після проведення певної попередньої процесуальної дії. Так, допит підозрюваного проводиться негайно, а за неможливості негайного допиту – не пізніше 24 годин після затримання його або взяття під варту.
Здебільшого проведення слідчих дій не носить юридично обов'язкового характеру, але їх проведення обумовлено фактичними обставинами справи, слідчою ситуацією, клопотанням учасників процесу чи вказівками прокурора або начальника слідчого відділу.
За загальними правилами про кожну слідчу дію слідчий або особа, що провадить дізнання, складає протокол (сг. 85 КПК України). Поряд з письмовим документуванням широко застосовується також технічне документування, відеозапис, звукозапис тощо.
Як виняток можливі й інші форми фіксації слідчих дій: довідка (освідування, проведене лікарем); акт (освідування, проведене судово-медичним експертом); висновок експерта (всі експертизи).
Слідчі дії провадяться особою, в чийому провадженні перебуває кримінальна справа (слідчим, особою, яка провадить дізнання, або прокурором), а також можуть проводитися іншими співробітниками правоохоронних органів за окремим дорученням.
Послідовність (черговість) проведення слідчих дій, їх обов'язковість або необов'язковість визначаються конкретною слідчою ситуацією та вирішуються особою, в провадженні якої знаходиться справа, або прокурором, що здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, чи начальником слідчого відділу, здійснюючим процесуальний контроль.


2. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ
Перед початком провадження будь-якої слідчої дії слідчий повинен роз'яснити учасникам їх права п обов'язки та порядок їх реалізації.
Учасникам слідчої дії роз'яснюється передбачена законом відповідальність за невиконання певних вимог слідчого та інші дії, що не сприяють встановленню істини (відмова від давання показань, приховування цінностей тощо).
При проведенні слідчої дії особа, яка її проводить, зобов'язана беззаперечно додержуватись передбаченої законом процедури, забезпечувати захист прав і свобод людини, поважати її честь і гідність.
Слідчий, дізнавач, прокурор, начальник слідчого відділу можуть робити тільки те і тільки в тій формі, що і як визначено законом.
При провадженні слідчих дій необхідно забезпечити безпеку учасників процесу.
У процесі слідчої дії слід вжити заходів щодо забезпечення нерозголошення конфіденційної інформації, захисту сфери особистого життя людини.
Забороняються будь-які дії, що принижують честь і гідність особи, не передбачені законом засоби примусового характеру. Примусові заходи застосовуються тільки в разі крайньої необхідності й лише в передбаченому законом порядку.
Про провадження будь-якої слідчої дії має бути складений протокол, в якому докладно фіксується все, що відбувалося, відображаються хід та результати слідчої дії.
Складання протоколу слідчої дії має на меті:
– забезпечити можливість переконатися в обгрунтованості та законності проведеної слідчої дії, отже правильно вирішити питання про допустимість отриманих при цьому доказів;
– закріпити знайдені дані шляхом фіксації їх самих, обставин їх знайдення та відомостей, які підтверджують достовірність доказів.
Для цього у провадженні деяких слідчих дій беруть участь поняті, які засвідчують правильність записів у протоколі своїми підписами. Протокол слідчої дії дозволяє визначити достовірність отриманих доказів.
Відомо, що достовірність використаних у доказуванні доказових матеріалів безпосередньо пов'язана із встановленням об'єктивної істини. Власне кажучи, доказування і є встановленням істинності будь-яких положень за допомогою аргументів, посилань, істинність яких є встановленою. Тому використовувані слідчим фактичні дані можуть мати значення доказів лише тоді, коли визначена їх достовірність.
Це обумовлює необхідність ретельної фіксації у протоколах слідчих дій обставин знайдення тих або інших даних, визначає підвищені вимоги до складання протоколів.
У протоколі кожної слідчої дії згідно зі ст. 85 КПК України мають бути вказані:
– місце і час провадження слідчої дії, ким вона провадилась, хто був присутнім, роз'яснення прав та обов'язків учасникам слідчої дії;
– зміст проведеної слідчої дії, час початку та закінчення слідчої дії;
– всі суттєві для справи обставини, які були виявлені під час провадження даної слідчої дії.
Протокол зачитується всім особам, які брали участь у провадженні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Вказані особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Вставки та виправлення мають бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутніми, та інші особи, які були присутніми або брали участь у провадженні цієї слідчої дії.
Якщо будь-хто з цих осіб з причини фізичних вад або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання останнього запрошується стороння особа.
До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомки, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.
Якщо особа, яка брала учать у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, це зазначається в протоколі та засвідчується підписом особи, провадила слідчу дію.
Кінозйомка та відеозапис можуть застосовуватися під час провадження таких слідчих дій, як огляд, обшук, відтворення обстановки та обставин події тощо. Учасників слідчої дії необхідно повідомити про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.
У разі провадження слідчої дії із застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники перед її початком. Фонограма повинна містити відомості, вказані в протоколі, та відображати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її провадження не дозволяється. Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється її учасникам. Висловлені ними зауваження та доповнення заносяться до фонограми.
У протоколі має бути зазначено про застосування звукозапису та про повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та про їх заяви з приводу застосування звукозапису.
У ході слідчої дії мають бути вжиті заходи щодо нерозголошення таємниці слідства. В процесі розслідування доречно попереджувати учасників слідчої дії про недопустимість розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства та передбачену законом стосовно них відповідальність за недотримання цих вимог.
Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.
Таємниця слідства – важлива умова встановлення істини, а в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу. Тому забезпечення нерозголошення даних досудового слідства є як однією з гарантій істини, так і захисту прав і свобод людини.
Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, згідно зі ст. 387 КК України карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років.
Окрім того, згідно зі ст. 387 КК України, розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, – карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. ОКРЕМІ СЛІДЧІ ДІЇ ТА СКЛАДАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ ПРИ ЇХ ПРОВЕДЕННІ
3.1 Затримання підозрюваного
Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину КПК України відносить до слідчих дій, маючи на увазі, що воно являє собою не лише короткочасний арешт особи у невідкладних випадках без санкції прокурора, а й спосіб збирання доказів.
Протокол затримання є джерелом доказів, оскільки в ньому відображаються дані, що мають значення для справи про особу, яку підозрюють у вчиненні злочину.
Підстави та процесуальний порядок затримання підозрюваного викладено в ст.ст. 106 і 106(1) КПК України.
Як і кожна слідча дія (за винятком огляду місця події), затримання підозрюваного може проводитися лише після порушення кримінальної справи.
Для затримання за ст. 106 КПК України необхідно мати наявність:
– ознаки злочину, за яким може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі;
– даних, які дають підставу припускати винуватість конкретної особи у здійсненні злочину за наявності однієї з таких підстав:
а) особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
б) очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вказують на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
в) на підозрюваному чи на його одязі, при ньому, або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
За наявності інших даних, які дають підставу підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано, якщо ця особа намагалася втекти або якщо вона не має постійного місця проживання, або не встановлено особу підозрюваного.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, а також дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 21 КПК України, права мати побачення із захисником з моменту затримання.
Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. При цьому копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і направляється прокурору.
На вимогу прокурора йому також надсилаються матеріали, що стали підставою для затримання. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з її родичів.
3.2 Допит
Найпоширенішою формою одержання доказів є допит.
Допит – це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення по кримінальній справі (свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного або обвинуваченого), словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.
Допит – це процес отримання показань від осіб, які володіють відомостями, що мають значення по кримінальній справі.
Допит поділяється на окремі види залежно від процесуального статусу допитуваних учасників процесу і провадиться за певними правилами – загальними для всіх видів допиту та особливими для окремих видів допиту.
До окремих видів допиту належать: допит свідка, допит потерпілого, допит експерта, допит обвинуваченого, допит підозрюваного.
Загальними правилами проведення будь-якого виду допиту є такі положення.
1. Виклик особи на допит здійснюється шляхом направлення повістки, телеграми або телефонограми. Неповнолітній викликається через законних представників. Особи, які не з'явилися за викликом без поважних причин, можуть бути піддаш приводу, а свідок та потерпілий – ще й штрафу.
2. Місцем проведення допиту є місце провадження досудового слідства, а в разі необхідності – місце перебування того, кого допитують.
3. Викликані в одній і тій самій справі особи допитуються порізно і не повинні мати можливості спілкуватися між собою. Свідки не повинні знайомитися з матеріалами кримінальної справи та знати до початку судового слідства показання інших свідків.
4. Допит не можна проводити в нічний час (з 22 00 до 6.00), крім випадків, коли його не можливо відкласти. Забороняються довгі виснажливі допити. До таких можуть бути віднесені допити тривалістю понад чотири години без перерви або допит протягом доби загальною тривалістю понад вісім годин.
5. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, брехні, шантажу та інших незаконних засобів. Під час допиту неприпустимо застосовувати гіпноз або психотропні засоби. Не передбачена можливість отримання показань за винагороду, оскільки достовірність "такого товару" може буде з елементами корисливого інтересу. Істину купити не можливо.
6. Будь-який допит починається з того, що слідчий перш за все встановлює особистість того, кого допитує, з'ясовує його взаємовідносини з іншими учасниками процесу, роз'яснює допитуваному його процесуальні права та обов'язки. Допитуваному пропонується в довільній формі викласти все, що йому відомо у справі. Потім йому можуть бути поставлені запитання. Навідні запитання не допускаються.
7. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу та результатам допиту засвідчується підписом допитуваного та слідчого (допитуючого). Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями повністю і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються від першої особи і, за можливості, дослівно.
8. Якщо в процесі допиту застосовуються звукозапис, кінозйомка, відеозапис або інші технічні засоби документування, то про це слідчий зобов'язаний попередити допитуваного, повідомивши йому найменування, технічні характеристики та мету застосування даного засобу фіксації показань. Після закінчення допиту результати застосування технічних засобів надаються допитуваному дня ознайомлення.
9. Допитуваний має право відмовитися давати показання щодо самого себе, членів своєї сім'ї та близьких, родичів (батьків, чоловіка або дружини, дітей; братів та сестер, діда, баби, онуків).
10. Допитуваний має право заявити відвід особі, яка провадить допит, знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення та уточнення, які підлягають занесенню до протоколу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі.
11. Не можуть бути доказами повідомлені допитуваним дані, якщо він не може назвати джерело своєї поінформованості.
Існують особливі правила проведення окремих видів допиту. Описати їх у межах курсової роботи просто неможливо.
Тому є доцільним зупинитися лише на допиті свідка.
Свідок – будь-який дієздатний громадянин, якому відомі будь-які обставини справи, якщо він не має статусу потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого і відсутні обставини, які надають йому право свідоцького імунітету.
Не підлягають допиту і не можуть бути допитані як свідки;
– захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;
– представники потерпілого, цивільного позивача та відповідача за такими само обставинами;
– фахівці у галузі права та адвокати, що здійснюють надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, – з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
– нотаріуси, лікарі, психологи – з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
– священнослужитель про обставини, які стали йому відомі від віруючих на сповіді, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;
– особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;
– особа, яка відповідно до ст. 52-3 КПК України дає показання під псевдонімом, – щодо дійсних даних про його особу;
– особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до ст. 52-3 КПК України дає показання під псевдонімом щодо цих даних;
– особи, які мають право дипломатичної недоторканності, без їх згоди, а також працівники дипломатичних представництв – без згоди дипломатичного представника.
Не можна не відзначити і той факт, що відповідно до міжнародної декларації про права людини, а тепер і ст. 63 Конституції України та ст. 69-1 КПК України ніхто не може бути примушений і не зобов'язаний свідчити проти самого себе. Тому, з одного боку, свідок може відмовитися відповідати на запитання, якщо відповіді на них викривають його самого у вчиненні злочину або можуть потягти за собою важливі для нього наслідки. З іншого боку, якщо громадянин підозрюється у вчиненні злочину, то він, видимо, не повинен допитуватися як свідок і попереджатися при цьому про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань або за давання явно неправдивих показань.
Конституція України (ст. 63) визначила: "Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів...".
Стосовно інших осіб свідок зобов'язаний дати повні і правдиві показання.
Отже, відмовитись давати показання як свідки мають право:
– члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
– особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;
– особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв.
Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом зазначених осіб зобов'язані роз'яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання.
Не можуть служити доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базується на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні також бути допитані.
Допит свідка здійснюється з додержанням правил ст. 63 Конституції України, ст. 68-71, 166-170 КПК України з урахуванням його процесуального статусу.
Права і обов'язки свідка викладені в ст. 69-1 КПК України.
Свідок має право:
1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою пін вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
2) заявляти відвід перекладачу;
3) знати, у зв'язку з чим і в якій справі він допитується;
4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
5) користуватися нотатками і документами при даванні показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;
6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;
7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;
8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для даванні показань.
Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.
Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому ст.ст. 135 і 136 КПК України.
У названому випадку суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його нез'явлення без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення.
Свідок несе відповідальність за такі дії.
За давання заздалегідь неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України.
За злісне ухилення від з'явлення до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за ч. 1 ст. 185-3 або ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за відмову дати показання про відомі обставини в справі – за ст. 385 КК України.
Свідок зобов'язаний дати правдиві показання про всі відомі йому обставини справи.
Предметом показань свідків можуть бути будь-які фактичні обставини, що відносяться до даної справи, в тому числі обставини, які характеризують особистість обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого та взаємовідносини свідка з ними. Свідок дає показання про обставини як сприйняті ним безпосередньо, так і ті, що стали йому відомі зі слів іншої особи. В останньому випадку свідок повинен вказати джерело, звідки йому стала відома інформація, яку він повідомляє.
3.3 Очна ставка
Очна ставка – це слідча дія, яка являє собою одночасний допит двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є істотні суперечності: ствердження однією і заперечення іншою особою одного і того самого факту, важливого для правильного вирішення кримінальної справи, значні розходження щодо ознак певного об'єкта чи суб'єкта, інших обставин справи, що входять до предмета доказування у справі (дати, часу, місця події тощо).
Суперечності, які є в показаннях раніше допитаних осіб, повинні бути істотними.
Метою проведення очної ставки є не усунення цих суперечностей, а перевірка правдивості раніше одержаних показань. Рішення про проведення очної ставки слідчий має приймати тільки у тому разі, якщо він переконаний, що ця слідча дія сприятиме встановленню істини в справі, а не зашкодить цьому.
Як правило, очна ставка проводиться між будь-якими учасниками процесу, які мають як однаковий, так і різний процесуальний статус: між двома свідками, потерпілими, обвинуваченими, між свідком і потерпілим, між потерпілим і підозрюваним, між свідком і обвинувачуваним тощо.
На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідків попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілих – за дачу завідомо неправдивих показань.
Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначено очну ставку. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.
Оголошення показань, що їх дали учасники очної ставки на попередніх допитах, дозволяється