Кр ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Дізнання в органах внутрішніх справ"
на тему:

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ПЛАН

1. Особливості дізнання як форми досудового
розслідування кримінальних справ 3
2. Завдання дізнання 5
3. Слідчі дії на етапі провадження досудового розслідування 14
Зразок постанови про проведення освідування, складеної
від імені дізнавача 22
Список використаної літератури 24


1. ОСОБЛИВОСТІ ДІЗНАННЯ ЯК ФОРМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
Дізнання - це одна з форм досудового розслідування, яка полягає у проведенні органом дізнання та уповноваженими ним службовими особами (дізнавачами) процесуальних дій щодо встановлення обставин злочину і осіб, винних у його вчиненні, а також прийняття відповідних рішень у кримінальній справі з метою досягнення загальних завдань кримінального судочинства.
Дізнання, залежно від характеру суспільної небезпеки злочину, що розслідується, буває двох видів, які відрізняються між собою за строками і деякими процесуальними особливостями.
До першого виду відносять дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими (ч.1 ст. 104 КПК України), до другого - дізнання у справах про тяжкі злочини (ч. 2 ст. 104 КПК України).
Вирішення питання про те, за правилами якого виду дізнання буде розслідуватися конкретна кримінальна справа, відбувається разом із прийняттям органом дізнання рішення про її порушення, в якому вказується кваліфікація встановлених ознак діяння за нормою кримінального закону.
За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила.
З моменту встановлення такої особи орган дізнання у строк не більше десяти днів передає справу слідчому для провадження досудового слідства. Прийняття рішення про передачу справи слідчому оформляється постановою, яка підлягає обов'язковому затвердженню у прокурора, який здійснює нагляд за провадженням досудового розслідування у даній справі (ч. 1 ст. 104, ч. 1 ст. 108 КПК України).
Під час провадження цього виду дізнання можливим є проведення будь-яких слідчих дій (огляд, допит потерпілого, допит свідка, обшук, виїмка, затримання підозрюваного, допит підозрюваного, очна ставка, відтворення обстановки й обставин події, призначення експертизи тощо) за винятком тих, які передбачають участь обвинуваченого (наприклад, допит обвинуваченого).
Дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими, закінчується прийняттям мотивованого рішення про направлення справи для провадження досудового слідства або про закриття кримінальної справи за наявності таких обставин, як відсутність події злочину, відсутність у діянні складу злочину, закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, які передбачені у ст. 6 КПК України.
Можливість закриття кримінальної справи за більшістю інших, передбачених у цій статті обставин на етапі дізнання важко уявити, оскільки вони фактично адресовані суду або слідчому, в тому числі й у ситуаціях, коли обов'язковим є одержання згоди на закриття справи обвинуваченого чи родичів у разі його смерті.
При порушенні органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи (ч. 2 ст. 104, ч. 2 ст. 108 КПК України).
Невідкладними слідчими діями у цьому випадку слід вважати ті, які необхідно провести негайно, бо їх відстрочення у часі може призвести до втрати або пошкодження доказів. Такими діями можуть бути усі види огляду, допит свідка, допит підозрюваного, обшук, виїмка тощо.
Головною підставою для їх проведення під час дізнання у справі про тяжкий злочин є необхідність проведення цих дій саме у даний момент провадження. Якщо проведення слідчих дій можна відстрочити у часі, то краще залишити прийняття рішення про час і порядок їх проведення органу досудового слідства.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати його доручення щодо проведення слідчих та розшукових дій. Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки (ч. З, 4 ст. 104 КПК України).
Дізнання у справах про тяжкі злочини, як правило, закінчується прийняттям рішення про направлення справи для провадження досудового слідства, але орган дізнання має право й закрити кримінальну справу, якщо під час дізнання буде з'ясована відсутність події злочину або відсутність у розслідуваному діянні складу злочину (п. 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК України).
За інших обставин орган дізнання закривати провадження у справах про тяжкі злочини не повинен, оскільки для їх докладного з'ясування потребується провадження досудового слідства.
2. ЗАВДАННЯ ДІЗНАННЯ
Завдання дізнання окремо не визначені у законі, але зумовлені наявністю такої безпосередньої мети кримінального судочинства як встановлення об'єктивної істини у кожній кримінальній справі. Вони випливають із загальних задач кримінального процесу і специфічних завдань стадії досудового розслідування.
До загальних завдань кримінального судочинства ст. 2 КПК України відносить охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Виходячи з цього, завдання стадії досудового розслідування правильно визначаються як такі, що полягають у:
1) швидкому і повному розкритті злочину та притягненні осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охороні від необгрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину;
2) вжитті заходів до відшкодування шкоди, заподіяної злочином;
3) виявленні причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжитті заходів до їх усунення (ст.ст. 2, 23, 23(1), 29 КПК України). При цьому необхідно забезпечити захист особи, її прав і свобод.
Повне вирішення вказаного комплексу завдань можливе лише наприкінці досудового розслідування, але від ступеню їх реалізації саме на початковому етапі розслідування, тобто під час дізнання, багато в чому залежить і досягнення остаточного результату. Навіть деякі з цих завдань можуть бути реалізовані повністю ще при провадженні дізнання.
Реалізація зазначеного завдання досудового слідства на етапі дізнання можлива лише у частині встановлення особи, яка вчинила злочин, тобто такої особи, яка за рішенням органу дізнання, узгодженому з прокурором, на підставі закону і всебічного, повного й об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та з дотриманням інших вимог ст. 67 КПК України, вважається саме такою, яку слід в подальшому притягнути як обвинуваченого.
Проте слідчий, як процесуально незалежна фігура, не зв'язаний цим рішенням органу дізнання, оскільки вирішує питання про притягнення особи як обвинуваченого за своїм внутрішнім переконанням на підставі власної оцінки всієї сукупності доказів, що містяться в матеріалах кримінальної справи.
Навіть згода прокурора про передачу справи слідчому, що має вигляд письмової резолюції на відповідній постанові органу дізнання, де вперше конкретна особа визнається такою що вчинила злочин, не може розглядатися вказівкою слідчому про притягнення особи як обвинуваченого.
Така постанова для слідчого є обов'язковою лише в частині прийняття кримінальної справи до свого впровадження і початку досудового слідства. В разі незгоди його з зазначеною постановою він має право оскаржити її прокурору або вищестоящому прокуророві, не зупиняючи її виконання.
Якщо прокурор під час розгляду скарги слідчого щодо цього питання прийде до висновку, що справа була передана від органу дізнання до органу досудового слідства без підстав, а такими слід вважати: відсутність доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою або отримання доказів, які вказують на вчинення злочину особою з суттєвим порушенням вимог закону, які не дозволяють їх використовувати під час доказування, він повинен скасувати постанову органу дізнання і повернути справу органу дізнання для проведення дізнання, якщо слідчий особисто не розпочав проведення слідчих дій.
Розкритим під час провадження дізнання слід вважати злочин лише в тому випадку, коли на момент передачі кримінальної справи від органу дізнання слідчому встановлені всі суттєві обставини події злочину і особистість особи, яка його вчинила. Злочин, що не є тяжким, вважається розкритим під час дізнання, коли встановлена особа, яка вчинила такий злочин, і прокурором затверджена постанова про передачу кримінальної справи рід органу дізнання в орган досудового слідства.
Розкриття ж тяжкого злочину пов'язується з прийняттям вже під час досудового слідства рішення про притягнення певної особи як обвинуваченого по справі.
Від вирішення цього завдання безпосередньо залежить реалізація такого загального завдання стадії досудового розслідування як викриття винних, що передбачає необхідність встановлення всіх осіб, які вчинили злочин.
Отже, завдання швидкого розкриття злочину при дізнанні випливає з загальної вимоги швидкого розкриття злочину у кримінальному процесі і означає, що відрізок часу з моменту порушення кримінальної справи до встановлення під час дізнання усіх суттєвих обставин події злочину та осіб, що його вчинили, повинен бути максимально стислим і наближеним до моменту одержання органом дізнання з передбачених у ст. 94 КПК України джерел інформації даних про злочин.
Важливим під час дізнання є й вжиття заходів по відшкодуванню шкоди, заподіяної злочином.
Шкода - це об'єктивна категорія, яка полягає в негативних змінах стану особи, суспільства або навколишнього середовища, які сталися внаслідок протиправних дій. Кожний злочин тягне за собою чимало неприємних для окремих фізичних або юридичних осіб, держави та суспільства шкідливих наслідків, які бувають як безпосередніми (завдання тілесних ушкоджень, вилучення або пошкодження майна тощо), так і віддаленими у часі (втрата можливості продовжувати звичайний для особи спосіб життя, негативний вплив злочину на оточуючих, тощо).
Як наслідок соціальне небезпечного протиправного діяння шкода в більшості випадків входить до об'єктивної сторони складу злочину і її визначення впливає на кваліфікацію діяння за нормами кримінального права. В той же час вона має й суто кримінально-процесуальне значення, оскільки фізичні, а в деяких випадках і юридичні особи, які зазнали від злочину шкоди, та їх представники, вважаються одними з оновних учасників кримінального судочинства.
Перед дізнанням закон (п. 4 ст. 64 КПК України) висуває завдання щодо встановлення характеру і розміру завданої злочином шкоди, розміру витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого. З'ясування цих обставин викликається необхідністю встановлення причинного зв'язку між наявною шкодою і вчиненням злочину, що має значення для належної кваліфікації діяння, визнання осіб потерпілими, цивільними позивачами і цивільними відповідачами, а також забезпечення цивільного позову в кримінальній справі.
Залежно від характеру заподіяної злочином шкоди, в кримінально-процесуальному законі передбачається її розподіл на фізичну, майнову і моральну.
Фізична шкода - це негативні анатомічні, фізіологічні і психічні зміни у стані людини, як живої істоти, що сталися внаслідок вчинення злочину. До фізичної шкоди відносяться тілесні ушкодження, розлад здоров'я, душевне захворювання, фізичні страждання, біль.
Під майновою (матеріальною) шкодою в кримінальному процесі розуміють не лише пряме зменшення майна через його втрату, привласнення, знищення або пошкодження внаслідок злочинних дій, а й неодержані через це доходи, витрати на лікування і протезування потерпілого, а в разі його смерті - на поховання, а також і виплати з підтримання матеріального добробуту і виховання непрацездатних членів сім'ї потерпілого та його неповнолітніх дітей.
Моральна шкода - це заподіяні злочином моральні страждання особи, які викликані зганьбленням честі людини, приниженням її гідності, ураженням її свободи, законних прав і потягли за собою руйнування її професійної кар'єри та соціальних стосунків з оточуючими, ускладнення особистого життя потерпілого, у переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, або інші негативні явища, що призвели до порушення звичного для особи становища в суспільному середовищі.
Відповідно до статей 28, 49 КПК України потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, вправі пред'явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі.
Розмір шкоди у кількісному виразі може бути точно відрахований лише у тих випадках, коли заподіяно майнову шкоду. Розмір же інших її видів, завданої злочином, визначається лише в якісному виразі, за допомогою оціночних понять (значна, велика шкода, тяжкі наслідки, легкі, середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження тощо).
Усуненню шкоди, завданої злочином, перш за все сприяє швидке розкриття злочину та встановлення під час дізнання всіх осіб, що його вчинили. Але відразу після встановлення достатніх даних про те, що розслідуваним злочином завдано матеріальну шкоду потерпілому (фізичній особі) чи юридичній особі (підприємству, установі чи організації), або, що заклад охорони здоров'я зазнав витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання (особа, яка проводить дізнання) зобов'язані за власною ініціативою або за клопотанням цивільного позивача вжити заходів до забезпечення цивільного позовух.
Виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли і вжиття заходів до їх усунення, як обов'язкове для виконання завдання, покладається на всі органи кримінальної юстиції, в тому числі й органи дізнання.
Під час провадження дізнання у кожній кримінальній справі необхідно вживати всіх передбачених законом заходів для того, щоб встановити безпосередні причини вчинення тією чи іншою особою конкретного злочину та умови, які сприяли досягненню злочинного результату.
Дії органу дізнання щодо виявлення причин вчинення злочину є процесуальними і мають відображатися в матеріалах кримінальної справи у вигляді протоколів слідчих дій (допиту свідків, потерпілих, підозрюваних, очних ставок, огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події), під час проведення яких вивчались несприятливі умови формування особистості підозрюваного, обставини його життя перед вчиненням злочину та конкретні обставини, які полегшили вчинення злочину і спричинення шкоди; матеріалів судових експертиз (постанов про призначення експертиз, висновки експертів) та інших документів, які містять відомості про особистість підозрюваного та недоліки в діяльності певних фізичних або юридичних осіб, що зумовили вчинення злочину (запити органів дізнання, довідки посадових осіб, організацій, установ, акти документальних ревізій, матеріали відомчих службових розслідувань тощо).
Встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, орган дізнання вносить у відповідний державний орган, громадську організацію або службовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 23(1) КПК України).
Таке подання є основним процесуальним документом, в якому викладено і за допомогою якого доводиться до відома належних осіб та організацій висновки про причини й умови, що сприяли вчиненню розслідуваного злочину і про заходи, яких необхідно вжити для усунення чи нейтралізації цих явищ.
Висновки органів дізнання повинні грунтуватися не на припущеннях, а на вірогідних, доказах, що є в справі. В своїх поданнях вони не мають право посилатися на обставини, які не були досліджені під час дізнання.
Даний документ може бути ефективним засобом запобігання злочинам, якщо викладені в ньому відомості вказують на залежність злочинного результату від конкретних обставин (недоліків в діяльності певних осіб або органів), а рекомендації щодо їх усунення або нейтралізації містять коло пропозицій, виконання яких є можливим у визначені строки.
Недостатньо мотивоване, некоректне подання про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, не досягає своєї мети і призводить до формального ставлення до законних вимог органів розслідування, не підвищує їх авторитету.
Органи дізнання, як один з найважливіших елементів юридичного механізму забезпечення прав людини в Україні, посідають належне місце серед інших ефективних правових засобів їх реалізації, охорони і захисту (суд, адвокатура, прокуратура, тощо).
Вони одними з перших серед інших органів кримінальної юстиції зустрічаються з проявами злочинності й починають активну кримінально-процесуальну діяльність у кожному випадку виявлення ознак суспільно небезпечного діяння, яке передбачено в Особливій частині КК України.
Під час такої діяльності працівники органів дізнання мають повноваження у визначеному в законі порядку застосувати примусові заходи процесуального характеру, які іноді суттєво обмежують права і свободи людини.
Тому під час провадження дізнання саме на ці органи, в першу чергу, покладається завдання забезпечити права кожної особи на захист від злочину і поновлення порушених злочинними діями її законних прав та інтересів, а також права на недоторканість особи і її житла; на охорону особистого життя громадян; таємницю листування, телефонних і телеграфних повідомлень; на використання рідної мови; права на захист від підозри та на захист інших особистих і майнових прав, свобод та інтересів, які закріплені в Конституції України та інших нормативно-правових актах.
З метою забезпечення зазначених прав закон визначає певні підстави, умови та порядок прийняття рішень органом дізнання про проведення процесуальних дій, які пов'язані з будь-яким обмеженням прав людини та ретельно регламентує процедуру проведення таких дій.
Так, стаття 53 КПК України прямо покладає на органи дізнання та особу, яка провадить дізнання, обов'язок роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх процесуальні права і забезпечити можливість здійснення цих прав.
Порушення чи неналежне забезпечення наданих законом прав підозрюваному (особливо права на захист), потерпілому та іншим учасникам кримінального процесу, вважаються істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону (п. 2 ч. 1 ст. 246 КПК України) і є однією з найбільш поширених підстав для повернення справи на додаткове розслідування.
Для захисту життя, житла, здоров'я та майна осіб, які беруть участь у провадженні по кримінальній справі, якщо шляхом погрози або інших протиправних посягань щодо них робляться спроби негативного впливу, на органи дізнання покладається задача забезпечення її особистої, а також членів їх сімей та близьких родичів, безпеки.
Для захисту життя, житла, здоров'я та майна осіб, які приймають участь у провадженні по кримінальній справі, орган дізнання зобов'язаний у випадках, коли шляхом погроз або інших протиправних дій робляться спроби вплинути на них або їх близьких родичів і перешкодити виконанню завдань судочинства, прийняти рішення (відповідну постанову) про застосування заходів безпеки, здійснення яких покладається законом на спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ або служби безпеки.
Крім того, завдання дізнання охоплюють забезпечення виконання рішень, які приймаються органом дізнання під час розслідування, а також забезпечення виконання вироку у тих випадках, коли орган дізнання застосовує запобіжний захід до підозрюваного або накладає арешт на його майно, яке може бути конфісковане за вироком суду.
3. СЛІДЧІ ДІЇ НА ЕТАПІ ПРОВАДЖЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
Одним із етапів здійснення судочинства у кримінальних справах є провадження досудового розслідування.
Процес розслідування кримінальної справи на цьому етапі переслідує забезпечення виконання завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК України), які полягають у охороні прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, швидкому і повному розкритті злочинів, викритті винних, забезпеченні правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Розслідування кримінальної справи також, відповідно до вимог ст. 22 КПК України, повинно бути всебічним, повним і об'єктивним.
Своєрідним інструментом для забезпечення цих вимог Закону при розслідуванні кримінальної справи є слідчі дії.
Розслідуючи кримінальну справу, слідчий і дізнавач може і повинен проводити дії та приймати рішення. Не дивлячись на їх різноманітність, виконання конкретних завдань, що виконує, або хоче виконати слідчий та дізнавач, всі ці дії і рішення повинні бути передбачені або обумовлені кримінально-процесуальним законом.
Усі процесуальні дії незалежно від їх безпосередніх завдань направлені на всебічне, повне та об'єктивне і розслідування кримінальної справи. Тут напрошується висновок про те, що усі дії та рішення слідчого і дізнавача можна кваліфікувати як слідчі дії.
Найбільш поширеною є позиція, згідно якої слідчими діями повинні вважатися процесуальні дії, які регламентовані законом і направлені на збирання (виявлення, фіксацію) та перевірку доказів.
Якщо слідчі дії виконуються хоча і в процесі розслідування кримінальної справи, але при цьому порушено порядок, передбачений кримінально-процесуальним законом, то їх уже не можна визнати засобами збирання та перевірки доказів. Так само не можна їх визнати такими, якщо вони проведені до порушення кримінальної справи, не у зв'язку із розслідуванням цієї кримінальної справи, хоча б і були оформлені належним чином.
Наприклад, якщо слідчий по просьбі чи під тиском оперативних служб у процесі розслідування кримінальної справи буде проводити слідчі дії (допити, обшуки, арешт поштово-телеграфної кореспонденції тощо) відносно осіб, які ніякого відношення до цієї справи не мають, а перевіряються оперативними службами на інших підставах, то ці дії ніяк не можуть бути визнані слідчими.
Отже, будь-яка слідча дія може бути проведена за рішенням слідчого (начальника слідчого відділу, прокурора), дізнавача лише після порушення кримінальної справи (крім огляду місця події); тільки у зв'язку з розслідуванням цієї кримінальної справи; вона повинна бути передбачена кримінально-процесуальним законом і регламентований порядок її провадження; відповідним чином оформлена.
Провадження слідчих дій допустимо тільки при наявності правових і фактичних підстав.
Правові підстави можна визначити як передбачені кримінально процесуальним законом умови, які дають слідчому і дізнавачу право провести конкретну слідчу дію.
Фактичні підстави це наявність конкретних даних, що вимагають від слідчого, дізнавача, диктують їм необхідність провести саме цю слідчу дію для встановлення істини у кримінальній справі.
Мета провадження кожної слідчої дії, прямо передбачена у відповідних нормах КПК України.
Всі рішення у кримінальній справі (крім рішень, де потрібна санкція, згода, затвердження прокурора) приймає дізнавач чи слідчий самостійно, і несе за їх правомірність відповідальність.
Чимало слідчих дій провадяться із застосуванням засобів процесуального примусу, втручанням в особисті, майнові права громадян, підприємств, установ і організацій. Отже рішення про їх провадження повинно бути обгрунтованим і законним. Якщо слідчою дією не вдалося досягти поставленої мети, все-рівно абсолютно всі процесуальні, документи, складені при її провадженні, повинні бути у кримінальній справі.
Ніхто із посадових осіб органу внутрішніх справ чи будь-якого відомства без доручення слідчого не мають права провадити слідчі дії у кримінальній справі, що знаходиться в його провадженні. Законом надано право провадження слідчих дій по будь-якій кримінальній справі тільки начальнику слідчого відділу та прокурору.
КПК України передбачено провадження таких слідчих дій:
- допит потерпілого, підозрюваного, свідка, обвинуваченого, експерта;
- затримання підозрюваного;
- очна ставка;
- пред'явлення для впізнання;
- освідування;
- відтворення обстановки та обставин події;
- огляд;
- ексгумація трупа;
- призначення експертизи;
- обшук;
- виїмка;
- накладення арешту на майно і поштово-телеграфну кореспонденцію;
- одержання зразків для експертною дослідження.
Зазвичай, закон не передбачає які слідчі дії, у якій послідовності повинні проводитись, та це і не можливо передбачити в законі. Все це визначається залежно від обставин вчинення злочину і вирішується слідчим, дізнавачем.
Як правило, обов'язковість слідчої дії прямо вказана у кримінально-процесуальному законі обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого; обов'язковий допит обвинуваченого у справі, яка передається прокурору з обвинувальним висновком.
Також закон пов'язує обов'язкове проведення деяких слідчих дій після попереднього прийняття процесуального рішення. Допит обвинуваченого проводиться не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.
Крім того, є ще випадки які можна віднести до обов'язкового провадження слідчих дій це письмові вказівки начальника слідчого відділу чи прокурора для слідчого або вказівки начальника органу дізнання чи прокурора для особи, яка провадить дізнання. ухвали суду про повернення справи на додаткове розслідування: клопотання обвинуваченого, захисника чи іншого учасника процесу, та й необхідність для самого слідчого чи дізнавача з'ясувати певні обставини через провадження конкретної слідчої дії.
Необов'язковість слідчої дії, як правило, визначається межами доказування у конкретній кримінальній справі. Якщо одні і ті ж обставини вчинення злочину одночасно спостерігали на стадіоні численні глядачі, то не обов'язково їх усіх допитувати. Проте якщо у слідчого чи дізнавача складається переконання, що слідчу дію можна провести, а можна і не проводити її обов'язково потрібно провести.
Якщо після провадження слідчої дії не в повній мірі досягнута поставлена мета, проводиться додаткова слідча дія (додатковий допит, додаткова експертиза).
Слідчі дії можуть бути первинними й повторними.
Повторні - це коли певна слідча дія провадиться знову у повному обсязі.
Крім того, слідчі дії поділяються на види за своєю процесуальною формою, передбаченою кримінально-процесуальним законом:
1) слідчі дії, що проводяться за постановою і без неї;
Наприклад, без постанови дізнавач провадить допити; очні ставки; пред'явлення для впізнання; затримання підозрюваного; відтворення обстановки та обставин події; обшук особи при її затриманні або взятті під варту, а також у випадку перебування її у приміщенні в якому проводиться обшук; огляди;
2) слідчі дії, що провадяться із санкції прокурора та без санкцій;
Згідно з вимогами КПК України із санкції прокурора провадяться обшуки, виїмка документів, що становлять державну таємницю, призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, тощо;
3) слідчі дії, що провадяться за участю понятих і без них.
Стаття 127 КПК України визначає вичерпний перелік слідчих дій, які обов'язково провадяться за участю понятих. Метою залучення понятих визначено засвідчення своїми підписами відповідності записів у протоколі виконаним діям. Важко з цим погодитись, оскільки у такий спосіб в законі закладена недовіра до порядності слідчого і працівника органу дізнання.
Незрозуміло тоді, чому законодавець припускаючи, що особи, які проводять попереднє розслідування у кримінальних справах, непорядні, не передбачив присутності понятих при всіх слідчих діях.
Залежно від мети, кожна конкретна слідча дія спрямована на збирання або перевірку доказів. Утім, в кожному випадку, залежно від обставин вчинення злочину і умов розслідування кримінальної справи, одні і ті ж слідчі дії можуть бути спрямовані як на збирання так і на перевірку уже зібраних.
Слідча дія повинна бути слідчим та дізнавачем належним чином оформлена. Про кожну слідчу дію складається протокол відповідно до вимог, передбачених у ст. 85 КПК України.
Важливою умовою є те, що слідчі дії у кримінальній справі можуть бути проведені тільки за час, що відводиться на досудове розслідування. Слідчий та дізнавач не вправі провадити слідчі дії після закінчення кримінальної справи, або її зупинення.
Викликає суперечки можливість провадження слідчих дій у кримінальній справі, де строк досудового розслідування закінчився і не продовжений відповідним прокурором. На практиці по таких справах дії провадяться і прокурорами та суддями сприймаються як такі, що мають доказове значення для встановлення істини.
Цю практику не можна визнати вірною й законною. Кримінально-процесуальний закон однією із обов'язкових умов здійснення кримінального судочинства передбачив процесуальні строки. Якщо якісь процесуальні дії, у тому числі і слідчі, провадяться за межами цих строків, то вони не можуть визнаватись законними як і ті, що провадяться до порушення кримінальної справи чи після її закінчення.
На досудовому слідстві слідчий є носієм владних повноважень, самостійно приймає рішення про провадження всіх процесуальних дій, на нього покладено провадження будь-яких слідчих дій, отже він є їх неодмінним учасником.
Ніхто із присутніх при провадженні слідчих дій, незалежно від посади, звання, досвіду не вправі втручатися у порядок їх проведення. Таке втручання свідчить тільки про відсутність елементарної культури виховання таких осіб.
За рішенням слідчого чи дізнавача, а також у випадках прямо передбачених законом, у проваджені слідчих дій можуть приймати участь підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок, перекладач, захисник, педагог, лікар, законний представник неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного), представник потерпілого, поняті, представники громадськості.
Перед початком провадження слідчої дії дізнавач зобов'язаний роз'яснити права та обов'язки учасникам слідчої дії, а також попередити про нерозголошення без його дозволу даних досудового розслідування, які їм стали відомі.
У необхідних випадках від них відбирається розписка з попередженням про кримінальну відповідальність за ст. 181 КК України.
Як правило, слідчі дії носять примусовий характер. Але незважаючи на це, при їх провадженні не допустимо зазіхати на честь і гідність особи, домагатися незаконними способами показань, наражати на небезпеку, посягати на майнові інтереси учасників слідчих дій.
КПК України передбачено застосування при розслідуванні кримінальної справи науково-технічних засобів, як організаційно-технічних, так і для виявлення та фіксації доказів.
Найчастіше науково-технічні засоби застосовуються при огляді місця події та речових доказів, проведенні експертиз, відтворенні обстановки та обставин події. Найбільш поширеними є застосування фото- та відеозйомки, звукозапису, кінозйомки. Із технічних засобів, що полегшують працю дізнавача, повсюдно застосовується машинопис, диктофон, комп'ютери. Науково-технічні засоби застосовуються дізнавачем як самостійно так і за допомогою спеціаліста, останнє на нашу думку є більш прийнятним.
На застосування науково-технічних засобів закон не вимагає згоди учасників слідчих дій. Але про таке застосування їх неодмінно потрібно попередити, щоб вони могли психологічно до цього підготуватися і потім вести себе природно, а також ознайомитися з результатами (прослухати фонограму чи переглянути відеозапис, кінофільм).
Про застосування науково-технічних засобів повинно бути детально вказано у протоколі слідчої дії, а матеріальні результати їх застосування (фотознімки, кінострічки, фонограма, й ін.) прилучаються до кримінальної справи після ознайомлення з ними учасників слідчої дії, як додатки до протоколу даної слідчої дії.
Загальними вимогами для допустимості застосування науково-технічних засобів є їх правомірність; застосування тільки уповноваженими на те особами; їх застосування повинно мати наукове обгрунтування; мають бути безпечними та відповідати етичним нормам.

ЗРАЗОК ПРОТОКОЛУ ОСВІДУВАННЯ, СКЛАДЕНОГО
ВІД ІМЕНІ ДІЗНАВАЧА

ПОСТАНОВА
про проведення освідування

м. Запоріжжя 28.11.2008 р.

Дізнавач Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій обл., старший лейтенант міліції Баглай О. Д., розглянувши матеріали кримінальної справи № 05-9644, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
11.11.2008 р. близько 19 год 30 хв у квартирі № 87 по вул. Українській, 12 у м. Запоріжжі Панасенко М. В. під час спільного вживання спиртних напоїв з Хромовим Г. Г. на грунті сварки, що виникла між ними, декілька разів ударив кулаком Хромова Г. Г. по голові, завдавши йому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Як повідомив Панасенко М. В., його дії були спровоковані тим, що Хромов Г. Г. першим декілька разів ударив його по тулубу, від чого в нього залишилися синці та садна.
Беручи до уваги необхідність виявлення та засвідчення наявності в підозрюваного Панасенка М. В. на тілі слідів злочину, а також те, що для цього необхідно провести судово-медичне освідування, керуючись статтями 130, 193 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:
1. Провести судово-медичне освідування підозрюваного Панасенка Миколи Віталійовича, 1967 р.н.
2. Проведення освідування доручити лікарям поліклініки № 17 Жовтневого району м. Запоріжжя.

Дізнавач
старший лейтенант міліції ______________________ О. Д. Баглай
(підпис)

Постанову мені оголошено _____________________ М. В. Панасенко
(підпис підозрюваного)

28.11.2008 р.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada/gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 16.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 07.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 16.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Джига М. В., Баулін О. В., Лук'янець С.І., Стаховський С. М. Провадження дізнання в Україні. - К.: МВС України, 1999. - 312 с.
6. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособие. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1987. - 320 с.
7. Крылов И. Ф., Бастрыкин А. И. Розыск, дознание, следствие: Учеб. пособие. - Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1984. - 298 с.
8. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 1120 с.