Кр 1. Розмежування злочинів проти життя особи 2.Кваліфікация умисного вбивства за наявності обтяжуючих обставин

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кваліфікація злочинів"

ЗМІСТ

1. Розмежування злочинів проти життя та здоров'я особи
за об'єктивними та суб'єктивними ознаками 3
2. Проблеми кваліфікації умисного вбивства
за наявності обтяжуючих обставин 12
Тестове завдання 20
Практичне завдання 21
Список використаної літератури 28


1. РОЗМЕЖУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ
ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ ЗА ОБ'ЄКТИВНИМИ ТА СУБ'ЄКТИВНИМИ ОЗНАКАМИ

Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Злочини, які посягають на життя і здоров'я особи, визнаються одними з найнебєзпечніших. Відповідальність за них передбачена розділом ІІ Особливої частини КК, який називається "Злочини проти життя та здоров'я особи". Цим розділом охоплюється три види злочинних посягань:
1) злочини проти життя особи;
2) злочини проти здоров'я особи;
3) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи.
Кожен вид зазначених злочинів може бути відповідним чином класифікований.
Злочини проти життя особи поділяються на вбивства (статті 115–119) та доведення до самогубства (ст. 120).
Своєю чергою, вбивства поділяються на:
а) просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115);
б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч. 2 ст. 115);
в) умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) - вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118);
г) вбивство через необережність (ст. 119).
Злочини проти здоров'я є трьох видів:
1) тілесні ушкодження;
2) завдання фізичних або моральних страждань;
3) зараження соціальними хворобами.
Тілесні ушкодження поділяються на: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).
До злочинів, які полягають у завданні фізичних або моральних страждань, належать: побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), погроза вбивством (ст. 129).
Зараження соціальними хворобами охоплює: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).
Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, поділяються на такі злочини в медичній сфері діяльності та інші злочини.
До злочинів у медичній сфері діяльності, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, належать: неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132), незаконна лікувальна діяльність (ст. 138), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139), неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140), порушення прав пацієнта (ст. 141), незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143), насильницьке донорство (ст. 144), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).
Іншими злочинами, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, є: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).
Усі зазначені злочини посягають на життя чи здоров'я особи або ставлять ці найважливіші соціальні цінності в небезпеку. Названі цінності й є родовим об'єктом цих злочинів.
Необхідно зазначити, що в інших розділах Особливої частини КК також є багато статей, які передбачають відповідальність за злочини, пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи. Проте у таких випадках шкода вказаним об'єктам заподіюється у зв'язку з посяганням на інші суспільні відносини, які становлять основний об'єкт посягання, а життя та здоров'я особи виступають як додаткові об'єкти, без яких посягання на основний об'єкт неможливе. Наприклад, розбій (ст. 187) має основним безпосереднім об'єктом власність, а додатковим об'єктом - життя та здоров'я потерпілої особи. При цьому додатковий характер об'єктів не знижує їх цінності й важливості кримінально-правової охорони.
При призначенні покарання відповідно до ст. ст. 65–69 КК суди мають ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до частини 1 ст. 64 КК довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, спеціально передбачених КК, і за умови, що суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Призначення цього покарання повинне мотивуватись у вироку з обов'язковим наведенням обставин, які, на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк. Якщо винуватими у вчиненні злочину визнано кількох осіб, яким призначається довічне позбавлення волі, у вироку мають бути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожної з них (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я людини", далі – Постанова).
У разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров'ю, належить з'ясовувати і зазначати у вироку характер їх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров'ю, потрібно кваліфікувати за статтями, що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи умисне заподіяння шкоди здоров'ю, а дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, – за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.
При ексцесі виконавця, тобто коли один із співучасників вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження позбавив його життя), за цей злочин повинен відповідати лише його виконавець, а інші особи – за злочини, вчинені ними в межах домовленості.
Як зазначається у п. 4 Постанови, особа, яка добровільно відмовилась від убивства потерпілого або заподіяння шкоди його здоров'ю, підлягає кримінальній відповідальності лише за умови, що фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. У цьому разі інші співучасники злочину відповідно до ч. 1 ст. 31 КК несуть відповідальність за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.
Якщо ж відмова мала місце вже після вчинення дій, які особа вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на злочин, який особа бажала вчинити. При цьому треба мати на увазі, що замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).
Кваліфікація вбивств, вчинених при обтяжуючих обставинах, детально розглянуто у другий частині контрольної роботи.
У випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство, керувалась не одним, а декількома мотивами, судам належить з'ясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за тим пунктом
ч. 2 ст. 115 КК, яким визначено відповідальність за вчинення вбивства з такого мотиву. Разом з тим в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можлива кваліфікація дій винної особи і за кількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою викликали у винного рішучість вчинити вбивство.
Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, а також без ознак, передбачених ст. ст. 116-118 КК, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК.
Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті.
Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено ст. ст. 116 і 123 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.
Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень аби побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи необхідно відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.
У випадках, коли вбивство вчинено або тяжке тілесне ушкодження заподіяно після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за вчинення зазначених злочинів без пом'якшуючих обставин. Неправомірна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання винного.
Відповідальність за ст. 118 або ст. 124 КК за вбивство чи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.
За заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено.
У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК.
Якщо при згвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіяв потерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщо потерпіла вистрибнула з вікна будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), його дії охоплюються ч. 4 ст. 152 КК (як згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки) і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують.
Вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, внаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від вчинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якість, конкретні обставини, які могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачати).
Відповідальність за частиною 1 ст. 120 КК за доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство настає за умови, що потерпілий вчинив відповідні дії внаслідок жорстокого поводження з ним, шантажу, примушування до вчинення протиправних дій або систематичного приниження його людської гідності винним.
Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо).


2. ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ УМИСНОГО ВБИВСТВА
ЗА НАЯВНОСТІ ОБТЯЖУЮЧИХ ОБСТАВИН

Кваліфіковані склади вбивства передбачені пунктами 1–13 ч. 2
ст. 115 КК.
Визнаючи їх найбільш небезпечними видами вбивств, закон встановлює за їх вчинення найбільш суворе з існуючих в Україні
покарань – довічне позбавлення волі. Якщо діяння передбачено одночасно двома або більше пунктами ч. 2 ст. 115, особа засуджується за всіма цими пунктами, причому покарання за кожним пунктом зазначеної статті окремо не призначається.
Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли умисне протиправне позбавлення життя кількох осіб охоплювалось єдиним умислом (наміром) винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 (наприклад, за п. 7 ч. 2 ст. 115 – вбивство з хуліганських мотивів).
Розрив у часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб на його кваліфікацію за п. 1 ч. 2 ст. 115 не впливає (п. 5 Постанови ПВСУ від 07.02.2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи", надалі – Постанова).
Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності, кваліфікується за п. 2 ч. 2 ст. 115. Під убивством малолітньої дитини розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпіла особа є малолітньою, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати (п. 6 Постанови).
Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п. 2 ч. 2 ст. 115 кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої.
Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення), і винна особа це усвідомлювала.
Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого
ст. 147 (захоплення заручника). Водночас, мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із даним злочином (це можуть бути бажання спонукати зазначених у ст. 147 осіб, установу, підприємство, організацію до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення чи тримання заручника або інший злочин, вчинений під час їх здійснення).
Дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті, за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 ст. 115 (п. 7 Постанови).
Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2
ст. 115), має місце тоді, коли винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також, якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп (п. 8 Постанови).
Умисне вбивство кваліфікується як вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб вбивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною.
Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю – за п. 5 ч. 2 ст. 115 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень (п. 9 Постанови).
Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину.
Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).
У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. З ст. 262, ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313, ч. З ст. 289 КК) (п. 10 Постанови).
Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) – це умисне позбавлення іншої особи життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу.
Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок (п. 11 Постанови).
Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) має місце у випадку, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.
Виконання службового обов'язку – це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку – здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).
Хуліганство й наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 (п. 12 Постанови).
Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачена відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115.
Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання іншого злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 і за пособництво в тому злочині, який приховувався.
Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні (п. 13 Постанови).
Умисне вбивство кваліфікується як поєднане із згвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115), тоді, коли воно мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст. 153, або ще й за відповідною частиною ст. 15.
Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115.
У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її згвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 (п. 14 Постанови).
Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115), – це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характерну або ж не виконувати їх.
До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діяннями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи не вчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.
У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115.
Замовник умисного вбивства, залежно від конкретних обставин справи, повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, а за наявності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 – коли вбивство було замовлене групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2
ст. 115 як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (п. 15 Постанови).
Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві й більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.
За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. З або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК (п. 16 Постанови).
Відповідальність за повторне умисне вбивство (п. 13 ч. 2 ст. 115) настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього, або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.
Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього, або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2
ст. 115 КК. Окремої кваліфікації потребує діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього.
При вчиненні декількох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.
Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 93 і 94 КК
1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 p.).
При співучасті в убивстві така кваліфікуюча ознака цього злочину, як вчинення його особою, що раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватися при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується (п. 17 Постанови).


Тестове завдання
1. Як потрібно кваліфікувати дії виконавця злочину, який за грошову винагороду вчинив умисне вбивство на замовлення?
а) умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК);
б) умисне вбивство вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК);
в) умисне вбивство з корисливих мотивів вчинене на замовлення (п. п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК).

2. Умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) від тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), можна відмежувати:
а) за суб'єктом злочину;
б) за способом вчинення;
в) за формою вини.


Практичне завдання
Задача № 1
В. і Б., що проживають по сусідству, впродовж багатьох років знаходилися у неприязних стосунках. Якось дружина В. нецензурно вилаяла дітей Б., і вони заплакали. На їх крик із будинку вийшов Б. і зробив дружині В. зауваження. Та, не вбачаючи своєї провини, кинула в Б. камінь, потрапивши йому в ногу. Б. у відповідь кинув камінь в дружину В., потрапивши у залізні ворота будинку. На шум вийшов В. і разом із дружиною почав бити Б., поваливши його на землю. Піднявшись, Б. вдарив каменем по голові В., а дружина В. ціпком вдарила Б. Як з'ясувалося, В. і Б. заподіяли один одному легкі тілесні ушкодження: дружина В. і Б. отримали невеличкі подряпини, а В. - ушкодження з незначною втратою загальної працездатності.
Дайте юридичний аналіз діям учасників бійки.

В. – разом із дружиною почав бити свого сусіда Б., поваливши його на землю. В. заподіяв Б. невелички подряпини. Сам В., крім подряпин, отримав легке тілесне ушкодження з незначною втратою загальної працездатності.
Дружина В. – кинула в Б. камінь, потрапивши йому в ногу. Разом із чоловіком почала бити Б., поваливши його на землю. Б. і сама В. отримали невеличкі подряпини.
Б. – кинув камінь в дружину В. у відповідь на те, що вона кинула у нього камінь, але потрапив у залізні ворота будинку сусідів. Після того, як В. разом із дружиною почали бити Б., поваливши його на землю, він піднявся й вдарив каменем по голові В., заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження. Сам Б. отримав невеличкі подряпини.
У діях В. та його дружини вбачаються ознаки злочину, відповідальність за яке передбачена ст. 125 КК – заподіяння умисних легких тілесних ушкоджень.
Вказана стаття передбачає відповідальність за нанесення двох видів легких тілесних ушкоджень:
1) такого, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначну втрату працездатності (ч. 1);
2) такого, що спричинило хоча б один з вказаних наслідків (ч. 2 ст. 125).
Першим видом легкого тілесного ушкодження охоплюються ушкодження, що мають незначні, швидкоминущі наслідки тривалістю не більш як шість днів (це можуть бути синці, подряпини тощо).
Б., якого били В. та його дружина, отримав саме невеличкі подряпини. Отже, дії В. та його дружини кваліфікуються за ч. 1 ст. 125 КК.
Другий вид зазначених ушкоджень становлять легкі тілесні ушкодження, що спричинили:
а) короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6 днів, але не більш як три тижні (21 день);
б) незначну втрату працездатності, тобто втрату загальної працездатності до 10% (незначне послаблення зору чи слуху тощо).
Незначну втрату загальної працездатності внаслідок дій Б. отримав В.
Отже, дії Б. мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 125 КК. Проте суб'єктивна сторона злочину, який вчинив Б., характеризується сильним душевним хвилюванням, викликаним неправомірною поведінкою потерпілих (дружина В. нецензурно вилаяла дітей Б. і вони заплакали; дружина В. кинула в Б. камінь і потрапила йому в ногу; В. разом із дружиною почав бити Б., поваливши його на землю). В результаті Б. перевищив межі необхідної оборони (піднявшись, Б. вдарив каменем по голові В.).
Як зазначається у п. 25 постанови ПВСУ від 07.02.2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи", за заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено.
Отже, Б. за свої дії кримінальній відповідальності не підлягає.


Задача № 2
Учень 9-го класу X. під час перерви вирішив проекспериментувати: узяв сталеву лінійку, зігнув та направив її у бік групи хлопців. Він був впевнений, що лінійка пролетить над їх головами, не зачепивши жодної волосинки. Проте лінійка попала в око одного з учнів. Пошкоджене око згодом довелось вилучити.
Кваліфікуйте дії X.
Варіант: був заподіяний глибокий поріз щоки, учень втратив багато крові та три тижні пролежав у лікарні.

Втрата потерпілим будь-якого органу або його функцій внаслідок заподіяння йому тілесного ушкодження належить до категорії тяжких (ч. 1 ст. 121 КК).
Отже, дії учня 9-го класу X., який під час перерви кинув сталеву лінійку у бік групи хлопців, внаслідок чого лінійка попала в око одного з учнів й пошкоджене нею око згодом довелось вилучити, кваліфікуються як заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.
Проте в діях Х. вбачається не умисел, а необережність
Як зазначається у ч. 1 ст. 25 КК, необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).
Учень 9-го класу X., який вирішив проекспериментувати із сталевою лінійкою, був впевнений, що лінійка пролетить над головами хлопців, не зачепивши жодної їх волосинки, проте лінійка попала в око одного з учнів. Отже, Х. не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинен був і міг їх передбачити.
Таким чином, дії учня 9-го класу Х. підпадають під дію ст. 128 КК – заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження.
Якщо Х. вже виповнилося 16 років, його дії кваліфікуються саме за зазначеною вище статтею КК.
Якщо Х. ще не виповнилося 16 років, то, оскільки за ч. 2 ст. 22 КК особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. 3 ст. ст. 345, 346, 350, 377, 398 КК) й умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 ст. ст. 345, 346, 350, 377, 398 КК), він кримінальній відповідальності не підлягає.
Якщо б внаслідок дій Х. потерпілому був заподіяний глибокий поріз щоки (непоправне зневічення обличчя), то дії винного кваліфікувалися точно так саме, як було описано вище, оскільки непоправне зневічення обличчя належить до тяжких тілесних ушкоджень.
Кримінальна відповідальність за необережне заподіяння легкого тілесного ушкодження, яким є перебування у лікарні протягом трьох тижнів (ч. 2 ст. 125 КК), не передбачена.

Задача № 3
С., повернувшись з роботи, не застав у будинку своєї дружини М. Як з'ясувалося, М. посварилася з матір'ю С. і пішла до своїх батьків. Наступного дня С. пішов до батьків дружини і запропонував М. повернутися додому, але вона відмовилася. Тоді С. кілька разів ударив М. ціпком по голові. Потерпіла вісім днів пробула у лікарні.
Кваліфікуйте дії С.
Варіанти:
а) С., ображений брутальними словами М. на адресу своєї матері, схопив гумовий шнур і став їм бити М. Судово-медична експертиза встановила у М. численні подряпини на обличчі, руках і тілі. Протягом
10 днів вона лікувалася амбулаторно;
б) С. пригрозив М. вбити її у випадку відмовлення від повернення в його будинок.

С. ударив свою дружину М. ціпком по голові декілька разів.
Заподіяння потерпілому двох і більше ударів характеризується як побої (ст. 126 КК).
Проте під дію ч. 1 ст. 126 КК – умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, – підпадають лише дії, що завдали потерпілому фізичного болю й не спричинили тілесних ушкоджень. Дружина С. отримала легке тілесне ушкодження внаслідок дій свого чоловіка –