Кр ЗАКОННІСТЬ ТА ОБГРУНТОВАНІСТЬ ЯК ОСНОВНІ ВИМОГИ, ЩО ВИСУВАЮТЬСЯ ДО ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ ДОСУД. РОЗСЛІДУВАННЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Процесуальні акти досудового розслідування"
на тему:
ЗАКОННІСТЬ ТА ОБГРУНТОВАНІСТЬ ЯК ОСНОВНІ ВИМОГИ, ЩО ВИСУВАЮТЬСЯ ДО ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

ЗМІСТ

1. Законність та обгрунтованість як основні вимоги,
що висуваються до процесуальних актів
досудового розслідування 3
2. Задача 12
Список використаної літератури 15

1. ЗАКОННІСТЬ ТА ОБГРУНТОВАНІСТЬ ЯК ОСНОВНІ ВИМОГИ, ЩО ВИСУВАЮТЬСЯ ДО ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
Процесуальні рішення слідчого характеризуються певними правовими властивостями. У теорії права зазначається, що будь-який індивідуальний акт правозастосування повинен бути законним, обгрунтованим, мотивованим і доцільним [4, с. 159].
Законність. Важливою правовою властивістю процесуального рішення слідчого є законність. Вимога законності безпосередньо випливає зі змісту Конституції України (ст. 6), а також кримінально-процесуального закону (ч. 1 ст. 114, п. 2 ч. 1 ст. 227 КПК України).
У навчальній літературі законність визначається як суворе виконання (дотримання) законів (і підзаконних актів) усіма державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами. Вихідним елементом законності є обов'язковість закону, його неухильне виконання [7, с. 78].
Кожен процесуальний акт у кримінальному судочинстві може бути визнаний законним лише за умови, коли:
1) його винесення передбачено кримінально-процесуальним законом;
2) він винесений компетентним органом;
3) він постановлений за наявності до того умов і підстав, визначених законом;
4) його винесенню передує виконання всіх необхідних процесуальних дій;
5) він оформлений згідно з процесуальною формою та містить усі необхідні для нього реквізити.
Насамперед, законність процесуального рішення слідчого визначається тим, що його винесення повинно бути передбачено кримінально-процесуальним законом. Це означає, що слідчий у конкретній правовій ситуації має право прийняти лише те рішення, яке передбачено нормами КПК України.
Підчас кримінально-процесуальної діяльності рішення повинне прийматися компетентним суб'єктом за наявності в нього відповідних повноважень (ст. ст. 114, 130 КПК України). Зазвичай, при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства та про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, крім випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) чи прокурора. Слідчий не має права також приймати будь-які рішення у справах, які не перебувають у його провадженні.
Процесуальне рішення може бути винесено за наявності умов і підстав, передбачених законом. Закон визначає різноманітні як фактичні, так і правові підстави для прийняття того чи іншого рішення, залежно від цілей і завдань, що постають перед слідчим на різних етапах досудового слідства.
Так, слідчий може порушити кримінальну справу лише за наявності приводу та підстав до порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України); притягнути особу як обвинуваченого лише за наявності достатньої кількості доказів, які вказують на вчинення злочину цією особою (ст. 131 КПК України); відмовити в порушенні кримінальної справи за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України) тощо.
Законність процесуального рішення слідчого передбачає, що його винесенню передує провадження всіх необхідних процесуальних дій. Наприклад, рішенню про провадження обшуку передує допит обвинуваченого, свідка, потерпілого щодо предметів і документів, які необхідно виявити та вилучити; складанню обвинувального висновку - оголошення обвинуваченому про закінчення досудового слідства та пред'явлення йому матеріалів справи тощо.
Необхідно брати до уваги ту обставину, що законність рішення слідчого визначається не лише відповідністю вимогам закону власне рішення, а й дотриманням положень закону при провадженні процесуальних дій, які передували йому й у результаті провадження яких приймається це рішення.
Процесуальні рішення слідчого повинні набути передбаченої законом процесуальної форми та містити всі необхідні реквізити. Формулюванням рішення, як відомо, завершується правозастосовний процес, а тому воно повинно бути викладене у такій процесуальній формі, щоби бути зрозумілим, переконливим і логічним.
Найбільш поширеною формою рішень слідчого є постанова. Слідчий складає постанови про рішення, прийняті ним під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених у законі, а також у разі, коли він визнає це за необхідне.
Аналіз КПК України свідчить про те, що слідчий може винести понад 60 різних постанов, у яких фіксуються прийняті рішення з різних питань провадження досудового слідства. Стаття 130 КПК України "Постанова слідчого і прокурора" встановлює відомості, які є необхідними реквізитами будь-якої постанови слідчого та прокурора (місце й дата складання постанови; посадова особа, що виносить постанову; справа, в якій виноситься постанова; обгрунтування прийнятого рішення; стаття кримінально-процесуального закону, на підставі якої прийняте рішення).
Поряд із постановами, до форм процесуальних рішень слідчого правомірно належать: подання (ст. 23і КПК України), обвинувальний висновок (ст. 223 КПК України), доручення та вказівки (ч. З ст. 114 КПК України), окремі доручення (ст. 118 КПК України) та ін.
Законність рішення слідчого у певному ступені зумовлена правильним застосуванням норм матеріального права та, насамперед, норм кримінального права. Чітке й точне застосування кримінального закону при прийнятті рішень слідчим означає правильну кваліфікацію діяння, її відповідність фактам об'єктивної дійсності.
Свого безпосереднього та обов'язкового застосування норми кримінального права набувають у процесуальних рішеннях слідчого, що формулюють і вирішують обвинувачення (постанова про порушення кримінальної справи, постанова про притягнення як обвинуваченого, постанова про закриття кримінальної справи, обвинувальний висновок).
Правильне застосування норм кримінального права в таких рішеннях передбачає повне й об'єктивне встановлення фактичних обставин справи, усвідомлення змісту правової норми, що стосується цього випадку, та її юридичної сили.
Отже, законність процесуального рішення слідчого - одна з важливих правових властивостей рішення слідчого, що означає його повну й точну відповідність (за змістом і формою) вимогам кримінально-процесуального закону та правильне застосування норм матеріального права при його винесенні.
Обгрунтованість. Обов'язковою властивістю процесуального рішення слідчого є обгрунтованість.
У постанові слідчого повинні бути викладені всі обставини, що мають значення для справи та які є підставами для її винесення, а також докази на підтвердження висновків слідчого про встановлені обставини справи. У необхідних випадках наводяться мотиви застосування відповідних правових норм.
Вимога обгрунтованості стосується фактичних підстав рішення, що приймається, й тому обгрунтованість багатьма авторами визначається як відповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, встановленим під час досудового слідства.
Процесуальний акт може бути визнаний обгрунтованим лише в тому разі, якщо:
1) обставини справи, необхідні для його винесення, встановлені з достатньою повнотою;
2) докази, зібрані під час досудового слідства та ті, на яких грунтується рішення, повинні бути достовірними й допустимими;
3) висновки, що містяться в рішенні, мають випливати з наявних доказів і не суперечити їм.
Кримінально-процесуальний закон не розкриває поняття обгрунтованості процесуальних рішень слідчого.
Проте частина 2 ст. 130 КПК України встановлює, що в постанові, поряд з іншими обставинами, потрібно зазначати обгрунтування прийнятого рішення. У процесуальних нормах щодо різноманітних рішень слідчого йдеться про те, що рішення приймається за наявності "достатніх даних", "досить доказів", "достатніх підстав" тощо (ст. ст. 94, 131, 148 КПК України).
Рішення слідчого може бути обгрунтованим лише в тому разі, коли наявні у справі докази, на підставі яких воно приймається, отримані з джерел, передбачених законом (ч. 2 ст. 65 КПК України) та закріплені через провадження слідчих або інших процесуальних дій при суворому дотриманні закону.
Отож, приймаючи рішення, слідчий не має права використовувати та посилатися на фактичні дані, що отримані з джерел, не передбачених законом, джерело яких не відоме, чи на дані, отримані з порушенням передбаченого законом порядку їх збирання та фіксації.
Суттєвою ознакою обгрунтованості процесуального рішення слідчого є не лише відповідність викладених у ньому висновків доказам, наявним у справі, а й те, що ці докази повинні бути узгоджені між собою, становити необхідну, достатню та логічну сукупність.
У процесуальному рішенні законність і обгрунтованість нероздільно взаємопов'язані. Рішення буде обгрунтованим лише тоді, коли воно винесене відповідно до вимог закону, і в той же час воно буде законним лише у тому випадку, якщо висновки, що містяться в ньому, відповідатимуть фактичним обставинам справи.
Водночас, у деяких випадках обгрунтований правовий акт може бути визнаний незаконним (не підписаний одним із суддів вирок, відсутність санкції прокурора на постанові про проведення виїмки документів, які становлять державну таємницю та ін.).
Якщо законність, переважно, трактують як дотримання норм права, то обгрунтованість завжди пов'язана з фактичним застосуванням закону щодо конкретної ситуації. Факти в їх сукупності надають актові доведеної та законної властивості. Проте всі фактичні дані необхідно аналізувати, критично оцінювати, з'ясовувати їхній зміст.
Отож, законність процесуального рішення слідчого - це вимога, що характеризує правову основу рішення, а обгрунтованість - розкриває його фактичну основу.
Рішення слідчого повинно відображати нормативну досконалість правових висновків слідчого (законність акта) та відповідність цих висновків фактам об'єктивної дійсності, що встановлені необхідною та достатньою сукупністю доказів, отриманих із передбачених законом джерел (обгрунтованість акта).
Мотивованість. Важливою властивістю процесуального рішення слідчого є мотивованість.
Як свідчить аналіз слідчої практики, більшість помилок і недоліків при прийнятті процесуальних рішень допускається саме під час складання описово-мотивувальної частини постанови, коли відсутні переконливі мотиви та конкретні аргументи застосування певної норми права, які б підтверджували правильність висновків слідчого, або вони викладені у такий спосіб, що не дають змоги з'ясувати з достатньою ясністю зміст прийнятого рішення.
Такі недоліки особливо неприпустимі в процесуальних рішеннях слідчого, в яких формулюється та вирішується обвинувачення, а також пов'язаних із вжиттям заходів процесуального примусу, оскільки вони суттєво обмежують права й законні інтереси громадян.
Відсутність мотивації в процесуальних рішеннях слідчого означає порушення вимог кримінально-процесуального закону, внаслідок чого кожне немотивоване рішення слідчого повинно бути визнано незаконним і необгрунтованим, таким, що підлягає скасуванню.
Обов'язок слідчого мотивувати процесуальні рішення безпосередньо випливає зі змісту кримінально-процесуальних норм. У статт 130 КПК України вказується, що у випадках, зазначених у КПК України, а також, коли це визнає за необхідне слідчий, складається мотивована постанова. Така ж вимога міститься і в низці норм КПК України, що визначають підстави та порядок прийняття окремих процесуальних рішень (статті 123,124,129,131,206,214 КПК України та ін.).
Кримінально-процесуальні мотиви - це сукупність доводів, які наводить слідчий у будь-якому процесуальному рішенні на підтвердження правильності своїх висновків.
Оскільки, як зазначалося вище, процесуальне рішення слідчого є актом застосування права, то воно може бути визнано законним, обгрунтованим і справедливим лише тоді, коли слідчий навів у процесуальному акті фактичні, правові й етичні мотиви.
Формулювання та прийняття рішень завжди зумовлені відповідним рівнем знань, оскільки процес пізнання у кримінальному судочинстві - це процес отримання даних про факти, з якими закон пов'язує прийняття конкретних процесуальних рішень, що є сутністю фактичних мотивів прийнятого рішення.
Об'єкт фактичних мотивів - обгрунтування слідчим правильності та достовірності свого знання про факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Фактичні мотиви відображають аналіз досліджених під час досудового слідства джерел доказів з позицій їх допустимості, належності, достовірності та достатності.
У процесуальному рішенні слідчого повинні бути наведені й правові (юридичні) мотиви, що розкривають правову підставу прийнятого рішення.
Правова підстава прийнятого рішення є відповідністю наведених у ньому фактів і обставин нормам матеріального та процесуального права. Правові мотиви рішень слідчого можна умовно поділити на дві групи:
1) матеріально-правові;
2) кримінально-процесуальні.
При наведенні матеріально-правових мотивів обов'язковою умовою є правильне й точне застосування норм матеріального права (насамперед, кримінального права). Матеріально-правові мотиви відображають правильність кваліфікації злочину, тобто відповідність обставин, встановлених у справі, диспозиції конкретної кримінально-правової норми.
У кримінально-процесуальних мотивах розкриваються конкретні вимоги кримінально-процесуального закону, що висуваються до певного процесуального рішення слідчого, тобто обгрунтовується правомірність цього процесуального рішення. Виходячи з кримінально-процесуальних мотивів, які наводяться в рішеннях слідчого, можна дійти висновку про його повноваження щодо прийняття рішення, про умови його прийняття тощо.
Однією із суттєвих складових правових мотивів є конкретизація вимог закону до ситуації, що вирішується в процесуальному рішенні слідчого. Завдання слідчого, який застосовує право, полягає не в тому, щоб "пристосувати" зміст будь-якої норми до фактичних обставин, а в тому, щоб зрозуміти її зміст і правильно встановити зв'язок між нормою та конкретним фактом.
Об'єктом етичних мотивів у рішеннях слідчого є, насамперед, принцип соціальної справедливості, що проявляється, зокрема, в обов'язку слідчого встановити обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого. Характеристика обвинуваченого й інших осіб, яка наводиться у процесуальних актах слідчого, також повинна відповідати нормам етики.
Тож, мотивація процесуального рішення слідчого є сукупністю фактичних, правових і етичних мотивів, які сприяють певним висновкам у справі та відображають упевненість слідчого в їх законності, обгрунтованості та справедливості.

2. ЗАДАЧА
8 вересня до чергової частини ЗМУ УМВС України в Запорізькій області надійшло повідомлення чергового лікаря швидкої допомоги Запорізької міської лікарні №6 про те, що до вказаного закладу о 23.00 год. 7 вересня був доставлений без свідомості громадянин Шмиглов Андрій Петрович з діагнозом - перелом основи черепа.
Проведеною дослідчою перевіркою було встановлено, що Шмиглов А. П., перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, в під'їзді власного дому на сходах не втримав рівноваги та впав, при цьому вдарившись головою об бетонну сходинку, в результаті чого отримав вказані тілесні ушкодження.
Завдання:
Прийняти рішення за повідомленням лікаря швидкої допомоги в порядку ст. 97 КПК України та скласти відповідний процесуальний документ.

Як зазначається у ч. 1 ст. 97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі й в справах, які не підлягають їх віданню. По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одно з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності.
Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника.
Постанова судді про надання такого дозволу виноситься і на неї може бути принесена апеляція з додержанням порядку і у випадках, передбачених ст. ст. 177, 178 і 190 КПК України.
При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації (ч. 1 ст. 99 КПК України).

ПОСТАНОВА
про відмову в порушенні кримінальної справи
(за відсутністю події злочину у зв'язку з тим, що наслідки були результатом нещасного випадку)

м. Запоріжжя 10.09.2008 р.

Слідчий слідчого відділу Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій обл., лейтенант міліції Богданов В. В., розглянувши матеріали дослідчої перевірки повідомлення чергового лікаря швидкої допомоги Запорізької міської лікарні №6 Соколова К.Є., яке надійшло до чергової частини Шевченківського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій 8.09.2008 р., проведеної в порядку ст. 97 КПК України, -
встановив:
7 вересня 2008 р. Шмиглов Андрій Петрович, який проживає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Іванова, 12, кв. 456 , перебуваючи у стані сильного алкогольного сп'яніння, в під'їзді власного дому на сходах не втримав рівноваги та впав, при цьому вдарившись головою об бетонну сходинку, в результаті чого отримав перелом основи черепа.
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги, що в матеріалах дослідчої перевірки відсутні достатні дані, які б вказували на наявність ознак злочину, а тілесні ушкодження, які отримав Шмиглов А. П., є наслідком нещасного випадку, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 6, п. 2 ч. 2 ст. 97, ст. 99, 99(1) КПК України, -
постановив:
1. В порушенні кримінальної справи за фактом заподіяння тяжкого тілесного ушколження Шмиглову Андрію Петровичу відмовити за відсутністю події злочину.
2. Копію даної постанови направити прокуророві Шевченківського району м. Запоріжжя.

Слідчий лейтенант міліції __________________ В. В. Богданов
(підпис)


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.
№ 1001-05 в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Алексеев С. С. Общая теория права. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 360 с.
5. Вапнярчук В. В. Зразки кримінально-процесуальних документів: Досудове сплідство. - Харків: Видавець Вапнярчук Н. М., 2006. - 464 с.
6. Дубинский А. Я. Производство предварительного расследования в органах внутренних дел. - К.: Изд-во Киевского ун-та, 1987. - 300 с.
7. Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. Кримінальний процес України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 780 с.
8. Коляда П. В. Проблеми досудового слідства у кримінальному процесі. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 206 с.
9. Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посібник. - 4-е вид., доп. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 256 с.
10. Рожнова В. В., Штанько О. Ф., Азаров Ю.І. Практикум зі складання кримінально-процесуальних документів (досудове провадження). - К.: Вид-во Паливода А. В., 2005. - 308 с.
11. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 1120 с.