Кр Теорія і практика кваліфікації злочинів

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Теорія і практика кваліфікації злочинів"

ЗМІСТ

1. Визначення кримінально-правової кваліфікації,
її сутності (змісту) 3
2. Сутність принципу недопустимості
подвійного інкримінування при кваліфікації злочинів 10
3. Задача 12
Список використаної літератури 16

1. ВИЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ,
ЇЇ СУТНОСТІ (ЗМІСТУ)

У кримінальному праві кваліфікацією називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує ознаки цього злочину.
Кваліфікувати злочин - означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність за вчинення саме цього злочину.
Термін "кваліфікація" походить від латинського qualіs - "який", "якої якості". Кваліфікація взагалі - віднесення певного явища, речі за їх властивостями (якостями) до певного класу чи категорії. Правова кваліфікація - це пошук, вибір і застосування до певної події, випадку конкретної правової норми.
У кримінальному праві кваліфікація злочину - це реалізація кримінального закону, застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми, або підведення певного злочину під ознаки конкретної норми [4, С. 5].
Теорія кваліфікації злочинів почала розвиватися зовсім недавно. Перші праці на цю тему були надруковані лише після Другої світової війни. Першою була робота професора О. А. Герцензона "Кваліфікація злочинів" (М., 1947).
Кваліфікацію злочинів О. А. Герцензон визначав як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом [3, С. 4].
Таке визначення поняття кваліфікації злочинів взагалі можна визнати правильним. Воно відображає основну сутність кваліфікації - встановлення відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, описаного в законі. Проте, воно правильне лише як загальне й орієнтовне.
Головний недолік цього визначення в тому, що воно не вказує на ту кримінально-правову норму, яка є єдиною, що повинна бути застосована у цьому випадку саме до цього діяння.
Кримінально-правова кваліфікація є застосування не будь-якої норми закону, а лише певної, конкретної. Кримінальна відповідальність за певний, конкретний злочин передбачається в кількох кримінально-правових нормах, іноді - у низці норм. Відповідальність за вбивство, зокрема, передбачають норми ст.ст. 115-119 КК. Крім того, є багато інших кримінально-правових норм, які також передбачають відповідальність за позбавлення іншої особи життя, - ст. 112, ч. 2 ст.ст. 239-243, 245, ч. 3 ст.ст. 258, 276-282, ч. 2 і ч. З ст. 286 КК та ін.
Яку з них необхідно застосувати у конкретному випадку?
Кваліфікація може бути правильною лише тоді, якщо буде застосовано саме ту норму, яка передбачає це діяння, тобто застосовано лише одну і лише певну, конкретну норму.
Проте у визначенні О. А. Герцензона поняття кваліфікації злочинів вказівка на відповідність конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом, не визначає цієї норми, єдино правильної саме для даного випадку. Цей недолік робить поняття кваліфікації злочинів малопридатним для практики.
У подальшому найбільший внесок у розвиток теорії кваліфікації злочинів зробив академік В. М. Кудрявцев. Кваліфікація злочинів, на думку В. М. Кудрявцева, є встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння та ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом [5, С. 8].
На відміну від професора О. А. Герцензона академік В. М. Кудрявцев точніше визначає ту норму, яку необхідно застосувати при кваліфікації злочину. Але й таке визначення тієї норми, яка підлягає застосуванню у корпоративному випадку, незадовільне, оскільки і воно не конкретне, некатегоричне, не виключає застосування неналежної норми, тобто не виключає помилки.
Так само, як і В. М. Кудрявцев, визначають поняття кваліфікації злочинів А. Ф. Зелінський, Б. А. Куринов і С. А. Тарарухін.
Сучасна диференціація кримінально-правових норм у такому ступені деталізована, що багато окремих, самостійних складів злочинів, передбачених законом, відрізняються один від одного лише однією ознакою. Так, наприклад, різні склади розкрадання чужого майна (ст.ст. 185-191 КК) відрізняються лише однією ознакою - способом вчинення діяння - таємно (ст. 185 КК), відкрито (ст. 186 КК), із застосуванням обману (ст. 190 КК) та ін. Усі інші ознаки цих складів злочинів тотожні, однакові. Крім того, і в межах однієї статті містяться кілька окремих складів злочинів, які також відрізняються лише однією ознакою (зокрема, ч. 2 ст. 185 від ч. 1 цієї ж статті) - повторністю вчинення цього злочину чи вчиненням його за попередньою змовою групою осіб.
Для кваліфікації діяння важливо встановити і застосувати саме ту норму, що містить певний, конкретний склад злочину.
Як можна побачити з наведеного, такі суміжні склади злочинів відрізняються один від одного лише однією ознакою (рідше - двома).
За таких умов правильну кваліфікацію можна викласти у вигляді формули n + 1, де n - усі спільні, тотожні ознаки подібних складів злочинів, а 1 - та додаткова ознака, яка відрізняє цей склад злочину від інших, суміжних, подібних [4, С. 7].
Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлення всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного злочину.
Отже, для правильної кваліфікації злочину необхідно вибрати і застосувати ту норму, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння. У цьому і полягає юридична сутність кваліфікації злочинів.
В. О. Навроцький зазначає, що під терміном кримінально-правова кваліфікація позначають результат такої діяльності, який полягає у визначенні кримінально-правової норми (норм) - вказівку статті, її частини чи пункту кримінального закону, які передбачають відповідальність за скоєне. Проте наведеними (основними) значеннями не вичерпується поняття кримінально-правової кваліфікації злочинів. Під нею також розуміють:
- оцінку скоєного, з точки зору держави, не лише юридичну, а й суспільно-політичну оцінку посягання як злочину, а не іншого правопорушення;
- логічну діяльність із встановлення відповідності (тотожності) між фактичними і юридичними ознаками посягання, сукупність процесів, які здійснюються відповідно до законів формальної логіки;
- процес мислення, що відбувається у свідомості особи згідно із законами психології [7, С. 8].
Кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину. Це зв'язок між окремим (вчинене діяння) і загальним (кримінально-правова норма).
Сутність кваліфікації полягає у правильному визначенні і встановленні цього зв'язку. У процесі кваліфікації злочину оцінки складу злочину, передбаченого законом, порівнюються з ознаками діяння, вчиненого певною особою. При повній ідентичності цих ознак можна зробити висновок про правильне застосування певної кримінально-правової норми, про правильну кваліфікацію діяння.
Поняття кримінально-правової кваліфікації, як і будь-яке інше, характеризується такою найважливішою ознакою, як зміст.
Зміст аналізованого поняття розкривається за допомогою його визначення. При цьому розкриття змісту вимагає виділення і проведення характеристики істотних, необхідних і достатніх ознак кримінально-правової кваліфікації. Лише на цій основі може бути сформульована дефініція поняття - проведена логічна операція розкриття його змісту, завдяки якій вказана суть поняття кримінально-правової кваліфікації, показана його відмінність від інших предметів, процесів, явищ.
Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яка людська діяльність, характеризується специфічними учасниками (суб'єктами, що мають певний правовий статус), об'єктом та змістом. Тому ознаки кримінально-правової кваліфікації такі:
1) кваліфікація - частина процесу застосування кримінального закону, отже:
- це офіційна діяльність, яка здійснюється уповноваженими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;
- вона проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються у актах вказаних вище органів (постановах, обвинувальному висновку, вироку);
- має обов'язкове значення, тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.
У юридичній літературі часто кваліфікацію ділять на офіційну та неофіційну.
Під останньою розуміють кримінально-правову оцінку діяння, яку роблять особи, не уповноважені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти). Вони дійсно можуть оцінювати ті чи інші діяння (реальні злочини, описані в умовах завдань, зображені у художніх творах тощо ) на предмет того, чи становлять вони злочин і який саме. Однак, враховуючи, що така діяльність не наділена жодною з вказаних вище рис, її не можна вважати кримінально-правовою кваліфікацією, хоча б і неофіційною.
Разом з тим чинне законодавство передбачає немало випадків, коли на окремих громадян покладається обов'язок проводити кримінально-правову оцінку чи то своєї власної поведінки, чи то діянь інших осіб;
2) у ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає суспільно небезпечна поведінка. Констатувати, що певні діяння потребують кримінально-правової кваліфікації можна лише, коли встановлена належність відповідних суспільних відносин до предмета кримінально-правової регламентації. Про це свідчать такі ознаки:
- заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди;
- кримінальна протиправність вчиненого діяння.
Реально заподіяна чи можлива шкода головним чином визначає суспільну небезпеку діяння - основний критерій для визнання його злочином, а, отже, і віднесення до предмета кримінального права. Проте як таке заподіяння істотної шкоди ще не обов'язково свідчить про те, що діяння є злочином. У ході кримінально-правової кваліфікації якраз і здійснюється оцінка факту заподіяння шкоди - визнання його:
а) злочином;
б) посяганням, яке не містить всіх ознак складу злочину;
в) діянням, вчиненим за обставин, що усувають його злочинність.
Кримінальна протиправність є ознакою, яка завжди і однозначно свідчить про необхідність кримінально-правової кваліфікації діяння. Однак про її наявність може йтися лише тоді, коли кваліфікацію вже здійснено. Сама ж кваліфікація якраз і має підтвердити чи заперечити той факт, що діяння є кримінально-протиправним, становить злочин чи незлочинну поведінку;
3) зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. У свою чергу, це передбачає:
- оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;
- "вибір" статті (статей, їх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;
- обгрунтування необхідності застосування саме даної статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;
- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та, відповідно, що воно є І не є злочином чи іншим діянням, передбаченим КК.


2. СУТНІСТЬ ПРИНЦИПУ НЕДОПУСТИМОСТІ ПОДВІЙНОГО ІНКРИМІНУВАННЯ ПРИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ

Конституція України закріпила загальноправовий принцип non bіs іn іdem, передбачивши у ч. 1 ст. 61, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
У теорії кримінального права це положення часто поширюють лише на випадки, коли громадянин держави вчинив злочин за кордоном, поніс там покарання і знову опинився в Україні. Його не можна знову притягати до відповідальності, хоча б і здавалося, що зазнане ним покарання надто м'яке і не відповідає вітчизняним законам.
Такий підхід надто звужує кримінально-правове значення цього конституційного положення, оскільки воно стосується також кваліфікації діяння. Його важливість визначає віднесення відповідних положень до принципів кримінально-правової кваліфікації.
Стосовно кваліфікації цей принцип означає:
1) посягання не може кваліфікуватися за статтею Особливої частини кримінального законодавства, якщо інша стаття з числа інкримінованих цій же особі повністю охоплює скоєне;
2) діяння, що отримало правову оцінку як адміністративний проступок, не може одночасно виступати як ознака злочину.
На вказаному принципі базується ряд правил кваліфікації злочинів.
Ще один аспект проблеми недопустимості подвійного інкримінування пов'язаний з врахуванням при кваліфікації діянь, які є частиною адміністративного проступку чи іншого правопорушення і вже отримали відповідну правову оцінку.
З принципу недопустимості подвійного інкримінування випливає, коли певні діяння вже враховані як ознака іншого правопорушення, то вони одночасно не повинні враховуватися як ознака злочину. Адже їх правові наслідки погашені фактом накладення адміністративного стягнення.
Подвійне врахування одних і тих же дій як складових і адміністративного проступку, за який вже накладено стягнення, і злочину означає: за одні й ті ж дії особа двічі несе юридичну відповідальність. Причому тут немає кумуляції правопорушень різних видів - коли однією дією вчиняється, наприклад, злочин і цивільний делікт, п є одне правопорушення, яке складається з декількох діянь.
Тому є підстави вважати, що при кримінально-правовій кваліфікації неприпустимо враховувати діяння, за які особа законно піддана іншим видам юридичної відповідальності. Адже це означає порушення загальноправового принципу про недопустимість подвійної відповідальності за одні і ті ж діяння та аналізованого принципу кримінально-правової кваліфікації.
У зв'язку з цим необхідно звернути увагу також на невдалість формулювання, яке міститься в ч. 1 ст. 61 Конституції України. Повинно йтися про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності не лише одного виду, а й різних видів за одне і те саме правопорушення.


3. Хрущ, не маючи дозволу, придбав мисливську рушницю і патрони до неї. Рушницю він повісив на стіну, а патрони поклав у шухляду столу. Його 15-літний син Олег одного разу взяв рушницю з патронами до неї, вийшов на подвір'я і зробив два постріли по птахах, одним з яких заподіяв тяжке тілесне ушкодження сусідському хлопчику Васі.
Варіанти:
1) рушниця мала нарізний ствол;
2) Олегу було 16 років.

Розв'язання:
1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин
1.1. Хрущ незаконно, тобто без належного дозволу, придбав гладкоствольну мисливську рушницю і патрони до неї. Рушницю він відкрито повісив на стіну, а патрони поклав у шухляду столу, що свідчить про наявність у його діях недбалості щодо зберігання вказаної зброї й патронів до неї. Суб'єктивна сторона дій Хруща характеризується необережною виною у вигляді злочинної самовпевненості. Знаючи небезпечні властивості зброї та бойових припасів і правила поводження з ними, винний завжди передбачає можливість заподіяння ними шкоди, що виключає злочинну недбалість. Тобто, недбало зберігаючи зброю і патрони до неї, Хрущ передбачав можливість настання наслідків, але легковажно розраховував на їх відвернення. При цьому він необгрунтовано розраховував на обачність інших осіб, на те, що вони не використають зброю чи патрони, які зберігаються з порушенням встановлених правил.
1.2. 15-літний син Хруща Олег взяв рушницю з патронами до неї, вийшов на подвір'я і зробив два постріли по птахах, одним з яких заподіяв тяжке тілесне ушкодження сусідському хлопчику Васі.

2. Проміжні висновки щодо видів та особливостей злочинів, ознаки яких вбачаються у діяннях суб'єктів.
2.1. Вчинені суб'єктом (Хрущом) дії у поєднанні з іншими фактичними обставинами містять ознаки злочину, відповідальність за яке передбачена ст. 264 КК.
2.2. Злочин є закінченим.
2.3. Дії Олега містять ознаки необережного тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке передбачена ст. 128 КК. Проте, Олегу ще не виповнилося 16 років, отже, він не підлягає кримінальній відповідальності за свої дії (ч.ч. 1 і 2 ст. 22 КК).

3. Обгрунтування кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів) з використанням основних правозастосовних аргументів.
Щодо кваліфікації дій суб'єкта за ст. 128 КК - див. пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" від 26 квітня 2002 р. № 3.

4. Обгрунтування кримінально-правової кваліфікації з позицій теорії кримінального права.
Основним безпосереднім об'єктом злочину (ст. 264 КК) є громадська безпека в частині дотримання встановлених правил зберігання зброї або бойових припасів. У зв'язку із загальнонебезпечними властивостями цих предметів встановлюються спеціальні правила їх зберігання особами, які володіють зброєю та бойовими припасами на законних підставах. Недотримання цих правил загрожує тим, що такі предмети потраплять до рук сторонніх осіб, будуть неправомірно використані ними.
Хоча відповідні правила адресовані тим, хто володіє відповідними предметами на законних підставах, видається, що відповідальність за ст. 264 КК повинні нести й особи, які зберігають їх незаконно, вчиняючи ще й злочин, передбачений ст. 263. Додатковим обов'язковим об'єктом альтернативно виступають життя, здоров'я, власність або інші блага.
Предметом злочину є: 1) вогнепальна зброя; 2) бойові припаси.
На відміну від злочинів, відповідальність за які передбачена ст.ст. 262 і 263 КК, у даному складі злочину предметом є будь-яка вогнепальна зброя, включаючи і гладкоствольну мисливську та боєприпаси до такої зброї. Така зброя і боєприпаси виступають предметом даного злочину тоді, коли вони зберігаються як законно, так і незаконно.
З об'єктивної сторони злочин характеризується недбалим зберіганням вказаних предметів злочину. Воно має місце тоді, коли не виконані передбачені нормативним актами умови зберігання зброї або бойових припасів, насамперед ті, які спрямовані на убезпечення їх від сторонніх осіб.
Обов'язковою ознакою злочину є суспільно небезпечні наслідки у вигляді загибелі людей або інших тяжких наслідків.
Загибель людей означає заподіяння смерті двом або більше особам. До інших тяжких наслідків належать, зокрема, заподіяння одному потерпілому смерті чи хоча б одному - тяжкого тілесного ушкодження.
Ці наслідки повністю охоплюються ст. 264 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1 або ч. 2 ст. 119 КК, ст. 128 КК не потребують.

5. Формула кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів).
Дії Хруща необхідно кваліфікувати за ст. 264 КК.

6. Юридичне формулювання обвинувачення
Хрущ недбало зберігав гладкоствольну мисливську зброю і патрони до неї, що спричинило тяжкі наслідки (ст. 264 КК).
Можливі варіанті:
1) рушниця має нарізний ствол: дії Хруща кваліфікуються не лише за ст. 264 КК, а й за ч. 1 ст. 263 КК - зберігання й придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу;
2) Олегу було 16 років: Олег має нести кримінальну відповідальність за необережне завдання тяжкого тілесного ушкодження, оскільки досяг віку, з якого наступає кримінальна відповідальність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 25.06.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Герцензон А. А. Квалификация преступлений. - М.: Госюриздат, 1947. - 146 с.
4. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. - 2-е вид. - К.: Атіка, 2002. - 642 с.
5. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юрид. лит., 1972. - 320 с.
6. Куринов Б. А. Научные основы квалификации преступлений. - М.: Юрид. лит., 1984. - 256 с.
7. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704 с.
8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: Атіка, 2005. - 1064 с.