К ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право"
на тему:
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1 Поняття і види злочинів проти основ національної
безпеки України 6
Розділ 2 Кримінально-правова характеристика окремих
злочинів проти основ національної безпеки України 16
2.1 Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері 16
2.2 Злочини проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах 21
2.3 Злочини проти основ національної безпеки в економічній,
екологічній і воєнній сферах: диверсія 26
Розділ 3 Кримінальна відповідальність за злочинні діяння
проти безпеки держави за законодавством зарубіжних країн 28
Висновки 39
Список використаної літератури 42


ВСТУП
Актуальність теми роботи. Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих соціальних цінностей неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й ефективна боротьба зі злочинністю, в тому числі і з такими небезпечними злочинами, як вбивства, згвалтування, розбої та ін.
Родовим об'єктом злочинів, передбачених у цьому розділі КК України, є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканності, обороноздатності. Іншими словами, родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).
Це дає підставу для визнання цих злочинів найбільш небезпечними і віднесення їх законодавцем, як правило, до особливо тяжких або тяжких злочинів. Важливість родового об'єкта цих злочинів визначає у значному ступені й специфіку їх об'єктивних та суб'єктивних ознак.
Висока небезпека злочинів проти основ національної безпеки України виражається і в їх суб'єктивних ознаках: всі вони здійснюються умисно і, як правило, з прямим умислом, за якого особа бажає заподіяти шкоду основам національної безпеки України. Характерною є і мета - заподіяння шкоди цьому об'єкту: особа діє з метою зміни чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, заподіяння шкоди суверенітету, обороноздатності України, зміни її території та ін.
Отже, можна визначити, що злочини проти основ національної безпеки України - це передбачені кримінальним законом умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканність України. До їх числа законодавець відносить дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); державну зраду (ст. 111 КК); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК); диверсію (ст. 113 КК); шпигунство (ст. 114 КК).
Мета наданої курсової роботи вбачається в тому, щоб дати загальну характеристку злочинам проти основ національної безпеки України й на цій основі висвітлити особливості кримінальної відповідальності за їх вчинення.
Об'єктом дослідження виступають злочини проти основ національної безпеки України.
Як предмет досліджуються норми Кримінального кодексу України, що встановлюють відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України.
У процесі дослідження використовувалися порівняльний, спеціально-юридичний, системно-функціональний, статистичний, історичний і описовий методи.
Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:
1) розкрити поняття злочинів проти основ національної безпеки України;
2) визначити види злочинів проти основ національної безпеки України;
3) дати загально-правову характеристику окремим злочинам проти основ національної безпеки України;
4) з'ясувати особливості кримінальної відповідальності за злочинні діяння проти безпеки держави за законодавством зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у роботі одержали подальший розвиток теоретичні висновки дослідників, зроблені раніше у наукових працях.
Практичне значення дослідження пов'язане із тим, що його матеріали можуть бути корисними в процесі викладання курсу "Кримінальне право України. Особлива частина".
Структура роботи: вступ, три розділи, висновки, список використаної літератури.


РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ І ВИДИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Злочини проти основ національної безпеки України посягають не лише на безпеку держави, а й на національну безпеку загалом, яка відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.2003 р. № 964-ІV в ред. від 14.01.2006 р. визначається як рівень захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого забезпечується сталий розвиток суспільства.
Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб [10, С. 11].
Стан національної безпеки України відображає дієвість механізмів управління загрозами та небезпеками у різних сферах життя та діяльності українського суспільства і держави. Загрози та небезпеки національній безпеці та методи її забезпечення є спільними для забезпечення цих сфер [19, С. 23].
У кожній з них є свої особливості, пов'язані зі специфікою об'єктів забезпечення безпеки, ступенем їх вразливості щодо загроз національній безпеці України. У кожній сфері життєдіяльності особи і суспільства поряд із загальними методами забезпечення національної безпеки України можуть бути застосовані приватні методи і форми, які обумовлені специфікою чинників, що впливають на стан національної безпеки України.
Впливу загроз національній безпеці України у сфері економіки найбільш піддані:
- кредитно-фінансова система;
- автоматизовані системи, що забезпечують діяльність особи і суспільства у сфері економіки;
- системи бухгалтерського обліку підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності;
- система збору, оброблення, збереження і передачі фінансової, біржової, податкової, митної інформації та інформації про зовнішньоекономічну діяльність підприємств будь-якої форми власності [9, С. 58].
Перехід до ринкових відносин в економіці викликав появу на внутрішньому українському ринку товарів та послуг численних вітчизняних та зарубіжних комерційних структур - виробників та споживачів засобів і систем забезпечення безпеки. Безконтрольна діяльність цих структур із налагодження діяльності систем безпеки створює реальну загрозу національній безпеці України в економічній сфері.
Аналогічні загрози виникають при безконтрольному залученні іноземних фірм до створення таких систем, оскільки при цьому складаються сприятливі умови для несанкціонованого доступу до конфіденційної економічної інформації і для контролю за процесами її передачі і оброблення з боку іноземних спецслужб [10, С. 212].
Критичний стан підприємств національних галузей промисловості, які розробляють і виробляють засоби та системи безпеки, призводить до широкого використання відповідних імпортних засобів та систем, що утворює загрозу виникнення технологічної залежності України від іноземних держав.
Серйозну загрозу для нормального функціонування економіки в цілому являють комп'ютерні злочини, пов'язані із проникненням кримінальних елементів до комп'ютерних систем і мереж банків та інших кредитних організацій [11, С. 15].
Недостатність нормативної правової бази, яка визначає відповідальність недержавних господарюючих суб'єктів за недостовірність або укриття відомостей про їх комерційну діяльність, про споживчі властивості товарів та послуг, які вони виробляють та надають, про результати господарської діяльності, про інвестиції і таке інше, перешкоджає нормальному функціонування недержавних господарюючих суб'єктів.
У той же час суттєва економічна шкода може бути завдана недержавним господарюючим суб'єктам внаслідок розголошення відомостей, які складають комерційну таємницю.
Найбільш важливими об'єктами забезпечення національної безпеки в сфері внутрішньої політики є:
- конституційні права і свободи людини і громадянина;
- конституційний лад, національна злагода, стабільність державної влади, суверенітет і територіальна цілісність України [9, С. 58].
Найбільшу небезпеку в сфері внутрішньої політики становлять такі загрози національній безпеці:
- порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;
- недостатнє правове регулювання відносин в області прав різних політичних сил на використання засобів масової інформації для пропаганди своїх ідей;
- розповсюдження дезінформації про діяльність недержавної системи забезпечення національної безпеки, події, що відбуваються в країні та за її межами;
- діяльність громадських об'єднань, спрямована на насильницьке повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України, розпалення соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі, розповсюдження цих ідей серед підприємств недержавної форми власності, що надають послуги в сфері забезпечення безпеки [9, С. 59].
До найбільш важливих об'єктів забезпечення національної безпеки України в сфері зовнішньої політики належать:
- ресурси підприємств будь-якої форми власності, які реалізують зовнішню політику України, українських представництв і організацій за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях;
- ресурси підприємств державної і недержавної форм власності, які реалізують зовнішню політику України на її території;
- блокування діяльності українських підприємств, що надають послуги в сфері забезпечення особистої та суспільної безпеки.
Серед зовнішніх загроз національній безпеці України в сфері зовнішньої політики найбільшу небезпеку становлять:
- вплив іноземних економічних, політичних та інформаційних структур на розроблення та реалізацію стратегії зовнішньої політики України;
- розповсюдження за кордоном дезінформації про зовнішню політику України;
- порушення прав українських громадян і юридичних осіб за кордоном;
- спроби доступу та чинення впливу на інфраструктуру національної безпеки, українських представництв за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях [9, С. 60].
Серед внутрішніх загроз національній безпеці України у сфері зовнішньої політики найбільшу небезпеку становлять:
- порушення встановленого порядку збору, оброблення, збереження та передачі інформації у структурах недержавної форми власності, які реалізують або сприяють у реалізації органами державної влади зовнішньої політики;
- інформаційно-пропагандистська діяльність політичних сил, громадських об'єднань, засобів масової інформації і окремих громадян, яка викривлює стратегію і політику зовнішньої політичної діяльності України;
- недостатня інформованість населення про зовнішньополітичну діяльність України.
Найбільш важливими об'єктами забезпечення національної безпеки України в сфері науки і техніки є:
- результати фундаментальних, пошукових і прикладних наукових досліджень, потенційно важливі для науково-технічного, технологічного і соціально-економічного розвитку країни, включаючи відомості, втрата яких може завдати шкоди національним інтересам України;
- відкриття, незапатентовані технології, промислові зразки, корисні моделі і експериментальне обладнання;
- науково-технічні кадри і система їх підготовки та перепідготовки;
- системи управління безпекою складних об'єктів [9, С. 60].
До числа основних зовнішніх загроз національній безпеці в сфері науки і техніки необхідно віднести:
- прагнення розвинених країн отримати протиправний доступ до науково-технічних ресурсів України для використання отриманих українськими вченими результатів у власних інтересах;
- створення пільгових умов на українському ринку для іноземної науково-технічної продукції в сфері безпеки і одночасне прагнення розвинених країн обмежити розвиток науково-технічного потенціалу України (скупка передових підприємств, що виробляють засоби і системи безпеки з наступним їх перепрофілюванням, збереження експортно-імпортних обмежень та ін.);
- активізацію діяльності іноземних державних і комерційних підприємств, установ та організацій в сфері промислового шпіонажу із залученням до неї розвідувальних та інших спеціальних служб.
До числа внутрішніх загроз національній безпеці України в сфері науки і техніки слід віднести:
- складну економічну ситуацію в країні, яке веде до зниження фінансування науково-технічної діяльності, тимчасовому падінню престижу науково-технічної сфери, відпливу за кордон передових ідей і технологій;
- нездатність підприємств недержавної форми власності виробляти на базі новітніх досягнень в сфері мікроелектроніки і передових технологій конкурентоспроможну наукомістку продукцію, яка дозволяє забезпечити достатній рівень технологічної незалежності України від зарубіжних країн, що призводить до вимушеного широкого використання імпортних аналогів при формування інфраструктури системи національної безпеки України;
- серйозні проблеми в галузі патентного захисту результатів науково-технічної діяльності українських вчених.
Всі зазначені вище поняття фокусуються в концепції національного інтересу [9, С. 61].
Розглядаючи визначення сукупності національних інтересів, їх зміст, характер та пріоритетність як одне з головних завдань, вітчизняні вчені здійснюють активні дослідження цієї проблеми.
В. Ковальський, О. Маначинський, Є. Пронкін визначають національні інтереси як реальну основу дій нації й держави, спрямованих на виживання, функціонування й розвиток, сукупність національних цілей і базових цінностей, які відіграють важливу роль у стратегії й тактиці у сфері національної безпеки [9, С. 57].
Г. Костенко пропонує класифікувати національні інтереси за: характером (коаліційні, національні); взаємністю (однобічні, взаємні); ступенем черговості (першочергові, інші); масштабом (глобальні, регіональні, локальні); ступенем важливості (життєво важливі, важливі, істотні); ступенем терміновості (постійні, довгострокові, середньострокові, поточні) [10, С. 31].
П. Ситник висуває підхід до побудови ієрархії (пріоритетів) національних інтересів, в основі якого - ступінь важливості інтересів для забезпечення національної безпеки [18, С. 87].
Пропонується класифікувати різноманітність національних інтересів як таких, реалізація (захист та досягнення) яких має високий, середній і низький ступінь важливості для забезпечення національної безпеки.
В. Ліпкан стверджує, що становлячи першооснову національної безпеки, національні інтереси можуть розглядатися як усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави як єдиного організму [15, С. 99].
Визначити сукупність та важливість національних інтересів на практиці доволі складно.
Аналіз публікацій із зазначеної проблеми засвідчує, що переважна частка науковців класифікують національні інтереси згідно із категоріями, визначають ступінь їх важливості для того, щоб продемонструвати пріоритетність чи серйозність даного національного інтересу.
Отже, саме завдяки своєму особливому значенню злочини проти основ національної безпеки України розміщені в розділі І Особливої частини КК.
Для інших злочинів, які також спрямовані тим чи іншим чином проти безпеки держави, на відміну від злочинів проти основ національної безпеки України, не є характерними відверто антидержавницькі мотиви та мета підірвати або послабити Українську державу, змінити її конституційний лад, завдати істотної шкоди її безпеці [13, С. 245].
При визначенні видів злочинів проти основ національної безпеки України виходять, передусім, із Закону України "Про основи національної безпеки України", згідно з яким загроза національній безпеці України може здійснюватися у різних сферах. Залежно від цього розрізняють злочини:
1) проти основ національної безпеки у політичній сфері: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 KK); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК);
2) проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111 КК), шпигунство (ст. 114 КК);
3) проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах: диверсія (ст. 113 КК).
Родовим об'єктом злочинів проти основ національної безпеки України є національна безпека України в різних її сферах, а основним безпосереднім об'єктом кожного окремого злочину - національна безпека у тій чи іншій її сфері. Злочин, передбачений ст. 112 КК, має додатковий об’єкт - життя людини. Додатковим (альтернативним) об'єктом диверсії (ст. 113 КК) є життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище [13, С. 246].
З об'єктивної сторони злочини, які розглядаються, характеризуються переважно суспільно небезпечними діями. Час і обстановка вчинення злочину є обов'язковими ознаками лише однієї із форм державної зради: перехід на бік ворога може бути вчинений тільки у воєнний час або у період збройного конфлікту.
Суб'єктами злочинів проти основ національної безпеки України можуть бути осудні особи, яки досягли 16-річного віку (суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112 КК, - 14-річного).
Спеціальний суб'єкт є елементом лише двох складів злочинів проти основ національної безпеки України: у злочині, передбаченому ст. 111 КК, - це тільки громадянин України, а у злочині, передбаченому ст. 114 КК, - лише іноземний громадянин або особа без громадянства. Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ст. ст. 109 і 11О КК, є вчинення їх спеціальним суб'єктом - представником влади.
З суб'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України характеризуються лише прямим умислом. Переважна більшість із них вчинюються з метою ослабити державу, яка передбачає намір знизити економічний, науково-технічний, військовий та ін. потенціал України.
Мотиви злочинів проти основ національної безпеки України не є обов'язковими ознаками цих злочинів. Вони можуть бути різними і мають кримінально-правове значення переважно як обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання (ст. ст. 66 і 67 КК). Винятком є злочин, передбачений ст. 112 КК: мотивом посягання на життя державного чи громадського діяча є бажання припинити діяльність певної особи як державного чи громадського діяча або помста за таку діяльність.
Специфічною відзнакою злочинів проти основ національної безпеки України є те, що вони не мають суміжних адміністративних правопорушень.
Переважна більшість цих злочинів є тяжкими й особливо тяжкими. Відповідно до статті З Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 01.10.1996 р. № 392/96-ВР в ред. від 30.12.2000 р. застосування амністії не допускається до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави.
На підставі вищезазначеного злочини проти основ національної безпеки України можна визначити як передбачені КК суспільно небезпечні діяння, що спричинюють істотну шкоду безпеці держави й суспільства у різних її сферах та пов’язаним з нею життєво важливим інтересам особи або загрожують спричиненням такої шкоди, та для переважної більшості з яких є характерною мета ослабити державу Україна.


РОЗДІЛ 2
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
2.1 Злочини проти основ національної безпеки у політичній сфері
До злочинів проти основ національної безпеки, вчинених у політичній сфері, відносяться, насамперед, дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК). Правовою підставою криміналізації цих діянь є ч. 2 ст. 5 Конституції України, відповідно до якої право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові й ніхто не може узурпувати державну владу.
Безпосередніх об'єктом злочину, передбаченого ст. 109 КК, є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України, захист конституційного ладу і державної влади в країні.
Конституційний лад - це устрій держави і суспільства, а також їх інститутів відповідно до конституційно-правових норм. Це цілісна система основних соціально-правових відносин, що визначають форми і способи функціонування держави як єдиного державно-правового організму. Нормальне функціонування конституційного ладу дозволяє реалізувати прагнення суспільства до справедливого і стабільного соціального порядку на основі поєднання індивідуальних і суспільних інтересів [15, С. 98].
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 109 КК, виражається у чотирьох формах:
1) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
2) змова про вчинення таких дій;
3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади;
4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
Загальною ознакою всіх цих дій є спрямованість їх саме на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, тобто із застосуванням фізичного чи психічного насильства до представників державної влади, осіб, що виконують функцію охорони конституційного ладу і державної влади, до інших осіб, які перешкоджають здійсненню цих дій [20, С. 118].
Злочини вважаються закінченими у разі вчинення будь-якої дії з метою зміни чи повалення конституційного ладу чи захоплення державної влади (наприклад, озброєння групи людей та інструктаж про дії під час захоплення влади).
Змова про вчинення таких дій передбачає умисну угоду двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.
Передбачені ч. 2 ст. 109 КК заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади повинні мати публічний характер, тобто проголошуватися відкрито, в присутності багатьох громадян. Це завжди активний вплив на невизначену кількість людей (проголошення на мітингу, демонстрації, зборах тощо).
Розповсюдження матеріалів із такими закликами є самостійною формою об'єктивної сторони цього злочину і передбачає ознайомлення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для такого ознайомлення (розклеювання листівок, роздавання книг тощо).
Суб'єктивна сторона всіх зазначених дій - прямий умисел, поєднаний із метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або з метою захоплення державної влади.
Суб'єкт злочину - будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.
Відповідно до частини З ст. 109 КК кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених у ч. 2 ст. 109 КК, є:
1) вчинення їх особою, яка є представником влади, тобто особою, яка перебуває на службі в органах державної влади та наділена владними повноваженнями (наприклад, депутат місцевої ради, голова суду, працівник міліції та ін.);
2) вчинення цих самих дій повторно, тобто хоча б удруге, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший злочин;
3) вчинення їх організованою групою, тобто трьома або більше особами, які попередньо організувались у стійке об'єднання для вчинення публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, або на захоплення державної влади, або для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій;
4) вчинення їх із використанням засобів масової інформації (наприклад, виступ по телебаченню, поширення комп'ютерних програм із вказаними матеріалами та ін.).
Ще один злочин цієї групи - посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК).
Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини щодо забезпечення територіальної цілісності й недоторканності України в межах встановлених кордонів. Територіальна недоторканність України є невід'ємною складовою її самостійності та незалежності. Конституція України проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ч. 3 ст. 2).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" від 04.11.1991 р. № 1777-XІІ в ред. від 05.06.2008 р. державний кордон - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Об'єктивна сторона цього злочину передбачає різні діяння:
1) дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону, порушення порядку, встановленого Конституцією України;
2) публічні заклики до вчинення цих дій;
3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
Зміст цих діянь аналогічний діям, передбаченим ст. 109 КК. Відмінність лише у тому, що ст. 110 КК не вимагає, щоб ці дії мали насильницький характер.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 110 КК, - прямий умисел, що поєднаний зі спеціальною метою змінити межі території або державного кордону України.
Суб'єкт злочину - будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.
Відповідальність за ч. 2 ст. 110 настає за наявності хоча б однієї з указаних у ній кваліфікуючих ознак:
1) вчинення злочину особою, яка є представником влади;
2) повторно, тобто вчинення таких дій хоча б удруге;
3) за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинення його спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення;
4) якщо дії поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, тобто з метою викликати вороже ставлення до осіб іншої національності або расової належності.
Частина 3 ст. 110 КК передбачає особливо кваліфікуючий склад злочину - це дії, передбачені ч. ч. 1 і 2 ст. 110, які призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків (наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення важливих об'єктів, пошкодження життєзабезпечувальних комунікацій та ін.).
Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 112 КК, - посягання на життя державного чи громадського діяча - є відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також політичних партій.
Обов'язковим додатковим об'єктом є життя людини - державного чи громадського діяча.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає в посяганні на життя державного діяча чи керівника політичної партії. Під посяганням на життя розуміють вбивство або замах на вбивство осіб, зазначених у ст. 112. Відповідальність у цих випадках настає як за закінчений злочин, незалежно від настання смерті цих осіб (у разі замаху на вбивство посилання на ст. 15 не потрібно). Готування до цього злочину (розробка плану злочинних дій, підшукування спільників, знарядь для вчинення злочину та ін.) кваліфікується за ст. ст. 14 і 112 КК.
Перелік осіб, які визнаються потерпілими і вказані в ст. 112 КК, є вичерпним: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії.
Для застосування ст. 112 КК необхідно обов'язково встановити, що посягання на життя вчинюється у зв'язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.
Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення діяння, спрямованого на позбавлення життя, тобто з моменту замаху на вбивство (усічений склад злочину).
Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел, обов'язковою ознакою якого є усвідомлення особою, що потерпілим є державний діяч або керівник політичної партії і що посягання здійснюється в зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою або перешкодити цій діяльності, або помститися за її виконання.
Якщо вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинюється на грунті особистих стосунків, то застосування ст. 112 КК виключається, а дії винного кваліфікуються за статтями про злочини проти життя.
Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа, що досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК).
2.2 Злочини проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах
До цієї групи злочинів проти основ національної безпеки належать державна зрада (ст. 111 КК) і шпигунство (ст. 114 КК);
Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 111 КК - державна зрада - є зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.
З об'єктивної сторони державна зрада може полягати лише в тих діях, вичерпний перелік яких прямо вказано в ч. 1 ст. 111 КК. Це передусім перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосередньої допомоги державі, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту.
Вияви такого переходу можуть бути різними:
1) перехід до ворога через лінію фронту;
2) вступ на службу в армію ворожої держави;
3) участь за її завданням у бойових діях проти України;
4) надання різної допомоги агентам такої держави та ін.
Сам перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід) [12, С. 130].
Державна зрада в цій формі визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. При цьому обов'язково, щоб перехід на сторону ворога мав місце в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.
Шпигунство - це передача чи збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, воно є другою формою державної зради [11, С. 248].
Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України як форма державної зради полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. Причому для відповідальності не має значення, як діяла особа, - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи [12, С. 132].
Допомога в проведенні підривної діяльності може передбачати сприяння резидентам (таємним представникам іноземних розвідок), укриття розвідника або його спорядження, надання йому транспортних засобів, а також іншої техніки, надання різних матеріалів, продуктів харчування, приховування слідів вчинених ним злочинів, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України.
Цією формою охоплюються і випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх представників організує (або вчинює) на шкоду Україні будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя державного чи громадського діяча).
У таких випадках відповідальність настає за сукупністю злочинів, наприклад, за ст. ст. 111 і 113 КК.
Державна зрада в цій формі вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.
Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується виною у формі прямого умислу, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчинюються на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України і бажає їх здійснити.
Мотиви можуть бути різними (ненависть до України, користь та ін.), але на кваліфікацію злочину це не впливає.
Суб'єкт злочину - громадянин України, який досяг 16-ти років. Співучасниками цього злочину можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства.
Частина 2 ст. 111 КК передбачає заохочувальну норму, згідно з якою звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації чи їх представників жодних дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок із ними та про отримане завдання.
Обов'язковими умовами звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 111 КК є наявність трьох обставин:
1) отримання громадянином України злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації, їх представників;
2) невчинення жодних дій на виконання цього завдання;
3) добровільна заява органам державної влади про свій зв'язок з ними і про отримане завдання.
Відсутність хоча б однієї з цих обставин виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 114 КК - шпигунство - є зовнішня безпека України.
З об'єктивної сторони шпигунство полягає в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.
Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 р. № 3855-XІІ в ред. від 05.06.2008 р.
Згідно з цим Законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані державною таємницею і підлягають охороні державою.
Спеціальним уповноваженим органом державної влади в сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.
Шпигунство може бути у двох формах:
1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;
2) збирання таких самих відомостей із метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.
Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представникові (агентові). Способи передачі можуть бути різними (усна, письмова, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням тайників, кур'єрів та ін.).
Для відповідальності не має значення, передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем будь-яких об'єктів та ін.). Тому будь-які дії, як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і створення умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі [12, С. 138].
Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, - це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спостереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Часто для отримання таких відомостей використовується складна сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації тощо).
Для відповідальності за ст. 114 КК важливо встановити, що відомості, які становлять державну таємни