Кр З ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ ознаки, класіфікація.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

ПЛАН

1. Ознаки і класифікація доказів 3
2. Допустимість доказів у кримінальному процесі 9
Задача 12
Постанова про призначення імунологічної експертизи 13
Список використаної літератури 15


1. ОЗНАКИ І КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКАЗІВ
Відповідно до статті 65 КПК України доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Фактичні дані не можуть існувати самі по собі без відповідного джерела та носія. Джерело дає імпульс інформації, але не завжди утворює з нею єдність. Так, для забезпечення можливості використання в доказуванні особливостей слідів знарядь злочину з них можуть бути зняті копії, зліпки, відбитки, зроблені фотознімки тощо, за якими може бути ідентифіковане знаряддя. Проте, наприклад, у ході огляду місця події знайдено речовину, що швидко псується, яка містить сліди знаряддя вчиненого злочину. У даному разі інформація, отримана з допустимого джерела, переноситься на процесуальний носій, який забезпечує її збереженість та перенесення у просторі та часі, можливість використання в ході судового слідства у відкритому судовому розгляді. Доказ являє собою єдність фактичних даних та процесуального носія.
Під джерелом розуміється те, що дає початок будь-чому, під носієм – те, що може слугувати засобом відображення, фіксації, збереження, переносу.
Джерелом фактичних даних слід вважати такі не заборонені законом (з причини недоброякісності) джерела інформації, від яких може надходити (потенційні джерела) або надходить (реальні джерела) доказова інформація (фактичні дані).
Джерелом фактичних даних можуть бути сліди злочину (залишені на місці злочину предмети, мікрооб'єкти, сліди пальців рук, волосся, залишки речовин тощо), які в ході слідчих дій вилучаються в натурі і використовуються у доказуванні.
Будучи здатними не тільки давати імпульс інформації, а й переносити її в просторі та часі, фіксувати її, вони виступають і як носії доказової інформації.
Джерелом фактичних даних можуть виступати й об'єкти, які не можуть бути самі збережені та слугувати засобом збереження інформації про злочин. Наприклад, речовини, які швидко псуються, слід на тілі людини (рана), матеріальна обстановка місця події, сліди насильства на трупі тощо. Хоча вилучити та зберегти подібні об'єкти не є можливим, інформація, що від них надходить, може бути процесуальне закріплена, перенесена на інші матеріальні носії (виготовлювані зліпки, фотознімки, складені схеми та протоколи) та використана в доказуванні. В доказуванні використовується цілий арсенал похідних доказів, які являють собою не що інше, як єдність фактичних даних та їх носіїв.
Зміст доказів – фактичні дані, отримані з належних джерел, а їх матеріальною основою слугує вже не саме джерело, а штучно створений відповідний процесуальний носій.
Джерела фактичних даних, які становлять інтерес для процесу доказування, не завжди утворюють нерозривну єдність з інформацією, що виходить з них.
Єдність змісту та форми в доказі можлива як єдність фактичних даних та їх процесуальних носіїв. Останні виступають як невід'ємний атрибут самого доказування.
Процесуальними носіями фактичних даних є об'єкти, які можуть служити засобом фіксації, збереження та переносу доказової інформації в просторі та часі, а разом з тим – джерелом інформації у справі для суб'єктів кримінального процесу та його учасників на будь-яких стадіях процесу. Це придатні для таких цілей матеріальні об'єкти – первинні джерела інформації про злочин, які складають гносеологічну першооснову так званих первинних речових доказів (різні сліди злочину); зліпки, відбитки або інші копії слідів, які становлять матеріальну основу похідних доказів; протоколи слідчих і судових дій та інші документи; кіно-, відеозаписи та інші фактичні результати технічного документування; висновки експертів.
У процесі такої діяльності фактичні дані отримують статус доказів. А це можливе лише за наявності ряду умов.
По-перше, вони мають відноситись до предмета доказування, а саме, бути у змозі знімати інформаційну невизначеність за фактами, які підлягають встановленню, тобто мати відношення до справи.
По-друге, фактичні дані, що відносяться до справи, мають бути зібрані та закріплені в передбаченому законом порядку, тобто мати допустимість до справи.
По-третє, закон обмежує використання фактичних даних як доказів рядом умов, що ставляться як до самих фактичних даних, так і до їх джерел. Наприклад, не може бути свідком особа, яка через свої фізичні або психічні недоліки не здатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи (п. 2 ст. 69 КПК України); не можуть слугувати доказами фактичні дані, що містяться у показаннях свідків, якщо вони не в змозі вказати джерело своєї поінформованості (ч. З ст. 68 КПК України).
Доказами у кримінальній справі є такі одержані відповідно до закону фактичні дані, які в цілому відповідають вимогам відносимості до справи, допустимості та достовірності.
Відносимість, допустимість та достовірність знайдених слідів та інших фактичних даних визначаються в процесі розслідування. В ході слідчих дій одержані фактичні дані вивчаються, оцінюється значущість їх для справи, їх зміст та форма. Вживаються заходи до їх закріплення та збереження.
У процесуальних документах, що складаються при цьому, фіксується та засвідчується вся діяльність з пошуку, виявлення, вилучення, закріплення та дослідження доказів. Інформація щодо даних обставин, будучи відображеною в матеріалах справи, являє собою цілий комплекс допоміжних доказів, які підтверджують допустимість та достовірність основних доказів. За необхідності одержана доказова інформація додатково перевіряється.
Виходячи з викладеного, можна зробити висновок: доказами в кримінальному процесі є будь-які одержані у встановленому законом порядку з належних джерел достовірні фактичні дані, які можуть служити засобами встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі.
Як докази використовуються: показання свідків, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, речові докази, висновки експертів, фактичні результати технічного документування, протоколи слідчих і судових дій та інші документи.
Не можуть служити доказами фактичні дані, джерело та спосіб отримання яких невідомі або заборонені законом, а також дані, одержані незаконним шляхом.
Усі сумніви щодо законності одержання та достовірності фактичних даних, якщо вичерпані можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь підозрюваного, обвинуваченого та підсудного.
Розкриттю поняття доказів значною мірою сприяє їх наукова класифікація.
На підставі об'єктивних розбіжностей докази у кримінальному процесі можуть бути класифіковані:
а) за джерелом інформації:
– такі, що походять від осіб;
– такі, що походять від матеріальних об'єктів;
б) за особливостями відображення події злочину та за характером взаємодії з ним:
– первинні;
– похідні;
в) стосовно обвинувачення:
– обвинувальні;
– виправдувальні;
г) стосовно факту вчинення злочину конкретною особою:
– прямі;
– непрямі.
Первинні докази – це докази, які виникли безпосередньо в результаті розслідуваної події (залишки крові, потожировий слід пальця руки на віконному склі тощо).
Похідні докази – це докази, які утворюють результати «вторинного відображення» слідів злочину, що походять від первинних доказових джерел інформації (зліпок сліду взуття, який залишив злочинець на снігу, копія сліду знаряддя злому, виготовлена за допомогою спеціальної копіюючої пасти, дактилоплівка з відбитком пальця руки, ксерокопія документа тощо).
Обвинувальні докази підтверджують обвинувачення, і навпаки, виправдувальні – спростовують.
Прямі докази – докази, які дають пряму однозначну відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин, або ж вказують на те, що певна особа не могла його вчинити. Наприклад, показання свідка – очевидця вчиненого розбійного нападу, показання потерпілого, відеозапис, що зафіксував подію злочину та дії осіб, які його вчинили.
Непрямі докази вказують на окремі елементи складу злочину або на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування у сукупності з іншими доказами. Вони самостійно не можуть дати відповідь на запитання, ким вчинено злочин.
Отже, класифікація доказів означає їх наукове групування за певними ознаками, які притаманні змісту або формі. Одна з основних кваліфікацій доказів дана в самому законі.
Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 КПК України можна назвати такі вісім видів доказів:
– показання свідка;
– показання потерпілого;
– показання підозрюваного;
– показання обвинуваченого;
– висновок експерта;
– речові докази;
– протоколи слідчих та судових дій;
– інші документи.
Отже, доказами в кримінальній справі є такі одержані відповідно до закону фактичні дані, які в цілому відповідають вимогам відносимості до справи, допустимості та достовірності. Відносимість, допустимість та достовірність знайдених слідів та інших фактичних даних визначаються в процесі розслідування. В ході слідчих дій одержані фактичні дані вивчаються, оцінюється значущість їх для справи, їх зміст та форма. Вживаються заходи до їх закріплення та збереження.


2. ДОПУСТИМІСТЬ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Допустимість – це властивість доказу, яка характеризує його з точки зору законності джерела фактичних даних (відомостей, інформації), а також способів одержання і закріплення їх уповноваженим на те органом або особою.
Допустимість доказів означає що:
– по-перше, фактичні дані як докази одержані уповноваженим на те суб'єктом;
– по-друге, фактичні дані одержані з відомого, перевіряємого та не забороненого законом джерела;
– по-третє, фактичні дані одержані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, яка гарантує захист прав та законних інтересів громадян;
– по-четверте, фактичні дані та сам процес їх одержання належним чином закріплені та засвідчені;
– по-п'яте, зібрані докази та інші матеріали кримінальної справи в цілому дозволяють здійснити перевірку достовірності та законності одержання фактичних даних.
У правовій літературі вказується, що ця властивість має охоплювати чотири критерії:
1) належний суб'єкт, правомочний проводити процесуальні дії, спрямовані на одержання доказів;
2) належне джерело фактичних даних, які становлять зміст доказу;
3) належну процесуальну дію, що використовується для одержання доказів;
4) належний порядок проведення процесуальної дії, що використовується як засіб одержання доказів.
Не матимуть доказової сили дані, одержані неуповноваженим на те суб'єктом; з неналежного джерела; у результаті незаконної слідчої дії або з порушенням порядку проведення та оформлення доказу.
Предметом доведення у кримінальній справі є сукупність обставин, які необхідно дослідити у процесі дізнання, досудового слідства і розгляду справи у суді. Це^
– наявність чи відсутність злочину, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення; причини, з яких злочин не було доведено до кінця;
– роль кожної особи у скоєнні групового злочину, форма вини, мотив і мета злочину;
– вид, розмір і тяжкість шкоди, яку було чи могло бути заподіяно;
– обставини, які обтяжують, пом'якшують або виключають кримінальну відповідальність;
– обставини, які виключають або зупиняють провадження у справі;
– обставини, які характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного;
– розмір витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину;
– безпосередні причини злочину та умови, що сприяли його вчиненню.
Відповідно до статті 66 КПК України у передбачених законом випадках орган, який здійснює слідство, або суд може доручити проведення оперативно-пошукових заходів чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
Згідно з пунктом 2 ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 р. №2135-XІІ результати оперативно-розшукової діяльності можуть використовуватися для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.
Більшість оперативно-розшукових заходів пов'язані з таємним втручанням у приватне життя громадян. Тому для того щоб використати результати таких заходів, як докази, вони мають бути:
– одержані з дозволу судді або санкції прокурора;
– здійснені слідчими органами згідно з нормами КПК України;
– дозвіл на проведення оперативно-розшукової діяльності має бути наданий відповідним керівником і заведена оперативно-розшукова справа; постанова про заведення такої справи має бути затверджена начальником відповідного органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність.
При цьому має бути розкрите джерело такого доказу. Відповідно до ст. 68 КПК України не можуть слугувати доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка грунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи також мають бути допитані.
Згідно зі статтею 65 КПК України як докази можуть бути прийняті протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами.


ЗАДАЧА
У кримніальному провадженні встановлено наступне:
04.10.2008 р. близько 02 години 00 хвилин Земкова С. Л., їдучи у вагоні №2, в 9-му купе пасажирського потягу №86 сполученням «Львів-Сімферополь», на ділянці сполучення «Верховцеве-Дніпродзержинськ», розташованій у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області, завдала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді колотого проникаючого поранення черевної порожнини гр-ну Бесанову В. В.
Під час розслідування кримінального правопорушення 04.10.2008 р. в 9-му купе вагона №2 пасажирського потягу №86 сполученням «Львів-Сімферополь» на місці №35 було вилучено рушник білого кольору з синіми вставками з чисельними плямами бурого кольору на ньому.
Завдання:
1. Відповісти на питання:
– який процесуальний порядок тимчасового вилучення рушника?
2. Скласти необхідні процесуальні документи з метою призначення імунологічної експертизи.

Рушник з чисельними плямами бурого кольору на ньому був знайдений під час огляду місця події, який проводився відповідно до ст. 191 КПК України у вагоні потягу в присутності не менше двох понятих.
Згідно зі статтею 79 КПК України речові докази, знайдені на місці події, повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду.

ПОСТАНОВА
про призначення імунологічної експертизи

м. Дніпропетровськ 04.10.2008 р.

Слідчий слідчого відділу Верхньодніпровського РВ УМВС України в Дніпропетровській області лейтенант міліції Дробот А. С., розглянувши матеріали кримінальної справи №11173, по обвинуваченню Земкової Cвітлани Львівни у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -
встановив:
04.10.2008 р. близько 02 години 00 хвилин Земкова Світлана Львівна, їдучи в вагоні №2, в 9-му купе пасажирського потягу №86 сполученням «Львів-Сімферополь», на ділянці сполучення «Верховцеве-Дніпродзержинськ», розташованій у Верхньодніпровському районі Дніпропетровської області, завдала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді колотого проникаючого поранення черевної порожнини гр-ну Бесанову В. В.
Під час розслідування кримінального правопорушення 04.10.2008 р. в 9-му купе вагона №2 пасажирського потягу №86 сполученням «Львів-Сімферополь» на місці №35 було вилучено рушник білого кольору з синіми вставками з чисельними плямами бурого кольору на ньому.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги, що для всебічного, повного і об'єктивного встановлення всіх обставин даної кримінальної справи необхідні спеціальні знання в галузі медицини, керуючись статтями 64, 75, 76, 77, 196, 198 КПК України, -
постановив:
1. Призначити по даній кримінальній справі імунологічну експертизу, проведення якої доручити експерту Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи.
2. Па вирішення експерта поставити наступні питання:
1) чи виявлені на представленому на експертизу рушнику білого кольору з синіми вставками сліди крові?
2) якщо так, то чи належить ця кров людині?
3) якщо кров належить людині, то яка її групова, статева та регіональна належність?
4) чи належить виявлена кров обвинуваченій Земковій Світлані Львівні?
5) чи належить виявлена кров потерпілому Бесанову Василю Васильовичу?.
3. В розпорядження експерта надати:
а) рушник білого кольору з синіми вставками, вилучений під час огляду місця події;
б) зразки крові обвинуваченої Земкової С. В., потерпілого Бесанова В. В..
4. Копію постанови направити начальникові Дніпропетровського обласного бюро судово-медичних експертиз для організації її виконання.
5. Доручити начальникові Дніпропетровського обласного бюро судово-медичних експертиз роз'яснити експертові права й обов'язки, передбачені ст. 77 КПК України, попередити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерта, а також за розголошення без дозволу слідчого, прокурора даних досудового слідства – відповідно за статтями 384, 385, 387 КК України, а також відібрати в експерта про це підписку, яку направити разом з висновком експерта слідчому.

Слідчий
лейтенант міліції А. С. Дробот

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 12.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. №1001-05 в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
4. Выдря М. М. Вещественные доказательства в уголовном процессе. – М.: Юрист, 1995. – 366 с.
5. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
6. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
7. Осипов Ю. К. Основные признаки вещественных доказательств // Труды Уральского юридического института. – Вып. 8. – 1978. – С. 67 – 74.
8. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 1120 с.