Кр РОЗКРИТТЯ І РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, СКОЄНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Контрольна робота
з дисципліни
"Організація розкриття та розслідування окремих видів злочинів"
на тему:
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ РОЗКРИТТЯ І РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, СКОЄНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ

ПЛАН

Вступ 3
1. Загальна характеристика проблем кримінальної
відповідальності неповнолітніх і звільнення неповнолітніх
від кримінальної відповідальності 5
2. Дії працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх
під час розкриття і розслідування правопорушень і злочинів,
вчинених неповнолітніми 11
Висновки 14
Список використаної літератури 17

ВСТУП
Актуальність теми роботи обумовлена тим, що в останні роки спостерігається значне зростання як загальної злочинності, так і злочинності неповнолітніх. Якісно змінюється характеристика самої злочинності, що характеризується високим ступенем організованості, озброєністю, зміцненням міжрегіональних і міжнародних злочинних зв'язків, корисливою спрямованістю, крайніми формами протистояння злочинних угруповань при розділі сфер впливів.
Зростання злочинності неповнолітніх викликає обгрунтоване занепокоєння у суспільстві. Високою залишається латентна злочинність неповнолітніх.
Серед злочинів, вчинених неповнолітніми, великою є частка тяжких корисливих і корисливо-насильницьких злочинів. Нерідко їм притаманні також риси вандалізму, надмірної жорстокості. Значна кількість цих злочинів відбувається у співучасті, особливо в групі (біля половини), що також відповідає специфіці психології підлітків. Приблизно кожний третій злочин вчинюється ними спільно з дорослими.
Зазначені специфічні риси злочинності неповнолітніх привели законодавця до необхідності ретельної регламентації кримінальної відповідальності неповнолітніх, яка іноді відступає від загальних правил і засад кримінальної відповідальності і призначення покарання. Законодавством передбачено особливі умови встановлення видів покарання для неповнолітніх, призначення їм покарання, звільнення їх від кримінальної відповідальності і покарання.
Кримінально-правові заходи протидії злочинності неповнолітніх не є основними. Не можна не враховувати, що зростання злочинності неповнолітніх відбувається в умовах інтенсивного соціального розшарування суспільства, падіння життєвого рівня значної частини населення, загострення міжнаціональних конфліктів, несприятливого розвитку сімейно-шлюбних відносин, зростання різних проявів жорстокого поводження з неповнолітніми. У цій обстановці першорядне значення мають соціальні, економічні та виховно-профілактичні заходи.
Проте, коли злочин вже скоєно, виникає питання про кримінальну відповідальність неповнолітнього.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОБЛЕМ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ І ЗВІЛЬНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Чинне законодавство передбачає спеціальний розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх. Це приводить у відповідність норми кримінального і кримінально-процесуального права України. КПК України містить розділ 8 "Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх", в якому зосереджені всі норми, що відносяться до особливостей таких процесуальних дій.
Виділення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх у самостійний розділ означає, що стосовно цих осіб норми про кримінальну відповідальність застосовуються з урахуванням особливих положень, передбачених у чинному розділі.
Неповнолітні у віці від 14 до 18 років, з одного боку, досягають вже достатньо високого рівня соціалізації (у них відмічаються самостійність, наполегливість, вміння контролювати своє поводження, володіти собою тощо), з іншого боку, відбувається подальша соціалізація особистості (продовжується або завершується навчання в школі чи в технікумі, з'ясовується своє місце в суспільстві, накопичується досвід міжособистісних відносин та ін.).
Як відзначає К.Є. Ігошев, "для даного віку є характерними зайва категоричність суджень, запальність, неврівноваженість, нездатність оцінювати ситуацію з урахуванням всіх обставин та ін. Ці вікові особливості обумовили встановлення до відповідальності неповнолітніх ряду винятків і доповнень порівняно із загальними правилами кримінальної відповідальності"[5, с. 103].
Спілкування з неповнолітніми правопорушниками дозволяє дійти висновку, що в більшості з них відсутнє почуття міри, обов'язку, уяви про дозволене, можливе й неможливе. Молода людина є рабом своїх бажань, потягів. Життєві потреби в таких підлітків зазвичай примітивні, матеріальне переважає над духовним. Ця молодь звикла домагатися задоволення своїх бажань за будь-яку ціну, навіть шляхом правопорушень. Більшість засуджених підлітків, що вчинили крадіжки, хуліганські дії, грабежі, вважають, що вирок, призначений їм, є занадто суворим, оскільки вони "нічого особливого не скоїли [7, с. 80].
У статті 22 КК України розглянуті межі й умови настання кримінальної відповідальності для осіб від 14 до 18 років.
За загальним правилом за вчинення переважної більшості злочинів кримінальна відповідальність настає з 16 років. Лише за деякі злочини, суспільна небезпека і протиправність яких, як свідчить багаторічний досвід, очевидні й для підлітків, що досягли віку 14 літ, кримінальна відповідальність настає по досягненні цього віку.
У частині 2 ст. 22 КК України, як вже згадувалось, міститься перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років. Він є вичерпним і обов'язковим для виконання органами слідства і судами при вирішенні питань кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Разом з тим необхідно враховувати, що деякі злочини, кримінальна відповідальність за які настає лише з 16 років, містять елементи інших злочинів, відповідальність за які настає з 14 років. Так, за участь у масових зворушеннях (ст. 294 КК України) кримінальна відповідальність настає лише з 16 років. Втім, участь у масових зворушеннях може включати грабежі (ст. 186 КК України), хуліганство (ст. 296 КК України), умисне знищення майна шляхом підпалу чи вибуху (ч. 2 ст. 194 КК України), за які відповідальність неповнолітніх наступає з 14 років. Їх дії будуть кваліфіковані відповідно до ст.ст. 186, 296, ч. 2 ст. 194 КК України, а не до ст. 294 КК України.
Визначаючи межі віку кримінальної відповідальності неповнолітніх, законодавець бере до уваги низку певних обставин, але вирішальне значення додає психологічним особливостям, властивим неповнолітньому відповідного віку, ступеню можливості чи здатності усвідомлення ним суспільної небезпеки діянь, що складають злочини певного виду. Причому в увагу приймаються типові для більшості неповнолітніх, що досягли даного конкретного віку, особливості розвитку їх інтелекту і волі [3, с. 160].
Як відзначає Я. М. Шевченко, "у буденних вчинках чи поводженні неповнолітніх певної вікової групи часто спостерігається психічна незрілість. Однак остання не усуває кримінальної відповідальності в тих випадках, коли ті ж неповнолітні роблять не звичайні вчинки, а особливі, якими є злочини" [10, с. 58].
Неповнолітні здатні свідомо вибирати варіант належного поводження, тобто діяти відповідно до вимог норм права і правил людського співіснування. Цим, у першу чергу, і пояснюється те, що законом встановлена кримінальна відповідальність, наприклад, не з 10-літнього, а саме з 14-літнього віку за окремі злочини, а за інші, як правило, – з 16-літнього віку.
Неповнолітні, що досягли 14 і 16 років, у достатньому ступені можуть осмислювати свої дії, визнані законом злочинними, усвідомлювати їх суспільну небезпеку. Якщо ж, незважаючи на це, неповнолітні все-таки вчинюють злочини певного виду, маючи можливість надійти інакше, вони цілком обгрунтовано можуть й повинні притягатися до кримінальної відповідальності.
При розслідуванні злочинів і при розгляді кримінальних справ на органи слідства, прокуратури і суди покладений обов'язок встановлення віку неповнолітнього, що притягається до кримінальної відповідальності. Як правило, вік встановлюється за документами: виписці з книги реєстрації актів громадянського стану, паспорту та ін. Особа вважається такою, що досягла певного віку, в нуль годин наступної за днем народження доби.
Особливістю відповідальності неповнолітніх є те, що вони не можуть бути суб'єктами деяких злочинів. До числа таких злочинів, насамперед, відносяться дві категорії злочинів:
1) злочини, де неповнолітні є потерпілими, наприклад, спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК України);
2) злочини, де суб'єктами можуть бути лише службові особи (депутати Верховної Ради, судді і прокурори тощо).
Звідси, наприклад, виключається кримінальна відповідальність неповнолітнього за зловживання службовим становищем деякими категоріями службових осіб (ст. 364 КК України), за завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК України) та ін.
Зазначене свідчить про те, що слідчі, прокурори і судді зобов'язані при вирішенні питання про кримінальну відповідальність осіб у віці 14-18 років всебічно аналізувати не лише норми КК України, що відносяться безпосередньо до неповнолітніх, інші норми КК України, але й норми інших актів українського законодавства, що визначають статус неповнолітніх у суспільстві.
Від кримінальної відповідальності неповнолітній може бути звільнений як за загальними підставами, так і за спеціальними, які стосуються лише даної категорії осіб. При цьому потрібно мати на увазі, що при застосуванні загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності враховуються особливості притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не досягли 18 віку.
Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України), у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України), у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 України).
Вище зазначені підстави, застосовані до неповнолітніх, не передбачають будь-яких винятків із загальних правил.
Поряд із загальними видами звільнення від кримінальної відповідальності в законодавстві містяться спеціальні види, що застосовуються лише до осіб, що не досягли 18 років.
У частині 1 ст. 97 КК України зазначено, що неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК України.
Примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК України, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України.
При наявності зазначених вище обставин, а також з урахуванням мотивів вчинення злочину і поводження винного після цього, а також при з'ясуванні питань про те, чи застосовувалися до нього раніше примусові заходи виховного впливу і які саме, питання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного впливу може бути поставлено як на стадії досудового слідства, так і на стадії судового розгляду.
На стадії досудового слідства прокурор чи слідчий за згодою прокурора виносить постанову про припинення кримінальної справи і передачі її матеріалів у спеціалізований державний орган, який призначає неповнолітньому примусові заходи виховного впливу відповідно до положень ст. 105 КК України. На стадії судового розгляду суд сам виносить постанову про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності і призначає йому одну чи кілька примусових заходів виховного впливу. Усі спеціальні види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності, пов'язані з застосуванням заходів виховного впливу, тобто встановлених законом заходів державного примусу до неповнолітніх, що скоїли злочину невеликої тяжкості, використовуються з метою їх виправлення педагогічним засобами без притягнення до кримінальної відповідальності. Примусовими вони є тому, що призначаються і приводяться у виконання незалежно від волі неповнолітнього чи його законного представника. Їх реалізація забезпечується силою державних органів, наділених спеціальними повноваженнями. Невиконання призначеного заходу тягне негативні правові наслідки, прямо зафіксовані у законі.
Відповідно до ч. 2 ст. 105 КК України суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг 15 віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків для його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
Отже, вищезгадані заходи за своїм змістом є виховними, а за характером виконання – примусовими. З кримінальним покаранням вони мають лише зовнішню схожість.

2. ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ КРИМІНАЛЬНОЇ МІЛІЦІЇ У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ ПІД ЧАС РОЗКРИТТЯ І РОЗСЛІДУВАННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ І ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ НЕПОВНОЛІТНІМИ
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх (далі – КМСН) вживає заходи щодо профілактики і припинення правопорушень, а також соціального захисту осіб, які не досягли 18-річного віку, є самостійним підрозділом і входить до структури кримінальної міліції.
Кримінальна міліція у справах неповнолітніх має такі права.
Доставляти в органи внутрішніх справ на строк до трьох годин неповнолітніх, які вчинили адміністративні правопорушення, але не досягли віку, з якого настає адміністративна відповідальність, для встановлення особи, обставин учинення правопорушень та передачі їх батькам чи особам, які їх замінюють, а в разі неприбуття батьків протягом трьох годин передати їх до притулків для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх.
Викликати неповнолітніх, їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також інших осіб у справах та за іншими матеріалами про правопорушення і в разі ухилення без поважних причин від явки за викликом піддавати їх приводу.
Відвідувати неповнолітніх, які вчинили правопорушення, за місцем їх проживання, навчання, роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками (усиновителями) або опікунами (піклувальниками), іншими особами, які мають вплив на неповнолітнього.
Отримувати від підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності відомості, необхідні для розгляду матеріалів про правопорушення, що перебувають у її провадженні.
Затримувати і тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях неповнолітніх віком до 14 років, які залишилися без опіки та піклування, на період до передачі їх законним представникам або до влаштування в установленому порядку, а неповнолітніх, які вчинили правопорушення до досягнення віку, з якого за такі діяння особи підлягають кримінальній відповідальності, – до передачі їх законним представникам або направлення до приймальників-розподільників для неповнолітніх, але не більш як на вісім годин.
Вилучати в невідкладних випадках неповнолітніх із сімей, перебування в яких загрожує їх життю або здоров'ю, та влаштовувати таких неповнолітніх до притулків для неповнолітніх до винесення судом рішення.
Вести обліки неблагополучних сімей, в яких проживають неповнолітні діти, та не рідше одного разу на місяць відвідувати такі сім'ї разом з педагогом.
Здійснювати в порядку провадження дізнання або, за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, допити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства.
Проводити за наявності законних підстав огляд неповнолітніх, речей, які є при них, транспортних засобів, які належать правопорушникам або використовувались ними для вчинення злочинів.
Вилучати документи і предмети, що можуть бути речовими доказами вчиненого правопорушення або використані на шкоду їх здоров'ю.
Складати протоколи про адміністративні правопорушення, учинені неповнолітніми, а у передбачених законодавством випадках – також на їх батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), які не виконують обов'язків щодо виховання та навчання дітей.
Вносити підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності обов'язкові для розгляду подання про необхідність усунення причин та умов, що сприяють учиненню правопорушень неповнолітніми.
Проводити кіно-, фото- і звукофіксацію, як допоміжний засіб запобігання протиправним діянням та розкриття правопорушень, учинених неповнолітніми або за їх участю.
Проводити фотографування, звукозаписи, кіно- і відеозйомку, дактилоскопію неповнолітніх. які затримані за підозрою у вчиненні злочину або за бродяжництво, узяті під варту, обвинувачуються в учиненні злочину. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх має й інші права, передбачені законодавством України.
КМСН здійснює свою діяльність у тісній взаємодії з іншими правоохоронними органами, Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерством освіти і науки, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством праці та соціальної політики та їх органами на місцях. Надсилає їм у разі потреби інформацію та пропозиції про поліпшення роботи щодо здійснення соціального захисту неповнолітніх та профілактики правопорушень серед них, а також про усунення недоліків у цій роботі.

ВИСНОВКИ
Отже, правильна, чітко організована боротьба зі злочинністю неповнолітніх є одним з актуальних завдань правоохоронних органів. Говорячи про структуру і динаміку злочинності серед неповнолітніх, необхідно відзначити, що за останні п'ять років у значному ступені збільшилася кількість злочинів, скоєних неповнолітніми: якщо кілька років тому коефіцієнт злочинності неповнолітніх складав 6% до загальної кількості вчинених у країні злочинів, то зараз він складає 12%.
При цьому вчинюється значна кількість тяжких злочинів: умисні вбивства, бандитські нальоти, розбійні напади, грабежі. Близько 80% всіх злочинів скоєно неповнолітніми групами.
Треба враховувати також прояв нових, невідомих раніше рис криміногенного характеру, що характеризують злочинність серед неповнолітніх:
– більш широке застосування холодної і вогнепальної зброї;
– невиправдана жорстокість, навіть садизм при вчиненні злочинів проти особистості;
– зростання числа заздалегідь організованих, групових злочинів;
– прагнення створити для себе матеріальні вигоди шляхом скоєння корисливих злочинів.
Зазначене вище дає підставу вважати, що існує потенційна можливість вчинення неповнолітніми в майбутньому ще більш небезпечних злочинів, якщо їх злочинне поводження не буде вчасно припинено.
Одночасно слідчі органів внутрішніх справ, що розслідують злочини неповнолітніх, і прокурори, які здійснюють нагляд за законністю провадження розслідування у справах неповнолітніх, повинні враховувати особливості правової регламентації кримінальної відповідальності неповнолітніх. До таких особливостей відносяться:
– встановлення вікової межі у визначенні кримінальної відповідальності неповнолітніх;
– визначення більш вузьких меж кримінальної відповідальності неповнолітніх;
– обмеження строку покарання у виді позбавлення волі незалежно від тяжкості вчиненого злочину;
– встановлення інших видів кримінального покарання порівняно з відповідальністю дорослих злочинців;
– встановлення єдиного у всіх випадках провадження слідства – досудового, з виключенням різних форм дізнання;
– визначення специфіки при виконанні покарання і деякі інші істотні особливості при судовому розгляді кримінальних справ неповнолітніх.
Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх визначаються не лише віковими і соціально-психологічними умовами формування особистості, але й кримінологічними передумовами та оцінкою особистості неповнолітнього як злочинця.
У генезисі злочинності неповнолітніх вирішальне місце займають недоліки виховання і впливу середовища. Втім, це не виключає правомірності покладання на них кримінальної відповідальності.
По-перше, ця відповідальність встановлюється при наявності соціально-психологічних передумов.
По-друге, вона сама як соціальний і правовий інститут покликана виступати як об'єктивний фактор, що протистоїть злочинним проявам і сприяє вихованню підростаючого покоління, прищеплюванню йому необхідної правосвідомості.
Разом з тим кримінологічна сторона питання впливає і не може не впливати на характер та обсяг кримінальної відповідальності неповнолітніх. Оскільки головними детермінантами злочинних проявів неповнолітніх є недоліки виховання і впливу середовища, суспільство змушене певну частку відповідальності брати на себе чи покладати її на малі соціальні групи і конкретних осіб, не забезпечуючих належне виховання підлітків чи спричиняючих прямий негативний вплив на них, зм'якшуючи при цьому кримінальну відповідальність самих неповнолітних злочинців.
Чинне законодавство закріплює положення про те, що громадяни зобов'язані піклуватися про виховання дітей, готувати їх до суспільно-корисної праці. Турбота про виховання молоді, особливо неповнолітніх, розглядається як конституційний обов'язок всіх громадян, всіх державних органів і громадських організацій. Реалізація правової реформи припускає поліпшення трудового, громадського і морального виховання молоді.
Чинені підлітками злочини – сигнал суспільству про існуючі недоліки у моральному вихованні молодого покоління, успіх якого залежить:
– від створення здорової моральної атмосфери як у масштабах суспільства, так і в окремих колективах, а також у сім'ї;
– від органічного сполучення масової та індивідуальної роботи з підлітками;
– від створення атмосфери непримиренності до будь-яких відхилень від норм моральності.
Завдання ці є тим більш важливими, тому що мова іде про формування громадян правової держави, які самі покликані створювати закони, забезпечувати їх виконання, вдосконалювати законодавство, брати участь в управлінні справами держави і суспільства.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 14.01.2009 р.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 14.01.2009 р.
3. Бабаев М. М. Индивидуализация наказания несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1968. – 274 с.
4. Бочкарева Г. Г. Психология подростков-правонарушителей // Российская юстиция. – 2006. – № 12. – С. 12 – 13.
5. Игошев К. Е. Опыт социально-психологического анализа несовершеннолетних правонарушителей. – М.: Юрид. лит., 1987. – 290 с.
6. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
7. Орлов В. С. Административная и уголовная ответственность несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1975. – 384 с.
8. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному вигляді): Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 588 с.
9. Фіцула М.І. Педагогічні проблеми профілактики правопорушень неповнолітніх // Право України. – 2004. – № 8. – С. 39 – 42.
10. Шевченко Я. Н. Правовое регулирование ответственности несовершеннолетних. – К.: Вища школа, 1976. – 490 с.
11. Шепітько В. Ю. Довідник слідчого. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 480 с.