Кр КВАЛІФІКАЦІЯ ДІЯНЬ, ВЧИНЕНИХ ЗА ОБСТАВИН, ЩО УСУВАЮТЬ ЇХ ЗЛОЧИННІСТЬ

Контрольна робота

з дисципліни "Теоретичні основи кваліфікації злочинів"
на тему:
КВАЛІФІКАЦІЯ ДІЯНЬ, ВЧИНЕНИХ ЗА ОБСТАВИН, ЩО УСУВАЮТЬ ЇХ ЗЛОЧИННІСТЬ

ПЛАН

1. Кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають
їх злочинність 3
Задача №1 9
Задача №2 12
Список використаної літератури 16

1. КВАЛІФІКАЦІЯ ДІЯНЬ, ВЧИНЕНИХ ЗА ОБСТАВИН, ЩО УСУВАЮТЬ ЇХ ЗЛОЧИННІСТЬ
Обставини, що усувають злочинність діяння, – це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність, а у такий спосіб і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.
Схожість злочинів і діянь, вчинених за обставин, які усувають злочинність діяння, полягає лише у їх зовнішніх ознаках – ознаках об'єктивної сторони. Насамперед у заподіянні шкоди, яка водночас виступає наслідками відповідних злочинів.
У той же час, при вчиненні аналізованих діянь:
– не порушується об'єкт кримінально-правової охорони. Адже заподіяна шкода не виступає суспільно небезпечними наслідками. Відповідні ж суспільні відносини не порушуються, а інші об'єкти, навпаки, охороняються завдяки заподіянню шкоди в ході вчинення діянь, скоєних за обставин, які усувають їх злочинність;
– відсутня вина. Вина виражає негативне ставлення суб'єкта злочину до охоронюваних соціальних цінностей, усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння (при умислі), оцінку заподіюваних або можливих наслідків як суспільно небезпечних. Якщо ж діяння, вчиняється за обставин, що усувають їх злочинність, то особа переконана в правомірності й суспільній корисності (чи, принаймні, допустимості) заподіяння шкоди, не оцінює свою поведінку як протиправну і суспільно небезпечну.
У цілому викладене підтверджує положення про те, що діяння, вчинені за обставин, які виключають злочинність діяння, характеризуються відсутністю усіх ознак складу злочину.
За умови відсутності в КК окремих статей, які регламентують виключення злочинності діяння (Розділ VІІІ Загальної частини КК), скоєне слід було б оцінювати як незлочинне діяння, а його "незлочинність" базується на відсутності обов'язкових ознак складу злочину – тих, які відносяться до об'єкта та суб'єктивної сторони складу злочину.
Оскільки законодавець виділяє такого роду відсутність складу злочину в окремий інститут кримінального права, то це має враховуватися при кримінально-правовій кваліфікації.
Застосовуватися має не загальна норма, яка передбачає відсутність складу злочину як обставину, що виключає провадження у кримінальній справі, а спеціальні – ті, що регламентують окремі види обставин, які виключають злочинність діяння. І, навпаки, при відсутності спеціальної норми про конкретну обставину, яка виключає злочинність діяння, повинна застосовуватися вказана загальна норма.
З викладеного випливає важливий висновок, який має значення для кваліфікації діянь, вчинених за наявності обставин, які виключають злочинність діяння, проте прямо не передбачені в КК1 – вони повинні оцінюватися як діяння, вчинені за відсутності усіх ознак складу злочину.
У теорії кримінального права висловлюється думка, що діяння, які виключають злочинність діяння, включає:
1) обставини, передбачені Розділом VІІІ Загальної частини КК "Обставини, що виключають злочинність діяння";
2) обставини, що передбачені статтями Особливої частини КК і стосуються якогось одного виду злочину.
У юридичній літературі висловлюється думка, що до обставин, які виключають злочинність діяння, необхідно відносити:
– згоду потерпілого на заподіяння йому шкоди – чи не найбільш гостро це питання постає щодо еутаназії (позбавлення життя невиліковно хворих за їх згодою);
– реалізацію свого права, зокрема, знищення власного майна, заподіяння шкоди своєму здоров'ю;
– виконання професійних функцій (ампутуючи ногу, хірург вчиняє дії, які нагадують заподіяння тілесного ушкодження);
– виконання обов'язкового наказу. Так, здійснюючи привід свідка, міліціонер виконує дії, які за зовнішніми ознаками відповідають незаконному позбавленню волі.
Є достатні підстави вважати, що вказані випадки не належать до обставин, які виключають злочинність діяння. Вони не передбачені чинним законодавством, мають зовсім іншу юридичну природу.
Водночас, не можна не погодитися з тезою про те, що дії, вчинені за таких обставин, не мають зовнішньої подоби до злочину.
Саме зовнішня схожість – виконання діяння, яке відповідає тому, що вчиняється при злочині, настання наслідків – таких же, як і описані у статтях Особливої частини КК, – має місце. Від злочинів відповідні діяння відрізняються тим, що відсутні обов'язкові ознаки їх складів, перш за все, не порушується об'єкт кримінально-правової охорони, відсутня вина. Тому діяння, вчинені за наявності обставин, про які йдеться, треба оцінювати як такі, що вчинені за відсутності ознак складу злочину.
Для розкриття питання про поняття та види обставин, які усувають злочинність діяння, важливо провести їх класифікацію, що, своєю чергою, передбачає виділення критеріїв поділу таких обставин.
Теоретичне та практичне значення має виділення аналізованих обставин за такими підставами:
1) де вони передбачені. За цією підставою можуть бути виділені обставини, які передбачені:
– Кримінальним кодексом України;
– Конституцією України;
– міжнародно-правовими актами;
2) за соціальною оцінкою виділяються діяння:
– суспільно корисні;
– допустимі;
3) за зв'язком відповідних дінь з поведінкою інших осіб:
– пов'язані зі злочинною поведінкою інших осіб;
– не пов'язані зі злочинною поведінкою інших осіб.
Кваліфікація діянь, які виключають кримінальну відповідальність, повинна проходити у два етапи.
На першому встановлюється, чи передбачене це діяння кримінальним законом. Якщо не передбачене, то й виключати кримінальну відповідальність немає сенсу.
На другому ж етапі встановлюється відсутність в діянні суспільної небезпеки.
Деякі автори припускають, що таких етапів є більше [8, с. 504].
Адже кваліфікація аналізованих діянь має певні особливості. Вони обумовлені, зокрема тим, що:
– здійснюється кримінально-правова оцінка поведінки інших осіб, яка викликала вчинення діяння. Причому, в певних випадках констатується, що така поведінка, принаймні за зовнішніми ознаками, є злочинною;
– проводиться оцінка шкоди, заподіяної внаслідок вчинення діяння, за обставин, які усувають їх злочинність, тобто, констатується, що шкода, заподіяна за загальним правилом, становить собою ознаку певного злочину;
– визначається наявність або ж відсутність передбачених законом ознак, характерних для конкретної підстави, яка усуває злочинність діяння;
– результатом оцінки є висновок, що поведінка особи була правомірною, або ж, що діяння вчинене за відсутності обставин, які усувають його злочинність;
– здійснюється оцінка діяння, яке заподіяло шкоду, що перевищує допустиму.
У цілому можна зробити висновок, що кваліфікація діяння, вчиненого за обставин, які усувають його злочинність, складається з кримінально-правової оцінки:
1) підстав, наявність яких обумовлює право особи на відповідну поведінку (на заподіяння шкоди);
2) заподіяної шкоди;
3) діяння, яке визнається вчиненим за конкретною обставиною, що усуває його злочинність.
Незалежно від того, наявність якої саме обставини, що виключає злочинність діяння, констатовано у конкретному випадку, правові наслідки цього однакові – особа не підлягає кримінальній відповідальності, кримінальна справа не може бути порушена, а якщо наявність відповідних обставин виявлена в ході досудового слідства чи судового розгляду, то це є підставою для закриття кримінальної справи.
Тому може здатися, що встановлення конкретної обставини не має принципового значення, оскільки при будь-якій із них має прийматися однакове рішення. Проте це не так.
Точне визначення конкретної обставини, що виключає злочинність діяння, відіграє певну роль, оскільки від цього залежить вирішення низки правових питань:
1) про оцінку поведінки особи, яка викликала заподіяння шкоди. Якщо ця поведінка сама по собі є злочинною, то її слід притягати до кримінальної відповідальності;
2) правової оцінки поведінки особи, яка заподіяла шкоду. Умови правомірності заподіяння шкоди щодо різних обставин різні, і визнання наявності "не тієї обставини" може потягнути помилкове рішення щодо правомірності чи злочинності вчиненого діяння.
Крім того, одні обставини є більш сприятливими ("пільговими") для особи, яка заподіяла шкоду, порівняно з іншими;
3) визначення правових наслідків заподіяння шкоди при перевищенні її допустимих меж. Щодо окремих обставин КК передбачає пом'якшення відповідальності за заподіяння шкоди за наявності певних обставин, диференціює таку відповідальність.
Зокрема, перевищення меж необхідної оборони і заходів, необхідних для затримання злочинця, виділено в окремі статті Особливої частини КК; обмежується покарання, яке може бути призначене при вчиненні злочину в ході виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття організованої злочинної діяльності (ч. З ст. 43 КК); відповідні обставини враховуються як такі, що пом'якшують покарання (пп. 8, 9 ч. 1 ст. 66 КК);
4) різні цивільно-правові наслідки заподіяння шкоди за окремих видів обставин. Чинний Цивільний кодекс України передбачає, що шкода, заподіяна правомірними діями, відшкодовується лише у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (ч. 4 ст. 1166 ЦК). Відповідно до статей 1169, 1171 ЦК це має місце лише щодо шкоди, завданої в стані необхідної оборони без перевищення її меж; з врахуванням обставин, за яких була заподіяна шкода в стані крайньої необхідності, суд може звільнити від її відшкодування частково або в повному обсязі.
З викладеного випливає, що точне встановлення виду обставин, які виключають злочинність, конче необхідне, так само, як і точне встановлення статті Особливої частини КК, якою передбачений вчинений злочин.

Задача №1
За розпорядженням головного інженеру заводу Невесьолова була змонтована і запущена в експлуатацію без випробувань саморобна електропіч. За висновком технічного інспектора праці плавка в ній небезпечна для здоров'я плавильників, сплави розливаються вручну, відсутня місцева витяжна вентиляція, немає укриттів, сховищ та очищувальних споруджень. Крім того, до роботи були допущені плавильники, які не пройшли інструктаж та навчання з техніки безпеки, спецодяг й спецхарчування не видавалися.
Під час досудового слідства Невесьолов пояснив, що це робилось для виконання планових показників по валу й реалізації продукції, оскільки виробити основну продукцію в достатній кількості при наявному оснащенні неможливо. Він знав, що припустив деякі порушення безпеки праці, і все ж таки для користі справи пішов на виробничий ризик, оскільки цей вимушений засіб направлений виключно на виконання плану.
Кваліфікуйте дії винного.

Невесьолов винний у порушенні вимог законодавства про охорону праці (ч. 1 ст. 271 КК).
У КК злочин, який вчинив Невесьолов, визначено як "порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином-суб'єктом підприємницької діяльності, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого".
Основним безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують безпеку праці. Згідно зі стандартами безпека праці – це стан умов праці, при якому виключено вплив на працюючих небезпечних та шкідливих факторів виробництва.
Потерпілими від злочину можуть бути тільки особи, які мають постійний або тимчасовий зв'язок із виробництвом (плавильники), небезпечним для їх здоров'я.
Порушення вимог законодавства про охорону праці, що заподіяло шкоду життю або здоров'ю інших громадян, тягне відповідальність за статтями про злочини у сфері службової діяльності або проти життя і здоров'я особи.
Діяння визначено в ст. 271 КК як "порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці ...". Диспозиція цієї норми є бланкетною і відсилає до законодавчих та інших нормативно-правових актів (законів, указів, постанов, інструкцій, положень, норм, вказівок, стандартів). Ці акти встановлюють правила з охорони праці.
За характером вимог та їх галузевої спрямованості розрізняють загальні та спеціальні правила охорони праці.
До загальних належать правила, що регулюють питання охорони праці у всіх галузях виробництва. Це Закон України "Про охорону праці" від 14.04.1992 р., а також окремі правила державних міжгалузевих і галузевих актів, які містять вимоги безпеки для всіх галузей виробничої діяльності (наприклад вимога про проведення первинного інструктажу з техніки безпеки на робочому місці).
Спеціальні правила містять вимоги безпеки для однієї галузі або для однієї якоїсь роботи.
Порушення вимог про охорону праці найчастіше полягають у відсутності необхідного інструктажу або поверховому інструктажі з техніки безпеки, недостатньому нагляду за дотриманням правил охорони праці, неогородженні рухомих частин механізмів, незадовільному санітарно-гігієнічному стані виробничих приміщень і робочих місць, несправності робочого устаткування, інструментів та ін.
За частиною 1 ст. 271 КК наслідком злочину є "шкода здоров'ю потерпілого". Необхідно встановлювати причинний зв'язок між порушенням правил і цим наслідком.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується змішаною або необережною формами вини.
Суб'єкт злочину – службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності або громадянин – суб'єкт підприємницької діяльності.
За статтею 271 КК можуть відповідати лише ті службові особи, на яких законом або на підставі наказу, службової інструкції, спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов'язок з дотримання вимог про охорону праці на відповідній ділянці роботи або контроль за їх виконанням.
Ними можуть бути особи, які спеціально відповідають за забезпечення виробничо-технічної дисципліни на підприємствах чи на окремих його ділянках або керують виконанням тих чи інших робіт, але порушують при цьому вимоги з охорони праці.

Задаса №2
В аеропорту "Бориспіль" були затримані громадяни Азербайджану Г. і П., а також група із 22 громадян України, які мали намір вилетіти у Баку з метою взяти участь у бойових діях проти Вірменії на боці Азербайджану за матеріальну винагороду.
Г. і П. завербували цих осіб, купили для них білети на літак, видали їм матеріальну допомогу у розмірі 100 дол. США.
Кваліфікуйте дії Г. і П.

Дії Г. і П. кваліфікуються за ч. 1 ст. 447 КК – найманство, тобто вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у військових конфліктах чи діях.
Безпосереднім об'єктом злочину, вчиненого Г. і П., є мир між державами – Азербайджаном та Вірменією. Злочинні дії найманців завжди є втручанням у внутрішні справи іншої держави.
Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447 КК, характеризують альтернативні дії:
1) вербування найманців;
2) фінансування найманців;
3) матеріальне забезпечення найманців;
4) навчання найманців;
5) використання найманців у військових конфліктах чи діях.
Поняття найманця визначено у ст. 47 Додаткового протоколу 1 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у Міжнародній конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р.
Найманцем визнається за сукупністю ознак особа, яка:
1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення уряду чи інший підрив конституційного порядку держави або підрив її територіальної цілісності;
2) беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди;
3) не є громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;
4) не є постійним жителем на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії;
5) не належить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії;
6) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків.
Громадяни України у кількості 22 осіб були спеціально завербовані громадянами Азербайджану Г. і П. на території України з метою їх участі у бойових діях проти Вірменії з боку Азербайджану. Ці особи не є громадянами Вірменії, а також її постійними жителями, не належать до особового складу збройних сил Вірменії й не надіслані Україною для виконання офіційних обов'язків. Отже, вони очевидно підпадають під ознаки найманців.
Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє запрошення, умовляння і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 КК дій за матеріальну винагороду. Вербування є закінченим із моменту укладення відповідної угоди з найманцем.
Те, що громадяни Г. і. П. завербували групу громадян України із 22 осіб, випливає із фабули злочину.
Фінансування найманців полягає у забезпеченні їх грошовими коштами.
Г. і П. видали найманцям матеріальну допомогу у розмірі 100 дол. США.
Під матеріальним забезпеченням розуміється забезпечення найманців зброєю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв'язку та пересування, приміщеннями тощо.
В аеропорту Бориспіль Г. і П. купили для громадян України, які мали намір вилетіти в Баку з метою взяти участь у бойових діях проти Вірменії на боці Азербайджану, білети на літак.
Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або практичних занять з їх підготовки для вчинення зазначених у ст. 447 КК дій.
Використання найманців у військових конфліктах чи діях – це залучення до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.
Цей злочин вважається закінченим, якщо вчинено будь-яку із вищезазначених дій. Г. і. П. вчинили вербування найманців, їх фінансування й матеріальне забезпечення. Тобто злочин, вчинений ними, є закінченим.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, крім того, метою їх використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.
Суб'єкт злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.
У частині 2 ст. 447 КК передбачено відповідальність за участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав із метою одержання матеріальної винагороди.
Під збройними конфліктами інших держав слід розуміти збройні конфлікти міжнародного чи неміжнародного (внутрішнього) характеру.
Участь у збройних конфліктах інших держав означає фактичну безпосередню участь особи у воєнних діях у статусі найманця, наприклад, участь у спільній воєнній операції, керівництво боєм, індивідуальне виконання окремих воєнних завдань тощо. З моменту вчинення такої дії злочин вважається закінченим.
Суб'єктивна сторона злочину – прямий умисел, поєднаний із метою одержання матеріальної винагороди.
Суб'єкт злочину – особа, яка досягла 16-річного віку, і характеризується сукупністю вказаних вище ознак найманця.
Громадяни України, завербовані Г. і П., участі у бойових діях проти Вірменії на боці Азербайджану взяти не встигли, отже, відповідальності за ч. 2 ст. 447 КК не підлягають.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada/gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Благов Е. В. Квалификация преступлений (теория и практика). – М.: Университет, 2003. – 310 с.
4. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 642 с.
5. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2007. – 690 с.
6. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 320 с.
7. Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1984. – 256 с.
8. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.
10. Научно-методические основы квалификации преступлений: Учеб.-практ. пособие / Отв. ред. М. К. Кислицын. – М.: Изд-во Междунар. ин-та управления, 2001. – 148 с.