Кр 1.види звільнення від покарання 2. кримінальна відповідальність

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право (загальна частина)"

ПЛАН

1. Поняття і види звільнення від покарання та його відбування
за кримінальним законодавством України 3
2. Поняття та ознаки кримінальної відповідальності.
Її співвідношення з кримінально-правовими відносинами 7
Практичне завдання 14
Список використаної літератури 16

1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.
Сутність цього інституту полягає в тому, що за підстав, передбачених КК України:
1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від:
а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду;
б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув;
2) засудженому може бути:
а) замінено покарання більш м'яким;
б) пом'якшено призначене покарання.
Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі Закону України "Про амністію" чи акта про помилування.
Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.
КК передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:
1) звільнення від покарання:
а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК України);
б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України);
в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74 КК України);
г) за хворобою (ст. 84 КК України);
д) на підставі Закону України "Про амністію" або акта про помилування (ст. 85 КК України);
2) звільнення від відбування покарання:
а) з випробуванням (ст.ст. 75, 76, 77, 78 КК України);
б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України);
в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України);
г) умовно-дострокове (ст. 81 КК України);
д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України);
3) заміна більш м'яким покаранням:
а) невідбутої частини покарання (ст. 82 КК України);
б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі Закону України "Про амністію" або акта про помилування (ст. 85 КК України);
4) пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74 КК України);
Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановлено КК щодо неповнолітніх (ст.ст. 104-107 КК України).
Індивідуалізація покарання грунтується на прогностичній діяльності суду. На сучасному етапі оптимальним її орієнтиром є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Проте у певних випадках процес виправлення засудженого може відбуватися у такому ступені інтенсивно, що ця мета реально досягається значно раніше від закінчення визначеного вироком суду строку покарання. Тоді подальше відбування призначеного покарання такими особами втрачає свій сенс як в соціальному, так і в юридичному аспектах, суперечить принципам справедливості й гуманізму, сприйматиметься засудженим та оточуючими як прояв надмірної жорстокості.
Крім цього, можливе і таке, коли з незалежних від засудженого обставин вирок суду, яким було призначено покарання певного виду, не було виконано впродовж значного часу - настільки значного, що породжені фактами засудження і призначення покарання процеси самодетермінації у поведінці засудженого узгодять її з тими правовими стандартами, яких прагне досягти закон і суд, призначаючи покарання: засуджений буде чесно працювати і зразково поводитися або, принаймні, не вчинить нового злочину.
Стандартів такої поведінки після вчинення злочину можуть іноді досягти винні особи завдяки процесам моральної самодетермінації і без притягнення їх до відповідальності з призначенням покарання.
А буває й так, що при відбуванні покарання засуджений захворіє на тяжку хворобу, яка позбавить його здатності належним чином відбувати призначене покарання (найчастіше у місцях позбавлення волі - це захворювання на туберкульоз легень), чи стане інвалідом або ж втратить ознаки суб'єкта злочину.
Втрата здатності відбувати призначене покарання може зумовлюватися і станом вагітності засудженої жінки.
У зв'язку із зазначеними та деякими іншими обставинами закон передбачає систему інститутів звільнення від кримінального покарання та зміни його обсягів у процесі відбування покарання.
Наявність у законі інститутів звільнення від кримінального покарання або зміни його обсягів у процесі відбування покарання справляє щодо засуджених і зворотний вплив - ці інститути стимулюють (заохочують) засуджених до інтенсивного виправлення і перевиховання. І все це, в кінцевому підсумку, дає економію обсягів кримінальної репресії, поліпшує умови ресоціалізації засуджених.


2. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ЇЇ СПІВВІДНОШЕННЯ З КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИМИ ВІДНОСИНАМИ
КК України часто вживає термін "кримінальна відповідальність" (наприклад, ст. 2 має назву "Підстава кримінальної відповідальності"; глава ІІ - "Закон про кримінальну відповідальність"; глава ІX - "Звільнення від кримінальної відповідальності"). При цьому КК України не розкриває цього поняття, хоча проводить відмінність кримінальної відповідальності від покарання (наприклад, глави X, XІ і XІІ Загальної частини КК України відповідно називаються "Покарання і його види", "Призначення покарання", "Звільнення від покарання і його відбування").
У науці кримінального права також немає єдиного розуміння кримінальної відповідальності: одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; інші характеризують кримінальну відповідальність як певного роду обов'язок особи, що вчинила злочин; треті розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини; четверті розуміють кримінальну відповідальність як реалізацію санкції кримінально-правової норми; п'яті вважають кримінальну відповідальність осудом винного обвинувальним вироком суду за вчинений злочин із призначенням покарання або без нього тощо.
Визначаючи кримінальну відповідальність, виходять з того, що вона є одним із видів юридичної відповідальності.
У вузькому, спеціально-правовому значенні юридичну відповідальність трактують як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідну реакцію держави на вчинене в минулому правопорушення. З цього погляду юридичну відповідальність можна визначити як вид і міру обмеження державною владою передбачених законом прав і свобод особи, яка вчинила правопорушення.
Поняття кримінальної відповідальності відповідає родовим ознакам відповідальності юридичної і, водночас, має видові, визначальні ознаки. Ними є такі:
1) кримінальна відповідальність - це вид державного примусу, що полягає, насамперед, в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні додаткових для винного позбавлень і обмежень;
2) вид і міра обмежень особистого (наприклад позбавлення волі), майнового (наприклад штраф) або іншого характеру (наприклад позбавлення права обіймати певні посади) визначені лише в кримінальному законі і, насамперед, у санкції кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
3) кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади, держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, в результаті чого ця особа зазнає визначених обмежень;
4) зазнавання зазначених обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов'язком суду та спеціально уповноважених органів держави;
5) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, що є підставою такої відповідальності.
З урахуванням викладеного, кримінальна відповідальність - це передбачене КК України обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави.
Поняття кримінальної відповідальності відбиває факт реальної взаємодії особи, що вчинила злочин, і суду та спеціальних органів держави. Така взаємодія врегульована нормами кримінального права і тому здійснюється в рамках певних правовідносин, які називають кримінально-правовими.
Деякі вчені вважають, що ці правовідносини виникають з моменту вчинення злочину. На думку інших, - або з моменту порушення кримінальної справи, або притягнення особи як обвинувачуваного, або навіть із моменту винесення чи набуття законної сили обвинувального вироку суду.
Вважається, що з моменту, коли особа вчинила злочин, між нею та державою виникають певні юридичні відносини, у силу яких у такої особи та держави виникають взаємні права й обов'язки.
Злочинець зобов'язаний зазнати осуду за вчинений злочин, а також позбавлень і обмежень, передбачених КК України. У той же час він має право, щоб до нього було застосовано саме ту статтю КК України, яка передбачає вчинене ним діяння; призначено покарання лише в межах санкції даної статті; враховано відповідні положення Загальної та Особливої частин КК України та ін.
Своєю чергою, держава повноважна засудити злочинця за вчинене ним діяння, а також обмежити його правовий статус в рамках строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та строків погашення або зняття судимості. При цьому вона зобов'язана забезпечити правильну кваліфікацію вчиненого, призначення покарання відповідно до вимог КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, а також обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Взаємні права й обов'язки сторін в аналізованих правовідносинах становлять їх юридичний зміст. Вони об'єктивно виникають із моменту вчинення злочину незалежно від того, чи виявлений злочин органами держави або ні (доказом цього є хоча б те, що строки давності в силу ст. 49 КК України починають обчислюватися саме з дня вчинення злочину). Процесуальні ж акти порушення кримінальної справи, притягнення особи як обвинуваченого або винесення обвинувального вироку не породжують й не створюють кримінально-правових відносин, а лише констатують їх, оскільки і до винесення цих актів між злочинцем і державою вже виникли реальні юридичні відносини.
Суб'єктами таких відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а з іншого - держава в особі, насамперед, органів дізнання, слідства і прокуратури.
Ці правовідносини є динамічними, вони увесь час розвиваються, уточнюються й змінюються в результаті дій суб'єктів з реалізації їх взаємних прав і обов'язків (наприклад, винний може з'явитися із зізнанням, активно сприяти розкриттю злочину, відшкодувати завдану шкоду тощо, що, своєю чергою, породжує у відповідних органів і посадових осіб обов'язок врахувати ці обставини при визначенні міри відповідальності).
На певному етапі розвитку правовідносин органом, що представляє державу, виступає суд. Саме обвинувальний вирок суду остаточно засвідчує існування кримінальних правовідносин. Вирок є формою вираження державного осуду злочинця і вчиненого ним діяння та індивідуалізує вид і міру тих обмежень, яким має бути піддано засудженого.
Таким чином, із моменту набуття законної сили обвинувальним вироком правовідносини досягають своєї повної визначеності. Об'єктом таких правовідносин є ті особисті, майнові або інші блага особи, обмеження яких передбачається в санкції кримінально-правової норми, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину і які визначені обвинувальним вироком суду.
Надалі, при відбуванні засудженим покарання, суб'єктами, що представляють державу в кримінально-правових відносинах, виступають органи, що відають виконанням призначеного судом покарання. Паралельно з кримінально-правовими тут виникають і розвиваються кримінально-виконавчі правовідносини.
Кримінальні правовідносини, за загальним правилом, існують протягом усього часу відбування засудженим покарання та ще якийсь час після - до моменту погашення або зняття судимості (ст. 89 КК України). Проте кримінально-правові відносини можуть бути припинені й на більш ранньому етапі. Підстави такого припинення можуть бути різними, наприклад, смерть особи, сплив строків давності (ст.ст. 49 і 80 КК України), звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст.ст. 45-48 КК України), видання акта амністії або помилування (ст.ст. 85-87 КК України) тощо.
Кримінальна відповідальність протікає в рамках кримінально-правових відносин. Вона виникає з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду і закінчується, за загальним правилом, у момент погашення та зняття судимості. Такий погляд на момент виникнення і припинення кримінальної відповідальності не є в науці кримінального права загальновизнаним. Багато хто вважає, що кримінальна відповідальність виникає на більш ранніх стадіях - з моменту вчинення злочину, порушення кримінальної справи, затримання або арешту підозрюваного (обвинуваченого) тощо.
Проте, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 р., яким дано офіційне тлумачення ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність), "кримінальна відповідальність наступає з моменту набуття законної сили обвинувальним вироком суду".
По-різному визначають і закінчення кримінальної відповідальності: момент припинення кримінально-правових відносин, відбування покарання, погашення або зняття судимості.
Якщо під кримінальною відповідальністю розуміти обмеження прав і свобод злочинця, то очевидно, що кримінальна відповідальність має місце протягом часу зазнавання призначеного судом покарання, а також, у деяких випадках, протягом певного часу до моменту погашення чи зняття судимості.
Розгляд взаємозв'язку кримінально-правових відносин і кримінальної відповідальності дозволяє зробити висновок, що кримінальна відповідальність може бути реалізована в таких трьох типових формах.
Перша з них - засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане, проте, із призначенням йому кримінального покарання. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК України особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на момент розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
Іншою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого засуджена особа, проте, звільняється.
Наприклад, відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовця, обмеження свободи, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності, є відбування винним призначеного йому судом покарання (наприклад, відбування покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк). Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють для особи судимість як правовий наслідок її засудження до певної міри покарання. У той же час судимість має свої межі, що зазначені в ст.ст. 89-90 КК України, що визначають межі кримінально-правових відносин. Тому момент погашення або зняття судимості свідчить про припинення кримінально-правових відносин.


Практичне завдання
Андрєєв позичив своєму знайомому Безухову певну суму грошей в українській національній валюті. В обумовлений термін Безухов гроші не повернув, на вимоги Андрєєва не реагував. Тоді Андрєєв звернувся до своїх знайомих спортсменів - братів Петренко - з проханням сприяти у поверненні боргу. Останні погодились. Близько 20 годин вони зустріли Безухова та заявили, що у разі неповернення боргу йому зламають ноги, а молодший з братів - Олександр - заявив, що дружина Безухова пізно повертається з роботи, а її шлях від зупинки до дому пролягає через неосвітлений провулок, в якому з людиною може статися що завгодно.
Через тиждень Андрєєв отримав гроші від боржника. Проте наступного вечора брати Петренкі, без погодження дій з Андрєєвим, знову зустріли Безухова та пояснили, що він повинен виплатити ще 20% від усієї суми за "моральну шкоду", супроводжуючи свої вимоги вже відомими погрозами. Безухов звернувся до органів внутрішніх справ і працівники міліції затримали Андрєєва і братів Петренків.
Ознайомтесь зі ст.ст. 189 та 355 КК України.
Визначте об'єкти злочинів, вчинених винними.

Об'єкт - суспільні відносини, інтереси, блага, які охороняються кримінальним законом від суспільно небезпечних посягань і яким в процесі вчинення злочину завдається шкода або створюється небезпека заподіяння такої шкоди.
Статтею 189 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вимагання, тобто вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.
Вже після сплати Безуховим боргу Андрєєву брати Петренкі вимагали від нього виплати 20% від усієї суми цього боргу за "моральну шкоду", супроводжуючи свої вимоги погрозами (ч. 2 ст. 189 КК України - вимагання, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень).
Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають психічна і фізична недоторканість особи Безухова, його особиста свобода, здоров'я. Додатковим факультативним об'єктом злочину є психічна та фізична недоторканість, здоров'я дружини Безухова.
Крім того, Андрєєв і брати Петренкі вчинили злочин, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 355 КК України - примушування до виконання цивільно-правового зобов'язання, вчинене за попередньою змовою групою осіб із погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений порядок виконання цивільно-правових зобов'язань, обов'язковим додатковим - психічна і тілесна недоторканість, здоров'я людини (Безухова та його дружини).


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada/gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 16.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Зельцов С. И. Освобождение от наказания и от его отбывания. - М.: Юрид. лит., 1989. - 230 с.
4. Игнатов А. Н., Костарева Т. А. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 286 с.
5. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Т. 1: Общая часть. - СПб.: Питер, 2003. - 488 с.
6. Коржанський М. Й. Визначення окремих понять в Кримінальному кодексі України // Право України. - 2002. - № 10. - С. 86 - 89.
7. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 480 с.
8. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник /
За ред. М.І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2007. - 656 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: Атіка, 2005. - 1064 с.
10. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 620 с.
11. Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001 р. / Редкол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін. - Харків: Консум, 2002. - 410 с.
12. Скибицкий В. В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания уголовного наказания. - К.: Вища школа, 1987. - 118 с.