К СЛІДЧІ ДІЇ, ЩО ПРОВОДЯТЬСЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінально-процесуальне право"
на тему:
СЛІДЧІ ДІЇ, ЩО ПРОВОДЯТЬСЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ

ЗМІСТ

Вступ 3
1. Поняття і система слідчих дій 5
2. Загальні правила проведення слідчих дій 12
3. Особливості окремих слідчих дій, що проводяться за рішенням суду 16
3.1 Обшук житла чи іншого володіння особи 16
3.2 Накладення арешту на майно і вклади обвинуваченого,
підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну
відповідальність за свої дії 24
3.3 Виїмка поштово-телеграфної кореспонденції 27
3.4 Зняття інформації з каналів зв'язку 31
Висновки 34
Список використаної літератури 37

ВСТУП
Актуальність теми. Ефективність досудового слідства безпосередньо пов'язана з рівнем теоретичного осмислення сутності та значення слідчих дій, особливостей вирішуваних ними завдань збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою встановлення істини в кримінальній справі.
Потреба дослідження слідчих дій викликана зміною кримінально-процесуального законодавства, появою нових видів злочинів, способів і засобів їх скоєння, використанням у процесі злочинної діяльності технічного оснащення високого рівня, покращенням психологічної підготовки злочинців та їх обізнаністю про прийоми і методи роботи органів з розслідування злочинів, у результаті чого зростає необхідність удосконалення досудового слідства, зокрема, щодо провадження слідчих дій.
Дослідження цієї проблеми призначене забезпечити пізнання різноманітних аспектів слідчих дій: кримінально-процесуального, морально-етичного, психологічного, організаційно-тактичного, визначення напрямів їх розвитку та удосконалення.
Особливого значення набуває розробка нових та удосконалення існуючих кримінально-процесуальних, організаційно-тактичних заходів, психологічних прийомів, що застосовуються під час провадження слідчих дій, покликаних підвищити їх якість та ефективність.
Різним аспектам діяльності з розслідування злочинів присвячені роботи
Ю. П. Аленіна, В. П. Бахіна, О. Я. Баєва, І.Є. Биховського, Р. С. Бєлкіна,
В.І. Галагана, В. Г. Гончаренка, Ю. М. Грошевого, А. Я. Дубинського,
В. А. Журавля, А. В. Іщенка, Н.І. Клименко, І. П. Козаченка, В. О. Коновалової, М. В. Костицького, І.І. Котюка, В. С. Кузьмічова, О. М. Ларіна,
В. К. Лисиченка, І. М. Лузгіна, В. Г. Лукашевича, В. Т. Маляренка,
О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, О. О. Садченка, М. В. Салтевського,
М. Я. Сегая, В. В. Тищенка, В. М. Тертишника, В. Т. Нора, В. О. Образцова, М.І. Порубова, В. Ю. Шепітька, В. П. Шибіки, М.Є. Шумила, С. А. Шейфера, М. П. Яблокова та інших вчених.
Розробки науковців мають важливе значення для діяльності з розслідування злочинів.
Мета наданої курсової роботи – розглянути зміст, порядок проведення і фіксації слідчих дій, що проводяться за рішенням суду.
Об'єкт дослідження – слідчі дії, що проводяться за рішенням суду.
Предмет дослідження – норми КПК України, якими врегульовано порядок проведення слідчих дій, дозвіл на проведення чких надає суд.
Методи дослідження – загальнонауковий діалектичний метод, а також інші наукові методи пізнання: аналіз, синтез, порівняння. У процесі дослідження застосовувалися також формально-логічний та системно-структурний методи.
Для досягнення мети курсової роботи було сформульовано такі завдання:
– визначити поняття і розглянути систему слідчих дій;
– охарактеризувати загальні правила проведення слідчих дій;
– описати особливості проведення слідчих дій, які проводяться за рішенням суду (обшук житла чи іншого володіння особи; накладення арешту на майно і вклади обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за свої дії; виїмка поштово-телеграфної кореспонденції; зняття інформації з каналів зв'язку).
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА СЛІДЧИХ ДІЙ
Основним змістом процесуальної діяльності є встановлення об'єктивної істини, а основним засобом отримання і перевірки доказів виступають слідчі дії [19, с. 10].
У теорії кримінального процесу мають місце різні визначення поняття слідчих дій.
Наприклад, на думку Н. А. Громова, слідчі, дії – це передбачені кримінально-процесуальним законом і здійснювані з метою збирання і перевірки доказів заходи, що складаються із сукупності пошукових, пізнавальних і засвідчувальних прийомів, які обумовлені своєрідним поєднанням у кожному з них загально-наукових методів пізнання, що відповідають особливостям слідів злочину і пристосовані для ефективного виявлення, сприйняття і закріплення доказової інформації [6, с. 72].
В. М. Тертишник надає таке визначення слідчим діям: "слідчі дії – це регламентовані нормами процесуального права та здійснювані в рамках кримінально-процесуального провадження уповноваженою на те особою, а також забезпечувані заходами державного примусу та супроводжувані необхідним документуванням процесуальні дії, які являють собою комплекс пізнавально-засвідчувальних операцій, спрямованих на отримання, дослідження та перевірку доказів" [21, с. 156].
Інакше кажучи, слідчі дії – це процесуальні дії, здійснювані для одержання доказової інформації, збирання, дослідження та перевірки доказів. Вони мають пізнавальний характер та процесуально-правову природу [14, с. 53].
Основу слідчих дій складають окремі методи пізнання – візуальне спостереження, розпитування, сприйняття, пошук, порівняння (ідентифікація), відтворення, дослідження, які супроводжуються закріпленням (фіксацією та засвідченням) одержаної доказової інформації чи висновків дослідження в відповідних процесуальних документах [10, с. 35].
Передбачений законом для певних випадків метод пізнання втілюється у практичній діяльності слідчого з проведення слідчої дії, а хід і результати пізнання відображаються в протоколі слідчої дії (процесуальному документі).
Норми права, які регламентують проведення слідчих дій, являють собою певну модель діяльності слідчого і несуть у собі конструктивні засади. Вони створюють правовий інститут – слідчу дію [24, с. 190].
Інститут слідчої дії – це система правових приписів, що визначають:
– сферу й об'єкт слідчої дії, її мету і завдання;
– підстави проведення;
– коло учасників та їх правовий статус;
– механізм реалізації ними своїх прав і обов'язків;
– порядок здійснення і правила проведення пізнавально-засвідчувальних дій;
– способи і форми їх фіксації;
– гарантії захисту прав і свобод людини, заходи та межі примусу і відповідальності, які застосовуються у разі невиконання положень закону [16, с. 211].
Кожна слідча дія є не лише засобом пізнання, засобом збирання, дослідження та перевірки доказів, а й виступає як акт правозастосовчої діяльності. Тому інститут слідчої дії має визначати певну систему гарантій як встановлення істини, так і забезпечення прав і свобод людини [16, с. 213].
Норми, регулюючі слідчі дії, мають загальну правову конструкцію: "гіпотеза", "диспозиція", "санкція".
Гіпотеза вказує на фактичні та юридичні підстави проведення слідчої дії.
Диспозиція визначає суб'єкт і коло учасників, а також порядок проведення слідчої дії (яка поведінка наказується, дозволяється, забороняється), визначає форму проведення та регулює правовідносини учасників слідчої дії, передбачає необхідні гарантії захисту прав і свобод людини.
Санкція має вказувати на негативні наслідки невиконання вимог закону.
Як недолік процесуальних норм можна відзначити те, що в їх структурі не завжди знаходять місце необхідні санкції, деякі положення закону зовсім не забезпечені можливостями притягнення порушників до відповідальності, відповідальність незавжди адекватна суспільній небезпеці чи шкідливості правопорушення [15, с. 10].
В цьому аспекті, з точки зору гуманізації законодавства, викликає сумнів забезпечення деяких вимог процесуального закону засобами кримінальної відповідальності.
Разом з тим, для інституту слідчих дій характерна наявність системи загальних норм, які застосовуються при проведенні кожної слідчої дії або окремої групи таких, що дозволяє законодавцю при регламентації певної слідчої дії обмежуватися оглядом та регулюванням лише окремих аспектів, які визначають його специфіку. Такий підхід необхідно розвивати і в багатьох випадках для цього є можливості [15, с. 11].
Кримінально-процесуальний закон передбачає та регламентує проведення таких слідчих дій:
– огляд (місця події, предметів, документів, місцевості, приміщень, трупа);
– освідування;
– обшук (обшук житлових приміщень та інших приватних володінь, обшук службових та інших приміщень, обшук особи);
– виїмка (предметів, документів);
– виїмка поштово-телеграфної кореспонденції;
– зняття інформації з каналів зв'язку;
– накладення арешту на майно;
– накладення арешту на вклади;
– затримання підозрюваного;
– відтворення обстановки та обставин події злочину;
– допит (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта);
– очна ставка;
– впізнання;
– ексгумація трупа;
– отримання зразків для порівняльного дослідження;
– призначення та провадження експертизи.
Система слідчих дій передбачає такі процесуальні форми здійснення пізнавальних дій, які включають у себе всі необхідні та допустимі методи пізнання і у своїй сукупності дають можливість встановлення об'єктивної істини [11, с. 307].
Які із зазначених слідчих дій і в якій послідовності будуть проведені у кримінальній справі, залежатиме від конкретної слідчої ситуації і вирішуватиметься слідчим, дізнавачем, а в необхідних випадках також прокурором, начальником слідчого підрозділу чи начальником органу дізнання, які мають право давати вказівки особі, що провадить розслідування, щодо провадження конкретних слідчих дій.
Слідчі дії залежно від мети, яка ставиться перед ними, можуть бути такими, що спрямовані на збирання або перевірку доказів. Необхідно зазначити, що одна й та сама слідча дія за різних обставин справи, на різних етапах провадження розслідування може бути спрямованою як на збирання нових доказів, так і на перевірку вже зібраних [8, с. 32].
Залежно від джерел отриманої інформації слідчі дії поділяються на:
а) спрямовані на отримання інформації від людей (допит, очна ставка, впізнання та деякі інші);
б) спрямовані на отримання інформації від матеріальних об'єктів (огляд, обшук, виїмка, експертиза та подібні);
в) спрямовані на отримання інформації як від матеріальних об'єктів, так і від людей (відтворення обстановки й обставин події злочину, затримання підозрюваного).
Залежно від характеру одержуваної інформації слідчі дії поділяються на вербальні (виявляють і фіксують словесно-знакову інформацію), невербальні (виявляють, досліджують і фіксують емпіричні дані – властивості і стан об'єктів матеріального).
За особливостями процесуальної форми провадження слідчі дії можуть бути поділені на такі, які провадяться:
1) за постановою слідчого (виїмка, проведення експертизи) або без неї.
Без досудового винесення постанови слідчий виконує такі слідчі дії: допит, огляди, відтворення обстановки й обставин події, пред'явлення для впізнання і, як правило, затримання підозрюваного, а також, як виняток із загального правила, обшук особи (ч. 2 ст. 184 КПК України);
2) з санкції прокурора (виїмка документів, які становлять державну або банківську таємницю, ексгумація трупа, накладення арешту на вклади);
3) з дозволу суду (виїмка поштово-телеграфної кореспонденції, обшук житла чи іншого володіння особи, зняття інформації з технічних каналів зв'язку);
4) за участю понятих (обшук, виїмка, впізнання – ст. 127 КПК України) і без них (допит, очна ставка);5) з обов'язковою участю фахівця (огляд трупа; судово-медичний огляд; ексгумація трупа; допит неповнолітнього свідка у віці до 14 років) і без його участі або за його участю на розсуд слідчого. Допит осіб, що не розуміють мови, на якій ведеться судочинство, проводиться за допомогою перекладача;
6) особою однієї статі з іншими учасниками (освідування, особистий обшук) та будь-якими особами, що проводять розслідування у передбаченому порядку.
Слідчі дії за послідовністю проведення можуть бути поділені на:
а) первинні і повторні. При цьому, наприклад, слідчий може призначити повторну експертизу, але не може провести повторне пред'явлення особи для впізнання;
б) невідкладні та інші.
Огляд місця події, наприклад, завжди має характер невідкладної слідчої дії, а очна ставка, навпаки, проводиться в певний, визначений слідчим час, або ж не проводиться взагалі.
Невідкладність проведення певної слідчої дії може виявитися не лише на початку розслідування, а й у ході подальшого його проведення (наприклад, достатні підстави для проведення обшуку на квартирі знайомої обвинуваченого виникли лише після допиту одного з співучасників злочину);
в) основні та додаткові (наприклад, після відтворення обстановки й обставин події злочину може виникнути потреба в проведенні додаткового допиту потерпілого, обвинуваченого чи проведенні додаткової експертизи).
Слідчі дії можуть бути обов'язкові й необов'язкові.
Обов'язковість слідчої дії може визначитися прямою вказівкою в законі (наприклад, обов'язкове призначення судово-медичної експертизи для встановлення причин смерті або встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень, обов'язковий допит затриманого підозрюваного).
Більш того, закон може передбачити обов'язкове проведення певної слідчої дії протягом певного часу після проведення певної попередньої процесуальної дії. Так, допит підозрюваного проводиться негайно, а за неможливості негайного допиту – не пізніше 24 годин після затримання його або взяття під варту.
Здебільшого проведення слідчих дій не носить юридично обов'язкового характеру, але їх проведення обумовлено фактичними обставинами справи, слідчою ситуацією, клопотанням учасників процесу чи вказівками прокурора або начальника слідчого відділу [13, с. 211].
За загальними правилами про кожну слідчу дію слідчий або особа, що провадить дізнання, складає протокол (ст. 85 КПК України). Поряд з письмовим документуванням широко застосовуються також технічне документування, відеозапис, звукозапис тощо.
Як виняток, можливі й інші форми фіксації слідчих дій: довідка (освідування, проведене лікарем); акт (освідування, проведене судово-медичним експертом); висновок експерта (всі експертизи).
Слідчі дії провадяться особою, в провадженні якої перебуває кримінальна справа (слідчим, особою, яка провадить дізнання, або прокурором), а також можуть проводитися іншими співробітниками правоохоронних органів за окремим дорученням.
Послідовність (черговість) проведення слідчих дій, їх обов'язковість або необов'язковість визначаються конкретною слідчою ситуацією та вирішуються особою, в провадженні якої знаходиться справа, або прокурором, що здійснює нагляд за досудовим розслідуванням, чи начальником слідчого відділу, здійснюючим процесуальний контроль.


2. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ
Перед початком проведення будь-якої слідчої дії слідчий повинен роз'яснити учасникам їх права й обов'язки та порядок їх реалізації. Учасникам слідчої дії роз'яснюється передбачена законом відповідальність за невиконання певних вимог слідчого та інші дії, що не сприяють встановленню істини (відмова від давання показань, приховування цінностей тощо).
При проведенні слідчої дії особа, яка її проводить, зобов'язана беззаперечно додержуватись передбаченої законом процедури, забезпечувати захист прав і свобод людини, поважати її честь і гідність.
Слідчий, дізнавач, прокурор, начальник слідчого відділу можуть робити лише те й тільки в тій формі, як це визначено законом.
При проведенні слідчих дій необхідно забезпечити безпеку учасників процесу.
У процесі слідчої дії необхідно вжити заходів щодо забезпечення нерозголошення конфіденційної інформації, захисту сфери особистого життя людини. Забороняються будь-які дії, що принижують честь і гідність особи, не передбачені законом засоби примусового характеру. Примусові заходи застосовуються лише в разі крайньої необхідності й тільки в передбаченому законом порядку.
Про проведення будь-якої слідчої дії має бути складений протокол, в якому докладно фіксується все, що відбувалося, відображаються хід та результати слідчої дії.
Складання протоколу слідчої дії має на меті:
– забезпечити можливість переконатися в обгрунтованості та законності проведеної слідчої дії, отже правильно вирішити питання про допустимість отриманих при цьому доказів;
– закріпити знайдені дані шляхом фіксації їх самих, обставин їх знайдення та відомостей, які підтверджують достовірність доказів [14, с. 458].
Для цього у проведенні деяких слідчих дій беруть участь поняті, які засвідчують правильність записів у протоколі своїми підписами. Протокол слідчої дії дозволяє визначити достовірність отриманих доказів.
Відомо, що достовірність доказових матеріалів, що використовуються слідчим, безпосередньо пов'язана із встановленням об'єктивної істини. Власне кажучи, доказування і є встановленням істинності будь-яких положень за допомогою аргументів, посилань, істинність яких є встановленою. Тому фактичні дані, що використовуються слідчим, можуть мати значення доказів лише тоді, коли визначена їх достовірність [11. с. 310].
Це обумовлює необхідність ретельної фіксації у протоколах слідчих дій обставин знайдення тих чи інших даних, висуває підвищені вимоги до складання протоколів.
У протоколі кожної слідчої дії згідно зі ст. 85 КПК України мають бути вказані:
– місце і час проведення слідчої дії, ким вона проводилась, хто був присутнім, роз'яснення прав та обов'язків учасникам слідчої дії;
– зміст проведеної слідчої дії, час початку та закінчення слідчої дії;
– всі суттєві для справи обставини, які були виявлені під час провадження даної слідчої дії.
Протокол зачитується всім особам, які брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Вказані особи можуть ознайомитися з протоколом особисто. Вставки та виправлення мають бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують: особа, яка проводила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутніми, та інші особи, які були присутніми або брали участь у проведенні цієї слідчої дії.
Якщо будь-хто з цих осіб з причини фізичних вад або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання останнього запрошується стороння особа.
До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомки, відеозапису, плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.
Якщо особа, яка брала учать у проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, це зазначається в протоколі та засвідчується підписом особи, проводила слідчу дію.
Кінозйомка та відеозапис можуть застосовуватися під час проведення таких слідчих дій, як огляд, обшук, відтворення обстановки та обставин події тощо. Учасників слідчої дії необхідно повідомити про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.
У разі проведення слідчої дії із застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники перед її початком. Фонограма повинна містити відомості, вказані в протоколі, та відображати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її провадження не дозволяється. Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється її учасникам. Висловлені ними зауваження та доповнення заносяться до фонограми.
У протоколі має бути зазначено про застосування звукозапису та про повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та про їх заяви з приводу застосування звукозапису.
У ході слідчої дії мають бути вжиті заходи щодо нерозголошення таємниці слідства. В процесі розслідування доречно попереджувати учасників слідчої дії про недопустимість розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства та передбачену законом стосовно них відповідальність за недотримання цих вимог [23, с. 100].
Дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 КК України.
Таємниця слідства – важлива умова встановлення істини, а в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу. Тому забезпечення нерозголошення даних досудового слідства є як однією з гарантій істини, так і захисту прав і свобод людини [23, с. 101].
Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка проводила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, згідно зі ст. 387 КК України карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років.
Окрім того, згідно зі ст. 387 КК України, розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, – карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, із позбавленням права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ СЛІДЧИХ ДІЙ, ЩО ПРОВОДЯТЬСЯ
ЗА РІШЕННЯМ СУДУ
3.1 Обшук житла чи іншого володіння особи
Важливим процесуальним засобом отримання доказів є провадження обшуку і виїмки.
Обшук – примусове обстеження приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об'єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою знайдення та вилучення прихованих там слідів злочину й інших речей, що можуть мати значення у кримінальній справі, або знайдення осіб та трупів, що розшукуються, яке проводиться за наявності обгрунтованих даних про те, що вони приховані в певному місці або в особи, яка обшукується [22, с. 14].
Виїмка – слідча дія, яка полягає в вилученні з володіння окремих осіб предметів і документів, що мають значення дня справи яка проводиться за наявності точних даних про те, де і у кого вони знаходяться [8, с. 151].
Основна відмінність між обшуком і виїмкою полягає в тому, що при обшуку речові докази і документи, як правило, приховані і для їх вилучення виникає потреба в пошукових діях, а при виїмці місце знаходження таких відоме і вони фіксуються і вилучаються. До того ж обшук може проводитись і щодо предметів, про наявність яких в певному місці не відомо слідчому [14, с. 132].
На відміну від огляду обшук має три відмітні ознаки:
1) в ході обшуку обстежуються приміщення, споруди або інші об'єкти, що перебувають у віданні певної особи;
2) обстеження об'єктів має характер розшуку та проводиться за наявності достатніх підстав вважати, що розшукувані предмети приховані;
3) таке обстеження здійснюється в примусовому порядку [21, с. 562].
Пізнавальний ефект будь-якої слідчої дії, в тому числі обшуку і виїмки, здебільшого залежить від того, наскільки своєчасно і правильно, наскільки обгрунтовано прийнято рішення про їх провадження. Тому правові приписи, що встановлюють підстави провадження цих слідчих дій, здебільшого визначають їх ефективність у цілому [7, с. 30].
Названі слідчі дії водночас виступають і як правозастосовні акти, провадження яких пов'язане з певним утиском прав громадян на недоторканність помешкання, зі змінами майнових правовідносин тощо [8, с. 152].
У частині 1 статті 178 КПК України вказано, що докази можуть бути отримані шляхом виїмки, якщо точно відомо, де і в кого вони знаходяться Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України слідчий, маючи достатні підстави вважати, що в будь-якому приміщенні знаходяться предмети або документи, що можуть мати значення для справи, провадить обшук.
Зіставлення гіпотез названих правових норм дозволяє помітити, що фактичні підстави проведення виїмки більш жорсткі, ніж фактичні підстави проведення обшуку. У першому випадку потрібна наявність достовірних (точних) відомостей про знаходження об'єктів, що розшукують, у певному місці ("у певної особи"), у другому – достатньо вірогідних знань про це [21, с. 562].
Як у першому, так і в другому випадках йдеться про відомості, що підтверджують лише знаходження предметів у певному місці або у певної особи. Проте за своїм правовим значенням знаходження предметів у різних місцях може бути доволі різним. У деяких випадках вони можуть бути приховані, а в інших – ні; інколи особа, у віданні якої перебувають такі предмети, може відмовитися видати їх, учинити активний опір, а інколи, навпаки, надала б їх за своєю ініціативою, якби знала про доказове значення останніх [14, с. 133].
За своїм об'єктом обшук поділяється на такі види:
1) обшук житла (житлових будинків, котеджів, квартир, кімнат – в гуртожитку чи в готелі, тимчасових житлових приміщень, включаючи туристичну палатку на лоні природи тощо);
2) обшук іншого володіння особи (офісу фірми, магазину, кіоску, яхти, давання, автомобіля чи іншого транспортного засобу тощо);
3) обшук інших приміщень (складських, службових і виробничих приміщень, підприємств, установ, організацій та інших сховищ);
4) обшук місцевості (саду, городу, подвір'я, ділянок лісу, поля тощо);
5) обшук особи (особистий обшук) [22, с. 7].
Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, провадиться лише за вмотивованою постановою судді. Обшук інших приміщень провадиться за постановою слідчого із санкції прокурора або його заступника.
Додаткові гарантії захисту прав людини передбачені законом стосовно житла деяких осіб [20, с. 56].
Без згоди Верховної Ради України не може бути підданий обшуку Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Згідно зі ст. 20 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено лише Генеральним прокурором України.
У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника. Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України. Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях провадяться обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ. Статус недоторканності мають також приміщення консульських установ, доступ до яких може бути лише за згодою глави консульської установи.
Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись тільки за вмотивованим рішенням суду, а за згодою самого судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки (ст. 13 Закону України "Про статус суддів").
Мета обшуку – знайдення, вилучення та процесуальне закріплення засобів злочину, об'єктів злочинного посягання, слідів злочину, цінностей, що нажиті злочинним шляхом, інших речових доказів, предметів і документів, що мають значення для встановлення об'єктивної істини у справі та забезпечення відшкодування заподіяної злочином шкоди [18, с. 10].
Час проведення обшуку – денний (з 6.00 до 22.00), крім випадків, що не терплять зволікання. Обшук може бути проведений як після порушення кримінальної справи, так і до її порушення.
Обшук жилого приміщення провадиться у присутності особи, яка його займає. За неможливості забезпечити її участь обшук провадиться у присутності будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї. За неможливості забезпечити їх участь обшук здійснюється у присутності представника житлово-експлуатаційної установи або виконавчого органу влади. Обшук у приміщеннях, які займають організації, провадиться у присутності представника даної оргтізаці.
Обшук провадитеся у присутності понятих (не менше двох). Понятими можуть бути запрошені будь-які не заінтересовані в результаті справи громадяни. Понятими не можуть бути працівники органів дізнання та досудового слідства. Завдання понятих – засвідчити факт, зміст і результати дій, при провадженні яких вони були присутні. Їх зауваження підлягають занесенню до протоколу [21, с. 566].
Під час провадження обшуку в приміщеннях, які займають дипломатичні представники або члени їх родин, обов'язкова присутність прокурора та представника міністерства закордонних справ. При цьому обшук може провадитися в таких приміщеннях тільки за згоди дипломатичного представника.
При провадженні обшуку можуть бути присутніми експерти-криміналісти або інші спеціалісти, оперативні та інші співробітники міліції або іншого органу дізнання, які сприяють слідчому в проведенні обшуку. За згоди слідчого в обшуку може брати участь потерпілий. Захисник обвинуваченого (підозрюваного) має право бути присутнім при проведенні будь-яких дій, в яких бере участь його підзахисний. Оскільки обшук провадиться за участю обвинуваченого (підозрюваного), то в його проведенні може брати участь і захисник. Прокурор має право брати участь у проведенні будь-якої слідчої дії, а в необхідних випадках може особисто провадити окремі слідчі дії [21, с. 567].
Як вже зазначалось, обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, провадиться лише за вмотивованою постановою судді. Обшук інших приміщень провадиться за постановою слідчого із санкції прокурора або його заступника.
За необхідності провести обшук житла чи іншого володіння особи слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства.
Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, за необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про проведення обшуку чи про відмову в цьому.
Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку прокурором протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.
Перед початком обшуку слідчий оголошує постанову про обшук і роз'яснює всім учасникам їх права й обов'язки. Особам, які беруть участь в обшуку, пояснюється їх право бути присутніми при всіх діях слідчого та робити з приводу них заяви, які підлягають занесенню до протоколу. Особи, які беруть участь в обшуку, зобов'язані засвідчити своїм підписом у протоколі факт, зміст та результати обшуку.
У разі застосування науково-технічних засобів названі особи також сповіщаються про те, що при провадженні огляду будуть застосовуватись відповідні оптичні засоби, фотоапаратура, металошукач та інші необхідні технічні засоби, що містяться в експертній сумці чи пересувній криміналістичній лабораторії. Про обставини і порядок застосування технічних засобів вони будуть інформуватися в процесі огляду.
Поняті й учасники огляду відповідно до ст. 121 КПК України попереджаються про кримінальну відповідальність по ст. 387 КК України за розголошення без дозволу слідчого даних досудового слідства>
Понятим, крім того, відповідно до ст. 127 КПК України пояснюється їх обов'язок засвідчити своїми підписами перебіг і результати огляду, відповідність записів у протоколі виконаним діям і Одержаним результатам.
Спеціалісту пояснюються права й обов'язки спеціаліста, передбачені ст. 128-1 КПК України. Він попереджається про відповідальність за відмову або ухилення від виконання обов'язків спеціаліста.
Обшук починається з оголошення особі, яку обшукують, постанови про провадження обшуку, що засвідчується її підписом у постанові. Після цього слідчий пропонує особі, яку обшукують, добровільно видати витребувані предмети і документи та інші об'єкти, що мають відношення до справи. Факт і результати добровільної видавання фіксуються в протоколі. В идача предметів і документів, які мають значення для справи, не позбавляють слідчого права продовжити обшук і здійснювати пошукові дії [20, с. 45].
Проваджуючи обшук, слідчий має право відкривати сховища, якщо власник відмовляється їх відкрити. При цьому слід уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів.
Провадження обшуку здійснюється за певною методикою. Методика обшуку – система основаних на кримінально-процесуальному законі принципів, методів, прийомів та правил, що забезпечують досягнення мети його проведення [22, с. 31].
Принципи – це основоположні ідеї, засади, які втілені в більшості або в усіх методах, прийомах, правилах обшуку. До них можна віднести: раптовість, активність, планомірність, систематичність, повноту та ретельність обшуку, врахування особистості того, хто обшукується, спостережливість слідчого, наполегливість у розшуку витребуваних предметів [7, с. 41].
Методи – це способи досягнення мети обшуку, що являють собою певну систему (комплекс) прийомів, правил, (рекомендацій). В теорії обшуку можна виділити два методи: евристичний метод обшуку та метод послідовного ретельного обстеження [7, с. 42].
Прийоми – це найбільш раціональні та ефективні способи дій того, хто обшукує, в слідчій ситуації, що склалася. До окремих прийомів обшуку можна віднести:
1) створення перебільшеного уявлення в особи, яку обшукують, про поінформованість слідчого;
2) приховування істинної поінформованості слідчого про місцезнаходження об'єктів, що розшукуються;
3) паралельне та зустрічне обстеження;
4) пошук на основі порівняння однорідних предметів або виявленої невідповідності їх звичайному стану;
5) виявлення при розшуку предметів, які мають належність до справи, слідів їх приховання (тайників);
6) пошук, пов'язаний з використанням психологічного впливу на особу, яку обшукують, науково-технічних засобів, що застосовуються;
7) пошук заснований на аналізі поведінкових реакцій особи, яку обшукують ("метод словесної розвідки") [21, с. 569].
Правила – це рекомендації та вказівки, які у своїй сукупності описують або доповнюють той чи інший прийом, поради, які стосуються їх вибору та порядку застосування. До правил обшуку можна віднести:
1) необхідність починати обшук з пропозиції особі, яку обшукують, добровільно видати витребувані предмети;
2) встановлення психологічного контакту з особою, яку обшукують;
3) недопущення самовільного користування телефоном та іншими засобами спілкування;
4) провадження обшуку в такій послідовності, яка виключила б розголошення оперативних даних тощо [21, с. 570].
Згідно зі статтею 186 КПК України при обшуку можуть бути вилучені лише предмети