Кр Принципи кримінально-виконавчої політики

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни "Кримінально-виконавче право"

ЗМІСТ

1. Структура інституту постпенітенціарного впливу на засуджених 3
2. Принципи кримінально-виконавчої політики: поняття,
класифікація, зміст 8
Задача 16
Список використаної літератури 18


1. СТРУКТУРА ІНСТИТУТУ ПОСТПЕНІТЕНЦІАРНОГО ВПЛИВУ НА ЗАСУДЖЕНИХ
Постпенітенціарний вплив на осіб, звільнених з місць позбавлення волі, є однією із стадій виправно-трудового процесу. Постпенітенціарний вплив – це система заходів, спрямованих на:
– переконання засуджених в об'єктивній необхідності правомірної поведінки на волі й надання їм допомоги в побутовому і трудовому влаштуванні;
– організацію контролю за їх поведінкою, аж до застосування адміністративних і кримінально-правових заходів примусу з метою недопущення становлення їх на шлях скоєння повторних злочинів.
Основні завдання постпенітенціарного впливу:
– організація і проведення заходів, пов'язаних з підготовкою за суджених до звільнення;
– надання допомоги звільненим в питаннях обрання місця проживання і роботи, налагодження їх соціальних зв'язків;
– контроль за прибуванням звільнених до місця проживання та працевлаштуванням.
Структура інституту постпенітенціарного впливу:
1. Підготовка засуджених до звільнення.
2. Надання цим особам допомоги в побутовому та трудовому влаштуванні після звільнення.
3. Організація загального контролю за звільненими.
4. Застосування крайніх заходів постпенітенціарного впливу і встановлення адміністративного нагляду.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р., держава забезпечує додаткові гарантії працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.
Так, особам, звільненим з установ, що виконують покарання, або таким, які за рішенням суду лікувалися в лікувально-трудових профілакторіях, створюються додаткові робочі місця, спеціалізовані підприємства, організуються спеціальні програми навчання тощо. Для цього місцеві Ради народних депутатів бронюють на підприємствах, в установах і організаціях до 5% загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
Відповідно до згаданої статті Закону України "Про зайнятість населення", у разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа зазначених категорій, у межах встановленої квоти, з підприємств, установ і організацій стягується штраф у розмірі середньорічної заробітної плати за кожну таку відмову в прийнятті на роботу. Ці кошти спрямовуються у державний фонд сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування витрат підприємств, що створюють робочі місця для звільнених з місць позбавлення волі понад встановлену квоту.
З метою надання особам, які звільнилися з місць позбавлення волі, допомоги в трудовому та побутовому влаштуванні, а також удосконалення взаємодії органів та установ кримінально-виконавчої системи з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення у вирішенні цих питань 29.06.2000 р. було видано наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України і Міністерства праці та соціальної політики України № 139/405/150.
Згідно з цим наказом не пізніше ніж за три місяці до закінчення призначеного строку покарання представником адміністрації виправно-трудової установи проводиться бесіда із засудженим для визначення його намірів щодо місця проживання та працевлаштування після звільнення і надання потрібної допомоги у вирішенні цих питань. За підсумками бесіди від засудженого відбирається заява відповідного змісту, яка після звільнення долучається до його особової справи.
Для перевірки можливості проживання засудженого після звільнення за обраним їм місцем адміністрацією установи за три місяці до закінчення строку покарання надсилається повідомлення-запит до районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ тієї місцевості, де має намір проживати засуджений.
Повідомлення-запит надсилається, як правило, до того населеного пункту або до тієї місцевості, де засуджений проживав до арешту (засудження) і де в нього збереглися родинні зв'язки.
У разі, коли виникли об'єктивні обставини, що не дозволяють засудженому виїхати до населеного пункту або місцевості, де він проживав до засудження, адміністрацією установи надсилається повідомлення-запит до відповідного органу внутрішніх справ тієї місцевості, яку обрав засуджений. При цьому в повідомленні зазначаються підстави обрання даної місцевості для проживання.
При надходженні з установи повідомлення-запиту органом внутрішніх справ організовується перевірка можливості проживання засудженого за вказаною адресою. Про наслідки вирішення цього питання орган внутрішніх справ сповіщає адміністрацію установи не пізніше як через 20 днів з часу надходження повідомлення і запиту (направляється відповідний талон повідомлення-запиту).
При надходженні до установи відповіді з органу внутрішніх справ про відсутність можливості проживання звільнюваного за обраним ним місцем адміністрація установи повідомляє про це засудженого і за погодженням з ним вживає заходів щодо направлення його після звільнення до іншого місця проживання в порядку, передбаченому вище.
За 20 днів до звільнення засудженого адміністрацією установи надсилається повідомлення про звільнення до органу внутрішніх справ тієї місцевості, де він має намір проживати, а копія повідомлення і до територіального органу виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі.
Стосовно засуджених, які на день звільнення не досягли 18-річного віку, адміністрацією установи за 20 днів до звільнення додатково направляється повідомлення до служби у справах неповнолітніх міської (районної) державної адміністрації.
Щодо працездатних засуджених працездатного віку, за 20 днів до звільнення адміністрацією установи надсилаються повідомлення до міського (районного) центру зайнятості державної служби зайнятості тієї місцевості, де вони мають намір проживати, для надання допомоги в їх працевлаштуванні відповідно до ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення".
У разі звільнення засуджених від покарання достроково за встановленими законодавством підставами повідомлення, передбачені вище, надсилаються до відповідних державних органів не пізніше трьох днів після звільнення.
Перед звільненням засудженого представник адміністрації установи проводить з ним бесіду, під час якої додатково роз'яснює положення Закону України "Про зайнятість населення" щодо порядку отримання допомоги в працевлаштуванні в центрах зайнятості державної служби зайнятості, а також порядок прописки за обраним місцем проживання, і вручає йому під розписку відповідну пам'ятку. Копія пам'ятки долучається до особової справи засудженого.
При надходженні з установи повідомлення про звільнення засудженого органом внутрішніх справ організовується перевірка прибуття звільненого до обраного місця проживання.
Протягом місяця після звільнення засудженого орган внутрішніх справ інформує адміністрацію установи про його прибуття, прописку та працевлаштування (надсилається відривний талон повідомлення про звільнення).
У разі неприбуття звільненого до обраного місця проживання протягом десяти днів після звільнення орган внутрішніх справ повідомляє про це адміністрацію виправно-трудової установи.
При надходженні з органу внутрішніх справ повідомлення про неприбуття звільненого до обраного місця проживання адміністрація установи, виходячи з анкетних даних засудженого, направляє повідомлення до органів внутрішніх справ, де можлива його поява.
Працівник територіального органу виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, щомісячно до 25-го числа здійснює з відповідним органом внутрішніх справ звірку кількості отриманих повідомлень про звільнення та фактично поставлених на облік звільнених. За результатами проведеної звірки складається спільний акт, який подається на розгляд керівництву органу виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, та керівництву органу внутрішніх справ.
У разі виявлення осіб, звільнених з місць позбавлення волі та не поставлених на облік, територіальними органами виконання покарань, що не пов'язані з позбавленням волі, за участю міських і районних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості населення вживаються термінові заходи щодо їх обліку, документування, а також надання допомоги у трудовому й побутовому влаштуванні.


2. ПРИНЦИПИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ПОЛІТИКИ: ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ЗМІСТ
В основі формування та розвитку правової системи держави, різних галузей законодавства, його правових форм і напрямів перебуває політика. Вона відображає принципи, стратегію, основні напрями та форми досягнення соціальних цілей, що стоять перед суспільством, його політичними та владними структурами.
Загальна мета соціальної політики має складну ієрархію, яка залежить від характеру та спрямованості діяльності держави та її органів щодо її реалізації. Одним із таких напрямів є й політика в сфері боротьби зі злочинністю. В ній у концентрованому вигляді містяться завдання, принципи, стратегія, основні напрями, форми і методи контролю держави за злочинністю.
Ця політика повинна виражати та забезпечувати захист прав і законних інтересів громадян України від злочинних посягань. Відповідно до ст. З Конституції України "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
Політика в сфері боротьби зі злочинністю спрямовує діяльність держави, її відповідних органів на профілактику злочинів та інших правопорушень, їх своєчасне припинення (запобігання), реалізацію відповідальності осіб, які скоїли злочини, виконання покарання щодо засуджених і досягнення його цілей.
Політика держави в цій сфері багатопланова, її можна умовно розділити на політику в сфері профілактики злочинності, кримінальну політику та політику у сфері виконання покарання.
Політика у сфері виконання кримінального покарання визначає цілі, принципи, стратегію, основні напрями, форми і методи діяльності держави щодо забезпечення виконання покарання, виправлення засуджених, попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами.
Цілі та принципи політики в цій галузі найбільш стабільні, оскільки базуються на вироблених міжнародним співтовариством положеннях про поводження із засудженими, відповідних міжнародних актах, досягненнях науки.
Стратегію, основні форми і методи політики в сфері виконання кримінального покарання, її формування і розвиток прямо чи опосередковано визначає комплекс соціальних факторів.
До основних із них можна віднести соціально-політичний та економічний стан суспільства, моральні цінності та правові уявлення, стан і динаміку злочинності в державі, вимоги міжнародних актів про права людини і поводження із засудженими, діяльність міжнародних організацій, розвиток правової науки.
Соціально-економічне благополуччя суспільства, чіткість політичних цілей, що їх ставить перед собою держава, послідовна їх реалізація виконавчою владою, стабільність розвитку, відсутність значних соціальних конфліктів створюють сприятливі умови для успішної реалізації цілей і принципів політики у сфері виконання покарання. Й навпаки, дестабілізація соціально-політичної ситуації, неясність і протиріччя цілей суспільного розвитку, соціальна напруга та конфлікти деструктивне впливають на формування і реалізацію політики в сфері виконання покарання.
Політика в сфері виконання покарання залежить і від морального стану суспільства, рівня правової свідомості населення. Держава може проголошувати та закріплювати високі моральні та правові принципи, але вони не завжди адекватно сприймаються і засвоюються всіма прошарками суспільства.
Кримінально-виконавча політика гунтується на таких принципах:
– невідворотності виконання і відбування покарань;
– законності;
– справедливості;
– гуманізму;
– демократизму;
– рівності засуджених перед законом;
– взаємної відповідальності держави і засудженого;
– диференціації та індивідуалізації виконання покарань;
– раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки;
– поєднання покарання з виправним впливом;
– участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань.
Охарактеризуємо стисло основні з них.
Принцип законності полягає у забезпеченні верховенства закону взагалі й закону, який регулює виконання покарання, та передбачає його пріоритети перед іншими нормативними актами у цій сфері.
У Конституції України даний принцип закріплено у багатьох нормах, зокрема: ст. 6 – органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Конституцією і відповідно до законів України; ст. 62 – ніхто не може бути підданий покаранню, доки його вину не доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; п. 14 ст. 92 – виключно законами України визначаються організація і діяльність органів та установ виконання покарань.
Згаданий принцип реалізується шляхом точного і суворого дотримання Конституції та кримінально-виконавчого законодавства України установами і органами виконання покарань та їх посадовими особами. Він конкретизується у ст.ст. 3, 4, ч. 1 та ч. 4 ст. 7, ст.ст. 22--23 КВК України. Вимоги цього принципу відповідно до ст. 9 КВК України зобов'язують і засуджених, які відбувають покарання, неухильно дотримуватися вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Принцип гуманізму закріплений насамперед у ст. 28 Конституції України – кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Наведений принцип конкретизується у кримінально-виконавчому законодавстві і полягає у тому, що метою останнього є захист інтересів особи, суспільства та держави від злочинних посягань, а також запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ч. 1 ст. 1 КВК України). Покарання застосовується до осіб, які скоїли злочини, заради інтересів усіх інших громадян.
Гуманізм щодо засуджених полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК України вони користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України, КВК України та встановленими вироком суду.
Принцип гуманізму виявляється також у цілях, які ставить держава при виконанні кримінального покарання – виправленні і ресоціалізації засуджених для повернення їх у суспільство повноправними його членами (ч. 1 ст. 1, ст. 6 КВК України). Право на гуманне ставлення до себе та повагу гідності, властивій людській особистості, належить до основних прав засуджених і закріплено у ч. 2 ст. 8 КВК України.
Крім того, цей принцип полягає і в тому, що під час виконання та відбування покарання засудженому створюються умови для нормального існування, всієї його життєдіяльності (харчування, комунально-побутове та медичне забезпечення) – ч. 1 ст. 8, ст. 115, 116 КВК України.
Принцип справедливості полягає у тому, що, з одного боку, держава, піддаючи засудженого покаранню, у такий спосіб відновлює справедливість в суспільстві, яка була порушена вчиненим злочином, а, з іншого, – обсяг встановлюваних під час виконання конкретного покарання обмежень прав та свобод засудженого повинен бути адекватним ступеню його вини і суспільній небезпеці скоєного злочину. Покарання повинно бути справедливим, позбавленим надлишкових каральних елементів і не перевищувати меж, достатніх для виправлення засудженого.
Цей принцип також знаходить своє втілення в тому, що при виконанні кримінальних покарань кожному засудженому гарантується рівність перед законом, судом й іншими правоохоронними органами незалежно від майнового стану, походження, національності, ставлення до релігії та інших факторів.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 КВК України засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особи засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки, мотивації злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.
Принцип рівності засуджених перед законом тісно пов'язаний з розглянутим вище принципом справедливості. Підгрунттям його є конституційний принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України), а також Загальна декларація прав і свобод людини (ст. 7), Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (ст. 6). Цей принцип закріплено у ст. 7 КВК України.
Принцип невідворотності виконання і відбування покарань означає безперечність виконання уповноваженими органами та установами покарання, призначеного за вироком суду, і безумовність його відбування засудженим та його обов'язок зазнати кару за вчинений злочин (ст.ст 4, 9 КВК України).
Принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарання є похідним від такого принципу кримінального права, як диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності.
Диференціація виконання покарання полягає у тому, що до різних категорій засуджених (залежно від тяжкості вчинених ними злочинів, злочинної діяльності в минулому, форми вини, поведінки у процесі відбування покарання) застосовується каральний вплив у різних обсягах.
Засуджені згідно з цим принципом поділяються на більш-менш однорідні групи з метою застосування до них відповідних вимог режиму і засобів впливу, а також для запобігання негативному впливу з боку рецидивістів та засуджених за тяжкі злочини на інші категорії засуджених.
Один з методів диференціації виконання покарання – направлення їх для відбування останнього до різних органів і установ виконання покарань залежно від виду призначеного покарання, класифікація засуджених та розподіл їх по виправних колоніях різного рівня безпеки – ст.ст 11-19, 92 КВК України.
Принцип індивідуалізації виконання покарання базується на врахуванні не групових, а індивідуальних особливостей особи засудженого. Так, відповідно до ч. 4 ст. 7 КВК України засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням особистості засудженого, характеру і ступеня суспільної небезпеки та мотивів вчиненого злочину й поведінки засудженого під час відбування покарання.
Крім того, залежно від поведінки засудженого під час відбування покарання йому можуть бути змінені умови тримання шляхом переведення до різних структурних дільниць в межах однієї виправної колонії (ресоціалізації, соціальної реабілітації або посиленого контролю) чи до виправної колонії іншого рівня безпеки (ст.ст. 94-101 КВК України), що тягне за собою або збільшення обсягу його прав, або звуження його правового статусу.
Принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки – не що інше, як принцип поєднання методів переконання та примусу як загальнодержавних методів управління. Цей принцип проявляється у тому, що в ході виконання і відбування покарання до засудженого застосовуються як каральні, так і виховні засоби впливу.
Даний принцип втілюється у зміні умов тримання засуджених, у застосуванні до засуджених до різних видів кримінальних покарань заходів заохочення і стягнення, передбачених у ст.ст. 46, 67-68, 82-83, 130, 132, 144-145 КВК України.
Принцип поєднання покарання з виправним впливом передбачає, що виконання покарань має супроводжуватися застосуванням до засуджених різних заходів виховання. Основними засобами виправного впливу, тобто засобами виправлення і ресоціалізації, які застосовуються до засуджених відповідно до ч. З ст. 6 КВК України, є:
– режим;
– суспільно корисна праця;
– соціально-виховна робота; загальноосвітнє і професійно-технічне навчання;
– громадський вплив.
Засоби виправного впливу застосовуються тоді, коли лише самої кари за вчинений злочин недостатньо для досягнення мети виправлення та ресоціалізації засудженого. Найбільш повно засоби виправного впливу застосовуються до осіб, засуджених до покарання у виді: позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт, направлення до дисциплінарного батальйону.
Принцип участі громадськості у діяльності органів і установ виконання покарань, у тому числі й здійснення виховної роботи із засудженими, закріплений у ст. 25 КВК України, а форми і порядок її здійснення регламентуються окремими нормами КВК України, іншими законами та підзаконними нормативними актами.


ЗАДАЧА
Терещук був засуджений до одного року виправних робіт. Через деякий час рішенням того ж суду невідбуту частину покарання 6 місяців і 5 днів виправних робіт замінено позбавленням волі на той же строк. Після відбування цього покарання Терещука знову було засуджено за дрібну крадіжку до 1 року 6 місяців позбавлення волі з відбуванням покарання у виправній колонії середнього рівня безпеки.
У ВК якого рівня безпеки повинен відбувати покарання Терещук?
Розв'язання:
Відповідно до частини 2 ст. 18 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:
1) мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання – засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;
2) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання – чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 КВУ України;
3) середнього рівня безпеки – жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому цим Кодексом;
4) максимального рівня безпеки – чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України.
Отже, чоловікам, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, призначаються для відбування покарання виправні колонії середнього рівня безпеки.
Відповідно до "Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі" особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі у разі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах кримінально-виконавчої системи, незалежно від погашення або зняття судимості.
Враховуючи наведене вище, можна зробити висновок, що вид виховної колонії Терещуку призначено вірно.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р. №1129-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
4. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Затв. наказом Держдепартаменту виконання покарань від 25.12.2003 р. №275 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
5. Бражник Ф. С. Пенитенциарное право. – М.: ИНФРА-М, 1994. – 176 с.
6. Кирилюк А. В., Джужа О. М. Пенітенціарна кримінологія та спеціально-попереджувальна діяльність: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 198 с.
7. Кримінально-виконавче право України: Підручник / 3а ред. А. Х. Степанюка. – Xарків: Право, 2005. – 256 с.