К УМИСНЕ ВБИВСТВО.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право. Особлива частина"
на тему: УМИСНЕ ВБИВСТВО
(ст. 115 КК України)


РЕФЕРАТ
Курсова робота: 38 с., 22 джерела.
Об'єкт дослідження – простий склад умисного вбивства та склади вбивства, вчиненого при обтяжуючих вину обставинах.
Предмет дослідження – кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказані види умисних вбивств, їх доктринальне розуміння та практика застосування.
Мета роботи – комплексна кримінально-правова характеристика умисного вбивства в теорії кримінального права та за чинним законодавством України.
Методи дослідження – системний, діалектичний, функціональний, історично-правовий, порівняльний та описовий.
Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора – кримінальна – відповідальність. Курсове дослідження набуває актуальності у зв'язку з необхідністю осмислення КК України з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за умисне вбивство, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.
ЖИТТЯ ЛЮДИНИ, УМИСНЕ ВБИВСТВО, ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА УМИСНОГО ВБИВСТВА, СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА УМИСНОГО ВБИВСТВА, ОБТЯЖУЮЧІ ВИНУ ОБСТАВИНИ, ВІДМЕЖУВАННЯ УМИСНОГО ВБИВСТВА ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ.



ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. УМИСНЕ ВБИВСТВО: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 6
1.1. Поняття вбивства та його ознаки 6
1.2. Види вбивств 8
1.3. Об'єкт, предмет, об'єктивна та суб'єктивна сторони
умисного вбивства 10
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМИСНИХ ВБИВСТВ, ВЧИНЕНИХ ПРИ ОБТЯЖУЮЧИХ ОБСТАВИНАХ 15
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ВІДМЕЖУВАННЯ УМИСНОГО ВБИВСТВА ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ 28
ВИСНОВКИ 33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 36


ВСТУП
Актуальність теми. Концепція правової держави завжди пов'язується, перш за все, з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною з боку держави.
Конституція України (ст. 27) закріпила головне природне право кожної людини – право на життя: "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань".
Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського суспільства в цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора – кримінальна – відповідальність [17, с. 105].
Курсове дослідження набуває актуальності у зв'язку з необхідністю осмислення КК України з метою найбільш точного розуміння (тлумачення) кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за умисне вбивство, їх правильного застосування та подальшого вдосконалення.
Проблеми кримінальної відповідальності за умисне вбивство, окремі його різновиди розглядалися в працях багатьох вітчизняних і російських науковців, зокрема, М.І. Бажанова, В.І. Борисова, Н. А. Дідківської,
В. А. Клименка, В. С. Ковальського, М. Й. Коржанського, М.І. Короленка, В.І. Куця, В. М. Мамчура, М.І. Мельника, В. О. Навроцького,
А. С. Никифорова, Л. А. Остапенко, В. В. Сташиса, Є. Л. Стрельцова,
В. Я. Тація, М.І. Хавронюка, О. О. Шульги та ін.
Об'єктом дослідження є простий склад умисного вбивства та склади вбивства, вчиненого при обтяжуючих вину обставинах.
Предметом дослідження виступають кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за вказані види умисних вбивств, їх доктринальне розуміння та практика застосування.
Метою роботи є комплексна кримінально-правова характеристика умисного вбивства в теорії кримінального права та за чинним законодавством України.
Поставлена мета зумовила необхідність розв'язання таких завдань:
– визначити поняття вбивства та навести його ознаки;
– розглянути види вбивств;
– висвітлити об'єкт, предмет, об'єктивну та суб'єктивну сторони умисного вбивства;
– охарактеризувати умисні вбивства, вчинені при обтяжуючих обставинах;
– розкрити проблему відмежування умисного вбивства від суміжних складів злочинів.
У процесі дослідження використані системний, діалектичний, функціональний, історично-правовий, порівняльний та описовий методи.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (22 найменування).


РОЗДІЛ 1
УМИСНЕ ВБИВСТВО: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ
1.1. Поняття вбивства та його ознаки
За характером об'єктивної сторони злочини проти життя прийнято поділяти на три групи:
1) вбивство (ст.ст. 115-119 КК України);
2) доведення до самогубства (ст. 120 КК України);
3) погроза вбивством (ст. 129 КК України) [1, с. 12].
Серед усіх злочинів проти життя вбивство є найбільш небезпечним. Тому відповідальність за цей злочин глибоко диференційовано з урахуванням форми вини, обставин, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки вбивства [8, с. 39].
Вбивство – це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння [7, с. 34].
Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії – умисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань [13, c. 248].
Поняттям "вбивство" охоплюється як суспільно небезпечне діяння – позбавлення життя, так і суспільно небезпечні наслідки – настання смерті [19, с. 62].
У частині 1 ст. 115 КК України дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 КК України передбачено відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства можна визначити як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині – це позбавлення її життя.
В. О. Навроцький називає такі ознаки вбивства:
1) протиправність.
За цією ознакою вбивство відмежовується від випадків правомірного позбавлення життя іншої людини, наприклад, у стані необхідної оборони, при затриманні злочинця, в ході бойових дій при захисті батьківщини та ін.;
2) винність.
Вбивство – це винне, тобто умисне або необережне, позбавлення життя. За цією ознакою вбивство відрізняється від невинного заподіяння смерті внаслідок казусу (випадку);
3) спрямованість проти життя іншої людини.
Ця ознака дає можливість відокремити вбивство від посягання на власне життя (самогубство);
4) застосування насильства фізичного або психічного впливу на чужий організм для позбавлення життя.
Така ознака дає змогу відрізнити вбивство від деяких суміжних злочинів, наслідком яких також виступає заподіяння смерті іншій особі: доведення до самогубства, залишення в небезпеці [12, с. 45].
Стаття 115 КК України передбачає відповідальність за:
1) умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1);
2) умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2).
Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо.
1.2. Види вбивств
За суб'єктивною стороною розрізняють вбивства умисні (ст.ст. 115-118 КК України) і вбивства через необережність (ст. 119 КК України).
Своєю чергою, умисні вбивства поділяють за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) на три види:
1) так зване просте вбивство, тобто вчинене без обставин, що обтяжують чи пом'якшують відповідальність (ч. 1 ст. 115 КК України);
2) вчинене за обставин, що обтяжують відповідальність, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115 України);
3) вчинене за обставин, що пом'якшують відповідальність, так зване привілейоване вбивство [7, с. 35].
Умисне вбивство без обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність (просте вбивство) – ч. 1 ст. 115 КК України – має місце в тих випадках, коли у вчиненому немає ознак вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115 КК України, ст.ст. 116-118 КК України.
За частиною 1 ст. 115 КК України кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на грунті особистих стосунків, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.
Умисне вбивство з обставин, що обтяжують відповідальність (кваліфіковане вбивство), – ч. 2 ст. 115 України. Для застосування ч. 2 ст. 115 КК України достатньо наявності хоча б однієї з вказаних у ній обтяжуючих обставин [19, с. 63].
Обставини, що обтяжують відповідальність, перераховано в п.п. 1-13 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме:
1) умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115);
2) умисне вбивство малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115);
3) умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115);
4) умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115);
5) умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115);
6) умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115);
7) умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115);
8) умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115);
9) умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115);
10) умисне вбивство, поєднане із згвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115);
11) умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115);
12) умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115);
13) умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115).
Перелік обставин, що обтяжують відповідальність, вказаних у ч. 2 ст. 115 КК України, є вичерпним.
Умисне вбивство за обставин, що пом'якшують відповідальність:
– умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання;
– умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини;
– умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
1.3. Об'єкт, предмет, об'єктивна та суб'єктивна сторони умисного вбивства
Безпосереднім об'єктом вбивства є суспільні відносини, які виникають з приводу недоторканності життя іншої особи. Учасниками таких відносин є, з одного боку, особа, носій життя, з іншого – "всякий і кожний" [6, с. 29].
Предметом зазначених відносин виступає життя іншої людини. Поняття життя характеризує існування людини в двох аспектах: як життєдіяльність біологічного організму людської істоти й як існування людини – члена суспільства [17, с. 105].
Тому вбивство як злочин, що посягає на життя, має місце тоді, коли припиняється біологічне існування організму, а також, коли організм продовжує функціонувати, але особа не може спілкуватися з собі подібними, бути членом суспільства тощо [1, с. 28].
Змістом відносин, які становлять безпосередній об'єкт вбивства, є недоторканність життя іншої особи, обов'язок вести себе у такий спосіб, щоб не заподіяти шкоди чужому життю. Недоторканним є життя кожної людини незалежно від будь-яких її демографічних, соціальних чи інших ознак.
Життя – це процес, який триває в часі, має свій початок і кінець. Встановлення їх має й кримінально-правове значення: для відмежування вбивства від суміжних посягань, а також для визначення моменту закінчення такого виду злочинів [17, с. 106].
Визначення моменту початку життя, головним чином, потрібно для того, щоб відмежувати вбивство від незаконного аборту. Посягання на людський організм, ще не відокремлений від тіла матері, не здатний до самостійного існування, не можна кваліфікувати як вбивство.
Початком життя прийнято вважати такий етап фізіологічних родів, коли новонароджений здатний до самостійного існування.
У визначенні моменту закінчення життя, отже, й моменту закінчення злочинів, передбачених ст.ст. 115-119 КК України, погляди спеціалістів у галузі кримінального права і судової медицини пройшли певну еволюцію.
До початку 60-х р.р. минулого століття це питання в літературі вирішувалося без поглибленого аналізу. Визначалося, що вбивство є закінченим з припиненням роботи серця та інших життєво важливих органів.
У наступні роки криміналісти сприйняли результати досліджень медиків, стали розрізняти так звану клінічну смерть (стан, з якого людину ще можна вивести) і біологічну смерть.
Моментом закінчення вбивства почали визнавати настання біологічної смерті – безповоротні зміни в організмі потерпілого, після яких життя не поновлюється. Ці зміни проявляються, перш за все, в розпаді клітин головного мозку, який, зазвичай, починається через 5-7 хвилин після припинення роботи серця і зупинення дихання [17, с. 107].
Таке визначення моменту закінчення вбивства більш точне та у достатньому ступені характеризує переважну більшість злочинів цієї категорії, що трапляються на практиці.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115 КК України, характеризується:
1) діянням – посяганням на життя іншої особи;
2) наслідками у вигляді незворотної смерті потерпілого;
3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками;
4) факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства).
Суспільно небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Зазвичай, умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини [13, c. 249].
Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 КК України є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з метою позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого).
Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання незворотної смерті потерпілого. З цього моменту даний злочин вважається закінченим.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має [13, с. 250].
Причинний зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхідним – смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, а не третіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причинний зв'язок наявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) – невинне заподіяння смерті потерпілому [19, с. 48].
Такі ознаки об'єктивної сторони цього складу злочину, як місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка його вчинення не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115 КК України. Проте їх встановлення є обов'язковим, оскільки у ряді випадків вони мають значення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 КК України і для додаткової кваліфікації діяння за іншими статтями Особливої частини КК України [5, с. 60].
Смерть людині може бути заподіяна будь-якими способами: постріл із вогнепальної зброї або нанесення удару холодною зброєю у життєво важливі органи, задушення, утоплення, повішення, отруєння, використання радіоактивних матеріалів, електричного струму, вибухових речовин, низької чи високої температур тощо.
Способом заподіяння смерті людині може бути й психічний вплив (переляк), коли винний, наприклад, знаючи про невиліковну серцеву хворобу людини, вчиняє такі дії з умислом на позбавлення її життя.
Суб'єктом умисного вбивства є осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 14-річного віку.
У випадках "посереднього виконання" вбивства, коли особа, яка наділена ознаками суб'єкта вбивства, використовує для його вчинення неосудну, малолітню особу або особу, яка перебуває під впливом помилки (введена в оману), виконавцем вбивства видається особа, наділена ознаками суб'єкта вбивства [13, с. 250].
Неосудна, малолітня особа або особа, яка введена таким суб'єктом в оману, є знаряддям вчинення умисного вбивства.
Так само належить кваліфікувати дії особи у випадку залучення нею до заподіяння смерті потерпілому звірів, свійських тварин тощо.
Посереднє вчинення вбивства має місце й у випадку протиправного позбавлення життя під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа, яка вчиняє таке діяння, не могла керувати своїми вчинками (непереборний фізичний примус – ч. 1 ст. 40 КК України). Виконавцем вбивства тут є суб'єкт, що застосував непереборний фізичний примус, а особа, яка діяла під впливом такого примусу, – знаряддям вчинення умисного вбивства.
Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.
Таким чином, вбивство – це протиправне винне насильницьке позбавлення життя іншої людини. Серед усіх злочинів проти життя вбивство є найбільш небезпечним. Тому відповідальність за цей злочин глибоко диференційовано з урахуванням форми вини, обставин, які підвищують чи зменшують ступінь суспільної небезпеки вбивства.
Предметом вбивства виступає життя іншої людини. Поняття життя характеризує існування людини в двох аспектах: як життєдіяльність біологічного організму людської істоти і як існування людини – члена суспільства. Вбивство як злочин, що посягає на життя, має місце тоді, коли припиняється біологічне існування організму.
Життя кожної людини як об'єкт кримінально-правової охорони не має жодних юридичних особливостей і відмінностей. Кримінальний закон рівною мірою охороняє життя молодого юнака і безнадійно хворого чи доживаючого вік старця, видатної особи, героя чи негідника, злочинця тощо.


РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМИСНИХ ВБИВСТВ, ВЧИНЕНИХ ПРИ ОБТЯЖУЮЧИХ ОБСТАВИНАХ
Усі обставини, які обтяжують умисне вбивство, рівноцінні за своїм значенням, класифікація їх має не кримінально-правове, а дидактичне значення, і доцільна для кращого засвоєння змісту таких ознак [14, с. 53].
Класифікація цих обставин можлива за різними критеріями, але найбільш доцільно її здійснити за характерними для них елементами та ознаками складу злочину:
1) обставини, які характеризують потерпілого:
– вбивство двох чи більше осіб;
– вбивство жінки, яка завідомо для винного перебуває в стані вагітності;
2) обставини, які характеризують спосіб вбивства:
– вбивство, вчинене з особливою жорстокістю;
– вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;
3) обставини, які характеризують мотив і мету вбивства:
– вбивство з корисливих мотивів;
– вбивство з хуліганських мотивів;
– вбивство, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
– вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане з згвалтуванням; вбивство, вчинене на замовлення;
4) обставини, які характеризують суб'єкта вбивства:
– вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство;
– вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб або організованою групою.
Віднесення деяких обставин до певної групи є умовним, оскільки вони одночасно характеризують дві чи більше ознаки складу злочину, наприклад, особлива жорстокість характеризує і спосіб вчинення посягання, і мету.
Обставини, наведені в ст. 115 КК України, доволі глибоко й всебічно охарактеризовано в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я людини" від 07.02.2003 р. №2 (надалі – Постанова) [18].
Для кваліфікації умисного вбивства за ч. 2 ст. 115 КК України необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч. 2 ст. 115 КК України.
Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України. При цьому необхідно мати на увазі, що у певних випадках кваліфікація умисного вбивства одночасно за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК України виключається.
Так, не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за п.п. 6 і 7. Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також кваліфікуватися за п.п. 6, 8, 9 ч. 2 ст. 115 КК України. Водночас, в окремих випадках (наприклад, при вчиненні вбивства на замовлення) така кваліфікація (а також додатково і за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України) можлива. Проте покарання за кожним з цих пунктів, при ідеальній сукупності злочинів, окремо не призначається [13, с. 253 ].
Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України) має місце тоді, коли умисне протиправне позбавлення життя кількох осіб охоплювалось єдиним умислом (наміром) винного.
Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України (наприклад, за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України – вбивство з хуліганських мотивів).
Розрив у часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб на його кваліфікацію за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України не впливає (п. 5 Постанови).
Дії винного не можуть кваліфікуватися за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, якщо не доведено, що його умисел був спрямований на позбавлення життя саме двох або більше осіб.
Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності, кваліфікується за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України).
Під убивством малолітньої дитини розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпіла особа є малолітньою, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати (п. 6 Постанови).
Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої.
Вбивство дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, або вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 та залежно від обставин справи, за відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115 КК України.
Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115 КК України) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення), і винна особа це усвідомлювала.
Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК України (захоплення заручника).
Водночас, мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із даним злочином (це можуть бути бажання спонукати зазначених у ст. 147 КК України осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення).
Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК України, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті, за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115 КК України (п. 7 Постанови).
Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України), має місце тоді, коли винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп (п. 8 Постанови).
Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку. Встановлення особливої жорстокості вбивства не належить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки поняття "жорстокість" не є медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий особливо сильних страждань [8, с. 39].
Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб {п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України), має місце, якщо, вчиняючи вбивство певної особи, винний усвідомлював, що він застосовує такий спосіб заподіяння смерті, який небезпечний для життя не лише однієї людини (наприклад, вбивство шляхом пострілу в натовп людей, підпал приміщення, у якому крім потерпілого перебували інші особи, вчинення аварії автомашини, в якій їхали кілька осіб).
Судова практика випадки вбивства за допомогою різного роду автоматичних пристроїв, що створюють загрозу для життя будь-якої особи, кваліфікує саме за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України.
Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за п.п. 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК України, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю – за п. 5 ч. 2 ст. 115 України та відповідними статтями КК України, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень (п. 9 Постанови).
Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України) має місце тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.
При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину.
Як вчинене з корисливих мотивів, необхідно кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).
Верховний Суд України виходить із того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі, вимаганні, незаконному заволодінні транспортним засобом, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. З ст. 262, ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313, ч. З ст. 289 КК України) (п. 10 Постанови).
Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України) – це умисне позбавлення іншої особи життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу.
Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок (п. 11 Постанови).
Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України) має місце у випадку, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.
Виконання службового обов'язку – це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку – здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).
Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України (п. 12 Постанови).
Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК України, якою передбачена відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України.
При цьому для наявності складу умисного вбивства з метою приховати інший злочин не має значення, намагався приховати винний закінчений злочин, готування до злочину чи замах на злочин. Не має також значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується.
Потерпілим при такому вбивстві може бути будь-яка особа, яка володіє певною інформацією про вчинений злочин і ця обставина відома винному.
Якщо винний особисто вчинив інший злочин та умисне вбивство з метою його приховання, його дії необхідно кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України та за статтею КК України, яка передбачає відповідальність за інший вчинений ним злочин. При цьому на кваліфікацію вчиненого не впливає роль, яку виконував винний при вчиненні іншого злочину, – був його організатором, підбурювачем чи пособником.
Коли винний вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин, вчинений іншою особою, його дії кваліфікуються лише за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України без додаткової кваліфікації за ст. 396 КК України.
Якщо ж умисне вбивство з метою приховати злочин, вчинений іншою особою, було заздалегідь обіцяно, то вчинене винним слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України та як співучасть (пособництво) у вчиненні того злочину, який приховувався.
Умисне вбивство також кваліфікується за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, якщо воно:
1) вчинене винним з метою полегшити вчинення іншого злочину особисто;
2) вчинене з метою полегшити вчинення злочину іншою особою.
Потерпілим при умисному вбивстві з метою полегшити вчинення іншого злочину є будь-яка особа, яка здатна у будь-якій формі перешкодити винному вчинити злочин.
При цьому для кваліфікації вчиненого за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України не має значення, чи здійснив винний свій умисел на вчинення такого іншого злочину.
Коли він вчинив цей інший злочин (злочини) або готування до вчинення цього злочину чи замах на його вчинення, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, залежно від стадії вчинення іншого злочину (наприклад, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 14 і ч. З ст. 312 КК України).
Якщо ж винний вчинить заздалегідь обіцяне умисне вбивство з метою полегшити вчинення якогось злочину іншою особою, то він є співучасником (пособником) даного іншого злочину.
Умисне вбивство кваліфікується як поєднане із згвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України), тоді, коли воно мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст. 153, або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК України.
З об'єктивної сторони згвалтування характеризується вчиненням статевого акту природним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
"Полові зносини" – термін не юридичний, а медичний, тому повинен розумітися так, як його трактує сексологія.
Потерпілою особою від цього злочину може бути як жінка, так і чоловік, незалежно від їх попередньої поведінки (в тому числі й аморальної) та стосунків з суб'єктом злочину (перебування з ним у юридичному чи фактичному шлюбі, короткочасному статевому зв'язку тощо).
Даний в законі перелік неправомірних дій, які за наявності хоча б однієї з них обумовлюють факт згвалтування (застосування фізичного насильства, погрози або використання безпорадного стану потерпілої особи), є вичерпним. Тому дії особи, яка домоглася згоди жінки або чоловіка на статевий акт шляхом зловживання довір'ям (обіцянка укласти шлюб, подарувати певні речі тощо), не можуть розглядатися як згвалтування.
На початку червня 2002 р. в Україні з'явилася інформація про зникнення монахині згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії 28-літньої сестри Анни Глови.
У суботу, 1 червня, її востаннє бачили у Вінницькому храмі Покрови Пресвятої Богородиці, який розташований на вул. Київській, 1а, що його обслуговують Отці Редемптористи. Ввечері сестра не прибула на заздалегідь заплановану катехизацію і не повернулася додому.
У п'ятницю, 7 червня, після майже тижневих пошуків, тіло сестри Анни було знайдено у невеликому приміщенні під дахом церкви Отців Редемптористів.
У процесі слідства було затримано Глушка Семена Костянтиновича, який спочатку зізнався у скоєному злочині, а, відтак, як підкреслено у вироку суду, щоб уникнути відповідальності, свою вину заперечував.
Протягом п'яти місяців тривало слідство. 5 листопада відбулося перше судове засідання, а 11 лютого 2003 р. було винесено вирок.
Згідно з вироком Апеляційного суду Вінницької області, Глушка Семена Костянтиновича визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч. 2 п. 9, 152 ч. 4 (умисне вбивство, поєднане із згвалтуванням, й згвалтування, що спричинили особливо тяжкі наслідки) КК України та засуджено на 15 років позбавлення волі.
Глушка С. К. визнано винним у наступному. 1 червня 2002 р., біля 15.00, в приміщенні церкви Пресвятої Покрови (УГКЦ), яка розташована в місті Вінниці на вул. Київській, 1а, з метою задоволення своєї статевої пристрасті із застосуванням фізичної сили скоїв насильницький статевий акт.
У процесі згвалтування сестра Анна чинила опір. Про це свідчать результати судово-медичної експертизи.
В основу вироку покладено первісні покази Глушка С. К., який у присутності адвоката пояснив, як він скоїв згвалтування і вбивство, протокол відтворення обстановки і обставин події, де Глушко С. К. також у присутності свого адвоката детально розповів і показував, яким чином він скоїв злочин [17, с. 150].
Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України.
У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її згвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України.
Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України), – це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характерну або ж не виконувати їх.
До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діяннями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи не вчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.
У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчи