Кр ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ З ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Дізнання в органах внутрішніх справ"
на тему:
ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ З ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

ПЛАН

1. Правові та організаційні основи взаємодії органів дізнання
з органами досудового слідства 3
2. Зразок постанови про призначення експертизи 13
Список використаної літератури 16

1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ З ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
Розкриття злочинів у сучасних умовах є результатом колективних дій правоохоронних органів і перебуває у прямій залежності від рівня організації взаємодії між ними.
Поняття "взаємодія" розкривається багатьма галузями знань і кожна намагається сформулювати власне визначення.
Не обійшли увагою дане визначення і криміналісти. Так, Р. С. Бєлкін розглядає взаємодію як одну з форм організації розслідування злочинів, що полягає у передбаченому законом співробітництві слідчого з органом дізнання, узгодженому за цілями, місцем і часом. Вона здійснюється в межах їх компетенції з метою повного і швидкого розкриття злочинів, всебічного та об'єктивного розслідування кримінальної справи, розшуку злочинця, викрадених коштовностей та інших об'єктів, суттєвих для справи [9, c. 31].
Таке визначення взаємодії органу дізнання і слідчого наводить також Б. Вікторов, але звертає увагу на те, що вона може грунтуватись як на законах, так і підзаконних актах [10, с. 25].
Схоже з Р. С. Бєлкіним визначення взаємодії розглядає І. Гуткін, але він вказує на співробітництво між органами, не підлеглими один одному [12, с. 70].
На нашу думку, найбільш повне визначення взаємодії формулює С. Слінько, який визначив цей чинник як необхідний, що грунтується на законі й відомчих нормативних актах, координований за проміжними цілями напрям діяльності незалежних один від одного щодо адміністративності органів, що спрямовується слідчим і здійснюється за комплексного сполучення та ефективного використання повноважень, методів і форм, властивих кожному із них, для розкриття злочинів, припинення злочинного діяння і встановлення обставин, які входять до предмета доказування у кримінальній справі [17, с. 13].
Звернення багатьох авторів до визначення поняття взаємодії і спроби побудувати універсальне, яке б охоплювало усі важливі риси такої спільної діяльності органів дізнання і слідства, зумовлюється як актуальністю даного питання, так і відсутністю його визначення у кримінально-процесуальному законі.
Втім, з аналізу кримінально-процесуальних норм та інших нормативних актів випливає висновок, що у них закладені правові основи для взаємодії слідчого з органом дізнання, у тому числі його оперативними підрозділами.
Так, правовими підставами взаємодії слідчого з органом дізнання є положення ст. ст. 104, 114, 139 КПК України, Законів України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 16.11.2008 р.; "Про Службу безпеки України" від 15.03.1992 р. № 2229-XІІ в ред. від 22.05.2008 р.; "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 14.01.2006 р.; "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30.06.1993 р. № 3341-XІІ в ред. від 03.03.2006 р., відомчих нормативних актів, прийнятих на підставі чинного законодавства Генеральною прокуратурою України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України. Вони визначають форми взаємодії слідчого з оперативним підрозділом від моменту виникнення приводу для порушення кримінальної справи й до завершення розслідування.
Відповідно до частини 3 ст. 114 КПК України слідчий із розслідуваних ним справ вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій.
Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими. Це положення деталізується статтею 7 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", де йдеться не взагалі про органи дізнання, а про ті їх підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і зобов'язані виконувати письмові доручення слідчого.
Аналіз спеціальної літератури, нормативних актів МВС України та матеріалів правоохоронної практики дозволяє виокремити основні форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Залежно від вирішуваних при цьому завдань та характеру їх діяльності, їх припустимо умовно поділити на групи організаційного та кримінально-процесуального характеру.
До першої групи необхідно віднести:
1. Спільне вивчення та аналіз матеріалів оперативної розробки чи перевірки.
Особливого значення така форма взаємодії набуває в ситуаціях, коли вирішується питання про реалізацію даних, зібраних при застосуванні оперативно-розшукових заходів. Такі ситуації можуть виникати як на стадії порушення кримінальної справи, так і стадіях досудового розслідування на всіх його етапах.
2. Спільне планування слідчих дій, оперативно-розшукових і профілактичних заходів.
Дана форма взаємодії органічно пов'язана з попередньою. Вони не можуть існувати одна без одної.
Результатом вивчення та аналізу матеріалів є прийняття відповідних рішень, які в даному разі знаходять своє втілення у планах діяльності слідчого та співробітників оперативних підрозділів. Розробка таких планів дозволяє визначити оптимальний порядок, послідовність провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, виключити неузгоджені дій слідчого та органу дізнання.
Розробка плану узгоджених слідчих дій та оперативно-розшукових заходів сприятиме не лише розподілу компетенції, а й координації дій суб'єктів.
Виходячи із заходів плану, слідчий може ставити перед органом дізнання завдання по встановленню суттєвих обставин справи, що потребує застосування оперативно-розшукових заходів. Це вимагає точного формулювання завдань, чіткого визначення обставин, які цікавлять слідство.
3. Регулярний обмін інформацією про обставини конкретної кримінальної справи сприяє формуванню глибшого уявлення про подію злочину. В процесі такої взаємодії слідчий дістає можливість отримати додаткову інформацію про подію, якою доти не володів. Незважаючи на оперативно-розшуковий характер, інколи вона стає вирішальною підставою для прийняття процесуальних рішень (про проведення обшуку, затримання підозрюваного тощо). Така інформація може також прислужитися для визначення тактики слідчих дій (допитів, обшуків, очних ставок тощо), а також зашифровки джерела інформації.
4. Проведення спільних службових нарад (навчань) з актуальних проблем взаємодії, а також обговорення результатів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з метою визначення ефективних та результативних шляхів розкриття злочину.
До другої групи форм взаємодії можна віднести такі:
1. Проведення органом дізнання слідчих дій за дорученням слідчого (ч. 3 ст. 114 КПК України).
Таке доручення для органу дізнання є обов'язковим до виконання. Воно надається, як правило, у письмовій формі.
До такої форми взаємодії слідчий вдається у тих випадках, коли у справі одночасно потрібно провести кілька слідчих дій із заінтересованими особами, що викликається міркуваннями тактичного характеру (одночасні обшуки у співучасників, їхніх близьких, за місцем роботи тощо).
При цьому слід пам'ятати, що слідчий ні за яких обставин не повинен доручати іншим особам слідчі дії. Це слідчі дії, які мають суттєве значення для формування його внутрішнього переконання і прийняття найважливіших рішень у справі. До них можна віднести, наприклад, пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого.
2. Взаємодія у процесі провадження конкретної слідчої дії або робота у складі слідчо-оперативної групи.
Доручення в процесі такої взаємодії слідчий надає в усній формі.
Беручи участь у провадженні слідчої дії, співробітник органу дізнання надає слідчому допомогу у спостереженні за учасниками, здійсненні пошукових дій, у тому числі із застосуванням технічних засобів і под. При цьому обмін інформацією відбувається у найкоротший час. Отримана у такий спосіб інформація негайно передається слідчому і може використовуватися для коригування тактики слідчої дії.
Слідчо-оперативні групи створюють для розслідування складних злочинів. Для цього видається спеціальний наказ керівника органу внутрішніх справ, якому організаційно підпорядковані слідчі і працівники оперативних підрозділів, або спільний наказ керівника слідчого та оперативного підрозділу.
Працівники органу дізнання, введені до складу групи, за дорученням слідчого (керівника групи) можуть проводити слідчі дії. Таке доручення не потребує письмового оформлення, про що свідчить вивчення матеріалів практики.
Проте, на нашу думку, правовою підставою для провадження слідчих дій співробітником органу дізнання має бути постанова слідчого, а не наказ про введення його у групу та план розслідування, у якому його визначено одним із виконавців слідчої дії.
3. Спільне внесення на адресу керівників підприємств, установ, організацій пропозицій щодо усунення причин та умов, які сприяли вчиненню розслідуваного злочину, що передбачено ст. 23 КПК України.
До загальних принципів співробітництва слідчого з органами дізнання належать:
1) дотримання законності всіма учасниками взаємодії;
2) комплексне використання сил і засобів, які мають у своєму розпорядженні слідчий та органи дізнання;
3) розмежування компетенції слідчого, органу дізнання і дізнавача, що випливає з вимог закону;
4) організуюча роль слідчого у взаємодії з органами дізнання на стадії порушення кримінальної справи й у процесі розслідування;
5) нерозголошення учасниками взаємодії даних досудового слідства.
Сутність взаємодії слідчого і працівника оперативного підрозділу полягає у тому, що:
– це, передусім, активна цілеспрямована діяльність суб'єктів – слідчих і працівників оперативних підрозділів, до якої можуть залучатися негласні працівники, представники громадськості, фахівці різних галузей знань тощо.
Кожен суб'єкт цієї діяльності вживає конкретних заходів (слідчі дії, оперативно-розшукові заходи) у межах, встановлених законом повноважень; це узгоджені за місцем, часом і метою спільні дії двох чи більше суб'єктів, спрямованих на впровадження одержаних у результаті оперативно-розшукових заходів відомостей у кримінальне судочинство;
– у спільних планах (реалізація оперативно-розшукової інформації, провадження досудового слідства з конкретної кримінальної справи тощо) необхідно передбачати комплекс оперативно-розшукових та інших заходів і слідчих дій у такому порядку, щоб їх проведення було несподіваним для осіб, дії яких перевіряються, їх співучасників і мало якнайбільший ефект у закріпленні процесуальним шляхом обставин, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 64 КПК України;
– у процесі проведення конкретних оперативно-розшукових заходів та слідчих дій необхідно суворо дотримуватися вимог Конституції України, чинного законодавства, принципів оперативно-розшукової діяльності та кримінального судочинства; дії зазначених суб'єктів мають бути спрямовані на забезпечення введення оперативно-розшукової інформації у кримінальне судочинство з допомогою процесуальних засобів - шляхом провадження відповідних слідчих дій та процесуальних рішень.
Розглянуті форми взаємодії слідчих та оперативних підрозділів могли б бути результативнішими та ефективнішими, якби не існувало певних негативних чинників. До них необхідно віднести:
1) недосконалість наявної процесуальної форми досудового слідства, оскільки наразі кримінально-процесуальне законодавство все ще здебільшого знаходиться на рівні колишнього союзного;
2) практику гонитви за кращими показниками, всупереч об'єктивним обставинам і реальним можливостям;
3) так звані "соціальні замовлення" щодо боротьби з тим чи іншим видом злочинів (наприклад, наразі пріоритетом є боротьба з корупційними діяннями, а завтра – із злочинами у бюджетній сфері);
4) фактичне злиття слідчої роботи з оперативною, широке залучення слідчих до ознайомлення з матеріалами негласної роботи, що не може впливати на формування внутрішнього переконання і прийняття процесуальних рішень з обвинувальним нахилом.
На думку М. Погорецького, при взаємодії органу дізнання та слідчого орган дізнання може реалізувати дві властивих йому функції: оперативно-розшукову і кримінально-процесуальну [16, с. 64].
Проте, це неприпустимо тому, що оперативна робота і дізнання - дві самостійні функції, спрямовані на розкриття злочинів. Поєднання цих двох функцій в одній особі призводить до того, що здебільшого домінує негласна робота, у зв'язку з чим також відбувається порушення принципів кримінального судочинства.
Для більш повного сприйняття існуючих проблем необхідно звернутися до історії виникнення саме цих чинників, оскільки вказані проблеми виникли ще кілька десятиріч тому і, на жаль, не розв'язані досі.
Ще у березні 1924 р. на V Всеросійському з'їзді діячів радянської юстиції А. Я. Вишинський заявив, що попереднє слідство і дізнання не мають органічних відмін та є двома рівноправними галузями судової роботи [13, с. 79].
Дізнання, як одну з форм попереднього слідства, було введено на початку створення СРСР і зумовлено історичними умовами того часу. Тоді перелік складів злочинів, що самостійно розслідували органи дізнання (міліція), становить близько 70.
Крім цього, відповідно до ст. 108 КПК РРФСР (в редакції 1929 р.) слідчий за погодженням з прокурором мав право передати органу дізнання розслідування будь-якого злочину, віднесеного до його компетенції.
В подальшому, у 50-х рр. минулого століття, слідчі підрозділи створювались у структурі оперативних служб і фактично стали оперативно-розшуковими. І хоч ефективність таких структурних утворювань була доведена, це призводило до порушень законності, значною мірою деформувало інститут дізнання та гальмувало подальше підвищення рівня досудового слідства.
У 1969 р. намітилася певна тенденція щодо скорочення переліку складів злочинів, попереднє розслідування яких обмежувалося лише дізнанням. До 1972 р. залишилось вже 19 статей КК України, за якими не вимагалося проведення досудового слідства.
Однак у січні 1985 р. було прийнято законодавчі акти, які значно розширили сферу дізнання. Пояснювалося це перевантаженням слідчого апарату у його тодішньому складі, що унеможливлювало забезпечення своєчасного та якісного розкриття і розслідування тяжких злочинів.
До речі, й наразі перевантаження слідчих зберігається. Практика доводить, що якісно, об'єктивно і в повному обсязі провадити розслідування, як того вимагає ст. 22 КПК України, слідчий може не більше, ніж у 35 справах на рік.
Втім, зважаючи на рівень злочинності та неможливість постійно збільшувати штатну чисельність слідчого апарату, у провадженні одного слідчого перебувають в середньому до 100 кримінальних справ на рік (за усередненими показниками). До того ж ці обчислення проведено без урахування справ про нерозкриті злочини минулих років та розгляду матеріалів дослідчої перевірки у заявах і повідомленнях про злочини та події [15, с. 14].
Також досі на законодавчому рівні не вирішене питання про місце слідчого апарату в системі правоохоронних органів.
З огляду на це, постає проблема організації слідчого апарату та, у зв'язку з цим, питання реалізації загальних умов досудового слідства, серед яких і питання взаємодії слідчих з оперативними працівниками.
Дискусії про місце слідчого апарату, розгорнулися ще наприкінці
50-х р.р. минулого століття.
У 1957 р. М. Барсуков виклав точку зору, за якою попереднє слідство має бути повністю зосереджено в органах МВС [12, с. 21].
Втім, цю точку зору було піддана критиці.
Професор М. Строгович писав, що міліція – це адміністративний орган, який виконує різноманітні функції щодо підтримання громадського порядку та провадить оперативно-розшукову діяльність.
Досудове слідство – це діяльність процесуальна, вона не може бути поєднана з оперативно-розшуковою роботою чи іншою адміністративною діяльністю. Тому передача слідства до міліції позбавила б цей інститут його самостійності, не забезпечила б належної якості досудового слідства і водночас відволікала б міліцію від виконання своїх прямих обов'язків [18, с. 76].
Висловлювалася також думка про зосередження слідчого апарату в системі прокуратури, на що Г. Горський зауважує, що під час дискусії, яка триває майже півстоліття, прихильники передачі слідчого апарату до прокуратури, а вони становлять більшість за своєю чисельністю, не створили такої грунтовної аргументації, яку мали прихильники підпорядкування слідчих суду [11, с. 29].
Відповідно до пункту 9 розділу XV Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового слідства – до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.
Наразі проблема невизначеності майбутнього слідчого апарату призводить до намагання вирішити ці питання, виходячи не з вимог Конституції України, а із суто відомчих інтересів, у чому не можна не погодитися з Г. Кожевніковим [16, с. 24].
Зважаючи на вищевикладене, вказані проблеми можна було б вирішити або зняти їх теперішню гостроту шляхом перегляду існуючої практики гонитви за показниками, прийняттям Закону України "Про статус слідчих", в якому б чітко визначалося поняття органів досудового слідства, а також створенням єдиного слідчого апарату, не підпорядкованого жодному з правоохоронних відомств.

2. ЗРАЗОК ПОСТАНОВИ ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ

ПОСТАНОВА
про призначення комплексної трасологічної експертизи

м. Запоріжжя 20 вересня 2008 р.

Дізнавач Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій обл., старший лейтенант міліції Білозуб О.Д., розглянувши матеріали кримінальної справи № 580036 по факту крадіжки індивідуального майна гр. Вергунової С.А.,
ВСТАНОВИВ:
18 вересня 2008 р. сім'я Вергунової С.А. та сім'я її сусідів Нарижних, що мешкають у буд. № 7 по вул. Українській, виїхали до заводського профілакторію, а повернувшись вранці 20 вересня, побачили, що двері до квартири Вергунових зламано. Невстановлена дізнанням особа проникла в житло Вергунових і викрала магнітофон "Маяк", транзисторний приймач "Океан" та золоті вироби на загальну суму 1235 грн.
При огляді місця події на землі біля будинку було виявлено три об'ємних сліди від взуття. Вхідні дерев'яні двері, де був закріплений накладний замок, просвердлені в 12 місцях, і частина їх (разом із замком) вирубана. Недалеко від вхідних дверей знайдено ручний дриль. На підлозі біля серванту вилучено недокурок сигарети "Ватра" та слід взуття у вигляді нашарування грязі. На полірованій поверхні серванту є чітко видимі потожирові сліди двох пальців.
На підставі викладеного й беручи до уваги, що для вирішення питань, які цікавлять досудове слідство, необхідні спеціальні знання в галузі криміналістичної трасології, керуючись статтями 75, 196 КПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Призначити по цій справі комплексну трасологічну експертизу – дактілоскопичну експертизу, експертизу слідів зубів людини, експертизу слідів взуття, експертизу знаряддя зламу, – проведення якої доручити експертам Запорізького науково-дослідного інституту судових експертиз.
На вирішення експертів поставити такі питання:
1. Чи придатні виявлені сліди пальців рук для ідентифікації?
2. Чи не належать сліди пальців рук певній особі?
3. Якою рукою та якими пальцями залишені ці сліди?
4. Внаслідок якого руху (торкання, захвату) залишені сліди пальців рук?
5. Чи є на представленому предметі (недокурку) сліди зубів людини?
6. Які особливості побудови зубного апарату людини, що залишила сліди на недокурку?
7. Зубами верхньої чи нижньої щелепи залишені сліди?
8. Чи не залишені сліди зубними протезами?
9. Яким є механізм утворення слідів зубів?
10. Чи є на ручній дрилі, що надається на експертизу, сліди того, що саме нею були просвердлені отвори на зламаній двері?
11. Чи придатні надані сліди взуття для ідентифікації?
12. Взуттям якого типу залишені сліди, знайдені на місці події злочину? Які її характеристики й особливі ознаки?
13. Взуттям якого розміру залишені сліди?
14. Який механізм утворення слідів взуття?
15. Чи залишені сліди взуття, знайдені в різних місцях, однією особою (одним взуттям)?
У розпорядження експертів надати такі матеріали:
1. Три гіпсові зліпки об'ємних слідів взуття (коробки №№ 1-3);
2. Ручний дриль DS 508-M (коробка № 4) .
3. Недокурок сигарети "Ватра" (пакет № 5).
4. Дактилоплівки з двома слідами пальців рук (конверт № 6).
5. Дактилоплівка, на яку скопійований поверхневий слід-нашарування взуття (конверт № 7)

Дізнавач Жовтневогоо РВ ЗМУ
ГУМВС України в Запорізькій обл.,
старший лейтенант міліції Білозуб О. Д.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96–ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada/gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341–ІІІ в ред. від 16.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 07.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565–XІІ в ред. від 16.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. № 2135–XІІ в ред. від 14.01.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
6. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993 р. № 3341–XІІ в ред. від 03.03.2006 р. //http://zakon.rada.gov.ua
7. Про Службу безпеки України: Закон України від 15.03.1992 р.
№ 2229–XІІ в ред. від 22.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
8. Барсуков М.В. За дальнейшее совершенствование организации и деятельности советской милиции // Советское государство и право. – 1957. – № 4. – С. 20 – 24.
9. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: БЕК,
2004. – 490 с.
10. Викторов Б.А. Общие условия предварительного расследования. – М.: ВШ МВД СССР, 1971. – 288 с.
11. Горский Г. Ф. Научные основы организации и деятельности следственного аппарата в СССР. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1970. – 190 с.
12. Гуткин И. М. Органы дознания и предварительного следствия системы МВД и их взаимодействие. – Волгоград: ВШ МВД СССР, 1975. – 172 с.
13. Истина ... И только истина: Пять бесед о судебно-правовой реформе. – М.: Юрид. лит, 1990. – 212 с.
14. Кожевніков Г.К. Судово-правова реформа в Україні і реформування органів досудового розслідування // Право
України. – 2004. – № 3. – С. 23 – 27.
15. Коляда П.В. Який кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим // Юридичний вісник України. – 2003. – № 9. –
С. 14 – 16.
16. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система. – Харків: Арсіс, 2002. – 160 с.
17. Слинько С.В. Сущность, формы и правовые основы взаимодействия следователя с органом дознания: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Харьков, 1991. – 50 с.
18. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т. 2: Порядок производства по уголовным делам по советскому уголовно-процессуальному праву. – М.: Наука, 1970. – 410 с.
19. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1120 с.