Кр 1.Предмет і межі доказування. 2.Підслідність. 3.Система органів дізнання.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальний процес України"

ЗМІСТ

1. Предмет і межі доказування. Обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі 3
2. Підслідність. Поняття, види. Визначення підслідності при розслідуванні кримінальних справ 5
3. Система та повноваження органів дізнання 9
Список використаної літератури 12

1. ПРЕДМЕТ І МЕЖІ ДОКАЗУВАННЯ. ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ДОКАЗУВАННЮ ПО КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ
Процес доказування – це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обгрунтованого і справедливого рішення.
Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що відбувається згідно із законами логіки, у певних логічних формах. Проте це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом.
Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.
При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:
1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК України).
З предметом доказування тісно пов'язане поняття меж доказування (дослідження).
Під межами доказування розуміють необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення.
Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинне бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи.
Правильне встановлення меж доказування передбачає:
1) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що становлять предмет доказування;
2) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.
В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета 1 засіб їх досягнення. Неправильне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необгрунтованого розширення.
При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків.
Необгрунтоване розширення меж доказування зумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.
Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Втім, через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також неправильне або неточне визначення меж доказування ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширшими на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширшими в суді, а не на досудовому слідстві.

2. ПІДСЛІДНІСТЬ. ПОНЯТТЯ, ВИДИ. ВИЗНАЧЕННЯ ПІДСЛІДНОСТІ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
Підслідність – це сукупність встановлених законом ознак кримінальних справ, відповідно до яких встановлюється конкретний слідчий орган, компетентний проваджувати досудове слідство.
Розрізняють предметну (родову), персональну, альтернативну, територіальну підслідність та підслідність за зв'язком справ.
За предметною підслідністю залежно від характеру злочину і його кваліфікації розмежовується компетенція слідчих органів і визначається, який з них буде проваджувати розслідування: слідчі прокуратури, МВС, податкової міліції чи служби безпеки.
Слідчими органів Служби безпеки України проводиться розслідування злочинів проти основ національної безпеки, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, справи щодо контрабанди, терористичних актів та інших тяжких злочинів, визначених у законі.
Слідчим органів Служби безпеки України підслідні справи про злочини, які передбачені статтями 109-114, 201, 209, 255, 258, 260, 261, 294, 305, 328-334, 436-444, 446 та 447 КК України.
Слідчим прокуратури підслідні справи про злочини проти життя, прав і свобод людини, проти правосуддя, встановленого порядку несення військової служби, злочини у сфері службової діяльності та інші найбільш тяжкі злочини, а саме злочини, які передбачені статтями 115-120, 132, 137, 140-146, 152, 157-163, 166, ч. 2 ст. 168, 170-173, 175, ч. З ст. 176, 182, 183, ч. 2 ст. 184, 191, 209-211, 230, 233-238, 244, 253, 255-257, 271-276, 281, 335-338, 342-353, 359, 364-383, 392, 397-400, 402-435, 438, 439,441 і 445 КК України.
Як можна побачити, до підслідності слідчих прокуратури віднесені найбільш тяжкі злочини, значна частина посадових та військових злочинів.
Слідчим органів внутрішніх справ підслідні переважно справи про злочини проти власності та в сфері господарської діяльності, злочини проти здоров'я, честі і гідності особи, громадської безпеки, порядку і моральності, злочини проти довкілля та деякі інші злочини.
Слідчим органів внутрішніх справ підслідні справи про злочини, які передбачені статтями 121-124, ч. 2 ст. 126, 127-131, ч.ч 2 і 3 ст. 133, 134-136, 138, 139, 147, 149-151, 153-156, 164-167, ч. 1 ст. 168, 169, 174, ч.ч. 1 і 2 ст. 176, 177-181, ч. 1 ст. 184, ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 185, ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 186, 187, ч.ч. 2 і 3 ст. 188, 189, ч.ч. 2, 3 і 4 ст. 190, 192, 193, ч. 2 ст. 194, 195-200, ч. 2 ст. 202, ч. 2 ст. 203, 204, ч. 2 ст. 205, 206, 207, 209, ч. 2 ст. 213, 214, 215, 217, 219-224, ч. 2 ст. 225, ч. 2 ст. 226, 227-229, 231-235, 239-243, ч. 2 ст. 245, ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 249, 251-254, 259, 261-270, 272, 277-293, 295, ч.ч. 2, 3 і 4 ст. 296, 297-304, 306-327, 339-341, 344, 352, 354, 355, 357, 358, 360-363, 389-391, 393, 394 і 396 КК України.
Слідчим податкової міліції підслідні справи про злочини проти належного функціонування валютної та фінансової системи держави.
Так, згідно із ч. 4 ст. 112 КПК України слідчим податкової міліції підслідні справи про злочини, які передбачені статтями 207-209, ч.ч. 2, 3 і 4 ст. 212, 216, 218 і 204 КК України.
За персональною підслідністю обов'язок розслідування покладається на слідчий орган залежно від суб'єкта злочину.
Слідчим прокуратури, виходячи із суб'єкта злочину, підслідні справи про злочини:
– вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу" та особами, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад;
– вчинені працівниками правоохоронних органів.
Слідчим МВС України підслідні всі справи по обвинуваченню неповнолітніх.
Альтернативна підслідність означає, що досудове слідство за встановленим у законі правилом проводиться тим органом, який виявив злочин та порушив кримінальну справу щодо певної особи.
Наприклад, ст. 112 КПК України розслідування злочину, передбаченого ст. 209 КК України (легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом), відносить до підслідності одночасно і слідчих СБУ, і слідчих прокуратури, і слідчих органів внутрішніх справ, і слідчих податкової міліції.
Підслідність за зв'язком справ застосовується у випадках тісного взаємозв'язку різних злочинів і часто має місце, коли різні злочини об'єднані одним умислом, місцем і часом їх вчинення. Наприклад, якщо при розслідуванні розкрадання майна виявлені посадові підлоги чи зловживання владою, то справа розслідується органом, який порушив справу щодо розкрадання майна.
Так, згідно з ч. 5 ст. 112 КПК України, якщо під час розслідування справ, порушених слідчими податкової міліції, будуть встановлені злочини, передбачені ст.ст. 191, 192, 200, 201, 202, 203, 205, 213, 215, 219, 220, 221, 222, 255, 358, 364, 366, 367 КК України, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, вони розслідуються слідчими податкової міліції. Це справи щодо розкрадання державного майна, в тому числі й у великому та особливо великому розмірі, незаконні операції з платіжними картками та банківськими рахунками, контрабанда, фіктивне підприємництво, доведення до банкрутства, шахрайство з фінансовими ресурсами, підроблення документів, зловживання владою чи службовим становищем, службовий підроблення та деякі інші справи про злочини, вказані в ч. 5 ст. 112 КПК України.
У справах про злочини, передбачені ст.ст. 384 (завідомо неправдиві показання), 385 (відмова від давання показань), 386, 387 (розголошення даних досудового слідства), 388, 396 КК України, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого належить злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу.
Згідно із частиною 7 ст. 112 КПК України, якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.
Територіальна підслідність визначає, слідчий якого адміністративного району (області) повинен провести досудове слідство. Згідно зі ст. 116 КПК України досудове розслідування проводиться в тому районі, де вчинено злочин.
Якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою забезпечення ефективності розслідування, досудове слідство може проводитися за місцем знайдення ознак злочину, місцем перебування більшості свідків або обвинуваченого (підозрюваного).
Спори про підслідність вирішуються відповідним прокурором у межах його компетенції.


3. СИСТЕМА ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ
Відповідно до статті 101 КПК України органами дізнання є:
1) міліція;
2) податкова міліція у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;
3) органи безпеки у справах, віднесених законом до їх відання;
4) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи;
5) митні органи в справах про контрабанду;
6) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;
7) органи державного пожежного нагляду у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;
8) органи прикордонної охорони у справах про порушення державного кордону;
9) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Для всіх вказаних органів процесуальна діяльність не є основною. На більшість з них вона покладається законом поряд з іншими завданнями.
Всі органи дізнання мають однакові процесуальні повноваження, проте діють у межах своєї компетенції, яка за загальним правилом визначається залежно від змісту їх основних функцій. Серед них виділяються лише два "універсальні", з невизначеною компетенцією органи дізнання: міліція і капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Міліція уповноважена проводити дізнання у справі про будь-який злочин, якщо його розслідування не віднесено до компетенції іншого органу дізнання. Міліція вважається в системі органів дізнання України основним органом, який виконує найбільший обсяг процесуальної роботи.
Капітан судна, як посадова особа, наділений правом провадження дізнання у справах про будь-які злочини лише тому, що ніхто інший не може цього зробити у зв'язку із значним віддаленням судна, що знаходиться під його керуванням, від інших органів, на які законом покладається вжиття заходів щодо виявлення, припинення та розслідування злочинів.
Капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні поза межами території України, є органами дізнання про злочини, вчинені на борту судна України (крім тих, що знаходяться під військово-морським прапором, оскільки в таких випадках капітан судна є органом дізнання, як командир військової частини) членами екіпажу, пасажирами і всіма іншими особами, які там перебувають, за винятком осіб, що користуються правом дипломатичного імунітету.
До компетенції органів безпеки відносять справи про особливо небезпечні та деякі інші злочини проти держави, а також про розголошення військової таємниці або втрату документів, які її містять (ч. 1 ст. 112 КПК України).
Оперативні управління, відділи та відділення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та Служби безпеки України уповноважені порушувати і розслідувати, передавати через відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами за підслідністю в інші органи досудового розслідування, кримінальні справи щодо виявлених ними злочинів, у такому ж порядку витребувати і приймати від них до свого провадження справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупуваннями.
У законі наведено вичерпний перелік органів, наділених правом проводити дізнання. Тому використання процесуальних повноважень працівниками або керівниками установ (організацій, фірм), які не віднесені законом до органів дізнання, є неприпустимим.
Наразі існує чимало приватних розшукових бюро, детективних фірм, основними напрямками яких є охорона приватних осіб, а також об'єктів господарської діяльності, банків, підприємств; забезпечення збереження комерційної таємниці; надання правової допомоги громадянам. Проте займатися будь-якою кримінально-процесуальною діяльністю, розслідувати злочини, в тому числі й у формі дізнання, співробітники таких бюро (фірм) не вправі, на що вказувалось вже провідними правниками.
Стаття 103 КПК України покладає на органи дізнання ще вжиття оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, втім, не всі органи дізнання мають право і практичну можливість вживати такі заходи.
Таким чином, органи дізнання – це державні органи та посадові особи, які уповноважені законом вживати процесуальних, розшукових та інших заходів по виявленню ознак злочину, здійснювати досудове розслідування у формі дізнання з метою встановлення обставин злочину та осіб, що його вчинили, а також виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності для забезпечення інтересів досудового слідства і правосуддя у кримінальних справах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 28.04.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 10.09.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-25 в ред. від 10.09.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 11.06.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
6. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
7. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Істина, 2005. – 468 c.
8. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу в контексті європейських стандартів. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
9. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 536 с.
10. Провадження дізнання в Україні / М. В. Джига, О. В. Баулін,
С. І. Лук'янець, С. М. Стаховський Провадження дізнання в Україні. – К.: МВС України, 1999. – 312 с.
11. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 4-те вид., доп. і переробл. – К.: А. С. К., 2003. – 1120 с.