Кр ОФОРМЛЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗВУКО-, ВІДЕОЗАПИСУ ПРИ ПРОВЕДЕННІ СЛІДЧОЇ ДІЇ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Процесуальні акти досудового розслідування"

на тему: ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗВУКО-, ВІДЕОЗАПИСУ ПРИ ПРОВЕДЕННІ СЛІДЧОЇ ДІЇ

 

ПЛАН

 

 1. Процесуальне оформлення застосування звуко-, 

відеозапису при проведенні слідчої дії 3

 2. Задача 10

 Список використаної літератури 13

 

1. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗВУКО-, ВІДЕОЗАПИСУ ПРИ ПРОВЕДЕННІ СЛІДЧОЇ ДІЇ

 Обов'язковим способом фіксації огляду місця події та інших слідчих дій є складання протоколу (ст. 84 КПК України). Інші способи фіксації з допомогою технічних засобів застосовуються на розсуд особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду), а отримані її результати виступають додатками до протоколу слідчої чи судової дії.

 Фотографування, кінозйомка, звукозапис та інші засоби фіксації не можуть замінити собою протокол. Більш того, протокол є правовою підставою застосування інших факультативних засобів: при відсутності протоколу додатки до нього втрачають доказове значення.

 Таке особливе місце протоколу серед інших способів фіксації пояснюється рядом його властивостей.

 Протокол дає можливість відображення повідомлень, матеріальних предметів, а також процесів незалежно від тривалості останніх, не вимагає для виготовлення складних технічних засобів, в достатньому ступені захищений від спотворення, вільний від надмірної інформації.

 З цих причин лише протокол здатний засвідчити дотримання всіх вимог закону, що визначають процесуальну форму слідчої дії від її початку і до фіксації отриманих результатів.

 Порядок складання протоколу слідчої дії докладно врегульований кримінально-процесуальним законом (ст. ст. 84, 85, 145, 146, 170, 174-176, 18, 194-195 КПК України).

 Кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість використання кінозйомки і відеозапису при проведенні різних слідчих дій (ст. 852 КПК України).

 Відеодокумент – це завжди носій певної інформації, джерело доказів за кримінальною справою.

 Відеозапис використовується у тих випадках, коли необхідно зафіксувати певні факти, динамічну картину події, взаємозв'язок тих чи інших предметів і слідів, складну обстановку місця події. Відеозйомка може застосовуватися для фіксації будь-якої слідчої дії цілком або окремих її елементів.

 Відеозапис у розслідуванні злочинів має такі переваги:

 1) дає змогу одночасно фіксувати звук і зображення на магнітній стрічці та візуально контролювати якість запису;

 2) містить інформацію про динамічність події, розвиток тієї чи іншої дії або явища;

 3) не потребує лабораторного опрацювання відзнятого матеріалу;

 4) дає можливість багаторазово використовувати відеострічку для запису.

 Відеозапис являє собою систему видів, методів і прийомів зйомки, які застосовуються при проведенні слідчих і судових дій, оперативно-розшукових заходів і судових експертиз з метою розслідування злочинів і надання суду наочного доказового матеріалу.

 Застосування відеозапису повинно забезпечити найбільш точну і повну фіксацію фактів, що мають доказове значення. Відеозйомка не підміняє фотографію, а доповнює її, дозволяє фіксувати об'єкти не лише в статиці, а й у динаміці.

 Відеозйомка при проведенні слідчих дій передбачає використання певних видів, методів і прийомів зйомки. Так, різновидами відеозйомки є орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомки. Відеозапис рекомендується проводити в послідовності, у якій здійснюється слідча дія. Визначення послідовності зйомки є необхідною передумовою для одержання загального уявлення про подію.

 Використання традиційних видів зйомок на місці події (орієнтуючої, оглядової, вузлової і детальної) під час відеозапису набуває специфічного забарвлення. Зокрема, при орієнтуючій відеозйомці центральний об'єкт шляхом плавного переходу від дальнього плану може бути виконаний великим планом, у зв’язку з чим орієнтуюча композиція стає більш інформативною. При оглядовій зйомці можна зафіксувати загальну обстановку та її окремі елементи в просторовій орієнтації та існуючій послідовності.

 Особливості відеозйомки пов'язані з видом слідчої дії, під час якої вона здійснюється. У слідчій практиці відеозйомка зазвичай застосовується:

 1) у процесі перевірки показань на місці;

 2) при проваденні слідчого експерименту;

 3) при пред'явленні для впізнання;

 4) під час огляду місця події;

 5) при огляді трупа;

 6) на допитах і очних ставках.

 У певних випадках відеозапис є найбільш ефективним засобом при проведенні слідчих дій. Так, відеозйомка доцільна при оглядах місць подій у справах про підпали і пожежі, при порушеннях правил безпеки праці, при аваріях на залізничному транспорті, авіакатастрофах, дорожньо-транспортних подіях та ін.

 Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після проведення зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони повинні демонструватися всім учасникам слідчої дії (підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу тощо). Про це складається окремий протокол.

 Відеофільм, що знімається під час слідчої дії, повинен містити пояснення у вигляді титрів або дикторського тексту. Титри за своїм змістом й призначенням поділяються на дві групи:

 1) титри, що засвідчують приналежність фільму до конкретної кримінальної справи (на початку фільму вказується, по якій справі, при проведенні якої слідчої дії він знімається, місце й дата зйомки);

 2) титри, що коментують епізоди фільму (вони записуються на магнітну доріжку плівки озвученого фільму або знімаються після проведення слідчої дії й включаються у фільм при його монтажі).

 При відеозаписі допиту, слідчого експерименту, перевірки показань на місці фіксуванню підлягає вся слідча дія від початку й до кінця. При цьому фільм компонується із трьох послідовних частин: вступної, основний і заключної.

 У вступній частині відбиваються дії з моменту, коли слідчий, виконуючи процесуальні формальності, називає свою посаду, прізвище, вказує, по якій справі провадиться слідча дія, називає місце й час її проведення, учасників, роз'яснює їм їх права й обов'язки, здійснює інші дії, передбачені КПК України.

 В основній частині відеофільму фіксується хід слідчої дії із синхронним звукозаписом діалогів її учасників.

 Заключна частина відеофільму знімається після демонстрації учасникам слідчої дії вступної і основної його частин. У кадрах, знятих середнім і великим планами, фіксується опитування слідчим учасників слідчої дії про те, чи відповідає відтворений відеозапис змісту та результатам слідчої дії.

 Завершується фільм відповідями на поставлені питання й повідомленням слідчого про час закінчення слідчої дії.

 Для зручності демонстрації відеофільму він повинен мати початкові й кінцеві ракорди (чисті ділянки плівки). На початковому ракорді проводиться стартова риса – початок демонстрації й робиться пояснювальний напис: по якій справі, при проведенні якої слідчої дії знятий фільм, метраж плівки, кількість змонтованих кадрів на ній.

 Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, при проведенні очної ставки, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування.

 Якщо слідча дія буде проводитися із застосуванням звукозапису, про це повідомляються всі учасники цієї слідчої дії до її початку.

 Фонограма повинна відбивати весь хід слідчої дії та містити такі відомості:

 – місце і дата проведення слідчої дії;

 – посади і прізвища осіб, що проводять дію;

 – прізвища осіб, які брали участь в її проведенні, адреси цих осіб;

 – роз'яснення їх прав та обов'язків;

 – зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення;

 – всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

 З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовано заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених ст. ст. 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 КПК України, обмежуються відомості про особу, взяту під захист згідно зі ст. 523 КПК України.

 Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється.

 Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється перед всіма її учасниками. Висловлені ними зауваження про організацію і порядок проведення слідчої дії, а також доповнення до звукозапису заносяться на фонограму.

 У протоколі повинно бути також зазначено:

 – про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії;

 – про технічні засоби та умови звукозапису;

 – про відтворення звукозапису учасника слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису.

 У разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії.

 Якщо особа, яка проводить дізнання – дізнавач, слідчий, прокурор – застосовує таку слідчу дію, як очна ставка, то відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу.

 По закінченні досудового розслідування, якщо застосовувався звукозапис при провадженні слідчих дій, обвинуваченому та його захиснику відтворюється звукозапис, а в разі клопотання – і іншим учасникам процесу: потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та ін.

 Фонограма слідчих дій в опечатаному вигляді зберігається при справі (ст. 85-1 КПК України).

 Згідно із Законом № 2533-ІІІ від 21.06.2001 р. КПК України доповнено новою нормою (ст. 87-1), згідно з якою можливе повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючої апаратури чи інших технічних засобів, яке здійснюється на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, в апеляційному суді або за ініціативою суду.

 Повне фіксування судового процесу здійснює секретар судового засідання або під його керівництвом інший працівник суду.

 Про те, що з метою повного фіксування судового процесу застосовуються технічні засоби, а також дані про їх технічні характеристики, зазначаються в протоколі судового засідання. До протоколу додається звіт секретаря судового засідання, у якому щохвилинно зазначаються відомості про процесуальні дії, виконані на судовому засіданні.

 Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється на вимогу сторін чи за ініціативою суду.

 Аудіокасета чи інший носій інформації, на якому зафіксовано судовий процес, зберігається при справі.

 Як свідчить судова практика розгляду кримінальних справ місцевих судів, фіксування судового процесу технічними засобами з кожним роком збільшується, особливо по справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини.

 При такому виді фіксування судового процесу втрата доказової інформації, на наш погляд, неможлива.

 

 

 2. Задача

 13 грудня під час обшуку житла підозрюваного Потапова М. С. було виявлено та вилучено мобільний телефон, який він 10 грудня відкрито викрав у Васіної С. М. на бульварі Шевченка м. Запоріжжя.

Завдання:

 Визначити, до якого джерела доказів відноситься вказаний мобільний телефон.

 Який процесуальний порядок приєднання його до справи?

 Скласти відповідний процесуальний документ.

 

 Мобільний телефон, який Потапов М. С. 10 грудня відкрито викрав у Васіної С. М. на бульварі Шевченка м. Запоріжжя і який 13 грудня було знайдено під час обшуку його житла, належить до речових доказів, оскільки речові докази – це приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого (ст. 78 КПК України).

 Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій. Їх можуть також принести до слідчих органів, прокурора чи суду підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни.

 Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду (ч. 1 ст. 79 КПК України).

 Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, особа, яка провадить дізнання, слідчий здійснюють на місці вчинення цих дій, а якщо це неможливо – за місцем провадження в справі (ч. 5 ст. 191 КПК України).

 Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, слідства і суду або передаються для зберігання відповідному підприємству, організації чи установі.

 При передачі справи від одного органу дізнання чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокурору чи суду, а також при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою.

 В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі (ст. 79 КПК України).

 

 

 

ПОСТАНОВА

про приєднання предмета до справи як речового доказу

 

 м. Запоріжжя     13.12.2008 р.

 

 Слідчий слідчого відділу Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій обл., лейтенант міліції Морозов В. В., розглянувши матеріали кримінальної справи № 10623, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, -

встановив:

 10.12.2008 р. близько 19 год. 30 хв. Потапов М. С. на бульварі Шевченка в м. Запоріжжі відкрито викрав у Васиної С. М. мобільний телефон. Під час обшуку в житлі підозрюваного Потапова М. С. 13.12.2008 р. було виявлено та вилучено мобільний телефон, який потерпіла Васина С. М. впізнала як такий, що був відкрито викрадений у неї 10.12.2007 р.

 Беручи до уваги, що оглянутий 13.12.2008 р. мобільний телефон в цій справі є предметом, який був об'єктом злочинної дії, та керуючись статтями 78, 79 КПК України, -

постановив:

 1. Приєднати до кримінальної справи № 10623 як речовий доказ: мобільний телефон чорного кольору Samsung SGH-C130, виробництва Південної Кореї, зі шкіряним ремінцем чорного кольору.

 2. Речовий доказ: мобільний телефон чорного кольору Samsung SGH-C130, виробництва Південної Кореї, зі шкіряним ремінцем чорного кольору – передати на зберігання потерпілій Васиній С. М., відібравши від неї зобов'язання зберігати його до суду.

 

 Слідчий лейтенант міліції В. В. Морозов

 

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р.

2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 10.09.2009 р.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 10.11.2009 р.

4. Вапнярчук В. В. Зразки кримінально-процесуальних документів: Досудове слідство. – Харків: Видавець Вапнярчук Н. М., 2006. – 464 с.

5. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования в органах внутренних дел. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1987. – 300 с.

6. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 780 с.

7. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.

8. Коляда П. В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 206 с.

9. Кримінальний процес України: Підручник. – Харків: Консум, 2006. – 450 с.

10. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посібник. – 4-е вид., доп. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 256 с.

11. Рожнова В. В., Штанько О. Ф., Азаров Ю.І. Практикум зі складання кримінально-процесуальних документів (досудове провадження). – К.: Вид-во Паливода А. В., 2005. – 308 с.

12. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1120 с.

 

 

Контрольна роботаз курсу кримінального права

 ПЛАН
 1. Значення Особливої частини кримінального права 3 2. Задача № 1 11 2. Задача № 2 15 Список використаних джерел 18  1. ЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА Особлива частина кримінального права характеризується трьома основними ознаками. Перша полягає в тому, що Особлива частина являє собою сукупність кримінально-правових норм, які визначають види злочинів і встановлюють види та розміри покарань, що застосовуються судом до осіб, винних у їх вчиненні. Друга ознака відбивається в тому, що кримінально-правові норми, які створюють Особливу частину, розташовані в ній у певному порядку суворої послідовності. Третьою ознакою є те, що кримінально-правові норми, котрі створюють Особливу частину, видаються тільки Верховною Радою України. Таким чином, Особлива частина кримінального права України – це сукупність виданих Верховною Радою України і розташованих у суворій послідовності норм, які визначають види злочинів та покарання, що застосовуються судом до осіб, винних у їх скоєнні. Особлива частина кримінального права органічно й нерозривно пов'язана із Загальною частиною. У Загальній частині зосереджені найбільш принципові (базові) для кримінальної відповідальності положення: підстава кримінальної відповідальності, чинність закону про кримінальну відповідальність в часі і просторі, поняття злочину, його види і стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, вина та її форми, співучасть у злочині, множина злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності, поняття покарання та його види, загальні засади призначення покарання та підстави звільнення від нього тощо. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів, визначаються види покарань та межі, в яких вони можуть бути призначені. Інакше кажучи, Особлива частина – це система норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Загальна частина кримінального права без Особливої частини являє собою систему хоч і важливих, але невитребуваних у зв'язку із неможливістю самостійного застосування положень, а Особлива частина без Загальної – набір потенційно ефективних юридичних інструментів, до якого не додано інструкцію щодо їх застосування, і внаслідок цього невідомо, яким чином ці інструменти можуть бути як належить використані [5, с. 6]. Норми Особливої частини кримінального права можуть бути застосовані лише на підставі й з урахуванням положень Загальної частини. З іншого боку, кримінально-правові норми Загальної частини кримінального права можуть бути реалізовані тільки за допомогою нормативних приписів Особливої частини. Наприклад, при притягненні до кримінальної відповідальності та засудженні за умисне знищення чи пошкодження державного або колективного майна (ст. 194 КК України) треба встановити, що особа, яка вчинила це суспільно небезпечне діяння, є: 1) осудною (ч. 1 ст. 19 КК України); 2) досягла віку, з якого настає відповідальність за цей злочин (ст. 22 КК України); 3) діяла умисно (ст. 24 КК України); 4) при скоєнні цього діяння вона не перебувала в стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України). Тобто треба встановити, що діяння не є малозначним і становить суспільну небезпеку (ч. 2 ст. 11 КК України). При призначенні покарання за цей злочин суд зобов'язаний керуватися: 1) ст. 50 УУ України, в якій визначені поняття покарання та його мета; 2) ст. 65 КК України, що визначає загальні засади призначення покарання; 3) статтями 66 і 67 КК України, які передбачають обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При призначенні покарання за цей злочин (ст. 194 КК України) у виді штрафу суд повинен звернутися до ст. 53 КК України для визначення мінімальної межі цього виду покарання, а у разі неможливості його сплати – визначити, яким покаранням і в яких межах можна його замінити. Призначаючи покарання у виді виправних робіт, суд для визначення нижньої межі цього виду покарання, суми відрахувань із заробітної плати засудженого в дохід держави, а також для того, щоб пересвідчитись, чи можна до даного засудженого застосувати вказаний вид покарання, повинен звернутися до положень ст. 57 КК України. Призначення покарання у виді позбавлення волі потребує врахування положень ст. 63 КК України, яка, зокрема, визначає нижню межу цього виду покарання. Про органічний зв'язок норм Загальної та Особливої частин кримінального права свідчить і те, що на практиці неможливо самостійно застосувати ту чи іншу норму Загальної частини (без одночасного застосування відповідної норми Особливої частини). Наприклад, застосування ст. 14 КК України про готування до злочину або ст. 15 КК України про замах на злочин неможливе без вказівки на статтю Особливої частини, що передбачає відповідальність за конкретний злочин, до якого готувався злочинець чи вчинив замах на нього. Виключається притягнення до кримінальної відповідальності за підбурювання до злочину взагалі, а не до конкретного злочину (за підбурювання до вбивства, підбурювання до вчинення крадіжки тощо). Тому ст. 27 КК України може застосовуватися лише разом з відповідною статтею Особливої частини. Крім того, неможливо звільнити особу від кримінальної відповідальності за підставами, вказаними у ст.ст. 44-49, якщо не буде доведена її вина у вчиненні конкретного злочину, передбаченого статтею Особливої частини КК України. Єдність норм Загальної і Особливої частин кримінального права проявляється і в спільності їх основних завдань, які полягають в охороні прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпеченні миру і безпеки людства, а також запобіганні злочинам (ст. 1 КК України). Поряд з визначенням видів злочинних діянь та покарання за них Особлива частина кримінального права містить і так звані заохочувальні норми, які визначають підстави й умови звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення окремих злочинів (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 4 ст. 331, ч. З ст. 369, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 КК України), а також роз'яснювальні норми, в яких розкривається зміст окремих понять, термінів, що вживаються в КК України. Так, ст. 401 КК України дає визначення військового злочину, називає осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за військові злочини. У примітках до низки статей Особливої частини КК України роз'яснюється зміст окремих ознак злочинів (зокрема, у примітці до ст. 176 УУ України – великого і особливо великого розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням авторського права і суміжних прав та порушенням прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію; у примітці до ст. 185 КК України – повторності злочинів, передбачених ст.ст. 185, 186 та 189-191 КК України, значної шкоди у злочинах, передбачених ст.ст. 185, 186, 189 та 190 КК України, великого розміру у ст.ст. 185-191 КК України та особливо великого у ст.ст. 185-187 та 189-191 КК України; у примітці до ст. 200 КК України – поняття документів на переказ; у примітці до ст. 210 КК України – поняття бюджетних коштів; у примітці до ст. 286 КК України – транспортних засобів; у примітці до ст. 364 КК України – службових осіб; у примітці до ст. 368 КК України – вимагання хабара. Такі примітки передбачено більш ніж у 30 статтях Особливої частини КК України. Особлива частина кримінального права, як і Загальна частина, піддається певним змінам, які обумовлюються, в першу чергу, розвитком суспільних відносин, змінами політичних, економічних та духовних умов життя, а також станом та рівнем злочинності в державі. При цьому положення Особливої частини зазнають значно більшої кількості змін, ніж положення Загальної частини. Особливо це мало місце в процесі радикальної зміни економічних та політичних відносин та напередодні прийняття нового КК України. Зміна норм Особливої частини, введення в неї нових складів злочинів (криміналізація), виключення відповідальності за діяння, які перестали бути суспільно небезпечними (декриміналізація), зумовлювалися прагненням законодавця більш адекватно використати можливості кримінального закону в існуючих на той час соціальних умовах, більш надійно забезпечити охорону інтересів особи, суспільства, держави. Наприклад, зміна політичного курсу та економічні перетворення в нашій державі викликали необхідність внести суттєві зміни до глави "Злочини проти держави" та глави "Господарські злочини" КК 1960 р. У зв'язку із значним поширенням злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, з'явилась необхідність детальніше регламентувати кримінальну відповідальність за такі діяння, передбачити відповідальність за різні дії з психотропними речовинами та прекурсорами. Діяльність так званих "хаккерів", тобто несанкціоноване їх втручання в роботу автоматизованих систем, яке, зокрема, призводить до знищення або пошкодження інформації чи носіїв інформації, цілком обгрунтовано обумовило появу у КК норм, що передбачають відповідальність за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж. Частина змін положень Особливої частини диктувалась необхідністю приведення кримінального законодавства України у відповідність до міжнародно-правових норм та принципів (наприклад, скасування інституту смертної кари). Процес внесення змін до Особливої частини КК України триває й після прийняття нового КК України. Значення Особливої частини кримінального права полягає, насамперед, у тому, що в ній відповідно до принципу nullum crіmen sіne lcqe (немає злочину без вказівки на це в законі) дається вичерпний перелік злочинних діянь, описуються ознаки тих суспільно небезпечних діянь, які держава визнає злочинами. Це випливає із положення, закріпленого у ст. 2 КК України, де говориться, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Інакше кажучи, для притягнення особи до кримінальної відповідальності треба встановити, що у вчиненому діянні є ознаки складу певного злочину. Наявність у діянні особи всіх ознак складу певного злочину і є, таким чином, єдиною підставою для притягнення до кримінальної відповідальності. Особлива частина кримінального права побудована відповідно до спільних для всього кримінального права визнаних принципів, найважливішим з яких є законність. Згідно з ним ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений, якщо він не вчинить злочин, ознаки якого вказані в Особливій частині кримінального права. У конкретних статтях Особливої частини кримінального права також знайшли своє відображення принципи гуманізму, демократизму, патріотизму, економії заходів державного примусу, відповідальності лише за конкретний злочин. Крім того, в Особливій частині кримінальна відповідальність за конкретні злочинні діяння диференційована з урахуванням їх тяжкості, передбачено суворі покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини і менш суворі – за злочини невеликої та середньої тяжкості. Поряд з Особливою частиною як сукупністю юридичних норм, що регламентують відповідальність за окремі види злочинів, розрізняють ще й Особливу частину науки кримінального права, яка становить один із її важливих і невід'ємних розділів. Наука, що досліджує Особливу частину, – це сукупність уявлень, поглядів та ідей про систему законодавчих норм, які складають Особливу частину, та про окремі злочини, що передбачені кримінальним законодавством. Предметом цієї науки є норми Особливої частини кримінального права та практика їх застосування. Ця наука спрямована на підвищення ефективності застосування цих норм та розробку пропозицій щодо подальшого удосконалення кримінального законодавства.  ЗАДАЧА № 1 Дмитрієв зірвав золотий ланцюжок з шиї дівчини Бородчук та став тікати. Бородчук почала бігти за ним. Побачивши, що Бородчук його наздоганяє, Дмитрієв викинув ланцюжок на дорогу. Перехожі затримали Дмитрієва. Кваліфікуйте дії винного.
 Із умов завдання випливає, що Дмитрієв відкрито для сторонніх осіб, не приховуючи свого наміру, ігноруючи волю потерпілої Бородчук, доклавши певних зусиль, зірвав з її шиї золотий ланцюжок і став тікати. Бородчук побігла за ним. Побачивши, що Бородчук його наздоганяє, Дмитрієв викинув ланцюжок на дорогу, проте був затриманий перехожими. Отже, діяння, вчинене Дмитрієвим, містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України – відкрите викрадення чужого майна (грабіж). Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. Дмитрієв, побачивши, що Бородчук його наздоганяє, викинув золотий ланцюжок, зірваний з її шиї, на дорогу й, таким чином, втратив реальну можливість користуватися ним. Злочин у наданому випадку є незакінченим. Дмитрієвим був вчинений замах на грабіж. Відповідно до частини 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч.ч. 2 і 3 КК України). У справі, що розглядається, замах на злочин є закінченим: Дмитрієв, доклавши певних зусиль, виконала усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, – зірвав золотий ланцюжок з шиї Бородчук і почав тикати. Злочин не був закінчений внаслідок того, що Бородчук почала переслідувати Дмитрієва й той викинув ланцюжок на дорогу. Згідно зі статтею 16 КК України кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Кримінально-правова характеристика даного злочину. Грабіж – відкрите заволодіння чужим майном (ст. 186 КК України). Грабіж характеризується підвищеною суспільною небезпекою порівняно з крадіжкою. Це обумовлюється тим, що грабіжник, на відміну від злодія, не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи інших осіб. У разі застосування в процесі відкритого викрадення насильства грабіж посягає не лише на відносини власності, а й на особу потерпілого – її психічну і фізичну недоторканність. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, своєю чергою, усвідомлює цю обставину. При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканність), а обмежується докладанням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий "ривок", коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (Дмитрієв зірвав золотий ланцюжок з шиї Бородчук). При насильницькому грабежі винний не лише докладає певних зусиль для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще й вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна. Юридичний аналіз складу злочину: Об'єкт злочину: * родовий: право власності; * безпосередній основний: чуже майно. Предмет злочину – золотий ланцюжок. Потерпіла – Бородчук (особа, щодо якої вчинене злочинне посягання). Об'єктивна сторона складу злочину: Злочин з матеріальним складом. Діяння – відкрите викрадення золотого ланцюжка Бородчук без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж). Дії – докладання певних фізичних зусиль, щоб зірвати золотий ланцюжок з шиї Бородчук. Дії Дмитрієва є активними, суспільно небезпечними, протиправними, винними, усвідомленими, вольовими тощо. Суспільно небезпечні наслідки не наступили, оскільки злочин не було закінчено. Спосіб вчинення злочину: відкрите заволодіння. Суб'єкт злочину: фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 14-річного віку. Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується наявністю у Дмитрієва прямого умислу на протиправне заволодіння золотого ланцюжка Бородчук і корисливим мотивом. Змістом умислу Дмитрієва охоплюється усвідомлення того факту, що вчинені ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого та інших осіб (перехожих) характер. При цьому винний ігнорує цю обставину. Злочин некваліфікований. Ненасильницький грабіж відмежовується від крадіжки за такою ознакою: з об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна, а крадіжка – таємним.  ЗАДАЧА № 2 Бестужев, працюючи директором приватного підприємства, почав вимагати від Васильєва, який є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, припинити займатись купівлею-продажем комп'ютерів. У випадку невиконання даної вимоги Бестужев погрожував знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину. Дайте правову оцінку діям винного.
 Із умов завдання випливає, що директор приватного підприємства Бестужев вимагав від суб'єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи Васильєва припинити займатись купівлею-продажем комп'ютерів. У випадку невиконання даної вимоги Бестужев погрожував знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину. Отже, вимога Бестужева поєднана із психічним насильством. Зміст його погрози знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена вимога. При цьому Бестужев, застосовуючи відповідні погрози, не керувався умислом на заволодіння комп'ютерами Васильєва, а мав на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю, тобто протидіяв його законній господарській діяльності. Таким чином, діяння, вчинене Бестужевим, містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 206 КК України – протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими