Кр ЗАТРИМАННЯ ОРГАНОМ ДІЗНАННЯ ОСОБИ за підозрою у вчиненні злочину 1

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу "Дізнання в органах внутрішніх справ"
на тему:
ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ЗАТРИМАННЯ ОРГАНОМ ДІЗНАННЯ ОСОБИ
ЗА ПІДОЗРОЮ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ

ПЛАН

1.Процесуальні аспекти затримання органом дізнання особи
за підозрою у вчиненні злочину 3
2. Практичне завдання 13
Список використаної літератури 14

1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ЗАТРИМАННЯ ОРГАНОМ ДІЗНАННЯ ОСОБИ ЗА ПІДОЗРОЮ У ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНУ

Згідно зі статтею 106 КПК України орган дізнання, а також слідчий (ст. 115 КПК України) та прокурор (ст. 227 КПК України) мають право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі.
Затримання є кримінально-процесуальною дією та проводиться у передбаченому законом порядку.
Особа, яку підозрюють у вчиненні злочину, відповідно до ч. 1 ст. 106 КПК України може бути затримана за наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу як на таку, що вчинила злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його помешканні будуть знайдені явні сліди злочину.
За наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо вона намагалася втекти, або якщо не має постійного місця проживання, або якщо не встановлена особистість підозрюваного.
Для прийняття рішення про затримання підозрюваного поряд із вказаними у законі підставами необхідна наявність відповідного мотиву.
Мотивом затримання у конкретному випадку може бути необхідність перешкодити особі ухилитись від розслідування, сховавшись від органів розслідування, або справити негативний вплив на його перебіг, виключити можливість продовження злочинної діяльності й вчинення нових злочинів.
Затримані за підозрою у вчиненні злочину беруться під варту й утримуються в ізоляторах тимчасового утримання на таких самих правах, як і заарештовані. Проте для затримання, на відміну від арешту, санкція прокурора не потрібна. Затримання оформляється протоколом затримання, копія якого направляється прокурору.
Строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обраховується з моменту доставлення її в орган дізнання, а якщо затримання провадиться на підставі постанови про затримання, винесеної органом дізнання, то з моменту фактичного затримання.
Тривалість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, не може перевищувати сімдесяти двох годин.
Особа, яка провадить дізнання, зобов'язана роз'яснити затриманому його права і обов'язки, встановлені чинним законодавством. Про це робиться відмітка в протоколі затримання.
Затримання особи є процесуальним актом, який офіційно ставить особу в стан підозрюваного. З моменту затримання особа одержує статус підозрюваного, який має право:
1) знати, в чому він підозрюється;
2) давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
4) подавати докази;
5) заявляти клопотання і відводи;
6) вимагати перевірки прокурором правомірності затримання;
7) подавати скарги на дії й рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
При затриманні провадиться особистий обшук підозрюваного з додержанням вимог ст. 184 КПК України. Про обшук та його наслідки складається протокол, який підписують усі особи, що брали участь у цій слідчій дії.
Згідно зі статтею 21 КПК України особа, яка провадить дізнання, зобов'язана до першого допиту підозрюваного роз'яснити йому право мати захисника і скласти про це протокол. Доцільно складати окрему декларацію прав затриманого, копію якої вручати підозрюваному.
Підозрюваний підлягає негайному допиту, а якщо цього зробити не можна, то він має бути допитаний не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
До першого допиту він має право на побачення зі своїм захисником віч-на-віч, тобто в обмежений певними межами час і наодинці.
При допиті підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадку, коли підозрюваний відмовляється від захисника, а відмова може бути прийнята, тобто закон для цього випадку не вимагає обов'язкової участі захисника. Така відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного і не може бути перешкодою для провадження участі у справі захисника інших підозрюваних.
Право затриманого знати, в чому його підозрюють, забезпечується насамперед обов'язком особи, яка провадить розслідування, ознайомити підозрюваного з протоколом затримання, де вказуються підстави затримання та відомості про злочин, у вчиненні якого підозрюється затриманий.
Давати показання - це право, а не обов'язок підозрюваного. Кримінальної відповідальності за відмову від давання показань або за давання заздалегідь неправдивих показань підозрюваний не несе. Про затримання особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, орган дізнання повідомляє його сім'ю.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу, про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 21 КПК України, права мати захисника та побачення з ним до першого допиту.
Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим.
Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:
1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону;
2) звільняє затриманого й обирає йому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;
3) доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
Суддя, згідно з ч. 8 ст. 165-2 КПК України, вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, якщо для обрання затриманому запобіжного заходу є необхідність додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, про що виноситься постанова.
У разі, коли така необхідність виникає при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім'ю чи одного з її родичів.
Як вже зазначалось, про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав і мотивів затримання і протягом двадцяти чотирьох годин зробити про це повідомлення прокурору.
Протягом сорока восьми годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов'язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого (ст. 106 КПК України).
Із закону випливає, що строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, в будь-якому випадку не може перевищувати 72 години.
В конкретних випадках максимальний строк затримання може бути меншим. Це залежить й від того, в яку годину з моменту затримання особи зроблене повідомлення прокурору. Так, якщо прокурор сповіщений про затримання в ту ж годину, в яку воно проведено, то затримання не може продовжуватися понад 48 годин: саме протягом цього строку прокурор зобов'язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого.
За змістом закону в строк, протягом якого орган дізнання зобов'язаний повідомити про затримання прокурору, повинне бути забезпечено й одержання прокурором повідомлення. Зволікання з таким повідомленням не породжує продовження максимального 72-годинного строку затримання, оскільки це - порушення вимоги закону.
Закон не встановлює єдиного строку затримання підозрюваного. Строкі встановлені для направлення повідомлення прокурору про затримання особи (24 години) і для вирішення прокурором питання або про звільнення цієї особи з-під варти, або про санкціонування арешту (48 годин). Сукупність цих строків й визначає загальний строк затримання підозрюваного, який не може перевищувати 72 годин.
В кожному конкретному випадку, проте, максимальний строк затримання підозрюваного складається з фактичного часу, який пройшов з моменту затримання особи до одержання прокурором повідомлення про це (але не більш 24 годин), і 48 годин, наданих прокурору для санкціонування арешту або звільнення затриманого.
Таким чином, для правильного застосування вимоги закону про строк затримання підозрюваного необхідно точно фіксувати день і годину повідомлення прокурору про затримання.
На практиці, втім, не завжди звертають увагу на це питання, що створює можливість порушення законності при затриманні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.
Проте точне фіксування моменту повідомлення прокурору ще не забезпечує правильного застосування закону в частині строку затримання підозрюваного. Воно є лише необхідною передумовою для цього. Законна тривалість затримання підозрюваного може бути забезпечена лише при дотриманні в кожному конкретному випадку викладеного вище порядку обчислення граничного строку затримання.
Затримання є однім із заходів процесуального примусу, що стосуються конституційного права особистості на недоторканність.
Арешт громадян є прерогативою суду або прокурора. Затримання підозрюваного є не чим іншим, ніж короткочасним арештом. У силу раптовості й невідкладності цього заходу закон дозволяє органу дізнання або слідчому при наявності певних підстав здійснювати його без попереднього одержання санкції прокурора.
Втім, коли затримання проведене, орган дізнання у будь-якому випадку повинен прагнути негайно сповістити про це прокурора, а останній - в можливо короткий строк із моменту одержання повідомлення або санкціонувати арешт, або звільнити затриманого.
К. Д. Шатілов вважає, що до направлення повідомлення прокурору необхідно здійснити слідчі дії й прийняти інші передбачені законом заходи перевірки особистості затриманого та обставин справи [11, с. 124].
Інші автори зазначають, що направлення повідомлення прокурору не треба ставити у залежність від проведення слідчих дій щодо перевірки особистості затриманого й обставин справи. Така залежність не обумовлена законом й може обмежити права і законні інтереси підозрюваного. Крім того, повідомлення прокурору про затримання особи зовсім не перешкоджає найскорішому проведенню слідчим або органом дізнання необхідних слідчих дій.
У роботі Л. В. Франка, присвяченій питанням затримання й арешту підозрюваного, міститься така рекомендація: якщо протягом 24 годин з початку затримання з'ясовується, що подальше утримання підозрюваного під вартою необхідно, одночасно з повідомленням прокурору повинні бути подані всі матеріали, у тому числі й постанова про обрання запобіжного заходу у виді арешту для одержання санкції [9, с. 63].
Така орієнтація практичних працівників не є бездоганною. Справа в тому, що автор, хоча й умовно, але пов'язує повідомлення прокурору про затримання підозрюваного з іншою дією - обранням стосовно нього запобіжного заходу.
При наявності достатніх підстав для арешту підозрюваного вирішення цього питання не можна, зазвичай, відкладати, але немає жодних причин розв'язувати його одночасно з повідомленням прокурору про затримання. Прагнення до цього може спричинити штучне загаяння повідомлення прокурору про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, що знижує можливість здійснення прокурором ефективного нагляду за законністю затримання громадян.
У теорії і практиці спірним є питання про те, з якого моменту необхідно обчислювати строк затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
У законі немає прямих вказівок з цього приводу.
В юридичній літературі висловлені різні точки зору. Одни автори пропонують обчислювати строк затримання підозрюваного з моменту доставки затриманого в орган дізнання або до слідчого; інші - з моменту, коли прийнято рішення про затримання, а якщо затримання проводилося за розпорядженням відповідної службової особи, наділеної правом здійснювати затримання, - то з моменту фактичного затримання; треті - з моменту складення протоколу про затримання; четверті - з моменту фактичного затримання особи.
Автори перших двох рекомендацій виходять з того, що рішення про затримання підозрюваного в процесуальному змісті цього слова може бути прийнято лише уповноваженою на те службовою особою після порушення кримінальної справи, а передуючі даному рішенню спіймання і доставка особи в орган дізнання знаходяться за межами процесуального затримання і тому не повинні враховуватися при обчисленні його строку.
Якщо враховувати юридичну природу процесуального затримання, то не можна не погодитися з тим, що затримання підозрюваного в порядку ст. 106 КПК України може застосовуватися за рішенням уповноваженої на те особи і лише після порушення кримінальної справи.
Проте навряд чи правильно на підставі цього робити висновок про те, що при обчисленні строку затримання особи не повинен враховуватися час обмеження її свободи до моменту доставки особи в орган дізнання або до слідчого або до прийняття офіційного рішення про її затримання.
Справа в тому, що фактом порушення кримінальної справи про злочин, у зв'язку з яким громадянин вже доставлений в орган дізнання або до слідчого, офіційно оголошується діянням, яке містить ознаки злочину, а ухваленням рішення про затримання в порядку ст. 106 КПК України доставка визнається такою дією, яка має кримінально-процесуальне значення.
Іншими словами, названі процесуальні акти, діючі нібито в порядку зворотної сили, додають факту доставки підозрюваної особи кримінально-процесуальний характер.
Оскільки мова йде про один злочин і єдиний за суттю (а не за юридичними ознаками) примусовий захід, вжитий стосовно особи, підозрюваної у його вчиненні, строк процесуального затримання треба обчислювати з початкового моменту обмеження свободи громадянина.
Таке вирішення питання диктується й розуміннями охорони прав і законних інтересів громадян.
Якщо ж після доставки громадянина в орган дізнання кримінальна справа не порушується через відсутність підстав, або справа хоча й порушується, але доставлена особа звільняється, доставка вважається адміністративним або громадським заходом.
Рекомендація обчислювати строк затримання підозрюваного з моменту складення протоколу представляється невірною, оскільки тут не враховується навіть час обмеження свободи підозрюваного з моменту ухвалення рішення про затримання до складення відповідного протоколу. На практиці нерідко є розрив в часі між цими діями, причому іноді - доволі значний. Не враховувати цей час обмеження свободи затриманого - означає не враховувати його законні права та інтереси.
Таким чином, найбільш правильною представляється рекомендація обчислювати строк затримання підозрюваного з моменту фактичного обмеження його свободи.
Чинний закон не вимагає обов'язкового винесення постанови про затримання підозрюваного. Ухвалення рішення про затримання і самий факт затримання особи в порядку ст. 106 КПК України засвідчуються, як правило, одним правовим актом - протоколом затримання.
На практиці мають місце випадки безпідставного зволікання зі складенням протоколу про затримання. Це стає можливим тому, що ні законом, ні відомчим актом не встановлено певного строку, який обмежує розрив в часі між моментом доставки особи в орган дізнання і моментом ухвалення рішення про застосування або незастосування до даної особи затримання в порядку ст. 106 КПК України.
Іноді виникають розбіжності й при визначенні початкового моменту затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, якщо ця особа попередньо була піддана адміністративному затриманню.
Як правило, адміністративне затримання не повинне враховуватися при обчисленні строку процесуального затримання або строку застосування запобіжного заходу - тримання під вартою, оскільки воно викликано не кримінальним злочином і застосовується не в процесуальному порядку.
Втім, у тих випадках, коли правопорушення, за яке особу піддано адміністративному затриманню, визнано потім кримінально-правовим, час відбитого в адміністративному порядку затримання повинний враховуватися в строк процесуального затримання й у строк тримання під вартою.
Таке вирішення питання засноване на тому, що правопорушення спочатку може бути помилково кваліфіковано органом міліції як адміністративне, хоча в дійсності воно мало кримінально-правовий характер і особу необхідно було затримати в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом.


2. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ
Від імені співробітника оперативного підрозділу скласти відповідь про результати виконання доручення

ВІДПОВІДЬ
про результати виконання доручення слідчого

У провадженні Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області перебуває кримінальна справа №685420 за обвинуваченням Зайцева М.І. згідно із ч. 3 ст. 185 КК України. У ході досудового слідства на підставі ч. 3 ст. 114 КПК України мені було доручено встановити можливе місцезнаходження викраденого.
Під час бесіди із сусідкою Зайцева М.І., яка мешкає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 11, кв. 5, мною було з'ясовано, що в цьому ж будинку, в квартирі 124 мешкає рідний брат Зайцева М.І. Я відвідав квартиру брата Зайцева М.І. Його дружина під час бесіди з нею заявила, що 23 жовтня 2008 р. Зайцев М.І. приніс їм на зберігання якийсь згорток.
За присутності понятих Осипенко Ксенії Петрівни, яка мешкає за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чумаченка, 11, кв. 6 та Панова Олександра Івановича, який мешкає за адресою: вул. Чумаченка, 11, кв. 20 згорток було розкрито й оглянуто. У ньому знайдені золотий годинник та діамантові сережки, викрадені 22 жовтня 2008 р. з квартири Щербакової Н. К., а також 10000 грн.

О/у карного розшуку
Комунарського РВ ЗМУ ГУМВС
України в Запорізькій області
старший лейтенант міліції ______________________ Б. Ю. Ларіонов

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР в ред. від 15.10.2008 р. //http://zakon.rada/gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. №2341-ІІІ в ред. від 16.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р. №1001-05 в ред. від 07.05.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Батюк В. Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предварительного расследования: Учеб. пособие. - К.: Вища школа, 1990. - 192 с.
5. Даньшина Л. И. Меры пресечения при производстве по уголовному делу: Учеб. пособие. - М.: МВД РФ, 1991. - 140 c.
6. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 760 с.
7. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний процес України: Підручник. - 2-е вид., перероб. і допов. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.
8. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 1120 с.
9. Франк Л. В. Задержание и арест подозреваемого. - Душанбе: Изд-во Душанбинского ун-та, 1973. - 236 с.
10. Шадрин В. С. Обеспечение прав личности и предварительное расследование в уголовном процессе // Государство и право. - 1994. - №4. - С. 96 - 113.
11. Шатилов К. Д. Процессуальные основы и порядок задержания лиц, подозреваемых в совершении преступления // Вопросы криминалистики. - 1983. - № 8 - 9. - С. 124 - 126.