К ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ, ЯКУ ЗАТРИМАНО ЗА ПІДОЗРОЮ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальний процес"
на тему:
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ОСОБИ, ЯКУ ЗАТРИМАНО ЗА ПІДОЗРОЮ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ
(ЗА НОВИМ КПК УКРАЇНИ)

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Права та законні інтереси особи, яку затримано за
підозрою у вчиненні злочину 6
1.1 Поняття і сутність прав та законних інтересів особи,
яку затримано за підозрою у вчиненні злочину 6
1.2 Класифікація і загальна характеристика прав та
законних інтересів особи, яку затримано
за підозрою у вчиненні злочину 10
Розділ 2 Законодавче регулювання затримання особи за
підозрою у вчиненні злочину і забезпечення її прав та
законних інтересів майнового і немайнового характеру
у новому КПК України 21
Висновки 38
Список використаної літератури 42


ВСТУП
Актуальність теми. Не зважаючи на те, що діяльність органів кримінальної юстиції в Україні поступово набуває форм, які гарантують охорону прав і інтересів особистості, правова регламентація кримінально-процесуальних відносин, пов'язаних із участю в них особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, потребує подальшого вдосконалення з метою реального забезпечення їх особистих, майнових та інших прав і законних інтересів.
Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину є одним з поширених заходів забезпечення кримінального провадження (п. 8 ч. 2 ст. 131 нового КПК України). Воно також визнається тимчасовим запобіжним заходом (ч. 2 ст. 176 нового КПК України).
При цьому, затримана особа позбавляється можливості реалізовувати свої майнові та інші інтереси, стає тимчасово нездатною здійснювати контроль за предметами особистого користування, рухомого та нерухомого майна, що знаходиться у неї на праві приватної власності, втрачає особисті зв'язки з членами сім'ї, друзями, знайомими та особами, які могли б забезпечити охорону її майна.
Виникають труднощі у затриманого із збереженням власного транспорту та нерухомого майна, в якому можуть знаходитись тварини, коштовності, гроші, побутова техніка, предмети домашнього вжитку і духовної творчості тощо. Всі ці об'єкти є матеріальними благами і проблеми, які можуть виникнути у підозрюваного через неможливість особистого догляду за ними, можуть призвести до їх втрати або пошкодження, що буде безумовним порушенням майнових та інших, закріплених у законодавстві України і міжнародних документах прав особи (ст.ст. 41, 42 та ін. Конституції України, Кн. 2-3 ЦК України тощо).
Для охорони власних майнових та інших інтересів особа, яка затримана за підозрюю у вчиненні злочину, розраховує на застосування органами досудового слідства, прокуратури і суду заходів з охорони її нерухомого та іншого майна, яке залишається без догляду. Ці державні органи згідно із ч. 4 ст. 13 Конституції України повинні вжити необхідних заходів із охорони зазначених матеріальних благ і повідомити затриманого про їх характер.
Проте, відсутність до недавнього часу належного процесуального забезпечення реалізації зазначених прав і інтересів на практиці призводило до їх ігнорування.
Питання захисту прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, постійно були в центрі уваги науковців, їх розглядали в своїх працях: С. А. Альперт, В. М. Батюк, Ю. М. Грошевой, А. П. Гуляєв, Й. М. Гуткін, А. Я. Дубинський, Л. М. Карнеєва,
О. Ф. Кистяковський, Є. Г. Коваленко, М. М. Короткий, Е. Ф. Куцова,
Л. М. Лобойко, В. Т. Маляренко, Є. Г. Мартинчик, О. Р. Михайленко,
М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, І. Л. Петрухін, М. А. Погорецький,
С. М. Стахівський, М. С. Строгович, В. М. Тертишник, Л. Д. Удалова,
І. Я. Фойницький, Л. В. Франк, В. П. Шибіко, М.Є. Шумило та ін.
Аналіз опублікованих робіт з цієї проблематики свідчить про те, що, на жаль, в теорії кримінального процесу до цього часу залишаються не визначеними основні завдання, предмет, система і структура прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину.
Метою роботи є здійснення теоретичного узагальнення положень науки про забезпечення прав і законних інтересів особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також нового національного кримінально-процесуального законодавства, міжнародно-правових документів з даного питання,
Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальна діяльність органів досудового слідства, прокуратури та суду із затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, і правовідносини, які виникають і розвиваються в процесі цієї діяльності.
Предметом дослідження є забезпечення прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину.
Для реалізації поставленої мети вирішувалися такі завдання:
– визначити поняття і сутність прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину;
– дати класифікацію прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину;
– охарактеризувати права та законні інтереси особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину;
– встановити стан нормативно-правового регулювання затримання особи за підозрою у вчиненні злочину та рівень забезпечення її прав та законних інтересів майнового і немайнового характеру в Україні за новим КПК України.
Методи дослідження: формально-юридичний, історичний, порівняльний, системного аналізу, структурний, описовий.
Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.


РОЗДІЛ 1
ПРАВА ТА ЗАКОННІ ІНТЕРЕСИ ОСОБИ, ЯКУ ЗАТРИМАНО
ЗА ПІДОЗРОЮ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ
1.1 Поняття і сутність прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину
Права людини – це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.
Отже, по-перше, це певні свободи людини, тобто її спроможність діяти певним чином або ж утримуватися від певних вчинків з тим, щоб забезпечити собі належне існування, розвиток, задоволення тих потреб, які сформувались. Під ними слід розуміти саме такі можливості, без яких людина не може нормально існувати [21, с. 21].
Особливу роль у визначенні правового статусу особи як системи конституційних норм, що визначають права, свободи та обов'язки людини і громадянина, виконує конституційне право. Його норми на конституційному рівні захищають свободу всього суспільства і кожної людини зокрема від свавілля державної влади. Вони закріплюють конституційні основи правового статусу особи. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 22 Конституції, в якій зазначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції, не є вичерпними.
Інші галузі права визначають, конкретизують порядок і умови участі людини і громадянина як суб'єкта у тих чи інших правовідносинах при реалізації своєї правоздатності. Ними можуть встановлюватись інші права і свободи, які конституційними нормами не передбачені [17, с. 35].
Підозрюваним є особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (С. А. Альперт, Н. В. Сібільова та ін.).
Правове становище затриманої особи через різні підстави, порядок і умови ізоляції при затриманні і взятті під варту, а також специфічну процесуальну правосуб'єктність, значно відрізняється від становища взятого під варту.
Відповідно до нового КПК України (ст. 42) особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, є одним із учасників кримінального судочинства, права і обов'язки якого закріплені в законі і складають важливі елементи його правового статусу.
Вони дозволяють підозрюваному брати активну участь у кримінально-процесуальній діяльності в стадії досудового розслідування, користуватися соціальними і особистими благами, виражати свої потреби і захищати законні інтереси [16, с. 488].
Процесуальні права підозрюваного у широкому значенні, як слушно зазначає Є. Г. Мартинчик, означають надану законом можливість безперешкодно і зі знанням справи здійснювати дії і приймати власні рішення з метою захисту особистих і соціальних благ, наданих і гарантованих чинним законодавством для громадян, яким надано статус підозрюваного у кримінальному процесі [15, с. 36].
Суб'єктивним правам підозрюваного притаманні такі риси:
1) їх закріплення у законі у вигляді обов'язкових правових приписів;
2) можливість їх використання за розсудом самого підозрюваного;
3) допустимість їх використання лише за цільовим призначенням [15, с. 48-49].
Для забезпечення режиму законності під час досудового розслідування остання специфічна риса має винятково важливе значення, оскільки за своїм цільовим призначенням права, надані ч. 3 ст. 42 нового КПК України зазначеному учаснику процесу саме для охорони його особистих і соціальних благ: особистої свободи, недоторканості, честі, здоров'я, власності тощо.
Нерозуміння того, що правами підозрюваного фактично є сукупність основних, закріплених не лише кримінально-процесуальним, а й Конституцією України, цивільним, сімейним, трудовим та іншим галузевим законодавством прав, може призводити до помилкових уявлень, що права підозрюваного у сучасному українському кримінальному процесі домінують над правами потерпілого [11, с. 66].
Проте специфіка, характер і ступінь примусового обмеження органами досудового розслідування суб'єктивних прав і законних інтересів підозрюваного значно відрізняється від тих, що можуть стосуватися потерпілого, свідка та інших суб'єктів кримінально-процесуальних відносин.
Саме диференційований підхід у застосуванні державного примусу до особи в кримінальному процесі породжує ряд проблем як теоретичного, так і практичного порядку, сутність яких полягає у необхідності визначення критеріїв допустимості і достатності у застосуванні процесуального примусу до особи, а також процесуальних гарантій для уникнення непотрібного, зайвого, необгрунтованого і шкідливого утиску її прав і законних інтересів [16, с. 489].
Не у всіх нормах навіть нового КПК України, в яких ідеться про учасників кримінально-процесуальних відносин, їх поведінку і права, прямо виражені їх інтереси, проте ці інтереси існують, вони пронизують увесь кримінальний процес.
Законні інтереси не можна зводити до прав, передбачених у кримінально-процесуальному законі, і засобів забезпечення реальної можливості користуватися наданими правами, оскільки правовим захистом користуються і деякі інтереси особи, які не одержали прямого закріплення у нормативно-правових актах. Не кожен законний інтерес безпосередньо закріплюється державою у нормах права, деякі випливають із загальних його принципів [12, с. 84].
Для визнання інтересу особи законним важливо, щоб він не був протиправним, не суперечив закону. Законні інтереси особи, що не випливають безпосередньо зі змісту нормативного акта, існують і у галузі кримінального судочинства [22, с. 6].
Враховуючи існуючі в літературі погляди на суб'єктивні й процесуальні права особи, зокрема Е. Ф. Куцової, Н.І. Матузова, Є. Г. Мартинчика,
М. С. Строговича та ін., можна надати таке визначення прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину.
Права – це сукупність основних, закріплених Конституцією України і регламентованих кримінально-процесуальним, цивільним та іншим галузевим законодавством прав якими наділена особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину.
Інтерес – це певні внутрішні спонукання цієї особи до дії чи бездіяльності, яке виражається у її бажанні досягти та користуватися певним благом (соціальним, духовним, майновим тощо).
Якщо інтерес знаходить прояв у бажанні особи досягти та користуватись певним благом, то право передбачає правомочність володіння відповідним благом, здійснення відповідних дій тощо.
1.2 Класифікація і загальна характеристика прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину
Всебічному і глибокому аналізу усієї сукупності прав і законних інтересів підозрюваного, чіткому визначенню їх меж бракує недостатня наукова розробка класифікації, що традиційно використовується для встановлення зв'язків між підпорядкованими поняттями чи класами досліджуваних об'єктів у будь-якій сфері знань чи діяльності людини.
Значення наукової класифікації для будь-якої теорії доведено й полягає у сприянні систематизації накопичених знань, забезпечує правильне використання понятійного апарату і термінології, усуває зайву багатозначність і шкідливу неоднозначність у науковій мові тощо [8, с. 377].
Наукова класифікація відображає систему закономірностей, властивих певній галузі реальної дійсності. Вона передбачає розподіл явищ, які класифікуються, відповідно до внутрішньо властивої їм послідовності. Основу такого розподілу складають об'єктивні відмінності цих явищ.
Правильна класифікація повинна задовольняти такі формальні вимоги:
1) підмножини, на які розділено множину, не повинні перетинатися (містити спільні елементи);
2) у сумі підмножини повинні дати вихідну множину класифікаційних об'єктів;
3) кожен елемент повинен входити до якогось одного класу;
4) поділ множини на групи повинен здійснюватися за однією ознакою [13, с. 299].
Класифікація прав і законних інтересів підозрюваного є можливою, оскільки:
– існує визначення прав і законних інтересів цього учасника кримінального процесу;
– в законодавстві наведено перелік прав та інтересів людини і громадянина, у тому числі й підозрюваного;
– права і законні інтереси цієї особи розрізняться залежно від нормативно-правових актів, в яких вони закріплені (Конституція України, КПК України, ЦК України тощо);
– сформована мова кримінально-процесуальної науки.
Права і законні інтереси підозрюваного різні за своїм походженням, мають різну структуру і неоднакове спрямування як під час кримінально-процесуальних відносин, в яких безпосередньо бере участь підозрюваний, так і через його опосередковану участь у кримінальній справі [14, с. 195].
Охопити усі ці ознаки якоюсь однією системою класифікації з одною підставою не можна. До того ж законодавець передбачає існування підозрюваних із дещо різним правовим становищем, яке залежить від запобіжного заходу, який застосовується до особи (затримання за підозрою у вчиненні злочину; взяття під варту; запобіжний захід, не пов'язаний із позбавленням волі).
Складний, багатоплановий предмет за необхідності потребує складного і багатостороннього опису [8, с. 22].
Отже, права підозрюваного можна класифікувати на основі різних підстав і класифікація може бути спрямована на досягнення різних цілей. Науковці запропонували неоднакові підходи до класифікації прав підозрюваного.
Так, Є. Г. Мартинчик зазначав, що суб'єктивні права учасників процесу, в тому числі підозрюваного, можуть бути класифіковані виходячи з різних підстав, які включають:
1. Матеріальні і духовні блага, для захисту і охорони яких передбачені процесуальні права.
2. Цілі, для досягнення яких необхідні відповідні засоби і можливості. Тут виділяються такі групи прав підозрюваного, які дають можливість:
а) знати сутність підозри, підстави і мотиви затримання чи застосування запобіжного заходу;
б) вимагати від правоохоронних органів всебічного і повного розслідування кримінальної справи;
в) брати участь у доказуванні всіма законними засобами та способами;
г) здійснювати функцію захисту як особисто, так і з допомогою захисника;
д) вимагати від суду, прокурора, слідчого вжиття заходів до охорони особистих і майнових інтересів.
3. Межі повноважень різних осіб щодо здійснення процесуальних прав. Ці права утворюють дві групи.
До першої групи входять процесуальні права, які реалізуються тільки самим підозрюваним: право давати показання, викладати їх власноручно тощо.
До другої – суб'єктивні права, які можуть бути реалізовані як підозрюваним, так і його законним представником або захисником (право надавати докази, заявляти відводи та ін.) [15, с. 24-26].
Таким чином, наведена класифікація стосується саме суб'єктивних прав підозрюваного, в системі яких виокремлюються процесуальні права.
О. К. Аверченко обрав інший підхід до підстав класифікації прав підозрюваного і розподіляє їх:
1) за ступенем важливості і формою правового закріплення на: конституційні; галузеві (кримінально-процесуальні);
2) за сферою дії на: загальногромадянські; права, властиві для статусу будь-якого учасника кримінального процесу; права, що належать виключно підозрюваному, затриманому чи взятому під варту;
3) за моментом виникнення і періодом існування на загальні і приватні;
4) за спрямованістю на ті, що стосуються вирішення кримінальної справи і умов стану підозрюваного;
5) за порядком та інтенсивністю реалізації – на активні та пасивні (свободи) [6, с. 20].
Узагальнивши наявні в науці підходи до класифікації прав і законних інтересів особи, зокрема О. К. Аверченка, Є. Г. Мартинчика, О. С. Мазур вважає, що права особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, можна класифікувати за такими підставами:
1) за ступенем важливості та формою правового закріплення на права, що закріплені в:
а) міжнародних;
б) конституційних;
в) галузевих (кримінально-процесуальні, цивільно-правові) нормативно-правових актах;
2) за цілями на такі, що дають можливість:
а) знати суть підозри;
б) захищатися від підозри у вчиненні злочину всіма законними способами та засобами;
3) за суб'єктами на:
а) права, що можуть бути здійснені виключно самим підозрюваним;
б) права, що можуть бути реалізовані як підозрюваним, так і його захисником чи законним представником;
4) за моментом виникнення на:
а) загальні;
б) приватні [13, с. 300].
Інтереси підозрюваного О. С. Мазур класифікує на:
1) кримінально-правові;
2) кримінально-процесуальні;
3) майнові;
4) особисті немайнові, а також на кінцеві й такі, що забезпечують захист кінцевих інтересів [13, с. 304].
Під час побудови класифікації прав і законних інтересів підозрюваного виникають певні проблеми, перш за все, через їх неоднорідність і закріплення в різних нормативно-правових актах і міжнародних документах.
Права особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, а саме такій категорії підозрюваних ми приділяємо увагу в цій роботі, можна класифікувати за такими підставами:
1) за ступенем важливості та формою правового закріплення;
2) за цілями;
3) за суб'єктами;
4) за моментом виникнення.
Класифікація за ступенем важливості та формою правового закріплення є традиційною при вивченні прав і свобод особи. Її додержуються більшість вчених-процесуалістів.
Наприклад, В. А. Патюлін вважає, що в основу поділу прав громадян на конституційні і галузеві покладаються критерії, які характеризуються важливістю і формою закріплення цих прав [18, с. 137].
За ступенем важливості та формою правового закріплення права особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, можна поділити на права, закріплені в міжнародно-правових актах, конституційні та галузеві (кримінально-процесуальні та цивільно-правові).
Загальновизнані права підозрюваного закріплені в Загальній декларації прав людини, Європейській конвенції з прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права [19, с. 6-19, 212-221].
Так, у Загальній декларації прав людини сказано: "Кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканість" (ст. 3), "Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання" (ст. 9).
Європейська конвенція з прав людини та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права прямо передбачають права затриманого або заарештованого: негайне сповіщення про підстави арешту, судова перевірка законності застосування запобіжного заходу, компенсація у разі незаконного арешту чи утримання під вартою тощо (ст. 5 Конвенції, ст. 9 Пакту).
Відповідно до вищезазначених міжнародно-правових актів, обмеження права на свободу та особисту недоторканість допускається лише за умов крайньої необхідності і повинно чітко регламентуватися законом, із зазначенням підстав і відповідних гарантій.
Права підозрюваного відображені в Конституції України, закріплені в кримінально-процесуальному та цивільному законодавстві.
До конституційних слід віднести права підозрюваного на:
– повагу до його гідності;
– свободу та особисту недоторканість;
– недоторканість житла;
– таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя, судовий захист, захист від обвинувачення і вільне обрання захисника своїх прав;
– відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, її посадових і службових осіб; свободу від самовикриття тощо (ст.ст. 28, 29, 30, 31, 32, 55, 56, 59, 63 та ін. Конституції України).
Проте дія окремих конституційних прав особи під час її участі в кримінальному процесі як підозрюваного за законом може дещо обмежуватися через необхідність забезпечення інтересів правосуддя у встановленні істини у кримінальній справі. Про можливість цього прямо зазначається в Конституції України (ст.ст. 28, 29, 30, 31), в ЦК і новому КПК України.
До процесуальних прав особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, належать права, зазначені, перш за все, у ч. 3 ст. 42 нового КПК України.
До прав підозрюваного, передбачених у галузевому законодавстві, також потрібно віднести і цивільні, зазначені в Конституції України та в Цивільному кодексі України. У вітчизняній кримінально-процесуальній науці це питання майже не досліджувалося. Деякі науковці розглядали лише конституційні та окремі кримінально-процесуальні права підозрюваного.
Наприклад, М. О. Бєлий ретельно дослідив лише право підозрюваного на захист і права, закріплені у ст. 43-1 КПК України 1960 р. [7, с. 120].
Утім, забезпечення цивільних прав підозрюваного, який перебуває в ізоляції, стає вельми актуальним наразі. Затримуючи особу за підозрою у вчиненні злочину, органи досудового слідства повинні враховувати вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини.
Ця особа може мати роботу; сім'ю, майно (рухоме та нерухоме), дітей, родичів похилого віку, за якими потрібний догляд; зобов'язання перед іншими особами, які потрібно виконувати належним чином та інші права, обов'язки та законні інтереси.
До цивільних прав особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, відносяться її майнові та особисті немайнові права.
Як відомо, майнові права виникають у сфері майнових відносин, які можна визначити, як конкретні вольові економічні відносини щодо належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ [11, с. 68].
До матеріальних благ особи належать роботи, послуги, майно, яке має певну вартість, оцінювану, як правило, у відповідному грошовому виразі та інші речі матеріального світу.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. ЦК України до речей відносить тварин (ст. 180), продукцію, плоди та доходи (ст. 189), гроші (грошові кошти) (ст. 192), валютні цінності (ст. 193), цінні папери (ст. 194).
Отже, майнові права – це права, що мають економічний зміст та еквівалентно-платний характер щодо належності, використання та споживання матеріальних благ.
Особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, може виступати носієм цих майнових прав, охорону яких слідчий, прокурор або суд зобов'язані забезпечити.
Термін "особисті немайнові права" вживається для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать особі. У даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я; та ті, що мають значення для її соціального буття: особиста і сімейна таємниця, недоторканість приватного життя, житла і ділової репутації, честь, гідність, авторство тощо {11, с. 68].
Перелік особистих немайнових прав особи, визначених у законодавстві, не є вичерпним.
За цілями можна виокремити права підозрюваного, для того щоб:
1) знати суть підозри;
2) захищатися від підозри у вчиненні злочину всіма законними способами та засобами.
На перше місце серед зазначених прав підозрюваного ставлять зазвичай право знати, в чому він підозрюється. Це цілком зрозуміло, адже коли особу затримують, перша її мета – знати суть підозри.
Слідчий зобов'язаний повідомити підозрюваного, у вчиненні якого злочину він підозрюється, та вказати на юридичну кваліфікацію цього злочину. Про роз'яснення прав підозрюваного, зазначених у ч. 3 ст. 42 нового КПК України, робиться відмітка у протоколі затримання. Без цього особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, не може ефективно користуватися своїми правами.
Право підозрюваного захищатися від підозри зазначено у ст.ст. 55, 63 Конституції України. Основним законним способом захищатися від підозри у вчиненні злочину є запрошення захисника і побачення з ним до першого допиту.
Якщо підозрюваний бажає запросити захисника, але за відсутності коштів чи через інші об'єктивні причини не може цього зробити, слідчий, прокурор чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через керівника адвокатського об'єднання.
На практиці особи, затримані як підозрювані, заявляють клопотання про надання їм конкретних адвокатів для участі в справі як їх захисників, проте такі клопотання не завжди задовольняються.
Як свідчать матеріали судової практики, підозрюваним не завжди реально і у повному обсязі роз'ясняються їх права, часто це робиться формально. Має місце тенденція до роз'яснення цих прав у такий спосіб, щоб обмежити участь захисника у справі на початку її розслідування, особливо у перші години затримання особи за підозрою у вчиненні злочину. Зокрема, не роз'яснюється право мати захисника і побачення з ним до першого допиту. Трапляються випадки, коли на затриманих здійснюють психологічний вплив із метою одержання заяви про відмову від захисника [9, с. 283].
За суб'єктами реалізації, права підозрюваного можна розподілити на:
1) права, що можуть бути здійсненні виключно самим підозрюваним;
2) права, що можуть бути реалізовані як підозрюваним, так і його захисником чи законним представником неповнолітнього підозрюваного.
До прав, якими може скористатися виключно сам підозрюваний, відноситься право на відмову від захисника, право давати показання, право власноручно викласти показання тощо. Ці права є невіддільними від особистості підозрюваного і тому він не може доручити їх виконання іншим особам.
Як і будь-яким іншим суб'єктивним правом, правом мати захисника підозрюваний може розпоряджатися на власний розсуд, тобто запросити захисника у встановлений законом час, на наступних етапах досудового розслідування чи взагалі відмовитися від нього (зрозуміло за винятком випадків, коли відмова від захисника є неприпустимою за законом).
Право подавати докази, заявляти клопотання та відводи, вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання, подавати скарги на дії і рішення осіб, які ведуть процес, право на забезпечення безпеки може бути здійснено як підозрюваним особисто, так і через захисника чи законного представника.
За моментом виникнення права підозрюваного поділяються на загальні і приватні.
Перші з'являються у підозрюваного одразу, з моменту його затримання чи обрання щодо нього запобіжного заходу і постійно існують як складові його процесуально-правового статусу.
Приватні права у підозрюваного з'являються у зв'язку із прийняттям певних процесуальних рішень стосовно нього, проведенням тих чи інших слідчих і процесуальних дій з його участю.
Отже, під правами особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, слід розуміти сукупність основних, закріплених Конституцією України і регламентованих кримінально-процесуальним, цивільним та іншим галузевим законодавством прав, якими наділена особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину.
Інтерес – це певні внутрішні спонукання цієї особи до дії чи бездіяльності, яке виражається у її бажанні досягти та користуватися певним благом (соціальним, духовним, майновим тощо).
Урахування запропонованої класифікації прав та законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, дозволяє висвітлити внутрішні зв'язки у системі прав і законних інтересів підозрюваного і звернути увагу на деяку їх недосконалість через брак у нормативно-правовій регламентації, а подальші дослідження з використанням цього підходу, як уявляється, призведуть до оптимального визначення правового становища підозрюваного і створення системи ефективних гарантій охорони його прав і законних інтересів, особливо під час тримання особи в ізоляції.


РОЗДІЛ 2
ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАТРИМАННЯ ОСОБИ
ЗА ПІДОЗРОЮ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЇЇ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ МАЙНОВОГО І НЕМАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ У НОВОМУ КПК УКРАЇНИ
Згідно із статтею 2 нового КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Загальними засадами кримінального провадження визнано: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; таємниця спілкування; невтручання у приватне життя; недоторканність права власності; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї; заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; публічність; диспозитивність; гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; розумність строків; мова, якою здійснюється кримінальне провадження (ст. 7 нового КПК України).
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати саме цим загальним засадам кримінального провадження.
Відповідно до частини 1 ст. 8 нового КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 нового КПК України).
Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати йому належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Як випливає із ч. 1 ст. 10 нового КПК України, не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених КПК України, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками.
Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи (ч. 1 ст. 11 нового КПК України).
Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.
Кожен підозрюваний у скоєнні злочину має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.
Як зазначається у ч. 1 ст. 12 нового КПК України, під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК України.
Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обгрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою (ч. 2 ст. 12 нового КПК України).
Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сімії чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому КПК України.
Кожен, хто понад строк, передбачений КПК України, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.
Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого КПК України, тягне за собою відповідальність, установлену законом (ч. 5 ст. 12 нового КПК України).
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених КПК України (ст. 13 нового КПК України).
Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК України, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети (ст. 14 нового КПК України).
Згідно із статтею 15 нового КПК України під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених КПК України.
Стаття 16 нового КПК України встановлює недоторканність права власності: позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише