К ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЗЛОЧИННУ ДІЯЛЬНІСТЬ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право України"
на тему:
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЗЛОЧИННУ ДІЯЛЬНІСТЬ



ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Загальнотеоретичні, історичні та порівняльні аспекти відповідальності за втягнення неповнолітніх
у злочинну діяльність 6
1.1 Поняття втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність 6
1.2 Розвиток вітчизняного кримінального законодавства
з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх
у злочинну діяльність 8
1.3 Відповідальність за втягнення неповнолітніх
у злочинну діяльність за кримінальним законодавством зарубіжних країн 11
Розділ 2 Кримінально-правова характеристика злочину,
відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 304 КК 16
1.1 Об'єкт і об'єктивні ознаки втягнення неповнолітніх
у злочинну діяльність 16
1.2 Суб'єкт і суб'єктивні ознаки втягнення неповнолітніх
у злочинну діяльність 25
Розділ 3 Деякі питання кваліфікації втягнення неповнолітніх
у злочинну діяльність 27
Висновки 33
Список використаних джерел 36


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Сучасний стан становлення України як правової держави характеризується спрямованістю на забезпечення прав і свобод людини, вільний і всебічний розвиток її особистості, а також виховання людини в дусі поваги до національних традицій та законодавства України. Згідно зі ст. 23 Конституції України кожна людина має право на розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Особлива увага приділяється забезпеченню гармонійного розвитку дітей та підлітків, захисту неповнолітніх від протиправних посягань на їх моральний та фізичний розвиток. У своїй діяльності в цьому напрямку Україна виходить з принципів і документів міжнародної спільноти й, у першу чергу, з положень Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. і ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 р.
Виховання громадян, захист їх прав і законних інтересів є важливим завданням і обов'язком суспільства. Особливе значення має в цьому плані турбота про підростаюче покоління, про неповнолітніх, які в умовах загострення соціальних проблем, пов'язаних із падінням рівня життя і відсутністю належного контролю сім'ї, низьким рівнем діяльності освітніх установ, розпадом системи працевлаштування, відсутністю доступних дозвіллєвих закладів, все частіше стають благодатним матеріалом для реалізації кримінальних інтересів дорослих. Саме в цих умовах зростає значення активізації боротьби із втягненням неповнолітніх у вчинення злочинів.
Несприятливі ж тенденції у стані, структурі й динаміці злочинності неповнолітніх наразі очевидні. За 2008-2009 р.р. рівень злочинності неповнолітніх перевищив дві тисячі злочинів на 100 тисяч осіб населення у віці 14-17 років. Одночасно зростає і кількість втягнення неповнолітніх у вчинення злочинів [6].
Таким чином, проблема злочинності неповнолітніх залишається однією з гострих проблем українського суспільства, над пошуком шляхів вирішення якої працює широке коло фахівців у різних наукових галузях: кримінології, юриспруденції, психології, педагогіки, соціальної педагогіки, соціології, правознавства тощо.
Питання кримінально-правової протидії втягненню неповнолітніх у злочинну діяльність розглядалися в працях багатьох вчених, особливо таких як М.І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. В. Дзундза, В. А. Клименко,
Н. М. Крестовська, Л. М. Кривоченко, І. П. Лановенко, В. А. Ломако,
П. С. Матишевський, М.І. Мельник, Г. М. Міньковський, В. О. Навроцький,
Г. М. Омельяненко, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, І. О. Топольскова, А. П. Тузов, М.І. Хавронюк, Н. П. Шевченко та багатьох інших.
Метароботи – комплексна кримінально-правова розробка проблем відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.
Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань:
– визначити поняття втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність;
– розглянути розвиток вітчизняного кримінального законодавства з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність;
– з'ясувати особливості відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність за кримінальним законодавством зарубіжних країн;
– дати кримінально-правову характеристику злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 304 КК, проаналізувавши об'єкт, об'єктивні ознаки, суб'єкта і суб'єктивні ознаки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність;
– висвітлити деякі питання кваліфікації втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.
Об'єктом дослідження є кримінально-правові засоби протидії втягненню неповнолітніх у злочинну діяльність.
Предметом дослідження виступає чинне кримінальне законодавство України, кримінальне законодавство зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети і завдань, об'єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод дозволив розглянути питання про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність через поглиблене вивчення узагальнених категорій кримінального права в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Історико-правовий метод було використано при з'ясуванні історичних витоків і генези кримінально-правових норм про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. За допомогою порівняльного методу здійснено порівняння цих норм між собою та відповідними нормами кримінального законодавства інших країн. За допомогою системно-структурного методу показано місце досліджуваних складів злочинів в системі кримінально-правових норм.
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаних джерел.


РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ, ІСТОРИЧНІ ТА ПОРІВНЯЛЬНІ АСПЕКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ЗЛОЧИННУ ДІЯЛЬНІСТЬ
1.1 Поняття втягнення неповнолітніх у вчинення злочину
Втягнення неповнолітнього у злочин виявляється в діях дорослої особи, пов'язаних із безпосереднім психічним та фізичним впливом на неповнолітнього, вчинених з метою викликати у нього прагнення взяти участь у злочині, і передбачає ініціативну поведінку, пов'язану із впливом на неповнолітнього для залучення його до участі у злочині, зокрема переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозицію вчинити злочин, обіцянку придбати або збути вкрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолітнім з метою полегшити схилення його до вчинення злочину тощо (п. 11 узагальнень Судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 29.08.2003 р.) [20].
Необхідність захисту неповнолітніх від негативного впливу дорослих пояснюється, за справедливою думкою Г. М. Міньковского і А. П. Тузова, тим, що "моральні почуття у них ще не мають характеру стійких переконань. Вони можуть захоплюватися героїчним вчинком і в той же час не відчувати огиди до аморального. Неповнолітніх часто приваблюють зовнішні прояви особистості. Разом з тим, вони не завжди вміють побачити за ними справжні наміри. Звідси виникають псевдозахоплення. Ось чому неповнолітні, особливо морально нестійкі, порівняно легко можуть бути втягнені дорослими особами у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" [14, с. 12].
Давно відома залежність злочинності дорослих від злочинності неповнолітніх, оскільки остання є в певному сенсі джерелом і резервом усієї злочинності [5, с. 6].
Як свідчить статистика, за останні роки кількість неповнолітніх, які вчинили злочини за участю дорослих, збільшилася в 2,2 рази.
У 2009 р. засуджено 6489 неповнолітніх, які вчинили злочини за участю дорослих. Третина засуджених підлітків (32,3%) вчинили злочини разом із дорослими, інколи – під їх безпосереднім впливом. Це насамперед корисливі пропозиції, прохання, поради або нерідко – залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів. Часто дорослі вже були судимі і втягують у злочинну діяльність молодь. Залучення підлітків до вживання алкоголю та наркотиків є додатковим мотивом для вчинення ними злочинів. У 2009 р. засуджено 3396 (16,9%) неповнолітніх, які вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння [6].
Втягнення неповнолітніх у вчинення злочину – найбільш поширений злочин стосовно неповнолітніх. Небезпека втягнення неповнолітнього до злочинної діяльності відбивається як на його психіці, впливаючи на природний хід виховання окремого індивіда, так і на стані суспільства [10, с. 76].
Теорія і практика виділяють два різновиди втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність:
а) неконкретизоване, при якому дії дорослої особи являють собою пропаганду злочинного способу життя, вербування нових прихильників злочинного світу, що забезпечує поповнення злочинних ланок, й не спрямовані на залучення неповнолітнього до скоєння певного злочину;
б) конкретизоване, що полягає або у схилянні неповнолітнього до участі у планованому дорослим злочині як співвиконавця чи посібника, або у формуванні в неповнолітнього самостійного умислу на скоєння певного злочину [25, c. 7].
Саме конкретизоване втягнення викликає чимало труднощів у кваліфікації, оскільки дії дорослого містять крім втягнення неповнолітнього у вчинення конкретного злочину ознаки інших складів злочинів [18, с. 39].
Втягнення – це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки, залучається до неї, у такої особи виникає бажання вести себе певним чином [12, с. 389].
Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретного неповнолітнього завдяки переконуванню в доцільності, вигідності певної поведінки. Воно здійснюється шляхом умовлянь, залякування, підкупу, обману, розпалювання почуття помсти, заздрощів або інших низьких спонукань, розповідей про легкість і доступність певних дій, навчання способам та прийомам їх виконання тощо.
Зміст дії визначається тим, у яку антисоціальну діяльність втягується неповнолітній. Чинний КК у ст. 304 передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у:
– злочинну діяльність, тобто до вчинення одного чи кількох злочинів;
– пияцтво, під яким розуміють неодноразове вживання спиртних напоїв;
– заняття жебрацтвом – систематичне випрошування грошей чи інших цінностей у сторонніх осіб;
– заняття азартними іграми – систематична гра з метою отримання грошей чи інших матеріальних цінностей.
1.2 Розвиток вітчизняного кримінального законодавства з питань відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність
Суспільна небезпечність передбачених ст. 304 КК дій полягає у згубному впливі на неповнолітніх, можливості заподіяння шкоди їх моральному благополуччю. Саме цим пояснюється постійна й стійка увага з боку суспільства і держави до кримінально-правової охорони законних прав та інтересів неповнолітніх.
Вже к 20-ті р.р. XX ст. були прийняті кримінально-правові норми, спрямовані на охорону дитинства, на боротьбу з дитячою безпритульністю і бездоглядністю, на попередження злочинів неповнолітніх.
Так, 4 березня 1920 р. був прийнятий Декрет "Про справи неповнолітніх, обвинувачених у суспільно небезпечних діях ". Видана на його основі в тому ж році "Інструкція комісіям у справах неповнолітніх" зобов'язувала притягати до кримінальної відповідальності дорослих за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність і співучасть з ними, за звідництво, схиляння до проституції і статеві збочення, за експлуатацію праці неповнолітніх та жорстоке з ними поводження [10, с. 76].
Кримінальний кодекс України 1922 р. містив низку норм, які передбачали відповідальність за злочини проти сім'ї та неповнолітніх, у тому числі за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність, за викрадення або підміну дитини.
Важливу роль у розвитку законодавства про кримінальну відповідальність дорослих за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність відіграла постанова ВЦВК і РНК СРСР від 7 квітня 1935 р. "Про заходи боротьби зі злочинністю серед неповнолітніх". Ця загальносоюзна постанова наказувала карати тюремним ув'язненням на термін не нижче 5 років осіб, викритих у підбурюванні або залученні неповнолітніх до участі в різних злочинах, а також і в примушуванні неповнолітніх до заняття спекуляцією, проституцією, жебрацтвом тощо.
Таким чином, була визначена єдина на території всієї країни позиція стосовно боротьби з дорослими підбурювачами й організаторами злочинів неповнолітніх.
Одночасно вперше в умовах кодифікованого законодавства встановлювався принципово новий порядок відповідальності за втягнення неповнолітніх у злочинні діяння. Будучи комплексною нормою, зазначена постанова об'єднала в одній статті протиправні дії, відповідальність за вчинення яких раніше передбачалася різними статтями республіканських кримінальних кодексів [14, c. 30].
Однаково суворо почали каратися як підбурювання неповнолітніх до вчинення різних злочинів, так і спонукання їх до інших антигромадських дій. У прийнятих Верховною Радою СРСР у грудні 1958 р. Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік підбурювання неповнолітніх до скоєння злочинів або залучення неповнолітніх до участі у злочині було віднесено до обтяжуючих відповідальність обставин (п. 6 ст. 34).
У статті 41 КК України 1960 р. законодавець текстуально відтворив вказане положення Основ. Разом з тим, ст. 208 цього КК передбачала відповідальність дорослих за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а так само використання неповнолітніх з метою паразитичного існування. Вчинення цього злочину передбачало покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років.
У період дії КК України 1960 р. законодавець неодноразово вдавався до вдосконалення кримінально-правових норм, що забезпечували охорону нормального розвитку і здоров'я неповнолітніх.
Наразі українське кримінальне законодавство характеризується тенденцією до збільшення спеціальних норм про кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітніх у вчинення злочину чи інших антигромадських дій, внаслідок чого в чинному КК України містяться одна загальна норма (ст. 304 КК) і дванадцять спеціальних норм, з котрих дві передбачені на рівні самостійного складу злочину (ст.ст. 323, 324 КК) і десять – на рівні кваліфікуючої ознаки деяких конкретних складів злочинів (ч. 2 ст. 181, ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317 КК).
За статтею 304 КК втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
На думку М.І. Хавронюка, ст. 304 КК (в частині встановлення відповідальності за втягнення неповнолітніх у заняття жебрацтвом) є прикладом надмірної криміналізації, оскільки в цій частині конкурує зі ст. 150 КК ("Експлуатація дітей") [22, с. 339].
Як вважає вчений, навряд чи є обгрунтованим також встановлення саме кримінальної відповідальності за такі дії, як втягнення неповнолітніх у заняття азартними іграми (тим більше, що гра загалом невіддільна від певного азарту) [22, с. 339].
Крім того, необхідно зауважити, що злочин, передбачений ст. 304 КК, слід відмежовувати від адміністративних проступків, передбачених ст. 180 КУпАП (доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами); ст. 181 КУпАП (участь в організованих без дозволу азартних іграх; прийняття ставок приватними особами на змаганнях; незаконна організація азартних ігор).
1.3 Відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність за кримінальним законодавством зарубіжних країн
Конвенцією ООН про права дитини (1989) передбачена необхідність вжиття законодавчих заходів для забезпечення захисту дитини від: фізичного і психологічного насильства; образ і зловживання; відсутності турботи; недбалого чи грубого поводження; економічної експлуатації; залучення до роботи, яка може бути небезпечною для здоров'я, слугувати перешкодою в отриманні освіти або заподіювати шкоду її здоров'ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку; незаконного вживання наркотичних засобів і психотропних речовин, використання в їх незаконному виробництві і торгівлі цими засобами і речовинами; сексуальної експлуатації і сексуального зваблювання тощо [23, с. 881].
Конвенція МОП про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (1999) вказала на необхідність введення кримінальних або інших санкцій, крім діянь, згаданих вище, також за: продаж дітей і торгівлю ними, боргову кабалу і кріпосну залежність, примусову чи обов'язкову працю, включаючи вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах; використання, вербування або пропонування дитини для заняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи для порнографічних вистав.
В Особливій частині КК Росії є спеціальна глава 20 "Злочини проти сім'ї та неповнолітніх".
Статтею 150 КК Росії відповідальність за залучення неповнолітнього до вчинення злочину диференційована. Обтяжує її вчинення злочину батьком, педагогом або іншою особою, на яку законом покладені обов'язки по вихованню неповнолітнього (ч. 2 ст. 150), а особливо обтяжує – вчинення злочину із застосуванням насильства чи погрозою його застосування (ч. З ст. 150) і залучення неповнолітнього у злочинну групу або у вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ч. 4 ст. 150) [23, с. 882].
Підстави відповідальності за залучення неповнолітнього у вчинення антисуспільних дій (систематичне вживання спиртних напоїв, одурманюючих речовин, заняття бродяжництвом чи жебрацтвом) визначені ст. 151 КК Росії. Обтяжуючі (ч. 2 ст. 151) та особливо обтяжуючі (ч. З ст. 151) ознаки цього злочину аналогічні тим, що передбачені ч.ч. 2 і 3 ст. 150 КК Росії.
З урахуванням реального соціально-економічного стану країни законом РФ від 8 грудня 2003 р. до цієї статті була внесена примітка, згідно з якою її дія не поширюється на випадки залучення неповнолітнього у заняття бродяжництвом, якщо це діяння вчинене батьками внаслідок збігу тяжких життєвих обставин, викликаних втратою джерела засобів існування чи відсутністю місця проживання.
У зазначених двох статтях прямо вказано, що суб'єктом злочину може бути лише особа, яка досягла 18-річного віку.
У такий же спосіб сконструйовані ст.ст. 172 і 173 КК Білорусі, які передбачають відповідальність за втягнення неповнолітнього у вчинення злочину чи в іншу антисуспільну поведінку [23, с. 883].
У главі XVІІ "Злочинні діяння проти сім'ї та неповнолітніх" КК Латвії доведення неповнолітнього до стану сп'яніння визнається злочинним діянням лише за умови, якщо воно було вчинене повторно протягом року або особою, у службовій, матеріальній чи іншій залежності від якої перебував неповнолітній (ст. 173).
Глава VІІ "Злочинні діяння проти сім'ї та неповнолітніх" Особливої частини КК Молдови передбачає відповідальність за втягнення дитини у злочинну діяльність, азартні ігри, жебрацтво, розбещення (ст. 208), у вживання речовин, що одурманюють (ст. 209), у воєнні дії, а також за пропаганду війни у дитячому середовищі
(ст. 210).
Злочинам проти сім'ї та неповнолітніх присвячено спеціальну главу 11 КК Естонії, яка містить два відповідних розділи. Так,винними діяннями проти неповнолітніх, крім діянь, пов'язаних з проституцією і порнографією, визнаються втягнення неповнолітнього у вчинення злочину особою, яка досягла повноліття, схиляння неповнолітнього до споживання алкогольних напоїв (ст.ст. 175-182).
В Особливій частині КК Болгарії цим питанням присвячена спеціальна глава 4 "Злочини проти шлюбу, сім'ї і молоді", яка включає відповідно два розділи. Злочинами проти молоді вважаються:
а) примушування дитини до вчинення злочину (ст. 188);
б) споювання особи віком до 16 років або недієздатної, продаж таким особам спиртних напоїв (ст. 193).
Главою XXVІ "Злочини проти сім'ї та опіки" КК Польщі передбачені деякі злочини проти дітей і безпомічних осіб, зокрема споювання малолітнього, доставляння йому алкогольних напоїв, сприяння в їх вживанні чи схиляння до цього (ст. 208).
У КК Франції відповідним злочинним діянням присвячено главу VІІ "Посягання на неповнолітніх осіб і на сім'ю" розділу ІІ Книги 2. Вона складається з п'яти відділів: І – "Залишення неповнолітньої особи";
ІІ – "Залишення сім'ї"; ІІІ – "Посягання на здійснення батьківських прав"; ІV – "Посягання на стосунки батьків і дітей"; V – "Поставлення у небезпеку неповнолітніх осіб".
У відділі V "Посягання на стосунки батьків і дітей" вказаної глави передбачена відповідальність за різні види втягнення дітей у систематичне вчинення злочинів чи проступків, жебракування, вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, у деякі інші діяння, пов'язані із наркотичними засобами, а також у діяння сексуального характеру [23, с. 887].
КК Норвегії містить главу 20 "Злочини, пов'язані з сімейними відносинами". Нею встановлена зокрема відповідальність за використання дитини віком до 16 років, яка перебуває під опікою чи владою особи, способом, який шкодить її здоров'ю, моральності чи чесності ( 218).
Підсумовуючи викладене у першому розділі курсової роботи, можна зробити такі висновки.
Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність виявляється в діях дорослої особи, пов'язаних із безпосереднім психічним чи фізичним впливом на неповнолітнього і вчинених з метою викликати в нього прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах.
Втягнення передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу: переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших ницих спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, дача порад про місце й способи вчинення або про приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв із неповнолітнім з метою полегшити схиляння його до вчинення злочину тощо.
Втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антигромадську діяльність передбачає ініціативу і поведінку винного, пов'язану з впливом на неповнолітнього для залучення його до участі в злочині як співвиконавця, посібника або схиляння його до вчинення злочину.


РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНУ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЧИНЕННЯ ЯКОГО
ПЕРЕДБАЧЕНА ст. 304 КК
1.1 Об'єкт і об'єктивні ознаки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність
Об'єктом злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 304 КК є суспільні відносини, що забезпечують основні принципи суспільної моралі у сфері належного інтелектуального, морального та фізичного розвитку і виховання неповнолітніх. Вони передбачають охорону неповнолітніх від негативного впливу, який може викликати бажання займатися діяльністю, що негативно сприймається суспільством [11, с. 348].
Потерпілими від цього злочину є неповнолітні – особи чоловічої або жіночої статі, які не досягли 18-річного віку. Хоча в диспозиції ст. 304 вказівку на потерпілого зроблено у множині, кримінальна відповідальність настає і тоді, коли посягання вчинене і проти однієї такої особи [15, с. 708].
Об'єктивну сторону цього злочину утворює втягнення неповнолітнього в зазначені види діяльності.
Втягнення – це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до певної поведінки, залучається до неї, в такої особи виникає бажання поводитись певним чином. Причому, на відміну від примушування, особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість конкретного неповнолітнього завдяки переконуванню в доцільності, вигідності певної поведінки [5, с. 708].
Втягненням неповнолітнього в таку діяльність є психічний чи фізичний вплив на нього з метою викликати у нього рішучість взяти участь у вчиненні одного чи кількох злочинів або інших антигромадських дій (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2, надалі – Постанова).
Це будь-які види фізичного насильства чи психічного впливу: погрози, шантаж, обман, переконання, обіцянки тощо.
Погроза полягає в залякуванні заподіянням неповнолітньому або його близьким будь-якої шкоди. Така погроза має бути реальною, тобто такою, що здатна достатньо вплинути на підлітка.
Шантаж – це погроза поширення про потерпілого відомостей, які він вважає за необхідне зберегти в таємниці.
Обманом визнається навмисне перекручування обставин або приховання істини для того, щоб ввести підлітка в оману і тим самим спонукати його до вчинення злочину.
Обіцянка як спосіб втягнення означає взяття суб'єктом на себе тих або інших зобов'язань, незалежно від того, чи має він намір їх виконати (навчити керувати мотоциклом, обіцяти дружбу, захист тощо).
У тих випадках, коли суб'єкт злочину залучає до його вчинення підлітка, який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, він виступає як виконавець цього злочину і вчинене кваліфікується за ст. 304 і за тією статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинене підлітком діяння (п. 6 Постанови).
Об'єктивна сторона злочину, що розглядається, має місце й при втягненні неповнолітнього у пияцтво, у заняття жебрацтвом або азартними іграми.
Втягнення у пияцтво – це створення в неповнолітнього бажання систематично вживати спиртні напої. Систематичність утворюють не тільки епізоди безпосереднього втягнення такої особи до вживання спиртних напоїв, а й втягнення до їх вживання шляхом їх придбання, дарування і вчинення інших дій, спрямованих на спонукання, або саме примушування до вживання спиртних напоїв. Спиртними напоями є горілка, спирт, коньяк, лікер, самогон, вино тощо.
Обов'язковою умовою визнання таких дій злочинними має бути систематичність їх вчинення, тобто не менше трьох разів. При цьому повинне мати місце втягнення в пияцтво того самого підлітка. Тому одноразова дія, у тому числі вживання спиртних напоїв із кількома підлітками, не утворить систематичності (абз. 1 п. 10 Постанови).
За статистичними даними, кожен одинадцятий неповнолітній скоює злочинні дії у нетверезому стані. Переважна більшість тяжких злочинів проти особи – навмисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень – вчинено підлітками на грунті пияцтва чи наркотичного збудження, проте службами у справах неповнолітніх не приділяється належної уваги профілактиці негативних проявів у молодіжному середовищі. Перевірки з цих питань практично не проводяться, не виявляється ініціативи щодо притягнення до відповідальності дорослих осіб, які залучають підлітків до вживання наркотиків, алкоголю [1, c. 138].
У 2009 р. до адміністративної відповідальності за порушення правил торгівлі спиртними напоями притягнуто судами тільки 152 працівників торгівлі, а за доведення неповнолітніх до стану сп'яніння – лише 7 дорослих осіб. Й це при тому, що за вказаний період працівниками міліції складено понад 10,8 тис. адміністративних протоколів щодо неповнолітніх порушників антиалкогольного законодавства [6].
Така бездіяльність органів державної системи профілактики негативно позначається на стані злочинності серед неповнолітніх.
Втягнення у жебрацтво – це схилення неповнолітнього до систематичного жебракування у сторонніх осіб грошей або інших матеріальних цінностей.
Наразі жебраки з маленькими дітьми на руках стали звичним явищем життя великих міст України. Навіть існує розгалужена система жебрацького "бізнесу" (в тому числі – в організованих системних формах), що робить ставку саме на дітей. Причому, чим меншим є вік дитини, тим більший прибуток вона може принести особі, яка її фактично експлуатує, спекулюючи на її віці [9].
За статистичними даними у 2009 р. в Україні було порушено 1500 кримінальних справ за фактом втягнення неповнолітніх в заняття жебрацтвом [6].
Складність кваліфікації використання дітей при жебракуванні, отже й реагування на нього, полягає, в тому, що:
а) само по собі жебракування не становить складу правопорушення за національним законодавством.
З теоретичної точки зору, воно є зловживанням правом, тобто використанням суб'єктивного права всупереч його соціальному призначенню. Зловживання правом є різновидом правової (правозначущої) поведінки, соціальна та державна оцінка якого є надзвичайно складним питанням;
Б) диспозиція ст. 304 КК говорить про втягнення у злочинну та антисуспільну діяльність лише неповнолітніх осіб.
КК не містить визначення поняття "неповнолітній", але відповідно до сімейного та ювенального законодавства України неповнолітніми є особи віком від 14 до 18 років. Зважаючи на системність як основну ознаку права, в кримінальному праві слід використовувати це поняття в такому ж значенні.
Разом із тим, інколи диспозицію ст. 304 КК трактують розширено, ототожнюючи поняття "неповнолітній" та "дитина".
Зокрема, В. О. Навроцький вважає, що склад цього злочину утворюють втягнення неповнолітніх (осіб віком до вісімнадцяти років):
1) у злочинну діяльність – залучення до вчинення хоч одного злочину;
2) у заняття пияцтвом – залучення до вживання алкоголю не менше двох разів, хоча б протягом одного дня;
3) у заняття жебрацтвом – постійним випрошуванням грошей, продуктів, товарів у сторонніх осіб;
4) у заняття азартними іграми – залучення до гри на гроші чи на інші матеріальні цінності, а також і використання неповнолітніх для здобування засобів для існування [16, с. 310].
На наш погляд, така позиція є не зовсім коректною. Адже немовлята та діти молодшого віку (до 7 років), які теж є "особами віком до вісімнадцяти років", не можуть бути суб'єктом не тільки злочинної, але й девіантної поведінки через відсутність фізичної на те можливості (немовляти) або неповну соціалізацію та практичну недієздатність (дитина молодшого віку).
Що ж стосується використання неповнолітніх для здобування засобів для існування (що нібито охоплюється жебрацтвом), то воно не включається законодавцем до диспозиції статті і внаслідок цього не може бути об'єктом доктринального тлумачення.
Отже, жебракування з використанням немовляти та дитини молодшого віку не може бути підставою для переслідування за ст. 304 КК.
Можна констатувати наявність прогалини у позитивному праві: є очевидним, що використання дитини молодшого віку, зокрема немовляти, для жебракування порушує права дитини, суперечить Конвенції про права дитини, але відповідальність за такі дії не встановлена ані адміністративним, ані кримінальним законодавством;
в) юридично ускладненим є затримання жебрака з дитиною за підозрою у вчиненні злочину, оскільки офіційне роз'яснення постанови Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" передбачає, що злочином є і, відповідно, підлягає покаранню лише систематичне (не менше трьох разів) вчинення такого правопорушення протягом нетривалого часу (якого саме, Постанова не вказує). Отже, затримання жебрака, який використовує дитину для здобування засобів для існування, можливе лише тоді, коли він перебуває під постійним наглядом з боку правоохоронних органів, що практично є неможливим [9].
З викладеного вище постає питання про те, як у такій ситуації реагувати на очевидне порушення прав дитини.
Наприклад, в Нідерландах будь-яка дитина, що опинилась самотньою на вулиці, або явно використовується дорослим у цілях, що суперечать її кращим інтересам, розглядається як жертва. Відповідно, реагування поліції на порушення прав дитини є миттєвим [2, с. 297].
Українське законодавство поки що не містить чітких постанов на цей випадок. Й все-таки, на наш погляд, можливості для захисту прав дитини існують, якщо розглядати акт девіантної поведінки дорослого (жебракування) у зв'язку з його іншими неправомірними діяннями.
Вихідним пунктом юридичної кваліфікації жебракування з використанням немовляти або малої дитини є з'ясування відносин між жебраком та дитиною, який її використовує у своїх цілях. Відповідно до наявності чи відсутності родинних зв'язків між жебраком та дитиною складаються дві типові ситуації: дитина є власною дитиною жебрака; дитина є чужою дитиною [18, с. 210].
У першій ситуації національним законодавством передбачається адміністративна або кримінальна відповідальність батьків дитини, які жебракують, використовуючи власну дитину.
КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за ухилення від виконання батьківських обов'язків (ст. 184). Умова притягнення до неї – відсутність тяжких наслідків невиконання батьківських обов'язків.
Злісне ж невиконання обов'язків по догляду за дитиною, що призвело до тяжких наслідків, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 166 КК. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 166 КК, виражається у залишенні без нагляду, без харчування, одягу, ухиленні від догляду і лікування. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є настання тяжких наслідків – фізична або моральна шкода, розлад здоров'я, психічне захворювання, інвалідність [15, с. 368].
Практика свідчить, що зазвичай дитина молодшого віку, яка використовується у жебракуванні:
– для забезпечення дорослому "спокійного" заняття жебрацтвом перебуває під впливом психотропних речовин або наркотичних засобів природного або синтетичного походження, які є шкідливими для розвитку дитини;
– не отримує належного харчування (яким, наприклад, для немовляти є спеціальні суміші або природне годування);
– одягнена не за сезоном і не за віком;
– не перебуває на обліку у медичному закладі;
– не зареєстрована в органах Реєстрації актів цивільного стану, що порушує право дитини на набуття громадянства та через відсутність відповідних документів унеможливлює її соціальний захист [2, c. 298].
Усі вищевказані обставини слід розцінювати як тяжкі для розвитку дитини наслідки. Отже, використання дитини молодшого віку у жебракуванні власними батьками слід кваліфікувати як злочин, передбачений ст. 166 КК.
Друга ситуація, коли при жебракуванні використовується чужа дитина, має два різновиди:
а) дитина була передана батьками чи одним з батьків іншій особі для жебракування;
б) дитина була вкрадена у батьків, або осіб, що їх замінюють.
У першому випадку дії батьків та особи, яка "придбала" дитину для жебракування залежно від обставин необхідно кваліфікувати як злочин, передбачений ч. 2 ст. 149 КК (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини).
Дії злочинця в другому випадку становлять склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК (незаконне позбавлення волі або викрадення людини).
Отже, жебракування з використанням дітей молодшого віку необхідно розцінювати як складний юридичний факт, що включає зловживання суб'єктивним правом, пов'язане з адміністративним проступком або злочином. Це означає, що жебрак, який використовує дитину для свого "заняття", має притягуватись до адміністративної або кримінальної відповідальності, та до нього може бути застосований такий запобіжний захід, як затримання.
Визнаючи, що чинне законодавство містить окремі засоби реагування на жебракування з використанням дитини молодшого віку, вважаємо, що для більш дієвого і системного захисту прав дитини КК потребує певних змін.
Диспозиція статті 304 КК фактично містить два різних склади злочини, які ми пропонуємо розділити на:
а) втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність;
б) втягнення неповнолітніх в пияцтво, жебрацтво, азартні ігри (тобто, залучення до девіантних, хоча й не злочинних форм поведінки).
Очевидно, що відповідальність за перший з цих злочинів має бути більш суворою.
Кваліфікуючою ознакою обох злочинів є, на наш погляд, вчинення зазначених дій щодо малолітньої особи.
Зважаючи на те, що діти молодшого віку не можуть бути суб'єктами делінквентної та девіантної поведінки і в разі залучення їх до жебра