Кр ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ В УКРАЇНІ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Дізнання в органах внутрішніх справ"
на тему:
ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ В УКРАЇНІ

ПЛАН

1. Повноваження органів дізнання в Україні 3
2. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи 18
Список використаної літератури 20

1. ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ В УКРАЇНІ
Відповідно до ст. 101 КПК України органами дізнання є:
1) міліція;
2) податкова міліція у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;
3) органи безпеки у справах, віднесених законом до їх відання;
4) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи;
5) митні органи в справах про контрабанду;
6) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;
7) органи державного пожежного нагляду у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;
8) органи прикордонної охорони у справах про порушення державного кордону;
9) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Для всіх вказаних органів процесуальна діяльність не є основною. На більшість з них вона покладається законом поряд з іншими завданнями.
Всі органи дізнання мають однакові процесуальні повноваження, але діють у межах своєї компетенції, яка за загальним правилом визначається залежно від змісту їх основних функцій. Серед них виділяються лише два "універсальні", з невизначеною компетенцією органи дізнання: міліція і капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Міліція уповноважена проводити дізнання у справі про будь-який злочин, якщо його розслідування не віднесено до компетенції іншого органу дізнання. Міліція вважається в системі органів дізнання України основним органом, який виконує найбільший обсяг процесуальної роботи, і тому переважну більшість практичних проблем дізнання можна розглянути при аналізі саме її діяльності по розслідуванню злочинів.
Капітан судна, як посадова особа, наділений правом провадження дізнання у справах про будь-які злочини лише тому, що ніхто інший не може цього зробити у зв'язку із значним віддаленням судна, що знаходиться під його керуванням від інших органів, на які законом покладається вжиття заходів щодо виявлення, припинення та розслідування злочинів.
Капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні поза межами території України, є органами дізнання про злочини вчинені на борту судна України (крім тих, що знаходяться під військово-морським прапором, оскільки в таких випадках капітан судна є органом дізнання, як командир військової частини) членами екіпажу, пасажирами і всіма іншими особами, які там перебувають, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичного імунітету.
До компетенції органів безпеки відносять справи про особливо небезпечні та деякі інші злочини проти держави, а також про розголошення військової таємниці або втрату документів, які її містять (ч. 1 ст. 112 КПК України).
Оперативні управління, відділи та відділення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ та Служби безпеки України уповноважені порушувати і розслідувати, передавати через відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами за підслідністю в інші органи досудового розслідування, кримінальні справи щодо виявлених ними злочинів, у такому ж порядку витребувати і приймати від них до свого провадження справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупуваннями.
В законі наведено вичерпний перелік органів, наділених правом проводити дізнання. Тому використання процесуальних повноважень працівниками або керівниками установ (організацій, фірм), які не віднесені законом до органів дізнання, є неприпустимим.
Наразі існує чимало приватних розшукових бюро, детективних фірм, основними напрямками яких є охорона приватних осіб, а також об'єктів господарської діяльності, банків, підприємств; забезпечення збереження комерційної таємниці; надання правової допомоги громадянам. Але займатися будь-якою кримінально-процесуальною діяльністю, розслідувати злочини, в тому числі й у формі дізнання, співробітники таких бюро (фірм) не вправі, на що вказувалось вже провідними правниками.
Аналіз спеціальної літератури показує, що одні автори визначають органи дізнання, як органи досудового розслідування, уповноважені поряд із слідчими здійснювати процесуальну діяльність у зв'язку з надходженням до них інформації про вчинені злочини, порушувати та розслідувати кримінальні справив. Інші підкреслюють, що орган дізнання - це певні установи (органи) або їх керівники.
Деякі ж зовсім не дають окремого визначення органам дізнання, включаючи їх лише як складову частину в поняття дізнання.
На помилковість останньої точки зору свого часу вказував Дубинський А. Я., який зазначав, що не слід змішувати поняття "орган дізнання", тобто установу чи особу, які так називаються у сфері кримінального судочинства у зв'язку з виконуваною функцією, з поняттям "дізнання", тобто з діяльністю по провадженню розслідування, яка здійснюється у визначеній процесуальній формі [7, с. 68].
По-перше, не можна ставити органи дізнання та органи досудового слідства, яким згідно зі ст. 102 КПК України є виключно слідчі прокуратури, органів внутрішніх справ, органів податкової міліції та органів безпеки, повноваження яких визначені у ст. 114 КПК України, в один ряд, оскільки вони мають досить різні процесуальні повноваження і не однаковий процесуальний статус.
Слідчі мають право проводити досудове слідство і користуються при цьому своєю процесуальною незалежністю, органи дізнання ні; в деяких випадках слідчі вправі давати органам дізнання обов'язкові для виконання в певні строки доручення і вказівки, а останні такого права не мають; в разі незгоди слідчого з деякими вказівками прокурора у випадках встановлених у законі (ч. 2 ст. 114 КПК України), він може їх не виконувати, а подати справу прокурору вищого рівня з викладенням своїх заперечень, орган же дізнання зобов'язаний виконувати всі вказівки прокурора незалежно від згоди з ним і наявності звернення з письмовим зауваженням до вищої наглядової інстанції.
Навіть цей, не досить повний порівняльний перелік прав слідчого та органів дізнання, вказує на те, що у слідчого значно більше процесуальної незалежності та повноважень щодо розслідування кримінальних справ ніж у органів дізнання.
Крім того, на органи дізнання покладаються такі види процесуальної діяльності, які не можуть виконуватись слідчим. Мається на увазі провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів про злочини в порядку, передбаченому ст.ст. 425,426 КПК України.
По-друге, процесуальна діяльність починається не з моменту надходження будь-якої інформації про вчинений злочин, а лише інформації, одержаної органом з вказаних у ч. 1 ст. 94 КПК України джерел, тобто з моменту наявності приводів до порушення кримінальної справи.
Під час процесуальної діяльності, а саме з нею пов'язується відокремлення органів дізнання від інших органів виконуючих державно-владні повноваження, вживаються процесуальні заходи, які полягають в провадженні процесуальних і окремих слідчих дій, але крім того, на органи дізнання покладені законом обов'язки вживати й інших заходів, наприклад, розшукових, проведення яких якраз вправі доручити їм слідчий.
Стаття 103 КПК України покладає на органи дізнання ще вжиття оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, але не всі органи дізнання мають право і практичну можливість здійснювати такі заходи, оскільки положення вказаної норми дещо не узгоджується зі ст. 5 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 14.01.2006 р., відповідно до якої оперативно-розшукову роботу мають право проводити виключно оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, податкової міліції, служби безпеки, прикордонних військ та управління державної охорони, а також режимні підрозділи місць позбавлення волі.
Проведення оперативно-розшукової роботи іншими (не оперативними) підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими, приватними організаціями та особами не допускається.
Доки вказана неузгодженість нормативних актів буде існувати такі органи дізнання, як командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (за виключенням тих, що входять в систему МВС, СБУ, прикордонної охорони або управління державної охорони і мають в своєму підпорядкуванні оперативні підрозділи); митні органи, органи державного пожежного нагляду та капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, застосовувати оперативно-розшукові заходи не вправі. Через що здійснення оперативно-розшукових заходів не можна вважати характерною рисою органів дізнання.
Під час розгляду заяв та повідомлень про злочини, а також розслідування справ, для вирішення завдань кримінального судочинства органи дізнання в межах своєї компетенції мають право застосувати в порядку, передбаченому законом або відомчими нормативними актами непроцесуальні заходи примусового характеру.
Наприклад, командири військових частин можуть частосовувати заходи, передбачені Статутами Збройних Сил України (Тимчасовий статут гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України, тощо).
Таким чином, органи дізнання - це державні органи та посадові особи, які уповноважені законом вживати процесуальних, розшукових та інших заходів по виявленню ознак злочину, здійснювати досудове розслідування у формі дізнання з метою встановлення обставин злочину та осіб, що його вчинили, а також виконувати інші види кримінально-процесуальної діяльності для забезпечення інтересів досудового слідства і правосуддя у кримінальних справах.
У частині 1 статті 30 проекту нового КПК України, підготовленого робочою групою при Кабінеті Міністрів України, на жаль передбачено вельми вузьке коло державних органів та посадових осіб, які уповноважуються на проведення дізнання і не дуже відрізняється від того, який міститься в ст. 101 чинного КПК України. Цей перелік повинен бути суттєво розширений, оскільки держава повинна реально захистити конституційні права і свободи людини і громадянина від злочинних посягань.
На нашу думку, ефективне управління в будь-якій галузі життєдіяльності суспільства просто неможливе без застосування органами і установами, які спеціально утворені в державі для їх регулювання, примусових заходів кримінально-процесуального характеру у випадках виявлення у сфері їх діяльності кримінального правопорушення.
Якщо в найближчий час не наділити вже існуючі в державному механізмі окремі органи адміністративної юрисдикції повноваженнями щодо проведення кримінально-процесуальної діяльності при виявленні ознак злочину в сфері їх управління, реальне забезпечення всіх конституційних прав, свобод і інтересів людини, інтересів юридичних осіб, суспільства і держави буде досить проблематичним.
В системі МВС України органами дізнання є:
1) міліція;
2) командири військових частин внутрішніх військ;
3) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв;
4) органи державного пожежного нагляду (п.п. 1, 3, 5, 6 ст. 101 КПК України).
Серед зазначених органів найбільший обсяг роботи по розслідуванню злочинів виконує міліція - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань (ст. 1 Закону "Про міліцію" від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 16.11.2008 р.).
Співробітники міліції, як правило, першими виявляють злочини і вживають заходів щодо їх розкриття. При цьому часто виникає необхідність негайно провести слідчі дії для виявлення і закріплення слідів злочину, викриття й затримання осіб, які підозрюються в його вчиненні. Цим і пояснюється те, що міліція наділена правом порушувати кримінальні справи і проводити невідкладні слідчі дії щодо більшості злочинів.
Оскільки кримінально-процесуальна діяльність складає вагому частину всієї діяльності міліції, а процедура провадження досудового розслідування будь-якого злочину доволі складна й потребує особливої швидкості, вміння і уваги, в органах внутрішніх справ, поряд з оперативними та іншими підрозділами і службами, на працівників яких при необхідності додатково покладаються обов'язки і по провадженню дізнання, ще за часів УРСР неодноразово робилися спроби утворити підрозділи, які б спеціалізувалися саме на виконанні дізнавальницької роботи.
Але відсутність належної законодавчої бази і штучні адміністративні рішення керівництва МВС СРСР постійно зводили нанівець випробування в цих напрямках.
Всі сумніви щодо доцільності існування штатних підрозділів дізнання повністю були розвіяні з прийняттям Верховною Радою України Закону "Про внесення до деяких законодавчих актів України змін і доповнень щодо удосконалення попереднього розслідування" від 30 червня 1993 р. та Закону "Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України" від 16 грудня 1994 року, якими було значно розширено правове поле процесуальної діяльності міліції, як органу дізнання. У зв'язку з цим у 1993-1995 роках в системі МВС України на всіх рівнях поступово була створена структура штатних підрозділів дізнання.
Штатні дізнавачі органів внутрішніх справ розглядають заяви та повідомлення про злочини, здійснюють дізнання в кримінальних справах та провадження за протокольною формою досудової підготовки матеріалів, виконують доручення слідчих щодо проведення окремих слідчих дій поряд з працівниками інших служб міліції (дільничними інспекторами, оперативними уповноваженими карного розшуку, інспекторами ДАІ, тощо), але на відміну від останніх вони займаються винятково процесуальною діяльністю і тому забезпечують якісне виконання більшого її обсягу, який би значно відвертав увагу співробітників інших підрозділів від виконання властивих їм функцій (оперативних, адміністративних, тощо).
Згідно з відомчими нормативними актами до складу штатних підрозділів дізнання входять: Управління дізнання МВС України; відділи (відділення) дізнання ГУМВС, УМВС; відділи, відділення, групи дізнання міських, районних, лінійних (на транспорті) органів внутрішніх справ, а також органів внутрішніх справ на закритих об'єктах.
На Управління дізнання МВС України покладається організаційно-методичне керівництво діяльністю підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України, здійснення відомчого процесуального контролю за провадженням дізнання та досудової підготовки матеріалів за протокольною формою. Таку ж роботу в межах своєї компетенції здійснюють відділи (відділення) дізнання ГУМВС, УМВС, які до того ж забезпечують правильну організацію роботи підрозділів дізнання міських, районних і лінійних органів внутрішніх справ і надають їм практичну допомогу в розкритті і розслідуванні злочинів.
У складі Управління дізнання МВС України та відділів (відділень) дізнання ГУМВС, УМВС, робота яких будується за зонально-лінійним принципом, існують організаційно-зональні та контрольно-методичні структурні підрозділи і канцелярії. Крім начальника та заступника начальника відповідного відділу (відділення) дізнання ГУМВС, УМВС, передбачаються посади старших дізнавачів з особливих доручень, старших дізнавачів і дізнавачів.
Основною метою діяльності контрольно-методичних апаратів підрозділів дізнання МВС-УМВС є організація здійснення відомчого контролю за провадженням дізнання в органах внутрішніх справ.
Робота дізнавачів (старших дізнавачів) у міських, районних та лінійних органах внутрішніх справ організується безпосередньо начальниками цих органів та начальниками підрозділів дізнання.
Залежно від конкретної оперативної обстановки, особливостей обслуговуваної території (об'єкту) і штатних можливостей органу робота дізнавачів може будуватися за територіально-зональним, лінійним або зонально-лінійним принципом.
Територіально-зональний принцип в діяльності підрозділів штатного дізнання полягає в тому, що кожна ланка апарату дізнання МВС, який складають всі територіальні та транспортні штатні підрозділи дізнання з підпорядкуванням і підзвітністю органам вищого рівня функціонують в межах якоїсь території (республіки, області, району, міста), дізнавач же розслідує злочини, які були вчинені на певній території (зоні, ділянці) міста або району, які за ним закріплені.
Лінійний принцип полягає у спеціалізації дізнавачів у розслідуванні певних категорій злочинів по лініях різних служб органів внутрішніх справ (наприклад, карного розшуку, державної служби по боротьбі з економічними злочинами, ДАІ, тощо) або по певних категоріях злочинів (наприклад, злочини проти особи, майнові злочини, економічні злочини, тощо), що принципово не відрізняються між собою.
Для всіх апаратів дізнання в сучасних умовах характерним є поєднання зонального і лінійного принципів, яке і покладено в основу організації їх діяльності.
Отже, в управлінні апаратами дізнання знайшов своє відбиття принцип ієрархічної побудови.
Відомче Положення про штатні підрозділи дізнання в органах внутрішніх справ України розкриває поняття дізнавача, як спеціально передбачену штатним розкладом посадову особу органу внутрішніх справ, уповноважену здійснювати розслідування в кримінальних справах та досудову підготовку матеріалів протокольної форми у межах її компетенції.
На посаду дізнавачів органів внутрішніх справ можуть призначатися лише громадяни України, які, як правило, мають вищу або середню спеціальну юридичну освіту, пройшли стажування і виявили при цьому професійну придатність до роботи в дізнанні.
При провадженні дізнання в кримінальних справах дізнавач органу внутрішніх справ має право знайомитись в необхідних випадках з оперативно-розшуковими та обліковими матеріалами оперативних підрозділів органу дізнання, доручати їх керівникам організацію оперативно-розшукових заходів, виконання окремих процесуальних дій та іншої роботи з метою виявлення обставин, що мають значення для справи.
Доручення дізнавача про провадження оперативно-розшукових заходів або окремих слідчих дій у кримінальній справі, що знаходиться в його провадженні, за відомчим нормативним актом МВС, повинні даватися безпосередньо керівникам відповідних оперативних та інших підрозділів органу внутрішніх справ в письмовій формі, і є обов'язковими для виконання в строк до десяти діб.
Цей строк у деяких випадках може бути продовжений начальником органу дізнання за поданням виконавця, про що негайно слід повідомити дізнавача, який розслідує справу.
Оскільки продовження строку виконання доручення останньому необхідно враховувати при плануванні своєї роботи у справі, обранні певної тактики проведення деяких слідчих дій, тощо.
З метою успішного вирішення завдань, які стоять перед підрозділами дізнання органів внутрішніх справ, дізнавачу надається право залучати окремих осіб до виконання обов'язків громадських помічників дізнавача.
Такі особи визначаються наказом начальника органу дізнання з числа повнолітніх громадян України, які мають середню освіту і добровільно висловили бажання надавати на громадських засадах допомогу в проведенні дізнання у кримінальних справах.
Громадський помічник дізнавача може брати участь у проведенні слідчих дій, забезпечувати явку осіб, виконувати необхідну технічну роботу по оформленню матеріалів справи (нумерація аркушів справи, складання описів документів у справі, тощо).
Працівників штатних підрозділів дізнання забороняється керівному складу органів внутрішніх справ залучати до виконання функцій, не пов'язаних з розкриттям і розслідуванням злочинів. Навіть під час масових порушень громадського порядку працівників штатних підрозділів дізнання слід залучати тільки до складу груп документування злочинних дій організаторів та активних співучасників порушень.
Відомчими нормативними актами також забороняється втручатися не уповноваженим на те особам органів внутрішніх справ в процесуальну діяльність дізнавачів, витребувати для ознайомлення та перевіряти матеріали і справи, що знаходяться в їх провадженні або в архівах, давати вказівки щодо розслідування або робити оцінку прийнятих процесуальних рішень, які не були скасовані у встановленому законодавством порядку.
Створення спеціалізованих штатних підрозділів дізнання в органах внутрішніх справ позитивно впливає на якість досудового розслідування, демократизує взагалі судочинство у кримінальних справах, оскільки перешкоджає поширенню такого негативного в кримінальному процесі явища, як суміщення процесуальних і оперативних функцій.
Подальший розвиток таких підрозділів в системі Міністерства внутрішніх справ України, а також впровадження аналогічних їм у складі інших відомств, які здійснюють процесуальну і оперативну діяльність, є вкрай актуальним.
Досить великий обсяг процесуальної роботи в органах внутрішніх справ, а також кадрові проблеми в сучасний момент не дає можливості повністю звільнити від впровадження дізнавацької діяльності інші служби міліції і перекласти все провадження у кримінальних справах і за протокольною формою досудової підготовки матеріалів винятково на дізнавачів.
І тому в органах внутрішніх справ зберігається і є ще досить поширеним традиційний порядок організації провадження дізнання, при якому начальник органу доручає виконання процесуальної функції тому чи іншому оперативному уповноваженому карного розшуку чи державної служби по боротьбі з економічними злочинами, дільничному інспектору або іншій особі оперативно-начальницького складу міліції, в залежності від обставин справи, характеру злочину, а також виходячи з професійної кваліфікації, досвіду працівника, його завантаження.
Посадові особи органів внутрішніх справ, яким начальник органу дізнання доручив провести дізнання в кримінальній справі, зібрати матеріал у зв'язку з надходженням заяви (повідомлення) про злочин, підготовити матеріали про злочин за протокольною формою, незалежно від належності їх до складу підрозділу штатного дізнання, користуються всіма процесуальними повноваженнями штатного дізнавача.
Між тим у положеннях відомчого характеру і нормами кримінально-процесуального законодавства існують деякі суттєві суперечності, на які не можна не звернути уваги.
Так, згідно з законом, Управління дізнання МВС України, а також інші штатні підрозділи дізнання системи МВС України, повноправними самостійними органами дізнання вважатися не можуть, оскільки є лише структурними підрозділами органів дізнання.
Тому не відповідають вимогам кримінально-процесуального закону відомчі положення, які уповноважують керівників вказаних підрозділів, в межах своєї компетенції вилучати кримінальні справи із провадження одного органу дізнання та направляти їх для подальшого провадження іншому органу, а також передавати справи від одного дізнавача іншому.
Право передавати справи від одного органу розслідування до іншого, а також від одної особи, що проводить розслідування, до іншої надається законом лише прокурору (п. 9 ст. 227 КПК України). Передати справу від одного дізнавача іншому, а також утворити групу осіб, які будуть проводити дізнання по певній справі також належить начальнику органу дізнання, але ніяк не керівнику будь-якого структурного підрозділу органу дізнання.
Таким чином, можна зробити висновок, що в системі МВС апарати штатного дізнання, за винятком дізнавачів, які безпосередньо виконують процесуальну роботу у конкретних справах і матеріалах про злочини, спрямовані на надання допомоги переважно організаційно-методичного характеру керівникам органів дізнання, а не на підміну їх процесуальних повноважень.
Крім міліції в системі МВС України дізнання ще здійснюють органи державного пожежного нагляду.
На жаль, наразі не існує будь-яких відомчих нормативних актів МВС України, які б докладно, з урахуванням специфіки, регламентували провадження дізнання в виправно-трудових установах (ВТУ), слідчих ізоляторах (СІЗО), лікувально- та виховно-трудових профілакторіях (ЛТП, ВТП).
У випадку вчинення будь-якого злочину в розташуванні зазначених установ або працівником цих установ проти встановленого порядку несення служби, начальник установи (ВТУ, СІЗО, ЛТП, ВТП) доручає провадження дізнання, яке проводиться за загальними правилами і у відповідності з вимогами КПК, підлеглій особі начальницького складу (наприклад, працівнику оперативної або режимної частини). Діяльність такої особи по провадженню дізнання у справі начальник установи особисто контролює процесуальними та адміністративними засобами.

2. Від імені дільничного інспектора скласти постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за однією з підстав, передбачених законом

Дільничний інспектор міліції сектору ДІМ Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій обл., лейтенант міліції Терлецький Г. К., розглянувши матеріали дослідчої перевірки заяви Кучеренко Г.І. про вчинену в неї з квартири крадіжку, проведеної в порядку ст. 97 КПК України, -
встановив:
9 листопада 2008 р. в період з 14 до 16 годин з квартири Кучеренко Ганни Іванівни, яка проживає за адресою: вул. Олімпійська, буд. 8, кв. 4, було викрадено 2 золотих ланцюжки 583 проби на загальну суму 450 грн., у зв'язку з чим у цей же день вона звернулася із заявою до Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій обл.
Проведеною дослідчою перевіркою було встановлено, що проникнення у квартиру Кучеренко було здійснено за допомогою загубленого нею ключа в під'їзді свого будинку 8 листопада 2008 р., про що вона повісила оголошення на дверях під'їзду з проханням повернути ключ. Загублений ключ був підібраний сусідом з квартири №3 Огоньковим І. В., який 9 листопада 2008 р. о 14 годині, скориставшись відсутністю Кучеренко Г. Л., відкрив знайденим ключем двері в її квартиру й вчинив крадіжку двох золотих ланцюжків. В той же день близько 19 години він намагався за 200 грн. продати викрадені золоті ланцюжки своїй знайомій Трошиній Є.І., 1992 року народження, яка проживає у кв. 21 буд. 8 по вул. Тропініна, про що та розповіла своїй матері Трошиній А. А. Знаючи, що в їх будинку відбулася крадіжка золотих виробів, Трошина А. А. повідомила про пропозицію Огонькова І. В. до Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій обл., а о 20 годині обидві золотих ланцюжка Огоньков І. В. добровільно видав співробітникам міліції, які прибули до нього додому.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги, що в діях Огонькова Ігоря Васильовича, 10 грудня 1998 року народження, мають місце ознаки злочину, передбаченого ч. З ст. 185 КК України, однак враховуючи, що на час вчинення цього суспільно небезпечного діяння він не досяг одинадцятирічного віку, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 6, статями 94, 95, 97, 99, 99-1 КПК України, -
постановив:
1. В порушенні кримінальної справи щодо Огонькова І. В. відмовити, у зв'язку з не досягненням ним на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку.
2. Копію даної постанови направити прокуророві Комунарського району м. Запоріжжя.
3. Про прийняте рішення повідомити Кучеренко Г. Л., матір Огонькова І. В. Огонькову Ірину Василівну, а також роз'яснити їм, що в разі незгоди з прийнятим рішенням вони вправі оскаржити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі і в порядку ст. 99-1 КПК України прокуророві Запорізбкої області або до Комунарського місцевого суду в порядку ст. 236-1 КПК України.

Дільничний інспектор міліції сектору ДІМ
Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС
України в Запорізькій обл.,
лейтенант міліції __________ Терлецький Г. К.,

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР в ред. від 15.10.2008 р.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 16.11.2008 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 07.05.2008 р.
4. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 16.11.2008 р.
5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 14.01.2006 р.
6. Джига М. В., Баулін О. В., Лук'янець С.І., Стаховський С. М. Провадження дізнання в Україні. - К.: МВС України, 1999. - 312 с.
7. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел: Учеб. пособие. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1987. - 320 с.
8. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 760 с.
9. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 1120 с.