Кр З ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ межи та засоби.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

 

ПЛАН

1. Межі доказування 3
2. Засоби доказування 5
3. Практичне завдання 10
Список використаної літератури 19


1. МЕЖІ ДОКАЗУВАННЯ
Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути вияснено, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи [11, с. 96].
Правильне встановлення меж доказування передбачає:
1) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що становлять предмет доказування;
2) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.
Треба зазначити, що у різних процесуалістів маються різні погляди на предмет і межі доказування. Так, В. Т. Hop під межами доказування розуміє такі межі, які забезпечують повне й достовірне встановлення всіх обставин, що можуть мати значення для справи. Вони є колом доказів, які залучаються для встановлення факторів вчинення злочину. Це необхідна й достатня сукупність доказів, зібрання яких забезпечують вияснення всіх обставин предмета доказування, а отже, і правильне вирішення кримінальної справи [8, с. 69].
Ф. Н. Фаткуллін пише, що під межами доказування розуміють такі межі цієї діяльності, які виражають повноту слідчих версій, які перевіряються, глибину дослідження фактів (обставин), які підлягають встановленню, обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наявності чи відсутності цих фактів, і достатність обгрунтування висновків по справі [14, с. 70].
В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Неправильне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необгрунтованого розширення [12, с. 56].
При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків.
Необгрунтоване розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.
Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК України) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Проте в силу пошукового, дослідницького характеру процесуальної діяльності на цих стадіях, а також неправильного або неточного визнання меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширші на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширші в суді, а не на досудовому слідстві.


2. ЗАСОБИ ДОКАЗУВАННЯ
Відповідно до статті 65 КПК України засобами доказування – доказами – в кримінальній справі є «всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи».
Фактичні дані не можуть існувати самі по собі без відповідного джерела та носія. Джерело дає імпульс інформації, але не завжди утворює з нею єдність. Так, для забезпечення можливості використання в доказуванні особливостей слідів знарядь злочину з них можуть бути зняті копії, зліпки, відбитки, зроблені фотознімки тощо, за якими може бути ідентифіковане знаряддя.
Проте, наприклад, у ході огляду місця події знайдено речовину, що швидко псується, яка містить сліди знаряддя вчиненого злочину. У даному разі інформація, отримана з допустимого джерела, переноситься на процесуальний носій, який забезпечує її збереженість та перенесення у просторі та часі, можливість використання в ході судового слідства у відкритому судовому розгляді. Доказ являє собою єдність фактичних даних та процесуального носія.
Під джерелом розуміється те, що дає початок будь-чому, під носієм – те, що може слугувати засобом відображення, фіксації, збереження, переносу.
Джерелом фактичних даних слід вважати такі не заборонені законом (з причини недоброякісності) джерела інформації, від яких може надходити (потенційні джерела) або надходить (реальні джерела) доказова інформація (фактичні дані).
Джерелом фактичних даних можуть бути сліди злочину (залишені на місці злочину предмети, мікрооб'єкти, сліди пальців рук, волосся, залишки речовин тощо), які в ході слідчих дій вилучаються в натурі і використовуються у доказуванні.
Зміст доказів – фактичні дані, отримані з належних джерел, а їх матеріальною основою слугує вже не саме джерело, а штучно створений відповідний процесуальний носій.
Джерела фактичних даних, які становлять інтерес для процесу доказування, не завжди утворюють нерозривну єдність з інформацією, що виходить з них. Єдність змісту та форми в доказі можлива як єдність фактичних даних та їх процесуальних носіїв. Останні виступають як невід'ємний атрибут самого доказування.
Процесуальними носіями фактичних даних є об'єкти, які можуть слугувати засобом фіксації, збереження та переносу доказової інформації в просторі та часі, а разом з тим – джерелом інформації у справі для суб'єктів кримінального процесу та його учасників на будь-яких стадіях процесу. Це придатні для таких цілей матеріальні об'єкти – первинні джерела інформації про злочин, які складають гносеологічну першооснову так званих первинних речових доказів (різні сліди злочину); зліпки, відбитки або інші копії слідів, які становлять матеріальну основу похідних доказів; протоколи слідчих і судових дій та інші документи; кіно-, відеозаписи та інші фактичні результати технічного документування; висновки експертів.
Доказами у кримінальній справі є такі одержані відповідно до закону фактичні дані, які в цілому відповідають вимогам відносимості до справи, допустимості та достовірності.
Відносимість, допустимість та достовірність знайдених слідів та інших фактичних даних визначаються в процесі розслідування. В ході слідчих дій одержані фактичні дані вивчаються, оцінюється значущість їх для справи, їх зміст та форма. Вживаються заходи до їх закріплення та збереження.
У процесуальних документах, що складаються при цьому, фіксується та засвідчується вся діяльність з пошуку, виявлення, вилучення, закріплення та дослідження доказів. Інформація щодо даних обставин, будучи відображеною в матеріалах справи, являє собою цілий комплекс допоміжних доказів, які підтверджують допустимість та достовірність основних доказів. За необхідності одержана доказова інформація додатково перевіряється.
Як докази використовуються: показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, речові докази, висновки експертів, фактичні результати технічного документування, протоколи слідчих і судових дій та інші документи.
Не можуть служити доказами фактичні дані, джерело та спосіб отримання яких невідомі або заборонені законом, а також дані, одержані незаконним шляхом.
Усі сумніви щодо законності одержання та достовірності фактичних даних, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.
Розкриттю поняття доказів значною мірою сприяє їх наукова класифікація.
На підставі об'єктивних розбіжностей докази у кримінальному процесі можуть бути класифіковані:
а) за джерелом інформації -
– такі, що походять від осіб;
– такі, що походять від матеріальних об'єктів;
б) за особливостями відображення події злочину та за характером взаємодії з ним -
– первинні;
– похідні;
в) стосовно обвинувачення -
– обвинувальні;
– виправдувальні;
г) стосовно факту вчинення злочину конкретною особою -
– прямі;
– непрямі.
Первинні докази – це докази, які виникли безпосередньо в результаті розслідуваної події (залишки крові, потожировий слід пальця руки на віконному склі тощо).
Похідні докази – це докази, які утворюють результати «вторинного відображення» слідів злочину, що походять від первинних доказових джерел інформації (зліпок сліду взуття, який залишив злочинець на снігу, копія сліду знаряддя злому, виготовлена за допомогою спеціальної копіюючої пасти, дактилоплівка з відбитком пальця руки, ксерокопія документа тощо).
Обвинувальні докази підтверджують обвинувачення, і навпаки, виправдувальні – спростовують.
Прямі докази – докази, які дають пряму однозначну відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин, або ж вказують на те, що певна особа не могла його вчинити. Наприклад, показання свідка – очевидця вчиненого розбійного нападу, показання потерпілого, відеозапис, що зафіксував подію злочину та дії осіб, які його вчинили.
Непрямі докази вказують на окремі елементи складу злочину або на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування у сукупності з іншими доказами. Вони самостійно не можуть дати відповідь на запитання, ким вчинено злочин.
Отже, класифікація доказів означає їх наукове групування за певними ознаками, які притаманні змісту або формі. Одна з основних кваліфікацій доказів дана в самому законі.
Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 КПК України можна назвати такі вісім видів доказів:
– показання свідка;
– показання потерпілого;
– показання підозрюваного;
– показання обвинуваченого;
– висновок експерта;
– речові докази;
– протоколи слідчих та судових дій;
– інші документи.


3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
У кримінальному провадженні встановлено наступне:
11 травня 2011 р. в період часу з 15 годин 10 хвилин до 17 годин 30 хвилин на залізничному полотні західної горловини станції «Войцехово» Придніпровської залізниці в Ленінському районі м. Дніпропетровська
гр-ни Утка П. П., Деренко А. А. і Гопна Л. Л., увійшовши в попередню злочинну змову, спрямовану на таємне викрадення чужого майна, таємно викрали, належні Придніпровській залізниці залізничні протиугони в кількості 80 одиниць, чим завдали матеріальної шкоди Придніпровській залізниці на загальну суму 840 гривень 22 копійки.
Під час допиту підозрюваного Деренка А. А.. останній мав дуже пригнічений вигляд, психологічно був помітно замкнений у собі, не давав на питання слідчого з першого разу зрозумілих і чітких відповідей і пояснив, що дійсну військову службу в лавах Збройних Сил України він не проходив, бо є інвалідом 2-ї групи з дитинства безстроково та знаходиться під наглядом у лікаря психіатра за місцем проживання з діагнозом олігофренія.
Завдання:
1. Відповісти на питання:
– які особливості проведення допиту підозрюваного при повідомленні ним слідчому зазначених відомостей?
– які процесуальні рішення можуть бути прийняті за результатами допиту підозрюваного?
2. Скласти необхідні процесуальні документи з метою встановлення осудності Деренка А. А.

Допит – це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, що беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, які мають значення для встановлення істини по справі.
Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. У той же час допит – одна з найбільш складних слідчих дій; його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини.
Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України (ст.ст. 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим.
Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.
Коло тих обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані з самою подією злочину (способом його вчинення, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій.
Якщо підозрюваний під час допиту повідомив, що страждає на психічну хворобу, слідчий має припинити допит і спрямувати свої дії на те, щоб з'ясувати, чи є це правдою, допитати, наприклад, його рідних.
Отже, у такому разі психічний стан підозрюваного – основний предмет допиту його рідних, товаришів по службі і знайомих.
Слідчий отримує можливість докладно з'ясувати не лише спосіб життя підозрюваного, але і які хвороби він має, яких травм зазнав; чи знаходиться підозрюваний на лікуванні у психоневрологічному лікувальному закладі; якщо знаходиться. то в якому саме; коли, з яким діагнозом було виписано; чи не вчиняв підозрюваний раніше суспільно небезпечних діянь , а якщо вчиняв, то які саме та ін.
У підозрюваного повинні бути зроблені обшуки – за місцем проживання, на робочому місці. Мета обшуку – пошук знарядь суспільно небезпечного діяння, медичних та інших документів, що свідчать про його душевну хвороби, спеціальну літературу із психіатрії, старих рецептів на психотропні лікарські засоби тощо.
Про душевне захворювання можуть свідчити колекційні предмети (фетишизм), малюнки, виконані в незвичайній манері, вірші, Певне значення можуть мати і дії обшукуваного під час обшуку: істеричні реакції, метушливість або агресивність та ін.
Вельми важливу інформацію може дати допит самого підозрюваного. Проте при цьому треба мати на увазі, що його психічний стан нерідко припускає проведення лише тих слідчих дій, в яких йому відводиться пасивна роль – пред'явлення його для впізнання, отримання деяких зразків для порівняльного дослідження, огляд тощо.
Якщо перешкод до допиту підозрюваного немає, то до нього слід ретельно підготуватися: проаналізувати докази та оперативні дані, продумати зміст і послідовність питань, порадитися з психіатром про засоби емоційного і логічного впливу на допитуваного.
При допиті підозрюваного, коли у слідчого є обгрунтовані припущення про його психічну хворобу, важливо з'ясувати:
1) чи немає у допитуваного будь-яких хворобливих проявів, чи вважає він, що є хворим і чому саме, як давно і в чому полягає його захворювання;
2) якщо допитуваний заявляє про психічну хворобу, то як давно він хворий, де лікується, чи перебуває на обліку і якщо так, то де;
3) що він може показати про скоєне, коли у нього виник злочинний намір, як він до цього готувався, чи розповідав кому-небудь про свої плани;
4) які почуття відчував після скоєного, кому розповідав про них; чи не робив раніше чого-небудь подібного, якщо так, то що саме, коли і за яких обставин.
Дані про психічну хворобу допитуваного, перенесені травми, ненормальності поведінки як до, так і під час і після вчинення суспільно небезпечних дій, як і явно неадекватна реакція на навколишнє оточення, поведінка в побуті, з товаришами по службі слугують підставою для призначення судово-психіатричної та інших видів експертизи.


ПОСТАНОВА
про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи

м. Дніпропетровськ 11.05.2011 р.

Слідчий слідчого відділу Ленінського РВ УМВС України в
м. Дніпропетровську лейтенант міліції Петров А. А., розглянувши матеріали кримінальної справи №14473, по обвинуваченню Деренка А. А. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, -

встановив:
11 травня 2011 р. в період часу з 15 годин 10 хвилин до 17 годин 30 хвилин на залізничному полотні західної горловини станції «Войцехово» Придніпровської залізниці в Ленінському районі м. Дніпропетровська
гр-ни Утка П. П., Деренко А. А. і Гопна Л. Л., увійшовши в попередню злочинну змову, спрямовану на таємне викрадення чужого майна, таємно викрали, належні Придніпровській залізниці залізничні протиугони в кількості 80 одиниць, чим завдали матеріальної шкоди Придніпровській залізниці на загальну суму 840 гривень 22 копійки.
Під час допиту підозрюваного Деренка Андрія Андрійовича останній мав дуже пригнічений вигляд, психологічно був помітно замкнений у собі, не давав на питання слідчого з першого разу зрозумілих і чітких відповідей і пояснив, що дійсну військову службу в лавах Збройних Сил України він не проходив, бо є інвалідом ІІ групи з дитинства безстроково та знаходиться під наглядом у лікаря психіатра за місцем проживання з діагнозом олігофренія.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що визначення наявності або відсутності психічного або іншого захворювання в Деренка А. А. вимагає спеціальних медичних знань в галузі психіатри, керуючись статтями 64, 75, 76, 77, 196, 198 КПК України, -

постановив:
1. Призначити амбулаторну судово-психіатричну експертизу, провадження якої доручити експерту-психіатру обласної психіатричної лікарні №15 м. Дніпропетровська Китаєву А. Н.
2. На вирішення експерта поставити наступні питання:
а) чи страждав Деренко А. А. яким-небудь душевним захворюванням у момент вчинення злочину, і якщо так, то яким саме?
б) чи міг Деренко А. А. під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії і керувати ними?
в) чи страждає Деренко А. А. яким-небудь душевним захворюванням у цей час, і якщо так, то яким саме?
г) чи є душевне захворювання Деренка А. А. тимчасовим і таким, що позбавляє його в даний час здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними?
д) чи потребує Деренко А. А. примусового лікування? Якщо так, то якого саме?
3. В розпорядження експерта надати:
а) необхідні матеріали кримінальної справи №14473;
б) самого обвинуваченого Деренка Андрія Андрійовича, який утримується під вартою в СІЗО №1 м. Дніпропетровська, забезпечивши експерту-психіатру можливість його амбулаторного обстеження.
4. Доручити керівникові бюро судово-психіатричної експертизи при обласній психіатричній лікарні №15 м. Дніпропетровська Золотницькому В. В. роз'яснити експерту-психіатру Китаєву А. Н. права й обов'язки, передбачені ст. 77 КПК України, попередити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерта, а також за розголошення без дозволу слідчого, прокурора даних досудового слідства – відповідно за статтями 384, 385, 387 КК України, а також відібрати в експерта про це підписку, яку направити разом з висновком експерта слідчому.

Слідчий
лейтенант міліції А. А. Петров


ПРОТОКОЛ
про ознайомлення обвинуваченого з постановою
про призначення експертизи

м. Дніпропетровськ 11.05.2011 р.

Слідчий слідчого відділу Ленінського РВ УМВС України в
м. Дніпропетровську лейтенант міліції Петров А. А., у зв'язку із провадженням у кримінальній справі №14473, керуючись ст. 85 КПК України, склав цей протокол про те, що відповідно до вимог ст. 197 КПК України, ознайомив Деренка Андрія Андрійовича, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, з постановою від 11.05.2011р. про призначення амбулаторної судово-психіатричної експертизи і роз'яснив йому встановлені ст. 197 КПК України права обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи:
1) заявити відвід експертові;
2) просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб;
3) просити про постановку перед експертизою додаткових питань;
4) давати пояснення експертові;
5) пред'являти додаткові документи;
6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи;
7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи;
8) з дозволу слідчого бути присутнім при провадженні експертом окремих досліджень і давати пояснення експертові,
Ознайомившись з постановою про призначення експертизи та наданими йому правами, обвинувачений Деренко А. А.. жодних заяв, клопотань чи зауважень не заявив,
Протокол мною прочитаний, записано правильно.

Обвинувачений А. А. Деренко

Слідчий лейтенант міліції А. А. Петров


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 12.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. №1001–05 в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.
4. Кобликов А. С. Законодательство об уголовном судопроизводстве и понятие теории доказательств. – М.: Юрид. лит., 1981. – 448 с.
5. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
6. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
7. Костін М. Поняття «доказування» у кримінальному процесі України // Право України. – 2004. – №1. – С. 143 – 148.
8. Нор В. Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. – Львів, 1978. – 288 с.
9. Попелюшко В. О. Предмет доказування в кримінальному процесі. – Острог, 2001. – 248 с.
10. Савонюк Р. Ю. Доказування в досудовому слідстві: Навч. посібник. – Сімферополь, 2004. – 214 с.
11. Стахівський С. М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 412 с.
12. Теория доказательств в советском уголовном процессе /
Г. М. Миньковский, В. Г. Танасевич, А. А. Эйсман. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юрид. лит., 1973. – 736 с.
13. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. – 4-те вид., доп. і перероб. – К.: А. С. К., 2003. – 1120 с.
14. Фаткуллин Ф. Н. Общие проблемы процессуального доказывания. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1973. – 176 с.