Кр КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ У СПІВУЧАСТІ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Теоретичні основи кваліфікації злочинів"
на тему:
КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ У СПІВУЧАСТІ

ПЛАН

1. Поняття співучасті у злочині та її ознаки 3
2. Злочини, при вчиненні яких співучасть не може мати місця 5
3. Загальні правила кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті 6
4. Кваліфікація співучасті з врахуванням виду співучасника 7
5. Кваліфікація співучасті з врахуванням її форми 12
Задача № 1 19
Задача № 2 21
Список використаної літератури 23


1. ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ ТА ЇЇ ОЗНАКИ
Поняття співучасті у злочині міститься у ст. 26 КК України: "співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину".
Порівняно з визначенням, яке було у законі раніше (ч. 1 ст. 19 КК України 1960 p.), його новизна полягає у такому:
1) додатково підкреслено, що співучасть можлива лише при вчиненні умисного злочину;
2) чітко визначено, що співучасть передбачає участь декількох суб'єктів злочину.
Конкретизуючи і розвиваючи законодавче визначення співучасті, у теорії кримінального права виділяють ознаки співучасті.
До об'єктивних ознак співучасті у злочині належать:
1) участь у вчиненні злочину декількох суб'єктів злочину. Це означає, що, принаймні, два учасники злочину наділені ознаками загального суб'єкта злочину – є особами фізичними, осудними, такими, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;
2) двома або більше суб'єктами виконується один і той же злочин. Тобто, кожен з учасників злочину вчиняє не окреме посягання, а єдине на всіх; виконання кількома особами окремих злочинів, навіть якщо вони збігаються у місці і часі, не є співучастю;
3) злочин вчиняється спільно. Лише взаємні погоджені зусилля співучасників призводять до вчинення злочину. Спільність вчинення злочину, своєю чергою, підтверджується такими ознаками:
– дії кожного із співучасників є взаємодоповнюючими. Лише завдяки поведінці кожного з учасників виконується посягання у цілому;
– наслідки злочину, вчиненого у співучасті, єдині для всіх співучасників. За спільний злочинний результат несе відповідальність кожен із співучасників;
– між дією або бездіяльністю кожного із співучасників, діяльністю виконавця злочину і наслідками злочину, вчиненого у співучасті, існує причинний зв'язок. Інакше кажучи, без поведінки окремих співучасників (організатора, підбурювача, пособника) не міг би вчинити посягання виконавець, а без його діяння не був би досягнутий спільний злочинний результат.
Відсутність спільності посягання, коли кожна особа діє не погоджено, не вносячи свій вклад у єдиний результат, коли злочин може бути вчинений незалежно від участі у ньому окремих осіб, свідчить про те, що має місце не співучасть в одному злочині, а вчинення декількох самостійних посягань або ж поведінка тих чи інших осіб не є злочинною.
Суб'єктивні ознаки співучасті випливають з того, що співучасть можлива лише при вчиненні умисних злочинів, і діяльність співучасників також має бути умисною. Тому загальне поняття умислу стосовно злочинів, що вчинюються у співучасті, має бути модифіковане, а самі ознаки умислу, а, отже, й суб'єктивні ознаки співучасті, полягають у такому:
1) кожен із співучасників усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності та дії чи бездіяльності інших співучасників;
2) кожен із співучасників передбачає суспільно небезпечні наслідки спільного посягання;
3) кожен із співучасників бажає або свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків спільного посягання;

2. ЗЛОЧИНИ, ПРИ ВЧИНЕННІ ЯКИХ СПІВУЧАСТЬ
НЕ МОЖЕ МАТИ МІСЦЯ
Виділення ознак співучасті дозволяє виявити й ті випадки, коли скоєння злочину декількома особами не є співучастю, і, відповідно, кожна особа відповідає за злочин, вчинений індивідуально. До них належать:
1) вчинення злочину лише однією дєліктоздатною особою. Співучасть у злочині передбачає поєднання волі і свідомості декількох осіб, кожна з яких підлягає кримінальній відповідальності. Кримінальний закон надає значення волевиявленню лише осіб, наділених ознаками суб'єкта злочину, які діють винно. Участь же у вчиненні злочину тільки однієї деліктоздатної особи із залученням неосудних, малолітніх, осіб, які діють без вини, не є співучастю. Разом з тим при кваліфікації дій винного слід враховувати, що об'єктивна сторона злочину виконувалася не однією особою;
2) спільне вчинення кількома особами необережного злочину. Неможливість співучасті у злочинах, які вчиняються з необережності, однозначно випливає з поняття співучасті, що міститься у ст. 26 КК України.
Наразі у теорії кримінального права належно обгрунтовано, що неможливою є:
– необережна співучасть у необережному злочині;
– умисна співучасть в необережному злочині;
– необережна співучасть в умисному злочині;
3) використання необережності іншої особи для вчинення злочину. При співучасті всі співучасники повинні діяти умисно. Тому відсутня співучасть у випадках використання для вчинення злочину необережності іншої особи.
Наприклад, сторож засинає під час чергування, а злодій, скориставшись цим, вчиняє крадіжку. Підстав вважати їх співучасниками крадіжки немає, оскільки кожний вчиняє окремі, не пов'язані між собою посягання (сторож – порушення обов'язків щодо охорони майна, а злодій – крадіжку чужого майна);
4) відсутність сумісності посягання – зв'язку між діями осіб, які вчиняють злочин. Якщо дії декількох осіб суто випадково збігаються у часі і місці, відсутнє об'єднання зусиль для вчинення єдиного злочину, то співучасті немає, кожен відповідає за своє посягання самостійно;
5) відсутність двостороннього суб'єктивного зв'язку між особами, з участю яких вчиняється злочин;
6) неможлива співучасть й у злочинах з подвійною формою вини, кваліфікованих за наслідками. У цих злочинах ставлення до основного (за іншою термінологією – проміжного) наслідку є умисним. У цілому такий злочин також визнається умисним, що і є підставою припустити можливість співучасті стосовно цих посягань. Разом з тим співучасть – це умисна участь у вчиненні умисного злочину. Суб'єктивні ознаки співучасті поширюються на умисне ставлення до посягання у цілому, яке виконується в результаті погодження дій всіх співучасників, включаючи і ставлення до наслідків спільно вчиненого злочину. Тобто, спільна участь можлива тільки щодо наслідків, які заподіюються умисно. Звідси випливає, що наслідки, заподіяні через необережність одного із співучасників, не можуть інкримінуватися іншим особам, які брали участь у злочині. Інакше це означатиме визнання співучасті у необережному злочині.
3. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ У СПІВУЧАСТІ
При кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, необхідно:
1) встановити, чи має місце співучасть;
2) визначити вид співучасті й встановити, кваліфікується вона з посиланням на ст. 27 КК України чи лише за статтею Особливої частини;
3) встановити вид співучасника і при необхідності здійснити посилання на ст. 27 КК України (та визначити частину цієї статті);
4) встановити форму співучасті та при необхідності здійснити посилання на ст. 28 КК України (та визначити частину цієї статті);
5) з'ясувати, який злочин вчинено співучасниками і якою статтею Особливої частини він передбачений;
6) визначити: всі співучасники відповідають за однією і тією ж статтею Особливої частини чи за різними; і якщо так, то за якими саме.
Діяння кожного із співучасників кваліфікуються окремо. До того ж самостійній кваліфікації підлягає кожний з вчинених у співучасті чи без неї злочинів.
4. КВАЛІФІКАЦІЯ СПІВУЧАСТІ З ВРАХУВАННЯМ ВИДУ СПІВУЧАСНИКА
Співучасники поділяються на види залежно від характеру виконуваних ролей. Своєю чергою, роль кожного співучасника й, отже, його вид визначаються з врахуванням тих дій, які вчиняє винний у ході злочинного посягання.
Чинне законодавство виділяє чотири види співучасників:
1) виконавець (співвиконавець) злочину;
2) підбурювач до злочину;
3) організатор злочину;
4) пособник злочину.
Поняття виконавця злочину наведене у ч. 2 ст. 27 КК України : виконавцем є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України.
У статтях Особливої частини КК України описаний злочин, вчинений виконавцем. Тому в його посяганні є всі ознаки відповідного складу злочину і воно за практикою, що склалася і яка підтримується більшістю теоретиків, кваліфікується лише за статтею Особливої частини, без посилання на ч. 2 ст. 27 КК України. Наразі такий підхід закріплений і у законі – в ч. 1 ст. 29 КК України.
Разом з тим, вказана позиція не може бути сприйнята однозначно. Вона бездоганна з точки зору підстав кримінальної відповідальності і водночас вразлива, оскільки не відображає факт вчинення злочину в співучасті, не характеризує роль конкретної особи у спільному злочині.
Кваліфікація дій виконавця лише за статтею Особливої частини не дозволяє відрізнити ситуацій вчинення злочину однією особою і у співучасті. Як правильно, зазначається у юридичній літературі, така кваліфікація дій виконавця приховує той факт, що злочин вчинив він не один, а у співучасті, що, крім виконавця, є хоча б ще один злочинець – організатор, підбурювач чи пособник або ж всі одразу. Крім того, важко зрозуміти, чому при співучасті (у вузькому розумінні слова) дії всіх співучасників кваліфікуються з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України, а виконавця – без такого посилання. Це непослідовно.
Тому видається за доцільне у випадках вчинення злочину з участю декількох осіб посилатися на відповідну частину ст. 27 КК України, у тому числі й при кваліфікації дій виконавця злочину. Лише при співучасті особливого роду таке посилання видається зайвим, оскільки факт наявності декількох учасників посягання відображений у статті Особливої частини. Крім того, кваліфікація таких випадків тільки за статтею Особливої частини КК України обумовлена тим, що та сама ознака злочину не може двічі враховуватися при кваліфікації та при призначенні покарання.
У слідчо-прокурорській та судовій практиці і кримінально-правовій теорії усталилася думка, згідно з якою посягання співвиконавця злочину кваліфікують лише за статтею Особливої частини. Закріплений відповідний підхід і у ч. 1 ст. 29 КК України. З такою позицією погодитися, тим більш, важко. Крім аргументів, висловлених з приводу кваліфікації дій виконавця злочину, вчиненого у співучасті, важливими видаються такі міркування.
У діянні співвиконавців, які виконують лише частину об'єктивної сторони посягання, відсутні всі ознаки складу злочину. Такий склад вони виконують лише завдяки сумісній діяльності з іншими співвиконавцями. Відсутні ознаки складу злочину слід було б "заміщати" посиланням на відповідну норму Загальної частини. Тому діяння співвиконавців злочину належить кваліфікувати з посиланням на ч. 2 ст. 27 КК України.
Кваліфікація дій організатора, підбурювача, пособника злочину зазвичай не викликає особливих проблем, коли ці співучасники виступають "у чистому вигляді", тобто виконують лише одну якусь з вказаних ролей. При цьому вони не вчиняють дій, встановлених диспозицією статті Особливої частини, їх діяльність передбачена сукупністю положень, що містяться у відповідній частині ст. 27 КК України та статті Особливої частини. Склад злочину в посяганні організатора, підбурювача, пособника виконується завдяки спільній діяльності цих співучасників та виконавця. Тому, за загальним правилом, вказані співучасники несуть відповідальність за тією ж статтею Особливої частини, що й виконавець злочину.
Для точної вказівки на роль співучасника – організатора, підбурювача, пособника – у вчиненому злочині, при кваліфікації необхідно посилатися не просто на ст. 27 КК України, а й вказувати відповідну частину цієї статті – ч. З, ч. 4 або ч. 5.
Відповідно до поняття, наведеного у ч. 4 ст. 27 КК України, підмовником є особа, яка схилила до вчинення злочину.
Зазвичай підмовляють особу, яка виступає виконавцем злочину. Проте підмовляти можна і до організації злочину, пособництва у ньому. Не виключене й підбурювання до підбурювання, яке ще можна іменувати опосередкованим підбурюванням.
У юридичній літературі вказують, що підбурювання до підбурювання повинно кваліфікуватися, як підбурювання; підбурювання до пособництва – як пособництво. Така пропозиція є суперечливою. При кваліфікації опосередкованого підбурювання слід виходити не з тієї ролі, яку повинна виконувати і виконує особа, яку підмовили до вчинення злочину, а враховувати суть дій самого підбурювача. У ч. 4 ст. 27 КК України йдеться про схилення до вчинення злочину. Злочином є посягання будь-кого із співучасників. Відповідно, підбурювання має місце незалежно від ролі у злочині особи, яку підбурювач схилив до участі у злочині. Тому підбурювання до підбурювання, підбурювання до організації злочину, підбурювання до пособництва у злочині слід кваліфікувати як будь-яке підбурювання – за ч. 4 ст. 27 та відповідною статтею Особливої частини КК України.
В Особливій частині кримінального законодавства є низка статей, що передбачають діяльність організаторів, підбурювачів, пособників як окремі злочини. Наприклад, ч. 1 ст. 447 КК України "Найманство" передбачає відповідальність за вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання, використання найманців.
Вказані дії за своїм змістом є діями, які вчиняють підбурювач до злочину, його організатор, пособник. За відсутності у кримінальному законодавстві норми, передбаченої ч. 1 ст. 447 КК України, відповідні посягання кваліфікувалися б (за наявності всіх необхідних ознак), як співучасть у злочині, відповідальність за який встановлена ч. 2 ст. 447 КК України. Будучи прямо вказаними у диспозиції статті Особливої частини, такі дії є ознакою об'єктивної сторони злочину. Особа, яка їх виконує, виступає як виконавець злочину.
Організаторські, підбурювальні, пособницькі дії, що передбачені диспозицією статті Особливої частини КК України, кваліфікуються лише за цією статтею без посилання на відповідну частину cт. 27 КК України як посягання виконавця злочину. Той же факт, що злочин вчиняється не однією особою, відображений у формулюванні диспозиції статті, яка передбачає таку співучасть особливого роду.
Чинне законодавство передбачає випадки, коли злочини можуть вчинятися лише за співучасті. При цьому посягання кожного зі співучасників передбачається самостійною кримінально-правовою нормою.
Типовим прикладом є одержання-давання хабара. Необхідний характер співучасті полягає у тому, що одна особа не може вчинити злочин, принаймні, закінчене посягання. Лише злочинна діяльність кожного окремого співучасника дозволяє іншому виконати свій злочин. Так, без діяльності хабародавця немає одержання хабара, і, навпаки, якщо немає особи, яка повинна одержати хабар, то відсутнє і давання хабара.
На відміну від співучасті у вузькому розумінні слова, коли діяльність співучасників спрямована на те, щоб викликати чи забезпечити відповідні дії виконавця, при необхідній співучасті кожна з осіб виступає як виконавець свого власного злочину. Тобто, при необхідній співучасті не діяльність декількох осіб утворює один злочин, а кілька злочинів (кожний з яких, у свою чергу, вчиняється одноособово або у співучасті) утворюють необхідну співучасть.
Для злочинів, які утворюють необхідну співучасть, характерна наявність спільних ознак складу, зокрема, таких, як: об'єкт, предмет посягання. Неодмінна умова таких злочинів – єдність умислу осіб, які вчиняють відповідні посягання.
Таким чином, можуть бути сформульовані загальні правила кваліфікації необхідної співучасті:
– посягання кваліфікуються за статтями, що передбачають необхідну співучасть у злочинах, якщо встановлені всі ознаки кожного із злочинів, які утворюють таку співучасть;
– відсутність спільних ознак вчинюваних злочинів означає, що скоєне не може бути кваліфіковане за статтями, які передбачають необхідну співучасть.
5. КВАЛІФІКАЦІЯ СПІВУЧАСТІ З ВРАХУВАННЯМ ЇЇ ФОРМИ
Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб у чинному кримінальному законодавстві розглядається як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів. Вона передбачена у декількох десятках статей Особливої частини КК України. Чи не найбільш поширеними з таких злочинів є крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб. Разом з тим вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб можливе і щодо посягань, у диспозиції статті про який така ознака спеціально не передбачена (наприклад, при незаконному проведенні аборту).
Поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб викладене у ч. 2 ст. 28 КК України.
Кількісна ознака – вчинення декількома особами (двома і більше) – така ж, як і у групі, що діє без попередньої змови. Водночас, характер дій учасників описаний дещо по-іншому. Привертає увагу те, що на відміну від простої групи для цього виду групи притаманне:
1) спільне вчинення злочину (а не участь у скоєнні злочину);
2) відсутність вказівки на те, що учасники є виконавцями;
3) наявність змови про спільне вчинення злочину заздалегідь, тобто до початку злочину.
Наявність попередньої змови трансформує зміст поняття такої групи порівняно з простою групою (яка діє без попередньої змови). Вирішальним є те, що змова нівелює роль окремого учасника – кожний з тих, хто діє відповідно до змови, в інтересах групи, виконуючи певні функції в спільному посяганні, прирівнюється до виконавця, навіть і тоді, коли особисто не виконує об'єктивну сторону злочину. Інакше кажучи, в групі, яка вчиняє злочин за попередньою змовою, кожний її учасник відповідає як виконавець, незалежно від характеру виконуваної у спільному злочині ролі. Проте при цьому потрібно, щоб учасник групи, діючи відповідно до змови, принаймні, перебував на місці вчинення злочину, надавав сприяння іншим членам групи.
Кваліфікація злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, проводиться з врахуванням того, як сформульована стаття Особливої частини КК. Вона повинна відображати те, що злочин вчинений при відповідній формі співучасті, диференціювати учасників групи та інших осіб.
При цьому можливі такі варіанти:
1) у диспозиції статті передбачене вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (тобто, ця форма співучасті виступає як співучасть особливого роду) – діяння учасників групи кваліфікуються лише за відповідною частиною статті Особливої частини КК, без посилання на статті Загальної частини. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується з посиланням на ч. ч. З, 4, 5 ст. 27 КК України;
2) у диспозиції статті вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб не передбачене (тобто, має місце співучасть у власному розумінні слова). Тоді діяння учасників групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 28 КК України і статтею Особливої частини КК України, яка передбачає вчинений такою групою злочин. Участь у вчиненні цього злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується з посиланням на чч. З, 4, 5 ст. 27, ч. 2 cт. 28 КК України;
3) у диспозиції статті передбачена більш висока форма співучасті – вчинення злочину організованою групою; вчинення ж злочину групою осіб даною статтею не передбачається. В такому випадку скоєне учасниками групи кваліфікується як вид злочину, вчиненого однією особою, з посиланням на ч. 2 ст. 28 КК України. Участь у вчиненні злочину осіб, які не є учасниками групи, кваліфікується з посиланням на ч. ч. З, 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28 КК України і статтю Особливої частини про відповідний вид злочину, вчинений однією особою.
Чинне кримінальне законодавство передбачає скоєння злочину організованою групою як кваліфікуючу ознаку цілого ряду злочинів.
Причому характерним є розширення застосування у законі цієї ознаки, починаючи з кінця 80-х p.p. XX ст., коли існування організованої злочинності почало усвідомлюватися громадськістю і визнаватися у теорії, правозастосуванні та правотворчій практиці як фактор, що у значному ступені визначає сучасну криміногенну обстановку.
Вчинення злочину організованою групою наразіі є ознакою злочинів, передбачених у 33 статтях Особливої частини КК України (у КК 1960 р. таких випадків було 17). Ця ознака дозволяє врахувати підвищену суспільну небезпеку відповідних посягань, адекватно оцінити діяння тих учасників організованої групи, які безпосередньо не виконували об'єктивну сторону злочину.
Наявність організованої групи свідчить про більший ступінь згуртованості співучасників. Внаслідок цього при кваліфікації на перше місце виходить не індивідуальна роль кожного учасника у посяганні, характер виконуваних ним дій, а сама участь у групі, яка вчиняє злочин.
Вчинення злочину в складі організованої групи оцінюється як скоєння злочину такою групою. Організована група виступає як колективний виконавець злочину, а кожний з її учасників також прирівнюється до виконавця, незалежно від того: він особисто виконує об'єктивну сторону злочину чи за завданням інших учасників організованої групи здійснює інші функції. Тому кожний учасник організованої групи несе відповідальність за всі злочини, вчинені такою групою з будь-якою його участю, кожному учаснику інкримінується спільний злочинний результат, якого досягла група.
Причому викладені вище положення належить враховувати при кваліфікації злочинів, вчинених організованою групою, як у тих випадках, коли ця ознака передбачена диспозицією статті Особливої частини, так і тоді, коли законодавець не передбачає вчинення злочину організованою групою як ознаку основного чи кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину.
В останньому випадку не посилюється відповідальність з врахуванням організованого характеру злочинної діяльності, але це впливає на оцінку дій всіх учасників групи як дій виконавців, що відповідають за спільний злочинний результат. Інколи це не враховується у правозастосовній практиці.
У тому випадку, коли саме по собі створення організованої групи передбачено у КК як окремий вид злочину, то вчинення злочину в складі такої групи потребує додаткової кваліфікації.
Мета створення і суть існування злочинної організації – вчинення злочинів. Тому одним із питань, яке виникає у ході розслідування і судового розгляду справ про діяльність таких угрупувань, є питання про кримінально-правову оцінку окремих злочинів, які вчиняються у їх складі учасниками цих організацій чи іншими особами.
З цього приводу в теорії кримінального права та на практиці панує позиція, відповідно до якої норми про відповідальність за діяльність злочинних організацій (їх організацію, участь у таких організаціях, участь у окремих посяганнях, вчинюваних цими організаціями) охоплюють і всі злочини, вчинені у їх складі. Лише більш небезпечні злочини (зокрема, умисне вбивство при кваліфікуючих ознаках) мають кваліфікуватися за сукупністю.
Злочини, вчинені в складі злочинної організації, необхідно кваліфікувати самостійно, за сукупністю зі статтями, які передбачають відповідальність за створення злочинних організацій, участь у них чи у скоєних ними злочинах. На його користь можна навести такі аргументи:
1) відоме положення, що стосовно злочинних організацій відповідальність настає не лише за дії осіб, які зорганізувалися, а й за саму організацію для дії, лежить в основі того, що відповідні злочини вважаються закінченими з моменту дій, спрямованих на створення організації чи вступу до неї. Визнання злочину закінченим означає, що всі діяння, вчинені після закінчення даного злочину, не охоплюються його складом і повинні отримати самостійну кримінально-правову оцінку. Тому участь у складі злочинної організації у певному злочині не охоплюється нормами, які передбачають відповідальність за їх створення, участь у такій організації;
2) невідворотність кримінальної відповідальності, повнота кримінально-правової кваліфікації вимагають, щоб оцінці підлягали всі злочинні діяння, а не лише якась їх частина. Виходячи з цього, можна твердити, що не можна обмежуватися інкримінуванням лише створення організації, участі у ній і залишати поза увагою наступні злочинні дії;
3) індивідуалізація відповідальності передбачає, що різну кримінально-правову оцінку повинні отримати посягання тих осіб, котрі обмежилися лише організацією чи вступом до злочинного співтовариства, і тих, які у її складі вчиняли злочини. Необхідно індивідуалізувати також відповідальність окремих учасників злочинної організації з врахуванням характеру та активності їх діяльності, тобто кількості та видів вчинених злочинних посягань. Це також вимагає окремої кваліфікації не лише дій, спрямованих на створення організації чи вступ до неї, а й злочинів, вчинених у її складі;
4) кваліфікація злочинів, вчинених в складі злочинної організації, за сукупністю зі статтями, які передбачають відповідальність за їх створення чи участь, випливає з вимог ст. 30 КК України. Вказівка нате, що організатор підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом, а інші учасники – за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, може бути реалізована лише за умови, що такі злочини будуть кваліфіковані окремо;
5) злочини, що полягають у створенні чи участі у злочинній організації, з одного боку, та які вчиняються в складі такої організації, з другого, – зазвичай посягають на різні родові та безпосередні об'єкти;
6) співвідношення санкцій, встановлених за організацію злочинних співтовариств та участь у них, із санкціями статей, які передбачають посягання, що зазвичай вчиняються у складі злочинних організацій (тілесні ушкодження, збройний опір владі, розбій), свідчить, що диспозиції статей про відповідальність за організовану злочинну діяльність не охоплюють злочинів, вчинених у ході "функціонування" найбільш організованої форми співучасті. Кваліфікація аналізованих посягань лише за статтями про створення злочинної організації чи участь у ній призведе до юридично абсурдного становища, коли певні злочини, вчинені "одноосібно", каратимуться тяжче, ніж посягання, скоєні у складі злочинної організації;
7) положення про звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації при позитивній посткримінальній поведінці, встановлене ч. 2 ст. 255 КК України, передбачає таке звільнення лише щодо участі в організації чи участі у злочинах, вчинюваних цією організацією. Немає жодних підстав вважати, що рядові учасники злочинних організацій або ж особи, які брали участь в окремих їх злочинах, підлягають звільненню також за всі посягання, вчинені у складі такої організації (включаючи вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, розбої, вимагання). З цього випливає, що самі такі злочини не охоплюються даною статтею Особливої частини КК України.
Таким чином, можна стверджувати, що самостійна кваліфікація окремих злочинів, вчинених у складі злочинних організацій, визнання наявності в аналізованих ситуаціях сукупності злочинів базується на принципах кримінально-правової кваліфікації, дозволяє досягти завдань кримінального закону.


Задача № 1
Під час митного контролю при в'їзді в Україну у громадянина України Н. були вилучені речовини, на які спеціально видресируваний службовий собака відреагував як на наркотичні засоби.
В ході дізнання Н. пояснив, що він дійсно намагався ввезти в Україну колекцію речовин, яка була зібрана ним під час зарубіжних подорожей. Цю колекцію, зокрема, складали листя коки, гриб нонда, бетель, що добувається із горіху арекової пальми, пітьюрі – рослина сімейства пасленовнх, сім'я чагарнака джеймстаун, кактус пеотль та інші зразки флори, що використовуються у різних народів світу як збуджуючі засоби. За висновком експертизи всі предмети колекції були визнані наркотичними засобами, але розміри їх не були визнані великими.
Дайте правову оцінку діям Н.

Н. вчинив злочин, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 305 КК України: контрабанда наркотичних засобів, тобто їх переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.
До такого висновку наводить факт про те, що колекція, яку переміщував через кордон Н., не була заявлена як така, що складається із рослин, що вміщують наркотичні речовини, про що Н. було відомо. Отже, Н. свідомо, можливо, з розрахунком на те, що призначення рослин не є відомим митним органам й не буде з'ясовано при перетинанні кордону, вчинив зазначене діяння.
За своєю конструкцією злочин, передбачений ч. 1 ст. 305 КК України, належить до злочинів з формальним складом.
Він є закінченим із моменту фактичного незаконного переміщення через кордон наркотичних засобів. Отже, Н. вчинив закінчений злочин.
Кримінальна відповідальність настає за сам факт незаконного переміщення цих предметів через кордон, незалежно від того, чи зміг винний розпорядитися ними чи ні.
З об'єктивної сторони контрабанда вчиняється у формі прямого умислу, за якого особа усвідомлює не тільки факт переміщення предмета злочину через митний кордон, а й бажає цього.
Мотиви контрабанди можуть бути різними й на кваліфікацію не впливають. Найчастіше контрабанда здійснюється з користі, для наживи, передачі наркотиків іншим особам, з метою збуту тощо.
Суб'єкт цього злочину – будь-яка особа.


Задача № 2
Працівник секретаріату однієї з установ Піскарьова, одержуючи адресовані співробітникам листи, розкривала їх, знайомилась з їх змістом та передавала його, іноді у спотвореному вигляді, іншим колегам по роботі. Найбільш, з її точки зору, цікаві листи Піскарьова давала читати своїм подругам.
Кваліфікуйте дії винної.

Безпосереднім об'єктом злочину, що його вчинила П., є конституційне право громадян на таємницю листування. Це право закріплено в ст. 31 Конституції України.
Отже, Піскарьова вчинила злочин, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст 163 КК України: порушення таємниці листування, що передаються засобами зв'язку, вчинене службовою особою.
Предметом злочину є відомості, які містяться в кореспонденції громадян і становлять їх особисту таємницю.
Об'єктивна сторона злочину виражається у вчиненні незаконних дій, спрямованих на порушення таємниці кореспонденції, яка передається від однієї особи до іншої засобами зв'язку.
Під листуванням слід розуміти будь-які види кореспонденції: листи, посилки, бандеролі тощо, що надаються установами зв'язку громадянам або юридичним особам.
Під іншою кореспонденцією слід розуміти інші види повідомлень, наприклад, отримані по телетайпу, факсу тощо.
Інформацією, що містить таємницю, слід вважати таку, яку адресат або джерело інформації не бажають доводити до відома інших осіб.
Незаконність дій із порушення таємниці листування має місце за відсутності згоди особи на ознайомлення з її кореспонденцією або за порушення встановленого законом порядку, що допускає як виняток можливість ознайомлення зі змістом кореспонденції або переговорів громадян.
Зокрема, відповідно до ст. 31 Конституції України таке ознайомлення може здійснюватися тільки за постановою суду у випадках, вказаних у законі, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати таку інформацію неможливо.
Цей злочин вважається закінченим із моменту ознайомлення третьої особи зі змістом листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції громадян.
Суб'єктивна сторона цього злочину – прямий умисел.
Суб'єкт злочину – службова особа.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 16.02.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-25 в ред. від 10.03.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
4. Герцензон А. А. Квалификация преступлений. – М.: Госюриздат, 1947. – 146 с.
5. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 642 с.
6. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 320 с.
7. Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1984. – 256 с.
8. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.
10. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – К.: Юринком Интер, 1995. – 290 с.