Кр з доказування укримінальному судочинстві.

Контрольна робота
з доказування у кримінальному судочинстві

План

1. Сутність доказування 3
2. Елементи предмету доказування 5
Задача 10
Постанова про призначення технічної експертизи документа 12
Список використаної літератури 14

1. СУТНІСТЬ ДОКАЗУВАННЯ
Процес доказування полягає у формуванні (виявленні, збиранні, дослідженні, перевірці, закріпленні й оцінці) доказів та їх процесуальних джерел, обгрунтуванні висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обгрунтованого і справедливого рішення.
У кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття доказування. Наприклад, Р. Г. Домбровський під доказуванням розуміє викладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його думку, пізнання передує доказуванню, оскільки перш ніж викладати знання індивід повинен їх здобути [4, c. 35].
Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуального доказування ширше, виділяючи два його види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне й процесуальне доведення певної тези, ствердження висновків по справі [5, с. 112].
При цьому, зазначає С. В. Курильов, доказування тези завжди звернено до зовнішнього адресата. Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному процесі [9, с. 122].
На думку М. М. Михеєнка, така позиція є цілком правильною, втім, її не завжди враховують при розробленні визначень поняття доказування у кримінальному процесі як у монографічній, так і в навчальній літературі [10, с. 9].
У нових роботах, присвячених проблемам доказування, є також різні погляди з цього питання.
Так, Р. Ю. Савонюк до кримінально-процесуального доказування в досудовому слідстві відносить регламентовану кримінально-процесуальним законом пізнавально-практичну діяльність слідчого за участю інших суб'єктів кримінального процесу зі збирання (закріплення), дослідження (перевірки), оцінки доказів та їх джерел з метою встановлення об'єктивної істини в кримінальній справі [11, с. 14].
С. М. Стахівський кримінально-процесуальне доказування визначає як передбачену законом діяльність суб'єктів кримінального процесу щодо збирання (формування), перевірки й оцінки доказів та їх процесуальних джерел, прийняття на цій основі певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обгрунтування (мотивації) [12, с. 12].
У сучасній кримінально-процесуальній літературі сформульований підхід, згідно з яким збирання і практичні дії з перевірки доказів не повинні включатись у поняття доказування у кримінальному процесі, оскільки вони передують доказуванню, а їх результати слугують основою доказування і є важливими для його всебічності, надійності й результативності.
Разом з тим, М. Костін визначає поняття доказування як "діяльність у порушенні кримінальної справи судді, прокурора, слідчого, дізнавача, інших уповноважених кримінально-процесуальним законом суб'єктів, основу якої складають логічно-аналітичні операції з перевірки й оцінки сформованих доказів з метою встановлення підстав для кримінальної відповідальності і застосування покарання, захисту невинних осіб від необгрунтованого засудження, шляхом використання доказів для обгрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень" [8, с. 146].
Отже, під доказуванням в кримінальному процесі слід розуміти діяльність особи, яка провадить дізнання, дізнавача, слідчого, прокурора, судді (суду) із виявлення і збирання доказів (сукупність їх елементів) та їх процесуальних джерел і на їх основі отримання обгрунтованих висновків по кримінальній справі.


2. ЕЛЕМЕНТИ ПРЕДМЕТУ ДОКАЗУВАННЯ
Питання про предмет доказування – це питання про те, що підлягає доказуванню у кримінальному судочинстві, інакше кажучи, – питання про сукупність явищ зовнішнього світу, пізнання яких необхідно для досягнення завдань кримінального судочинства.
При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:
1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;
4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння;
5) причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 64 КПК України).
Не потребують доказування обставини, що є загальновідомими та щодо яких є офіційні відомості.
Правильне визначення предмета доказування уявляється вельми важливим. Його навмисне розширення може спричинити невиправдане затягування в розслідуванні і розгляді кримінальної справи в суді, захаращення справи фактами й обставинами, які не мають істотного значення для її законного й обгрунтованого вирішення, а також відвернути увагу осіб, які здійснюють дізнання, досудове розслідування і судовий розгляд, від фактів і обставин, що мають дійсно істотне значення в справі.
Недозволене обмеження предмета доказування обов'язково тягне за собою неповноту і навіть однобічність розслідування і розгляду справи в суді, її наступне повернення на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд.
Як свідчить практика, неповнота й однобічність досудового розслідування і судового розгляду – найбільш поширена підстава для скасування вироку при перевірці його законності й обгрунтованості в апеляційному або касаційному порядку.
Згідно зі статтею 368 КПК України однобічним або неповно проведеним визнається дізнання, досудове і судове слідство, коли залишилися недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.
Дізнання, досудове чи судове слідство у будь-якому разі визнається однобічним і неповним:
1) коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;
2) коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування, на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;
3) коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;
4) коли не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.
Перелік обставин, що визначають неповноту й однобічність дізнання, досудового і судового слідства зазначений у законі і розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, як розширення, так і обмеження предмета доказування по кримінальній справі суперечить основам принципу законності у кримінальному судочинстві.
Доказуванню повинні підлягати лише такі факти і зобов'язання, що мають дійсно істотне значення для правильного – законного й обгрунтованого – вирішення кримінальної справи.
З урахуванням викладеного, під предметом доказування слід розуміти будь-які фактичні дані, з допомогою яких особа, яка провадить дізнання, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) встановлюють:
– подію злочину;
– винність і невинність обвинуваченого у вчиненні злочину;
– мотиви злочину;
– обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину;
– обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання;
– обставини, що характеризують особу обвинуваченого;
– характер і розмір шкоди, завданої злочином;
– розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння;
– причини і умови, які сприяли вчиненню злочину та інші обставини (докази), які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.
В кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати виявлення, збирання, дослідження, перевірку, закріплення та оцінку як доказів, так і їх джерел.
Виявлення доказів – це діяльність безпосередніх учасників (суб'єктів) доказування, а також інших уповноважених на те осіб, наділених в силу кримінально-процесуального закону правом представляти органу дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) виявлену ними доказову інформацію (фактичні дані) для прийняття того чи іншого кримінально-процесуального рішення.
Наприклад, працівник ДАІ, перевіряючи документи водія на право перевезення вантажу, виявив підробку або фальшиві документи, затримав автомобіль з вантажем і разом з рапортом передав матеріали начальнику органу дізнання для подальшого реагування.
Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК України).
Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, проте суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства.
Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК України. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК України, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.
Наступними елементами доказування є дослідження і перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно дослідити і перевірити особа, яка провадить дізнання, – слідчий, прокурор і суд.
Ці обидва елементи доказування тісно між собою взаємопов'язані, оскільки неможливо перевірити докази без їх попереднього дослідження. Дослідження і перевірка доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою пошуку нових доказів, підтвердження або, навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.
Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити докази означає визначити їх силу, переконливість, придатність тощо. Отже, оцінка доказів – це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи.
Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу.
Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК України, в якій зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінивши всі наявні в справі засоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом, достовірними і недостовірними.
Достовірність – це більш-менш обгрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недостовірний висновок – це категоричне твердження про невинність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів. Він є єдино можливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирішення, тобто відповідає об'єктивній істині.
Недостовірність має місце там, де правильність висновку викликає обгрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, а тому можливе й інше вирішення справи. Тому виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного неприпустимо.
Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим моментом доказування у кожній окремій справі.
ЗАВДАННЯ
У кримінальному провадженні встановлено наступне:
23.01.2011 р. близько 11 години 55 хвилин у трамваї 1-го маршруту на зупинці "Історичний музей" у Жовтневому районі м. Дніпропетровська гр-н Калиниченко А. А. пред'явив кондуктору завідомо підроблене пенсійне посвідчення із вклеєною своєю фотокарткою, заповнене на ім'я Карпова Миколи Сергійовича, в якості документа, що надає йому право безкоштовного проїзду в громадському транспорті, з метою безкоштовного проїзду.
Завдання:
1. Відповісти на питання:
– які документи повинні бути складені за результатами виявленого факту?
– чи потрібно в даному випадку звертатися до використання спеціальних знань?
– які процесуальні рішення повинні бути прийняті в зв'язку з виявленим фактом?
2. Скласти необхідні процесуальні документи з метою використання спеціальних знань.

Дії Калиниченка А. А., який пред'явив кондуктору завідомо підроблене пенсійне посвідчення із вклеєною своєю фотокарткою, заповнене на ім'я Карпова Миколи Сергійовича, як документа, що надає йому право безкоштовного проїзду в громадському транспорті, з метою безкоштовного проїзду, кваліфікуються за ст. 358 КК – підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів.
Проте результати зовнішнього огляду не є доказом того, що пенсійне посвідчення, яким користувався Калиниченко А. А., підроблене. Доказом є висновок експерта (ст. 75 КПК України), який підтверджує, що документ підроблений.
Тому слідчий, перш за все, має вилучити пенсійне посвідчення у Калиниченка А. А. на підставі ст. 184 КПК України, у ч. 1 якої зазначено, що за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, з метою вилучення предметів і документів, які можуть мати доказове значення і які знаходяться при певній особі, слідчий може провести обшук особи чи виїмку у неї цих предметів або документів.
Виїмка предметів і документів провадяться в порядку, передбаченому ст.ст. 177 і 178 КПК України.
Посвідчення приєднується до кримінальної справи як речовий доказ. Призначається технічна експертиза документа.


ПОСТАНОВА
про призначення технічної експертизи документа

м. Дніпропетровськ 23.01.2011 р.

Слідчий слідчого відділу Жовтневого РВ УМВС України в
м. Дніпропетровську лейтенант міліції Говоров В. В., розглянувши матеріали кримінальної справи №13373, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ст. 358 КК України, -

встановив:
23.01.2011 р. близько 11 години 55 хвилин у трамваї 1-го маршруту на зупинці "Історичний музей" у Жовтневому районі м. Дніпропетровську Калиниченко Антон Антонович пред'явив кондуктору завідомо підроблене пенсійне посвідчення із вклеєною своєю фотокарткою, заповнене на ім'я Карпова Миколи Сергійовича, в якості документа, що надає йому право безкоштовного проїзду в громадському транспорті, з метою безкоштовного проїзду.
Беручи до уваги, що для встановлення того, чи дійсно пенсійне посвідчення підроблено, потрібні спеціальні знання, керуючись статтями 75, 77, 196, 198 КПК України, -

постановив:
1. Призначити по даній кримінальній справі технічну експертизу документа, провадження якої доручити експертові експертно-криміналістичному відділу УМВС України в Дніпропетровській області.
2. На вирішення експерта поставити наступні питання:
1) Яким способом виготовлений документ: поліграфічним, рукописним з наслідуванням типографського шрифту, з використанням друкарської машини, принтера персонального комп'ютера, частин іншого документа?
2) Чи є представлений документ копією, виготовленої на копіювальному апараті?
3) Чи піддавалася переклеюванню фотокартка на документі?
4) Чи піддавався зміні первинний зміст документу? Якщо так, то яким способом: підчищенням, травленням, дописками, переклеюванням фотокартки та ін.?
3. В розпорядження експерта надати вилучене у Калиниченка А. А. пенсійне посвідчення.
4. Доручити начальникові ЕКВ УВС Дніпропетровської області Антонову П. В. роз'яснити експертові права й обов'язки, передбачені ст. 77 КПК України, попередити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерта, а також за розголошення без дозволу слідчого, прокурора даних досудового слідства – відповідно за статтями 384, 385, 387 КК України, а також відібрати в експерта про це підписку, яку направити разом з висновком експерта слідчому.

Слідчий
лейтенант міліції В. В. Говоров

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 12.04.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
2. Кримінальний кодекс України від 05.01.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. №1001-05 в ред. від 19.11.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.
4. Домбровский Р. Г. Соотношение познания и доказывания в судебном исследовании. – Рига: Изд-во Рижского ун-та, 1975. – 336 с.
5. Карнеева Л. М. Развитие основных понятий теории доказательств в советском уголовном процессе // Развитие науки и практики уголовного судопроизводства в свете требований Конституции СССР. – М.: Юрид. лит., 1978. – С. 110 – 119.
6. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
7. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
8. Костін М. Поняття "доказування" у кримінальному процесі України // Право України. – 2004. – № 1. – С. 143 – 148.
9. Курылев С. В. Основы теории доказывания в советском правосудии. – Минск: Изд-во БГУ, 1969. – 204 с.
10. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – К.: Вычшая школа, 1984. – 294 с.
11. Савонюк Р. Ю. Доказування в досудовому слідстві: Навч. посібник. – Сімферополь, 2004. – 214 с.
12. Стахівський С. М. Теорія і практика кримінально-процесуального доказування: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 412 с.