Кр 1.кримінальна відповідальність у просторі 2.Відмінність злочину від інших правопорушень.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право"

ПЛАН

1. Характеристика принципів чинності закону України про кримінальну відповідальність у просторі: територіального, громадянства й універсального 3
2. Відмінність злочину від інших правопорушень 9
Практичне завдання 16
Список використаної літератури 20

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ ЧИННОСТІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
У ПРОСТОРІ: ТЕРИТОРІАЛЬНОГО, ГРОМАДЯНСТВА
Й УНІВЕРСАЛЬНОГО
Здійснення кримінальної юрисдикції внутрішньодержавними органами базується на певних принципах, провідними з яких є:
1) територіальний принцип, який визначає відповідальність за злочини, вчинені в межах території держави;
2) національний принцип, що встановлює відповідальність громадян держави за злочини, вчинені за її межами;
3) реальний принцип, що встановлює відповідальність не громадян за злочини, вчинені за межами держави, але проти інтересів цієї держави чи її громадян;
4) універсальний принцип, який регулює боротьбу зі злочинами, котрі посягають на інтереси декількох держав чи всього міжнародного співтовариства.
Крім перерахованих основних принципів треба назвати:
– екстериторіальний принцип, що визначає вилучення з територіального принципу деяких категорій іноземців;
– заступницький принцип, що визначає вилучення з територіального принципу в залежних державах;
– окупаційний принцип, що визначає вилучення з територіального принципу в місцевостях, окупованих іноземною державою.
Чинність кримінального закону в просторі припускає розкриття і з'ясування положень, викладених у ст. 6 КК України, побудованій на принципі територіальності, ст. 7 КК Україні, побудованій на принципі громадянства й інших принципах, і ст. 10 КК України, побудованій на міжнародному принципі про видачу злочинців.
Принцип відповідальності за законом місця вчинення злочину, що отримав назву територіального, проголошує: всі особи, що вчинили злочин на території даної держави, підлягають відповідальності за її законами. Він виражає територіальний за своєю суттю характер державного суверенітету, відповідно до якого юрисдикція держави поширюється на всіх осіб, що знаходяться на її території, і базується на презумпції, що злочин стосується інтересів тієї держави, де він скоєний.
Реальний принцип полягає в екстратериторіальної чинності кримінального закону з метою захисту інтересів держави та її громадян від злочинів, вчинених не громадянами даної держави. Надаючи більш широкі межі для чинності національного закону в просторі, зазначений принцип виходить не з того, де вчинений злочин і хто його вчинив, а з того, на чиї інтереси він був спрямований. Практично мова йде про загрозливу безпеку державі чи завдаючі збитки її громадянам дії, вчинені поза територією держави особами, які не мають її громадянства, оскільки інакше були б використані або територіальний, або персональний критерії.
Невипадково тому реальний принцип називають ще принципом захисту, охоронним, пасивним чи персональним, тобто враховуючим громадянство потерпілої сторони, хоча останній критерій є більш вузьким, оскільки потерпілими від злочину можуть бути не тільки фізичні, але й юридичні особи.
Універсальний принцип полягає в застосуванні національного кримінального закону до іноземців, що знаходяться на території держави, які скоїли за її межами злочини, які посягають згідно з міждержавними угодами на міжнародний правопорядок. Цей критерій дає можливість будь-якій державі встановлювати юрисдикцію стосовно осіб, кримінально протиправні діяння яких, маючи місце за її межами, не торкаються прямо ні даної держави, ні її громадян.
Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке "територія України".
Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України "Про державний кордон України"від 04.11.1991 р. № 1777 в ред. від 08.12.2009 р.
Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору".
Поняттям "територія України" охоплюються:
– суша, море, ріки, озера і решта водойм, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем.
До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, належних Україні, або від прямих початкових ліній, що з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а при відсутності договорів – у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;
– військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;
– невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;
– іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України.
Згідно з пунктом 5 статті 28 Закону України "Про державний кордон України" прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
– військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;
– невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.
Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:
– континентальний шельф – поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів.
Поверхня і надра морського дна впадин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України.
Важливо при цьому відмітити, що дія кримінального закону у просторі стосується тільки відносно до злочинів, пов'язаних з розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів.
Разом з тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;
– підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря;
– наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галиндес цього материка;
– запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції "Про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір" 1975 р. у реєстр космічних об'єктів України.
Екстрадиція – це передача підозрюваних, обвинувачених чи підсудних осіб державою, на території якої вони перебувають, іншій державі (на її вимогу) для притягнення їх до кримінальної відповідальності та покарання.
Кримінальне законодавство України вперше ввело у систему норм Загальної частини інститут екстрадиції, хоча міжнародному праву він відомий давно. Основні його положення закріплені у ст. 10 КК України.
Інститут видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки. Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК України громадяни України та особи без громадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст. 26 Конституції України).

2. ВІДМІННІСТЬ ЗЛОЧИНУ ВІД ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ
Злочин, як вид правопорушення, необхідно відрізняти від інших правопорушень, а як прояв суспільно небезпечної поведінки особи – від інших видів людської поведінки.
Під правопорушенням розуміється антисоціальне протиправне і винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, що припускає юридичну відповідальність.
Згідно із п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Із цих конституційних положень однозначно випливає, що злочини, адміністративні, дисциплінарні правопорушення і цивільно-правові делікти є різними видами правопорушень.
Правильне вирішення питання про розмежування злочинів та інших правопорушень має важливе значення для дотримання як загальних, так і галузевих принципів кримінального права.
Критеріями відмежування злочинів від інших правопорушень є:
1) суспільна небезпека;
2) суб'єкт правопорушення;
3) винність;
4) кримінальна протиправність;
5) кримінальна караність.
Суспільна небезпека є характерною не лише для злочинів, а й для інших правопорушень. Цей висновок випливає, зокрема, із ч. 2 ст. 1 КК України, де зазначено, що "кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами".
Розрізняють характер і ступінь суспільної небезпеки.
Характер – якісна ознака суспільної небезпеки – залежить від важливості об'єкта кримінально-правової охорони. Так, життя і здоров'я особи, її воля, статева свобода і статева недоторканність, мир, безпека людства, міжнародний правопорядок як найбільш важливі цінності захищаються саме кримінальним законом. Наявність факту посягання на них не викликає необхідності порушувати питання про відмежування такого злочину від інших правопорушень, оскільки такі галузеве законодавство не передбачає.
Відповідальність за посягання на особисті права людини і громадянина, власність, порядок здійснення господарської діяльності, довкілля, громадську безпеку, безпеку виробництва, безпеку руху та експлуатації транспорту, громадський порядок та моральність, порядок несення військової служби тощо передбачена не лише кримінальним правом, а й іншими галузями права.
Для відмежування злочину від інших правопорушень у таких випадках недостатньо звертатися лише до характеру суспільної небезпеки вчиненого. Необхідно визначити її кількісну ознаку – ступінь суспільної небезпеки діяння.
Злочин завжди є більш небезпечним, ніж будь-яке інше правопорушення. На ступінь суспільної небезпеки впливають розмір завданої шкоди, спосіб вчинення діяння, форма вини, мотив і мета, повторність та інші ознаки/
Основною ознакою, яка характеризує ступінь суспільної небезпеки, є властивість діяння завдавати істотну шкоду об'єктам кримінально-правової охорони. Істотність матеріальної шкоди у багатьох випадках визначається безпосередньо у КК України на підставі конкретних критеріїв і вимірюється у грошовому виразі (щодо майнової шкоди), у фіксованих показниках короткочасного розладу здоров'я, втрати працездатності, втрати органу або його функцій, смерті тощо (щодо фізичної шкоди).
Ці критерії дають змогу, як правило, чітко відмежувати злочини від інших правопорушень. Наприклад, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв є адміністративним правопорушенням (ст. 61 КУпАП). Якщо зазначеним діянням буде умисно заподіяно шкоду у великих розмірах, вчинене переростає у злочин, передбачений ст. 194 КК України (умисне знищення або пошкодження майна), а якщо пошкодження названих предметів спричинило, скажімо, тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, то, залежно від форми вини, – у злочин, передбачений ч. 2 ст. 194 КК України (умисне пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки), або у злочин, передбачений ст. 196 КК України (необережне знищення або пошкодження майна).
Втім, достатньо часто вказаних критеріїв у КК України не передбачено і визнання чи невизнання істотною нематеріальної, а інколи й матеріальної шкоди, особливо якщо вона носить непрямий характер, здійснюється у межах судової дискреції. У цих випадках з метою визначення шкоди істотною мають враховуватися інші критерії – спосіб, місце, час, засоби, знаряддя, обстановка вчинення злочину, наявність потерпілого, який має особливий статус та потребує особливого захисту, наявність предмета злочину тощо.
У частині 2 статті 11 КК України вказано, що діяння, яке не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, взагалі не становить суспільної небезпеки, тобто не вважається злочином.
Суб'єктом злочину може бути лише фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність. За цією ознакою злочин можна відмежувати від цивільно-правового, а також деяких інших видів правопорушень, суб'єктом яких може бути і юридична особа.
Фізична особа у цивільному праві у певних випадках може виступати суб'єктом правопорушення незалежно від віку і осудності.
Суб'єктом дисциплінарного правопорушення може бути не будь-яка особа, а лише та, на яку поширюється дія певних дисциплінарних статутів чи положень.
На відміну від злочину, цивільно-правовим правопорушенням в окремих випадках може бути визнане й діяння, вчинене за відсутністю вини. Наприклад, за відсутністю вини несуть майнову відповідальність:
– особи, які не виконали зобов'язання або виконали його неналежним чином, якщо це прямо передбачено законом або договором (ст. 209 ЦК України);
– боржник у разі неможливості виконати грошове зобов'язання (ст. 212 ЦК України);
– організації та громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення, якщо вони не доведуть, що заподіяна джерелом підвищеної небезпеки шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ст. 450 ЦК України).
Такі критерії як кримінальна протиправність і кримінальна караність дозволяють відмежувати злочини від інших правопорушень, не передбачених чинним КК України і вчинення яких не створює підстави для застосування кримінальних покарань. Інакше кажучи, правопорушення, відповідальність за які не передбачена КК України, не є злочинами.
Відмежування злочинів від аморальних вчинків зазвичай здійснюється за критеріями кримінальної протиправності й караності, а також за об'єктом, ступенем суспільної небезпеки та деякими іншими ознаками. Так, суспільство може визнавати аморальними, а у деяких випадках і суспільно небезпечними вчинками самогубство і замах на самогубство, проведення самоабортів, свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження венеричною хворобою та ін., але усі ці діяння не розглядаються як злочини, оскільки відповідальність за них чинний КК України не встановлює.
Об'єкт аморальних вчинків суттєво відрізняється від об'єкта злочину.
З одного боку, аморальні вчинки можуть посягати на такі загальні блага, як уявлення суспільства про добро і зло, справедливість тощо, але не всі злочинні посягання є аморальними (нейтральними до моралі є більшість необережних злочинів, ряд злочинів у сфері господарської діяльності, інші злочини, для яких не є характерними корисливі чи інші низькі мотиви).
З іншого боку, об'єктами аморальних вчинків можуть бути суспільні відносини, які знаходяться виключно у сфері моральності й не мають жодного кримінально-правового відтінку: кохання, загальне ставлення до віросповідання, деякі правила етикету тощо.
На відміну від злочину, аморальний вчинок не завжди полягає у конкретному діянні (дії або бездіяльності). Аморальними можуть бути спосіб життя загалом або деякі його сфери, думки та переконання.
Більш чітко таке відмежування можна зробити тоді, коли ознаки, за допомогою яких визначається ступінь суспільної небезпеки, чітко визначені безпосередньо в законі. Так, виготовлення порнографічних предметів визнається злочином лише за наявності мети їх збуту (ст. 301 КК України), заняття проституцією – за умови його систематичності (ст. 303 КК України).
Відмежування злочинів від суспільно-небезпечних діянь, які не визнаються злочинами, здійснюється переважно за критеріями кримінальної протиправності й караності, суб'єкта, винності. Так, немає сумніву в тому, що суспільно небезпечними діяннями є застосування будь-якої зброї масового знищення – хімічної, біологічної, ядерної, лазерної, інфразвукової, радіологічної, променевої тощо. Проте кримінально протиправним і караним (ст. 439 КК України) визнається застосування лише перших трьох із перелічених її видів.
Проблема відмежування злочинів від правомірної поведінки, яка не є ні аморальною, ні суспільно небезпечною і, маючи певні ознаки злочину, насправді може бути навіть суспільно корисною, стосується, зокрема, випадків, коли діяння не визнається злочином через існування обставин, які виключають його злочинність (ст.ст. 36-43 КК України) або кримінальну караність (ч. 1 ст. 5 КК України). Наприклад, заподіяння нападникові шкоди, необхідної й достатньої у даній обстановці для припинення суспільно небезпечного посягання, за умов, передбачених законом, не визнається злочином і є суспільно корисним діянням, оскільки воно спрямоване на захист суспільних цінностей.
Інколи одним і тим самим діянням вчинюються правопорушення, відповідальність за які передбачена КК України та іншим (не кримінальним) законодавчим актом, тобто йдеться про сукупність злочинів та інших правопорушень.
Наприклад, ст. 176 КК України визнає злочином, зокрема, незаконне розповсюдження творів, якщо ці дії завдали шкоди у великому розмірі. Відповідно ж до ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" такі самі дії є цивільно-правовим проступком, який тягне відповідальність, передбачену ст. 52 зазначеного Закону.
Теоретично можливою є сукупність злочину з конституційним правопорушенням. Так, вчинення Президентом України державної зради чи іншого злочину водночас розглядається і як конституційне правопорушення, що має своїм наслідком відповідальність у вигляді усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
Господарсько-правове або фінансове правопорушення, вчинене фізичною особою – суб'єктом підприємницької діяльності, може розглядатися як злочин і водночас передбачати відповідно й господарсько-правові або фінансові санкції.
Скажімо, ст. 230 КК України визнає злочином подання завідомо неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України. Згідно ж зі ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" таке саме діяння визнається господарсько-правовим проступком і тягне накладення штрафу у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік.
У силу прямої вказівки закону (ч. 2 ст. 9 КУпАП, ч. 1 ст. З Закону України "Про боротьбу з корупцією"), як правило, неможливою є сукупність злочинів і адміністративних та правопорушень корупційного характеру, які посягають на один і той самий об'єкт правової охорони: злочин як більш антисоціальне правопорушення поглинає останні.
Отже, питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень – адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових – не лише теоретичне: той чи інший вид правопорушень тягне за собою різну за суворістю відповідальність, різні обмеження для особи, яка його вчинила. Тому правильне визначення виду правопорушення має велике практичне значення не лише для охорони суспільних відносин, але й для захисту прав осіб, що їх вчинили.

Практичне завдання
Окунєв їхав на легковій автомашині "Жигулі" зі швидкістю, що не забезпечує безпеку руху в умовах ожеледі. Не справившись з керуванням, він виїхав на зустрічну смугу, в результаті чого автомобіль "Москвич" під керуванням Зубенко, що рухався назустріч, зіткнувся з його автомобілем, при цьому водії обох транспортних засобів одержали незначні тілесні ушкодження. В цей же час автомобіль "Тойота" під керуванням Безноженка через різке гальмування автомобіля Зубенка, позаду якого він рухався на невеликій дистанції, зіткнувся з ним. В результаті зіткнення автомобілів "Тойота" і "Москвич" син водія Безноженка одержав тяжке тілесне ушкодження.
Під час досудового слідства встановлено, що водії Окунєв і Безноженко порушили Правила дорожнього руху: перший рухався на автомобілі зі швидкістю, що не забезпечує безпеку руху в умовах ожеледі, а другий не дотримував дистанції, що забезпечує безпеку у випадку екстреного гальмування транспорту, який рухається попереду.

Проаналізуйте статті, систематизовані в XІ розділі Особливої частини КК України, і за обставинами даної ДТП визначте діяння, злочинний наслідок і причинний зв'язок між ними
Головною ознакою, за якою транспортні злочини об'єднано в одну групу, є їх єдиний родовий об'єкт. Таким об'єктом є відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації усіх видів механічного транспорту.
Безпосередні об'єкти окремих транспортних злочинів лежать у площині родового об'єкта, хоча і мають свої особливості. Вони залежать, насамперед, від видів транспорту, на яких можуть бути вчинені ці злочини, а також від характеру об'єктивної сторони і кваліфікуючих обставин.
Предметом цих злочинів є транспортні засоби, шляхи сполучення, споруди на них, транспортні комунікації, вокзали, засоби зв'язку, сигналізації, автоматизації, які забезпечують безпеку руху транспортних засобів.
З об'єктивної сторони ці злочини сконструйовано по-різному. Більшу частину цих посягань описано в законі як злочини з матеріальним складом, меншу частину – з формальним.
У злочинах із матеріальним складом об'єктивна сторона містить у собі діяння, наслідки і причинний зв'язок між ними.
Діяння в цих злочинах полягає в дії або бездіяльності особи. Деякі злочини (наприклад, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів) можуть бути вчинені лише шляхом дії.
У багатьох злочинах діяння виражається в порушенні певних правил. Це означає, що диспозиції таких статей є бланкетні, тому для встановлення факту порушення цих правил необхідно звертатися до відомчих нормативних актів, які регламентують поведінку працівника транспорту або іншого учасника дорожнього руху. Важливо точно визначити, які статті, пункти, параграфи нормативних актів порушено й у чому це порушення полягало.
Обов'язковою ознакою злочинів із матеріальним складом є наслідки.
Наслідками у статтях цього розділу КК України названо: загибель однієї або кількох осіб, тяжкі, середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також велику матеріальну шкоду, інші тяжкі наслідки.
Відповідальність за транспортні злочини диференційовано залежно від тяжкості наслідків, що настали. Тому тяжкі тілесні ушкодження, загибель однієї або кількох осіб вказано в деяких статтях як кваліфікуючі обставини.
Під іншими тяжкими наслідками, які зазначені в деяких статтях, слід розуміти тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також велику матеріальну шкоду.
При встановленні матеріальної шкоди, яка спричиняється в транспортних подіях, необхідно враховувати вартість знищених або пошкоджених транспортних засобів, вантажів, шляхів сполучення, споруд на них тощо.
Своєрідними наслідками, які вказані у деяких статтях, є створення небезпеки для життя людей або настання інших тяжких наслідків, що виникає внаслідок порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, недоброякісного ремонту або пошкодження шляхів сполучення чи транспортних засобів. У технічній системі транспорту відбуваються певні зміни і створюється реальна можливість настання тяжких наслідків, тобто висока ступінь імовірності їх настання. Ці зміни в технічній системі транспорту порушують нормальне її функціонування, чим заподіюється збиток об'єкту злочину. Така небезпека (загроза) є і властивість злочинного діяння, і нерозривний із ним своєрідний наслідок. Обов'язковим у таких ситуаціях є встановлення причинного зв'язку між діянням особи та змінами, що відбулися в технічній системі транспорту.
Третьою обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів із матеріальним складом є причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали. По справах цієї категорії для його встановлення призначаються експертизи.
Отже, під транспортними злочинами необхідно розуміти передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на безпеку руху та експлуатації усіх видів механічного транспорту, а також магістрального трубопровідного транспорту. У розділі XІ Особливої частини КК ці злочини розміщені в певній системі.
Порушення Правил дорожнього руху, яке знаходиться у причинному зв'язку з тяжким тілесним ушкодженням, отриманим сином Безноженка
У причинному зв'язку з тяжким тілесним ушкодженням, отриманим сином Безноженка, знаходиться порушення п. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. в ред. від 27.06.2007 р., в якому зазначається:
"Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу".
Якби Безноженко дотримував безпечної дистанції під часу руху в умовах ожеледі, його автомобіль "Тойота" не зіткнувся б з автомобілем "Москвич" Зубенка в результаті різкого гальмування останнього. Отже, син водія Безноженка не одержав б тяжке тілесне ушкодження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бойцов А. И., Волженкин Б. В. Уголовный закон: действие во времени и пространстве. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1993. – 300 с.
2. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р.
3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 480 с.
4. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2007. – 656 с.
5. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 08.12.2009 р.
6. Кримінальний кодекс Укpаїни: Коментаp / Під pед. Ю. О. Кармазіна,
Є. Л. Стрельцова. – 3-тє вид. – Харків: Одісей, 2006. – 1060 с.
7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.
8. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.1991 р. № 1777 в ред. від 08.12.2009 р.
9. Тилле А. А. Время, пространство, закон. – М.: Юрид.лит., 1965. – 116 с.
10. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблема гармонізації. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.