Кр 1. об'єктивна сторона злочину 2. Поняття фізичного та психічного примусу.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право"

ЗМІСТ

1. Характеристика ознак об'єктивної сторони злочину 3
2. Поняття фізичного та психічного примусу як обставини,
що виключає злочинність діяння, та як обставини, що пом'якшує відповідальність 12
3. Завдання №3 16
4. Завдання №4 18
5. Завдання №5 19
6. Завдання №6 21
7. Тестові питання 23
Список використаної літератури 30

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОЗНАК ОБ'ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ
Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК України). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну, а внутрішня – суб'єктивну сторону.
При виявленні злочину насамперед стикаються з його об'єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб'єкта у вигляді дії чи бездіяльності, що завжди вчинюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці та в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК України), грабіж – у відкритому викраденні такого майна (ст. 186 КК України).
Отже, об'єктивна сторона злочину має такі ознаки: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність); суспільно небезпечні наслідки; причинний зв'язок між діянням (дією чи бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками; місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину.
1. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)
Термін "діяння" вживається в КК України, у теорії кримінального права і судовій практиці у подвійному значенні:
а) в ст. 11 КК України з допомогою цього терміна визначається поняття злочину, що, таким чином, охоплює всі ознаки, властиві злочину, тобто вживається як синонім терміна "злочин";
б) термін "діяння" застосовується лише для характеристики однієї з ознак об'єктивної сторони, тобто дії або бездіяльності [8, с. 118].
Діяння є обов'язковою ознакою кожного складу злочину. Стаття 2 КК України встановлює, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Формами вираження такого діяння згідно зі ст. 11 КК України є дія чи бездіяльність.
Поняття "діяння" визначається такою сукупністю ознак: воно має бути конкретним, усвідомленим і вольовим актом поведінки людини, суспільно небезпечним і протиправним [8, с. 119].
Діяння, як ознака об'єктивної сторони складу злочину, завжди повинно мати конкретний характер. Воно становить конкретний акт поведінки людини, який відбувається в певній обстановці, місці й часі й завжди втілюється в конкретній дії чи бездіяльності.
Діяння – це усвідомлений акт поведінки людини, який є наслідком пізнавальної діяльності, відбиттям у свідомості людини об'єктивного світу. Тому не є діянням у кримінально-правовому значенні такі рухи тіла, які не контролюються свідомістю, навіть якщо вони за своїм характером були об'єктивно суспільно небезпечними і ними заподіювалася істотна шкода охоронюваним законом суспільним відносинам. Наприклад, дії, вчинені неосудними і душевнохворими особами, не контролюються їх свідомістю, отже, й не можуть становити діяння чи бездіяльність у кримінально-правовому розумінні [8, с. 119].
Діяння, що належить до об'єктивної сторони складу злочину, має бути вольовим, тобто проявом волі особи, якщо вона діє з відповідних мотивів, маючи щось певне на меті. Діяння, у якому немає прояву волі, яке вчинене, наприклад, внаслідок непереборної сили, нездоланного фізичного чи психічного примусу (ст. 40 КК України) не може становити об'єктивну сторону складу злочину.
Суспільна небезпека як ознака діяння полягає в тому, що, будучи визнаним злочином, це діяння завдає істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу її заподіяння. Суспільна небезпека органічно притаманна діянню, що й обумовлює необхідність його криміналізації, тобто визнання злочинним і караним [8, с. 120].
Протиправність як ознака діяння згідно зі ст. 11 КК України означає, що злочином визнається тільки те діяння, яке саме в такій якості передбачено кримінальним законом. Тому для наявності об'єктивної сторони злочину необхідно, щоб діяння (дія або бездіяльність) було зазначено у диспозиції однієї зі статей Особливої частини КК України, тобто заборонено кримінальним законом під загрозою покарання.
Дія – це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб'єкта. Вона є найбільш поширеною формою суспільно небезпечного діяння. Більше 2/3 усіх злочинів, передбачених в Особливій частині КК України, можуть бути вчинені лише шляхом дії [7, с. 163].
Бездіяльність – це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона є суспільно небезпечною і протиправною, свідомим і вольовим актом поведінки людини [6, с. 48].
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. За бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за певних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. На практиці злочинна бездіяльність зустрічається значно рідше, ніж дія. Шляхом бездіяльності вчиняються такі злочини, як залишення в небезпеці (ст. 135 КК України), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК України), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137 КК України).
2. Суспільно небезпечні наслідки
Злочин завжди спричиняє певні суспільно небезпечні наслідки, оскільки в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, вбивство своїм наслідком має смерть людини – ст.ст. 115-119 КК України, крадіжка, грабіж, шахрайство (ст.ст. 185, 186, 190 КК України) заподіюють майнову шкоду власникові).
Наслідки злочину є різноманітними і можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усіх їх можна поділити на дві групи: наслідки матеріального характеру і наслідки нематеріального характеру [8, с. 131].
До матеріальних наслідків належить шкода, що має особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження (ст.ст. 115-119, 121-125 КК України), а також майнова шкода, наприклад, у злочинах проти власності (розділ VІ Особливої частини КК України).
Своєю чергою, злочинні наслідки майнового характеру можуть полягати у так званій позитивній шкоді чи в упущеній вигоді (неодержані доходи).
Позитивна майнова шкода полягає в тому, що майно, яке перебувало у власності чи володінні потерпілого, протиправно вилучається чи знищується або ж пошкоджується.
У разі упущеної вигоди потерпілий не отримує тієї майнової вигоди, яку він має право отримати за законом, угодою, на іншій правовій підставі. Таким наслідком буде, наприклад, несплата в повному обсязі обов'язкових платежів шляхом заниження вартості будинку, що продається. Тут внаслідок обманних дій продавця і покупця держава не отримує тих грошових сум, які вона повинна була отримати при сплаті платежів у повному обсязі.
Нематеріальні наслідки – це такі негативні зміни в об'єкті посягання, що поєднані з порушенням тих чи інших інтересів учасників суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, і, як правило, не пов'язані з фізичним впливом на людину як суб'єкта суспільних відносин чи впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відносини.
Тут можна виділити шкоду інтересам політичним (злочини проти основ національної безпеки України), організаційним (злочини службові, злочини проти правосуддя, суспільної безпеки, суспільного порядку і моральності), соціальним (злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина).
Залежно від виду безпосереднього об'єкта, якому суспільно небезпечне діяння заподіює шкоду, наслідки можна поділити на основні й додаткові. Наприклад, шкода, що заподіюється службовою особою нормальній діяльності державного апарату при перевищенні влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), є основною, а шкода, що заподіюється особі, якщо перевищення супроводжується насильством, болісними або такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2 ст. 365 КК України), – додатковим наслідком.
Суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для конструювання об'єктивної сторони складу злочину. В одних випадках наслідки включаються в диспозицію статті Особливої частини КК України як обов'язкова ознака складу злочину, в інших – ні. Залежно від цього всі злочини поділяються на дві групи:
а) злочини з матеріальним складом (матеріальні злочини);
б) злочини з формальним складом (формальні злочини) [8, с. 133].
Злочини з матеріальним складом – це такі злочини, для об'єктивної сторони яких закон (диспозиція статті КК України) вимагає встановлення не лише діяння (дії або бездіяльності), а й настання суспільно небезпечних наслідків.
Злочини з формальним складом – це злочини, для наявності об'єктивної сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння (дії або бездіяльності). Наслідки цих злочинів хоча і можуть іноді наставати, але перебувають за межами складу злочину. Вони не включаються до об'єктивної сторони складу як обов'язкова ознака, їх встановлення на кваліфікацію злочину не впливає.
3. Причинний зв'язок між діянням (дією чи бездіяльністю) і суспільно небезпечними наслідками
Діяння (дія чи бездіяльність) перебуває у причинному зв'язку із суспільно небезпечними наслідками.
Причинний зв'язок – це об'єктивно існуючий зв'язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками) [8, c. 136].
Причинний зв'язок між злочинним діянням і суспільно небезпечними наслідками існує об'єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини – слідчого, прокурора, судді. Цей зв'язок як зв'язок між явищами об'єктивної дійсності є таким, що може бути пізнаним. Тому по кожній кримінальній справі для наявності об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом необхідно встановити (вивчити, пізнати) не лише діяння, а й суспільно небезпечний наслідок, а також причинний зв'язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності.
Вихідними постулатами концепції причинності є такі:
– причинний зв'язок є активним, діючим та асиметричним. Іншими словами, причина породжує, виробляє усередині себе результат, який ще не з'явився, але з відносною необхідністю повинен з'явитися;
– причинність є об'єктивним зв'язком і не залежить від свідомості людини. Свідомість людини не створює причинність, але здатна адекватно відображати її шляхом пізнання;
– властивістю причинності є її загальність. Немає безпричинних явищ, так само як немає і наслідків, що, у свою чергу, не стають причиною нового явища;
– причинний зв'язок є необхідним, закономірним, а не випадковим. Необхідність тут розуміється як процес, здійснення якого при наявності всіх сприятливих умов і обставин неминуче призведе до настання певного наслідку;
– розвиток причинного зв'язку є безкінечним процесом, у якому причина і наслідок постійно змінюються місцями;
– причинний зв'язок здійснюється в часі та просторі. Таким чином, причина – це одне явище, що генетично, тобто безпосередньо, породжує й обумовлює інше. Наслідок – це одне явище, закономірно породжене в результаті розвитку (дії) іншого [13, с. 11].
4. Місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину
Для характеристики об'єктивної сторони злочину важливе значення мають такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення.
Місце вчинення злочину – це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки.
Час вчинення злочину – певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК України час вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони описується вельми рідко. Разом із тим, встановлення часу вчинення злочину по кожній справі має важливе значення для вирішення питання про чинність закону в часі (ст.ст. 4, 5 КК України).
Обстановка вчинення злочину – це конкретні об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, в яких відбувається діяння, наприклад, вчинення військового злочину в бойовій обстановці (ч. З ст. 402, ч. З ст. 403, ч. З ст. 404 КК України), злочинні дії військовослужбовця, що перебуває в полоні (ст. 431 КК України), неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК України); в інших же – обстановка вказує на умови, у яких перебуває потерпілий, наприклад, залишення в небезпеці (ст. 135 КК України).
Спосіб – це прийом, метод виконання будь-якої операції. Стосовно об'єктивної сторони злочину спосіб – це метод, прийом, набір тактичних засобів, з допомогою яких досягається результат злочинного діяння.
Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Якщо способу немає, то немає і складу злочину. Наприклад, передбаченого в ст. 120 КК України доведення до самогубства немає, якщо не було жорстокого поводження з потерпілим чи систематичного приниження його людської гідності, шантажу або примусу до вчинення протиправних дій.
Засоби вчинення злочину – це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину. Знаряддя – це предмети, використовуючи які, особа вчиняє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої, технічне обладнання тощо). До інших засобів вчинення злочину можна піднести підроблені документи,формений одяг та ін.
Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх закріплення у диспозиціях статей Особливої частини КК України можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) та факультативні.
До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не може бути вчинено жоден злочин [8, с. 116].
До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину.
Проте якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка і засоби вчинення злочину прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК України або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину та їх встановлення в такому випадку є обов'язковим [8, с. 117].
Таким чином, об'єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.


2. ПОНЯТТЯ ФІЗИЧНОГО ТА ПСИХІЧНОГО ПРИМУСУ ЯК ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЄ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ,
ТА ЯК ОБСТАВИНИ, ЩО ПОМ'ЯКШУЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Згідно із частиною 1 ст. 40 КК України не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень ст. 39 КК України (ч. 2 ст. 40 КК України).
Під фізичним примусом у ст 40 КК України розуміється застосування щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення протиправних дій або до протиправного невчинення певних дій всупереч її волі.
Дії, які є фізичним примусом:
1) або позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв'язування, позбавлення волі із замкненням у приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості);
2) або спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні) [10, с. 111].
Під психічним примусом розуміється вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі до вчинення певних протиправних дій або до протиправної бездіяльності.
Психічним примусом, зокрема, є:
1) погроза застосування відповідного фізичного насильства, у тому числі з допомогою зброї;
2) застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності;
3) знищення або погроза знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності;
4) погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці;
5) вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів [10, с. 111].
Під шкодою правоохоронюваним інтересам у ст. 40 КК України розуміється не лише майнова шкода, шкода для життя, здоров'я людей, довкілля чи інша шкода, прояви якої є очевидними, але також і немайнова шкода чи небезпека заподіяння шкоди будь-якому об'єкту, що охороняється кримінальним законом.
Кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу повністю виключається у випадках, зазначених у ч. 1 ст. 40 КК України.
Питання про відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а так само під впливом психічного примусу відповідно до ч. 2 ст. 40 КК України вирішується на основі положень КК України про крайню необхідність. Фізичний чи психічний примус у таких випадках має розглядатись як своєрідний прояв небезпеки, яка загрожує особі, її рідним, близьким, іншим людям, доля яких є важливою для даної особи, їх законним правам та інтересам.
Особа, яка застосувала фізичний чи психічний примус і примусила іншу особу до протиправних дій чи бездіяльності, підлягає кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам внаслідок застосованого нею примусу незалежно від того, чи визнано злочином поведінку особи, щодо якої застосовано примус.
У випадках, коли діяння, яким здійснено фізичний чи психічний примус, містить ознаки самостійного злочину, поведінка особи, яка застосувала примус, за наявності підстав потребує кваліфікації за сукупністю злочинів. Проте ситуації, коли статтею КК України, за якою кваліфікуються дії особи, що застосувала примус, охоплюється і сам примус, і та шкода правоохоронюваним інтересам, яка стала наслідком примусу (як, наприклад, при вимаганні – ст. 189 КК України), кваліфікації за сукупністю не потребують.
Якщо особа визнається винною у вчиненні злочину, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити цей злочин є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК України).
Примус щодо особи у цьому випадку виявляється у застосуванні до неї психічного (погрози) чи фізичного насильства [10, с. 150].
Фізичне насильство – це протиправний вплив на організм іншої людини шляхом нанесення ударів, побоїв, мордування тощо, який вчиняється проти її волі і спричинює їй фізичну і моральну шкоду.
Психічне насильство щодо особи може проявлятися у погрозі або застосуванні фізичного насильства щодо її близьких з метою – у контексті ст. 66 КК України – змусити цю особу до вчинення злочину.
Застосування примусу до особи з метою спрямування її поведінки в бажаному для винного напрямі може повністю або певною мірою позбавляти цю особу можливості керувати своїми вчинками.
Як вже зазначалось, згідно з ч. 1 ст. 40 КК України не є злочином діяння особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинене під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. У тих випадках, коли особа внаслідок фізичного примусу зберігала можливість керувати своїми діями, а також у випадках застосування психічного примусу, питання про кримінальну відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ст. 39 КК України).


ЗАВДАННЯ №3
Неповнолітній Шкабаров уночі у дворі свого будинку намагався з допомогою відмичок відкрити машину, яка належала громадянину Панкратову, та здійснити крадіжку автомагнітоли. Панкратов, знаходячись на балконі другого поверху будинку, побачив це, й двічі вистрілив з мисливської рушниці в напрямку Шкабарова, наказавши йому підняти руки. Виконавши цю вимогу, Шкабаров почав просити не стріляти, оскільки він ще нічого не зробив. Але Панкратов ще двічі вистрілив у Шкабарова, який стояв з піднятими руками, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Чи можна вважати, то Панкратов діяв у стані необхідної оборони?
Розв'язання:
Дії Панкратова є перевищенням меж необхідної оборони.
Згідно з частиною 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Як зазначається у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про необхідну оборону" від 26.04.2002 р. №1 (далі – Постанова №1) стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
У пункті 3 Постанови №1 вказано. що застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Неповнолітній Шкабаров намагався з допомогою відмичок відкрити машину, яка належала громадянину Панкратову. Він не був озброєний, а коли Панкратов з балкону другого поверху свого будинку двічі вистрілив з мисливської рушниці в напрямку Шкабарова, останній підняв руки і почав просити не стріляти, оскільки він ще нічого не зробив. Проте Панкратов ще двічі вистрілив у Шкабарова, який стояв з піднятими руками, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Згідно з частиною 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Саме такою шкодою і є середньої тяжкості тілесні ушкодження, які Панкратов заподіяв Шкабарову пострілами із мисливської рушниці.
Отже, є всі підстави вважати, що дії Панкратова є перевищенням меж необхідної оборони.


ЗАВДАННЯ №4
Тєрєхова завдала Сліпко, який спав, три удари сокирою по голові і з метою приховати вчинене підпалила будинок, в якому знаходився Сліпко. Слідством встановлено, що смерть Сліпха настала від отруєння чадним газом під час пожежі.
Проаналізуйте статті, систематизовані у ІІ та у VІ розділах КК України, та визначте: ознаки об'єктивної сторони якого складу злочину мають місце в діях Тєрєхової?
Розв'язання:
У діях Тєрєхової мають місце ознаки умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України).
Об'єктом умисного вбивства є життя людини.
З об'єктивної сторони умисне вбивство може бути здійснено шляхом дії або бездіяльності.
Тєрєхова вчинила злочин шляхом складної дії: спочатку вона умисно завдала Сліпко, який спав, три удари сокирою по голові, потім, будучи впевненою, що вбила останнього, з метою приховати вчинене підпалила будинок, в якому знаходився Сліпко. Від отруєння чадним газом під час пожежі Сліпко вмер.
Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку – смерті людини. Внаслідок перелічених вище дій Тєрєхової настала смерть Сліпка.
Причинний зв'язок між діянням Иєрєхової і настанням смерті Сліпка очевидний – Саме Тєрєхова завдала Сліпко три удари сокирою по голові, а потім підпалила будинок, в якому знаходився Сліпко і в якому від отруєння чадним газом настала його смерть.

ЗАВДАННЯ №5
Зарубін, копаючи свій огород, знайшов на ньому горщик із золотими та срібними монетами царського карбування. Частину з цих монет він використав на свої потреби, продавши їх, частину подарував родичам, а частину, яка залишилася, зберігав у себе вдома.
Проаналізуйте статті, систематизовані у VІ розділі КК України, та кваліфікуйте дії Зарубіна.
Розв'язання:
Зарубін вчинив злочин, відповідальність за який передбачена ст. 193 КК України – привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу.
Зарубін, копаючи свій огород, знайшов скарб – горщик із золотими та срібними монетами царського карбування. Частину з цих монет він використав на свої потреби, продавши їх, частину подарував родичам, а частину, яка залишилася, зберігав у себе вдома.
Злочин полягає у привласненні Зарубіним знайденого скарбу.
Безпосереднім об'єктом злочину є відносини власності та право держави на отримання знайденого Зарубіним скарбу. Згідно зі ст. 343 Цивільного кодексу України скарб, який є пам'яткою історії та культури, необхідно здати відповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування.
Предмет злочину – скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Скарб може бути визнано предметом певного злочину, якщо він є пам'яткою історії та культури й особа, яка його знайшла, згідно із ч. 4 ст. 343 Цивільного кодексу України повинна була здати його відповідному державному органові чи органові місцевого самоврядування, проте не зробила цього.
Об'єктивна сторона злочину полягає у привласненні Зарубіним знайденого скарбу. Привласнення полягає у тому, що він незаконно заволодів ним, а потім розпорядився: частину монет він використав на свої потреби, продавши їх, частину подарував родичам, а частину, яка залишилася, зберігав у себе вдома.
Суспільно небезпечні наслідки злочину полягають у тому, що скарб не був переданий державі, тобто було порушено право її власності на цей скарб.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний із корисливими мотивом і метою.
Суб'єкт злочину – фізична осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося 16 років.


ЗАВДАННЯ №6
16-річний Назаров захворів венеричною хворобою, про що не знали батьки. Бажаючи вилікуватися від хвороби, він звернувся за допомогою до венерологічного диспансеру, де його взяли на облік. Лікар диспансеру Кашкіна зателефонувала батькам Назарова і повідомила, що їх син захворів на венеричну хворобу і знаходиться на лікуванні в диспансері. У батька Назарова через це стався серцевий напад, в результаті якого він помер.
Ознайомтеся зі ст.ст. 119 та 145 КК України і визначте форму вини злочину, вчиненого Кашкіною.
Розв'язання:
У діях лікаря Кашкіної, на мій погляд, відсутні ознаки злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 145 КК України, – незаконне розголошення лікарської таємниці.
Тут немає публічного розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням нею професійних обов'язків. Назаров, який захворів венеричною хворобою, був неповнолітнім. Батьки мали право знати про це.
Для застосування ст. 119 КК України – вбивство, вчинене через необережність, – необхідно встановити наявність необережної вини щодо злочинного наслідку – смерті іншої людини (батька неповнолітнього Назарова).
Згідно із частиною 1 ст. 25 КК України необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
У діях лікаря Кашкіної вбачаються ознаки злочинної недбалості. Вона не передбачала можливості настання саме таких суспільно небезпечних наслідків свого діяння – смерті батька Назарова, хоча повинна була і могла усвідомлювати, що інформація, яку вона повідомила, може мати для будь-кого тяжкі наслідки.


ТЕСТОВІ ПИТАННЯ
1. З яких елементів складаються суспільні відносини?
а) моральних, матеріальних;
б) суб'єкти, предмет, зміст (соціальний зв'язок);
в) основних, додаткових, факультативних.
Правильна відповідь: а).
Так, злочини проти власності (ст.ст. 185-198 КК України) посягають на матеріальні основи суспільства, злочини проти суспільної моральності (ст.ст. 287-304 КК України) – на моральні.

2. Щодо Настровича, який ловив у лимані рибу, була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України "Незаконне заняття рибним промислом". Згодом з'ясувалось, що лиман орендований Рігняном, який розводив там рибу. Визначить предмет злочинного посягання:
а) риба, яка знаходилася у стані природної свободи;
б) риба, як власність Рігняна;
в) лиман, де розводили рибу.
Правильна відповідь: б).
Рігнян орендував лиман для розведення у ньому риби. Риба, яку він розводив, є його власністю. Отже, предметом цього злочину є певні водні ресурси – риба, яка перебуває у власності Рігняна.

3. Визначить, сукупність яких ознак утворює об'єктивну сторону:
а) дія, наслідок, причинний зв'язок, спосіб, обстановка вчинення злочину, особа, що скоїла злочин;
б) дія (бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, можлива мета, обстановка вчинення злочину;
в) дія (бездіяльність), наслідок, причинний зв'язок, спосіб, знаряддя, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину.
Правильна відповідь: в).
Особа, що скоїла злочин, – це суб'єкт злочину (пункт "а"); мета – це ознака суб'єктивної сторони злочину (пункт "б"). Тому правильною є відповідь під пунктом "в".

4. Продовжуваний злочин – це злочин, який:
а) складається з кількох самостійних відокремлених діянь, кожне з яких має всі ознаки закінченого злочину;
б) складається з одного діяння, яке має безперервний характер;
в) складається тільки із злочинної бездіяльності.
Правильна відповідь: а).
Це випливає із частини 2 ст. 32 КК України: "повторність, передбачена ч. 1 ст. 32, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром".

5. Під час розвантажування вагону Циганок приховав 2 ящики рибних консервів, а потім частинами за 4 дні виніс непомітно з території складу. За особливостями об'єктивної сторони це:
а) складний злочин;
б) триваючий злочин;
в) продовжуваний злочин.
Правильна відповідь: в).
Складний злочин – це злочин, який складається з двох чи більше окремих, нетотожних злочинних діянь; триваючий злочин безперервно продовжується протягом певного часу. Отже, злочин, що розглядається, – продовжуваний: він складається з декількох тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром (ч. 2 ст. 32 КК України).

6. Який зміст юридичного критерію неосудності?
а) нездатність розуміти значення своїх дій і нездатність керувати своїми діями;
б) нездатність вірно оцінити свої дії;
в) нездатність усвідомлювати свої діяння або керувати ними.
Правильна відповідь: в): ч. 2 ст. 19 КК України.

7. Авдишев був визнаний судом обмежено осудним. Як враховується судом визнання особи обмежено осудною?
а) не враховується;
б) особа звільняється від покарання;
в) враховується при призначенні покарання і може бути підставою для застосування заходів медичного характеру.
Правильна відповідь: в): ч. 2 ст. 20 КК України.

8. 16-річний Н. вчиняв крадіжки з супермаркету (ч. 2 ст. 185 КК України). Під час слідства було встановлено, що Н. страждає на клептоманію. Чи буде Н. притягнутий до кримінальної відповідальності?
а)так;
б) ні;
в) так, якщо він міг керувати своїми діями.
Правильна відповідь: б).
Клептоманія – психічне захворювання, при якому особа не може керувати своїми діями й неусвідомлено вчинює дрібні крадіжки. Згідно із ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

9. Який зміст вольового моменту прямого умислу?
а) особа свідомо припускає настання наслідків;
б) особа бажає їх настання;
в) особа розраховує на їх відвернення.
Правильні відповіді: а); б).
Згідно із частиною 2 ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

10. Під час розбійного нападу потерпілому А. було заподіяне тяжке тілесне ушкодження. Внаслідок втрати крові А. помер. Обвинувачений С на допиті показав, що він не хотів убивати, а тільки завдав удар ножем у живіт для того, щоб А. не чинив опір. Визначить форму і вид вини С. стосовно завдання тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть особи:
а) непрямий умисел;
б) злочинна недбалість;
в) подвійна форма вини.
Правильна відповідь: а).
Обвинувачений діяв з умислом, а злочинна недбалість і подвійна форма вини містять елемент необережності. Отже, обвинувачений діяв з непрямим умислом. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК України).

11. Що таке помилка в кримінальному праві?
а) неправильна кваліфікація слідчим злочину;
б) неправильне визначення законодавцем окремих ознак певного злочину;
в) неправильне уявлення особи про юридичні чи фактичні ознаки вчинюваного нею діяння.
Правильна відповідь: в).
КК України не містить спеціальних норм про помилку. Поняття "помилки" визначено наукою кримінального права.

12. Звільнення