К ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ.

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Кримінальний процес"

на тему: ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА СКЛАДАННЯМ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ

ЗМІСТ

 Вступ ................................................................................................... 3

 1. Підстави, форми та процесуальний порядок закінчення
досудового слідства ........................................................................ 5

 2. Сутність та значення обвинувального висновку як форми закінчення досудового слідства .......................................................................................... 10

 3. Зміст і структура обвинувального висновку.
Додатки до обвинувального висновку ......................................... 20

 3.1 Зміст і структура обвинувального висновку ............................ 20

 3.2 Додатки до обвинувального висновку ...................................... 26

 4. Діяльність прокурора по справі, яка надійшла
з обвинувальним висновком ......................................................... 30

 Висновки ........................................................................................... 37

 Список використаної літератури ..................................................... 40

 Додаток. Копія обвинувального висновку ..................................... 42

ВСТУП

 Актуальність теми цієї курсової роботи обумовлена тим, що обвинувальний висновок являє собою унікальний юридичний документ, в якому дається офіційна оцінка дій обвинуваченого та здійснюється публічний аналіз зібраних у справі доказів, публічно визначаються юридично значущі елементи об'єктивної істини, встановленої у справі. Він є найважливішим гарантом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого та всіх інших учасників процесу, гарантом правосуддя, слугує юридичним фактом, який суттєво розвиває процесуальні правовідносини.

 Обвинувальний висновок має важливе юридичне значення. Він визначає межі судового розгляду, як стосовно осіб, так і стосовно предмета обвинувачення. Цей процесуальний документ дозволяє обвинуваченому вчасно підготуватися до участі в судовому розгляді. Його значення підсилюється ще й тим, що він систематизує всі матеріали досудового слідства, дозволяє вести судове розслідування у визначеному напрямку. Оголошуваний на початку судового розгляду обвинувальний висновок дозволяє складові суду, учасникам процесу, а також особам, що присутні у судовому засіданні, сконцентрувати увагу на обставинах, які мають значення для правильного розгляду справи.

 Діяльність слідчого по конкретній кримінальній справі в більшості випадків завершується саме складанням обвинувального висновку. У цьому процесуальному акті формулюються сутність справи й обвинувачення, висновок слідчого про винність обвинуваченого й необхідність передачі його суду.

 Отже, визнавши, що зібрані у справі докази дають підстави для висновків про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин, які належать до предмета доказування у кримінальній справі, а сукупність зібраних доказів неспростовно підтверджує факт вчинення обвинуваченим інкримінованого йому злочину, пересвідчившись у відсутності підстав для закриття справи, слідчий приймає рішення про складання обвинувального висновку та направлення його до суду.

 Мета цієї роботи полягає в тому, щоб всебічно дослідити особливості закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.

 Об'єкт дослідження – обвинувальний висновок.

 Предмет дослідження – норми Кримінально-процесуального кодексу України (надалі – КПК), що регламентують порядок закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.

 Методи дослідження – описовий, порівняльний, аналізу і синтезу, узагальнення.

 Для досягнення мети дослідження в роботі вирішувались такі завдання:

 – з'ясувати підстави, форми та процесуальний порядок закінчення досудового слідства;

 – визначити сутність та значення обвинувального висновку як форми закінчення досудового слідства;

 – розкрити поняття і сутність змісту й структури обвинувального висновку;

 – описати додатки до обвинувального висновку;

 – охарактеризувати діяльність прокурора по справі, яка надійшла з обвинувальним висновком.

 Для всебічного розгляду теми у роботі використано праці відомих українських і російських процесуалістів, насамперед Ю.І. Азарова,
С. М. Громова, С. П. Єфімичева, Є. Г. Коваленка, В. Т. Маляренка,
В. А. Коханова, О. Р. Михайленка, В. В. Рожнової, В. М. Тертишника,
О. Ф. Штанька, М. О. Якубовича та ін.

 Структура роботи: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури, додаток.

 1. ПІДСТАВИ, ФОРМИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

 Досудове слідство можна вважати закінченим лише тоді, коли його завдання виконано. Для цього слідчий чи орган дізнання повинен всебічно, повно й об'єктивно у встановленому законом порядку дослідити всі обставини, що складають предмет доказування у кримінальній справі. Порушення цієї вимоги ст. 22 КПК тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування прокурором, а за неможливості усунення неповноти або неправильності розі слідування в судовому засіданні – також судом (ст. ст. 246 і 281 КПК).

 Оцінка зібраних у справі доказів слідчим чи особою, що проводить дізнання, має визначити, яке саме підсумкове рішення слід прийняти.

 Відповідно до статті 212 КПК досудове слідство закінчується винесенням слідчим одного з трьох можливих рішень:

 1) обвинувального висновку з направленням справи для попереднього розгляду її суддею;

 2) постанови про закриття кримінальної справи;

 3) постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

 Слідчий закінчує досудове слідство кримінальної справи складанням обвинувального висновку тоді, коли він дослідив всі обставини справи, зібрав докази, що переконують його у винності обвинуваченого у вчиненні злочину і пересвідчився у відсутності обставин, що виключають провадження у справі (ст. 6 КПК).

 Визнавши досудове слідство у справі, що підлягає направленню для попереднього розгляду справи суддею, закінченим, слідчий, перш ніж скласти обвинувальний висновок, зобов'язаний виконати такі процесуальні дії:

 а) повідомити про закінчення досудового слідства учасникам процесу;

 б) роз'яснити їм право на ознайомлення з усіма матеріалами справи;

 в) ознайомити їх з матеріалами, якщо вони побажають скористатися цим правом;

 г) вислухати і розв'язати клопотання, заявлені учасниками процесу після ознайомлення з матеріалами справи [4, с. 413].

 Слідчий насамперед має виконати вимоги ст. ст. 217 і 218 КПК. Спочатку він повідомляє (письмово) про закінчення досудового слідства потерпілому і його представникові, цивільному позивачеві та цивільному відповідачеві або їх представникам і роз'яснює їм право ознайомитися з матеріалами справи.

 У разі надходження від цих осіб усного або письмового клопотання про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий зобов'язаний надати їм таку можливість. Цивільний відповідач або його представник можуть ознайомитися з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Під час ознайомлення з матеріалами справи ці особи мають прано робити виписки зі справи і заявляти клопотання про доповнення досудопого слідства, які слідчий повинен розглянути в тридобовий строк і задовольнити їх своєю постановою, якщо обставини, про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК).

 Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення зазначеним особам не пред'являються. Про ознайомлення цих осіб з матеріалами справи та про заявлені ними клопотання складаються протоколи.

 Виконавши вимоги ст. 217 КПК, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство у його справі закінчено й що він має право на ознайомлення з матеріалами справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення досудового слідства.

 Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи у суді першої інстанції одноособово чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом.

 Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений має право робити виписки з матеріалів справи і порушувати клопотання. Якщо в справі притягнуто кількох обвинувачених, слідчий повинен пред'явити кожному з них усі матеріали слідства.

 Про те, що обвинуваченому оголошено про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали справи для ознайомлення, зазначається в протоколі про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи.

 Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. Пред'явлення матеріалів справи має бути відкладено до явки захисника, але не більше як на три дні. За неможливості для обраного обвинуваченим захисника з'явитися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених ч. ч. 4 і 6 ст. 47 КПК і призначає захисника в установленому законом порядку через адвокатське об'єднання (ч. ч. 1-4 ст. 218 КПК).

 При ознайомленні з матеріалами справи захисник обвинуваченого має право: робити виписки з матеріалів справи, мати побачення з обвинуваченим віч-на-віч, роз'яснювати обвинуваченому зміст обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим питання про заявлений клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та л рішення слідчого і прокурора (ст. 219 КПК).

 Як і іншим учасникам досудового слідства, обвинуваченому і його захисникові кримінальну справу пред'являють підшитою та з пронумерованими сторінками. Це дуже зручно, оскільки деякі учасники процесу роблять виписки з матеріалів, що містяться на конкретних аркушах справи, і вони повинні мати можливість посилатися на них в обгрунтуванні своїх клопотань та вимог як при закінченні досудового слідства, так і в суді [5, с. 415].

 Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному для ознайомлення з усіма матеріалами справи.

 При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений і його захисник мають право заявити клопотання про доповнення досудового слідства, зміну кваліфікації злочину і закриття справи в усній чи письмовій формі. Відмовляючи в задоволенні клопотання, слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захиснику. Якщо ж обставини, для з'ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи, слідчий зобов'язаний його задовольнити [5, с. 416].

 Якщо при провадженні додаткових слідчих дій був присутній захисник, то він мас право через слідчого задавати питання свідкові, потерпілому, експертові, спеціалістові та обвинуваченому, а також клопотатися про занесення до протоколу обставин, які мають значення для справи. Слідчий може відвести запитання, які ставить захисник, але відведене запитання заносить до протоколу (ч. 4 ст. 221 КПК).

 У протоколі ознайомлення з матеріалами справи згідно зі ст. 220 КПК зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред'явлені для ознайомлення, чи ознайомились відповідні учасники досудового слідства з матеріалами справи, протягом якого часу відбувалось ознайомлення зі справою та які клопотання було заявлено. При цьому усні клопотання заносяться до протоколу, письмові додаються до нього. Протокол підписують особи, які знайомилися з матеріалами кримінальної справи, і слідчий.

 Після виконання додаткових слідчих дій слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника, а також надати можливість потерпілому і його представникові, цивільному позивачу і цивільному відповідачу або їх представникам ознайомитися з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання – з усією справою (ст. 222 КПК).

 Таким чином, закінчення досудового слідства – заключний етап стадії досудового розслідування, в рамках якого підводяться підсумки роботи слідчого, аналізуються всі зібрані докази, завершується проведення процесуальних дій слідчими органами, учасникам процесу надається можливість реалізувати своє право на ознайомлення зі справою, слідчим приймається підсумкове рішення по справі.

 Досудове слідство закінчується тоді, коли вирішено всі його завдання: всебічно, повно та об'єктивно досліджено всі обставини, які належать до предмета доказування, встановлено об'єктивну істину у справі; виявлено та усунено причини й умови, які сприяли вчиненню злочину; вжито заходів до захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, відшкодування матеріальної та моральної шкоди; забезпечено правильне застосування закону.

 2. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ ЯК ФОРМИ ЗАКІНЧЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

 Обвинувальний висновок – це підсумковий процесуальний документ досудового слідства, в якому формулюються та підбиваються підсумки досудового провадження. Після затвердження обвинувального висновку прокурором цей документ набирає юридичної сили як обвинувальний акт, який завершує досудове слідство. Лише після цього може відбутися віддання обвинуваченого до суду, а кримінальна справа разом з обвинувальним висновком – стати предметом судового розгляду. Наведені обставини зумовлюють значення обвинувального висновку як одного з найважливіших актів кримінального судочинства [15, с. 41].

 Значення обвинувального висновку полягає у тому, що:

 1) він є документом, який завершує досудове слідство, та складається уповноваженою на те особою;

 2) у ньому на основі аналізу зібраних у справі доказів із дотриманням процесуальної форми встановлюється висновок про протиправність діяння, що було предметом досудового слідства, та винність певної особи, яка вчинила це діяння;

 3) обвинувальний висновок є одним із процесуальних засобів контролю за якістю проведеного досудового слідства, його всебічністю, повнотою та об'єктивністю;

 4) обвинувальний висновок дає змогу прокурору після перевірки всебічності, повноти й об'єктивності проведеного досудового слідства, як і правильності складання власне обвинувального висновку, при позитивному вирішенні комплексу питань, передбачених ст. 228 КПК, прийняти рішення про його затвердження та направлення справи до суду;

 5) публічне оголошення обвинувального висновку у судовому засіданні є оприлюдненням оцінки, яку дають органи досудового слідства та прокуратури злочину й особі, що його вчинила;

 6) обвинувальний висновок визначає обсяг (межі) обвинувачення в суді (розгляд справи провадиться лише стосовно осіб, вказаних в обвинувальному висновку, й тільки в межах пред'явленого обвинувачення);

 7) обвинувальний висновок встановлює коло фактів, які підлягають обов'язковому дослідженню під час судового розгляду, і осіб, дії яких можуть бути предметом судового розгляду;

 8) беручи до уваги вимоги закону про своєчасність вручення копії обвинувального висновку обвинуваченому (не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді, ст. 254 КПК), а також про мотивованість висновків, які формулюються в обвинувальному висновку, наведення в ньому як обвинувальних, так і виправдальних доказів, доводів, наведених обвинуваченим на свій захист, і результатів їх перевірки (ст. 223 КПК), він є важливою процесуальною гарантією права обвинуваченого на захист;

 9) викладення в обвинувальному висновку відомостей про потерпілого, цивільний позов і заходи, вжиті до його забезпечення (ст. ст. 223, 224 КПК), зумовлює значення обвинувального висновку як однієї з гарантій захисту прав та законних інтересів потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача [13, с. 73].

 Окрім кримінально-процесуального значення обвинувального висновку, виділяють його виховне та техніко-процесуальне значення.

 Морально-виховне значення обвинувального висновку зумовлюється безпосереднім концентрованим проявом кримінально-правової політики держави щодо конкретного протиправного діяння осіб, які його вчинили [8, с. 18].

 Виховне значення обвинувального висновку полягає в тому, що під час його складання слідчий несе відповідальність за правильність викладених у ньому обставин, а також за об'єктивність їх викладу. Обвинувачений, ознайомившись із ним, пересвідчується в обгрунтованості пред'явленого йому обвинувачення. Оголошення обвинувального висновку на початку судового слідства дає можливість усвідомити судові та всім присутнім сутність кримінальної справи, що розглядається. Саме з обвинувального висновку присутні в судовому засіданні громадяни дізнаються про обставини вчинення складу злочину й особу, що його вчинила, а також про причини та умови, що до цього призвели. Усе це сприяє виховному впливові судового розгляду на присутніх у залі судового засідання осіб [8, с. 20].

 Судовий розгляд справи загалом і оголошення обвинувального висновку, зокрема, виховує в громадян почуття осуду злочинів та осіб, які їх вчинили, сприяє формуванню впевненості в невідворотності відповідальності за вчинений злочин, підвищує авторитет судових і правоохоронних органів. Виховне значення обвинувального висновку посилюється та зростає під час дослідження всіх викладених у ньому фактів, якщо вони, звісно, відповідають дійсності [15, с. 43].

 Техніко-процесуальне значення обвинувального висновку полягає в такому:

 1) весь доказовий матеріал – як той, що обгрунтовує обвинувачення, так і той, що виправдовує обвинуваченого, – зводиться до певної системи;

 2) від чіткості системи розміщення в ньому доказів, залежать швидкість і оперативність проведення дослідження матеріалів справи в суді;

 3) наявність в обвинувальному висновку вказівок на аркуші справи дає можливість усім учасникам процесу предметно посилатися на певні докази, а суду – оперативно знаходити та піддавати їх відповідному дослідженню [11, с. 69].

 Багатоаспектне значення обвинувального висновку в повному обсязі може проявитися лише тоді, коли він буде відповідати певним вимогам [15, с.43].

 Насамперед, обвинувальний висновок повинен бути законним. Вимога законності обвинувального висновку в загальних рисах означає дотримання слідчим під час досудового слідства норм кримінально-процесуального закону, зокрема й вимог ст. 223 КПК, що регулює питання форми та змісту обвинувального висновку, а також правових приписів кримінального закону й інших галузей права (цивільного, трудового, адміністративного) при визначенні питань цивільного позову, відшкодування шкоди та інших питань, які виникли у справі.

 Законність обвинувального висновку полягає в тому, що він повинен бути складений компетентною особою (тобто слідчим), який прийняв кримінальну справу до свого провадження, та його складанню передувало провадження всіх необхідних слідчих й інших процесуальних дій згідно з вимогами кримінально-процесуального закону.

 З огляду на вищезазначене, неправильною є практика, коли слідчий розпочинає складання обвинувального висновку, не розглянувши та не вирішивши клопотання, що були заявлені обвинуваченим і його захисником під час ознайомлення з матеріалами кримінальної справи [19, с. 218].

 Відповідно до вимог ст. 221 КПК слідчий зобов'язаний задовольнити клопотання обвинуваченого та його захисника, якщо обставини, для з'ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи, а про відмову задовольнити клопотання слідчий зобов'язаний винести мотивовану постанову й оголосити її обвинуваченому та його захисникові.

 За загальним змістом кримінально-процесуального закону, будь-яка постанова слідчого, і постанова про відмову в задоволенні клопотання також, повинна бути оголошена заінтересованим особам. Втім, слідчі не завжди оголошують таку постанову, а також письмово повідомляють відповідних осіб. Така практика не відповідає ч. З ст. 221 КПК: фактично, не дає можливості обвинуваченому та його захисникові оскаржити це процесуальне рішення прокурору згідно зі ст. 234 КПК, оскільки на той момент кримінальна справа вже перебуває в суді.

 Необхідно звернути увагу й на те, що стосовно деяких кримінальних справ слідчі, відмовляючи в задоволенні клопотання, посилаються на те, що вони не мають значення для справи чи що ці клопотання можуть бути заявлені й вирішені в суді. Така мотивація рішення про відмову в задоволенні клопотання є не конкретною, а, отже, ставить під сумнів правомірність цього рішення й у такому разі прокурор повинен дати вказівку слідчому щодо вирішення клопотання по суті чи скасувати рішення слідчого [15, с. 45].

 Обвинувальний висновок, окрім зазначеного, повинен бути повним, всебічним і об'єктивним.

 Повнота, всебічність і об'єктивність обвинувального висновку забезпечується детальним дослідженням усіх істотних обставин справи й об'єктивною оцінкою як обвинувальних, так і виправдовувальних доказів. При цьому особливого значення набуває аналіз виправдувальних доказів – тих, які суперечать обвинуваченню та не спростовані під час досудового слідства [5, с. 28].

 Замовчування наявних у матеріалах справи суперечностей, а також неаргументований, однобічний вибір з наявної доказової інформації тільки обвинувальних доказів є порушенням вимог закону про розгляд усіх обставин справи в їх сукупності. І хоча основна мета обвинувального висновку – демонстрація перед судом доказів, які обгрунтовують правильність юридичної оцінки дій обвинуваченого, принцип встановлення об'єктивної істини та презумпція невинуватості вимагають об'єктивної оцінки доводів, які наводяться обвинуваченим на свій захист, результатів їх перевірки, а також пом'якшуючих його покарання обставин [8, с. 20].

 Ретельний аналіз виправдувальних показань обвинуваченого, а також мотивована оцінка інших суперечливих матеріалів, своєю чергою, підвищують рівень надійності та переконливості доказів, які викривають обвинуваченого.

 Принцип презумпції невинуватості висуває свої вимоги й до стилю викладення даних, які спростовують виправдувальні доводи обвинуваченого, їх оцінка не повинна свідчити про спробу перекласти на обвинуваченого обов'язок доказувати свою невинність.

 З огляду на це в обвинувальному висновку неприпустимі такі твердження: "Доводи обвинуваченого безпідставні, оскільки він нічим не зміг обгрунтувати, що діяв у стані необхідної оборони ..."; "Оспорюючи показання потерпілого, обвинувачений не надав переконливих доказів, на підставі яких слідство змогло б поставити під сумнів правдивість показань потерпілого ..."; "Обвинувачений не зміг підтвердити, що діяв таємно, а не відкрито, у зв'язку з чим його дії слід кваліфікувати як грабіж згідно з ч. 2 ст. 186 КК України" [15, с. 47].

 Обвинувальний висновок повинен бути обгрунтованим. Під обгрунтованістю обвинувального висновку слід розуміти відповідність викладених у ньому висновків достовірно встановленим обставинам, які належать до предмета доказування в кримінальній справі [20, с. 13].

 Обгрунтованість обвинувального висновку передбачає аналіз зібраних у справі доказів, під час якого слідчий надає доказам певних системних рис і наводить доводи, з огляду на які він визнає інформацію, що в них міститься, достовірною та необхідною для однозначного висновку, який він формулює в обвинувальному висновку щодо події злочину, винності обвинуваченого у вчиненні злочину, правової кваліфікації тощо. Ці доводи мають на меті виявити узгодженість доказів між собою, тому вони повинні бути логічно несуперечливими [15, с. 49].

 Обвинувальний висновок не може грунтуватися на припущеннях, а тому його обгрунтованість не можна зводити лише до посилань на джерела доказів без їх аналізу. На жаль, у слідчій практиці досить поширені випадки, коли, обгрунтовуючи свої висновки про винність обвинуваченого, слідчі загально посилаються на те, що "вина обвинуваченого доведена матеріалами кримінальної справи" та перераховують джерела доказів.

 Обвинувальний висновок повинен бути логічним, внутрішньо узгодженим, а всі його частини й елементи – утворювати єдине ціле. Неприпустимі будь-які суперечності, їх наявність робить його неякісним, непереконливим, бездоказовим. Суперечливість висновків і доводів в обвинувальному висновку призводить, зазвичай, до того, що справа надалі направляється на додаткове розслідування для усунення наявних суперечностей [13, с. 75].

 Обсяг обвинувачення в описовій і резолютивній частинах обвинувального висновку повинен бути однаковим та не перевищувати обсягу обвинувачення, викладеного в постанові про притягнення як обвинуваченого.

 Необхідно зауважити, що складання об'єктивного й переконливого обвинувального висновку вимагає від слідчого не лише високого професіоналізму, але й творчих навичок, зумовлених рівнем загальної культури. Недбало складений обвинувальний висновок знижує ефект успішно проведеного досудового слідства [11, с. 70].

 Текст обвинувального висновку має відповідати загальним правилам мови, якою ведеться судочинство, й тим стилістичним вимогам, що висуваються до офіційно-ділових документів, зокрема, вимогам повноти, точності, стислості та переконливості.

 Вимога повноти в обвинувальному висновку, передовсім, стосується формулювання обвинувачення в його резолютивній частині. Зазначені в описовій частині висновку протиправні дії обвинуваченого обов'язково повинні набути відображення в тому ж обсязі та послідовності у формулюванні обвинувачення в резолютивній частині висновку, а також відбивати результат того, що викладено в описовій частині. Без зазначення всіх необхідних фактів висновки, наприклад, про розмір матеріальної шкоди, завданої злочином, будуть бездоказовими.

 Точність, як ознака обвинувального висновку, полягає в конкретності описуваних обставин. Твердження на зразок "винність обвинуваченого підтверджується зібраними у справі доказами" не можуть замінити аналізу кожного конкретного доказу та допускаються тільки як стилістичний прийом при переході до оцінки доказової інформації. З метою об'єктивного викладення й оцінки суттєвих для справи обставин не рекомендується вживати різноманітні емоційні ілюстрації.

 Переконливість викладення інформації досягається, окрім посилань на докази й аркуші справи, оптимальною точністю вжитих понять і термінів, які піддаються лише тлумаченню, що відповідає суті описаних подій та обставин.

 Повнота й переконливість інформації в обвинувальному висновку повинні поєднуватися зі стислістю її викладу. Однотипові рівнозначні за змістом показання, найбільш характерні, необхідно групувати для цитування. Фрагментарний, стислий виклад суті показань також сприяє переконливості обвинувального висновку.

 Переконливість обвинувального висновку також зумовлюється його мовою та стилем. Відповідно до закону, обвинувальний висновок складають мовою судочинства. Якщо обвинувачений не володіє цією мовою, обвинувальний висновок повинен бути перекладений на мову, якою він володіє (ч. 6 ст. 223 КПК).

 Особливостями мови обвинувального висновку є спеціальна юридична термінологія, повні, поширені речення з чітким позначенням дії, її об'єкта та суб'єкта, супровідних обставин. Обвинувальний висновок повинен бути складений зрозумілими нескладними висловлюваннями й містити вичерпні відповіді на всі питання кримінальної справи. Ясність і зрозумілість мови обвинувального висновку – це дотримання граматичних правил та добір таких слів, щоб їх тлумачили саме в тому значенні, котре мав на увазі слідчий, що його писав [15, с. 50].

 Мова обвинувального висновку повинна відповідати вимогам:

 – однозначності;

 – можливості дослівного відображення суттєвих даних, які містяться в показаннях, і стилістичній нейтральності при фіксації інших відомостей;

 – точності;

 – зрозумілості;

 – лінгвістичній правильності;

 – доречності;

 – стислості [19, с. 220].

 Точність опису обставин вчиненого злочину та зібраних у справі доказів в обвинувальному висновку вимагає використання слів відповідно до притаманних їм у літературній мові значень, правильного сполучення слів між собою за змістом, виключення тавтологічних зворотів.

 При фіксації спеціальних термінів необхідні відповідні їх пояснення б загальновживаних висловах, які, наприклад, може надати спеціаліст. Про те, що спеціальні назви пояснені спеціалістом, бажано зазначити в обвинувальному висновку.

 При доборі словесного матеріалу необхідно брати до уваги доречність вживання в описі окремих слів, фраз. Неприпустимим, скажімо, є використання нецензурних слів. Особливої обережності потребує використання слів, які передають відомості з фактичного боку злочинів, проти моральності, хоча в такому разі шкодить і зайва сором'язливість.

 Обвинувальний висновок не повинен містити інформації, що не підлягає розголошенню. У ньому не повинно бути відомостей, котрі принижують людську гідність, не припустимі будь-які грубі, нелітературні висловлювання, які могли бути наявні в процесі розслідування в матеріалах кримінальної справи.

 Отже, встановлена законом форма обвинувального висновку має самостійне процесуальне значення, оскільки зумовлює структуру доказового матеріалу та висновків слідчого, а також визначає послідовність і співвідношення між частинами цього документа. Й хоча юридичною сутністю обвинувального висновку є його зміст, без передбаченої законом форми він не може бути заключним процесуальним актом досудового слідства у кримінальній справі.

3. ЗМІСТ І СТРУКТУРА ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ. ДОДАТКИ ДО ОБВИНУВАЛЬНОГО ВИСНОВКУ

 3.1 Зміст і структура обвинувального висновку

 Зміст обвинувального висновку, а також його структурні елементи визначаються кримінально-процесуальним законом, криміналістичною характеристикою злочину, що розслідується, а також особливостями слідчої ситуації, в умовах якої відбувався процес доказування [15, с. 55].

 Приміром, у справах про злочини проти життя та здоров'я особи, її волі, честі й гідності, а також проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, в описовій частині обвинувального висновку особливу увагу варто приділити докладному викладу даних, які характеризують потерпілого та його поведінку в момент вчинення злочину, оскільки ці відомості можуть сприяти встановленню мотивів злочину й мати значення для вирішення справи по суті [13, с. 82].

 Обов'язковим є опис засобів і механізму розкрадання в справах про корисливі злочини, що є необхідним не лише для розкриття сутності злочинних дій обвинуваченого, але й для усунення причин і умов, які надалі можуть сприяти вчиненню аналогічних злочинів [13, с. 84].

 Під структурою обвинувального висновку потрібно розуміти систему взаємозалежних обов'язкових і факультативних елементів, кожний з яких має конкретний зміст та призначення. Зважаючи на особливості доказового матеріалу, деякі елементи цієї системи, своєю чергою, також складаються з декількох ланок [5, с. 40].

 Згідно із частиною 2 ст. 223 КПК обвинувальний висновок складається з описової та резолютивної частин. У вказаних двох основних частинах викладаються питання, що утворюють його зміст.

 Кримінально-процесуальні кодекси деяких інших країн, наприклад, Казахстану, Азербайджану, Білорусії, передбачають у структурі обвинувального акта і вступну частину, що, на наш погляд, є правильним.

 Окрім того, зважаючи на призначення обвинувального висновку, до нього в обов'язковому порядку додають матеріали, що зазначені в ст. 224 КПК (список осіб, які підлягають, на думку слідчого, виклику в судове засідання, із зазначенням їх адреси й аркушів справи, де викладені їх показання чи висновки; довідки про рух справи та про застосування запобіжного заходу із зазначенням часу та місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані; довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову й можливої конфіскації майна; довідка про судові витрати в справі за час досудового слідства з посиланням на відповідні аркуші справи).

 Додатки, як систематизаційний розділ обвинувального висновку, слугують не тільки допоміжним документом для аналізу матеріалів кримінальної справи, але й засобом процесуального контролю за строками досудового слідства й тримання під вартою обвинувачених, порядком залучення до справи речових доказів, заходами для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна [19, с. 220].

 Кожна із зазначених частин обвинувального висновку має свої чітко окреслені елементи.

 Відповідно до частини 2 ст. 223 КПК в описовій частині обвинувального висновку повинні бути зазначені:

 – обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві: місце, час, способи, мотиви й наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, зібрані у справі, та відомості про потерпілого;

 – показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки;

 – наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання.

 При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.

 Оскільки в цій частині обвинувального висновку повинні міститися не лише опис суспільно небезпечного діяння, визнаного доказаним, а й докази та мотиви, котрими керувався слідчий при його складанні, то слід визнати, що термін "описово-мотивувальна", на наш погляд, більш правильно відображав би її суть.

 Отже, в описовій частині обвинувального висновку виділяють такі елементи:

 1) викладення обставин вчинення злочину, що встановлені під час досудового слідства (фабула злочину);

 2) відомості про потерпілого;

 3) аналіз доказів, зібраних у справі;

 4) сутність показань обвинуваченого й результати їх перевірки;

 5) наявність обставин, які обтяжують і пом'якшують його покарання [15, с. 57].

 Цей перелік необхідних даних може бути доповнений будь-якими відомостями, що стосуються суті справи чи характеризують доказову інформацію (наприклад, про приводи та підстави до порушення кримінальної справи; про підстави зупинення провадження у справі або виділення кримінальної справи стосовно одного з обвинувачених; про причини й умови, що сприяли вчиненню злочину).

 Зібрані у справі докази наводяться в обвинувальному висновку лише в тому обсязі, що є необхідним для обгрунтування та мотивації якогось положення-висновку. Деякі докази з метою недопущення неперенавантаження обвинувального висновку можуть й не наводитися, якщо будь-яке положення вже достатньо підтверджено іншими фактичними даними.

 Втім, показання обвинуваченого, що хоча і є загальним джерелом доказів, яке підлягає оцінці сукупно з рештою доказів, повинні бути наведені в обвинувальному висновку по кожній кримінальній справі. Це одна з прямих вимог закону, умова забезпечення права обвинуваченого на захист.

 Кожний злочин, за результатами розслідування якого складається обвинувальний висновок, має специфічні, індивідуальні ознаки, що й зумовлює унікальність доказового матеріалу про злоч