Кр Основи організації взаємодії та інформаційного забезпечення в процесі розкриття та розслідування злочинів.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
"Організація розкриття та розслідування окремих видів злочинів"

на тему:
Основи організації взаємодії та інформаційного забезпечення в процесі розкриття та розслідування злочинів

ПЛАН

Вступ 3
1. Поняття інформації як предмета забезпечення 5
2. Види забезпечення інформацією 6
3. Представлення інформації на досудовому слідстві 8
4. Основи взаємодії в методиці розслідування злочинів 10
Висновки 19
Список використаної літератури 21

ВСТУП
У процесі розкриття й розслідування злочинів слідчий під час провадження слідчих дій, вжиття організаційних і тактико-оперативних заходів здійснює збирання, дослідження, оцінку і використання фактичних даних (тобто інформації та її джерел) й у такий спосіб забезпечує інформацією обставини, що підлягають доведенню по кримінальній справі.
Цей процес інформаційного "самозабезпечення" у ході розслідування відрізняється від забезпечення, що виникає в ситуаціях професійної інформаційної недостатності, коли слідчий не може одержати інформацію, що вимагається, або коли з тактичних міркувань самостійне одержання її вважає недоцільним. У такому разі він звертається до органів дізнання, спеціальних наукових і практичних організацій, установ, громадських формувань і вступає з ними в інформаційні відносини, сутність яких полягає в одержанні відсутньої спеціальної інформації в певній галузі знань. Слідчий стає замовником інформації, взаємодіючи із виконавцем.
Таким чином, інформаційне забезпечення - це специфічний самостійний етап діяльності слідчого при розслідуванні злочинів, який спрямований на прирощення (додання) порції нової інформації до вже наявної, але недостатньої для вирішення адресатом (замовником) фізичного або інтелектуального завдання.
Головне завдання досудового слідства - розкриття і розслідування злочинів. Це комплексна діяльність різних державних правоохоронних органів, наділених різними методами і засобами пізнання. Важко визначити і зважити частку участі кожного з них у розкритті, але відомо, що наразі розкрити злочин без використання оперативно-розшукових, пошуково-розвідувальних і організаційно-управлінських засобів, прийомів і можливостей практично неможливо. Тому при розкритті й розслідуванні в стадії досудового слідства слідчий вступає у взаємодію з підрозділами органів дізнання, наділеними різними технічними засобами, гласними і негласними прийомами їх застосування для збирання і обробки доказової інформації про подію, що пізнається, ознаки якої виявлені.
Взаємодія слідчого з іншими органами становить обов'язковий елемент діяльності різних правоохоронних структур, наділених функціями досудового слідства.

1. ПОНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ПРЕДМЕТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Інформація - одне із загальнонаукових понять. У широкому значенні - це "нові відомості" про навколишній світ, які одержуються в результаті взаємодії з ним. Отже, не будь-які відомості можна відносити до інформації. Остання з'являється при взаємодії суб'єкта, і її не можна зрозуміти поза матеріальним і поза взаємодією суб'єкта з матеріальним світом.
Злочин - це суспільно-небезпечне діяння (ст. 11 КК України), тому він породжує інформацію про нього і його суб'єктів, а будь-який матеріальний об'єкт живої і неживої природи, причинно пов'язаний з подією злочину, стає джерелом інформації, хоча саме джерело - не інформація.
У філософії "інформація" - це властивість, споріднена відображенням матерії. Фізики трактують інформацію як "кількісну міру невизначеності", тобто чим більше інформації про об'єкт пізнання, тим імовірніші знання про нього. Таким чином, інформацію можна вимірювати, передавати, трансформувати з одного виду в інший, бажаний для користувача.
У криміналістиці інформацію інтерпретують як зміну в зовнішньому і внутрішньому середовищі, що виникає внаслідок взаємодії суб'єкта, або властивість відображення, яку можна зчитувати, списувати і процесуально фіксувати технічними засобами.
У кримінально-процесуальному праві інформація - це фактичні дані, відомості про факти (ст. 65 КПК України).
З позицій синергетичного підходу до поняття інформації її можна представити у вигляді вибору одного варіанта з багатьох можливих і рівноправних, при цьому всі варіанти належать одній множині. Суб'єкт, що приймає тактичне рішення конкретного завдання, вибирає одне з імовірно можливих, наприклад, порушити кримінальну справу чи відмовити. Для цього слідчий фактично інтуїтивно вирішує багатофакторне завдання, що у математиці описується диференціальними рівняннями динамічних перемінних. Практично слідчий не вирішує складних математичних рівнянь, але інтуїтивно, на основі життєвого досвіду і професійних знань щодня оцінює багатофакторні події й в більшості випадків має рацію.
2. ВИДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЄЮ
Забезпечення інформацією - це інформаційна діяльність, що являє собою сукупність інтелектуальних і матеріально перетворюючих дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб, державних органів інформацією (ст. 12 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 р. в ред. від 22.07.2005 р.).
Основними видами інформаційної діяльності є: одержання, використання, поширення і збереження інформації (ст. 14 Закону України "Про інформацію").
Джерелами інформації є: документи, різні матеріальні носії інформації, а також люди і речі, так чи інакше пов'язані з розслідуваною подією злочину.
Оскільки інформація являє відомості про щось і про когось, то, з'єднуючи спеціальний предмет дослідження або галузь знання з терміном "інформація" одержують нові спеціальні поняття, наприклад, інформація медична, економічна, соціальна, криміналістична, оперативно-розшукова тощо.
Термін "забезпечення" - вельми широкий за своїм значенням. У криміналістичній літературі зустрічаються поняття: криміналістичний, процесуальний, оперативний та інший види забезпечення, хоча по суті їх зміст залишається невизначеним.
Р. С. Бєлкін визначає криміналістичне забезпечення як "функціональну систему", до змісту якої входять: криміналістичні знання, криміналістична техніка і освіта. Суб'єктами такого забезпечення є слідчі, працівники органу дізнання, а також керівники підрозділів, які повинні вміти на високому професійному рівні виконувати роботу слідчого або оперативного працівника, замінюючи його в сформованій ситуації [1, С. 64).
Криміналістичне забезпечення необхідно відрізняти від процесуального, коли слідчий витребує відсутню інформацію процесуальними засобами (виносить постанову, направляє окрему вимогу, посилає повістку або лист-відношення).
Криміналістичне забезпечення - це непроцесуальна форма використання знань, якими адресат не володіє. При необхідності він може одержати інформацію в бесіді, консультації, телефоном, прослухати виступ вчених на семінарі, тематичних, практичних заняттях зі слідчими, оперативним складом тощо.
Якщо слідчий для одержання інформації залучає фахівця або експерта, то спілкування стає процесуальним. Для цього слідчий повинен винести постанову, послати окрему вимогу, повістку або телефоном викликати фахівця на допит.
Процесуальне забезпечення - це процесуальна форма інформаційної діяльності. Матеріали, одержані не процесуальним шляхом, набувають статусу доказів по кримінальній справі.
Оперативне забезпечення, а точніше, оперативно-розшукове - також непроцесуальна дія, яка здійснюється в двох видах:
1) взаємодія органів досудового слідства і дізнання;
2) збирання оперативної інформації за дорученням слідчого.
Якщо органу дізнання доручається провести слідчу дію, то це є процесуальне забезпечення.
Відтак, професійне забезпечення, тобто процесуальне, треба відрізняти від різних форм взаємодії з різними суб'єктами на досудовому слідстві.
3. ПРЕДСТАВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ
Представлення в правоохоронній діяльності - відоме процесуальне поняття, що означає письмовий документ, який складається прокурором у порядку нагляду за слідством і дізнанням, а також слідчим про профілактичну діяльність у порядку ст. 23 КПК України по розслідуваному ним злочину.
У криміналістичній методиці представлення - непроцесуальна дія, спрямована на задоволення інформаційних потреб шляхом одержання і передачі інформації в ході звичайного спілкування суб'єктів до порушення кримінальної справи. На вимогу слідчого йому можуть представляти певні предмети, документи або демонструвати їх ознаки і властивості, нарешті, лише повідомити про наявність таких матеріалів на досудовому слідстві.
Таким чином, у методиці розслідування злочинів треба розрізняти процесуальне і криміналістичне представлення інформації.
Криміналістичне представлення інформації є елементом збирання доказів. Перш ніж щось представляти (передавати) необхідно передане (предмет, річ, інформацію) зібрати, одержати, придбати. Тому очевидно, що збирання і представлення як етапи діяльності слідчого об'єднані в одній нормі (ст. 66 КПК України), хоча поняття "збирання" і "представлення" різні.
Законодавством визначені дві форми представлення:
1) "збирання" шляхом провадження слідчих дій;
2) подача доказів учасниками процесу (ч. 2 ст. 66 КПК України).
Для криміналістичної методики важливі не лише процесуальне представлення як право подачі доказів учасниками процесу, скільки тактика і прийоми цієї діяльності - збирання доказової інформації, її перетворення на таку форму, щоб вона була доступна для чуттєвого сприйняття, щоб адресат міг надійно сприйняти джерело, правильно прочитати відображену інформацію і об'єктивно оцінити її.
Все це виконує криміналістичне представлення як необхідний етап збирання доказів і додання їм властивостей наочності.
Наочність - один із принципів дидактики і теорії управління динамічними системами. Система вважається такою, що спостерігається, якщо за інформацією на виході системи можна визначити її стан.
Наочність і спостереженість характеризують об'єкт як різносторонність зовнішньої і внутрішньої структур об'єкта, що дає можливість суб'єкту дізнаватися і ототожнювати його.
Таким чином, поняття "наочність" і "спостереженість" - це властивості речей, предметів, явищ, тобто джерел інформації і сигналів її відображення.
Наочність і спостережиість - природні властивості об'єкта. Вони з'являються з його виникненням (помітні прикмети, форма, колір, розмір, положення). Разом з тим властивості й ознаки виникають внаслідок експлуатації предметів у виробничій чи злочинній діяльності як засобу і знарядь (особливі ознаки і властивості, особливі прикмети), що використовуються в ідентифікації.
Наочність і спостереженість необхідно відрізняти від близького їм поняття "очевидність", яким часто оперують у юридичній літературі.
Очевидність - властивість суб'єкта пізнання, що являє даність істинності деяких видів знань. Очевидно істинним вважається знання (інформація), доступне безпосередньому чуттєвому сприйняттю суб'єктом простих фактів дійсності, що закріплюються у свідомості як досвід людської діяльності і утворюють знання-аксіоми.
Отже, очевидність - оціночне поняття: що очевидно одному, може виявитися неочевидним іншому із суб'єктивних обставин (хвороба органів почуттів, намір).
Таким чином, можна зробити такі висновки про криміналістичне представлення:
- криміналістичне представлення є функцією науки криміналістики;
- сутність криміналістичного представлення зводиться до додання джерелу і відображуваним ним сигналам інформації властивостей наочності і спостережності;
- криміналістичне представлення - це спеціальний етап у збиранні доказів на досудовому слідстві.
5. ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ В МЕТОДИЦІ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ
Питання взаємодії слідчого та оперативно-розшукових органів у розкритті злочинів розглядаються в різних розділах криміналістики: у загальнотеоретичному плані - як проблема, що має загальне значення для вирішення тактичних і методичних завдань розслідування в цілому, та окремо - у криміналістичній тактиці та криміналістичній методиці. Проте, найбільш повне та предметне вираження дана проблема отримує в методиці розслідування злочинів, де на основі загальнотеоретичних положень криміналістики питання взаємодії реалізуються в окремих методиках розслідування.
Термін "взаємодія" в КПК України відсутній, але він застосовується в інших Законах України - "Про оперативно-розшукову діяльність" (ст. 4, п. 4 ст. 7), "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (розділ V).
Поняття "взаємодія" відрізняється від таких близьких до них за змістом понять, як "взаємозв'язок", "узгоджені дії", "координація", "сприяння", "виконання доручень та вказівок", "надання допомоги" та ін., зміст яких роз'яснюється у відповідних правових нормах або випливає з їх змісту.
Відповідно до ч. З ст. 114 КПК України взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами здійснюється головним чином у процесі досудового слідства. Проте, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 97, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 191 КПК України, така взаємодія можлива й до порушення кримінальної справи, а відповідно до ч. 2 ст. 138, ч. 1 ст. 139 КПК України - й після зупинення досудового слідства.
Оперативно-розшукові заходи мають переважно пошуковий характер, здійснюються спеціальними негласними методами та засобами і мають на меті своєчасне виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили, знарядь злочину, викраденого майна, встановлення фактичних даних, важливих для розслідування, а також обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Така діяльність грунтується на положеннях Законів України "Про міліцію", (п. п. 2, 9 ст. 10, п. 10 ст. 11), "Про оперативно-розшукову діяльність" (ст. 8), "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (ст. ст. 13-15) та ін.
Взаємодію правоохоронних та інших державних органів і посадових осіб у процесі розкриття і розслідування злочинів можна розглядати як узгоджену діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу.
Взаємодія як найбільш організована і ефективна форма боротьби правоохоронних органів зі злочинністю характеризується певними основними властивостями. У зв'язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації сил і засобів правоохоронних та контролюючих органів, наділених законом відповідними повноваженнями (серед яких один з основних видів - взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів), у різних сполученнях участі залежно від виду злочину, що розслідується, складності завдань, що вирішуються, необхідності використання відповідних засобів, прийомів та методів.
Основою взаємодії є обов'язкова участь відповідних правоохоронних та контролюючих органів у розкритті злочинів з виділенням для цього необхідних, специфічних для кожного органу, джерел інформації, сил та засобів. Така взаємодія не зводиться лише до обміну процесуальною, оперативно-розшуковою та іншою службовою інформацією, передбаченою відповідними законодавчими актами. Йдеться також про реалізацію цієї інформації шляхом проведення спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування подальших заходів, спрямованих на розкриття злочинів.
У боротьбі зі злочинністю правоохоронні органи становлять єдину систему. Проте, єдність системи як основна вимога ефективної діяльності потребує оптимальної цілеспрямованості та узгодженості усіх її елементів, тобто структур різної відомчої приналежності та підпорядкованості.
Необхідно особливо відзначити повернення до ідеї співробітництва правоохоронних органів з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку, застосування накопиченого раніше досвіду роботи в цьому напрямі, створення нових видів таких формувань, залучення їх до участі у боротьбі зі злочинністю.
Вид системи взаємодії, що вивчається криміналістикою, відбиває лише частину системи: "слідчий - оперативно-розшукові органи". До реальної системи взаємодії, що здійснюється в практичній діяльності, входять органи прокуратури, органи внутрішніх справ, Служби безпеки, деякі державні органи України (НБУ, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державна митна служба, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба та ін.), а також експерти, фахівці та консультанти відповідних галузей знань, аудитори, представники підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, громадські формування по охороні громадського порядку.
Особливе місце в даній системі посідають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією.
Найбільш загальним видом взаємодії є координація діяльності правоохоронних органів. Цей вид взаємодії має широкий характер та спрямований на узгодження у вирішенні загальних питань боротьби зі злочинністю, в тому числі розробки стратегії, тактики та практичних рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, а також її профілактики. Форми взаємодії в цьому випадку специфічні і мають в основному організаційний характер. До них належать міжвідомчі оперативні наради, обмін інформацією, розробка спільних доповідей про стан злочинності, основні напрями та результати боротьби з нею.
Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у процесі розкриття та розслідування злочинів є найбільш поширеним та важливим видом взаємодії, необхідною умовою успіху в розкритті злочинів. Форми взаємодії слідчого, органу дізнання та оперативно-розшукових органів поділяються на:
1) нормативно-правові, що випливають з положень КПК України, законів України, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, прокуратури;
2) організаційно-тактичні.
Перша форма взаємодії стосується питань:
- передачі слідчому матеріалів про виявлені шляхом оперативно-розшукових заходів ознаки злочину для вирішення питання про порушення кримінальної справи;
- проведення слідчим процесуальних дій одночасно зі здійсненням органом дізнання узгоджених оперативних заходів;
- проведення оперативно-розшукових заходів по справі, в якій не встановлена особа, яка вчинила злочин, після передачі цієї справи слідчому;
- виконання доручень слідчого щодо проведення розшукових дій;
- здійснення заходів із встановлення особи, яка підлягає притягненню як обвинувачений після припинення досудового слідства;
- отримання інформації та документів про операції, рахунки, внески, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб.
Друга форма взаємодії стосується питань:
- спільної розробки версій і узгодженого планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;
- організації слідчо-оперативних груп (СОГ), до складу яких входять слідчі та оперативні працівники.
Дана форма взаємодії отримала поширення як одна з ефективніших, особливо, коли йдеться про розслідування складних тяжких злочинів, вчинених організованою злочинною групою, багатоепізодної злочинної діяльності.
Поряд з такими нормативно-правовими формами взаємодії, як виконання органом дізнання доручень слідчого щодо проведення слідчих дій, сприяння слідчому при проведенні окремих слідчих дій, передача відповідним спеціальним підрозділам оперативної інформації, документів та інших матеріалів, пов'язаних з організованою злочинністю, слід виділити організаційно-тактичні форми взаємодії, а саме:
- спільний виїзд слідчого та працівників органів дізнання на місце події;
- проведення слідчими та працівниками органів дізнання тактичних операцій;
- спільні виїзди слідчих та працівників органів дізнання в інші міста, райони для виконання комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів.
Розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, може викликати необхідність виїздів до зарубіжних держав.
Взаємодія прокурора із слідчим має місце, коли:
1) прокурор дає доручення та вказівки слідчому щодо конкретних справ;
2) слідчий передає кримінальні справи за підслідністю та приймає до свого провадження кримінальні справи;
3) прокурор сам бере участь у розслідуванні та проводить слідчі дії;
4) прокурор бере участь у проведенні окремих слідчих дій.
Необхідність наукового забезпечення розслідування визначає види взаємодії слідчого з експертом, фахівцем у відповідних галузях знань. Така взаємодія здійснюється в процесі:
а) виконання доручень правоохоронних органів при проведенні ревізій, перевірок та інших дій щодо контролю за дотриманням законодавства України;
б) підготовки та проведення огляду місця події;
в) проведення інших слідчих дій (слідчого експерименту, перевірки показань на місці, обшуку тощо);
г) підготовки та збирання матеріалів для експертного дослідження;
д) складних експертних досліджень, коли попередні результати потребують уточнення питань, поставлених слідчим, або виникає необхідність у додаткових матеріалах.
При розслідуванні злочинів, що вчиняються у сфері економіки, великого значення набуває взаємодія слідчого з установами НБУ, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби та інших державних органів України, що мають право контролю за дотриманням організаціями та громадянами законодавства. Даний вид взаємодії може здійснюватися в таких формах:
а) передача отриманої при здійсненні контрольних функції та аналізі інформації, відомостей, що можуть містити ознаки злочинної діяльності;
б) отримання відомостей з автоматизованих інформаційних та довідкових систем і банків даних, що створюються Антимонопольним комітетом, Фондом державного майна, Державною митною службою, Державним комітетом статистики, іншими міністерствами, відомствами, банківськими, фінансовими органами та організаціями, в тому числі інформації про реальні прояви злочинної діяльності;
в) спільна розробка пропозицій, спрямованих на з'ясування та усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів даного виду.
У справах про економічні злочини слідчі податкової міліції взаємодіють з іншими державними органами щодо перевірки своєчасності подання документів, пов'язаних з підприємницькою або зовнішньоекономічною діяльністю.
Органи Державної митної служби сприяють проведенню оперативно-розшукових заходів (у зоні митного контролю), проводять перевірку законності дій організацій та громадян, пов'язаних з переміщенням предметів через митний кордон України.
При розслідуванні різних видів злочинів залежно від специфіки сфери їх вчинення, предмета посягання, злочинних способів, що застосовуються, винних осіб слідчий чи орган дізнання взаємодіють з різними державними органами. При розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я громадян, діянь, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин тощо, виникає необхідність у взаємодії з медичними закладами, використанні допомоги фахівців - фармацевтів, хіміків, ботаніків, банку даних з цих питань.
Взаємодія слідчого з працівниками оперативно-розшукових органів та інших служб органів внутрішніх справ необхідна при підготовці та проведенні різних слідчих дій та реалізації отриманих результатів. Відповідно до ч. З ст. 114 КПК України слідчий по розслідуваних ним справах має право давати органам дізнання доручення і вказівки щодо провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
Відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, повинні виконувати письмові доручення слідчого про проведення оперативно-розшукових заходів, здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами з метою швидкого і повного розкриття злочинів та встановлення винних.
Згідно з ч. 4 ст. 191 КПК України органи внутрішніх справ зобов'язані надавати слідчому допомогу в проведенні огляду. Це, перш за все, стосується проведення найскладнішого його виду - огляду місця події.
Орган міліції зобов'язаний повідомити слідчого про знайдені ним ознаки злочину та вжити заходів щодо охорони місця події, а також попередження злочинних дій, надання допомоги потерпілим, усунення наслідків злочину, переслідування злочинців, по "гарячих слідах".
Взаємодія проявляється у підготовці та проведенні огляду, а саме: визначенні меж місця події та спрямування огляду, поділенні його на вузли, встановленні свідків, організації роботи кінолога та ін.
Після закінчення огляду взаємодія спрямовується на проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за результатами спільної роботи на місці події.
Важливу роль в огляді відіграють фахівці відповідних галузей - криміналісти, судові медики, автотехніки та ін.


ВИСНОВКИ
Таким чином, забезпечення, з одного боку, - функція слідчого як замовника, а, з другого, - діяльність державних органів, організацій, установ, підприємств кооперативної і приватної форм власності, а також фізичних осіб як виконавців інформаційного замовлення.
Стає очевидним, що суб'єкти досудового слідства (ст. 102 КПК України) певну частину доказової інформації одержують протягом етапу забезпечення шляхом інформаційного замовлення, для чого слідчий з виконавцем замовлення вступає в інформаційні відносини, врегульовані кримінально-правовим законодавством і законами України про інформацію.
Інформація, яка одержується на етапі забезпечення, - це звичайні фактичні дані про обставини - факти події, що підлягають доведенню. Разом з тим такі фактичні дані, одержані в ході реалізації інформаційного замовлення, характеризуються такими особливостями:
- інформація являє порцію до вже наявної сукупності відомостей про факт, який доводиться:
- інформація відображає нову ознаку, властивість, не відому раніше:
- інформація одержана на основі використання непрофесійних знань для особи, що проводить слідство.
Таким чином, основне інформаційне забезпечення слідчий здійснює сам шляхом провадження слідчих дій, лише незначну частину нової спеціальної інформації (непрофесійних знань) слідчий одержує інформаційним замовленням.
Що стосується взаємодії під час розкриття і розслідування злочинів, то її можна інтерпретувати як:
1) погоджену діяльність двох і більше суб'єктів правоохоронних органів, що вирішують ту саму проблему (завдання) різними методами і засобами;
2) організаційно-тактичний прийом відшукання нового знання, одержати яке окремо кожному суб'єкту взаємодії не завжди вдається;
3) організаційно-розпорядницьку діяльність, засновану на взаємній довірі сторін, об'єднаних єдиним завданням розкриття і розслідування злочинів і боротьби зі злочинністю взагалі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 07.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 07.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XІІ в ред. від 22.07.2005 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 04.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 14.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 20.06.1993 р. № 3341-XІІ в ред. від 03.03.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Россинская Е. Р. Криминалистика: Учебник. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 990 с.
9. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х т. Т. 3. - М.: Юристь, 1997. - 526 с.
10. Белкин Р. С. Понятие и содержание криминалистического обеспечение деятельности криминальной милиции // Криминалистическое обеспечение деятельности криминальной милиции и органов предварительного расследования. - М.: Юрист, 1997. - С. 64 - 68.
11. Доля З. А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. - М.: Юрид. лит., 1966. - 112 с.
12. Криминалистика / Под ред. Р. С. Белкина. - М.: Юрид. лит., 1986. - 544 с.
13. Криминалистика / Под ред. А. В. Дулова. - М.: Экоперспектива, 2006. - 416 с.
14. Криминалистика / Под ред. В. А. Образцова. - М.: Юристъ, 1995. - 592 с.
15. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Ін Юре, 2004. - 520 с.
16. Криминалистика: Учебник / Под ред. Н. П. Яблокова. - М.: БЕК, 1995. - 694 с.
17. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 368 с.
18. Найденов В. В., Олейник П. А. Руководство для следователей.
Ч. 1. - М.: Юрид. лит., 1981. - 438 с.
19. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. - К.: Кондор, 2005. - 588 с.
20. Чурилов С. Н. Общие положения методики расследования преступлений. - М.: Изд-во МГУ, 1990. - 256 с.