К ЗАГАЛЬНІ УМОВИ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ.

КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальний процес"
на тему:
ЗАГАЛЬНІ УМОВИ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

ПЛАН

Вступ 3
1. Значення та сутність стадії судового розгляду 5
2. Загальні положення судового розгляду кримінальних справ 9
3. Роль головуючого в судовому засіданні 14
4. Порядок та межі судового розгляду 17
Висновки 43
Список використаної літератури 46
Завдання 50

ВСТУП

Протягом останнього часу однією з найбільш небезпечних загроз національним інтересам України залишається проблема криміналізації суспільства, зростання злочинності у різноманітних її проявах.
За умов соціально-економічної нестабільності, зниження правосвідомості населення та девальвації моральних цінностей, окремі форми протиправної поведінки стали розглядатися в масовій свідомості як соціально допустимі й навіть повсякденні [24, с. 753].
Засилля неякісної продукції у галузі мистецтва, послаблення виховної роботи серед молоді призводить до того, що рівень злочинності в Україні утримується на доволі небезпечній позначці.
Останніми роками на 65% зросла кримінальна репресія, тобто стільки було передано до суду осіб, які понесли кримінальні покарання. Попередній аналіз вчинених злочинів свідчить, що частина засуджених не становить значної суспільної небезпеки і могла б відбувати інші, альтернативні, або нетюремні види покарань без позбавлення волі, що вже існують у чинному кримінальному кодексі [17, с. 160].
Проте суди продовжують суворо карати тисячі осіб навіть за незначні корисливі злочини, причиною вчинення яких є жахливий економічний стан багатьох громадян України. Проведений аналіз свідчить, що майже 50% ув'язненим необхідно було замінити міру покарання на не пов'язану з позбавленням волі [21, C. 12].
Встановлюючи, що правосуддя здійснюється виключно судами, законодавець виходить з того, що правовий статус суду, його функції та суворо визначений порядок діяльності створюють такі переваги в забезпеченні правильного застосування правових норм і закріплення законності в країні, які не може мати жодна форма державної діяльності. Приклад цього - кримінальний процес і його одна з основних стадій - провадження справ у суді першої інстанції.
Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим, що точне й правильне додержання кримінально-процесуального законодавства при розгляді судом справ є необхідною умовою для забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, постановлення законного та обгрунтованого судового рішення.
Іншими словами, чим більше суд і учасники судового розгляду звертатимуться до форми (тобто до встановленого законом порядку судового розгляду), тим менше можливість допустити судову помилку і більше гарантій для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, що закріплені в ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Об'єктом дослідження у даній курсовій роботі є кримінально-процесуальне судочинство.
Предмет дослідження - судовий розгляд.
Мета дослідження - з'ясувати особливості судового розгляду як однієї з основних стадій кримінального процесу.
Метод дослідження - системно-структурний, порівняльно-правовий, статистичний, соціологічний, описовий.
Для досягнення мети дослідження вирішувались такі завдання:
- визначити значення та сутність стадії судового розгляду;
- розглянути загальні положення судового розгляду кримінальних справ;
- з’ясувати роль головуючого в судовому засіданні;
- розкрити порядок та межі судового розгляду.
Структура роботи: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури.
1. ЗНАЧЕННЯ ТА СУТНІСТЬ СТАДІЇ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

Судовий розгляд - центральна стадія кримінального процесу, в ході якої здійснюється правосуддя - кримінальна справа після повного й всебічного розгляду за участю сторін вирішується по суті винесенням вироку чи іншого справедливого і законного рішення [24, с. 753].
Сутність судового розгляду - здійснення правосуддя [22, с. 6].
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в державі здійснюється виключно судом. Стаття 62 Конституції України визначає, що особа вважається невинною і не може бути піддана покаранню, доки її вина не доведена в передбаченому законом порядку й не встановлена обвинувальним вироком суду.
Визнання особи винною у вчиненні злочину та її покарання з застосуванням кримінального закону можливі тільки за вироком суду на основі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінальної справи в умовах, які виключають вплив на суддів, у гласному судовому розгляді.
Надання суду права визнавати громадян винними у вчиненні злочинів, а також піддавати їх кримінальному покаранню перетворює судовий розгляд на центральну стадію кримінального процесу [15, с. 4].
Саме в цій стадії остаточно вирішується завдання забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню та жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений.
Забезпечення правильного застосування закону неможливе без вирішення завдання встановлення об'єктивної істини у справі, без розв'язання усього комплексу завдань, які постають перед кримінальним процесом, а саме:
1) повне розкриття злочину;
2) викриття винного;
3) всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи;
4) захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб;
5) забезпечення відшкодування шкоди;
6) виявлення й усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів [22, с. 14].
Наразі в Україні рівень застосування позбавлення волі є найвищим серед країн Європи. Якщо в 1990 р. було позбавлено волі близько 35 тисяч осіб, то в 2000 р. майже 83 тисяч, при цьому понад 48 тисяч, або 58,7% від загальної кількості, - строком від одного до трьох років, і понад 12 тисяч (14,6%) - лише до одного року [24, с. 754].
Можна припустити, що останні 12 тисяч - це злочини невеликої тяжкості, а більшість із засуджених могли б бути виправданими без позбавлення волі.
Давно вже назріла необхідність декриміналізації деяких діянь, віднесених до числа злочинів, встановлення за такі діяння адміністративної відповідальності [21, с. 126].
Відомо, що часто особа, засуджуючись до позбавлення волі за малозначний злочин, піддається впливу кримінального середовища та її авторитетів та виходячи на волю стає якщо не на шлях скоєння нових злочинів, то на шлях сприяння іншим злочинцям. Правоохоронні органи у такий спосіб "необачно сприяють підготовці потенційних кадрів для організованої злочинності" [17, с. 34].
Зменшення кількості кримінальних справ зменшить умови для розвитку криміногенних факторів, понизить навантаження на суди, дасть їм змогу зосередити зусилля на роботі з більш ефективного розгляду справ про тяжкі злочини [24, с. 754].
Необхідно зробити більш рішучі й радикальні кроки в бік декриміналізації щодо малозначних злочинних діянь та збереження сурової відповідальності за тяжкі злочини. Потребує вдосконалення також організація роботи судів та сама процедура судового розгляду кримінальних справ [17, с. 35].
Судовий розгляд, будучи спрямованим на вирішення всіх завдань кримінального процесу, здійснюється публічно, гласно в умовах безобмежувальної дії всіх принципів та гарантій правосуддя.
Як центральна стадія кримінального процесу, судовий розгляд у жодному ступені не зменшує значення досудового слідства, без якого в судовому засіданні встановити істину та винести законний і справедливий вирок майже неможливо. Досудове слідство створює доказову та юридичну базу для судового розгляду і здійснення правосуддя [22, с. 11].
Разом з тим, судове слідство не обмежується дослідженням лише доказів, наданих слідчим. Суд не пов’язаний висновками органів розслідування та прокурора, не обмежений у діях зі встановлення істини зібраними на досудовому слідстві доказами, а має право й повинен самостійно всебічно досліджувати всі обставини справи. Він зобов'язаний вжити всіх заходів для виявлення як викривальних, так і виправдувальних обвинуваченого, а також як пом'якшуючих, так і обтяжуючих його відповідальність обставин. При цьому суд має бути незалежним та підкорятись тільки закону [24, с. 755].
Всебічному й об'єктивному дослідженню всіх обставин справи сприяє дія в судовому розгляді таких принципів кримінального процесу, як безпосередність дослідження доказів, усність процесу та змагальність сторін, оптимальна система правовідносин учасників процесу, рівноправність учасників процесу в дослідженні доказів, максимальне зосередження гарантій правосуддя саме в стадії судового розгляду.
Суд повинен займати найактивнішу позицію в дослідженні всіх обставин справи, глибоко аналізувати факти та надані докази, не покладаючись на висновки слідчого.


2. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Як вже зазначалось, судовий розгляд - це одна з основних стадій кримінального процесу. В цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без призначення покарання [8, с. 461].
Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособове суддею, який діє від імені суду, за винятком, якщо по справах законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років. Такі справи розглядаються колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді (ст. 17 КПК України).
Загальні положення судового розгляду - це сукупність (система) процесуальних дій, що спрямовані на виконання основних завдань (принципів) кримінального судочинства: безпосередність, усність судового розгляду, незмінність складу суду при розгляді справи, рівність прав учасників судового розгляду та ін. [15, с. 5].
Безпосередність, усність судового розгляду полягає в тому, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен: безпосередньо дослідити, перевірити всі докази по кримінальній справі, зібрані органами дізнання і досудового слідства; допитати підсудного (підсудних), потерпілих, свідків, заслухати висновки спеціалістів чи експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи слідчих (процесуальних) дій та інші документи (ч. 1 ст. 257 КПК України).
Завдяки цій нормі закону судді, прокурор, захисник та інші учасники процесу мають можливість одержати інформацію про події справи шляхом особистого, безпосереднього сприйняття всіх доказів у судовому засіданні, одержаних з перших джерел. Таке дослідження доказів дозволяє уникнути неповноти та перекручення під час передачі відомостей, необхідних для правильного вирішення справи [6, с. 176].
Вимога про безпосереднє дослідження доказів не дозволяє суду замість безпосереднього їх сприйняття обмежитися вивченням та оголошенням матеріалів справи, в яких докази були закріплені під час проведення досудового слідства.
Проте законодавець не може не рахуватися з тим, що можуть виникнути обставини, які зумовлять необхідність зробити винятки з цього правила і замість безпосереднього одержання інформації з її першоджерела дослідити відомості, що були закріплені у матеріалах справи, шляхом їх оголошення [18, с. 144].
Закон, як виняток, дозволяє оголосити в судовому засіданні показаним підсудного, потерпілого та свідка (ст.ст. 301, 306 і 308 КПК України), що вони дали їх під час проведення допитів при провадженні дізнання чи досудового слідства, в таких випадках:
1) за наявності істотних суперечностей між показаннями підсудного, свідка і потерпілого, які вони дали на суді та під час дізнання або досудового слідства;
2) у разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві та якщо справа розглядається у його відсутності;
й) у разі неявки в судове засідання свідка або потерпілого, явка яких з тих чи інших причин неможлива;
4) якщо справа розглядається у відсутності свідка, щодо якого здійснюються заходи безпеки;
5) у разі винесення судом ухвали про відкладення розгляду справи, суд може допитати свідків, потерпілих та інших учасників судового розгляду, які з'явилися.
Повторний виклик зазначених осіб у судове засідання провадиться лише в необхідних випадках. В таких ситуаціях, як правило, допитані у першому судовому засіданні особи повторно не викликаються для дачі показань, а за необхідності їх показання оголошуються в судовому засіданні за клопотанням потерпілого, прокурора, захисника та інших учасників процесу.
Судове засідання по кожній справі відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку (ч. 2 ст. 257 КПК України).
З принципом безпосередності нерозривно пов'язана засада усності судового розгляду, яка полягає в тому, що судовий розгляд кримінальної справи, всі докази по справі, заявлені клопотання тощо підлягають усному обговоренню, але вся ця діяльність, яка проводиться усно, обов'язково фіксується в письмовій формі у протоколі судового засідання.
Незмінність складу суду при розгляді справи означає, що кожна справа повинна бути розглянута в одному й тому самому складі суддів.
Якщо справа розглядалась колегіальним складом суду і один із суддів (народний засідатель), наприклад, через хворобу, позбавлений можливості продовжувати розгляд справи по суті, він обов'язково замінюється іншим суддею, чи народним засідателем, якщо неможливо відкласти розгляд справи на інший час.
У таких випадках розгляд справи повинен розпочатись з самого початку, тобто з підготовчої частини судового засідання.
У справі, яка розглядалась за участі народного засідателя, для розгляду якої необхідний значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель, який перебуває в залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя зі складу суду замінює його. Якщо запасний засідатель при цьому не вимагає відновлення судових дій з самого початку, розгляд справи може продовжуватись (ст. 259 КПК України).
Рівність прав учасників судового розгляд як один із принципів кримінального процесу закріплений не лише в кримінально-процесуальному законодавстві, а й у Конституції України (п. 2 ч. З ст. 129).
Згідно зі статтею 261 КПК України учасники судового розгляду поділяються на дві групи:
а) сторона обвинувачення;
б) сторона захисту.
До сторони обвинувачення закон відносить прокурора, потерпілого, цивільного позивача та їх представників. До сторони захисту - підсудного, захисника, законного представника підсудного, цивільного відповідача, представника цивільного відповідача.
У судовому розгляді справи кожний із перерахованих учасників процесу наділений процесуальними правами, що закріплені в КПК України, з допомогою яких вони мають можливість успішно захищати свої власні інтереси або інтереси тих, представниками яких виступають в процесі.
Учасників судового розгляду, які мають протилежні процесуальні інтереси по справі, прийнято іменувати сторонами в судовому засіданні. Наприклад, прокурор - сторона обвинувачення, захисник - сторона захисту [18, с. 135].
Кожна із сторін у судовому розгляді справи користується рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.
Отже, судовий розгляд будується на фундаментальних ідеях та відповідних положеннях закону, які визначають його спрямованість і побудову, форму і зміст його стадій. Вони є гарантією додержання прав і законних інтересів особи, яка потрапляє у сферу кримінального судочинства, тим лакмусовим папірцем, з допомогою якого вирішуються питання про те, як тлумачити ту чи іншу конкретну процесуальну норму і як вирішувати суперечності, що виникають під час провадження у кримінальній справі.

3. РОЛЬ ГОЛОВУЮЧОГО В СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ

Керує судовим засіданням головуючий, який повинен забезпечити учасникам судового розгляду справи здійснення їх законних прав і обов'язків згідно з нормами КПК України, а також належний порядок судового процесу [24, с. 756].
Учасники судового розгляду, а також присутні в залі судового засідання особи, зобов'язані виконувати розпорядження головуючого.
Якщо хтось з учасників судового розгляду заперечує проти дій головуючого, що обмежують або порушують їх права, такі заперечення заносяться до протоколу (ч. 2 ст. 260 КПК України).
Важливу роль головуючого в судовому засіданні підкреслив Пленум Верховного Суду України у своєї постанові "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" від 27.12.1985 р. № 11 в ред. від 30.05.2008 р.
Покладений на головуючого обов'язок керувати судовим засіданням та усувати із судового слідства все те, що не стосується справи, дає йому право знімати запитання учасників судового розгляду, якщо вони достатньо з'ясовані або явно виходять за межі цієї справи, однак запитання і мотиви його зняття обов'язково заносяться до протоколу судового засідання.
Разом з тим, виходячи з принципу рівності суддів у судовому засіданні, головуючий не має права зняти запитання, поставлене допитуваній особі іншим суддею або народним засідателем.
Судовий розгляд кримінальної справи починається з підготовчої частини. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання, оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з'явився, повідомляє про причини неявки відсутніх (ст. 284 КПК України).
У разі необхідності суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, вживає заходів до з'ясування причин неявки викликаної особи чи осіб, та вживають необхідних заходів для забезпечення їх явки до суду, якщо неможливо далі розглядати справу без їх участі.
Якщо в судове засідання викликався перекладач, то головуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робити потрібний переклад і попереджає його про відповідальність за ст. 383 КК України за завідомо неправдивий переклад, про що відбирається підписка.
Суд встановлює особу підсудного, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні дані, що стосуються його особи.
Після цього головуючий запитує підсудного, чи вручено йому і коли саме копію обвинувального висновку, а в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК України, - копію скарги, копію постанови про порушення справи та повістку.
У разі невручення підсудному зазначених документів або вручення їх у строк менший як три дні до розгляду справи в судовому засіданні, розгляд справи належить відкласти на три дні з обов'язковим врученням підсудному цих документів для ознайомлення.
При несвоєчасному врученні підсудному зазначених документів справа може бути розглянута в судовому засіданні лише тоді, коли про це просить підсудний (ст. 286 КПК України).
Після виконання зазначених вище дій головуючий оголошує учасникам судового розгляду склад суду по даній справі, прізвище запасного народного засідателя, якщо він є, прізвище прокурора, захисника, перекладача, експерта та інших учасників судового засідання і роз'яснює кожному учаснику їх право на відвід складу суду. Питання про відвід вирішується судом згідно зі ст. 57 КПК України.
Якщо учасники судового розгляду відводів не заявили, суд вирішує питання про можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь з учасників судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб.
Коли суд визнає можливим почати слухання справи, головуючий видаляє свідків із зали судового засідання, роз'яснює права й обов'язки учасникам судового розгляду і розглядає заявлені клопотання про виклик нових свідків і експертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів.
Особа, яка заявила такі клопотання, повинна вказати, для встановлення яких обставин вона просить викликати нових свідків, витребувати чи приєднати до справи нові докази. З'ясування обставин, для підтвердження яких викликаються нові свідки, повинно мати місце у відсутності цих свідків.
При заявленні клопотання суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя - постановою.
Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти ті самі клопотання протягом усього судового слідства (ст.ст. 293-296 КПК України).
Після оголошення документів, зазначених у ст. 297 КПК України, головуючий роз'яснює підсудному, а якщо підсудних кілька - кожному з них, суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання.
Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони заявлений позов.
Інші повноваження головуючого в судовому засіданні будуть розглянуті нижче.
4. ПОРЯДОК ТА МЕЖІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

Судове слідство - це основна частина судового розгляду, в якій в умовах колегіальності та гласності відбуваються остаточне дослідження й оцінка зібраних органами дізнання і досудового слідства у кримінальній справі доказів, вирішується головне питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності [6, с. 70].
Згідно зі статтею 275 КПК України розгляд справи провадиться лише стосовно підсудних і тільки в межах пред'явленого обвинувачення.
Підсумок судового розгляду повинен підвести законний і обгрунтований вирок, що є найважливішим актом правосуддя [15, с. 13].
Судове слідство починається з читання обвинувального висновку.
У справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК України) свою заяву може зачитувати сам потерпілий, а позовну заяву - цивільний позивач або його представник.
Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін - лише резолютивну частину обвинувального висновку.
В юридичній літературі з цього питання існують й інші думки. Наприклад, М. С. Строгович вважає за доцільне, щоб обвинувальний висновок зачитував не головуючий і не народний засідатель, а секретар, щоб у присутніх не склалося враження, що головуючий чи засідатель висловлює свою точку зору про винність підсудного [23, с. 69].
Інші автори пропонують, щоб державний обвинувач оголошував тільки резолютивну частину обвинувального висновку, а якщо його немає, то щоб це робив секретар судового засідання. Якщо є клопотання однієї зі сторін, то обвинувальний висновок оголошується повністю [8, с. 203].
Як вже зазначалось, після оголошення документів, зазначених у ст. 297 КПК України, головуючий роз'яснює підсудному, а якщо підсудних кілька - кожному з них, суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони заявлений позов.
Обвинувачення повинно бути роз'яснено у формі, доступній для підсудного, оскільки повне і точне знання підсудним фактичних обставин обвинувачення та юридичної оцінки його діяння є обов'язковою передумовою здійснення ним свого права на захист у судовому розгляді справи [22, с. 115].
Тому головуючий повинен не тільки роз'яснити суть формули обвинувачення з урахуванням віку, інтелектуального розвитку підсудного, а й пересвідчитися в тому, що підсудний зрозумів, у чому конкретно його обвинувачують, шляхом постановки запитань у певній послідовності:
1) чи зрозуміле йому обвинувачення;
2) чи визнає він себе винним;
3) чи бажає давати показання.
Підсудному роз'яснюється його право давати показання.
У разі повного або часткового невизнання підсудним своєї вини, він, маючи право в будь-який момент судового слідства давати пояснення по суті справи, може мотивувати свою відповідь, висловивши таким чином своє ставлення до обвинувачення, що не повинно полягати в дачі підсудним своїх показань по суті справи.
Мотивована відповідь підсудного на запитання, чи визнає він себе винним і чи даватиме показання, може бути врахована судом чи суддею, який одноособове розглядає справу, при визначенні недоцільним дослідження доказів під час судового слідства, оскільки суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.
При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку [12, с. 273].
Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного.
Допит підсудного, якщо він не відмовляється від дачі показань, проводиться обов'язково (ст. 299 КПК України).
Суть обвинувачення роз'яснюється підсудному належним чином незалежно від того, чи має він захисника.
Звичайним порядком дослідження доказів вважається такий, коли спочатку допитується підсудний, потім потерпілий, свідки, заслуховується висновок експерта, оглядаються речові докази, оглядаються та оголошуються документи. Причому останні дві процесуальні дії можуть проводитись одразу після допиту певної особи, якщо вони пов'язані з показаннями тієї особи [22, с. 54].
Встановлюючи черговість дослідження доказів, суд враховує ставлення підсудного до обвинувачення, його бажання давати показання, повноту показань свідків, які вони робили на досудовому слідстві, кількість злочинних епізодів та ін.
Якщо підсудний визнає себе винним у пред'явленому обвинуваченні й бажає давати показання, його допит доцільно передбачити першим.
У разі, якщо підсудний не визнає свою вину повністю або частково, але бажає давати показання, його допит, виходячи з конкретних обставин справи, може бути проведено в першу чергу або після провадження інших судових дій з метою дослідження доказів, що як викривають підсудного у вчиненні злочину, так і виправдовують його [12, с. 278].
Заява підсудного про відмову давати показання зобов'язує суд чи суддю, який одноособове розглядає справу, вирішити питання про послідовність слідчих дій, проведення яких можливе без участі в них підсудного.
Якщо у справі кілька підсудних, потерпілих, свідків, суд чи суддя, який одноособове розглядає справу, у своєму рішенні повинен визначити також послідовність дослідження доказів одного виду. При цьому допит доцільно починати з того підсудного, який визнає себе винним, якщо кілька потерпілих чи свідків - з тих, хто був очевидцем вчинення злочину і дає найбільш повні показання.
Допит підсудного починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник. Після цього підсудному можуть задати питання інші підсудні.
Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право протягом всього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.
Допит підсудного у відсутності іншого підсудного допускається за мотивованою ухвалою суду тільки у виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи або безпека підсудного.
Після повернення підсудного до зали суду головуючий ознайомлює його з показаннями, що були дані у його відсутності, та надає йому можливість задавати питання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих показань.
У судовому засіданні підсудний має право користуватися нотатками (ст. 300 КПК України).
Визнання підсудним своєї винності у пред'явленому обвинуваченні не є підставою для спрощеного порядку дослідження доказів. Воно не є вирішальним доказом у кримінальній справі та може становити основу обвинувального вироку лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, досліджених у даній справі (ст. 74 КПК України).
Якщо підсудний, який раніше відмовився давати показання, змінив своє попереднє рішення і заявив про бажання дати показання, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, зобов'язаний допитати його, і внести своїм рішенням зміни до встановленого ним порядку судового слідства.
Встановлений законом порядок допиту підсудного передбачає:
1) надання підсудному можливості висловитися з приводу пред'явленого йому обвинувачення та доказів, на яких воно грунтується, підтверджуючи чи спростовуючи це обвинувачення повністю або частково;
2) постановку запитань з боку учасників судового розгляду і суддів про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Допит підсудного є не тільки процесуальним способом перевірки правдивості показань, що він давав на досудовому слідстві, а й самостійною процесуальною дією в центральній стадії кримінального процесу, в ході якої можуть бути одержані показання, що відрізняються від попередніх. Тому головуючий не може звертатися до підсудного на початку допиту із запитанням, чи підтверджує він показання, які дав на досудовому слідстві.
Розповідь підсудного про обставини справи та відомі йому докази головуючий може перервати лише в тому разі, коли підсудний повідомляє інформацію, що не стосується справи, або ж вживає нецензурні слова.
З метою забезпечення об'єктивності суддів і народних засідателів законодавець надав їм право допитувати підсудного останніми про ті обставини, що залишились ще неповністю з'ясованими, що не позбавляє їх права ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей протягом усього допиту підсудного учасниками судового розгляду.
Головуючий може зняти запитання учасника судового розгляду, якщо воно достатньо з'ясоване або явно виходить за межі цієї справи, або сформульоване таким чином, що наштовхує підсудного на певну, підказану запитанням відповідь. Проте й зняте запитання належить записати до протоколу судового засідання, як і заперечення учасника судового розгляду проти дій головуючого.
Головуючий не має права зняти запитання іншого судді чи народного засідателя, оскільки вони мають рівні з ним права. Проте, якщо запитання народного засідателя є навідними, не зовсім зрозумілими, він може їх уточнити.
Закон дозволяє оголошувати показання підсудного, які він давав під час досудового або судового слідства.
Стаття 301 КПК України визначає, що оголошення показань підсудного дозволяється:
1) за наявності істотних суперечностей між його показаннями;
2) у разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві;
3) якщо справа розглядається у відсутності підсудного.
При цьому суд зобов'язаний оцінити показання, зроблені підсудним у суді та на досудовому слідстві, в сукупності з іншими дослідженими доказами і не повинен виходити з необгрунтованої переваги одних показань перед іншими. Суд також зобов'язаний встановити причини зміни підсудним показань у суді та перевірити його заяву про незаконні методи, що були застосовані до нього у ході досудового слідства, якщо така надійшла.
Оголосивши показання підсудного, суд може відтворити їх звукозапис для прослуховування учасниками судового слідства.
У разі, якщо суд (головуючий) обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного (ч. З ст. 299 КПК України), він після допиту останнього оголошує судове слідство закінченим і переходить до судових дебатів (ст. 301-1 КПК України).
Після допиту підсудного суд переходить до допиту свідків, потерпілих та інших учасників процесу.
Порядок допиту свідків і потерпілих при провадженні судового слідства встановлений ст.ст. 302-308 КПК України. Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідкові його права та обов'язок повідомляти все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384 і 385 Кримінального кодексу України (далі - КК) за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову давати показання.
Свідок - це особа, яка за першою вимогою органів розслідування, прокуратури і суду зобов'язана з'явитися у призначені час і місце і дати в процесі допиту правдиві свідчення щодо відомих йому і таких, що мають значення для справи, обставин [22, с. 80].
Кожний свідок повинен мати певне джерело інформованості щодо фактів, про які він повідомляє на допиті. Не можуть бути доказами фактичні дані, як повідомляє свідок, якщо він не може вказати джерело своєї поінформованості. Таким джерелом для свідка може слугувати передусім особисте, безпосереднє сприйняття ним певних обставин, що мають значення для справи.
Потерпілого головуючий попереджає про кримінальну відповідальність тільки за ст. 384 КК України, за завідомо неправдиві показання, оскільки давати показання - це право потерпілого.
Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допитаних свідків.
Кожному свідкові перед допитом задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, та пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі.
Після того, як свідок розповів усе, що йому відомо в справі, його допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.
Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано.
Суд протягом усього допиту свідка учасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.
Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.
У разі, якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.
Якщо допитати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд (суддя) допитує його у відсутності підсудного.
Допитаний свідок видаляється із зали судового засідання.
Після повернення підсудного до зали суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу.
Підсудний і учасники судового розгляду мають право ставити запитання свідкові. Свідок відповідає на запитання у відсутності підсудного.
Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть залишити її до закінчення судового розгляду без дозволу головуючого (ст. 303 КПК України).
Допит у судовому засіданні має свої певні особливості. Зокрема, тут може бути застосований так званий перехресний допит. Але на сьогодні у практиці такий вид допиту застосовується, на жаль, дуже рідко.
А. Ф. Коні з цього приводу підкреслював, що із горнила перехресного допиту виходять показання зовсім інші, набувають різних відтінків, про яких раніше навіть згадки не було [10, с. 352].
Кожний учасник судового розгляду має право задавати свідкові додаткові запитання для з'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб.
Кожного свідка можна додатково допитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці.
Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом с