Кр ПОСТАНОВА ЯК РІЗНОВИД ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКУМЕНТУ 1

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Процесуальні акти досудового розслідування"
на тему:
ПОСТАНОВА ЯК РІЗНОВИД ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКУМЕНТУ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, СТРУКТУРА ТА ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА

ПЛАН

1. Постанова як різновид процесуального документу:
поняття, види, структура та процесуальна форма 3
2. Задача 13
3. Проект подання для проведення обшуку житла особи 15
Список використаної літератури 17

1. ПОСТАНОВА ЯК РІЗНОВИД ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ДОКУМЕНТУ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, СТРУКТУРА
ТА ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА
У кримінальному судочинстві існує понад 20 видів процесуальних документів: постанови, протоколи, ухвали, подання, обвинувальні висновки, вироки, скарги, протести, вказівки, повістки, зобов'язання, повідомлення, доручення, заперечення, клопотання, заяви, пояснення, описи тощо.
Кожен вид процесуального документа має свій зміст, значення, структуру.
Постанова – це кримінально-процесуальний документ, у якому викладається, мотивується та формулюється рішення чи розпорядження органу дізнання, особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд під час провадження в кримінальній справі (п. 14 ст. 32, ст. 130 КПК України).
Через винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, зупиняється та закривається провадження у справі тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів досудового слідства.
Загальні реквізити постанов містяться в ст. 130 КПК України. Зокрема, в постанові повинні бути вказані:
1) місце та дата її складання;
2) посада й прізвище особи, що виносить постанову;
3) справа, в якій постанова виноситься;
4) обгрунтування прийнятого рішення та посилання на статті закону, на підставі яких виноситься постанова.
Постанову підписує посадова особа, що її винесла, а в деяких випадках її санкціонують (ст. ст. 177, 178 КПК України): затверджують (ст. ст. 104, 192, 229 КПК України) чи узгоджують з прокурором (ст. ст. 7-10, 11-1 КПК України).
Згідно із частиною 5 ст. 114 КПК України постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами й організаціями, посадовими особами та громадянами.
Виконання постанов забезпечується не лише можливістю застосування низки заходів процесуального примусу (привід, запобіжні заходи), а й моральними факторами, авторитетом органів і осіб, які винесли відповідні постанови. Ідеться про те, що закон не встановлює порядку примусового виконання постанов слідчого, наприклад, про огляд потерпілого, свідка, одержання від них зразків для експертного дослідження (волосся, крові тощо).
Водночас, як засвідчує практика, в більшості випадків такі постанови слідчого відповідні особи виконують добровільно.
Аналіз вимог закону та слідчої практики в частині складання кримінально-процесуальних документів дає підстави виділити типову структуру постанови, що складається зі вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частин.
У вступній частині містяться: назва постанови, місце й дата складання, посада (якщо є, звання або чин) особи, що винесла постанову, й прізвище й ініціали, номер справи, у якій виноситься постанова.
В описовій частині викладаються встановлені обставини, дається їм оцінка, наводяться підстави і мотиви прийнятого рішення, вказуються статті закону, якими керувалася особа, що винесла постанову.
Резолютивна частина містить формулювання прийнятих рішень і відмітки про виконання додаткових дій.
Розглянемо більш детально постанову про притягнення як обвинуваченого.
У постанові про притягнення як обвинуваченого вперше формулюється й обгрунтовується обвинувачення, що пред'являється особі, яку викрили у вчиненні злочину.
Цей процесуальний акт має важливе кримінально-процесуальне значення.
Рішення про притягнення як обвинуваченого є юридичним фактом, внаслідок якого виникають кримінально-процесуальні правовідносини між обвинуваченим і слідчим, з огляду на що обвинувачений наділяється низкою процесуальних прав і обов'язків.
Постанова про притягнення як обвинуваченого зумовлює виникнення у слідчого певних процесуальних повноважень стосовно обвинуваченого (наприклад, вирішення питання про відсторонення обвинуваченого від посади).
Притягнення як обвинуваченого певним чином визначає подальше спрямування досудового слідства, під час якого перевіряються не лише показання обвинуваченого, а й висновки слідчого про його винність, тому обвинувачення може надалі конкретизуватися та змінюватися.
Правомірне й своєчасне притягнення особи як обвинуваченого свідчить про виконання слідчим на цьому етапі досудового слідства важливих завдань кримінального процесу з викриття винних у вчиненні злочину та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний.
Необгрунтоване притягнення особи як обвинуваченого тягне за собою низку негативних наслідків – незаконне застосування до особи заходів процесуального примусу, що завдає громадянам моральної та матеріальної шкоди, є грубим порушенням права на захист, призводить до несвоєчасного вжиття заходів з виявлення дійсних злочинців.
Кримінально-процесуальний закон зобов'язує слідчого виносити постанову про притягнення певної особи як обвинуваченого за наявності достатньої кількості доказів, які вказують на вчинення злочину цією особою (ст. 131 КПК України).
У процесуальній літературі загальновизнаним є положення, що постанова про притягнення як обвинуваченого може бути винесена лише за наявності матеріально-правових і процесуальних підстав.
Під матеріально-правовою підставою розуміють наявність у діянні обвинуваченого складу злочину, а під процесуальною – доведеність вчинення злочину особою, що притягується як обвинувачений. Необхідним також є встановлення відсутності обставин, які виключають провадження у кримінальній справі.
Згідно із вимогами ст. 131 КПК України слідчий, приймаючи рішення про притягнення як обвинуваченого, повинен переконатися в тому, що зібраних доказів достатньо й вони достовірні та допустимі.
Постанова про притягнення як обвинуваченого може розглядатись як процесуальний акт, який опосередковує єдність обвинувачення як процесуальної діяльності й обвинувачення в його матеріально-правовому розумінні.
Обвинувачення в матеріально-правовому значенні – складне структурне утворення, що містить декілька елементів.
Аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства та висловлених у літературі поглядів з цього питання дає можливість дійти висновку, що обвинувачення в матеріально-правовому значення складається з таких елементів:
– формулювання обвинувачення (тобто опис фактів, які мають кримінально-правове значення);
– правова кваліфікація (посилання на кримінальний закон, що передбачає конкретне діяння);
– дані про особу обвинуваченого.
Постанова про притягнення як обвинуваченого повинна бути законною, обгрунтованою та мотивованою.
Законність постанови про притягнення як обвинуваченого визначається, насамперед,тим, що це рішення повинно відповідати нормам кримінально-процесуального закону. Відповідно до ст. 5 КПК України, ніхто не може бути притягнутим як обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.
По-перше, рішення про притягнення певної особи як обвинуваченого повинно бути прийнято слідчим у межах його компетенції (йдеться про дотримання правил підслідності, визначених ст. ст. 112, 116 КПК України).
Аналіз слідчої практики виявляє випадки, коли кримінальна справа порушувалася прокурором і передавалася слідчому для провадження досудового слідства, а в справі був відсутній акт про прийняття слідчим цієї справи до свого провадження чи за вказівкою прокурора справа від одного слідчого передавалась іншому, а в матеріалах справи відповідний акт відсутній.
Такі випадки порушень вимог кримінально-процесуального закону про компетенцію слідчого можуть потягнути за собою незаконність не лише постанови про притягнення як обвинуваченого, а й інших актів слідчого.
По-друге, постанова про притягнення як обвинуваченого законна, якщо її винесенню передувало провадження всіх необхідних слідчих і процесуальних дій, внаслідок яких слідчий дійшов висновку про можливість притягнення певної особи як обвинуваченого, та ці дії були проведені відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.
Водночас, як свідчить аналіз слідчої практики, наявні випадки, коли слідчі на момент притягнення особи як обвинуваченого не мали в розпорядженні необхідних доказів, наприклад, результатів автотехнічної, судово-медичної експертиз.
По-третє, законність цього рішення полягає в тому, що висновки слідчого про притягнення як обвинуваченого повинні бути закріплені у встановленій законом процесуальній формі, що відповідає вимогам ст. 132 КПК України.
Обгрунтованість постанови про притягнення як обвинуваченого полягає в тому, що висновки слідчого про обставини, які є основою обвинувачення в матеріально-правовому розумінні, зроблені на підставі достовірних і допустимих даних, отриманих із передбачених законом джерел.
Отже, правомірність рішення слідчого про притягнення як обвинуваченого зумовлена законністю та обгрунтованістю обвинувачення як у матеріально-правовому, так і в процесуальному значеннях, в їх єдності та взаємозв'язку.
Мотивованість як властивість постанови про притягнення як обвинуваченого визначена ст. 131 КПК України, проте закон не визначає змісту та специфіки мотивації цього акта.
У процесуальній літературі висловлені протилежні думки щодо структури мотивації постанови про притягнення як обвинуваченого.
Одні автори (Л. М. Корнєєва, П. М. Давидов та ін.) вважають, що в цьому рішенні не слід наводити докази, оскільки процесуальний закон не містить такої вимоги та завчасна поінформованість обвинуваченого про наявні у справі докази може стати перешкодою до подальшого провадження у справі.
Інші автори (М. В. Жогін, В. М. Бахарєв та ін.) припускають можливість наведення слідчим доказів у постанові про притягнення як обвинуваченого залежно від конкретних обставин, якщо це не завадить встановленню істини по справі.
Як доводить аналіз слідчої практики, слідчі досить рідко аргументують свої висновки посиланням на докази в постанові про притягнення як обвинуваченого. Пояснюється це тим, що в законі відсутня пряма вимога про це, а тому вони вважають правомірним обмежуватися лише викладенням встановлених обставин, без посилання на докази, зазначаючи в постанові лише те, що у справі зібрано достатньо доказів. Така практика утруднює обвинуваченому правильність розуміння сутності обвинувачення, перешкоджає ефективній реалізації ним і його захисником права на захист.
Вважається, що слідчий повинен все ж таки наводити в постанові про притягнення як обвинуваченого ті докази, на підставі яких він дійшов висновку про правомірність прийнятого ним рішення.
Кримінально-процесуальні кодекси інших країн, наприклад, Казахстану та Литви, вимагають наведення в постанові про притягнення як обвинуваченого основних доказів.
Структура мотивації акта про притягнення як обвинуваченого передбачає наведення у формулюванні обвинувачення тих ознак діяння обвинуваченого, що відповідають складові злочину, за яким кваліфіковані дії обвинуваченого.
Інакше кажучи, відповідно до ч. 1 ст. 132 КПК України, формулювання обвинувачення повинно містити дані, що характеризують суспільно небезпечне діяння (дію чи бездіяльність) як конкретний злочин:
1) об'єкт – те, на що спрямовується злочинне посягання;
2) об'єктивна сторона – власне суспільно небезпечне діяння (місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину), суспільно небезпечні наслідки цього діяння, причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і його наслідками;
3) суб'єкт – фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку кримінальної відповідальності;
4) суб'єктивна сторона – форма вини, мотив і мета вчинення злочину.
Втім, як свідчить аналіз слідчої практики, не в усіх постановах про притягнення як обвинуваченого набувають своє відображення необхідні об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочину. Зокрема, в деяких постановах не вказують час вчинення злочину, не конкретизується місце його вчинення, не розкривається спосіб вчинення злочину, відсутні дані про характер і точний розмір шкоди, завданої злочином, а також, кому конкретно вона завдана, не містяться вказівки на мотив і мету вчинення злочину.
Відсутність таких даних ставить під сумнів правомірність цієї постанови, оскільки від їх наведення залежить правильність юридичної кваліфікації діяння обвинуваченого.
Якщо у вчиненні злочину викрито декілька осіб, то слідчий зобов'язаний притягнути як обвинуваченого кожного з них окремо, склавши окремі постанови та сформулювавши обвинувачення у такий спосіб, щоб було зрозуміло, в чому конкретно проявилося злочинне діяння кожного зі співучасників, яка їх роль у вчиненні злочину.
Вельми часто під час розслідування групових злочинів слідчі в постановах про притягнення як обвинуваченого не конкретизують роль кожного зі співучасників злочину (виконавця, організатора, підмовника, пособника), тобто ступінь їх участі у вчиненні злочину.
Коли обвинувачений вчинив декілька різних злочинів, які підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то в постанові повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому у вину по кожній з цих статей (ч. 2 ст. 132 КПК України).
Як відомо, з притягненням особи як обвинуваченого розслідування у кримінальній справі не закінчується та під час подальшого провадження воно може бути змінене (ст. 141 КПК України).
Зміна пред'явленого обвинувачення можлива:
1) у зв'язку зі зміною фактичної сторони обвинувачення чи його правової кваліфікації;
2) з доповненням обвинувачення в разі встановлення нових епізодів злочинної діяльності обвинуваченого;
3) з вирученням частини обвинувачення, що не набула свого підтвердження.
У перших двох випадках слідчий зобов'язаний пред'явити обвинуваченому нове обвинувачення через винесення мотивованої постанови. У цьому рішенні повинні бути наведені обставини, що вплинули на попереднє обвинувачення та роз'яснені причини виникнення цих обставин. В останньому випадку слідчий закриває справу в частині обвинувачення, що не набуло свого підтвердження.
Встановлення фактичних обставин злочину та наявності в діянні обвинуваченого складу злочину становить кримінально-правову передумову кваліфікації. При цьому висновок про юридичну оцінку вчиненого злочину повинен бути не лише однозначним, а й мотивованим, тобто містити посилання на обставини, що підтверджують цю кваліфікацію, а доводи щодо застосування конкретної норми кримінального закону повинні бути логічно несуперечливими й відповідати нормативному викладенню того складу злочину, за яким кваліфіковано дії обвинуваченого.
Формулювання обвинувачення та правова кваліфікація як два складники і нероздільні елементи обвинувачення тісно взаємопов'язані. Численні помилки, пов'язані з кваліфікацією злочину, полягають у неконкретності, розпливчатості та неповноті тих термінів, які використовувалися слідчим під час узагальнення фактичного боку обвинувачення.
Мотивація постанови про притягнення як обвинуваченого повинна бути повною, чіткою та конкретною. Вимога повноти мотивації полягає в наведенні обставин вчинення злочину певною особою в тому ступені, в якому вони відомі слідчому на момент прийняття рішення.
Неприпустимим є ігнорування будь-яких обставин, оскільки це може призвести до невідповідності описової та резолютивної частин постанови, до неправильної кваліфікації.
Водночас недоцільним є включення у формулювання обвинувачення фактів, які не стосуються справи, чи загромадження його надмірною деталізацією обставин вчинення злочину, що призводить до розпливчатості, неконкретності обвинувачення.


2. Задача
В ході розслідування кримінальної справи, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України було встановлено, що Тараканов П. П., починаючи з липня, в подвір'ї свого приватного дому, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Райдужна, 13, організував незаконний пункт прийому металобрухту, де здійснював без державної реєстрації операції з брухтом кольорових та чорних металів. З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів слідчий прийняв рішення про проведення огляду вказаного подвір'я та будинку, що належить Тараканову П. П..
Завдання:
Визначити порядок отримання дозволу на проведення огляду житла чи іншого володіння особи. Скласти подання до суду для проведення житла чи іншого володіння особи.

Як зазначається у ч. 1 ст. 177 КПК України, обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.
Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді (ч. 5 ст. 177 КПК України).
При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства.
Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку.
Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає.
На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді (ч. 6 ст. 177 КПК України).
При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді.
Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.


Проект подання для проведення обшуку житла особи

Голові місцевого суду
Ленінського району м. Запоріжжя

_________________________
(п.і.б)

ЗГОДЕН

Прокурор Ленінського
району м. Запоріжжя
старший радник юстиції
______________ (п.і.б)
(підпис)

20.08.2009 р.

ПОДАННЯ
про проведення обшуку житла особи

Слідчий слідчого відділу Ленінського РВ УМВС України в
м. Запоріжжі, лейтенант міліції Морозов В. В., розглянувши матеріали кримінальної справи № 08-2810, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
В ході розслідування кримінальної справи, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 213 КК України було встановлено, що Тараканов П. П., починаючи з липня 2009 р., в подвір'ї свого приватного дому, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Райдужна, 13, організував незаконний пункт прийому металобрухту, де здійснював без державної реєстрації операції з брухтом кольорових та чорних металів.
Беручи до уваги вищевикладене, а також з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, керуючись ч. 5 ст. 177 КПК України,-
ПРОШУ:
Винести постанову про проведення обшуку в житлі Тараканова П. П. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Райдужна, 13.
Для розгляду надати судді матеріали кримінальної справи № 08-2810.

Слідчий лейтенант міліції ____________ В. В. Морозов
(підпис)

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 8.04.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 1.07.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. № 001-25 в ред. від 11.07.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособие. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1992. – 320 с.
5. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
6. Лупинская П. А. Решения в уголовном судопроизводстве, их виды, содержание и формы. – М.: Юрид. лит., 1976.- 168 с.
7. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посібник. – 4-е вид., допов. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 256 с.
8. Рожнова В. В., Штанько О. Ф., Азаров Ю.І. Практикум зі складання кримінально-процесуальних документів (досудове провадження): Навч.-практ. посібник з метод. рекоменд. – К.: Видавець Паливода А. В., 2005. – 308 с.
9. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: А. С. К., 2003. – 1120 с.
10. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Де Юре, 2008. – 208 с.