Кр Самозахист

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Дисципліна: Самозахист
1. Дайте визначення поняття "критична ситуація".
Критична ситуація - це небезпечна для життя або здоров'я людини, надзвичайно складна ситуація, яка потребує негайного розв'язання, прийняття нестандартних рішень, вжиття термінових заходів тощо.
2. Визначте правові аспекти самозахисту, передбачені Конституцією України та Кримінальним кодексом України
Поняття самозахисту або необхідної оборони дається у ч. 1 ст. 36 КК: "необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони".
Таким чином, законом допускається вимушене, необхідне за даних конкретних умов заподіяння шкоди одним інтересам, що охороняються правом, для відвернення шкоди іншим таким інтересам.
Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, а також абсолютним правом людини. Останнє означає, що всі інші особи не вправі перешкоджати громадянинові в законному здійсненні права на необхідну оборону.
Право на необхідну оборону є самостійним, а не додатковим (субсидіарним) щодо діяльності органів держави і посадових осіб, спеціально уповноважених охороняти правопорядок.
Іншими словами, кожний громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або посадових осіб для відвернення або припинення посягання.
Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що "кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань" (ч. 2 ст. 28 Конституції України).
Право на необхідну оборону виникає лише за наявності відповідної підстави.
Згідно з частиною 1 ст. 36 КК нею є вчинення суспільно небезпечного посягання, що зумовлює у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні або припиненні шляхом заподіяння посягаючому шкоди.
Підстава необхідної оборони складається з двох елементів, а саме із:
1) суспільно небезпечного посягання;
2) необхідності в його негайному відверненні або припиненні.
Перший елемент означає, що посягання має бути суспільно небезпечним. Діяння, що не є суспільно небезпечним, за жодних умов не може зумовити право на необхідну оборону (наприклад, вона неможлива проти правомірних вчинків, що здійснюються в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця, виконанні військового або службового обов'язку, а також за інших обставин, що виключають злочинність діяння).
Під суспільно небезпечним посяганням розуміється посягання з боку людини, на що прямо вказує ч. 1 ст. 36 КК.
Посягнути означає спробу заподіяти шкоду. Така спроба є суспільно небезпечною, якщо її об'єктом виступають правоохоронювані права та інтереси особи, що захищається, або іншої особи, суспільні інтереси або інтереси держави. Це:
- життя, здоров'я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, що захищається, або іншої особи;
- громадська безпека і громадський порядок, спокій громадян і недоторканність громадського майна тощо;
- зовнішня безпека й обороноздатність країни, збереження державної та військової таємниці, недоторканність державних кордонів тощо.
Таким чином, коло правоохоронюваних інтересів, що можуть бути об'єктом посягання, є практично необмеженим. При цьому, суспільно не-безпечним визнається не лише злочинне посягання, а й будь-яке інше суспільно небезпечне посягання, що не є злочином (наприклад, посягання особи, що не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, неосудного або особи, що діє невинно, тощо).
Іноді вважають, що суспільно небезпечне посягання може полягати лише у нападі. Проте стаття 36 КК такого обмеження не містить. Тому посягання може полягати й у діях, що не мають характеру нападу (наприклад, замах на крадіжку).
Посягання може бути здійснено особою як із застосуванням фізичної сили (наприклад спроба задушити жертву), так і з використанням зброї, інших знарядь, предметів, механізмів, тварин тощо.
Таким чином, суспільно небезпечне посягання, передбачене ч. 1 ст. 36 КК, - це будь-які дії людини, безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної істотної шкоди правоохоронюваним інтересам особи, що обороняється, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави.
Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, протягом якого тільки і можлива необхідна оборона.
Суспільно небезпечне посягання має початковий і кінцевий моменти.
Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспі-льно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди.
Своєю чергою, кінцевий момент посягання визначається різними чинниками:
1) досягненням мети особою, що вчиняє посягання;
2) припиненням дій зазначеної особи за власною волею або всупереч волі (наприклад, втеча, відмова продовжувати посягання, неможливість доведення його до кінця та ін.).
При цьому перехід використаних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до того, хто захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, - це наявність у того, хто захищається, необхідності в негайному відверненні або припиненні наявного суспільно небезпечного посягання. Така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди нападникові, загрожує негайною і явною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
Отже, надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду особі, яка посягає, з тим, щоб відвернути або припинити посягання та ефективно здійснити захист. Якщо ж така невідкладна необхідність ще не виникла, або, навпаки, вже минула, то й стан необхідної оборони або ще не виник, або, виникнувши, вже закінчився. І перший, і другий випадки свідчать про відсутність стану необхідної оборони.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК кінцевою метою необхідної оборони є захист правоохоронюваних інтересів або прав особи, що обороняється, іншої особи, громадських інтересів або інтересів держави від суспільно небезпечного посягання.
Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка обороняється, переслідувала зазначену вище мету, і зовсім не обов'язково, щоб її було фактично досягнуто (наприклад, особа, яка обороняється, заподіяла нападникові шкоду, проте не змогла припинити посягання, що почалося).
Якщо той, хто захищався, керувався іншою метою (наприклад, метою розправи над нападником), то його дії набувають протиправного характеру, у зв'язку з чим відповідальність за заподіяну шкоду має наступати на загальних підставах.
Шкода при необхідній обороні повинна заподіюватися лише особі, яка вчинює посягання, її правам та інтересам. Якщо нападників кілька, то особа, що обороняється, може заподіяти шкоду як одному, так і кожному з них. Заподіяння шкоди правам та інтересам інших осіб не підпадає під ознаки необхідної оборони, а розглядається, наприклад, за правилами крайньої необхідності або тягне відповідальність на загальних підставах.
Поведінка того, хто захищається, при необхідній обороні може бути тільки активною, тобто може полягати лише в діях, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 36 КК.
Такими діями можуть бути як фізичні зусилля особи, яка захищається (наприклад завдання ударів кулаком), так і використання різноманітних знарядь, предметів, механізмів, пристроїв тощо, причому не тільки тих, що підібрані, виявлені або захоплені на місці захисту, а й тих, що були при особі, яка обороняється, або навіть спеціально приготовлені нею для захисту (наприклад, використання наявного перочинного ножа або вогнепальної зброї, заздалегідь узятих для оборони тощо).
Зазначені дії повинні підпадати під ознаки якогось діяння, передба-ченого КК, тобто збігатися із зовнішніми, фактичним ознаками якогось злочину. Йдеться про дії, що підпадають під ознаки вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості, удару та побоїв тощо.
Дії особи, яка обороняється, визнаються правомірними лише у разі, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання.
Інакше кажучи, захист визнається виправданим лише протягом часу існування стану необхідної оборони, що визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, що потребує свого негайного відвернення або припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого стану визнається так званою "передчасною" обороною, відповідальність за яку настає на загальних заставах.
У той же час, особа, яка обороняється, перебуваючи під впливом посягання, нерідко продовжує оборону й у тому випадку, коли посягання вже закінчено або припинено. У цьому випадку має місце так звана "запізніла" оборона.
Оцінка шкоди, заподіяної нападникові в стані "запізнілої" оборони, залежить від того, усвідомлювала або не усвідомлювала особа, яка обороняється, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність.
Співрозмірність оборони характеризує межі необхідної оборони, які хоча прямо і не названі в законі, проте висновок про них можна зробити, аналізуючи ч. ч. 1 і З ст. 36 КК.
Наприклад, відповідно до ч. 1 заподіяна нападникові шкода повинна бути необхідною і достатньою у певній обстановці для негайного відвернення або припинення посягання, а з ч. З випливає, що заподіяна йому тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом обставинам, взятим у єдності:
1) небезпечності посягання;
2) обстановці захисту.
Таким чином, заподіяння нападникові смерті або завдання йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання й обстановці захисту.
Небезпечність посягання визначається:
а) цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямовано посягання (життя, здоров'я, власність, тілесна недоторканність, суспільний порядок тощо);
б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку особи, яка вчинює посягання.
Безумовно, більшу суспільну небезпечність становлять посягання на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини, недоторканність її власності та житла. Порівняно менш небезпечними є посягання на громадянський порядок, недоторканність державних кордонів тощо.
Вирішальним є саме ступінь небезпечності посягання, що й визначає межі допустимої шкоди при необхідній обороні. Тут існує пряма залежність: чим небезпечніше посягання, тим більше межі допустимої шкоди. Очевидно, що заподіяння тяжкої шкоди нападникові співрозмірне лише з посяганнями, що становлять велику суспільну небезпечність (наприклад, при захисті життя, здоров'я, власності тощо).
Заподіяна особі, яка посягає, шкода, має бути співрозмірною не тільки з небезпечністю посягання, а й з обстановкою захисту.
Обстановка захисту визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для відвернення або припинення посягання. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил, можливостей і засобів особи, що захищається, і особи, яка посягає.
Отже, для співрозмірності оборони необхідно, щоб мала місце відносна відповідність (не рівність і не пропорційність! ) між заподіяною нападникові тяжкою шкодою (смертю або тяжкими тілесними ушкодженнями) і посяганням, а також несприятливою для того, хто обороняється, обстановкою захисту.
При цьому необхідно враховувати суб'єктивний стан останнього в момент захисту. Очевидно, він не завжди може точно порівняти свої дії з небезпекою посягання, що загрожує, внаслідок хвилювання, збудження, страху, переляку тощо. У цьому випадку при оцінці правомірності заподіяної нападникові шкоди треба виходити із суб'єктивного сприйняття посягання особою, яка обороняється, небезпечності посягання і обстановки захисту.
Частина 4 ст. 36 КК прямо вказує, що "особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди небезпеці посягання чи обстановці захисту".
4. Ваші дії, якщо:
- вас утримують спереду за плечі
1. Зробимо крок правою ногою вправо, одночасно завдаючи кругового удару кулаком в обличчя нападаючому.
Після удару продовжуємо рух правої руки вгору і далі навколо (повний оборот) випрямленої руки супротивника на рівні ліктя (у даному випадку в кінці руху рука супротивника виявляється міцно затиснена у нас під пахвою).
Це створює вельми хворобливий замок руки супротивника, перед-пліччя якої повинне бути розгорнене внутрішньою стороною вгору.
Можна підсилити больову дію, притримуючи свою праву руку лівою рукою і розгортаючи корпус назад - вліво.
- вас утримують позаду за тулуб
Відразу зробимо глибокий вдих, потім різкий видих, стискуючи грудну клітку і направляючи частину повітря в живіт, одночасно піднімаючи прямі руки вгору.
Як тільки руки супротивника зісковзнуть, піднімемо одну руку над головою, одночасно опускаючи другу руку і відводячи стегна назад - убік (в даному випадку - вправо). Це має бути скоординований рух одночасно рук, ніг і корпусу.
На розвороті завдамо удару лівим кулаком в низ живота, а правим - в обличчя супротивника.
5. Назвіть види самострахування при падінні.
Всі види страхування при падінні, зазвичай, називають технікою страхування (падіння), проте всі вони слугують одній меті - допомогти людині без шкоди для її здоров'я уникнути наслідків падіння.
Різна техніка падіння призначена для вирішення різних завдань.
Техніка падіння в спорті розв'язує завдання страхування в спортив-ному поєдинку, який відбувається на спеціально виготовленій м'якій, рівній і чистій поверхні.
На вулиці такі ідеальні умови зустрічаються вкрай рідко, тому техніка падіння на вулиці, в принципі, відрізняється від техніки падіння, що вживається у спортивних видах боротьби, а, отже, і метод навчання також буде іншим.
Енергію, закладену в тілі людини, при падінні можна м'яко пригальмувати "довгим шляхом" - м'яке падіння, або жорстко зупинити "коротким шляхом" - жорстке падіння.
При жорсткому падінні необхідно при зіткненні з поверхнею розподіляти енергію удару по більшій поверхні, з тим щоб тиск на одиницю площі був найменшим і безпечнішим для того, хто падає, тіло повинно бути максимально напруженим.
Цей вид падіння вимагає ретельного тренування, оскільки координація усього тіла - перехід від вільного руху до оптимальної напруги - повинна відбутися за лічені секунди і в потрібний момент.
Є ще один вид техніки м'якого падіння, який заснований на розслабленні тіла при падінні й використанні пластичного розслабленого тіла. Це схоже на падіння листа паперу. При жорсткому падінні реакція поверхні повністю передається в тіло, при м'якому падінні реакція поверхні "гаситься" в розслабленому тілі або прямує по дотичній до напруженого тіла, яке котиться поверхнею.
Кожен вид техніки падіння необхідно застосовувати залежно від конкретних умов і ситуацій.
Тут необхідно уточнити деякі терміни і поняття. У спорті поняття "на що падати" відповідає поняттю "напрям падіння". Хоча це не зовсім одне і те ж.
Так, наприклад, падіння назад означає падіння на спину, падіння в сторону - на бік, а падіння вперед - грудьми вниз. Зрозуміло, що не треба буквально розуміти, що термін "падіння на спину" означає падіння безпосередньо на спину, як частину тіла. Природно, що техніка падіння на спину заснована на пом'якшенні удару спиною об поверхню падіння за допомогою технічних дій. Втім, все одно, це - падіння на спину. Саме у такий спосіб тренують спортсменів.
Падіння на спину бажано трансформувати у страхування падінням на долоні або на бік або, якщо дозволяє обстановка, - в самострахування перекидом. При падінні убік також можна виконати страхування падінням на бік, на долоні або перекидом. Все залежить від сили й пружності м'язів рук, загальної координації людини, а також зовнішньої обстановки.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 07.05.2008 р.
2. Искусство болевых захватов. - М.: Спарк, 2004. - 300 с.
3. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. - К.: Юрін-ком Інтер, 2007. - 512 с.
4. Основы самообороны. - Ростов-н/Д.: Феникс, 2006. - 264 с.
5. 100 приемов самообороны. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006. - 168 с.
6. Техника ближнего боя. - М.: Физкультура и спорт, 1988. - 358 с.