Кр Злочин

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Кримінальне право України. Загальна частина"

ЗМІСТ

1. Поняття злочину, його ознаки. Класифікація злочинів 3
1.1 Поняття злочину, його ознаки 3
1.2 Класифікація злочинів 9
2. Сукупність злочинів: поняття, види 12
2.1 Поняття і ознаки сукупності злочинів 12
2.2 Види сукупності злочинів 14
3. Статті злочинів у V розділі Кримінального кодексу,
у яких обов'язковою ознакою є предмет злочину 16
4. Задача 17
5. Задача 21
6. Задача 23
Список використаної літератури 25

1. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ, ЙОГО ОЗНАКИ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ
1.1 Поняття злочину, його ознаки
У законодавчому плані перші поняття злочину були дані в КК Франції 1791 і 1810 р.р. і в Баварському кримінальному уложенні 1813 р.
Усі визначення злочину можна поділити на нормативні та матеріально-нормативні. Так, починаючи із зазначених вище кримінальних законів, у законодавстві зарубіжних країн панує нормативне визначення злочину як діяння, відповідальність за яке передбачена кримінальним законом.
У параграфі 11 КК ФРН серед термінів, що застосовуються в цьому документі, сформульоване визначення: протиправне діяння – лише таке, яке містить склад злочину, передбачений кримінальним законом.
Вказівка на суспільну небезпеку покликана відокремити (і в теорії і, головне, в законодавстві) злочин від інших правопорушень, показати його небезпечний характер порівняно з іншими протиправними діяннями, що й обумовлює особливі заходи держави у боротьбі з ним (застосування покарання).
Ось як сформульовано поняття злочину в ч. 1 ст. 11 КК України: злочином є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
У наведеному визначенні співіснують і матеріальна ознака (суспільна небезпечність злочину) і нормативна ознака (діяння повинно бути передбачено у КК України). Це і є приклад матеріально-нормативного визначення, яке має бути визнане найбільш прийнятним.
Із частини 1 ст. 11 КК України випливає, що злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов'язкові ознаки:
1) це діяння, вчинене суб'єктом злочину;
2) воно є винним;
3) вказане діяння є суспільно небезпечним;
4) відповідне діяння передбачене чинним КК України.
Останнє, крім того, припускає, що обов'язковою ознакою злочину є також кримінальна караність.
Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину.
Діяння у кримінально-правовому розумінні, що застосовується у ст. 11 КК України – це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Відтак, для будь-якого діяння характерною є наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, які здійснюються тими чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До суб'єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також вмотивованість та цілеспрямованість.
КК України прямо визначає перелік діянь, які не визнаються злочинами. До них віднесені:
– дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ч. 2 ст. 11);
– готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14);
– готування до злочину або замах на злочин, від доведення яких до кінця особа добровільно відмовилася (ст.ст. 17 і 31);
– діяння, вчинене за обставин, що виключають його злочинність (ст.ст. 36-43);
– деякі інші види діянь (ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385 і ч. 2 ст. 396).
Під дією у КК України розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.
Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов'язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам.
Деякі злочини можуть бути вчинені лише шляхом дії (наприклад, крадіжка, розбій), інші – тільки шляхом бездіяльності (наприклад, залишення в небезпеці, неприпинення військовим начальником злочину, що вчинюється підлеглим), більшість же – шляхом як дії, так і бездіяльності.
Поняття суб'єкта злочину розкривається у ст. 18 КК України. Його застосування у законодавчому визначенні поняття злочину означає, що злочином є діяння, вчинене фізичною осудною особою, яка на момент його скоєння досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
Відтак, не може бути визнане злочином прийняття (або неприйняття) певного рішення не фізичною, а юридичною особою, а так само діяння, вчинене:
а) не особою, а іншою істотою (наприклад, твариною);
б) фізичною особою, яка є неосудною;
в) фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення не досягла віку, встановленого ст. 22 КК України.
Значна кількість злочинів може бути вчинена лише спеціальним суб'єктом, але це не є підставою для визнання спеціального суб'єкта загальною ознакою злочину. Вона є ознакою лише складу конкретного злочину.
Аналіз частини 1 статті 11 КК України свідчить, що в ній чітко закріплені три ознаки злочину: суспільна небезпечність діяння, винність і передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність. У науці кримінального права панує думка про наявність чотирьох обов'язкових ознак злочину: суспільної небезпечності, винності, протиправності й караності.
Кожна з цих ознак злочину відображає його різні істотні властивості, має свій зміст.
Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або завдає шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість завдання такої шкоди. Це – об'єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві.
У частині 1 статті 11 КК України суспільна небезпечність як обов'язкова ознака злочину лише називається, її зміст закон не розкриває. Між тим, порівняльний аналіз різних видів правопорушень (адміністративних, дисциплінарних тощо) свідчить, що їх суспільна небезпечність не рівнозначна суспільній небезпечності злочину: суспільна небезпечність злочину як виду правопорушення є значно більшою. Не тотожні за своєю небезпечністю й різні злочини. Достатньо порівняти вбивство і крадіжку.
Оцінка суспільної небезпечності діяння як ознаки злочину відбувається на двох рівнях:
1) на законодавчому, коли законодавець криміналізує суспільно небезпечне діяння;
2) на правозастосовному, коли орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вчиненого злочину.
Тому суспільна небезпечність належить до оціночних понять.
Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона:
1) є основним об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації;
2) дозволяє дати класифікацію злочинів за ступенем тяжкості;
3) визначає межу між злочином та іншими правопорушеннями;
4) є однією із загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання (п. З ч. 1 ст. 65 КК України).
Другою обов'язковою ознакою злочину, що виражає його внутрішній психологічний зміст, є винність. У цій ознаці відбивається найважливіший принцип кримінального права – принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідальності лише за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України.
Частина 2 статті 2 КК України закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, закон про кримінальну відповідальність виключає об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за шкоду, завдану за відсутності вини.
Вина відповідно до ст. 23 КК України – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Злочин являє собою єдність об'єктивного і суб'єктивного: діяння і психічного (свідомого і вольового) ставлення до нього. Як діяння не може бути розкрите поза зв'язком з психічним ставленням особи до нього, так і зміст психічного ставлення (вини) не може бути визначений поза зв'язком з характером діяння: об'єктом, на який вона посягає, способом, наслідками та іншими його об'єктивними ознаками.
Вина у значному ступені визначає характер діяння і ступінь його тяжкості та є важливим критерієм визнання його злочином.
Обов'язковою ознакою злочину є також його протиправність. Протиправність, як формальна ознака злочину, означає передбачення його в кримінальному законі.
Вимога ч. 1 ст. 11 КК України про те, що відповідне діяння повинно бути передбачене чинним КК, відображає кримінальну протиправність злочину. Ця вимога грунтується на відомому принципі nullum crіmen nulla poena sіne lege, безпосередньо випливає із положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України і уточнює вказане положення.
Відтак, не є злочином вчинене суб'єктом злочину винне діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існувати пряма вказівка в іншому законі України, але яке не передбачене чинним КК України. Наприклад, за КК України не є злочином виробництво зброї масового знищення, щодо виробництва якої ще не міститься заборон у міжнародних договорах, або, якщо такі заборони і містяться, то ці міжнародні договори не ратифіковані Верховною Радою України.
КК України встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому ознака кримінальної протиправності заперечує можливість застосування норм КК України за аналогією, на що прямо вказує ч. 4 ст. З КК України.
Кримінальна протиправність тісно пов'язана із суспільною небезпечністю: вона є суб'єктивним вираженням об'єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Тому кримінальна протиправність – юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визначає об'єктивні межі протиправності. За цими межами питання про криміналізацію діяння поставати не може.
З ознакою протиправності пов'язана четверта обов'язкова ознака злочину – його караність. Під караністю розуміють погрозу застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях.
Діяння не є злочином, якщо його вчинення не передбачає можливості кримінального покарання. Проте кримінальну караність як обов'язкову ознаку злочину необхідно розуміти не як реальне застосування покарання, а як загрозу, можливість його застосування у разі вчинення забороненого КК України діяння.
Отже, караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності й протиправності діяння. Діяння тому і є кримінально караним, що воно суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.
У той же час діяння, за яке в законі передбачене кримінальне покарання, не втрачає властивостей злочину, якщо в конкретному випадку його вчинення за нього не буде призначене покарання (наприклад, після закінчення строків давності, за амністією та ін.).
З урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що лише наявність сукупності чотирьох ознак, що були розглянути, – суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності – характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, як злочин.
1.2 Класифікація злочинів
Під класифікацією злочинів розуміють розподіл їх на групи залежно від того чи іншого критерію. Наприклад, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні та необережні, залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності – на закінчені та незакінчені та ін. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне і практичне значення.
Розвиток кримінального права останніми роками нерозривно пов'язаний із завданням поглиблення індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання залежно від тяжкості злочину. КК багатьох держав, зазвичай, передбачають спеціальні норми про класифікацію злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК Росії, Латвії, Іспанії.
Саме така класифікація і міститься в ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок, що законодавець в основу такої класифікації кладе матеріальний критерій, який відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів – ступінь небезпечності для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.
Характер і ступінь суспільної небезпечності, що відображає ступінь тяжкості злочину, дістають вираження в сукупності його об'єктивних і суб'єктивних ознак: важливості об'єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі та видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру більшості інститутів кримінального права.
Поряд із матеріальним критерієм класифікації, законодавець у ст. 12 КК України передбачає і її формальний критерій – певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Наприклад, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає як граничний критерій покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років чи інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості – покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочинів – покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких – покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічне позбавлення волі.
Наявність у законі не лише матеріального, а й формального критеріїв пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК України, є тією мірою, що найбільш повно виражає ступінь суспільної небезпечності злочинів, дозволяє розмежувати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові наслідки.
Встановлена в ст. 12 КК України класифікація на чотири категорії злочинів дістає своє конкретне відбиття в інститутах Загальної й Особливої частин КК. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, що вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості. Наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості взагалі не тягне кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 14 КК України).
Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі (ст. 64 КК України) або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України).
Передбачена ст. 12 КК України класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини КК: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча ознака. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов'язано з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396 КК України), а створення злочинної організації передбачає таку обов'язкову ознаку, як мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ч. 1 ст. 255 КК України).
2. СУКУПНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ
2.1 Поняття і ознаки сукупності злочинів
Відповідно до статті 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК України, за жоден з яких її не було засуджено.
Таким чином, при сукупності злочинів:
1) особою вчинено два або більше злочинів;
2) кожен з цих злочинів кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК України;
3) за жоден із них особа не була засуджена, тобто усі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один із них.
Перша ознака сукупності злочинів виявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен із них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину.
Такий одиничний злочин може бути простим, таким, що триває, продовжуваним, таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину.
Вчинення двох або більше одиничних злочинів й утворює сукупність злочинів. Причому можливі різноманітні їх сполучення. Наприклад, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочинів, або один простий, а другий такий, що триває, або продовжуваний.
Необхідно мати на увазі, що під одиничним злочином розуміють не лише закінчений злочин, а й готування або замах на злочин. Зокрема, сукупність злочинів має місце, коли особа вчинює крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки і на цій стадії її діяльність було припинено.
Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК України, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону, або за різними частинами однієї й тієї самої статті КК. Наприклад, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене необхідно кваліфікувати за ч. З ст. 296 і за ч. 1 ст. 121 КК України.
Третьою невід'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із деліктів, які входять до неї, особа не була ще засуджена. Це означає, що всі злочини винні вчинили до винесення вироку хоча б за один із них. Якщо ж новий умисний злочин вчинений особою після винесення вироку за умисний злочин, має місце рецидив.
У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Проте можливі й інші ситуації, коли справа про один із злочинів розглядається одним судом, а про інший – в іншому суді. Наприклад, обвинувачення в одному злочині може розглядатися у військовому суді, якщо один з учасників групи військовий, а щодо інших – в суді загальної юстиції. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. У всіх цих випадках важливе одне – всі злочини вчинені до засудження особи, тобто до винесення вироку хоча б за один з них.
Стаття 33 КК України вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом (спливли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо).
2.2 Види сукупності злочинів
У науці кримінального права традиційно сукупність злочинів поділяють на два види: сукупність ідеальну та сукупність реальну. Такого розподілу дотримується й судова практика.
Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочинів.
Прикладами ідеальної сукупності можуть бути випадки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, отримання посадовою особою у вигляді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де перебував потерпілий тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа вчинює два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганства, або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, оскільки вчинене не охоплюється однією статтею кримінального закону. Вчинене може дістати правильну й повну правову оцінку лише шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини, разом узятих.
Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочинів. Отже, при реальній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин (наприклад, крадіжка і хуліганство).
На відміну від ідеальної сукупності, де однією дією вчиняються два або більше злочинів, при сукупності реальній кожна дія, вчинена винним, утворює, з погляду кримінального закону, самостійний злочин.
Крім того, якщо при ідеальній сукупності злочини, які утворюють її, вчинюються одночасно, то при реальній сукупності обов'язково між діями, що вчинюються особою, а, отже, і вчиненими злочинами, існує більш-менш тривалий проміжок у часі. Тут один злочин завжди віддалений від іншого, вони вчинюються різночасно, хоча і можуть бути тісно пов'язані між собою. Наприклад, якщо особа (або група осіб) із метою вбивства потерпілого підпалює будівлю, у якій той перебував, і досягає цієї мети, перед нами – ідеальна сукупність злочинів, оскільки однією дією вчинено два злочини – підпал і вбивство. Втім, достатньо змінити ситуацію та уявити собі, що потерпілий був спочатку вбитий, а потім будівлю з метою приховування вбивства було спалено, ми маємо реальну сукупність вбивства і підпалу, оскільки кожна зі вчинених дій утворює самостійний злочин.

3. НАЗВІТЬ СТАТТІ ЗЛОЧИНІВ У V РОЗДІЛІ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ, У ЯКИХ ОБОВ'ЯЗКОВОЮ ОЗНАКОЮ Є ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ
Предметом злочину є речі та інші предмети матеріального світу, у зв'язку з якими або з приводу яких вчинюється злочин, або впливаючи на які, винний посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Статті злочинів у V розділі КК України, у яких обов'язковою ознакою є предмет злочину:
– ст. 158 "Неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів виборчого бюлетеня" (предмет злочину – виборчі бюлетені);
– ст. 162 "Порушення недоторканності житла" (предмет злочину – житло чи інше володіння особи);
– ст. 164 "Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей" (предмет злочину – кошти на утримання дітей, тобто аліменти);
– ст. 165 "Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків" (предмет злочину – кошти на утримання непрацездатних батьків);
– ст. 175 "Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат" (предмет злочину – заробітна плата, стипендія, пенсія чи інші установлені законом виплати громадянам);
– ст. 178 "Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків" (предмет злочину – релігійна споруда або культовий будинок);
– ст. 179 "Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь" (предмет злочину – релігійні святині).
4. Старший черговий підстанції електромережі Потапенко, одержавши повідомлення про обрив проводів на одному з будівельних майданчиків, не вимкнув струм у лінії, а направив для усунення пошкодження електромонтерів.
На територію будмайданчика проникли діти, і один з них, доторкнувшись до обірваного проводу, помер на місці від ураження електричним струмом.
Проаналізуйте статті, систематизовані у X розділі КК України, та визначте:
– характеристику діяння Потапенко та злочинних наслідків, що настали від нього;
– чи має місце причинний зв'язок між діянням Потапенко та суспільно небезпечним наслідком?
– ознаки об'єктивної сторони якого складу злочину мають місце в діях Потапенка?

Розв'язання
Дії Потапенка, на моє переконання, мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 272 КК України – порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на підприємстві особою, яка зобов'язана їх дотримувати, що спричинило загибель людини.
Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є безпека виконання робіт з підвищеною небезпекою, додатковим обов'язковим об'єктом – життя та здоров'я особи.
Під безпекою виконання робіт з підвищеною небезпекою розуміють такий стан, коли не заподіюється і не може бути заподіяна шкода внаслідок експлуатації, ремонту, реконструкції, спорудження певних об'єктів, обладнання, здійснення іншої виробничої діяльності, пов'язаної з підвищеним ризиком (високою імовірністю завдання шкоди) як учасникам таких робіт, так і стороннім особам, правоохоронним інтересам тощо.
При цьому має значення не галузь господарства, в якій проводяться певні роботи, а сам характер таких робіт та правил, які порушуються.
Ці правила стосуються не загальних правил охорони праці, які поширюються на всі галузі народного господарства та види виробничої діяльності, а лише тих правил, що стосуються окремих видів робіт. Це, зокрема, й електромонтажні роботи, котрі проводяться без знеструмлення обладнання, що має місце у ситуації, яка розглядається: старший черговий підстанції електромережі Потапенко, одержавши повідомлення про обрив проводів на одному з будівельних майданчиків, не вимкнув струм у лінії, а направив на нього для усунення пошкодження електромонтерів.
Потерпілими від цього злочину можуть бути будь-які особи – як учасники виробничого процесу (робітники і службовці підприємства, де виконуються роботи з підвищеною небезпекою), так і інші особи, включаючи тих, що не мають будь-якого відношення до даного виробництва. У ситуації, що розглядається, внаслідок дій Потапенка загинула стороння особа – дитина.
Об'єктивна сторона злочину, вчиненого Потапенком, характеризується:
1) діянням – порушенням правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на підприємстві (Потапенко, одержавши повідомлення про обрив проводів на одному з будівельних майданчиків, не вимикнув струм у лінії і направив на нього для усунення пошкодження електромонтерів);
2) наслідками у вигляді загибелі дитини (ч. 2 ст. 272 КК України);
3) причинним зв'язком між діянням і наслідками (саме дії Потапенка, який одержавши повідомлення про обрив проводів на одному з будівельних майданчиків, був зобов'язаний вимикнути струм у лінії перед направленням на нього електромонтерів, але не зробив цього; в результаті загинула дитина).
Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони складу цього злочину, крім того, є обстановка і місце його вчинення.
Порушення правил безпеки може полягати у вчиненні дії, забороненої правилами (чи сукупності таких дій), або бездіяльності – невиконанні дій, які особа могла і повинна була вчинити (останнє стосується Потапенка).
Для кваліфікації діяння за ст. 272 КК України важливе значення має визначення змісту правил безпеки, які порушено. При цьому не має значення, яким нормативно-правовим актом вони встановлені. Потрібно лише вказати на конкретну статтю, пункт, параграф, які порушено, та визначити, у чому саме полягає порушення тих чи інших нормативних вимог.
Обстановка вчинення злочину полягає у тому, що діяння має місце в ході виконання робіт з підвищеною небезпекою.
Місцем вчинення даного злочину є виробництво або будь-яке підприємство.
Під виробництвом слід розуміти місце, де відбувається процес створення матеріальних благ. Підприємство – це вид виробничої установи, де зосереджені верстати, обладнання та містяться підрозділи, що виконують адміністративні, фінансові, постачальницькі та інші функції.
Причинний зв'язок у цьому злочині має складний характер. Такий зв'язок складається, принаймні, з двох ланок:
а) між бездіяльністю, яка полягає в порушенні правил безпеки при виконанні робіт з підвищеною небезпекою, та виникненням шкідливих, потенційно небезпечних факторів (тих, які створюють поки що абстрактну небезпеку заподіяння шкоди);
б) між виникненням абстрактної небезпеки та наслідками, вказаними у ч. 2 ст. 272 КК України.
Отже, причинний зв'язок можна констатувати лише тоді, коли встановлено обидві ланки (ланцюги) причинності. Як вже було з'ясовано, причинний зв'язок між діянням Потапенка і його наслідками є очевидним.
Злочин вважається закінченим з моменту настання відповідних наслідків, вказаних у ч. 2 ст. 272 КК України.
Суб'єкт злочину – спеціальний. Ним є особа (Потапенко), яка зобов'язана дотримувати правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (Потапенко є старшим черговим підстанції електромережі).
Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і характеризується необережністю.
У ситуації, що розглядається, можна говорити про злочинну самовпевненість Потапенка: він передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї бездіяльності, але легковажно розраховував на їх відвернення (ч. 2 ст. 32 КК України).

5. Парамонов, Панченко, Самсика та Васьков домовилися запросити на квартиру до останнього однокласниць Парамонова та Васькова – Леонову та Клюєву для здійснення з ними статевих актів. Дівчата прийшли, не здогадуючись про їх наміри. Васьков та Парамонов заздалегідь розподілили їх між собою. За попередньою домовленістю перший запросив Леонову до іншої кімнати, куди слідом прийшов і Парамонов. Удвох вони завалили Леонову на ліжко і, застосовуючи фізичну силу та погрози, роздягли її. Потім Парамонов вийшов з кімнати, а Васьков здійснив з нею статевий акт. Далі повернувся Парамонов і також намагався вчинити статевий акт з Леоновою, але довести свій намір не зміг через фізіологічні причини. Після чого Васьков та Парамонов відпустили Леонову. А у сусідній кімнаті в цей час Панченко та Самсика намагалися згвалтувати Клюєву. Але вона від стресу почала задихатися і синіти, тому Панченко та Самсика відмовились від згвалтування. Проаналізуйте ст. 152 КК України та визначте:
– форму співучасті;
– роль кожного співучасника у вчинені злочину.

Розв'язання
У ситуації, що розглядається, має місце згвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування, вчинене групою осіб (ч. 3 ст. 152 КК України).
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України).
У ситуації, що розглядається, має місто проста співучасть – тобто всі співучасники є виконавцями злочину (ч. 2 ст. 27 КК України), виконують однорідну роль.
За суб'єктивними ознаками, тобто за ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків, за стійкістю умислу ст. 28 КК України розрізняє чотири форми співучасті:
1) вчинення злочину групою осіб;
2) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;
3) вчинення злочину організованою групою;
4) вчинення злочину злочинною організацією.
Злочин, що розглядається, вчинений за попередньою змовою групою осіб (чотири особи – Парамонов, Панченко, Самсика та Васьков), які заздалегідь домовилися запросити на квартиру до останнього двох однокласниць Парамонова та Васькова й згвалтувати їх.
Згвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше співвиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з однією або декількома потерпілими особами.
На кваліфікацію згвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіх співвиконавців не впливає те, чи вдалося кожному із гвалтівників вчинити статевий акт з потерпілою особою (Панченко і Самсика намагалися згвалтувати Клюєву, але вона від стресу почала задихатися і синіти, тому Панченко та Самсика відмовились від згвалтування).
Групове згвалтування є закінченим злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників (тобто, коли Васьков здійснив статевий акт з Леоновою).
Виконавцем групового згвалтування виступає й той, хто не здатен бути суб'єктом індивідуального згвалтування (імпотент), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину (Парамонов намагався вчинити статевий акт з Леоновою, але довести свій намір не зміг через фізіологічні причини).
Дії учасників групового згвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч. З ст. 152 КК України без посилання на ст. 27 КК України.
6. Громадянин Оленюк мав відомості, що у Верченко, яка проживає одна, є багато грошей у зв'язку з виграшем у лотереї. Він запропонував рецидивісту Іванчуку обікрасти Верченко.
Вночі вони через вікно проникли до неї в хату і почали шукати гроші. Коли Верченко прокинулась і закричала, Оленюк двома ударами в шию і груди вбив її. У приміщенні злочинці знайшли лише 58 гривень, які й забрали.
Охарактеризуйте об'єктивні ознаки даного злочину. Чи вплине на кваліфікацію злочинів сума грошей, що була викрадена?

Розв'язання
Дії Оленюка та Іванчука, на мій погляд, необхідно кваліфікувати:
1) за ч.ч. 2, 3, 4 ст. 187 КК України – напад з метою заволодіння чужим майном, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло і з заподіянням тяжких тілесних ушкоджень;
2) ч. 2 ст. 115 КК – умисне вбивство.
З об'єктивної сторони розбій вчинюється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом у складі розбою розуміють раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння його майном.
Напад органічно пов'язаний із фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер – виступає способом заволодіння майном або його утримання.
Розбій – усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.
Суб'єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад,- заволодіння чужим майном.
Розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, має місце тоді, коли потерпілому в процесі розбійного нападу було заподіяно такі ушкодження.
Оскільки в процесі розбою Оленюк та Іванчук умисно вбили власницю майна – Верченко, їх дії належить кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 115 КК України.
Сума викрадених грошей на кваліфікацію злочину не впливає.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 27.11.2008 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341 в ред. від 14.01.2009 р. //http://zakon.rada.gov.ua
3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 508 с.
4. Навроцький В. О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Знання, 2006. – 774 с.
5. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: А. С. К., 2007. – 1102 с.
7. Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001 р. / Редкол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін. – Харків: Консум, 2002. – 410 с.
8. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.