Кр 1. мета покарання 2. реформування системи виконання покарань.

ИЩЕНКО
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни "Кримінально-виконавче право"

ПЛАН

Вступ 3
1. Співвідношення мети покарання та завдань кримінально-виконавчого законодавства 5
2. Принципи реформування системи виконання покарань в Україні 10
Висновки 16
Задача 18
Список використаної літератури 19

ВСТУП
У контрольній роботі з'ясовується співвідношення мети покарання та завдань кримінально-виконавчого законодавства, розглядаються принципи реформування системи виконання покарань в Україні.
Актуальність теми роботи обумовлена тим, що призначення покарання є кульмінацією судового розгляду справи у разі визнання особи винною і рішення суду про необхідність застосування цього заходу державного примусу. Саме цей акт суду повинен бути торжеством розуму й справедливості. Призначення покарання полягає у визначенні судом у вироку конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.
Політика в сфері виконання кримінального покарання визначає цілі, принципи, стратегію, основні напрями, форми і методи діяльності держави із забезпечення виконання покарання, виправлення засуджених, попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.
Цілі та принципи політики у цій галузі найбільш стабільні, оскільки базуються на вироблених міжнародним співтовариством положеннях про поводження із засудженими, відповідних міжнародних актах, досягненнях науки.
Цілі кримінально-виконавчої політики прямо пов'язані із метою покарання.
Що стосується принципів реформування системи виконання покарань в Україні, то їм притаманні такі властивості:
– це найзагальніші, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для реформування системи виконання покарань;
– принципи виражають панівні в Україні політичні і правові ідеї, які стосуються завдань і способу здійснення виконання покарань;
– вони повинні бути закріплені в нормах права;
– принципи мають повністю діяти у всіх або кількох стадіях кримінального-виконавчого процесу.


1. СПІВВІДНОШЕННЯ МЕТИ ПОКАРАННЯ ТА ЗАВДАНЬ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ЗАКОНОДАВСТВА
У сучасному кримінальному праві України покарання являє собою особливу форму державного примусу, що застосовується на підставі вироку суду до особи, винної у вчиненні злочину, з метою її виправлення і попередження нових злочинів як з боку засудженого, так й інших осіб і вміщує від імені держави негативну оцінку винного і вчиненого ним злочину.
Чинне законодавство дає поняття покарання у ст.50 КК України. Покарання признається заходом примусу, що застосовується вді імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Насамперед, покарання – це особливий захід державного примусу; воно примушує особу до певної, законослухняної поведінки.
Покарання може бути застосовано судом лише до особи, визнаної винною у вчиненні конкретного злочину, передбаченого кримінальним законом.
Покарання може бути призначено тільки судом, обраним у встановленому законом порядку. Жодний інший орган держави не має повноваження застосовувати заходи кримінального покарання. У ст.50 КК України прямо вказано, що кримінальне покарання застосовується лише за вироком суду.
Покарання призначається судом від імені держави. Осуджуючи злочинця до тієї чи іншої міри покарання за вчинений злочин від імені держави, суд у такий спосіб дає йому публічну негативну оцінку.
Вирок, який вступив у силу, набуває характер закону і підлягає обов'язковому виконанню всіма установами, підприємствами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.
Мета покарання полягає в тому, щоб воно максимально сприяло досягненню завдання виправлення осіб, які вчинили злочини, а також завдання попередження нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Для того щоб досягти зазначеної мети, покарання й наділено каральними засобами, щоб злочинець, зазнаючи їх, усвідомив свою вину перед суспільством і виправив її.
Покарання повинно бути розмірним, пропорційним тяжкості злочину. Обсяг кари (виражається у строках покарання, різних правообмеженнях тощо) залежить від тяжкості злочину. Чим більш тяжким є вчинений особою злочин, тим більш суворим повинно бути призначене за нього покарання.
Застосування покарання породжує певні правові наслідки для засудженого як під час, так і після його виконання. Особи, стосовно яких винесений обвинувальний вирок, вважаються такими, що мають судимість як під час відбування строкового покарання, так і протягом певного строку після його відбуття.
Покарання є одним із засобів боротьби зі злочинами та злочинністю. Воно сприяє виконанню завдання охорони суспільного і державного ладу України, всіх форм власності, особистості як найвищої соціальної цінності, прав і свобод громадян, а також правопорядку в цілому від злочинних посягань (ст. 1 КК України).
Отже, виходячи з вказівок закону, можна дійти висновку, що цілями кримінального покарання є:
1) виправлення засудженого;
2) попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (так зване приватне попередження злочинів або спеціальна превенція);
3) попередження вчинення злочинів іншими особами (загальне попередження злочинів або загальна превенція).
Відповідно до ст. 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є:
– визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їх прав, законних інтересів та обов'язків;
– визначення порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки;
– визначення системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності;
– нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі;
– регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Кримінально-виконавче законодавство для позначання реалізації кари поряд з терміном "виконання" вживає термін "відбування" покарання. Ці терміни відображають єдиний процес здійснення карального впливу на засуджених, проте звернені до різних суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих правовідносин. Термін "виконання" покарання – до відповідних органів, які у своїй діяльності зобов'язані реалізувати комплекс правообмежень, передбачених конкретним видом покарання, забезпечити здійснення наданих засудженим прав і виконання ними покладених на них обов'язків протягом усього строку, встановленого вироком суду. Термін "відбування" покарання – до засуджених, котрі повинні на підставі вироку суду відповідно до приписів, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, виконувати покладені на них обов'язки, утримуватися від дій, заборонених нормами права.
Усі правообмеження, яких зазнають засуджені, застосовуються як психолого-педагогічний засіб впливу на засудженого з метою його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів.
Правообмеження засуджених при здійсненні карального впливу визначаються режимом відбування конкретного виду покарання, якщо воно носить строковий характер.
Режим виконання покарання, в якому виражені сутність і зміст покарання, багатофункціональний за своєю спрямованістю. Він забезпечує каральний вплив на засуджених, виступає як один з основних засобів виправлення засуджених і створює одночасно правові передумови для успішного застосування інших засобів виховного впливу.
Мета застосування цих правообмежень – забезпечити належне виконання покарання відповідно до завдань, поставлених перед цією галуззю законодавства.
Реалізація кари властива виконанню всіх видів покарання, але її обсяг залежить від конкретного виду покарання. Позбавлення громадянина одного з основних суб'єктивних прав – свободи волі – веде до обмеження сукупності найбільш значущих для нього соціальних цінностей і благ – свободи пересування, спілкування, соціальних зв'язків, можливості розпоряджатися багатьма важливими суб'єктивними правами.
Отже, ізоляцію від суспільства необхідно розглядати як комплекс правообмежень, оскільки позбавлення чи звуження обсягу прав обумовлене саме ізоляцією.


2. ПРИНЦИПИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ В УКРАЇНІ
Принцип у загальнонауковому розумінні – це основне, вихідне положення теорії, вчення, головне правило діяльності.
Принципи реформування системи покарань в Україні – це загальні керівні положення, ідеї, вимоги, які складають основу державної кримінально-правової політики у сфері виконання кримінальних покарань, характеризують його сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальне вираження та нормативно-правове закріплення.
Принципи реформування системи виконання покарань в Україні спираються на принципи кримінально-виконавчого законодавства, кримінально-виконавчого права та принципи кримінально-виконавчої політики.
Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого законодавства і права пояснюється тим, що вони містять у собі ідеальні уявлення про реальну мету кримінально-виконавчої діяльності, про результат цілеспрямованих зусиль адміністрації органів та установ виконання покарань, відображають стратегічну тенденцію їх розвитку, показуючи, на що вони орієнтовані.
Принципи кримінально-виконавчої політики, своєю чергою, відбиваються у структурних елементах механізму правового регулювання діяльності органів та установ виконання покарань, а саме:
– у нормах кримінально-виконавчого права, які моделюють і регламентують процес виконання-відбування покарання;
– у кримінально-виконавчому законодавстві, що відбиває зміст правових норм та оформляє їх у єдиний Кримінально-виконавчий кодекс України;
– у кримінально-виконавчих правовідносинах, які конкретизують права й обов'язки адміністрації органів та установ виконання покарань і засуджених;
– в актах тлумачення змісту норм кримінально-виконавчого законодавства;
– у кримінально-виконавчій діяльності органів та установ виконання покарань при здійсненні правообмежень, властивих покаранням.
У статті 5 КВК України сформульовано й закріплено принципи кримінально-виконавчого законодавства, до яких належать такі: невідворотності виконання і відбування покарань; законності; справедливості; гуманізму; демократизму; рівності засуджених перед законом; взаємної відповідальності держави і засудженого; диференціації та індивідуалізації виконання покарань; раціонального застосування примусових заходів і стимулювання право-слухняної поведінки; поєднання покарання з виправним впливом; участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.
Існують певні відмінності між принципами кримінально-виконавчого законодавства та принципами кримінально-виконавчого права як галузі права.
Принципами кримінально-виконавчого права можна назвати справедливість, поважання прав людини, гуманізм, законність, невідворотність виконання покарання. Принципи кримінально-виконавчого права знаходять свій прояв у процесі виконання-відбування всіх без винятку покарань.
Під принципами кримінально-виконавчої політики розуміються основоположні начала (провідні ідеї), що випливають із соціально-економічної природи суспільного ладу і закріплені в праві, які визначають спрямованість, характер, підстави і обсяг правового регулювання суспільних відносин.
Кримінально-виконавчу політику слід розглядати як складову частину внутрішньої єдиної державної політики, що грунтується на таких загальнополітичних (загальногалузевих) принципах:
– суворе дотримання законності;
– гуманність;
– демократизм;
– поєднання засобів переконання і примусу;
– соціальна справедливість;
– моральність.
Поряд з цими загальними принципами слід вирізняти і специфічні (галузеві) принципи кримінально-виконавчої політики:
– притягнення засуджених до суспільно корисної праці;
– індивідуалізація виконання покарання і диференційоване застосування засобів і методів виховного впливу на засуджених;
– участь громадськості у виховній роботі з засудженими;
– поступова заміна в'язниць виховними установами;
– рівноправність засуджених.
Наведемо стислу характеристику загальнополітичних (загальногалузевих) принципів реформування кримінально-виконавчої системи.
Чітке дотримання законності як принцип реформування кримінально-виконавчої системи означає, що всі співробітники органів, виконуючих кримінальні покарання, а також засуджені до цих мір зобов'язані суворо підпорядковувати свою поведінку вимогам законів, що регулюють порядок і умови виконання і відбування кримінальних покарань та інших підзаконних (нормативних) актів, виданих на їх основі і в їх розвиток.
Гуманність у підходах до реформування кримінально-виконавчої системи свідчить передусім про те, що її здійснення спрямоване на захист суспільства від злочинних посягань. Особам, які вчинили злочини, завдаються страждання і позбавлення в ім'я відстоювання інтересів законослухняних громадян.
Гуманність виявляється і щодо самих засуджених:
1) за своїм правовим становищем засуджений продовжує залишатися громадянином України;
2) застосовуючи кримінальне покарання, держава прагне виправити засудженого (домогтися від винного законослухняної поведінки), повернути його на шлях чесного трудового життя;
3) виконання і відбування покарання не має на меті заподіяти фізичних страждань або принизити людську гідність;
4) під час виконання і відбування покарання засудженому створюються (надаються) умови для нормального існування, всієї його життєдіяльності (забезпечення харчуванням, приміщенням для проживання, побутовим і медичним обслуговуванням та ін.).
До основних напрямів гуманізації порядку та умов виконання і відбування покарання слід віднести:
– збереження здоров'я засуджених;
– забезпечення процесу соціальної адаптації за рахунок збільшення кількості побачень, виїздів та відпусток, надання пільг засудженим до позбавлення волі жінкам;
– стимулювання процесу виправлення засуджених шляхом надання різноманітних пільг і заохочень та ін.
Принцип гуманізму не можна розуміти лише як надання пільг засудженим: передусім – це побудова такої правової основи функціонування пенітенціарної системи, яка відповідала б людським потребам, що має спричинити і оздоровлення, поліпшення відносин між засудженими і адміністрацією, і, зрештою, створення сприятливих умов у кожній установі виконання покарання.
Демократизм реформування кримінально-виконавчої системи відбивається у тому, що вона являє собою практичну реалізацію волі народу, а також у тому, що діяльність установ виконання покарання та інших органів держави, які виконують кримінальні покарання, здійснюється під контролем представницьких (громадських) організацій у вигляді спостережних комісій і служб по справах неповнолітніх.
Крім того, громадськість бере безпосередню участь у справі виправлення засуджених (в організації і провадженні індивідуальної виховної роботи).
Поєднання переконання і примусу притаманне всім сферам діяльності держави. При реформуванні кримінально-виконавчої системи даний принцип виявляється у тому, що в процесі виконання і відбування покарання до засудженого застосовуються як каральні, так і суто виховні заходи і методи впливу.
Принцип соціальної справедливості виражається у тому, що при виконанні та відбуванні покарання:
– кожному засудженому має бути забезпечене справедливе ставлення, гарантуватися дійсна рівноправність громадян перед законом, судом та іншими правоохоронними органами незалежно від віросповідання, національності, інших чинників;
– вжиття заходів заохочення і стягнення повинно здійснюватися у суворій відповідності до вимог законів та інших відомчих актів з урахуванням характеристики особи, поведінки засудженого і мати на меті цілеспрямований виховний вплив на засудженого, щоб пристосувати його до життя в суспільстві.
Згідно зі статтею 10 Загальної декларації прав людини кожна особа для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обгрунтованості кримінального обвинувачення, що їй пред'являється, має право на те, щоб на основі повної рівності її справа була розглянута гласно та з дотриманням всіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом.
Під час відбування покарання має ефективно функціонувати система скорочення строків покарання залежно від поведінки засудженого, його психологічної і соціальної орієнтації.
Принцип моральності потребує, щоб під час виконання і відбування покарання правоохоронні органи керувалися не лише вимогами законів, але й враховували вимоги узвичаєних людських норм поведінки.
Їх діяльність повинна бути спрямована на дотримання традиційних норм моралі, закріплення загальнолюдських цінностей новими гуманними і демократичними правилами, застосування і поширення заохочення як головного заходу виховного впливу, а також рішення певних проблем виховання.
Принцип моральності знаходить своє вираження також у формуванні в суспільстві свідомої терпимості, довіри тим, хто відбув покарання, створенні умов для соціальної реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
Крім згаданих, до принципів реформування кримінально-виконавчої системи слід віднести й деякі інші загальні положення (начала), дарма що їх значення і не настільки велике, щоб прирівнювати їх до політичних принципів.


ВИСНОВКИ
1. У сучасному кримінальному праві України покарання являє собою особливу форму державного примусу, що застосовується на підставі вироку суду до особи, винної у вчиненні злочину, з метою її виправлення і попередження нових злочинів як з боку засудженого, так й інших осіб і вміщує від імені держави негативну оцінку винного і вчиненого ним злочину.
2. Мета покарання полягає в тому, щоб воно максимально сприяло досягненню завдання виправлення осіб, які вчинили злочини, а також завдання попередження нових злочинів як засудженим, так й іншими особами. Для того щоб досягти зазначеної мети, покарання й наділено каральними засобами, щоб злочинець, зазнаючи їх, усвідомив свою вину перед суспільством і виправив її.
3. Цілями кримінального покарання також є:
– виправлення засудженого;
– попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (так зване приватне попередження злочинів або спеціальна превенція);
– попередження вчинення злочинів іншими особами (загальне попередження злочинів або загальна превенція).
4. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є: визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їх прав, законних інтересів та обов'язків; визначення порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; визначення системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
5. Правообмеження засуджених при здійсненні карального впливу визначаються режимом відбування конкретного виду покарання, якщо воно носить строковий характер. Режим виконання покарання, в якому виражені сутність і зміст покарання, багатофункціональний за своєю спрямованістю. Він забезпечує каральний вплив на засуджених, виступає як один з основних засобів виправлення засуджених і створює одночасно правові передумови для успішного застосування інших засобів виховного впливу.
6. Принципи реформування системи покарань в Україні – це загальні керівні положення, ідеї, вимоги, які складають основу державної кримінально-правової політики у сфері виконання кримінальних покарань, характеризують його сутність і призначення в суспільстві і мають доктринальне вираження та нормативно-правове закріплення.
7. Принципи реформування системи виконання покарань в Україні спираються на принципи кримінально-виконавчого законодавства, кримінально-виконавчого права та принципи кримінально-виконавчої політики.
8. Роль принципів у формуванні кримінально-виконавчого законодавства і права пояснюється тим, що вони містять у собі ідеальні уявлення про реальну мету кримінально-виконавчої діяльності, про результат цілеспрямованих зусиль адміністрації органів та установ виконання покарань, відображають стратегічну тенденцію їх розвитку, показуючи, на що вони орієнтовані.


ЗАДАЧА
Умови:
Семенюк, знаходячись у виправному центрі, куди він прибув з виправної колонії середнього рівня безпеки, скоїв умисне вбивство, за що судом був засуджений до 10-ти років позбавлення волі, і покарання мав відбувати у ВК середнього рівня безпеки.
Чи правильно Семенку визначено вид виправної колонії?
Розв'язання:
Особи, яким судом призачено покарання у виді позбавлення волі на певний строк, відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки (ч. 2 ст. 18 КВК України).
Чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, а також чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі, або чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України, відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України повинні відбувати покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки.
Семенюк, котрий під час перебування у ВЦ, до якого він прибув з виправної колонії середнього рівня безпеки і де вчинив умисне вбивство, був засуджений за це до 10 років позбавлення волі.
Виходячи із наведених вище норм КВК України, можна дійти висновку, що вид виправної колонії Семенюку судом був визначений невірно: Семенюк має відбувати покарання в колонії максимального рівня безпеки.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 25.01.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 17.01.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р. №1129-ІV в ред. від 17.01.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
4. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Затв. наказом Держдепартаменту виконання покарань від 25.12.2003 р. №275 в ред. від 10.04.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
5. Гальперин И. М. Наказание: социальные функции, практика применения. – М.: Юрид. лит., 1983. – 206 с.
6. Дмитревская С. Наказание и его эффективность: (Вопросы теории и практики) // Право Украины. – 1993. – № 10. – С. 23 – 26.
7. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред.
М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Юрінком інтер, 2005. – 480 с.
8. Кримінально-виконавче право України: Підручник / 3а ред.
А. Х. Степанюка. – Xарків: Право, 2005. – 256 с.
9. Курс кримінально-виконавчого права України. Загальна та особлива частини. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 304 с.
10. Семако Г. С., Гель А. П. Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000. – 194 с.