Кр ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
«Кваліфікація злочинів, підслідних органам внутрішніх справ»
на тему:
ПІДСТАВИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ. СКЛАД ЗЛОЧИНУ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

ПЛАН

1. Поняття підстав кримінально-правової кваліфікації 3
2. Види підстав кримінально-правової кваліфікації 4
3. Склад злочину і його значення для кримінально-правової кваліфікації 10
Задача 1 16
Задача 2 20
Список використаної літератури 23


1. ПОНЯТТЯ ПІДСТАВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ
Підстави кримінально-правової кваліфікації – це правові явища, виходячи з яких здійснюється кримінально-правова оцінка діяння. Кваліфікацію діяння можна здійснювати, лише маючи для цього відповідні підстави – вихідні, головні положення, від яких треба відштовхуватися, приймаючи рішення. Причому ці підстави мають бути наявними вже на момент початку діяльності з кримінально-правової оцінки вчиненого діяння і у її ході залишатися незмінними.
У кримінально-правовій літературі поряд з поняттям підстав кваліфікації використовується також поняття її передумов.
Передумови кваліфікації – те, що передує кваліфікації, це діяльність, яка приводить до виникнення її підстав. Тому підстави кваліфікації необхідно відрізняти від її передумов.
Передумовами кваліфікації є:
1) збирання і аналіз доказів у справі та встановлення фактичних обставин справи;
2) аналіз наявних кримінально-правових норм, які можуть бути застосовані до конкретного випадку, встановлення їх змісту, тлумачення, визначення меж чинності.
Отже, підстави кваліфікації – це певні факти, вже встановлені і зафіксовані обставини, а передумови кваліфікації – шлях до них. При кваліфікації особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виходять з вже встановлених фактів, з тексту закону, зміст якого з'ясований.
Положення про те, що встановлення фактичних обставин справи має бути завершене до моменту початку кримінально-правової кваліфікації, має принципове значення для правозастосовної практики. Поспішність у кваліфікації, коли її проводять ще до завершення встановлення фактичних обставин справи, породжує помилки у кваліфікації.
Відмінність між підставами кваліфікації та її передумовами полягає у ряді ознак:
1) підстави кваліфікації – це ті обставини, які у часі мають існувати на момент початку процесу кваліфікації, а передумови здійснюються до її початку;
2) передумови кваліфікації створюються у ході процесуальної діяльності, регламентованої нормами КПК України (збирання, перевірка та оцінка доказів), яка зовні об'єктивізована, перебігає в установлених законом формах, а також виникають під час операцій з правовими нормами, що переважно є формалізованими. Операції з підставами кваліфікації здійснюються лише у ході розумових процесів;
3) передумови кваліфікації полягають у дослідженні широкого кола фактичних і юридичних явищ, які можуть мати відношення до даного випадку, а можуть і не стосуватися його, а підстави кваліфікації – лише ті факти, що прямо стосуються оцінки конкретного діяння.
2. ВИДИ ПІДСТАВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ
У теорії кримінального права прийнято виділяти фактичну і юридичну підстави кримінально-правової кваліфікації.
Під фактичною підставою кваліфікації здебільшого розуміють вчинене діяння, фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, співставляються з правовою нормою.
Необхідно зазначити, що саме по собі діяння не може бути визнане підставою кримінально-правової кваліфікації. Для того, щоб воно увійшло у сферу уваги органів, які здійснюють кваліфікацію, потрібна наявність доказової інформації про скоєне. Кваліфікації піддається не стільки те, що фактично вчинене, скільки те, яке встановлене у ході дізнання, досудового і судового слідства.
Крім того, фактичні обставини не можуть безпосередньо співставлятися з правовою нормою, оскільки це явища різнопорядкові.
Таким чином, фактичною підставою кваліфікації виступає не саме вчинене діяння, а інформація про нього, яка стала відома відповідним органам і одержана ними у законному порядку.
Питання про те, що треба розуміти під юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації, не знайшло однозначного вирішення у юридичній літературі. Одні автори називають такою підставою склад злочину, інші – вважають нею кримінально-правову норму, ще одна позиція полягає у визнанні цією підставою самого кримінального закону.
На наш погляд, кожна з наведених позицій відображає певний аспект того, що виступає юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації. Таким чином, кожна з них має право на існування і, водночас, потребує уточнення.
В. О. Навроцький вважає, що визначальним для вирішення питання про юридичну підставу кримінально-правової кваліфікації є теза про те, що кваліфікація пов'язана з встановленням наявності чи відсутності підстав кримінальної відповідальності; з оцінкою діяння як злочину чи іншого діяння, передбаченого КК, або ж як діяння, індиферентного з точки зору кримінального права [11, с. 58].
При цьому необхідно враховувати очевидний зв'язок кримінально-правової норми та кримінального закону, а також положення про те, що злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються лише кримінальним законом, а підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Наразі вони закріплені у ч. 1 ст. 2, ч. З ст. З КК.
Проте не можна ототожнювати підставу кримінальної відповідальності та підставу кримінально-правової кваліфікації. Адже кримінально-правова кваліфікація, як вже зазначалося, полягає не лише у доведенні того, що вчинене діяння є злочином (вона не зводиться до кваліфікації злочинів). Така кваліфікація спрямована також й на з'ясування, чи не потрібно оцінити скоєне як передбачене КК незлочинне діяння або діяння, індиферентне для кримінального права. Тому кримінально-правова кваліфікація включає як доведення наявності ознак конкретного складу злочину, так і відсутність таких.
Слушними видаються міркування вчених, які стосуються оцінки ролі складу злочину в процесі кримінально-правової кваліфікації. Склад злочину, як зазначав В. П. Малахов, не більше, як теоретична конструкція, наукова абстракція, якої не знає кримінальний закон і яку майже кожний автор розуміє і тлумачить на свій розсуд [9, с. 161].
Навряд чи можна безумовно погодитися також з позицією, згідно з якою юридичною підставою кваліфікації виступає кримінально-правова норма. Як відзначає Є. В. Благов, прямо на кримінально-правову норму при кваліфікації послатися неможливо, оскільки у цілісному, єдиному виді вона ніде не відображена. Адже ознаки, специфічні для даного злочину, встановлені в Особливій частині кримінального законодавства, а типові для усіх злочинів – у Загальній частині. Таким чином, оперування кримінально-правовою нормою у практичній діяльності кваліфікатора просто неможливе [3, с. 9].
Втім, саме кримінально-правова норма встановлює узагальнені, типові ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, виступає більшою посилкою силогізму, який складається у ході кваліфікації. Сама ж кваліфікація полягає у співставленні реально існуючих ознак – фактичних ознак конкретного діяння, що відображені у зібраній інформації, та ознак, виражених у правовій нормі – ідеальній моделі правила поведінки кримінально-правового характеру, на основі якої діяння визнається злочинним чи незлочинним.
Кримінально-правова кваліфікація як правозастосовна діяльність полягає у визначення того, яким саме законом (якою його статтею) передбачене вчинене діяння. Тому очевидно, що підставою кримінально-правової кваліфікації виступають ті кримінально-правові акти (їх конкретні структурні частини), у яких закріплені ознаки певного складу злочину та виражена кримінально-правова норма.
Враховуючи, що наразі у законі закріплене правило про те, що законодавство про кримінальну відповідальність становить лише КК, можна уточнити: юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації виступають статті Загальної та Особливої частин КК. При цьому необхідно враховувати, що жодна кримінально-правова норма, жодний склад злочину не виражений у якійсь одній статті КК. Більш того, для з'ясування змісту кримінально-правових норм і ознак складів злочину в багатьох випадках необхідно звертатися також до інших джерел.
Прийнято виділяти і додаткові підстави юридичної кваліфікації.
Основною юридичною підставою кваліфікації обгрунтовано визнається стаття Особливої частини КК, у якій виражена правова норма, що регламентує діяння, котре піддається оцінці. Проте у статті кримінального закону законодавець часто не може виключно описати всі ознаки юридичного складу, оскільки вона повинна відзначатися лаконізмом. У той же час задум законодавця повинен бути максимально формалізованим, оскільки, як відомо, застосуванню підлягає закон, а не мотиви закону, не наміри законодавця.
Тому часто окремо взятої статті кримінального закону для кваліфікації недостатньо (наприклад, у разі застосування бланкетних диспозицій, при безпосередній відсилці до комплексу неправових норм, використанні оціночних понять, наявності прогалин у праві). У таких випадках застосовуються додаткові підстави кваліфікації.
Такими підставами можуть бути, насамперед, інші статті кримінального закону (інші стосовно тих, за якими кваліфікується діяння).
Можна назвати, принаймні, два випадки, коли виникає необхідність при кваліфікації посягання звертатися як до тієї статті кримінального закону, якою передбачене відповідне діяння, так і до інших статей Загальної та Особливої частин:
1) якщо на неї прямо вказує відсильна диспозиція (наприклад, ч. 1 ст. 192 КК);
2) коли в іншій статті витлумачено зміст понять, які використовуються в «основній» (наприклад, поняття «шпигунство» як спосіб державної зради (ст. 111 КК) можна з'ясувати, звернувшись до ст. 114 КК).
Додатковими підставами кримінально-правової кваліфікації часто виступають нормативні акти інших галузей права, до яких відсилають бланкетні диспозиції статей кримінального закону або які застосовуються у порядку субсидіарного застосування правових норм у тих випадках, коли прямих відсилок у статті Особливої частини немає, але їх використання випливає із змісту відповідних норм.
Наприклад, кваліфікація посягань, пов'язаних з незаконними діями з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами, передбачає звернення до Таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу, затверджених Комітетом з контролю за наркотиками Міністерства охорони здоров'я України.
Норми моралі, звичаї, правові принципи, загальні уявлення про право використовуються як додаткові підстави кваліфікації при з'ясуванні змісту оціночних понять, що використані у кримінально-правових нормах.
Крім додаткових підстав кваліфікації, які мають нормативний характер (є правовими нормами чи нормами моралі, нормами громадських організацій тощо), можуть бути виділені й підстави ненормативного характеру. До них належать прецедент та акти офіційного тлумачення правових норм.
Роль прецеденту при застосуванні кримінально-правових норм неоднозначно оцінюється у теорії кримінального права. Загальноприйнятий підхід полягає в тому, що у вітчизняній системі права, як і в інших правових системах, що належать до сім'ї континентального права, прецедент не відіграє ролі джерела права, не повинен братися до уваги при його застосуванні.
Втім, категоричне неприйняття прецеденту не відповідає існуючій правозастосовній практиці, суперечить цілям забезпечення правильного і одностайного застосування закону.
Більш того, в сучасних умовах роль додаткового джерела кримінально-правової кваліфікації відіграють правові позиції не лише вітчизняних правозастосовних органів, а й практика Європейського суду з прав людини та інших міжнародних юрисдикційних органів, визнаних Україною.
Ще однією з додаткових підстав кримінально-правової кваліфікації є акти офіційного тлумачення кримінального закону, які дозволяють запровадити однакове в межах держави розуміння правових норм, усунути виявлені у них незрозумілості.
Загалом можна констатувати, що використання додаткових підстав кримінально-правової кваліфікації у ряді випадків є обов'язковим, оскільки без них неможливо з'ясувати зміст основної підстави – статей КК України.
Крім того, це забезпечує стабільність тексту закону, оскільки зменшується потреба у його постійних модифікаціях. Причому із збільшенням складнощі й різноманітності суспільних відносин роль додаткових підстав кваліфікації зростає. Втім, додаткові підстави кримінально-правової кваліфікації:
1) можуть застосовуватися лише разом з основною юридичною підставою кваліфікації;
2) не відіграють самостійної ролі у кваліфікації, оскільки їх використання у відриві від основної підстави не дає можливості провести кримінально-правову оцінку скоєного;
3) потрібні лише для того, щоб встановити зміст, уточнити і деталізувати зміст положень, викладених у КК.
3. СКЛАД ЗЛОЧИНУ І ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ
Вище наводилося міркування, відповідно до якого склад злочину не визнається юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації. Проте це не означає, що цій юридичній конструкції не залишається місця у кваліфікації, що без неї при кваліфікації можна і потрібно обходитися.
У складі злочину знаходять прояв кваліфікаційна, кримінально-процесуальна, кримінологічна, криміналістична функції, він є основою, яка об'єднує різноманітні галузеві характеристики суспільно небезпечного посягання: кримінально-правову (кваліфікаційну), кримінально-процесуальну (доказову), криміналістичну (слідову), кримінологічну (запобіжну).
Кваліфікаційна функція складу злочину реалізується завдяки тому, що він використовується у ході співставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак, передбачених законом, лежить в основі визначення алгоритму кваліфікації злочинів.
Вказані у статтях Загальної та Особливої частин кримінального закону ознаки, сукупність яких необхідна і достатня для того, щоб визнати вчинене діяння злочином, прийнято називати юридичним складом. Необхідними ці ознаки є тому, що відсутність хоча б однієї з них свідчить про відсутність складу злочину в цілому. Достатніми – оскільки для кваліфікації скоєного як певного злочину не потрібно встановлювати наявність якихось додаткових ознак.
Поняття «склад» означає наявність сукупності частин, які утворюють щось єдине, ціле. У складі злочину такими частинами є елементи та ознаки складу злочину.
При цьому ознака складу злочину – це його окрема характерна риса, прикмета, знак, який дозволяє дізнатися, що має місце саме цей злочин, визначити його, відрізнити від інших.
Елемент складу – це сукупність ознак, які належать до однієї із сторін злочину. Кожний з елементів складу злочину характеризується своїми, лише йому притаманними, ознаками, кількість яких неоднакова.
Жоден із складів злочинів, передбачених статтями Особливої частини КК України, не характеризується усіма, які виділяються у теорії кримінального права, ознаками. У диспозиціях статей Особливої частини КК зазвичай вказується одна-три, рідко більше таких ознак. Наприклад, склад такого найпоширенішого злочину, як крадіжка, у ч. 1 ст. 185 КК описаний шляхом вказівки на:
1) предмет – чуже майно;
2) суспільно небезпечне діяння – викрадення;
3) суспільно небезпечні наслідки – позначені тим же терміном, що і діяння – викрадення;
4) спосіб вчинення злочину – таємно;
5) ще ряд ознак однакових для всіх складів злочинів і описаних у статтях Загальної частини (до них, зокрема, належать ті, що визначають поняття осудності, віку, по досягненні якого особа підлягає кримінальній відповідальності).
Такі ознаки складу, без наявності яких даний злочин не може бути конституйований, називаються обов'язковими ознаками, ті ж з них, що можуть бути, а можуть і не бути у конкретному посяганні, вважають факультативними. Вони не впливають на кваліфікацію скоєного, але можуть враховуватися при призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності та від покарання, вирішенні інших кримінально-правових питань.
Склади злочинів можуть бути поділені на групи за способом їх описання в Особливій частині кримінального закону. Своєю чергою, такі склади злочинів можуть бути поділені на підгрупи з врахуванням:
а) кількості «однойменних» ознак, які утворюють кожний зі складів злочину;
б) з врахуванням характеру ознак, що відображені в диспозиції статті Особливої частини;
в) з врахуванням співвідношення між кількістю складів злочинів і кількістю статей закону, в яких відображені ці склади злочину.
Класифікація складів злочинів має безпосереднє значення для вирішення питань кримінально-правової кваліфікації. Насамперед з врахуванням виду складу злочину визначається, які ознаки є обов'язковими для певного складу. Вид складу злочину враховується при встановленні моменту закінчення відповідного посягання. Нарешті, залежно від виду складу злочину визначається: чи охоплюється все скоєне однією кримінально-правовою нормою або має місце сукупність злочинів, й, тому потрібно ставити у вину особі дві або більше статей Особливої частини.
Окремі склади злочинів відрізняються між собою за кількістю ознак, які їх утворюють. Тому за цим критерієм склади злочину можуть бути поділені на так звані прості і складні.
Для простих характерним є наявність лише однієї ознаки кожного виду – одного безпосереднього об'єкта, одного виду предмета чи потерпілого, одного діяння чи наслідку тощо. Складним складам злочину притаманна наявність декількох таких «однойменних» ознак кожного виду або ж декількох різних ознак, які можуть замінити одна одну. Причому вони можуть бути вказані у законі як обов'язкові, так і альтернативні.
Про те, що склад злочину включає декілька альтернативних або обов'язкових ознак, свідчать граматичні конструкції, використані законодавцем при побудові диспозиції статті Особливої частини.
Можливе також поєднання у одному складі злочину і альтернативних, і обов'язкових ознак.
Таким чином, встановлення кількості та ролі ознак складу злочину, названих у диспозиції статті Особливої частини, має безпосереднє значення для кваліфікації. Відсутність хоча б однієї з обов'язкових «однойменних» ознак свідчить про те, що відсутній склад даного злочину в цілому. Наявність хоча б однієї з декількох таких ознак може вказувати на те, що має місце інший склад злочину.
Використання конструкції складу злочину, як програми кримінально-правової кваліфікації, передбачає аналіз ознак складу злочину в чітко визначеній послідовності.
Дотримання послідовності у встановленні наявності відповідних ознак, насамперед, слугує економії зусиль суб'єкта кваліфікації. Адже констатація того, що та чи інша ознака складу злочину відсутня, означає, що всього складу відповідного злочину в скоєному немає, усувається потреба аналізувати всі інші ознаки складу цього ж злочину.
Так, встановлення того, що відсутній обов'язковий для певного злочину (названий у диспозиції статті кримінального закону) предмет посягання, означає, що на цьому необхідно припинити кваліфікацію діяння за даною статтею. Адже навіть наявність усіх інших обов'язкових ознак не утворить склад відповідного злочину.
Аналіз ознак складу злочину в певній послідовності є також запорукою правильності встановлення кожної з них, оскільки взаємозв'язок між ознаками означає, що одними ознаками можна «перевіряти» інші. Наприклад, встановлення того, що суб'єктом розкрадання є особа, якій державне або колективне майно ввірене чи передане у відання, підтверджує висновок про те, що способом вчинення цього розкрадання було саме привласнення або розтрата.
Ознаки складу злочину закономірно випливають одна з одної, логічно обгрунтовують одна одну. Разом з тим встановлення окремих таких ознак у ході правозастосовної діяльності – це діалектичний процес, під час якого доводиться інколи повертатися до вже встановлених ознак, уточнювати їх зміст.
Порядок встановлення окремих ознак інколи задається не логічною послідовністю, а інтересами простоти і зрозумілості доведення. Так, об'єкт, який порушено при вчиненні посягання, можна встановити, лише з'ясувавши характер заподіяної шкоди, предмет, на який було спрямоване діяння або потерпілого, що йому була заподіяна шкода. У той же час встановлення об'єкта, своєю чергою, дозволяє з'ясувати, яка заподіяна шкода становить наслідки даного злочину.
Загальновизнано, що починати доведення наявності ознак складу злочину належить з ознак, які характеризують об'єкт посягання, його об'єктивну сторону.
Якщо послідовність доведення наявності об'єктивних ознак складу злочину наразі не викликає жодних дискусій у теорії кримінального права і на практиці, то цього не можна сказати про суб'єктивні елементи і ознаки складу злочину. Насамперед, не досягнуто єдності у питанні, з чого слід починати аналіз: з ознак суб'єкта чи суб'єктивної сторони. У працях українських вчених переважає позиція, згідно з якою спочатку аналізується суб'єкт злочину, а вже потім – його суб'єктивна сторона. У роботах, виданих у Російській Федерації, зустрічається також інший підхід, коли спочатку розглядаються питання суб'єктивної сторони, а вже потім – суб'єкта.
На наш погляд, суб'єктивну сторону злочину – внутрішні, психічні процеси, які відбуваються у свідомості особи, що вчинила діяння, – можна досліджувати лише тоді, коли доведено, що ця особа є суб'єктом злочину. Тому слушною видається перша з наведених позицій.
Таким чином, після аналізу об'єкта і об'єктивної сторони посягання необхідно з'ясовувати наявність ознак суб'єкта злочину. При цьому потрібно мати на увазі, що досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, є передумовою осудності. Тому спочатку належить встановлювати, що особа досягла необхідного віку, а вже потім констатувати його осудність. Останнім кроком при встановленні ознак суб'єкта злочину є виявлення наявності ознак спеціального суб'єкта посягання.
Завершує встановлення ознак складу злочину доведення наявності ознак його суб'єктивної сторони – вини, а також мотиву, мети злочину. При цьому встановлення наявності кожної ознаки також має відбуватися у певній послідовності.
Отже, кримінально-правова кваліфікація може здійснюватися лише тоді, коли існують відповідні передумови для її проведення та створені підстави – фактична і юридична.


Задача 1
Дмітрієв зірвав золотий ланцюжок з шиї дівчини Бородчук та став тікати. Бородчук побігла за ним. Побачивши, що Бородчук його наздоганяє, Дмітрієв викинув ланцюжок на дорогу. Перехожі затримали Дмітрієва.

Розв'язання:
Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин
Дмітрієв відкрито для сторонніх осіб, не приховуючи свого наміру, ігноруючи волю потерпілої Бородчук, доклавши певних зусиль, зірвав з її шиї золотий ланцюжок і став тікати. Бородчук побігла за ним. Побачивши, що Бородчук його наздоганяє, Дмітрієв викинув ланцюжок на дорогу, проте був затриманий перехожими.
Загальний висновок про наявність у вчиненому діянні складу злочину.
Діяння, вчинене Дмітрієвим, містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК – відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним. Дмітрієв, побачивши, що Бородчук його наздоганяє, викинув золотий ланцюжок, зірваний з її шиї, на дорогу, отже, втратив реальну можливість користуватися ним.
Злочин у наданому випадку є незакінченим. Дмітрієвим був вчинений замах на грабіж.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця (ч. ч. 2 і 3 КК).
У справі, що розглядається, замах на злочин є закінченим: Дмітрієв, доклавши певних зусиль, виконала усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, – зірвав золотий ланцюжок з шиї Бородчук і почав тикати. Злочин не був закінчений внаслідок того, що Бородчук почала переслідувати Дмітрієва й той викинув ланцюжок на дорогу.
Згідно зі ст. 16 КК кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за статтею 15 і за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.
Кримінально-правова характеристика даного злочину.
Грабіж – відкрите заволодіння чужим майном (ст. 186 КК). Грабіж характеризується підвищеною суспільною небезпекою порівняно з крадіжкою. Це обумовлюється тим, що грабіжник, на відміну від злодія, не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи інших осіб. У разі застосування в процесі відкритого викрадення насильства грабіж посягає не лише на відносини власності, а й на особу потерпілого – її психічну і фізичну недоторканність.
Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, своєю чергою, усвідомлює цю обставину.
При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканність), а обмежується докладанням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий «ривок», коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (Дмітрієв зірвав золотий ланцюжок з шиї Бородчук).
При насильницькому грабежі винний не лише докладає певних зусиль для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще й вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.
Юридичний аналіз складу злочину:
Об'єкт злочину:
1) родовий: право власності;
2) безпосередній основний: чуже майно.
Предмет злочину – золотий ланцюжок.
Потерпіла – Бородчук (особа, щодо якої вчинене злочинне посягання).
Об'єктивна сторона складу злочину:
Злочин з матеріальним складом.
Діяння – відкрите викрадення золотого ланцюжка Бородчук без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж).
Дії – докладання певних фізичних зусиль, щоб зірвати золотий ланцюжок з шиї Бородчук. Дії Дмітрієва є активними, суспільно небезпечними, протиправними, винними, усвідомленими, вольовими тощо.
Суспільно небезпечні наслідки не наступили, оскільки злочин не було закінчено.
Спосіб вчинення злочину: відкрите заволодіння.
Суб'єкт злочину: фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується наявністю у Дмітрієва прямого умислу на протиправне заволодіння золотого ланцюжка Бородчук і корисливим мотивом. Змістом умислу Дмітрієва охоплюється усвідомлення того факту, що вчинені ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого та інших осіб (перехожих) характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
Злочин некваліфікований.
Ненасильницький грабіж відмежовується від крадіжки за такою ознакою: з об'єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна, а крадіжка – таємним.


Задача 2
Бестужев, працюючи директором приватного підприємства почав вимагати від Васильєва, який є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи припинити займатись купівлею-продажем комп'ютерів. У випадку невиконання даної вимоги Бестужев погрожував знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину.

Розв'язання:
Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин
Директор приватного підприємства Бестужев вимагав від суб'єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи Васильєва припинити займатись купівлею-продажем комп'ютерів. У випадку невиконання даної вимоги Бестужев погрожував знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину. Отже, вимога Бестужева поєднана з психічним насильством. Смисл його погрози знищити всі комп'ютери, які знаходились на складі Васильєва, а також побити його дружину полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена вимога.
При цьому Бестужев, застосовуючи відповідні погрози, не керувався умислом на заволодіння комп'ютерами Васильєва, а мав на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю, тобто протидіяв його законній господарській діяльності.
Загальний висновок про наявність у вчиненому діянні складу злочину.
Діяння, вчинене Бестужевим, містить ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 206 КК – протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.
Злочин вважається закінченим із моменту пред'явлення зазначеної вимоги, поєднаної з погрозою.
Таким чином, злочин, що розглядається, є закінченим.
Юридичний аналіз складу злочину:
Об'єкт злочину:
1) безпосередній основний об'єкт: свобода законної господарської діяльності;
2) безпосередній додатковий об'єкт: здоров'я і недоторканність людини, її власність.
Предмет злочину – діяльність із купівлі-продажу комп'ютерів.
Потерпілий – Васильєв (суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи).
Злочин з формальним складом.
Об'єктивна сторона злочину полягає у протидії законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога до Васильєва припинити займатися законною господарською діяльністю (здійснювати купівлю-продаж комп'ютерів), поєднана із погрозою насильства над дружиною потерпілого і знищення його майна – комп'ютерів.
Спосіб вчинення злочину: протиправна вимога (викладена в рішучій формі пропозиція про припинення заняття законною господарською діяльністю), поєднана з погрозою насильством – погрозою негайно або в майбутньому застосувати насильство до дружини потерпілого, та погрозою знищення майна (стосується комп'ютерів, які продавав потерпілий).
Суб'єкт злочину: фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16-річного віку.
Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується прямим умислом Бестужева, поєднаним із метою припинення іншою особою – Васильєвим – зайняття законною господарською діяльністю (купівля-продаж комп’ютерів).
Злочин некваліфікований.
Вчинення розглянутих дій із корисливою метою, яка характеризує вимагання, кваліфікується за ст. 189 КК.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 12.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
3. Благов Е. В. Квалификация преступлений (теория и практика). – М.: Университет, 2003. – 310 с.
4. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. – 2-е вид. – К.: Атіка, 2002. – 642 с.
5. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2007. – 690 с.
6. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник. – К.:
Де Юре, 2006. – 870 с.
7. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1972. – 320 с.
8. Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: Юрид. лит., 1984. – 256 с.
9. Малахов В. П. Основания уголовной ответственности. – К.: Украинская акад. внутренних дел, 1994. – 280 с.
10. Матусовський Г. А. Юридична характеристика злочинів // Вісник Академії правових наук України. – Xарків: Право, 1998. – № 2(13). –
С. 121 – 124.
11. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України /
За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с.
13. Научно-методические основы квалификации преступлений: Учеб.-практ. пособие / Отв. ред. М. К. Кислицын. – М.: Изд-во Междунар.
ин-та управления, 2001. – 148 с.