Кр Особлива частина кримінального права

Контрольна робота
з курсу кримінального права

ПЛАН

1. Значення Особливої частини кримінального права 3
2. Задача № 1 11
2. Задача № 2 15
Список використаних джерел 18


1. ЗНАЧЕННЯ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
Особлива частина кримінального права характеризується трьома основними ознаками.
Перша полягає в тому, що Особлива частина являє собою сукупність кримінально-правових норм, які визначають види злочинів і встановлюють види та розміри покарань, що застосовуються судом до осіб, винних у їх вчиненні.
Друга ознака відбивається в тому, що кримінально-правові норми, які створюють Особливу частину, розташовані в ній у певному порядку суворої послідовності.
Третьою ознакою є те, що кримінально-правові норми, котрі створюють Особливу частину, видаються тільки Верховною Радою України.
Таким чином, Особлива частина кримінального права України – це сукупність виданих Верховною Радою України і розташованих у суворій послідовності норм, які визначають види злочинів та покарання, що застосовуються судом до осіб, винних у їх скоєнні.
Особлива частина кримінального права органічно й нерозривно пов'язана із Загальною частиною.
У Загальній частині зосереджені найбільш принципові (базові) для кримінальної відповідальності положення: підстава кримінальної відповідальності, чинність закону про кримінальну відповідальність в часі і просторі, поняття злочину, його види і стадії вчинення умисного злочину, ознаки суб'єкта злочину, вина та її форми, співучасть у злочині, множина злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави звільнення від кримінальної відповідальності, поняття покарання та його види, загальні засади призначення покарання та підстави звільнення від нього тощо.
В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів, визначаються види покарань та межі, в яких вони можуть бути призначені. Інакше кажучи, Особлива частина – це система норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Загальна частина кримінального права без Особливої частини являє собою систему хоч і важливих, але невитребуваних у зв'язку із неможливістю самостійного застосування положень, а Особлива частина без Загальної – набір потенційно ефективних юридичних інструментів, до якого не додано інструкцію щодо їх застосування, і внаслідок цього невідомо, яким чином ці інструменти можуть бути як належить використані [5, с. 6].
Норми Особливої частини кримінального права можуть бути застосовані лише на підставі й з урахуванням положень Загальної частини. З іншого боку, кримінально-правові норми Загальної частини кримінального права можуть бути реалізовані тільки за допомогою нормативних приписів Особливої частини.
Наприклад, при притягненні до кримінальної відповідальності та засудженні за умисне знищення чи пошкодження державного або колективного майна (ст. 194 КК України) треба встановити, що особа, яка вчинила це суспільно небезпечне діяння, є:
1) осудною (ч. 1 ст. 19 КК України);
2) досягла віку, з якого настає відповідальність за цей злочин (ст. 22 КК України);
3) діяла умисно (ст. 24 КК України);
4) при скоєнні цього діяння вона не перебувала в стані крайньої необхідності (ст. 39 КК України).
Тобто треба встановити, що діяння не є малозначним і становить суспільну небезпеку (ч. 2 ст. 11 КК України).
При призначенні покарання за цей злочин суд зобов'язаний керуватися:
1) ст. 50 УУ України, в якій визначені поняття покарання та його мета;
2) ст. 65 КК України, що визначає загальні засади призначення покарання;
3) статтями 66 і 67 КК України, які передбачають обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При призначенні покарання за цей злочин (ст. 194 КК України) у виді штрафу суд повинен звернутися до ст. 53 КК України для визначення мінімальної межі цього виду покарання, а у разі неможливості його сплати – визначити, яким покаранням і в яких межах можна його замінити.
Призначаючи покарання у виді виправних робіт, суд для визначення нижньої межі цього виду покарання, суми відрахувань із заробітної плати засудженого в дохід держави, а також для того, щоб пересвідчитись, чи можна до даного засудженого застосувати вказаний вид покарання, повинен звернутися до положень ст. 57 КК України.
Призначення покарання у виді позбавлення волі потребує врахування положень ст. 63 КК України, яка, зокрема, визначає нижню межу цього виду покарання.
Про органічний зв'язок норм Загальної та Особливої частин кримінального права свідчить і те, що на практиці неможливо самостійно застосувати ту чи іншу норму Загальної частини (без одночасного застосування відповідної норми Особливої частини).
Наприклад, застосування ст. 14 КК України про готування до злочину або ст. 15 КК України про замах на злочин неможливе без вказівки на статтю Особливої частини, що передбачає відповідальність за конкретний злочин, до якого готувався злочинець чи вчинив замах на нього.
Виключається притягнення до кримінальної відповідальності за підбурювання до злочину взагалі, а не до конкретного злочину (за підбурювання до вбивства, підбурювання до вчинення крадіжки тощо). Тому ст. 27 КК України може застосовуватися лише разом з відповідною статтею Особливої частини.
Крім того, неможливо звільнити особу від кримінальної відповідальності за підставами, вказаними у ст.ст. 44-49, якщо не буде доведена її вина у вчиненні конкретного злочину, передбаченого статтею Особливої частини КК України.
Єдність норм Загальної і Особливої частин кримінального права проявляється і в спільності їх основних завдань, які полягають в охороні прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпеченні миру і безпеки людства, а також запобіганні злочинам (ст. 1 КК України).
Поряд з визначенням видів злочинних діянь та покарання за них Особлива частина кримінального права містить і так звані заохочувальні норми, які визначають підстави й умови звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення окремих злочинів (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 4 ст. 331, ч. З ст. 369, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 КК України), а також роз'яснювальні норми, в яких розкривається зміст окремих понять, термінів, що вживаються в КК України.
Так, ст. 401 КК України дає визначення військового злочину, називає осіб, які можуть нести кримінальну відповідальність за військові злочини.
У примітках до низки статей Особливої частини КК України роз'яснюється зміст окремих ознак злочинів (зокрема, у примітці до ст. 176 УУ України – великого і особливо великого розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням авторського права і суміжних прав та порушенням прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію; у примітці до ст. 185 КК України – повторності злочинів, передбачених ст.ст. 185, 186 та 189-191 КК України, значної шкоди у злочинах, передбачених ст.ст. 185, 186, 189 та 190 КК України, великого розміру у ст.ст. 185-191 КК України та особливо великого у ст.ст. 185-187 та 189-191 КК України; у примітці до ст. 200 КК України – поняття документів на переказ; у примітці до ст. 210 КК України – поняття бюджетних коштів; у примітці до ст. 286 КК України – транспортних засобів; у примітці до ст. 364 КК України – службових осіб; у примітці до ст. 368 КК України – вимагання хабара. Такі примітки передбачено більш ніж у 30 статтях Особливої частини КК України.
Особлива частина кримінального права, як і Загальна частина, піддається певним змінам, які обумовлюються, в першу чергу, розвитком суспільних відносин, змінами політичних, економічних та духовних умов життя, а також станом та рівнем злочинності в державі. При цьому положення Особливої частини зазнають значно більшої кількості змін, ніж положення Загальної частини. Особливо це мало місце в процесі радикальної зміни економічних та політичних відносин та напередодні прийняття нового КК України.
Зміна норм Особливої частини, введення в неї нових складів злочинів (криміналізація), виключення відповідальності за діяння, які перестали бути суспільно небезпечними (декриміналізація), зумовлювалися прагненням законодавця більш адекватно використати можливості кримінального закону в існуючих на той час соціальних умовах, більш надійно забезпечити охорону інтересів особи, суспільства, держави.
Наприклад, зміна політичного курсу та економічні перетворення в нашій державі викликали необхідність внести суттєві зміни до глави "Злочини проти держави" та глави "Господарські злочини" КК 1960 р. У зв'язку із значним поширенням злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, з'явилась необхідність детальніше регламентувати кримінальну відповідальність за такі діяння, передбачити відповідальність за різні дії з психотропними речовинами та прекурсорами.
Діяльність так званих "хаккерів", тобто несанкціоноване їх втручання в роботу автоматизованих систем, яке, зокрема, призводить до знищення або пошкодження інформації чи носіїв інформації, цілком обгрунтовано обумовило появу у КК норм, що передбачають відповідальність за злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп'ютерних мереж.
Частина змін положень Особливої частини диктувалась необхідністю приведення кримінального законодавства України у відповідність до міжнародно-правових норм та принципів (наприклад, скасування інституту смертної кари).
Процес внесення змін до Особливої частини КК України триває й після прийняття нового КК України.
Значення Особливої частини кримінального права полягає, насамперед, у тому, що в ній відповідно до принципу nullum crіmen sіne lcqe (немає злочину без вказівки на це в законі) дається вичерпний перелік злочинних діянь, описуються ознаки тих суспільно небезпечних діянь, які держава визнає злочинами.
Це випливає із положення, закріпленого у ст. 2 КК України, де говориться, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом.
Інакше кажучи, для притягнення особи до кримінальної відповідальності треба встановити, що у вчиненому діянні є ознаки складу певного злочину. Наявність у діянні особи всіх ознак складу певного злочину і є, таким чином, єдиною підставою для притягнення до кримінальної відповідальності.
Особлива частина кримінального права побудована відповідно до спільних для всього кримінального права визнаних принципів, найважливішим з яких є законність. Згідно з ним ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений, якщо він не вчинить злочин, ознаки якого вказані в Особливій частині кримінального права.
У конкретних статтях Особливої частини кримінального права також знайшли своє відображення принципи гуманізму, демократизму, патріотизму, економії заходів державного примусу, відповідальності лише за конкретний злочин.
Крім того, в Особливій частині кримінальна відповідальність за конкретні злочинні діяння диференційована з урахуванням їх тяжкості, передбачено суворі покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини і менш суворі – за злочини невеликої та середньої тяжкості.
Поряд з Особливою частиною як сукупністю юридичних норм, що регламентують відповідальність за окремі види злочинів, розрізняють ще й Особливу частину науки кримінального права, яка становить один із її важливих і невід'ємних розділів.
Наука, що досліджує Особливу частину, – це сукупність уявлень, поглядів та ідей про систему законодавчих норм, які складають Особливу частину, та про окремі злочини, що передбачені кримінальним законодавством.
Предметом цієї науки є норми Особливої частини кримінального права та практика їх застосування. Ця наука спрямована на підвищення ефективності застосування цих норм та розробку пропозицій щодо подальшого удосконалення кримінального законодавства.


ЗАДАЧА № 1
Дмитрієв зірвав золотий ланцюжок з шиї дівчини Бородчук та став тікати. Бородчук почала бігти за ним. Побачивши, що Бородчук його наздоганяє, Дмитрієв викинув ланцюжок на дорогу. Перехожі затримали Дмитрієва.
Кваліфікуйте дії винного.

Із умов завдання випливає, що Дмитрієв відкрито для сторонніх осіб, не приховуючи свого наміру, ігноруючи волю потерпілої Бородчук, доклавши певних зусиль, зірвав з її шиї золотий ланцюжок і став тікати. Бородчук побігла за ним. Побачивши, що Бородчук його наздоганяє, Дмитрієв викинув ланцюжок на дорогу, проте був затриманий перехожими.
Отже, діяння, вчинене Дмитрієвим, містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України – відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. Дмитрієв, побачивши, що Бородчук його наздоганяє, викинув золотий ланцюжок, зірваний з її шиї, на дорогу й, таким чином, втратив реальну можливість користуватися ним. Злочин у наданому випадку є незакінченим. Дмитрієвим був вчинений замах на грабіж.
Відповідно до частини 1 ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч.ч. 2 і 3 КК України).
У справі, що розглядається, замах на злочин є закінченим: Дмитрієв, доклавши певних зусиль, виконала усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, – зірвав золотий ланцюжок з шиї Бородчук і почав тикати. Злочин не був закінчений внаслідок того, що Бородчук почала переслідувати Дмитрієва й той викинув ланцюжок на дорогу.
Згідно зі статтею 16 КК України кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.
Кримінально-правова характеристика даного злочину.
Грабіж – відкрите заволодіння чужим майном (ст. 186 КК України). Грабіж характеризується підвищеною суспільною небезпекою порівняно з крадіжкою. Це обумовлюється тим, що грабіжник, на відміну від злодія, не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи інших осіб. У разі застосування в процесі відкритого викрадення насильства грабіж посягає не лише на відносини власності, а й на особу потерпілого – її психічну і фізичну недоторканність.
Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, своєю чергою, усвідомлює цю обставину.
При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканність), а обмежується докладанням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий "ривок", коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (Дмитрієв зірвав золотий ланцюжок з шиї Бородчук).
При насильницькому грабежі винний не лише докладає певних зусиль для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще й вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.
Юридичний аналіз складу злочину:
Об'єкт злочину:
* родовий: право власності;
* безпосередній основний: чуже майно.
Предмет злочину – золотий ланцюжок.
Потерпіла – Бородчук (особа, щодо якої вчинене злочинне посягання).
Об'єктивна сторона складу злочину:
Злочин з матеріальним складом.
Діяння – відкрите викрадення золотого ланцюжка Бородчук без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж).
Дії – докладання певних фізичних зусиль, щоб зірвати золотий ланцюжок з шиї Бородчук. Дії Дмитрієва є активними, суспільно небезпечними, протиправними, винними, усвідомленими, вольовими тощо.
Суспільно небезпечні наслідки не наступили, оскільки злочин не було закінчено.
Спосіб вчинення злочину: відкрите заволодіння.
Суб'єкт злочину: фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується наявністю у Дмитрієва прямого умислу на протиправне заволодіння золотого ланцюжка Бородчук і корисливим мотивом. Змістом умислу Дмитрієва охоплюється усвідомлення того факту, що вчинені ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого та інших осіб (перехожих) характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
Злочин некваліфікований.
Ненасильницький грабіж відмежовується від крадіжки за такою ознакою: з об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна, а крадіжка – таємним.


ЗАДАЧА № 2
Бестужев, працюючи директором приватного підприємства, почав вимагати від Васильєва, який є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, припинити займатись купівлею-продажем комп'ютерів. У випадку невиконання даної вимоги Бестужев погрожував знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину.
Дайте правову оцінку діям винного.

Із умов завдання випливає, що директор приватного підприємства Бестужев вимагав від суб'єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи Васильєва припинити займатись купівлею-продажем комп'ютерів. У випадку невиконання даної вимоги Бестужев погрожував знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину. Отже, вимога Бестужева поєднана із психічним насильством. Зміст його погрози знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена вимога.
При цьому Бестужев, застосовуючи відповідні погрози, не керувався умислом на заволодіння комп'ютерами Васильєва, а мав на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю, тобто протидіяв його законній господарській діяльності.
Таким чином, діяння, вчинене Бестужевим, містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 206 КК України – протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.
Злочин вважається закінченим із моменту пред'явлення зазначеної вимоги, поєднаної з погрозою. Отже, злочин, що розглядається, є закінченим.
Юридичний аналіз складу злочину:
Об'єкт злочину:
* безпосередній основний об'єкт: свобода законної господарської діяльності;
* безпосередній додатковий об'єкт: здоров'я і недоторканність людини, її власність.
Предмет злочину – діяльність із купівлі-продажу комп'ютерів.
Потерпілий – Васильєв (суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи).
Злочин з формальним складом.
Об'єктивна сторона злочину полягає у протидії законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога до Васильєва припинити займатися законною господарською діяльністю (здійснювати купівлю-продаж комп'ютерів), поєднана із погрозою насильства над дружиною потерпілого і знищення його майна – комп'ютерів.
Спосіб вчинення злочину: протиправна вимога (викладена в рішучій формі пропозиція про припинення заняття законною господарською діяльністю), поєднана з погрозою насильством – погрозою негайно або в майбутньому застосувати насильство до дружини потерпілого, та погрозою знищення майна (стосується комп'ютерів, які продавав потерпілий).
Суб'єкт злочину: фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16-річного віку.
Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується прямим умислом Бестужева, поєднаним із метою припинення іншою особою – Васильєвим – зайняття законною господарською діяльністю (купівля-продаж комп’ютерів).
Злочин некваліфікований.
Вчинення розглянутих дій із корисливою метою, яка характеризує вимагання, кваліфікується за ст. 189 КК України.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 04.02.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 05.07.2011 р. //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Благов Е. В. Квалификация преступлений (теория и практика). – М.: Университет, 2003. – 310 с.
4. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 642 с.
5. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2007. – 690 с.
6. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. – К.: Де Юре, 2010. – 870 с.
7. Матусовський Г. А. Юридична характеристика злочинів // Вісник Академії правових наук України. – Xарків: Право, 1998. – № 2(13). –
С. 121 – 124.
8. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /
За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: Атіка, 2009. – 1064 с.
10. Научно-методические основы квалификации преступлений: Учеб.-практ. пособие / Отв. ред. М. К. Кислицын. – М.: Изд-во Междунар. ин-та управления, 2001. – 148 с.