Кр ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ДІЗНАННЯ У СПРАВАХ ПРО ТЯЖКІ ЗЛОЧИНИ

Контрольна робота
з дисципліни "Дізнання в органах внутрішніх справ"
на тему:
ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ДІЗНАННЯ У СПРАВАХ
ПРО ТЯЖКІ ЗЛОЧИНИ

ПЛАН

1. Порядок проведення дізнання у справах про тяжкі злочини 3
2. Практичне завдання: Скласти постанову про направлення кримінальної справи для провадження досудового слідства 16
Список використаної літератури 18

1. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ДІЗНАННЯ У СПРАВАХ ПРО ТЯЖКІ ЗЛОЧИНИ
Початковою стадією кримінального процесу є порушення кримінальної справи. На цій стадії з моменту надходження заяв і повідомлень про злочини виникають кримінально-процесуальні відносини.
Заяви та повідомлення про злочини, крім анонімних, є також приводами до порушення кримінальної справи. В окремих випадках особа, яка не повідомила (не донесла) про відомий їй вчинений чи такий, що готується злочин, несе кримінальну відповідальність.
Стаття 95 КПК України визначає основні вимоги щодо заяв та повідомлень про злочини. Вони можуть бути як письмовими, так і усними. Про усні заяви складається протокол, у якому стисло викладаються основні дані про вчинений злочин. Цей протокол підписують заявник та службова особа, яка склала протокол. При прийнятті заяв та повідомлень про злочини обов'язково необхідно пересвідчитись в особі заявника.
Документами, що засвідчують особу заявника, можуть бути паспорт, військовий квиток, а у виняткових випадках - службове посвідчення. Дана особа попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос, про що робиться відмітка у протоколі при усній заяві, а при письмовій заяві відбирається відповідна підписка.
Повідомлення представників влади, організацій, підприємств, установ, службових осіб повинні бути оформлені лише у письмовому вигляді, а у разі, коли вони затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом, як письмовими, так і усними. Такі вимоги законом передбачені як одна з процесуальних гарантій прийняття законного рішення про порушення кримінальної справи чи відмову у її порушенні, а також, зокрема, і для своєчасного та ефективного реагування на такі заяви і повідомлення.
Коли до правоохоронних органів із заявою про вчинений злочин звернулась особа, яка його вчинила, то вона не попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос. Така відповідальність не передбачена, оскільки це було б порушенням її права на захист.
Стаття 97 КПК України визначає обов'язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини, а також порядок їх розгляду. Відповідно до вимог цієї норми КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання зобов'язані приймати заяви та повідомлення про злочини як вчинені, так і такі, що готуються, навіть у тих випадках, коли вони їм не підслідні.
Прийнявши заяву чи повідомлення про злочин, орган дізнання, слідчий, прокурор у триденний строк зобов'язані прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити у порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Прийняття одного з цих рішень не звільняє їх від обов'язку вжити всіх можливих заходів для запобігання злочину або його припинення.
Якщо без попередньої перевірки неможливо прийняти рішення по заяві чи повідомленню про злочин, то така перевірка проводиться у строк не більше десяти днів. При цьому можуть бути витребувані необхідні документи, відібрані пояснення, проведені ревізії тощо.
У будь-якому разі, навіть якщо у заяві чи повідомленні про злочин немає необхідних для прийняття рішення даних, повернення їх чи неприйняття виключаються. У такому випадку заявнику можна лише запропонувати доповнити заяву чи повідомлення додатковими даними, надати якісь документи, пояснення та ін.
При зверненні громадян до чергової частини, приймальної ОВС, дільничного інспектора, слідчого, дізнавача або іншого співробітника міліції з усною заявою про злочин складається протокол відповідно до вимог КПК України.
Відразу ж після надходження інформації про злочини, черговий, без погодження з керівництвом ОВС, реєструє її у книзі обліку інформації про злочини і пригоди (КОЗП), яка є документом суворої звітності, повинна бути пронумерована, скріплена печаткою і зареєстрована в канцелярії.
На заяві чи повідомленні, що надійшли у письмовій формі, на лицьовому боці проставляється спеціальний штамп, що вказує назву ОВС, дату реєстрації, порядковий номер, прізвище чергового. Записи здійснює лише черговий ОВС. Заява про явку з повинною про злочин, за яким вже порушена кримінальна справа, без реєстрації в КОЗП передається особі, у провадженні якої перебуває кримінальна справа.
Якщо інформація про злочини надійшла до канцелярії поштою, телефоном, телеграфом, вона там реєструється і доводиться до відома начальника ОВС, який дає розпорядження про реєстрацію цієї інформації в КЗОП та порядок її перевірки.
Забороняється приймати і реєструвати в канцелярії заяви і повідомлення, подані заявником особисто. Вони реєструються лише в КОЗП.
Якщо розгляд та вирішення інформації про злочини не входить у компетенцію ОВС або вона свідчить про злочин, вчинений на території обслуговування іншого ОВС, вона після реєстрації пересилається за належністю.
У той же час обов'язково вживаються необхідні заходи щодо запобігання та припинення злочину і збереження його слідів.
Відмітка про направлення інформації про злочин для розгляду за територіальністю або підслідністю робиться в КОЗП лише працівником з обліку або особою, на яку покладено відповідальність за обліково-реєстраційну роботу, на підставі копії супровідного листа з вихідним номером канцелярії ОВС.
Вся інформація про злочини, що надійшла в ОВС, реєструється і доповідається начальнику органу. Її розгляд та вирішення організуються згідно з вимогами КПК України.
За інформацією про злочини, що є приводом до порушення кримінальної справи, орган дізнання відповідно до вимог КПК України приймає одне із зазначених раніше рішень, про що письмово повідомляє заявника.
Інша інформація може бути підставою для виїзду на місце події, вжиття заходів щодо збереження слідів злочину, проведення оперативно-розшукових дій, призначення ревізій або контрольних вимірів, відібрання пояснень або проведення інших перевірочних заходів.
Черговий ОВС контролює дотримання строків розгляду інформації про злочини. Щодоби він складає рапорт, в якому вказує про нерозглянуту в строк інформацію, і при здачі чергування доводить його до відома начальника ОВС.
При відмові у порушенні кримінальної справи всі матеріали для обов'язкової перевірки обгрунтованості прийнятого рішення у десятиденний строк надсилаються прокурору.
Прийнявши, зареєструвавши та перевіривши заяву чи повідомлення про злочин, орган дізнання спершу визначає, чи підслідний йому цей конкретний злочин, і якщо ні, то направляє цю заяву чи повідомлення про злочин з матеріалами перевірки за належністю.
Вирішуючи питання про порушення кримінальної справи, необхідно впевнитись, що для прийняття цього рішення є приводи і підстави. Приводи і підстави не можуть визначатися органом дізнання довільно, їх вичерпний перелік наведений у ст. 94 КПК України.
Відповідно до цієї норми закону приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, службових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, і прокурором або судом ознак злочину.
Підставою ж для порушення кримінальної справи є наявність ознак злочину. Кримінальна справа може бути порушена лише при наявності достатніх даних про це.
Дійшовши висновку про те, що є приводи і підстави, визначені у ст. 94 КПК України, а також переконавшись у відсутності підстав, що виключають провадження у кримінальній справі (вони зазначені у ст. 6 КПК України), орган дізнання зобов'язаний порушити кримінальну справу. Порядок порушення кримінальної справи передбачений у ст. 98 КПК України.
Про порушення кримінальної справи орган дізнання виносить постанову. У цій постанові обов'язково повинні бути вказані приводи і підстави до порушення кримінальної справи, стаття кримінального кодексу за якою порушена кримінальна справа, а також подальше спрямування кримінальної справи. Одночасно у постанові може бути прийнято рішення про прийняття цієї кримінальної справи до свого провадження особою, яка її порушила.
Постанова про порушення кримінальної справи, якщо вона винесена не особисто начальником органу дізнання, а особою, якій начальник органу дізнання доручив провести по цій справі дізнання, повинна бути затверджена начальником органу дізнання. Копія такої постанови направляється прокурору.
Як правило, кримінальні справи порушуються за фактом вчинення злочину. Це випливає із змісту ст. 98 КПК України.
Втім, є ряд злочинів, які можуть бути вчинені лише конкретною особою і у цьому випадку кримінальна справа може бути порушена лише проти конкретної особи, тобто за ознаками суб'єкту. Це, наприклад, такі справи як дезертирство, втеча з-під варти, дача завідомо неправдивих показань та ін.
Коли у процесі провадження дізнання виникає інша кримінальна справа (встановлено інший злочин, ніяким чином не пов'язаний з тим, за яким порушена кримінальна справа) і по ній навіть проводились слідчі дії, то, виділяючи цю справу в окреме провадження, орган дізнання повинен порушити цю кримінальну справу, що виділяється. Це рішення може бути оформлено як в одній постанові, тобто у постанові про виділення кримінальної справи в окреме провадження, так і окремою постановою про порушення кримінальної справи.
Після порушення кримінальної справи орган дізнання зобов'язаний негайно розпочати дізнання.
Коли прийняті, зареєстровані заяви та повідомлення про злочини і матеріали їх перевірки свідчать про те, що немає законних приводів та підстав до порушення кримінальної справи, або є обставини, які виключають провадження у кримінальній справі і (ст. 6 КПК України), орган дізнання, відповідно до вимог ст. 99 КПК України, зобов'язаний відмовити у порушенні кримінальної справи.
Про відмову у порушенні кримінальної справи орган дізнання повинен винести постанову. Якщо це рішення прийняв не начальник органу дізнання особисто, а особа, якій він доручив провадження дізнання, то постанова затверджується начальником органу дізнання.
Про прийняте рішення про відмову у порушенні кримінальної справи орган дізнання зобов'язаний письмово повідомити заінтересованих осіб чи підприємства, установи, організації. Це може бути просто довільно сформульоване повідомлення або копія постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. Останнє мабуть більш справедливе.
Більшість практичних працівників до заінтересованих осіб відносять лише заявників, а це, у переважній більшості, - потерпілі. Втім, до заінтересованих осіб необхідно відносити й тих, стосовно кого була заява (якщо вони відомі) і повідомити їх про прийняте рішення.
Скарга на постанову органу дізнання про відмову у порушенні кримінальної справи подається заінтересованою особою або її представником до суду за місцем розташування органу дізнання.
Скарга може бути подана протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову у скасуванні постанови. Отже, обов'язковою передумовою звернення зі скаргою до суду повинно бути оскарження цього рішення прокурору і відмова останнього у її задоволенні.
Скарга на рішення органу дізнання про відмову у порушенні кримінальної справи розглядається одноособово суддею не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя повинен витребувати матеріали, на підставі яких було відмовлено у порушенні кримінальної справи, та повідомити прокурора і особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Суддя може заслухати пояснення особи, яка подала скаргу.
Розглянувши скаргу, суддя або залишає її без задоволення, або скасовує постанову про відмову у порушенні кримінальної справи і повертає матеріали для додаткової перевірки, або порушує кримінальну справу і надсилає її для провадження дізнання чи досудового слідства. Ця постанова судді оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Копія цієї постанови направляється особі, яка подала скаргу, а також особі, яка винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи, і прокурору.
Постанова судді може бути опротестована у порядку нагляду відповідними головами судів, прокурорами та їх заступниками.
Згідно із частиною 2 статті 99 КПК України, орган дізнання при прийнятті рішення про відмову у порушенні кримінальної справи, встановивши наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, зобов'язаний цю заяву або повідомлення надіслати на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного характеру.
КПК України наразі передбачає дві форми досудового розслідування як процесуальної діяльності. Обидві ці форми за своїми завданнями, процедурою взаємопов'язані між собою. Наявність провадження в обох формах при розслідуванні кожної кримінальної справи є необов'язковою.
Провідною формою досудового розслідування є досудове слідство, яке здійснюється слідчими прокуратури, слідчими ОВС, слідчими податкової міліції та слідчими служби безпеки, що передбачено ст. 102 КПК України.
Другою формою досудового розслідування є дізнання. Стаття 101 КПК України дає вичерпний перелік органів дізнання, тобто органів та посадових осіб, які вправі провадити дізнання у кримінальних справах.
До 30 червня 1993 р. види дізнання розрізнялися залежно від того, чи є у кримінальній справі обов'язковим досудове слідство, або ні. У КПК України був наведений перелік статей КК України і визначалося, що при розслідуванні кримінальних справ про злочини, передбачені цими статтями, орган дізнання мав право закінчувати їх складанням обвинувального висновку та закривати за нереабілітуючими обставинами.
При цьому права потерпілого та обвинуваченого були дещо звужені, ніж вони їх мали при досудовому слідстві.
З 1993 р. дізнання у всіх кримінальних справах може становити лише перший етап досудового розслідування. Тобто, досудове слідство обов'язкове у всіх справах, крім справ по яких передбачена протокольна форма досудової підготовки матеріалів та справ приватного обвинувачення.
Стаття 104 КПК України визначає порядок провадження дізнання у кримінальних справах. Цей порядок різний для певних категорій кримінальних справ і залежить від тяжкості злочину.
Стаття 131 КПК України визначає, що рішення про винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого приймає слідчий. Втім, ця норма не вказує й на таке право прокурора (як і органу дізнання), яке визначено ст. 227 КПК України.
У той же час законодавець у ст. 109 КПК України надає право органу дізнання закрити кримінальну справу за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК України. Такими обставинами, зокрема, можуть бути, передбачені у п. 4 ст. 6 КПК України акт амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку із помилуванням окремих осіб.
Закриття кримінальної справи за цими обставинами може здійснюватись лише стосовно винних осіб, якщо вони визнали свою вину у вчиненні злочину і не заперечують проти закриття кримінальної справи за цими підставами. Це можливо здійснити (визначити) лише шляхом пред'явлення особі обвинувачення і допиту її як обвинуваченого.
Отже, надаючи право органу дізнання закривати кримінальні справи на підставах, передбачених п. 4 ст. 6 КПК України, законодавець виходив з того, що орган дізнання вправі прийняти рішення про притягнення особи як обвинуваченого.
Втім, враховуючи важливість рішення про притягнення особи як обвинуваченого (мабуть це основоположне рішення на стадії досудового розслідування), а також те, що орган дізнання не вправі закінчити кримінальну справу складанням обвинувального висновку, фактично за притягнення як обвинуваченого несе відповідальність вже слідчий, який закінчив досудове слідство.
Отже, можна вважати, що орган дізнання повинен вирішувати питання про притягнення як обвинуваченого та пред'явити обвинувачення, лише коли є підстави для закриття кримінальної справи за ст. 6 п. 4 КПК України.
Ніяких критеріїв, правил, обставин, умов, коли можна дійти висновку, що у кримінальній справі при провадженні дізнання встановлена "особа, яка вчинила злочин", закон не визначає. Тому на практиці найчастіше орган дізнання визначає момент встановлення особи, яка вчинила злочин, довільно при наявності показань особи, в яких вона розповідає про обставини вчинення злочину, а також при наявності мінімуму доказів, які дають можливість вважати, що злочин вчинено конкретною особою.
Такий підхід до визначення моменту "встановлення особи, яка вчинила злочин" дає можливість органу дізнання, не виконуючи всього обсягу процесуальних дій, необхідних для збирання доказів, передавати кримінальні справи слідчому, не несучи за це ніякої відповідальності.
Затвердження чи не затвердження прокурором постанови про передачу кримінальної справи слідчому не є надійною гарантією того, що "встановлена особа, яка вчинила злочин", оскільки для прокурора завжди вигідніше передати кримінальну справу слідчому для досягнення завдань кримінального судочинства.
Встановивши особу, яка вчинила злочин, орган дізнання має право продовжувати провадження дізнання протягом ще десяти днів, після чого зобов'язаний скласти постанову про передачу кримінальної справи слідчому. Цю постанову орган дізнання подає прокурору для затвердження.
При затвердженні вказаної постанови прокурором, кримінальна справа передається слідчому. Якщо прокурор не затвердив постанову про передачу кримінальної справи слідчому, то вважається, що особа, яка вчинила злочин, не встановлена і орган дізнання продовжує виконувати процесуальні дії.
Якщо органом дізнання у справі про злочин, що не є тяжким, не встановлено особу, яка вчинила злочин, а всі необхідні й можливі слідчі дії виконані, то дізнання зупиняється з додержанням вимог ст. 209 КПК України. Продовження строків дізнання закон не передбачає.
Орган дізнання вправі порушити кримінальну справу про будь-який злочин.
Якщо орган дізнання порушив кримінальну справу про тяжкий злочин, то відповідно до вимог ст. 104 КПК України він повинен, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, виконати невідкладні слідчі дії протягом десяти днів.
У даному випадку мова йде про ті слідчі дії, зволікання з провадженням яких може завадити досягненню завдань розслідування, тобто привести до втрати доказів чи можливості їх здобуття. Негативним наслідком цього може бути неможливість розкриття злочину.
Невідкладною може бути будь-яка слідча дія. Це визначається самим органом дізнання залежно від конкретних обставин справи. Прикладами невідкладності слідчої дії є призначення експертизи, пов'язаної з дослідженням об'єктів, які швидко псуються, затримання підозрюваного тощо.
Виконавши невідкладні слідчі дії, орган дізнання зобов'язаний передати кримінальну справу слідчому через прокурора у десятиденний строк, незалежно від того, встановлена особа, яка вчинила злочин, чи не встановлена.
На практиці виникає питання, чи повинен прокурор затверджувати постанову органу дізнання про передачу кримінальної справи про тяжкий злочин слідчому, якщо десятиденний строк закінчився, а невідкладні слідчі дії (можливо жодна слідча дія) не проведені.
Оскільки продовження строку провадження дізнання закон не передбачає, то прокурор змушений затвердити постанову про передачу кримінальної справи слідчому за вказаних обставин. У той же час прокурор повинен відреагувати на таке порушення закону відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про прокуратуру".
У разі передачі слідчому кримінальної справи про тяжкий злочин, де не встановлена особа, яка його вчинила, орган дізнання згідно зі ст. 104 КПК України зобов'язаний продовжувати виконання оперативно-розшукових дій та повідомляти слідчого про їх результати.
Відповідно до ст. 109 КПК України за наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК України, орган дізнання зобов'язаний закрити кримінальну справу. Про закриття кримінальної справи орган дізнання складає мотивовану постанову, копію якої у добовий строк направляє прокурору. Про закриття кримінальної справи орган дізнання зобов'язаний повідомити заінтересованих осіб, або надіслати їм копії постанови про закриття справи.
Стаття 114 КПК України визначає повноваження слідчого незалежно від його відомчої належності.
Зазвичай, використовуючи свої повноваження, слідчий зобов'язаний під час розслідування кримінальної справи особисто виконувати процесуальну роботу, тобто здійснювати процесуальні дії і приймати певні процесуальні рішення.
Проте при розслідуванні кримінальних справ з великим обсягом слідчої роботи, або навіть при провадженні окремих слідчих дій, які теж можуть складати великий обсяг роботи, слідчий іноді просто не в змозі обійтися без допомоги органу дізнання. Крім того, участь співробітників органу дізнання у провадженні слідчих дій може розумітися як одна із гарантій швидкого досягнення об'єктивної істини, а також забезпечення безпеки та інших законних інтересів осіб, які беруть у них участь.
КПК України до повноважень слідчого відносить право, по розслідуваних ним справах, у тому числі й тих, які надійшли від органу дізнання, давати органу дізнання доручення і вказівки. Предметом цих вказівок і доручень може бути провадження розшукових та слідчих дій.
Крім того, слідчий вправі вимагати від органу дізнання допомоги при провадженні слідчих дій. Такі вимоги слідчого, доручення, вказівки для органу дізнання є обов'язковими.

2. Скласти постанову про направлення кримінальної справи для провадження досудового слідства

ПОСТАНОВА
про направлення кримінальної справи для провадження
досудового слідства

м. Запоріжжя 03.12.2008 р.

Дізнавач Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій обл., лейтенант міліції Маслов Н. Г., розглянувши матеріали кримінальної справи № 11-2635, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 185 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
28.11.2008 р. близько 14 год невстановлена особа, зламавши вхідні двері, проникла до квартири № 17 по вул. Чумаченка, 23 у м. Запоріжжі, звідки таємно викрала чуже майно, що належить Самсоновій С. О., завдавши їй значної матеріальної шкоди на суму 6500 грн.
За цим фактом відділом дізнання Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України у в Запорізькій олласті 29.11.2008 р. порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 185 КК України.
Беручи до уваги, що всі невідкладні слідчі дії по цій справі проведені, а відповідно до ст. 111 КПК України провадження досудового слідства в цій кримінальній справі є обов'язковим, керуючись ч. 1 ст. 109 КПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Направити кримінальну справу № 11-2635, порушену за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 185 КК України, для провадження досудового слідства у слідчий відділ Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області.
2. Копію постанови направити прокурору Комунарського району м. Запоріжжя.

Дізнавач лейтенант міліції _____________________ Н. Г. Маслов
(підпис)

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР в ред. від 15.10.2008 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 16.11.2008 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 1001-05 в ред. від 07.05.2008 р.
4. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 16.11.2008 р.
5. Інструкція з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події, затверджена наказом МВС України від 04.10.2003 № 1155.
6. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, затверджена наказом МВС України від 14.04.2004 р. № 400.
7. Джига М. В., Баулін О. В., Лук'янець С.І., Стаховський С. М. Провадження дізнання в Україні. - К.: МВС України, 1999. - 312 с.
8. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособие. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1987. - 320 с.
9. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704 с.
10. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посібник. - 4-е вид., допов. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 256 с.
11. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 480 с.