Кр 1. Злочини проти довкілля. 2. Відмежування шахрайства.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право"

ПЛАН

1. Загальна кримінально-правова характеристика, поняття та види злочинів проти довкілля (ст.ст. 236-254 КК України) 3
2. Відмежування шахрайства з фінансовими ресурсами від шахрайства та інших злочинів проти власності 12
Задача 15
Список використаної літератури 17

1. ЗАГАЛЬНА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА, ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИИ ДОВКІЛЛЯ
(ст.ст. 236-254 КК УКРАЇНИ)
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Конституції України).
З метою охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини в Україні має здійснюватися екологічна політика, спрямована на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів [7, с. 267].
Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а також виданими на його розвиток законами "Про природно-заповідний фонд", "Про екологічну експертизу", "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі", "Про рослинний світ", Лісовим кодексом України, Земельним кодексом України, Кодексом України "Про надра", Водним кодексом України, Повітряним кодексом України, постановами Кабінету Міністрів України, актами місцевих органів влади та самоуправління тощо.
Родовим об'єктом злочинів проти довкілля є екологічна безпека довкілля, тобто навколишнього природного середовища, в якому живуть люди, безпека повітря, води, землі, флори, фауни тощо.
Більшість статей розділу VІІІ Особливої частини КК України мають бланкетні диспозиції. Це означає, що для визначення ознак об'єктивної сторони описаного в них складу злочину необхідно звернутися до відповідного закону або іншого нормативно-правового акта [7, с. 268].
Здебільшого злочини проти довкілля вчиняються як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Це пояснюється тим, що механізм спричинення шкоди екологічній безпеці полягає у невиконанні або неналежному виконанні відповідних правил (правил проведення екологічної експертизи, правил охорони надр, правил охорони вод), вимог законодавства (порушення законодавства про континентальний шельф України, порушення законодавства про захист рослин тощо) [6, с. 242].
Низка злочинів цієї категорії може вчинюватися лише шляхом активних дій. Це, зокрема, стосується незаконної порубки лісу, незаконного полювання, незаконного зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом тощо. Окремі з цих злочинів можуть бути вчинені тільки шляхом бездіяльності (наприклад, забруднення моря – ч. З ст. 243 КК України).
Ряд статей розділу VІІІ Особливої частини КК сконструйовано у такий спосіб, що передбачений у них злочин вважається закінченим за наявності (настанні) суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, з моменту настання злочинного наслідку вважаються закінченими злочини, передбачені ст.ст. 236, 237, ч. 2 ст. 239, ч. 2 ст. 241, ч. 2 ст. 242, ч. 2 ст. 243, ч. 1 і ч. 2 ст. 245, ст.ст. 246, 247, 249, 251, 252, ч. 2 ст. 253, ст. 254 КК України.
Водночас приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення (ст. 238 КК України), порушення законодавства про континентальний шельф України (ч. 2 ст. 244 КК України), проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250 КК України) вважаються закінченими злочинами незалежно від того, настали якісь наслідки в результаті їх вчинення чи ні. Сам факт вчинення чи невчинення вказаних у диспозиціях зазначених статей дій утворює закінчений склад злочину.
Вісім диспозицій статей цього розділу сконструйовано таким чином, що порушення спеціальних правил або відповідного законодавства вважається злочином тільки за умови, що це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей, або настання інших тяжких наслідків [7, с. 268].
Наприклад, забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил визнається злочином, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля (ч. 1 ст. 239 КК України).
Для притягнення до кримінальної відповідальності за такі злочини необхідно встановити, що небезпека існує в реальній дійсності та її реалізація залежить лише від часу та (або) певних обставин, що ще не привели на час припинення злочину до реального настання відповідних наслідків. До зазначених злочинів належать діяння, передбачені ч.ч. 1 ст.ст. 239, 240, 241, 242, 243, 244, 253 та ч. З ст. 243 КК України.
Декілька складів злочинів цієї групи сформульовані як формально-матеріальні. Вони вважаються закінченими як при вчиненні (невчиненні) певних дій, так і тоді, коли настали вказані у диспозиції відповідної статті (її частини) суспільно небезпечні наслідки (у тому числі й у вигляді створення небезпеки їх настання). Йдеться про юридичні склади злочинів, в яких дається опис двох чи більше можливих фактичних складів злочину, при цьому один із них сконструйований як матеріальний, а інший (інші) – як формальний [7, с. 269].
Наприклад, незаконним полюванням є:
1) порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду;
2) незаконне полювання в заповідниках або інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України (ч. 1 ст. 248 КК України).
Припускається, що у другому випадку незаконне полювання завжди або заподіює істотну шкоду, наявність якої не потребує доказів, або хоча й не заподіяло, але могло її заподіяти, реальність чого також не потребує доказів [7, с. 269].
До цієї групи віднесено (крім вказаного вище) юридичні склади злочинів, передбачені ч. 2 ст. 238, ч. 1 ст. 240, ч. 2 ст. 240 КК України (в якій для наявності формально-матеріального складу під тими самими діяннями треба розуміти лише незаконне видобування корисних копалин, крім загальнопоширених), ч. 1 ст. 243 КК України, ч. 2 ст. 243 КК України (де під тими самими діяннями треба розуміти незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених у ч. 1 цієї статті матеріалів, речовин та відходів), ст. 246 КК України.
Обов'язковою ознакою двох основних (ст.ст. 236 та 237 КК України) та восьми кваліфікованих складів злочину (ч.ч. 2 ст.ст. 238, 239, 240, 241, 242, 243, 245, 252 КК України) закон називає загибель людей (тобто смерть хоча б однієї людини), а чотирьох основних (ст.ст. 236, 237, 247, 251 КК України) та дев'яти кваліфікованих (ч.ч. 2 ст.ст. 238, 239, 240, 241, 242, 243, 245, 252, 253 КК України) – інші тяжкі наслідки.
Під тяжкими наслідками розуміється заподіяння тяжких ушкоджень двом або більше особам, великих матеріальних збитків юридичній або фізичній особі. Залежно від виду злочину, це може бути: тривалий простій підприємств або їх виробничих дільниць, загибель або пошкодження великої кількості сільгосппродукції, пошкодження на значних площах посівів, насаджень, втрата рекреаційного значення значних територій тощо [6, с. 244].
Істотна шкода як ознака об'єктивної сторони названа у чотирьох статтях КК України – 244, 246, 248 та 249. Це оціночне поняття, яке в кожному конкретному випадку визначається з урахуванням всіх обставин справи.
Суб'єктивна сторона злочинів проти довкілля характеризується, як правило, необережною або змішаною формою вини. Це стосується всіх злочинів, передбачених у статтях із бланкетною диспозицією.
Необережна форма вини має місце, коли психічне ставлення суб'єкта злочину до порушення спеціальних правил чи вимог відповідного законодавства та до наслідків, що настали внаслідок такого порушення, характеризується тільки необережною формою вини. При змішаній формі вини дії чи бездіяльність особи характеризуються умисною формою вини, а психічне ставлення до заподіяних наслідків – необережною [7, с. 270].
Вчинення передбачених у розділі VІІІ Особливої частини КК України діянь з умислом на спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків може утворювати (за наявності інших необхідних ознак) злочини проти основ національної безпеки України, проти власності, проти життя та здоров'я особи тощо.
Злочини, якими створюється небезпека настання передбачених у відповідних статтях наслідків (небезпека для життя, здоров'я, довкілля тощо), можуть характеризуватися й умисною формою вини. Це може мати місце у випадках, коли порушення певних правил, вимог законодавства чи вчинення інших дій (бездіяльності), передбачених у окремих статтях розглядуваного розділу, характеризується прямим умислом, а до створення небезпеки психічне ставлення винного характеризується непрямим умислом [7, с. 270].
Кілька злочинів та окремих діянь юридичних складів злочину характеризуються умисною формою вини. До них належать злочини, передбачені ст. 238 КК України (крім випадків, коли приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки – ч. 2 ст. 238 КК України), ст. 240 КК України (видобування корисних копалин, крім загальнопоширених, у тому числі вчинене на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду або повторно і за умови, що воно не спричинило передбачених у ч. 2 ст. 240 КК України наслідків), ч. 1 ст. 243 КК України (незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених у цій статті матеріалів, речовин і відходів), ч. 2 ст. 244 КК України, ст. 246 КК України (незаконна порубка лісу у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах), ч. 1 ст. 252 КК України.
Злочини, передбачені ч. 1 ст. 245, ст.ст. 248, 249 та 250 КК України, можуть вчинюватися як умисно, так і через необережність.
Суб'єктом значної частини злочинів проти довкілля може бути лише спеціальний суб'єкт. Його ознаки або прямо називаються у диспозиціях відповідних статей (наприклад, вчинення злочину службовою особою – ст. 238 КК України, службовою або спеціально уповноваженою особою – ст. 253 КК України, особою, на яку покладено обов'язок проведення заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, – ст. 237 КК України), або випливають із її змісту.
Так, вчинення злочину шляхом порушення спеціальних правил (ст.ст. 241, 243 КК України) свідчить про те, що його суб'єктом може бути лише особа, на яку покладено обов'язок дотримуватися вимог цих правил. Порушити порядок проведення екологічної експертизи (ст. 236 КК України) може лише особа, на яку чинним законодавством покладено обов'язок дотримуватися відповідних приписів щодо її проведення. На вчинення злочину спеціальним суб'єктом вказує (хоча і не прямо) наявність у санкції відповідної статті покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Злочини проти довкілля треба відмежовувати від інших злочинів і, зокрема, від злочинів у сфері службової діяльності. При цьому треба враховувати таке:
1) ознаки суб'єкта відповідного злочину проти довкілля, випадки, коли такий злочин вчиняється шляхом зловживання владою або службовим становищем, чи перевищенням влади або службових повноважень, чи службовою недбалістю, наслідки, що настали в результаті вчинення злочину проти довкілля;
2) санкції відповідних статей про злочини проти довкілля та у сфері службової діяльності [7, с. 291].
Якщо діяння, передбачене розділом VІІІ Особливої частини КК України, вчинюється службовою особою з використанням свого службового становища і потягло за собою, крім наслідків, передбачених у статтях про злочини проти довкілля, ще й заподіяння істотної шкоди або тяжкі наслідки, воно завжди утворює сукупність злочинів – відповідного злочину проти довкілля і злочину, передбаченого ст.ст. 364, 365 чи 367 КК України.
За сукупністю злочинів треба кваліфікувати і випадки, коли службова особа, вчинюючи злочин проти довкілля, крім створення небезпеки життю, здоров'ю людей чи довкіллю, заподіяла ще й істотну шкоду або тяжкі наслідки, що охоплюються злочинами у сфері службової діяльності.
У такий спосіб треба кваліфікувати дії службової особи і у випадку, коли зазначені наслідки були заподіяні при вчиненні злочину проти довкілля з формальним складом. Якщо заподіяні службовою особою наслідки за своїм змістом збігаються із наслідками відповідного злочину проти довкілля і відповідного злочину у сфері службової діяльності, скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів лише у випадку, коли санкція статті про злочин у сфері службової діяльності є більш суворою, ніж санкція статті про злочин проти довкілля. Наприклад, дії службових осіб, які допустили внаслідок перевищення влади або службових повноважень забруднення моря, чим було заподіяно істотну шкоду, утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 243 КК України і ч. 1 ст. 365 КК України.
Дії службових осіб, які не є відповідальними за додержання відповідних (спеціальних) правил охорони навколишнього природного середовища і допустили (заподіяли), внаслідок зловживання владою чи службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень або внаслідок службової недбалості істотну шкоду довкіллю або тяжкі наслідки (у тому числі передбачені статтями про злочини проти довкілля), необхідно кваліфікувати тільки як злочини у сфері службової діяльності.
Аналіз санкцій статей про злочини проти довкілля свідчить про те, що до особливо тяжких злочинів віднесено лише кваліфікований склад умисного знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (ч. 2 ст. 252 КК України); до тяжких – порушення правил екологічної безпеки (ст. 236 КК України) та кваліфікований склад знищення або пошкодження лісових масивів (ч. 2 ст. 245 України); до злочинів середньої тяжкості – передбачені ст.ст. 237, 243, 245, 246, 250, 251 КК України, та кваліфіковані склади злочинів, передбачених ст.ст. 238, 239, 240, 241, 242, 248, 249, 253 КК України. Всі інші злочини проти довкілля є злочинами невеликої тяжкості.
Залежно від безпосереднього об'єкта злочини проти довкілля можна поділити на такі групи:
1) злочини проти екологічної безпеки (ст.ст. 236, 237, 238, 253 КК України);
2) злочини, що посягають на встановлений порядок використання землі та її надр (ст.ст. 239, 240, 254 КК України);
3) злочини, що посягають на встановлений порядок використання водних ресурсів та атмосферного повітря (ст.ст. 240, 241, 242, 243, 244 КК України);
4) злочини, що посягають на встановлений порядок використання флори і фауни (ст.ст. 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251, 252 КК України).


2. ВІДМЕЖУВАННЯ ШАХРАЙСТВА З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ВІД ШАХРАЙСТВА ТА ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ
Безпосереднім об'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України) є суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об'єктами можуть виступати власність або відносини з формування дохідної частини державного та місцевого бюджетів [9, с. 549].
Предмет злочину – неправдива інформація, що надається вказаним у ст. 222 КК України адресатам і в конкретному випадку має юридичне значення як підстава для прийняття рішення щодо надання фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відображати фінансово-економічний стан або певні сторони діяльності суб'єкта господарювання, мету отримання коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо.
Об'єктивна сторона злочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам із метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі, якщо немає ознак злочину проти власності.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел, який характеризується усвідомленням особою неправдивості інформації ще до фактичної передачі її адресату та поєднаний із метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.
Суб'єкт злочину – громадянин-підприємець або засновник чи власник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської діяльності.
Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених ст. 222 КК України і ст. 190 КК України (шахрайство), є спрямованість умислу та момент його виникнення.
У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном [9, с. 550].
Кошти чи майно, правомірно одержані суб'єктом господарювання як субсидії, субвенції, дотації, кредити, переходять у його власність з моменту їх фактичного отримання. Якщо після одержання у службової особи такого суб'єкта виникає умисел на їх привласнення, то відповідні дії мають кваліфікуватись за ст. 191 КК України – привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Якщо зазначені кошти були одержані з цією метою неправомірно, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст.ст. 222 і 190 КК України. Таким же чином кваліфікуються дії особи, яка мала умисел на привласнення лише частини одержаних коштів.
При відмежуванні злочину, що розглядається, від ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України) слід враховувати:
1) у ст. 222 КК України йдеться про пільги тільки щодо податків, а у ст. 212 КК України – також про збори та інші обов'язкові платежі;
2) є відмінності між цими злочинами за колом суб'єктів, зокрема, за ст. 212 КК України може нести відповідальність також громадянин, який не є підприємцем, причому це може бути пов'язано з отриманням пільг щодо прибуткового податку з громадян шляхом вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 222 КК України.
У випадках, якщо наслідком вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 222 КК України, було ненадходження до бюджетів коштів у вигляді податків у сумі, що більше тисячі, але менше п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, – виникає конкуренція загальної (частини 1 чи 2 ст. 212 КК України) та спеціальної (ст. 222 КК України) норм, яку слід вирішувати шляхом застосування спеціальної норми про більш тяжкий злочин – шахрайство з фінансовими ресурсами.
Якщо завдана шкода в п'ять тисяч разів і більше перевищує вказаний мінімум – конкурують норми, передбачені ч. 2 ст. 222 КК України та ч. З ст. 212 КК України. Тут вирішальне значення має не спосіб учинення злочину, а тяжкість його наслідків, тому перевагу має ч. З ст. 212 КК України. Проте Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 25.04.2003 р. №3 "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності" рекомендує судам кваліфікувати вчинене за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та ч. З ст. 212 КК України.
Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано створену або придбану юридичну особу – фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 190, 205 КК України. У разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обгрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала зазначений спосіб обману кредитора, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 205 і 222 КК України.


ЗАДАЧА
Рокитянський купив у Львові діамант без оправи, який таємно вивіз до Німеччини, де продав його за 15 тис. євро.
Дайте кримінально-правову оцінку дій Рокитянського.

Розв'язання:
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил" від 03.06.2005 р. №8 в ред. від 30.05.2008 р. відповідальність за контрабанду за ст. 201 КК України настає у випадках, коли мало місце умисне переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах.
Проте новий Митний кодекс України від 13.03.2012 р. №1495-VІ декриміналізував контрабанду товарів, відповідальність за вчинення якої наразі визначається виключно Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Якщо б Рокитянський купив у Львові діамант, який був культурною цінністю, і вивіз його до Німеччини, де продав за 15 тис. євро, то лише тоді його дії кваліфікувалися б за ч. 1 ст. 201 КК України – контрабанда, тобто переміщення культурних цінностей через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах.
Тоді б задача розв'язувалась у такий спосіб.
Кримінально-правова характеристика злочину, вчиненого Рокитянським:
Об'єкт злочину – безпосередній основний: суспільні відносини у сфері державного регулювання переміщення культурних цінностей через митний кордон України і внесення до бюджету мита та зборів.
Предмет злочину – культурна цінність (дорогоцінне каміння – діамант).
Склад злочину – формальний.
Злочин вважається закінченим із моменту незаконного переміщення Рокитянським діаманта через митний кордон України.
Об'єктивна сторона злочину полягає у незаконному переміщенні предмета контрабанди – діаманта – через митний кордон України.
Таке переміщення є злочином за умови, що воно вчинене у великих розмірах, тобто якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Неоподатковуваний мінімум доходів громадян в Україні – 17 грн.
Рокитянський продав у Німеччині діамант за 15 тис. євро, тобто за 150 тис. грн., що перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян майже у 9 тисяч разів. Отже, Рокитянскький вчинив контрабанду у великих розмірах.
Спосіб вчинення злочину – переміщення діаманту через митний кордон України таємно, тобто із приховуванням від митного контролю.
Місце вчинення злочину – митний кордон України.
Суб'єкт злочину: фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16-річного віку.
Суб'єктивна сторона цього злочину:
1) форма вини – прямий умисел;
2) мета злочину – отримання прибутку від продажу діаманту й покращення у такий спосіб свого матеріального стану;
3) мотив злочину – корисливий.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 12.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 01.01.2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
3. Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003 р. №3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
4. Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 р. №8 в ред. від 30.05.2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
5. Кримінальне право. Особлива частина: Підручник / За ред.
М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
6. Кримінальне право. Особлива частина: Підручник / За ред.
М.І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична книга, 2004. – 656 с.
7. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К. : Знання, 2006. – 774 с.
8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /
За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: Атіка, 2010. – 1064 с.