Кр 1 допит обвинуваченного 2. Зупинення провадження зі справи

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальний процес"

ПЛАН

1. Допит обвинуваченого. Особливості допиту неповнолітнього обвинуваченого 3
2. Зупинення провадження зі справи 7
3. Задача 13
Список використаної літератури 15

1. ДОПИТ ОБВИНУВАЧЕНОГО. ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ НЕПОВНОЛІТНЬОГО ОБВИНУВАЧЕНОГО
Допит – це процесуальна дія, котра являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, що беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини по справі [7, с. 5].
Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит – складна слідча (судова) дія, проведення якої вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини.
Мета допиту полягає в отриманні якомога повних показань, що об'єктивно відбивають дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, – доказами [7, с. 7].
Сутність допиту полягає у взаємодії слідчого з допитуваним, яка спрямована на те, щоб одержати інформацію відповідно до мети допиту.
Порядок проведення допиту під час досудового розслідування регламентується ст. 224 КПК України 2012 р. Причому на цьому етапі допитується лише підозрювана особа, тобто така, якій в порядку ст. 278 КПК України 2012 р. вручено письмове повідомлення про підозру.
Обвинувачений допитується у судовому засіданні (ст. 351 КПК України 2012 р.).
Згідно із частиною 1 ст. 224 КПК України 2012 р. допит підозрюваного проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати.
Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день.
Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.
У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви (ч. 4 ст. 224 КПК України).
Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.
Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам'яті.
За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.
Відповідно до частини 8 ст. 224 КПК України допитувана особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.
Слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей у їх показаннях.
На початку такого допиту встановлюється, чи знають викликані особи одна одну і в яких стосунках вони перебувають між собою.
Викликаним особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини кримінального провадження, для з'ясування яких проводиться допит, після чого слідчим, прокурором можуть бути поставленні запитання. Особи, які беруть учать у допиті, їх захисники чи представники мають право ставити одна одній запитання, що стосуються предмета допиту.
Оголошення показань, наданих учасниками допиту на попередніх допитах, дозволяється лише після давання ними показань.
У кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їх показаннях не може бути проведений за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом з підозрюваним.
Особливості допиту малолітньої або неповнолітньої особи передбачені ст. 226 КПК України 2012 р.
Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря (ч. 1 ст. 226 КПК України 2012 р.).
Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом – понад дві години на день.
Особам, які не досягли 16-річного віку, роз'яснюється обов'язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.
До початку допиту особам, зазначеним у ч. 1 ст. 226 КПК України, роз'яснюється їх обов'язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання.
Порядок допиту обвинуваченого врегульовано положеннями ст. 351 КПК України 2012 р.
Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом усього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.
Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді – "так" чи "ні".
У разі здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинувачених, якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмотивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого приміщення в порядку, передбаченому ст. 336 КПК України 2012 р.
У судовому засіданні обвинувачений має право користуватися нотатками.


2. ЗУПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ ЗІ СПРАВИ
Згідно із частиною 1 ст. 280 КПК України 2012 р. досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо:
1) підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком;
2) підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме;
3) наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.
Відповідно до частини 1 ст. 206 КПК України 1960 р. рішення про необхідність зупинення досудового розслідування приймалося, якщо:
1) місцезнаходження обвинуваченого невідоме;
2) психічне або інше захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі;
3) не встановлено особу, яка вчинила злочин.
Отже, можемо побачити, що у КПК України 2012 р. порівняно із КПК України 1960 р. перелік обставин, на підставі яких може бути зупинене досудове розслідування по справі, зазнав деяких змін.
Перелік обставин, що є підставою для зупинення розслідування, вказаний у ч. 1 ст. 280 КПК України 2012 р., вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Тому незаконним буде зупинення провадження досудового розслідування через те, що:
1) підозрюваний перебуває у тривалому відрядженні або поміщений до медичного закладу для проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертиз;
2) потрібен тривалий час на доставлення підозрюваного етапом до місця провадження досудового розслідування;
3) у невідомому напрямку виїхав свідок – очевидець злочину або потерпілий, без яких неможливе подальше розслідування [10, с. 685].
Якщо ці підстави є причиною затримки розслідування й неможливо його закінчити у встановлений законом строк, то необхідно порушувати клопотання про продовження строку досудового розслідування (ч. 1 ст. 295 КПК України 2012 р.).
До зупинення досудового розслідування слідчий зобов'язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для встановлення місцезнаходження особи, якщо зупинити досудове розслідування необхідно у зв'язку з обставинами, передбаченими п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України 2012 р.
Зупинення досудового розслідування у зв'язку з тим, що місцезнаходження підозрюваного невідоме, провадиться за таких процесуальних умов:
– у справі зібрані достатні й неспростовні докази, які вказують на те, що злочин вчинений певною особою;
– особі повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину;
– виконано всі слідчі дії, провадження яких можливе за відсутності підозрюваного, вжито всіх можливих заходів до знайдення, отримання та збереження всіх доказів у справі;
– підозрюваний приховався, а вжитими заходами встановити його місцезнаходження в процесі розслідування не вдалося.
Якщо у кримінальному провадженні є два або декілька підозрюваних, а підстави для зупинення стосуються не всіх, прокурор має право виділити досудове розслідування і зупинити його стосовно окремих підозрюваних (ч. 3 ст. 280 КПК України 2012 р.).
Досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого за погодженням з прокурором, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Копія постанови надсилається стороні захисту, потерпілому, які мають право її оскаржити слідчому судді (ч. 4 ст. 280 КПК України 2012 р.).
Після зупинення досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій не допускається, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного.
Якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме, то слідчий, прокурор оголошує його розшук (ч. 1 ст. 281 КПК України 2012 р.).
Розшукові дії давно увійшли в повсякденну діяльність органів досудового розслідування.
Розрізняють два види розшуку:
1) регіональний розшук – розшукові заходи, що здійснюються в місцях можливого знаходження, виявлення розшукуваного, а також заходи блокування з використанням централізованих обліків на рівні району, міста, області;
2) державний (міждержавний) розшук – розшукові заходи, що здійснюються в місцях можливого знаходження ідентифікаційних відомостей про особу розшукуваного, а також заходи блокування з використанням централізованих інформаційно-розшукових обліків на державному (міждержавному) рівні [8, с. 183].
Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 2 ст. 281 КПК України 2012 р.).
У вступній частині постанови вказуються: назва постанови, місце й дата складання, посада (якщо є, звання або чин) особи, котра винесла постанову, її прізвище та ініціали, в якій справі виноситься постанова.
Описова частина займає в постанові центральне місце. У ній повинні бути відображені такі моменти:
1) конкретні обставини того, що встановлено;
2) наводяться підстави і мотиви прийнятого рішення;
3) вказуються статті кримінально-процесуального та інших законів, якими керувалася особа при винесенні постанови.
Резолютивна частина містить формулювання прийнятого рішення, яке повинно логічно випливати із вступної й описової частин.
Слідчий повинен прикласти до постанови довідку про особистість розшукуваного, у якій викладаються всі дані, необхідні для успішного проведення розшуку – відомості про його зовнішність, особливі прикмети, сімейні, особисті й інші зв'язки, звички та ін. Додаються також фотографії розшукуваного.
Здійснення розшуку підозрюваного може бути доручено оперативним підрозділам.
Після оголошення розшуку слідчий вживає самостійно, без провадження слідчих дій, заходи до встановлення місцезнаходження підозрюваного. Він повинен:
– з'ясувати, чи не притягнена особа, що розшукається, як підозрюваний по іншій кримінальній справі;
– направити запити в лікувальні установи для виключення факту захворювання і госпіталізації;
– направити запити в морги для виключення факту смерті;
– направити запити в РАГС для виключення факту реєстрації шлюбу зі зміною прізвища, просто зміни прізвища, а також реєстрації факту смерті;
– запросити паспортний стіл за місцем проживання про можливе місце перебування підозрюваного;
– направити запити у приймальники-розподільники для виключення факту утримання в них підозрюваного;
– направити запит у паспортно-візову службу для встановлення наявності або видачі закордонного паспорта;
– направити запити в служби прикордонного і митного контролю для виключення факту перетинання кордону;
– запросити військкомат для виключення факту призову на військову службу або військові збори;
– запросити службу зайнятості для виключення факту вербування (наймання) підозрюваного на сезонні роботи з виїздом;
– у випадку встановлення факту перебування підозрюваного за кордоном направити запит на ім'я начальника Національного центрального бюро Інтерполу з проханням про розшук даної особи;
– у випадку необхідності звернутися до населення через телебачення, радіо та інші засоби масової інформації.
При провадженні розшуку використовуються також спеціальні заходи, здійснення яких законодавство покладає на органи міліції:
– перевірка у громадян паспортів чи інших документів, що підтверджують особу при підозрі у вчиненні злочину;
– вхід у жилі приміщення громадян, у приміщення підприємств, організацій при переслідуванні злочинців;
– фотографування та дактилоскопірування осіб, що тримаються під вартою та затримані за підозрою у вчиненні злочину.
Прокурор, перевіряючи пошукову справу, звертає увагу на те, наскільки повно й докладно складений план реалізації заходів щодо розшуку підозрюваного; чи погоджений план зі слідчим, за дорученнями якого здійснюється розшукова діяльність; хто з посадових осіб оперативно-розшукових органів і в якій формі здійснює контроль за діяльністю щодо розшуку підозрюваного; у якому ступені використовуються відомості, що надаються в засобах масової інформації.
Згідно із частиною 1 ст. 282 КПК України 2012 р. зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, якщо підстави для його зупинення перестали існувати (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва), а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій. Копія постанови про відновлення досудового розслідування надсилається стороні захисту, потерпілому.
Зупинене досудове розслідування також відновлюється у разі скасування слідчим суддею постанови про зупинення досудового розслідування.
Відомості про відновлення досудового розслідування вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.


ЗАДАЧА
Нечай був упізнаний потерпілим як особа, що вчинила розбійницький напад. Інших доказів, які б підтверджували скоєння злочину саме Нечаєм, у ході слідства одержати не вдалося.
Питання:
Яке рішення повинен прийняти слідчий у кримінальній справі?

Розв'язання:
Згідно із положеннями КПК України 2012 р. ця задача може бути вирішена у такий спосіб.
Відповідно до частини 1 ст. 95 КПК України 2012 р. показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Показання потерпілого є доказом. Проте, як зазначається у ч. 2 ст. 94 КПК України 2012 р., жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Тому слідчий за своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює показання потерпілого з точки зору належності, допустимості, достовірності для прийняття відповідного процесуального рішення (ч. 2 ст. 94 КПК України 2012 р.).
Якщо цей доказ виявиться достатнім для підозри Нечая у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий в порядку ст. 278 КПК України 2012 р. повідомляє його про підозру (п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України 2012 р.).
У ході подальшого досудового розслідування зібрати інші докази, які б підтверджували скоєння злочину Нечаєм, не вдалося.
Тому слідчий, оскільки він вже визнав показання потерпілого достатніми для підозри Нечая у вчиненні кримінального правопорушення, розглядає їх, як достатні для складання обвинувального акта і повідомляє про це Нечая (ч. 1 ст. 290 КПК України 2012 р.).
Обвинувальний акт складається відповідно до вимог ст. 291 КПК України 2012 р. і надається до суду, який буде вирішувати винність Нечая.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 12.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. №4651-VІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
4. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. №565-XІІ в ред. від 29.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://zakon.rada.gov.ua.
5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. №2135-XІІ в ред. від 02.12.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://zakon.rada.gov.ua.
6. Інструкція з організації розшуку осіб органами внутрішніх справ України: Затв. наказом МВС України від 29.07.2002 р. №765/ДСК [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://zakon.rada.gov.ua.
7. Бахин В. П., Когамов М. И., Карпов Н. С. Допрос на предварительном следствии. – 2-е изд. – М.: Юристъ, 2010. – 312 с.
8. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
9. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Істина, 2009. – 490 с.
10. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: А. С. К., 2003. – 1120 с.