Кр Сутність взаємодії у діяльності з розкриття злочинів

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Криміналістика"

ПЛАН

1. Сутність і завдання взаємодії у діяльності з розкриття
та розслідування злочинів 3
2. Завдання № 2 13
3. Задача 20
Список використаної літератури 22

1. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ВЗАЄМОДІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ З РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ
Питання взаємодії слідчого та оперативно-розшукових органів у розкритті злочинів розглядаються в різних розділах криміналістики: у загальнотеоретичному плані – як проблема, що має загальне значення для вирішення тактичних і методичних завдань розслідування в цілому, та окремо – у криміналістичній тактиці та криміналістичній методиці.
Втім, найбільш повне та предметне вираження дана проблема отримує в методиці розслідування злочинів, де на основі загальнотеоретичних положень криміналістики питання взаємодії реалізуються в окремих методиках розслідування.
Термін "взаємодія" в КПК України відсутній, але він застосовується в інших законах України – у ст. 4, п. 4 ст. 7 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 11.06.2009 р.; у розділі V Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 20.06.1993 р. № 3341-XІІ в ред. від 18.11.2009 р.
Поняття "взаємодія" відрізняється від таких близьких до них за змістом понять, як "взаємозв'язок", "узгоджені дії", "координація", "сприяння", "виконання доручень та вказівок", "надання допомоги" та ін., зміст яких роз'яснюється у відповідних правових нормах або випливає з їх змісту.
Відповідно до частини З ст. 114 КПК України взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами здійснюється головним чином у процесі досудового слідства.
Проте, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 97, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 191 КПК України, така взаємодія можлива й до порушення кримінальної справи, а відповідно до ч. 2 ст. 138, ч. 1 ст. 139 КПК України – й після зупинення досудового слідства.
Оперативно-розшукові заходи мають переважно пошуковий характер, здійснюються спеціальними негласними методами та засобами і мають на меті своєчасне виявлення злочинів і осіб, які їх вчинили, знарядь злочину, викраденого майна, встановлення фактичних даних, важливих для розслідування, а також обставин, що сприяли вчиненню злочинів. Така діяльність грунтується на положеннях п.п. 2, 9 ст. 10, п. 10 ст. 11 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 16.02.2010 р., інших нормативно-правових актах України.
Взаємодію правоохоронних та інших державних органів і посадових осіб у процесі розкриття і розслідування злочинів можна розглядати як узгоджену діяльність різних ланок однієї або декількох організаційних систем, спрямовану на досягнення загальної мети з найменшими витратами сил, засобів і часу.
Взаємодія як найбільш організована і ефективна форма боротьби правоохоронних органів зі злочинністю характеризується певними основними властивостями. У зв'язку з цим вона розглядається як вищий ступінь консолідації сил і засобів правоохоронних та контролюючих органів, наділених законом відповідними повноваженнями (серед яких один з основних видів – взаємодія слідчого та оперативно-розшукових органів), у різних сполученнях участі залежно від виду злочину, що розслідується, складності завдань, що вирішуються, необхідності використання відповідних засобів, прийомів та методів.
Основою взаємодії є обов'язкова участь відповідних правоохоронних та контролюючих органів у розкритті злочинів з виділенням для цього необхідних, специфічних для кожного органу, джерел інформації, сил та засобів. Така взаємодія не зводиться лише до обміну процесуальною, оперативно-розшуковою та іншою службовою інформацією, передбаченою відповідними законодавчими актами. Йдеться також про реалізацію цієї інформації шляхом проведення спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування подальших заходів, спрямованих на розкриття злочинів.
У боротьбі зі злочинністю правоохоронні органи становлять єдину систему. Проте єдність системи як основна вимога ефективної діяльності потребує оптимальної цілеспрямованості та узгодженості усіх її елементів, тобто структур різної відомчої приналежності та підпорядкованості.
Необхідно особливо відзначити повернення до ідеї співробітництва правоохоронних органів з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку, застосування накопиченого раніше досвіду роботи в цьому напрямі, створення нових видів таких формувань, залучення їх до участі у боротьбі зі злочинністю.
Вид системи взаємодії, що вивчається криміналістикою, відбиває лише частину системи "слідчий – оперативно-розшукові органи". До реальної системи взаємодії, що здійснюється в практичній діяльності, входять органи прокуратури, органи внутрішніх справ, Служби безпеки, деякі державні органи України (НБУ, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державна митна служба, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, Державний комітет у справах охорони державного кордону, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба та ін.), а також експерти, фахівці та консультанти відповідних галузей знань, аудитори, представники підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян, громадські формування по охороні громадського порядку.
Особливе місце в даній системі посідають спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ та Служби безпеки України по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією.
Взаємодія як погоджена і підпорядкована єдиній меті діяльність заснована на загальних принципах діалектичного матеріалізму і окремих принципах, характерних для конкретної слідчо-оперативної діяльності розкриття і розслідування злочинів.
До числа окремих принципів взаємодії, що забезпечують успіх і результативність, належать: предметність; погодженість за місцем, часом і формою; керованість; системність (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 Окремі принципи взаємодії

Предметність виражає ідею поєднання різних видів діяльності для дослідження того самого явища, події різними підходами, методами, тактико-технічними засобами. Тому предметом взаємодії виступає не якесь одне питання, а завдання, що включає комплекс обставин, які підлягають установленню.
Погодженість – це вимога до суб'єктів, що взаємодіють, здійснювати свою діяльність, погоджуючи за часом, місцем і формою закріплення результатів індивідуальної і загальної роботи. Для цього складають загальний план взаємодії, тобто план фактичного вирішення тактичної операції.
Керованість як принцип означає наявність у взаємодіючій системі керуючого суб'єкта. У системі "слідчий – орган дізнання" керуючим є слідчий. Він очолює слідчо-оперативну групу, організовує взаємодію в розкритті злочину "за гарячими слідами", управляє силами і засобами на наступних етапах розслідування, при цьому управлінська роль більше носить організуючий характер.
Системність як принцип означає впорядкованість, алгоритмізацію дій учасників взаємодії, погодження індивідуальних планів і цілей із загальним завданням розкриття злочину. Тому кожна сторона взаємодії складає свої плани вирішення конкретних тактичних і оперативних завдань. Погоджені оперативний і слідчий плани утворюють план тактичного вирішення завдання (проблеми), що випливає із слідчої ситуації, затверджується тільки вищестоящим начальством і служить формою контролю.
Для складання і погодження загального плану тактичного вирішення завдання корисно використовувати часову шкалу, розташовану в центрі форми плану, ліворуч поміщати обставини, що перевіряються, із плану слідчого, а праворуч – із оперативно-розшукового плану. Наприклад, якщо за точку відліку шкали взяти час виявлення трупа, то примірний план може бути таким (рис. 1.2).
Найбільш загальним видом взаємодії є координація діяльності правоохоронних органів. Цей вид взаємодії має широкий характер та спрямований на узгодження у вирішенні загальних питань боротьби зі злочинністю, в тому числі розробки стратегії, тактики та практичних рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, а також її профілактики. Форми взаємодії в цьому випадку специфічні і мають в основному організаційний характер. До них належать міжвідомчі оперативні наради, обмін інформацією, розробка спільних доповідей про стан злочинності, основні напрями та результати боротьби з нею.

Рисунок 1.2 Загальний план тактичного рішення суб'єктів,
що взаємодіють

Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у процесі розкриття та розслідування злочинів є найбільш поширеним та важливим видом взаємодії, необхідною умовою успіху в розкритті злочинів.
Форми взаємодії слідчого, органу дізнання та оперативно-розшукових органів поділяються на:
1) нормативно-правові, що випливають з положень КПК України, законів України, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, прокуратури;
2) організаційно-тактичні.
Перша форма взаємодії стосується питань:
– передачі слідчому матеріалів про виявлені шляхом оперативно-розшукових заходів ознаки злочину для вирішення питання про порушення кримінальної справи;
– проведення слідчим процесуальних дій одночасно зі здійсненням органом дізнання узгоджених оперативних заходів;
– проведення оперативно-розшукових заходів по справі, в якій не встановлена особа, яка вчинила злочин, після передачі цієї справи слідчому;
– виконання доручень слідчого щодо проведення розшукових дій;
– здійснення заходів із встановлення особи, яка підлягає притягненню як обвинувачений після припинення досудового слідства;
– отримання інформації та документів про операції, рахунки, внески, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб.
Друга форма взаємодії стосується питань:
– спільної розробки версій і узгодженого планування слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;
– організації слідчо-оперативних груп (СОГ), до складу яких входять слідчі та оперативні працівники.
Дана форма взаємодії отримала поширення як одна з ефективніших, особливо, коли йдеться про розслідування складних тяжких злочинів, вчинених організованою злочинною групою, багатоепізодної злочинної діяльності.
Поряд з такими нормативно-правовими формами взаємодії, як виконання органом дізнання доручень слідчого щодо проведення слідчих дій, сприяння слідчому при проведенні окремих слідчих дій, передача відповідним спеціальним підрозділам оперативної інформації, документів та інших матеріалів, пов'язаних з організованою злочинністю, необхідно виділити організаційно-тактичні форми взаємодії, а саме:
– спільний виїзд слідчого та працівників органів дізнання на місце події;
– проведення слідчими та працівниками органів дізнання тактичних операцій;
– спільні виїзди слідчих та працівників органів дізнання в інші міста, райони для виконання комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів.
Розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, може викликати необхідність виїздів до зарубіжних держав.
Взаємодія прокурора із слідчим має місце, коли:
1) прокурор дає доручення та вказівки слідчому щодо конкретних справ;
2) слідчий передає кримінальні справи за підслідністю та приймає до свого провадження кримінальні справи;
3) прокурор сам бере участь у розслідуванні та проводить слідчі дії;
4) прокурор бере участь у проведенні окремих слідчих дій.
Необхідність наукового забезпечення розслідування визначає види взаємодії слідчого з експертом, фахівцем у відповідних галузях знань. Така взаємодія здійснюється в процесі:
а) виконання доручень правоохоронних органів при проведенні ревізій, перевірок та інших дій щодо контролю за дотриманням законодавства України;
б) підготовки та проведення огляду місця події;
в) проведення інших слідчих дій (слідчого експерименту, перевірки показань на місці, обшуку тощо);
г) підготовки та збирання матеріалів для експертного дослідження;
д) складних експертних досліджень, коли попередні результати потребують уточнення питань, поставлених слідчим, або виникає необхідність у додаткових матеріалах.
При розслідуванні злочинів, що вчиняються у сфері економіки, великого значення набуває взаємодія слідчого з установами НБУ, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби та інших державних органів України, що мають право контролю за дотриманням організаціями та громадянами законодавства.
Зазначений вид взаємодії може здійснюватися у таких формах:
а) передача отриманої при здійсненні контрольних функції та аналізі інформації, відомостей, що можуть містити ознаки злочинної діяльності;
б) отримання відомостей з автоматизованих інформаційних та довідкових систем і банків даних, що створюються Антимонопольним комітетом, Фондом державного майна, Державною митною службою, Державним комітетом статистики, іншими міністерствами, відомствами, банківськими, фінансовими органами та організаціями, в тому числі інформації про реальні прояви злочинної діяльності;
в) спільна розробка пропозицій, спрямованих на з'ясування та усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів даного виду.
У справах про економічні злочини слідчі податкової міліції взаємодіють з іншими державними органами щодо перевірки своєчасності подання документів, пов'язаних з підприємницькою або зовнішньоекономічною діяльністю.
Органи Державної митної служби сприяють проведенню оперативно-розшукових заходів (у зоні митного контролю), проводять перевірку законності дій організацій та громадян, пов'язаних з переміщенням предметів через митний кордон України.
При розслідуванні різних видів злочинів залежно від специфіки сфери їх вчинення, предмета посягання, злочинних способів, що застосовуються, винних осіб слідчий чи орган дізнання взаємодіють з різними державними органами. При розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я громадян, діянь, пов'язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин тощо, виникає необхідність у взаємодії з медичними закладами, використанні допомоги фахівців – фармацевтів, хіміків, ботаніків, банку даних з цих питань.
Взаємодія слідчого з працівниками оперативно-розшукових органів та інших служб органів внутрішніх справ необхідна при підготовці та проведенні різних слідчих дій та реалізації отриманих результатів. Відповідно до ч. З ст. 114 КПК України слідчий по розслідуваних ним справах має право давати органам дізнання доручення і вказівки щодо провадження розшукових та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
Відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, повинні виконувати письмові доручення слідчого про проведення оперативно-розшукових заходів, здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами з метою швидкого і повного розкриття злочинів та встановлення винних.
Згідно з частиною 4 ст. 191 КПК України органи внутрішніх справ зобов'язані надавати слідчому допомогу в проведенні огляду. Це, перш за все, стосується проведення найскладнішого його виду – огляду місця події.
Орган міліції зобов'язаний повідомити слідчого про знайдені ним ознаки злочину та вжити заходів щодо охорони місця події, а також попередження злочинних дій, надання допомоги потерпілим, усунення наслідків злочину, переслідування злочинців, по "гарячих слідах".
Взаємодія проявляється у підготовці та проведенні огляду, а саме: визначенні меж місця події та спрямування огляду, поділенні його на вузли, встановленні свідків, організації роботи кінолога та ін.
Після закінчення огляду взаємодія спрямовується на проведення невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів за результатами спільної роботи на місці події.
Важливу роль в огляді відіграють фахівці відповідних галузей – криміналісти, судові медики, автотехніки та ін.
Завдання 2
З кримінальної справи про розкрадання грошей групою керівників-підприємців було встановлено, що керівник приватного підприємства "Арос" Гурко І.І. укладав фіктивні договори на продаж бензину, використовуючи підроблені документи. З метою вилучення цих та інших документів прийнято рішення про проведення обшуку на робочому місці Гурко І.І.
Завдання:
Проаналізуйте ситуацію, складіть письмовий план обшуку, вкажіть основні напрями роботи з вилученими документами.

Порядок проведення обшуку встановлений ст.ст. 177, 179-189 КПК України.
Відповідно до частини 1 ст. 177 КПК України обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.
Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх приміщень, які є у володінні фізичних чи юридичних осіб, якщо там можуть знаходитися об'єкти пошуку.
Обшук приміщень полягає у вивченні та аналізі конструктивних вузлів будинку (споруди), житлових і підсобних приміщень. Обшук рекомендується розпочинати з найбільш "важких" ділянок приміщення, проводити пошук спочатку у нежитлових, а потім у житлових приміщеннях, здійснювати обшук у напрямку від входу до приміщення.
Під час обшуку приміщень необхідним є обстеження окремих вузлів будівлі або споруди, до яких належать підвальна частина будівлі, горище, сходи, міжповерхові перекриття, стіни і перегородки, санітарно-технічні вузли і комунікації. При обстеженні конструктивних вузлів будівлі необхідно звертати увагу на елементи, що не передбачені проектом, відсутність окремих деталей, неоднорідність пофарбування, відмінність у штукатурці, пошкодження павутиння. Предмети пошуку можуть бути за карнизами, балками, замурованими у стінах тощо.
У процесі обшуку в житлових приміщеннях необхідно ретельно обстежувати предмети обстановки. Перевіряючи меблі, слід спочатку дослідити предмети чи документи, які знаходяться в (на) них, а потім самі предмети обстановки. Треба оглянути усі пази, щілини, виміряти і порівняти усі внутрішні та зовнішні габарити.
Пошукові дії в службових приміщеннях слід розпочинати з робочого місця обшукуваного. Насамперед оглядають робочий стіл, сейфи і шафи. У службових приміщеннях тайників, як правило, не роблять, але предмети маскують, ховають за книжки, папки, папір, що створює певні труднощі у доступі до предмета пошуку.
Планувати обшук необхідно залежно від ситуації, яка складається.
Залежно від присутності чи навпаки, відсутності обшукуваного можуть бути виділені дві ситуації:
1) здійснення обшуку в ситуації присутності обшукуваного;
2) здійснення обшуку в ситуації його відсутності. У ст. 181 КПК України вказано, що під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного.
Залежно від ставлення обшукуваного до пропозиції слідчого видати зазначені у постанові предмети чи документи, а також вказати місце, де переховується злочинець, можна виділити такі ситуації обшуку:
1) при добровільній видачі;
2) при відмові від добровільної видачі.
Ситуація добровільної видачі ще не означає, що обшук на цьому може бути завершений. Добровільна видача іноді може бути пов'язана:
а) з видачею частини компрометуючого матеріалу, аби перешкодити виявленню головної, більш важливої частини;
б) з видачею документів чи предметів, щоб запобігти вилученню значної суми грошей або цінностей, виявленню слідів і речових доказів по інших злочинах.
Залежно від ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку можна виділити:
1) ситуацію активної протидії (коли обшукуваний своїми діями намагається заважати проведенню обшуку, не виконує законних вимог слідчого чи працівника міліції, істерично реагує на їх дії, зневажає їх);
2) ситуацію нейтральної поведінки обшукуваного і його відмову від спілкування зі слідчим (коли обшукуваний демонструє свою байдужість чи зневагу до дій слідчого, явну відмову від діалогу з ним, не бажає розмовляти, відповідати на запитання);
3) ситуацію надання допомоги слідчому під час проведення пошукових дій (коли обшукуваний намагається сприяти слідчому у його пошуках або імітує активну допомогу).
Ситуації обшуку можуть бути диференційовані також залежно від передбачуваного способу схову предмета пошуку. Тут можна простежити три типові ситуації, коли передбачається, що предмет пошуку:
1) зберігається без спеціального маскування (документи знаходяться у шухляді письмового столу чи сейфі; сокира, якою було вчинено злочин, лежить у сараї разом з іншим інструментом тощо);
2) сховано у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях (обрання способу приховання не є повністю вільним, воно детерміновано низкою чинників, обставин, у тому числі й обстановкою дому чи квартири).
Специфіка обшуку відображає й своєрідність запропонованих груп ситуацій, їх взаємозв'язки та динамізм. Дослідження ситуативної варіантності обшуку дозволяє накреслити певні системи тактичних прийомів, які будуть доцільними в тій чи іншій ситуації обшуку.
Якщо обшукуваний присутній при обшуку, слідчий повинен запропонувати йому добровільно видати об'єкти, які розшукуються. Після цього можливе виникнення двох різних ситуацій обшуку: при добровільній видачі та при відмові від добровільної видачі. Якщо має місце добровільна видача, то обшук вже на цій стадії може бути завершений. Встановити істинність добровільної видачі або її фальшивість (підміна предмета пошуку, видача тільки його частини) допомагає використання системи тактичних прийомів, спрямованої на діагностику такої видачі.
При відмові від добровільної видачі має місце перехід у два різних за своєю природою блоки ситуацій:
1) блок ситуацій, що відображає ставлення обшукуваного до здійснюваного обшуку (ситуація активної протидії; ситуація нейтральної поведінки обшукуваного та його відмова від спілкування; ситуація надання допомоги слідчому при здійсненні пошукових дій);
2) блок ситуацій, що відображає передбачуваний спосіб збереження предмета пошуку (ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку зберігається без спеціального маскування; ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку видозмінено або знищено; ситуація, коли передбачається, що предмет пошуку сховано у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях).
Стосовно кожного блоку ситуацій пропонуються й два види систем тактичних прийомів:
1) пов'язані з взаємодією з обшукуваним (система тактичних прийомів, спрямована на усунення активної протидії обшукуваного; система тактичних прийомів, спрямована на подолання відмови обшукуваного від спілкування; система тактичних прийомів, спрямована на отримання пошукової інформації від обшукуваного);
2) пов'язані з взаємодією з матеріальними об'єктами (система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маскування; система тактичних прийомів, спрямована на пошук видозмінених або знищених об'єктів; система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках або інших суб'єктивно недоступних місцях).
Огляд документів – це слідча дія, яка полягає в їх вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів.
Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано ст.ст. 190, 191 та 195 КПК України.
При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа. На цьому етапі слідчим з'ясовуються такі питання:
1) визначення характеру і призначення документа;
2) аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;
3) вивчення змісту документа;
4) аналіз його реквізитів;
5) вивчення матеріалів документа;
6) виявлення ознак підробки документа.
Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьому застосовуються огляд в косопадаючому та проникаючому світлі, за допомогою оптичних збільшуючих приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомогою електронно-оптичного перетворювача.
Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи – техніко-криміналістичного дослідження документів. Об'єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма. Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів і експертизу матеріалів документів.
Експертиза реквізитів документів вирішує такі основні завдання:
1) встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів і їх відбитків;
2) встановлення факту і способу внесення змін до документа (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток тощо);
3) виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабковидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;
4) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків;
5) ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їх відбитками;
6) ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їх відбитками;
7) ідентифікація компостерних знаків за просічками;
8) ідентифікація письмового приладдя за штрихами;
9) ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця;
10) встановлення належності літер певному комплекту шрифту;
11) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.
Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлявся) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.


3. ЗАДАЧА
У ході допиту підозрюваного, коли слідчий для викриття неправдивих показань пред'явив докази, той заявив, що хворий і просить припинити допит. Слідчий зазначив, що якби допитуваний насправді був хворий, то сказав про це на початку допиту, а в даній ситуації його заява про нездужання є спробою уникнути розмови, зміст якої виявився для нього несподіваним. Потім він продовжив допит.
Завдання:
Охарактеризуйте ситуацію та рішення слідчого.

Згідно із частиною 1 ст. 107 КПК України виклик і допит підозрюваного провадяться з додержанням правил, встановлених ст.ст. 134 – 136, 145 і 146 КПК України.
Допит – це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від особи, яка володіє відомостями, що мають значення по кримінальній справі (у наданому випадку – підозрюваного), словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об'єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.
Під час допиту підозрюваних часто мають місце ситуації, коли вони, побоюючись можливих запитань слідчого, або з інших причин починають посилатися на поганий стан здоров'я, вимагають припинити допит.
На мій погляд, якщо допитуваний почав скаржитися на свій хворобливий стан, це має бути враховано слідчим навіть у тому випадку, якщо у нього виникла підозра, що допитуваний прикидається.
По-перше, те, що допитуваний не попередив слідчого про свою хворобу перед допитом, ще нічого не означає. Допитуваний міг почати себе погано почувати вже під час допиту.
По-друге, нехтувати такими заявами – вельми ризиковано з боку слідчого в разі, якщо допитуваний насправді почув себе хворим. Наслідки можуть бути несподіваними. Тому, вважаю, краще припинити допит, зробивши про це відповідну відмітку в протоколі допиту.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 16.02.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-25 в ред. від 31.12.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
4. Про міліцію: Закон України від 20.12.1990 р. № 565-XІІ в ред. від 16.02.2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
5. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 р. № 2135-XІІ в ред. від 11.06.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
6. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 20.06.1993 р. № 3341-XІІ в ред. від 18.11.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua
7. Аизов А. А. Пути взаимодействия // Научная информация по проблемам криминалистики и оперативно-розыскной работы: Инф. бюллетень. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1979. – Вып. 1. – С. 48 – 51.
8. Белкин Р. С. Курс криминалистики. В 3-х т. Т. 3. – М.: Юристь, 1997. – 526 с.
9. Бердычевский Ф. Ю. Взаимодействие органов следствия и дознания как организационная система // Сов. гос. и право. – 1973. – № 12. – С. 106 – 110.
10. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України. – К.: НАВСУ, 2002. – 300 с.
11. Доля З. А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М.: Юрид. лит., 1966. – 112 с.
12. Карнеева Л. М. Правовые основы взаимодействия следователя с сотрудниками органов милиции // Соц. законность. – 1981. – № 5. – С. 50 – 52.
13. Криміналістика: Підручник / За ред. В. Ю. Шепітька. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Ін Юре, 2004. – 520 с.
14. Кузьмічов В. С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 368 с.
15. Мінюков П.І., Мінюков А. П. Процесуальні повноваження начальника слідчого відділу (відділення) органів внутрішніх справ і проблеми керівництва досудовим слідством: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004. – 214 с.
16. Петренко В. М., Туполев С. И. Процессуальная самостоятельность следователя и его взаимоотношения с руководителями органа внутренних дел // Труды ВНИИ МВД СССР. – 1974. – № 28. –
С. 76 – 79.
17. Сервецький І. В. Науково-практичний коментар Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". – К.: Парламентське видавництво, 2000. – 208 с.
18. Чурилов С. Н. Общие положения методики расследования преступлений. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 256 с.