Кр Проблеми удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України

Контрольна робота
з навчальної дисципліни "Кримінально-виконавче право"

ПЛАН

Вступ 3
1. Проблеми теорії і практики удосконалення діяльності
кримінально-виконавчої системи України 5
2. Проблеми ефективності впливу правообмежень, що передбачені режимом відбування покарання в місцях позбавлення волі 11
Висновки 15
Задача 17
Список використаних джерел 19

ВСТУП
Проголошення в Конституції України правовою державою стало каталізатором вдосконалення законодавства, функціонування системи органів виконавчої влади та правосуддя з метою забезпечення прав людини. Це знайшло своє втілення в офіційно проголошеному курсі на інтеграцію до Європи, реалізація якого передбачає приведення норм і стандартів внутрішнього життя нашого суспільства у відповідність до норм і стандартів Європи.
Важливою складовою цього процесу є удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи.
Таким чином, завданнями цієї контрольної роботи є:
1) розглянути проблеми теорії і практики удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України;
2) з'ясувати проблеми ефективності впливу правообмежень, що передбачені режимом відбування покарання в місцях позбавлення волі.
Удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи. тісно пов'язане із кримінально-виконавчою політикою держави.
Безпосередньо на політику в сфері виконання покарання впливає економічний стан суспільства. Благополучна в економічному відношенні держава може ставити більш високі цілі, робити стратегію фундаментальною, а основні форми та методи її реалізації здатними для створення матеріальної бази успішного виконання поставлених цілей.
Політика в сфері виконання покарання залежить і від морального стану суспільства, рівня правової свідомості населення. Держава може проголошувати та закріплювати високі моральні й правові принципи, але вони не завжди адекватно сприймаються і засвоюються всіма прошарками суспільства.
На формування стратегії політики в галузі виконання покарання справляє вплив динаміка і структура злочинності. При стабільному рівні злочинності чи при його зниженні політика в цій сфері, як правило, більш гуманна. Разом з тим зростання кількості злочинів, особливо тяжких, стимулює жорсткіші політичні й правові рішення.


1. ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Внаслідок глибоких демократичних змін, що сталися після набуття Україною незалежності, головною метою і необхідним етапом у процесі побудови демократичного суспільства з плюралістичною політичною системою стало її членство у Раді Європи, яка за роки своєї діяльності нагромадила багатий досвід та має значний потенціал у ствердженні демократичних цінностей. Діяльність Ради Європи торкається усіх аспектів життя країн – її членів, а програми роботи охоплюють широке коло питань, життєво важливих для держав і суспільства на європейському континенті та у світі [5, с. 34].
Саме тому ще у липні 1992 року Україна заявила про своє бажання зайняти належне місце серед держав – членів Ради Європи, а 9 листопада 1995 року стала повноправним її членом.
Виконуючи Спільну програму Комісії Європейських співтовариств і Ради Європи щодо реформи правової системи, місцевого самоврядування та правоохоронної системи України, наприкінці XX ст. експерти Ради Європи, фахівці пенітенціарної справи протягом майже двох місяців глибоко вивчали чинне законодавство, інші нормативні акти, які регламентують виконання покарань та практику їх застосування. Ретельно перевірено 22 установи кримінально-виконавчої системи восьми областей України. За результатами перевірки Радою Європи підготовлено та оприлюднено доповідь "Оцінка в'язничної системи України" (1997 р.) з конкретними рекомендаціями щодо приведення кримінально-виконавчої системи України у відповідність до загальноєвропейських норм.
Для організації цієї роботи та моніторингу за виконанням рекомендацій створено керівний Комітет з реформування кримінально-виконавчої системи України, до складу якого увійшли по п'ять експертів від Ради Європи та України.
Керівний комітет визначив пріоритетні напрями реформування та започаткував відповідні проекти: "Штатний розклад та організаційна структура", "Комплектування та підготовка кадрів", "Розміщення та класифікація в'язнів" і "Поводження з ув'язненими, засудженими до тривалих строків покарання", створено робочі групи для їх реалізації.
Через рік Спільну програму було доповнено ще одним проектом: "Партнерство тюрем", відповідно до якого встановилися партнерські стосунки між тюремними адміністраціями Донецької області та Англії, Житомирської області – Австрії, Київської області – Німеччини, Чернігівської області – Данії.
Щорічно експерти Ради Європи розглядають хід реформування кримінально-виконавчої системи України, оцінюють зроблене, визначають додаткові заходи щодо його поглиблення.
Плідна співпраця кримінально-виконавчої системи України з державами – членами Ради Європи дала змогу по-новому оцінити систему права у галузі виконання кримінальних покарань, дотримання прав людини, провадити імплементацію європейських норм і стандартів утримання та поводження з ув'язненими.
За час, що минув, значна кількість рекомендацій, викладених в "Оцінці в'язничної системи України", виконана. Зокрема, відмінено архаїчну нумерацію установ та введено нову систему ідентифікації за місцем їх дислокації, виконано рекомендації стосовно демілітаризації системи виконання покарань.
Наразі першочерговими й основними пріоритетними напрямами державної політики у сфері вдосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України є вирішення таких проблем:
– приведення умов тримання ув'язнених у слідчих ізоляторах та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі до європейських стандартів;
– переповнення місць тримання ув'язнених та засуджених;
– зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та інші епідемічні хвороби серед ув'язнених та засуджених;
– недостатнє матеріально-технічне забезпечення органів та установ виконання покарань;
– попередження вчинення нових злочинів особами, взятими під варту, та які відбувають покарання, а також запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з особами, які тримаються в установах виконання покарань;
– поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їх професійної підготовки [5, с. 36].
Послідовні дії центральних органів виконавчої влади на виконання законів України, рішень Президента України, Кабінету Міністрів України та рекомендацій Ради Європи, дали змогу досягти позитивних зрушень, зокрема, гуманізувати процес виконання та відбування покарань, вивести установи виконання покарань із підпорядкування Міністерства внутрішніх справ, вдосконалити форми психолого-педагогічного впливу на засуджених, поліпшити комунально-побутове та медико-санітарне забезпечення осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі, сформувати основу первинної професійної підготовки персоналу.
Проте у зв'язку із недостатнім бюджетним фінансуванням деякі заходи були виконані не в повному обсязі та виникла нагальна потреба в подальшій підтримці реформування кримінально-виконавчої служби.
Вдосконалення механізму правового регулювання діяльності кримінально-виконавчої служби має відбуватися, зокрема шляхом приведення нормативної бази щодо діяльності органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів у відповідність із національним законодавством, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), практикою Європейського суду з прав людини та Європейськими пенітенціарними правилами [5, с. 36].
У цьому контексті варто відзначити важливу роль Міністерства юстиції в формуванні та реалізації державної правової політики, забезпечення у визначеній сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина.
Міністерство юстиції, як головний розробник проектів законів, що подаються на розгляд Парламенту Президентом та Урядом у сфері прав людини, відносин між державою та громадянином, кримінально-правової політики, вже здійснило певний обсяг робіт та напрацювало цілу низку важливих ініціатив, спрямованих на виправлення ситуації та приведення умов тримання осіб у місцях позбавлення волі до європейських стандартів.
Так, зокрема, Мін'юстом розроблено та подано на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року".
Зазначений проект спрямовано на подальше реформування кримінально-виконавчої служби України, вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання відповідно до вимог Європейських пенітенціарних правил, організацію діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації, підвищення престижу професії працівника кримінально-виконавчої служби [5, с. 37].
Так, проектом передбачені комплексні заходи, завдяки яким мають бути вирішені проблеми, що накопичилися в кримінально-виконавчій системі, а саме:
– вдосконалення організаційної структури кримінально-виконавчої служби, яка б забезпечувала дотримання конституційних прав і свобод людини, створення дієвих механізмів громадського контролю за нею, належних матеріальних, та санітарних умов тримання під вартою та відбування покарань, надання ефективної медичної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання;
– функціонування органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів на принципах законності, демократизму, демілітаризації, об'єктивності, гласності, системності, децентралізації за окремими напрямами зі збереженням управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
– розроблення сучасної моделі організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими та оптимізацію структури і чисельності соціально-психологічної служби, вдосконалення практики надання психологічної допомоги особам, узятим під варту, та які відбувають покарання; розроблення та впровадження ефективного механізму розслідування за скаргами осіб, узятих під варту, або які відбувають покарання в установах виконання покарань, на неналежне поводження персоналу кримінально-виконавчої служби;
– подальший розвиток мережі навчальних закладів як обов'язкових і невід'ємних складових установ виконання покарань, зміцнення їх матеріально-технічної бази, створення належних умов для загальноосвітнього та професійно-технічного навчання засуджених, а також для реалізації програми їх суспільна корисної зайнятості;
– недопущення катувань в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах.
Одним із шляхів сприяння процесу гуманізації кримінально-виконавчої системи є впровадження елементів пробації, подальше вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві.
Наразі в Україні зроблено певні кроки у напрямку створення національної моделі пробації як на рівні наукового супроводу таких реформ, так і в законодавчому забезпеченні (в Верховній Раді України зареєстровані проекти Законів України "Про пробацію" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації кримінального законодавства та організаційно-правових передумов впровадження пробації)" [5, с. 37].
Важливим кроком законодавчого впровадження елементів пробації є в Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 р №401, та відповідно до якої, метою реформування кримінально-виконавчої служби, зокрема має стати організація діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації, дальше вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення та ресоціалізації засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання, у відповідність із вимогами Європейських пенітенціарних правил.
Сьогодні, вбачається, що подальші кроки щодо створення системи пробації в Україні мають бути направлені на виборі певної моделі пробації, врахувавши, при цьому, як сучасні тенденції, так і зарубіжний досвід та законодавство.


2. ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВПЛИВУ ПРАВООБМЕЖЕНЬ, ЩО ПЕРЕДБАЧЕНІ РЕЖИМОМ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Згідно із частиною 1 ст. 102 КВК України режим у виправних і виховних колоніях – це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Отже, основна функція режиму полягає в тому, щоб визначити послідовність процесу виконання та відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес.
Разом з тим, наведене вище розуміння режиму не відображає його характеристики як засобу для досягнення мети покарання або ж засобу виправлення та ресоціалізації (ч. З ст. 6 КВК України).
Для усунення цього недоліку необхідно звернутись до витоків поняття режим.
Зазвичай під режимом розуміється система правил, заходів, необхідних для досягнення тієї чи іншої мети. Таке розуміння режиму надає можливість визначити й режим покарання (в даному випадку – позбавлення волі) як встановлену кримінально-виконавчим законодавством сукупність правил поведінки засуджених (режим відбування покарання) і заходів, що здійснюються органами й установами виконання покарань, спрямованими на досягнення цілей покарання (режим виконання покарання) [8, с. 171].
Наведене визначення режиму дозволяє виділити такі його елементи, як режим виконання й режим відбування покарання, а також розглядати режим не лише у вузькому значенні лише як інститут позбавлення волі, але й дає можливість вести мову про режим виконання та відбування інших видів покарань, наприклад, режим арешту, режим обмеження волі, режим виправних робіт, режим позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, режим тримання в дисциплінарному батальйоні та ін.
За частиною 1 ст. 102 КВК України найважливішою вимогою режиму виконання позбавлення волі є ізоляція засуджених.
Зміст позбавлення волі знаходить свій вираз саме в ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його у кримінально-виконавчу установу закритого типу. Позбавлення волі зумовлює застосування до засудженого доволі вагомих правообмежень, що здатні істотно змінити правовий статус особи.
Ізоляція при позбавленні волі, як зазначив Ф. Р. Сундуров, об'єктивно призводить до обмеження:
1) можливості пересуватися;
2) можливості спілкуватися;
3) вибору місця проживання;
4) вибору характеру й роду занять;
5) права вільно визначати свій спосіб життя;
6) права розпоряджатися своїм часом [10, с. 12].
Серед перерахованих найбільш важливим елементом ізоляції при позбавленні волі є істотні обмеження в спілкуванні засудженого з особами, що перебувають на волі, за межами виправної установи. Без ізоляції засуджених і похідних від неї обмежень не може бути позбавлення волі.
Режим є структурним управлінським елементом цілісної системи засобів виправлення засуджених або, як прийнято говорити в теорії управління, її підсистемою. Структурний елемент системи створюється для виконання певної функції. У функціях режиму проявляється його сутність.
Серед функцій режиму в місцях позбавлення волі важливо вміти розрізняти основні – ті, для яких він створений і врегульований законом, і ті, які забезпечують ефективність їх виконання. Функції можуть виступати як завдання, які формулюються відповідними положеннями закону.
До основних функцій режиму необхідно віднести: каральну; забезпечення ефективного застосування заходів виправного впливу; виховну; функцію регулювання кримінально-правової кари; функцію спеціального та загального попередження.
У процесі виконання покарання, реалізації кари досягається завдання виправлення засуджених. У законі прямо вказується, що режим – один з основних засобів виправлення засуджених.
Виховні можливості кари суттєво обмежені. А якщо до режиму віднести лише правила, що виражають кару, то тоді він втрачає самостійне значення. Саме режим у цілому, тобто в сукупності його каральних елементів і тих, що не носять ознак кари, становить один з основних засобів виправлення засуджених.
Реалізація виховної функції режиму дозволяє посилити його роль, підкріпити виховання за допомогою кари власне вихованням. Саме з цих позицій можна глибше зрозуміти можливості режиму, який передбачає формування належної поведінки засуджених.
Виховна функція режиму зводиться до того, що він
– може бути поштовхом до морального удосконалення особи через спричинення засудженому переживань і страждань, які пов'язані з втратою волі;
– сприяє формуванню в засудженого необхідних не лише у виправній установі, а й на волі корисних навичок і якостей, оскільки привчає його до систематичного, довготривалого та суворого дотримання встановлених правил поведінки;
– сприяє в сукупності з іншими засобами виправлення вихованню у засуджених високої правосвідомості;
– допомагає подолати негативні риси особи, які призвели її до скоєння злочину, усвідомити цінність втрачених благ;
– сприяє вихованню у засуджених стійкості проти скоєння злочинів у майбутньому.
Аналіз поведінки засуджених показує, що порушення режиму допускаються, як правило, у початковий період відбування покарання, коли вони сприймають режим лише як примус. Уся діяльність працівників виправних установ повинна бути спрямована на те, щоб переконати засудженого в доцільності й необхідності дотримуватися встановлених для них правил поведінки.
Заходами переконання в цьому разі є не тільки слово (агітаційно-пропагандистська робота), а й сама обстановка у виправних установах, вжиття заходів заохочення до осіб, які дотримуються вимог режиму, і заходів стягнення до його порушників.
Отже, всю сукупність правил, які визначають конкретний порядок відбування покарання, встановлених кримінально-виконавчим законодавством і обов'язкових для засуджених, і слід вважати режимом відбування покарання.
Разом з тим, можна дати й таке поняття режиму: це керований, регульований нормами кримінально-виконавчого права, реалізований у певній організаційно-правовій формі карально-виховний процес.


ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
1. Вдосконалення механізму правового регулювання діяльності кримінально-виконавчої служби має відбуватися, зокрема шляхом приведення нормативної бази щодо діяльності органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів у відповідність із національним законодавством, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), практикою Європейського суду з прав людини та Європейськими пенітенціарними правилами.
2. Наразі першочерговими й основними пріоритетними напрямами державної політики у сфері вдосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи України є вирішення таких проблем:
– приведення умов тримання ув'язнених у слідчих ізоляторах та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі до європейських стандартів;
– переповнення місць тримання ув'язнених та засуджених;
– зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та інші епідемічні хвороби серед ув'язнених та засуджених;
– недостатнє матеріально-технічне забезпечення органів та установ виконання покарань;
– попередження вчинення нових злочинів особами, взятими під варту, та які відбувають покарання, а також запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з особами, які тримаються в установах виконання покарань;
– поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їх професійної підготовки.
3. У широкому розумінні режим відбування покарання охоплює всю сукупність матеріальних і процесуальних норм, що регламентують діяльність адміністрації установ і органів, на яких законом покладено виконання покарання, забезпечення його реалізації, а також сукупність умов і правил відбування покарання засудженими.
4. Правообмеження засуджених при здійсненні карального впливу визначаються режимом відбування конкретного виду покарання, якщо воно носить строковий характер. Режим виконання покарання, в якому виражені сутність і зміст покарання, багатофункціональний за своєю спрямованістю. Він забезпечує каральний вплив на засуджених, виступає одним із основних засобів виправлення засуджених і створює водночас правові передумови для успішного застосування інших засобів виховного впливу.


ЗАДАЧА
Воронов, раніше судимий, похилого віку, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами та медалями, позитивно характеризується, засуджений до 9 років позбавлення волі з відбуванням покарання в виправній колонії середнього рівня безпеки. Його було визнано винним в умисному вбивстві Булгак, за те, що вона, знаходячись з ним в фактичних шлюбних відносинах на протязі 40 років, відмовилася продовжувати з ним спільне життя.
Чи правильно призначено Воронову вид виправної колонії?

Розв'язання:
Згідно із частиною 1 ст. 18 КВК України виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.
Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мінімального рівня безпеки й максимального рівня безпеки.
Як випливає із ч. 2 ст. 18 КВК України у виправних колоніях середнього рівня безпеки утримуються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України.
На мій погляд, вид виховної колонії Воронову призначений вірно: він був раніше судимий, а у випадку, що розглядається, засуджений за вчинення тяжкого злочину – вбивства (йому призначено покарання строком 9 років позбавлення волі).
У колоніях максимального рівня безпеки тримаються чоловіки, засуджені за вчинення особливо тяжких злочинів, тобто таких, за вчинення яких призначається покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 КК України).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к96-ВР в ред. від 25.01.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : //http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 17.01.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р. №1129-ІV в ред. від 17.01.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
4. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Затв. наказом Держдепартаменту виконання покарань від 25.12.2003 р. №275 в ред. від 10.04.2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua.
5. Галай А. Реформування сучасної кримінально-виконавчої системи держави // Економіка. Фінанси. Право. – 2010. – №5. – С. 34 – 37.
6. Дементьев С. Н. Лишение свободы: Уголовно-правовые и исправительно-трудовые аспекты. – СПб.: Питер, 2001. – 190 с.
7. Кирилюк А. В., Джужа О. М. Пенітенціарна кримінологія та спеціально-попереджувальна діяльність: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 198 с.
8. Кримінально-виконавче право України: Підручник / 3а ред.
А. Х. Степанюка. – Xарків: Право, 2005. – 256 с.
9. Кримінально-виконавче право України: Підручник / В. М. Трубников, В. М. Харченко, О. Д. Лисодід, Л. П. Оніка. – К.: Пектораль, 2006. – 384 с.
10. Сундуров Ф. Р. Лишение свободы и социально-психологические предпосылки его эффективности. – М.: Юрид. лит., 1980. – 228 с.