Кр 1. Принципи кримінального права 2. співучасть.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право"

ЗМІСТ

1. Поняття кримінального права та його ознаки.
Принципи кримінального права 3
2. Форми співучасті 10
3. Статті КК України (Особливої частини), які передбачають
злочини з усіченим складом 16
4. Задача №1 18
5. Задача №2 20
6. Задача №3 22
7. Тестові питання 25
Список використаної літератури 31


1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ЙОГО ОЗНАКИ. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак, як загальних для всіх галузей права, так і специфічних лише для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:
1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві.
Норми кримінального права – це узагальнені правила, що охоплюють багато відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Наприклад, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони один від одного не відрізнялися.
Норми кримінального права, призначені на загальну дію, крім того, є загальнообов'язковими до виконання, маючи ознаку загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність під погрозою застосування за них особливих примусових заходів – кримінального покарання;
2) норми (правила поведінки) кримінального права встановлюються лише вищими органами законодавчої влади й дістають закріплення у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або інакше – чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність: воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, які висунуто до поведінки людей, рамки й умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності.
Формальна визначеність кримінального права – це не лише гарантія законності й однаковості застосування його норм, а й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко окреслює можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, уявляти собі, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом.
Відповідно до Конституції України кримінальні закони видає лише Верховна Рада України. Жодні інші органи держави або посадові особи (навіть Президент України) неправомочні на видання норм кримінального права.
Зазначеною ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права – органами влади на місцях).
Отже, кримінальне право дістає вираження лише в законах. Основним джерелом кримінального права є кримінальний закон;
3) кримінальне право відрізняється також своїм предметом і методом правового регулювання.
Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 КК України).
Злочин і покарання – це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку зі вчиненням злочину і застосуванням за нього певних покарань, і є предметом кримінального права.
Оскільки злочини становлять собою підвищену суспільну небезпеку для встановлених в Україні суспільних відносин і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення і найбільш гострі примусові заходи – кримінальні покарання.
Застосування покарання – це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину.
У покаранні, що визначається судом від імені держави за вчинений злочин, як санкція за порушення кримінально-правової заборони, що передбачена в законі, виявляється і така властивість кримінального права як його державна забезпеченість [7, с. 4-5].
У підсумку можна зазначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, властиві праву взагалі, щодо кримінального виступають вельми чітко і своєрідно, відображаючи особливості цієї галузі права.
Отже, кримінальне право як галузь права – це система, (сукупність) юридичних норм (власне, законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили [7, с. 6].
Кримінальне право – юридична база боротьби зі злочинністю в країні й одночасно найважливіший чинник, покликаний забезпечити дотримання законності у процесі цієї складної й відповідальної діяльності [5, с. 3].
Завдання кримінального права визначено в ст. 1 КК України:
1) КК України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам;
2) для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
У зв'язку із визначеними вище завданнями кримінальне право регламентує також чинність закону про кримінальну відповідальність у часі і просторі, підставу й умови кримінальної відповідальності, порядок призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, обставини, що виключають злочинність діяння, а також інші, крім покарання, заходи кримінально-правового впливу (примусові заходи медичного характеру, примусове лікування, примусові заходи виховного характеру).
Визначені законом завдання кримінального права характеризують його функції.
Основною є функція охоронювальна, тобто захист найбільш важливих цінностей суспільства: життя, здоров'я, власності тощо. Здійснення цієї функції досягається шляхом:
1) встановлення підстави і принципів кримінальної відповідальності;
2) визначення вичерпного переліку діянь, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність (криміналізація);
3) встановленням за них покарань відповідних видів і розмірів, а також інших заходів кримінально-правового впливу.
Запобігальна (профілактична) функція кримінального права полягає у недопущенні вчинення злочину, що досягається:
1) самим фактом встановлення кримінальної відповідальності і покарання за те чи інше діяння, що повинно позитивно впливати на нестійких громадян;
2) наявністю норм про добровільну відмову від доведення злочину до кінця (ст.ст. 17, 31 КК України);
3) наявністю норм подвійного запобігального впливу (наприклад, ст. 304 КК України – "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" – має впливати на дорослих самим фактом своєї наявності, а в разі її застосування – уберегти інших неповнолітніх, що потенційно також можуть бути втягнуті в цю діяльність);
4) застосуванням кримінального закону у випадках призначення покарання за конкретний злочин, що має запобігти новим злочинам як з боку засудженого, так і з боку інших нестійких осіб.
Регулятивна функція також притаманна кримінальному праву. її здійснюють норми про обставини, що виключають злочинність діяння (Розділ VІІІ Загальної частини КК України), про звільнення від кримінальної відповідальності (Розділ ІX Загальної частини КК України), про призначення покарання (Розділ XІ Загальної частини КК України) тощо. Регулятивна функція кримінального права притаманна і нормам Особливої частини КК України, в яких описуються ознаки того чи іншого злочину. Забороняючи вчинювати суспільно небезпечні діяння, вони вимагають від громадян певної правомірної поведінки – невчинення злочинів. В цьому проявляється єдність охоронювальної, профілактичної та регулятивної функцій кримінального права.
Право в цілому і кримінальне право зокрема, базується на певних основоположних засадах, які безпосередньо закріплені в Конституції України або випливають з її положень, а також із положень норм відповідної галузі права, а кримінальне право – із норм закону про кримінальну відповідальність. Ці засади звуться принципами, тобто це керівні ідеї, основні правила діяльності.
Кримінально-правові принципи – це основні, вихідні положення, обов'язкові для законодавця, правозастосовчих органів і громадян у сфері боротьби зі злочинністю [5, с. 7].
Принцип верховенства права (законності). Конституція України, має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).
КК України грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено (ч. 1, 4 ст. З КК України).
Принцип рівності громадян перед законом, у тому числі й кримінальним. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24 Конституції України). Тобто всі особи, які вчинили злочин, незалежно від їх соціальних і демографічних даних однаково підлягають кримінальній відповідальності.
Принцип індивідуальної юридичної відповідальності, в тому числі й кримінальної (ст. 61 Конституції України) полягає в тому, що відповідальність і покарання за вчинений злочин може нести лише особа, яка цей злочин вчинила. Це конкретна фізична особа, що має всі ознаки суб'єкта злочину (ст. 18 КК України).
Принцип наявності вини у діях особи для визнання її злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК України).
Невинне заподіяння шкоди, якою б вона тяжкою не була, не тягне кримінальної відповідальності.
Принцип справедливості (індивідуалізації) покарання полягає в тому, що покарання, яке призначається злочинцеві, повинно максимально відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину, особливостям особи винного та обставинам, що пом'якшують та обтяжують покарання (ст. 65-67 КК України).
Для втілення цього принципу в життя санкції статей Особливої частини КК України мають відносно-визначений і в абсолютній більшості – альтернативний характер. Ще більш широкі межі індивідуалізації покарання встановлені у ст. 69 КК України, яка передбачає можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом та нормами, які дозволяють за певних обставин звільнити винного від покарання.
Зазначений принцип охоплює також конституційне положення про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. У КК України воно інтерпретоване у ч. З ст. 2: "Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу".
Принцип гуманізму випливає зі ст. З Конституції України, яка проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою цінністю. Правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина є одним із найважливіших завдань кримінального права (ст. 1 КК України).
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28 Конституції України). Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. З ст. 50 КК України).
Призначаючи покарання, суд має виходити з того, що його вид і розмір повинні бути мінімально достатні для досягнення мети покарання. Принципу гуманізму відповідають також інститути звільнення від кримінальної відповідальності й покарання, що особливо характерно для неповнолітніх злочинців тощо.


2. ФОРМИ СПІВУЧАСТІ
Згідно зі статтею 26 КК України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Форми співучасті – це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером ролей, що виконуються, і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними [11, с. 124].
У частині 1 ст. 27 КК України передбачено, що співучасниками є виконавці, організатори, підбурювачі та пособники, а в ч. 2 цієї ж статті названий співвиконавець.
Отже, можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть із розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні ролі: один – виконавець, другий –пособник, третій – підбурювач тощо. Таким чином, у ст. 27 КК України, виходячи з об'єктивних ознак співучасті, а саме з тієї ролі, що виконують співучасники у злочині, співучасть поділяється на дві форми: просту та складну [7, с. 232].
Усі форми співучасті можна представити у такий спосіб (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 Форми співучасті
Проста співучасть (співвиконавство, співвинуватість), має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину, виконують однорідну роль, їх дії можуть мати різний характер [7, с. 232].
Наприклад, один із виконавців погрожує жертві ножем, інший б'є її, а третій виймає гроші з кишені. Утім, щодо форми співучасті їх ролі однорідні – всі вони безпосередньо виконують діяння, описані в диспозиції статті Особливої частини КК як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину (у цьому випадку – розбою).
Складна співучасть (співучасть із розподілом ролей) полягає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей – один чи кілька з них виконавці, інші – підбурювачі, пособники тощо [7, с. 232].
За суб'єктивними ознаками, тобто за ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків та стійкістю умислу ст. 28 КК України розрізняє чотири форми співучасті:
1) вчинення злочину групою осіб;
2) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;
3) вчинення злочину організованою групою;
4) вчинення злочину злочинною організацією.
Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину (коли він вже розпочався), але до його закінчення. Тобто угода (змова) на вчинення злочину має місце не до початку, а вже в процесі вчинення злочину, коли хоча б один із виконавців вже почав його вчинювати [5, с. 159].
Цю форму співучасті передбачено у деяких статтях КК України як кваліфікуючу ознаку злочину (наприклад, при згвалтуванні – ст. 152 КК України, хуліганстві – ст. 296 КК України, в такому військовому злочині, як непокора – ст. 402 КК України та ін.). Наприклад, якщо до особи, яка вчинює хуліганство, приєднуються інші особи і разом з нею продовжують хуліганські дії, має місце ця форма співучасті й винні несуть відповідальність за ч. 2 ст. 296 КК України.
Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Для цієї форми співучасті необхідна попередня змова (до початку злочину) співучасників на спільне вчинення злочину. Ця змова може відбутися задовго до вчинення злочину, може відбутися безпосередньо перед злочином, але обов'язково до замаху на нього [5, с. 160].
Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в багатьох статтях КК України, наприклад, у всіх корисливих злочинах проти власності (ст.ст. 185-193 КК України) злочинах в сфері обороту наркотичних засобів (ст.ст. 305-311 КК України) та ін.
Необхідно зазначити, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в статті Особливої частини КК України, вважається обставиною, що обтяжує призначення покарання (п. 2 ст. 67 КК України).
Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом, із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Отже, для організованої групи потрібна участь мінімум трьох осіб, тоді як для групи, що діє за попередньою змовою, достатньо двох учасників.
Далі необхідно, щоб учасники такої групи організувалися в стійке об'єднання. Стійкість групи – поняття оціночне і встановлюється кожного разу, виходячи з конкретних обставин справи [13, с. 194].
Закон (ст. 28 КК України) містить й інші вказівки на ознаки, що свідчать про наявність більш тісної взаємодії між членами організованої групи порівняно з такою формою, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою. Це, наприклад, кількість злочинів, для вчинення яких створюється організована група. Як правило, мова йде про кілька злочинів, хоча можуть бути випадки, коли організована група створюється для вчинення одного злочину. Скажімо, у разі посягання на особливо важливі об'єкти (банк, військовий склад тощо).
Така група припускає певну організаційну діяльність, що може бути різною: розподіл функцій між учасниками, наявність одного чи навіть кількох організаторів, залучення до групи більшого числа учасників, розробка плану дій тощо [14, с. 60].
Саме створення організованої групи являє собою готування до злочину, що планували вчинити її учасники. В деяких злочинах створення організованої групи вважається вже закінченим злочином (наприклад ст. 392 КК України).
Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК України).
Як можна побачити, злочинна організація – це організована група особливого роду, наділена законом більшим ступенем стійкості, згуртованості й низкою інших ознак.
Це, насамперед, об'єднання учасників, що характеризується ієрархією його членів або структурних частин. Ієрархія може виявлятися у встановленій підпорядкованості членів організації своїм керівникам, підпорядкуванні окремих структурних частин злочинної організації єдиному центру, в обов'язковості рішень, прийнятих організаторами для всіх інших учасників злочинної організації [14, с. 62].
Друга найважливіша ознака злочинної організації – це створення її для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, поняття яких дається в ч.ч. 3 і 4 ст. 12 КК України. Злочинну організацію може бути створено для керівництва двох чи більше організованих груп або для забезпечення функціонування як самої організації, так і інших злочинних груп.
Для злочинної організації характерним є наявність плану дій, поділ функцій між учасниками організації чи окремими злочинними групами, які до неї входять тощо.
Особливістю злочинної організації є те, що саме її створення, а також участь у ній утворюють закінчений злочин, що тягне за собою відповідальність у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України.
У деяких статтях Особливої частини КК України передбачено норми про відповідальність учасників злочинних організацій. Загальна норма, сформульована в ст. 255 КК України, передбачає відповідальність за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також керівництво нею й участь у ній або у вчинюваних нею злочинах, а також керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій чи організованих груп для спільного вчинення ними злочинів, або координації дій тощо. Причому саме створення злочинної організації для вчинення одного або кількох тяжких чи особливо тяжких злочинів вважається закінченим злочином.
Спеціальними видами злочинних організацій є:
– банда (ст. 257 КК України);
– терористична організація чи група (ст. 258 КК України);
– воєнізовані чи збройні формування (ст. 260 КК України).
У статтях 255, 258 і 260 КК України передбачено заохочувальні норми, що звільняють від відповідальності учасників злочинної організації у разі виходу особи з організації, добровільного повідомлення органам влади про діяльність, сприяння у викритті її учасників.
Група, що діє за попередньою змовою, організована група і злочинна організація можуть мати форму як простої співучасті (всі учасники цих груп виконують ролі співвиконавців), так і складної співучасті (у групах має місце розподіл ролей). Що стосується групи осіб, які вчинюють злочини без попередньої змови, то в ній можуть бути, відповідно до прямих вказівок ч. 1 ст. 27 КК України, – лише співвиконавці, тобто вона можлива лише у формі простої співучасті.


3. СТАТТІ КК УКРАЇНИ (ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ), ЯКІ ПЕРЕДБАЧАЮТЬ ЗЛОЧИНИ З УСІЧЕНИМ СКЛАДОМ
Злочини з усіченим складом – це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху.
Стаття 129. Погроза вбивством.
Стаття 195. Погроза знищення майна.
Стаття 266. Погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали.
Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча.
Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок.
Стаття 377. Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного.
Стаття 398. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи.
Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника.
Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (тобто вбивство чи замах на вбивство на життя).
Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя.
Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги .
Стаття 443. Посягання на життя представника іноземної держави.
Злочинами з усіченим складом є бандитизм (ст. 257 КК України) і розбій, який вважається закінченим злочином із моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187 КК України).


4. ЗАДАЧА №1
Малахов, проводжаючи після концерту Власову додому, у парку зажадав від неї статевої близькості. Власова відмовила. Тоді Малахов почав погрожувати їй ножем і згвалтував. Побоюючись, що Власова все розповість міліції, Малахов завдав їй п'ять ножових поранень в груди та живіт, від яких потерпіла померла.
Кваліфікуйте дії Малахова. Визначте об'єкти злочинів, вчинених Малаховим. Обгрунтуйте відповідь.

Відповідь:
Аналіз ситуації дозволяє дійти висновку, що Малахов вчинив два злочини:
1) згвалтування – проводжаючи після концерту Власову додому, він у парку зажадав від неї статевої близькості. Власова відмовила. Тоді Малахов почав погрожувати їй ножем і згвалтував;
2) вбивство – побоюючись, що Власова все розповість міліції, Малахов завдав їй п'ять ножових поранень в груди та живіт, від яких потерпіла померла.
Згідно із пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суд України від 07.02.2003 р. №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" у разі, коли згвалтування було поєднано з умисним вбивством потерпілої особи, яке мало місце в процесі вчинення зазначеного злочину чи одразу ж після нього, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 152 КК України.
Те ж саме положення міститься у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №5 "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи": умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України, якщо воно було поєднане зі згвалтуванням потерпілої особи, тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 КК України.
Отже, дії Малахова треба кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України – умисне вбивство, поєднане із згвалтуванням, та ч. 4 ст. 152 КК України – згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки.
Об'єкти злочинів, вчинених Малаховим.
Об'єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.
Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство – це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.
Безпосереднім об'єктом згвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості – її статева недоторканність. Причому ні моральні якості потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин із тим, хто притягується до відповідальності за її згвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього згвалтування або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 КК України.


5. ЗАДАЧА №2
Під час бійки Сергієнко вдарив Малишева ножем у ліву частину грудної клітки. Після операції Малишев помер. Судово-медичною експертизою було встановлено, що ніж увійшов у грудочеревну порожнину на 5 см і пройшов у 6-7 см від серця. Жоден із життєво важливих органів не був ушкоджений. Смерть Малишева настала від асфіксії, спричиненої післянаркозним блюванням.
Проаналізуйте статті, систематизовані у ІІ розділі КК України та визначте:
– ознаки об'єктивної сторони якого складу злочину мають місце в діях Сергієнка?
– чи є причинний зв'язок між діянням Сергієнка та смертю Малишева? Назвіть вид причинного зв'язку. Обгрунтуйте відповідь.

Відповідь:
Судово-медичною експертизою було встановлено, що ніж, яким Сергієнко вдарив Малишева, увійшов у грудочеревну порожнину на 5 см і пройшов у 6-7 см від серця. Жоден із життєво важливих органів не був ушкоджений. Смерть Малишева настала від асфіксії, спричиненої післянаркозним блюванням.
Отже, з об'єктивної сторони в діях Малишева вбачаються ознаки злочину, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 1 ст. 122 КК України – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя.
Малишев помер ні від поранення, яке завдав йому Сергієнко. Тут можна говорити лише про випадковий причинний зв'язок.
Якщо необхідний причинний зв'язок відбиває закономірності розвитку об'єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можливість настання певного наслідку.
За необхідних причинних зв'язків людина, пізнаючи об'єктивний світ, здатна передбачати розвиток природного ходу подій.
Вчиняючи ті або інші дії, що з закономірністю зумовлюють настання наслідків, людина здатна передбачити настання цих наслідків. От чому необхідний причинний зв'язок має кримінально-правове значення, і наслідки, що настали від дії за наявності в неї умислу чи необережності, ставляться їй у вину.
На відміну від цього випадкові причинні зв'язки не відбивають закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланок (іноді багатьох). Тут діяння з урахуванням об'єктивно-предметних умов містить лише абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Як у ситуації з Малишевим. Відповідальність у цьому випадку може настати лише за завдання поранення, а не за смерть, що настала.


6. ЗАДАЧА №3
Неповнолітній Шевцов кидав камінням у кішку, яка перебігала дорогу. Один камінь потрапив в око 12-річної Оксани Фоміної, яка проходила вулицею. Встановлено, що Фоміній спричинені тяжкі тілесні ушкодження, а саме – вона втратила зір на одне око.
Кваліфікуйте дії Шевцова. Дайте роз'яснення поняттю "вік особи,, що вчинила злочин". Чи можна визнати суб'єктом злочину Шевцова, якщо йому виповнилося 14 років?

Відповідь:
Діянням Шевцова 12-річній Оксані Фоміній з необережності винного завдано тяжке тілесне ушкодження (втрата зору на одне око), відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 128 КК України.
Поте Шевцов є неповнолітньою особою.
Згідно із частиною 1 ст. 18 КК України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність.
Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років (ч. 1 ст. 22 КК України).
Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за злочини, перелічені у ч. 2 ст. 22 КК України. Серед них є умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України). За вчинення необережного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 128 КК України) особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, не підлягають кримінальній відповідальності.
Отже, Шевчова можна притягнути до кримінальній відповідальності за вчинений ним злочин (ст. 128 КК України) лише у разі, якщо йому виповнилося 16 років.
Як вже зазначалось. згідно із ч. 1 ст. 18 КК України суб'єктом злочину може бути лише особа, яка до вчинення злочину досягла встановленого кримінальним законом віку. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому вельми важливо при розслідуванні та розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тих випадках, коли немає документів, що підтверджують вік особи, необхідне проведення судово-медичної експертизи.
Вчинення суспільно небезпечного діяння особою, що не досягла до вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про те, що немає суб'єкта злочину, а, отже, немає складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.
У частині 1 ст. 22 КК України прямо зазначено, що "кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 15 років". Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності.
У частині 2 ст. 22 КК України встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності – 14 років – за окремі, прямо перелічені законом злочини.
Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів:
а) насильницькі злочини;
б) майнові злочини.
В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладено такі критерії:
1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити фактичні об'єктивні ознаки та суспільну небезпечність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 22 КК України;
2) значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;
3) значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.
Особа у віці від 14 до 16 років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з 16 років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від 14 до 16 років може нести відповідальність тільки в разі, якщо в її конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за яке законом встановлено відповідальність з 14 років.
У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені повнолітніми особами, тобто особами, що досягли 18-річного віку, оскільки за характером цих злочинів їх фактично не можуть вчинити неповнолітні. До таких злочинів належать, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 304 КК України), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 335 КК України).


7. ТЕСТОВІ ПИТАННЯ
1. Стадіями злочину є:
а) замах, добровільна відмова, діяльне каяття;
б) готування, замах, виявлення наміру;
в) готування, замах, закінчений злочин.
Правильна відповідь: в) готування, замах, закінчений злочин (статті 13, 14, 15 КК України).

2. Готуванням до злочину є:
а) змова на вчинення злочину;
б) оприлюднення наміру вчинити злочин;
в) наявність умислу на вчинення злочину.
Правильна відповідь: а) змова на вчинення злочину (ч. 1 ст. 14 КК України).

3. Смагін вирішив виготовити гроші. Для цього він виготовив необхідне обладнання. Коли він виготовив кілька зразків, підбираючи необхідний колір, його було затримано. На виготовлених зразках номіналу купюр ще не було. Смагіна притягнуто до кримінальної відповідальності за виготовлення з метою збуту підробних грошей (ст. 199 КК України). Визначить стадію вчинення злочину:
а) приготування;
б) замах;
в) закінчений злочин.
Правильна відповідь: б) замах (ч. 1 ст. 15 КК України).

4. Під час полювання Вопалюк з порушенням встановлених правил зробив кілька пострілів. Одним пострілом був поранений Овчаренко, який знаходився на лінії вогню. Слідчий кваліфікував дії Вопалюка як замах на необережне вбивство (ст. 15, ч. 1 ст. 119 КК України). Чи правильним є рішення слідчого?
а) так;
б) ні;
в) так за умови, що поранення сталося в життєво важливий орган.
Правильна відповідь: б) ні. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України (ч. 1 ст. 15 КК України). Злочин, вчинений з необережності, виключає наявність прямого умислу.

5. Що таке співучасть у злочині?
а) умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні умисного злочину;
б) умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину;
в) умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.
Правильна відповідь: б) умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України).

6. Що передбачає проста форма співучасті?
а) співвиконавство без попереднього порозуміння; співвиконавство з попереднім порозумінням;
б) злочинне угруповання (банда, організована група, незаконне воєнізоване формування чи група);
в) співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожен із співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину).
Правильна відповідь: в) співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожен із співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину). Проста співучасть має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину, виконують однорідну роль, їх дії можуть мати різний характер.

7. Які види причетності до злочину регламентовані в КК України?
а) приховування злочину, недонесення про злочин та потурання злочину;
б) приховування злочину, потурання злочину;
в) приховування злочину, недонесення про злочин.
Правильна відповідь: б) приховування злочину, потурання злочину (ч. 5 ст. 27 КК України).

8. Множинність злочинів – це:
а) скоєння особою двох або більше одиничних злочинів, якщо хоч два з них мають юридичне значення;
б) вчинення особою двох або більше злочинів, за які вона не була засуджена;
в) вчинення двома особами двох або більше злочинів, за умови засудження за попередній злочин.
Правильна відповідь: б) вчинення особою двох або більше злочинів, за які вона не була засуджена (ч. 1 ст. 33 КК України). Сукупністю (множинністю) злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК України, за жоден з яких її не було засуджено.
9. У якому випадку має місце повторність?
а) якщо особу звільнили від кримінальної відповідальності за попередній злочин;
б) якщо особа вчиняє злочин і адміністративн